Дональд Бродбент: селективна увага, фільтраційна модель та інформаційна обробка
Оновлено: 3 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 3 вересня 2026 · Редакційна політика
Дональд Бродбент — британський експериментальний психолог, чиї дослідження допомогли перетворити увагу з майже описового поняття на проблему, яку можна моделювати, перевіряти в експерименті й пов’язувати з обмеженнями обробки інформації. Його найвідоміша фільтраційна модель 1950-х років була важливим кроком у становленні когнітивної психології, але сьогодні її не розглядають як остаточну теорію уваги. Її жорсткі припущення переглядали Енн Трейсман та інші дослідники, а сучасні моделі поєднують ранню й пізню селекцію, ресурсні обмеження та залежність від умов завдання.
Цінність Бродбента для історії психології не зводиться до однієї схеми з «фільтром». Він послідовно показував, як практичні питання — шум на робочому місці, перевантаження оператора, розпізнавання сигналів, пильність, помилки в повсякденній діяльності — можуть породжувати фундаментальні теоретичні проблеми. Саме ця єдність прикладної та експериментальної психології стала однією з головних рис його наукового стилю.
Хто такий Дональд Бродбент
Дональд Ерік Бродбент народився 6 травня 1926 року в Бірмінгемі. Він навчався у Вінчестерському коледжі, а під час Другої світової війни служив у Королівських повітряних силах Великої Британії. Після служби вступив до Пембрук-коледжу Кембриджського університету й 1949 року закінчив навчання з відзнакою першого класу за програмою «моральних наук» (moral sciences), що включала психологію та філософію.
Того ж року Бродбент приєднався до Підрозділу прикладної психології Медичної дослідницької ради у Кембриджі (Medical Research Council Applied Psychology Unit, MRC APU). Саме ця установа стала головним середовищем його ранньої й зрілої наукової роботи. У 1958 році, у 32 роки, він очолив підрозділ і залишався його директором до 1974 року. Після переходу до Оксфорда працював у департаменті експериментальної психології як член зовнішнього наукового штату MRC та був членом Wolfson College до 1991 року.
У 1968 році Бродбента обрали членом Королівського товариства, а 1974 року він отримав звання командора Ордена Британської імперії (CBE). Помер 10 квітня 1993 року в Ейлсбері, графство Бакінгемшир.
Його кар’єра припала на момент, коли психологія дедалі активніше відходила від пояснення поведінки лише через зв’язки між стимулом і реакцією та починала моделювати внутрішні процеси обробки інформації. Водночас називати Бродбента «засновником когнітивної психології» було б надмірним спрощенням. Когнітивна революція мала багато центрів і багато авторів. Точніше говорити, що Бродбент був одним із ключових британських учасників цього переходу та одним із найвпливовіших ранніх теоретиків інформаційно-процесингового підходу.
Від практичних задач до когнітивної теорії
Підрозділ прикладної психології MRC виник у воєнному контексті. Його дослідники працювали з проблемами, у яких помилки людини могли мати безпосередні практичні наслідки: тривале спостереження за сигналами, керування технікою, робота в шумі, вибір потрібної інформації серед конкурентних повідомлень. Після війни ці питання не зникли — вони перейшли в авіацію, промисловість, зв’язок і транспорт.
Бродбента особливо цікавило, що відбувається, коли до людини одночасно надходить більше інформації, ніж вона може ефективно використати. Це звучить як абстрактне питання про «увагу», але його ранні дослідження мали цілком прикладне походження. Як людина стежить за потрібним голосом у шумному середовищі? Чому два одночасні повідомлення різко ускладнюють роботу? Які характеристики сигналу допомагають вибрати один потік і відкинути інший? Чи є межа пропускної здатності системи?
У середині XX століття на ці питання впливала теорія інформації та інженерна мова каналів зв’язку. Психіку дедалі частіше описували не як невидиму «скриньку», про яку наука нічого не повинна говорити, а як систему з послідовними етапами, обмеженою пропускною здатністю, тимчасовим зберіганням і механізмами вибору. Бродбент став одним із тих психологів, хто перетворив цю мову на експериментальну програму.
Офіційна історія Кембриджського підрозділу когнітивних наук і наук про мозок MRC (MRC Cognition and Brain Sciences Unit) прямо пов’язує його роботу з післявоєнним переходом до моделей інформаційної обробки. У підрозділі вивчали, як люди підтримують увагу, реагують на сигнали, працюють за умов шуму й перевантаження. Для Бродбента практична проблема була не додатком до «чистої» теорії, а способом знайти закономірність, яку потім можна формалізувати.
Цей принцип залишався важливим протягом усієї його кар’єри. Пізніше він досліджував стрес, пильність, прийняття рішень, помилки в повсякденному житті та неявне навчання. Тому історично Бродбент важливий не лише як автор раннього фільтра уваги, а й як представник традиції, де лабораторна когнітивна психологія постійно перевіряється реальними завданнями.
Дихотичне слухання: що саме досліджували
Один із найвідоміших експериментальних підходів, пов’язаних з історією Бродбента, — дихотичне слухання. У такому завданні через навушники одночасно подають різні повідомлення до правого й лівого вуха. Учасник має стежити за одним потоком, повторювати його або виконувати іншу інструкцію, і водночас ігнорувати другий.
Важливо не приписувати створення цієї експериментальної лінії одному Бродбенту. Ще 1953 року британський інженер і дослідник комунікації Едвард Колін Черрі опублікував класичну статтю Some Experiments on the Recognition of Speech, with One and with Two Ears. Він досліджував розпізнавання мовлення за умов одночасних повідомлень і різних сигналів для двох вух. Саме ця робота стала одним із важливих попередників подальших теорій селективного слухання.
Бродбент розвинув цю експериментальну лінію. У статті The Role of Auditory Localization in Attention and Memory Span 1954 року він досліджував роль просторового розділення звукових сигналів у пам’яті та увазі. Результати підтримували ідею, що фізичні характеристики джерела — зокрема те, з якого боку надходить повідомлення, — можуть бути основою для раннього відбору інформації.
Такі експерименти дали психології просту, але дуже продуктивну ситуацію: дві інформаційні послідовності реально потрапляють до сенсорної системи, проте людина поводиться так, ніби повноцінно працює лише з частиною з них. Потрібно було пояснити, де саме виникає обмеження і що відбувається з відкинутим потоком.
Фільтраційна модель уваги Бродбента
Найвідоміша відповідь Бродбента була сформульована в середині 1950-х років і розгорнута у книзі Perception and Communication 1958 року. Її часто називають фільтраційною моделлю уваги або моделлю ранньої селекції.
У спрощеному вигляді логіка моделі така:
До сенсорної системи одночасно може надходити кілька потоків інформації.
На ранньому етапі система здатна реєструвати базові фізичні характеристики цих потоків — наприклад, локалізацію, інтенсивність, висоту голосу або інші сенсорні ознаки.
Подальша обробка має обмежену пропускну здатність.
Тому механізм селекції пропускає один потік до глибшої обробки, а конкурентні потоки затримуються або не проходять цей етап повністю.
Вибір на ранньому рівні спирається передусім на фізичні характеристики джерела, а не на вже повністю визначене значення повідомлення.
Для свого часу це була сильна теоретична пропозиція. Вона не просто констатувала, що «людина не може звертати увагу на все». Вона намагалася вказати конкретне місце обмеження в архітектурі обробки інформації й сформулювати перевірювані передбачення.
Слово «фільтр» тут легко сприйняти занадто буквально. Бродбент не описував анатомічну структуру мозку, яку можна знайти як окремий орган. Це функціональна модель: спосіб описати, на якому етапі та за яким принципом система відбирає інформацію. У середині XX століття такі блок-схеми були важливим інструментом когнітивної теорії. Вони дозволяли перейти від загальних слів про увагу до гіпотез про послідовність операцій.
Чому модель називають моделлю ранньої селекції
Головне питання полягало не в тому, чи існує відбір інформації взагалі. Майже очевидно, що людина не реагує однаково на всі стимули. Суперечка виникла навколо того, коли саме відбувається цей відбір.
У ранній селекції непотрібний потік відсіюється до повної семантичної ідентифікації. Система може зареєструвати, що сигнал гучніший, надходить з іншого вуха або має інший тембр, але не обов’язково повинна повністю визначити його зміст.
Пізні моделі селекції, навпаки, припускали, що значно більша частина інформації може пройти до рівня ідентифікації, а обмеження виникає ближче до свідомого доступу, запам’ятовування або вибору відповіді.
Ця суперечка стала однією з центральних тем досліджень уваги у другій половині XX століття. І саме тут історія Бродбента особливо показова: його модель була настільки конкретною, що дала наступним дослідникам можливість не просто «не погоджуватися», а проєктувати експерименти, які перевіряли місце фільтра.
Perception and Communication: книга, що задала програму досліджень
1958 року в Pergamon Press вийшла книга Бродбента Perception and Communication. У ній він зібрав експериментальні дані про сприймання, увагу, короткочасне утримання інформації та обмеження людини в ситуаціях комунікації. Для першого видання сучасна рецензія в Nature вказувала London and New York: Pergamon Press, 1958, v + 338 сторінок.
Історичне значення книги виходить за межі окремої фільтраційної схеми. Вона демонструвала новий стиль психологічного пояснення: поведінку можна аналізувати як результат послідовної обробки інформації, де різні етапи мають різні функції та обмеження. Офіційна історія MRC CBU називає книгу великим впливом у роки, коли когнітивна психологія ставала домінантною теоретичною парадигмою.
Важливо, однак, не читати Perception and Communication як сучасний підручник нейронауки. Блоки моделі не є прямою картою мозкових структур. Це історична функціональна теорія, створена до сучасних методів нейровізуалізації, масового використання комп’ютерних моделей і значної частини нинішніх знань про нейронні механізми уваги. Її сила була в іншому: вона зробила архітектуру обробки предметом експериментальної перевірки.
Енн Трейсман і перегляд жорсткого фільтра
Найвідомішим розвитком ранньої моделі стала робота Енн Трейсман. Її внесок коректніше описувати не як просте «спростування Бродбента», а як уточнення того, що відбувається з інформацією, яку людина намагається ігнорувати.
У статті Contextual Cues in Selective Listening 1960 року Трейсман використовувала дихотичне подання повідомлень і завдання на повторення одного з них. У певний момент зв’язний текст міг переходити з одного вуха в інше. Учасники іноді коротко продовжували повторювати зміст, навіть коли для цього треба було перейти на канал, який до того був «відкинутим». Імовірність такого переходу залежала від контекстної передбачуваності повідомлення.
Це створювало проблему для найжорсткішої версії раннього фільтра. Якщо відкинутий канал повністю блокується до визначення значення, семантичний контекст не мав би так легко впливати на поведінку.
Трейсман запропонувала іншу метафору: не абсолютний бар’єр, а ослаблення. Нерелевантний потік не обов’язково зникає. Його сигнал може ставати слабшим, тобто для активації відповідного представлення потрібен вищий поріг. Особливо значущі або контекстно підготовлені елементи все одно можуть подолати цей поріг.
У роботі Monitoring and Storage of Irrelevant Messages in Selective Attention 1964 року Трейсман отримала додаткові дані, що нерелевантні повідомлення інколи обробляються на рівні, який виходить за межі простих фізичних ознак. У деяких умовах учасники помічали тотожність повідомлень, навіть коли вони подавалися різними голосами або різними мовами. Це підтримувало модель ослаблення й ставило під сумнів уявлення про абсолютне блокування відкинутого каналу.
Тому історичну послідовність краще описувати так: Бродбент створив сильну ранню модель структурного обмеження; експерименти Трейсман показали, що відбір гнучкіший, ніж передбачає найжорсткіша версія; подальша наука продовжила досліджувати, за яких умов селекція відбувається раніше, пізніше або на кількох рівнях.
Чи була модель Бродбента «спростована»
У популярних викладах історію часто стискають до простої схеми: «Бродбент сказав, що нерелевантна інформація не обробляється; Трейсман показала, що обробляється; модель стала неправильною». Для навчального конспекту це зручно, але для науково коректного опису — надто грубо.
По-перше, існує різниця між конкретною моделлю 1958 року й ширшим принципом обмеженої селекції. Жорстке припущення про один фіксований ранній бар’єр справді не охопило всіх подальших результатів. Але ідея, що глибока обробка має обмеження й залежить від розподілу уваги, не зникла.
По-друге, самі експериментальні ефекти залежать від завдання. Деякі ситуації сприяють ранньому відбору, інші — ширшій обробці нерелевантних стимулів. Пізніші гібридні підходи відмовилися від питання «де назавжди стоїть єдиний фільтр?» на користь питання «за яких умов і на якому рівні виникає селекція?».
По-третє, дослідники продовжували переоцінювати старі докази семантичної обробки без уваги. У великій роботі 2004 року Джоел Лахтер, Кеннет Форстер і Ерік Рутруфф звернули увагу на різницю між справжнім проходженням інформації крізь фільтр і коротким мимовільним переключенням уваги на нібито нерелевантний стимул. У п’яти експериментах, де вони намагалися жорстко контролювати локус уваги, автори не знайшли доказів ідентифікації стимулів, які справді залишалися поза увагою. Вони не відновили модель Бродбента 1958 року в первісному вигляді, але аргументували на користь її модернізованої версії.
Це хороший приклад того, як працює наука. Теорія може втратити статус повного пояснення, але її центральне питання, частина механізмів і навіть деякі передбачення продовжують впливати на наступні покоління моделей.
Рання чи пізня селекція: що говорить сучасна психологія
Сучасна психологія уваги не зводить селекцію до одного універсального фільтра з фіксованим місцем. Огляди історії ранньої та пізньої селекції показують, що результати змінюються залежно від характеристик стимулів, складності завдання, навантаження, цілей людини й методики вимірювання.
Гібридні моделі допускають, що відбір може виникати на різних етапах. Якщо завдання складне й ресурси сприймання сильно зайняті, нерелевантна інформація може отримати менше подальшої обробки. За інших умов система здатна опрацювати більше стимулів, перш ніж виникне обмеження на вибір відповіді, робочу пам’ять або свідомий доступ.
Теорія перцептивного навантаження, запропонована Ніллі Лаві, стала одним із відомих способів поєднати ранню й пізню селекцію. Вона виходить не з абсолютно жорсткого «вузького місця», а з обмеженої перцептивної потужності. Коли релевантне завдання споживає більшу частину доступної потужності, нерелевантні стимули отримують менше обробки; коли навантаження невелике, залишкові ресурси можуть автоматично поширюватися на відволікальні стимули. Подальші дослідження також запропонували альтернативні пояснення, зокрема роль розведення стимулів, тривалості експозиції та пам’яті.
Отже, сучасний висновок не такий, що «Бродбент був правий» або «Бродбент був неправий». Правильніше сказати: його модель була історично фундаментальною формалізацією проблеми селекції, але сучасне розуміння уваги є значно гнучкішим і багаторівневим.
Обмежена пропускна здатність і когнітивне «вузьке місце»
Одне з найтривкіших питань, які залишила школа ранньої інформаційної обробки, стосується обмежень системи. Людина може одночасно отримувати величезний обсяг сенсорної інформації, але не може однаково глибоко аналізувати її всю й керувати необмеженою кількістю дій.
Метафора «вузького місця» описує ситуацію, коли на певному етапі кількість конкурентних операцій перевищує можливості системи. У Бродбента ця проблема була тісно пов’язана з каналами комунікації. Сьогодні обмеження уваги описують різними способами: через перцептивну потужність, контроль, робочу пам’ять, конкуренцію представлень, вибір дії, цілі та нейронні механізми.
Але фундаментальне питання залишилося впізнаваним: як система вирішує, що саме отримує пріоритет, коли ресурсів недостатньо для всього? Саме тому Бродбент продовжує з’являтися в сучасних оглядах уваги навіть тоді, коли автори працюють із моделями, що значно відрізняються від його схеми 1958 року.
Decision and Stress: пізніша теорія Бродбента
Якщо зводити Бродбента лише до фільтра 1958 року, можна втратити важливу частину його розвитку. У книзі Decision and Stress 1971 року він розширив попередню архітектуру й більше уваги приділив вибору, пильності, пам’яті, стресу та змінам ефективності діяльності.
Це була не просто «друга книга про той самий фільтр». Бродбент поступово відходив від надто простої структурної картини й намагався врахувати, що людська продуктивність змінюється залежно від стану, складності завдання, очікувань і способу організації рішення. Для нього когнітивна система була не лише каналом із фіксованою пропускною здатністю, а системою контролю, що повинна працювати в реальному середовищі.
Цей інтерес безпосередньо продовжував прикладну традицію Підрозділу прикладної психології MRC. Питання про те, як людина реагує на тривале навантаження, шум, дефіцит сну або складні сигнали, мали практичне значення для промисловості, транспорту й безпеки. Водночас вони змушували уточнювати фундаментальні уявлення про увагу та контроль.
Саме така двостороння логіка — від реальної проблеми до теорії й назад — є однією з найважливіших рис наукової спадщини Бродбента.
Cognitive Failures Questionnaire: від лабораторії до повсякденних помилок
1982 року Дональд Бродбент разом із Пітером Купером, Полом ФіцДжеральдом і Кітом Парксом опублікував Cognitive Failures Questionnaire — опитувальник когнітивних помилок у повсякденному житті. Його створили для оцінки самооцінюваних збоїв у сприйманні, пам’яті та діях: забудькуватості, неуважності, помилок і звичних «промахів».
І тут важлива точність авторства: CFQ не є одноосібним тестом Бродбента. Оригінальна публікація має чотирьох авторів, тому коректно говорити, що Бродбент був одним зі співрозробників.
У першій статті автори повідомляли, що загальний бал опитувальника був достатньо стабільним у часі, корелював із деякими іншими самооцінками когнітивних труднощів і мав певний зв’язок з оцінками з боку партнерів учасників. Водночас уже тоді CFQ був суб’єктивною мірою — він описував те, як людина оцінює власні повсякденні когнітивні невдачі, а не безпосередньо вимірював її увагу чи пам’ять у лабораторному тесті.
Сучасні психометричні дослідження додають важливе обмеження. Аналіз 2022 року на великій вибірці підтримав радше загальний фактор суб’єктивних когнітивних труднощів, ніж чіткі окремі підшкали пам’яті, відволікання чи інших доменів. Крім того, показники CFQ не обов’язково передбачали гірше виконання об’єктивних нейропсихологічних завдань, натомість були пов’язані з різними показниками психологічного дистресу.
Тому CFQ не слід трактувати як діагностичний тест або прямий доказ «поганої пам’яті». Він є дослідницьким самооцінювальним інструментом, який може бути корисним для вивчення суб’єктивних когнітивних помилок, але потребує обережної інтерпретації.
Бродбент і становлення когнітивної психології
Когнітивна психологія не виникла в один момент і не має одного засновника. Її формували дослідження пам’яті, мови, сприймання, уваги, мислення, теорія інформації, розвиток обчислювальної техніки та критика обмежень радикального біхевіоризму.
У цьому ширшому русі Бродбент посідає особливе місце. Його роботи показали, що внутрішню архітектуру обробки можна вивчати через контрольовані експерименти. Він пропонував моделі, які мали етапи, обмеження і функціональні операції, а потім зіставляв їх із даними про реальну поведінку.
Його вплив особливо помітний у британській когнітивній традиції. Офіційна історія MRC CBU описує Perception and Communication як книгу, що сильно вплинула на період становлення когнітивної психології, а історичні огляди називають Бродбента одним із головних британських учасників когнітивної революції.
Це не означає, що всі наступні дослідники прийняли його модель. Навпаки, значна частина науки про увагу розвивалася через критику, модифікацію або перенесення «вузького місця» на інший рівень. Але саме здатність теорії породжувати сильні альтернативи є одним із критеріїв її історичного значення.
Вплив на дослідження уваги
Після Бродбента питання селекції стало експериментально структурованою проблемою. Дослідники могли запитувати:
чи аналізується значення нерелевантного повідомлення;
чи може увага перемикатися без свідомого наміру;
чи залежить відбір від фізичних характеристик або семантичної значущості;
як перцептивне навантаження змінює обробку відволікальних стимулів;
чи є «вузьке місце» єдиним і фіксованим;
як пов’язані увага, робоча пам’ять, вибір відповіді й когнітивний контроль.
Ця програма вийшла далеко за межі слухового сприймання. Сучасна наука досліджує селективну увагу у зорових завданнях, нейрофізіології, робочій пам’яті, мультитаскінгу, водінні, взаємодії людини з технікою та багатьох інших сферах.
Бродбент не створив усі ці напрями. Його внесок полягав у тому, що рання модель допомогла зробити питання про відбір інформації точним і експериментально продуктивним.
Що в теорії Бродбента застаріло
Найпростіша версія фільтраційної моделі має кілька очевидних обмежень із погляду сучасної науки.
По-перше, селекція не завжди є абсолютною. Нерелевантна інформація в деяких умовах може впливати на поведінку, а значущі стимули можуть прориватися в обробку.
По-друге, місце обмеження не є універсально фіксованим. Різні завдання демонструють різні рівні селекції.
По-третє, сучасні моделі не обмежуються послідовними блоками інформаційної обробки. Вони враховують паралельну конкуренцію, нейронні мережі, зворотні зв’язки, цілі, очікування, статистичне навчання й взаємодію кількох систем контролю.
По-четверте, «фізичне» та «семантичне» не завжди утворюють просту послідовність від низького до високого рівня. Обробка залежить від контексту, досвіду й структури конкретного завдання.
Проте застарілість окремих механізмів не робить модель непотрібною. В історії науки вона залишається важливим прикладом того, як формальна, нехай і спрощена, модель може відкрити десятиліття продуктивних експериментів.
Що в спадщині Бродбента залишається актуальним
Найактуальнішою є не буквальна схема 1958 року, а кілька принципів дослідницького мислення.
Перший — когнітивні можливості людини обмежені. Питання полягає в тому, де саме виникає обмеження, як воно змінюється та як система розподіляє ресурси.
Другий — увагу можна вивчати через конкуренцію між потоками інформації. Це залишається фундаментом багатьох сучасних парадигм.
Третій — прикладна проблема може бути джерелом фундаментальної теорії. Шум, операторські помилки, пильність або перевантаження не є «другорядними» темами: вони можуть виявити базові властивості когнітивної системи.
Четвертий — хороша психологічна модель повинна давати передбачення, які можна спростувати або уточнити. Історія фільтра Бродбента, моделі ослаблення Трейсман і подальших гібридних підходів добре показує, як наукова теорія розвивається через конкуренцію пояснень.
Основні праці Дональда Бродбента
The Role of Auditory Localization in Attention and Memory Span, 1954
Стаття в Journal of Experimental Psychology стала одним із ранніх експериментальних кроків до теорії селекції. Бродбент досліджував, як локалізація звукового сигналу пов’язана з увагою та обсягом безпосередньої пам’яті. Робота важлива не як «готова теорія фільтра», а як частина експериментальної програми, з якої ця теорія виростала.
A Mechanical Model for Human Attention and Immediate Memory, 1957
У цій статті в Psychological Review Бродбент уже прямо запропонував механістичну модель уваги та безпосередньої пам’яті. Саме слово mechanical у контексті 1950-х не означало, що психіку буквально вважали машиною з фізичними шестернями. Йшлося про формальну систему операцій, яку можна описати настільки чітко, щоб зіставити її з експериментальними результатами.
Perception and Communication, 1958
Найвідоміша книга Бродбента систематизувала його ранній інформаційно-процесинговий підхід. Тут фільтраційна модель стала частиною ширшої картини обмеженої обробки, уваги, пам’яті та комунікації. Книга стала одним із важливих текстів ранньої когнітивної психології.
Behaviour, 1961
У книзі Behaviour Бродбент продовжив обговорювати проблеми психологічного пояснення й поведінки, не відмовляючись від експериментального реалізму. Вона менш відома широкій аудиторії, ніж Perception and Communication, але важлива для розуміння його загальної наукової позиції.
Decision and Stress, 1971
Ця праця показує зріліший етап його теорії. У центрі вже не лише рання селекція, а рішення, стрес, пильність, пам’ять і контроль ефективності. Саме вона добре демонструє, чому Бродбента не варто замикати в одній схемі 1958 року.
In Defence of Empirical Psychology, 1973
Книга відображає його прихильність до психології, яка будує пояснення на систематичних емпіричних даних. Для Бродбента теорія мала бути не декоративним коментарем до поведінки, а інструментом, що організовує експерименти й допускає перевірку.
The Cognitive Failures Questionnaire and its correlates, 1982
Стаття Бродбента, Купера, ФіцДжеральда й Паркса перенесла інтерес до обмежень когнітивної системи в повсякденний контекст. CFQ став відомим дослідницьким інструментом для суб’єктивних когнітивних помилок, хоча сучасні дані вимагають обережно трактувати його факторну структуру та зв’язок з об’єктивним когнітивним виконанням.
Як правильно розуміти внесок Бродбента
У популярних матеріалах про історію психології навколо Бродбента повторюються кілька неточностей.
Не варто називати його одноосібним засновником когнітивної психології. Він був одним із ключових діячів, особливо у британській традиції, але когнітивна революція мала багато джерел.
Не варто називати його винахідником дихотичного слухання. До його ключових робіт Колін Черрі вже проводив класичні експерименти з одночасними мовними сигналами та різними повідомленнями для двох вух.
Не варто приписувати Бродбенту введення поняття селективної уваги як такого. Він був одним із центральних дослідників і теоретиків цього явища, але саме поняття значно ширше за його модель.
Не варто говорити, що Трейсман просто «довела, що Бродбент помилявся». Її роботи показали обмеження жорсткого варіанта раннього фільтра й запропонували модель ослаблення. Подальша історія стала ще складнішою: рання і пізня селекція виявилися залежними від умов, а сучасні підходи часто є гібридними.
Не варто використовувати CFQ як діагноз. Це самооцінювальний дослідницький інструмент, а не спосіб самостійно визначити розлад уваги, пам’яті або інше клінічне порушення.
Чому Бродбент важливий сьогодні
Для сучасного читача найцікавіше в Бродбенті — не те, що психологи колись малювали прямокутники й стрілки. Його робота показує, як наука може перейти від нечіткого феномена до операційної моделі.
Людина каже: «Я не можу слухати дві розмови одночасно». Для побутового рівня цього достатньо. Для науки виникають наступні питання: що саме не може система? Чи обидва повідомлення спочатку аналізуються? Яка інформація зберігається? На чому ґрунтується вибір? Чи проходить зміст відкинутого повідомлення? Коли виникає помилка? Як зміниться результат, якщо збільшити навантаження або значущість стимулу?
Саме такий перехід — від спостереження до архітектури перевірюваних гіпотез — і зробив роботи Бродбента продуктивними. Його конкретна відповідь змінювалася, але структура проблеми пережила автора.
Це також важливий урок для прикладної психології. Бродбент не протиставляв «справжню науку» реальним задачам. Дослідження шуму, операторів, пильності й когнітивних помилок для нього були джерелами фундаментального знання. Такий підхід залишається актуальним у людських факторах, ергономіці, безпеці, транспортній психології та дослідженнях взаємодії людини з технологіями.
Пізній Бродбент: від простих стадій до складніших моделей
У 1980-х роках Бродбент уже не тримався за найпростішу послідовну схему, ніби інформація рухається одним незмінним «конвеєром» від сенсорного входу до відповіді. У статті The Maltese Cross: A New Simplistic Model for Memory 1984 року він прямо намагався уникнути проблем жорстких стадійних моделей.
У цій пізнішій рамці Бродбент розрізняв відносно стійкі представлення та процеси, які переводять одне представлення в інше. Він також визнавав, що тимчасове зберігання не обов’язково є єдиною однорідною системою. Це важлива деталь для історичної оцінки: автор фільтра 1958 року сам розвивав свої уявлення й не залишався назавжди в межах першої блок-схеми.
Ще один напрям пізньої роботи стосувався різниці між тим, що людина реально вміє робити, і тим, що вона може словесно пояснити про власне знання. У статті Implicit and Explicit Knowledge in the Control of Complex Systems 1986 року Дональд Бродбент, Пітер ФіцДжеральд і Маргарет Бродбент досліджували керування штучними складними системами. Вони порівнювали ефективність практичних рішень із відповідями на запитання про закономірності системи.
Результати показали, що практичне виконання та вербалізоване знання можуть змінюватися не синхронно. Людина інколи поліпшує керування системою, не маючи настільки ж чіткого словесного пояснення правил, або демонструє зміни в тому, що може сказати, без відповідного поліпшення дій. Автори трактували це як аргумент на користь різних режимів обробки в прийнятті рішень.
Ця робота важлива з двох причин. По-перше, вона показує широту інтересів Бродбента: від слухової селекції 1950-х він прийшов до пам’яті, контролю складних систем і співвідношення явного та неявного знання. По-друге, вона ще раз демонструє його прикладний стиль. Замість того щоб досліджувати лише прості лабораторні стимули, він використовував завдання, де учасник мав керувати динамічною системою й поступово вчитися на наслідках власних рішень.
Тому наукову біографію Бродбента корисно бачити як розвиток, а не як одну знамениту модель. Ранній етап дав психології фільтр і проблему «вузького місця»; середній — ширшу теорію рішень, пильності та стресу; пізній — складніші моделі пам’яті й інтерес до різних форм знання та контролю.
Поширені запитання
Хто такий Дональд Бродбент?
Дональд Ерік Бродбент — британський експериментальний і прикладний психолог 1926–1993 років, один із ключових британських учасників становлення когнітивної психології. Найбільш відомий дослідженнями селективної уваги та фільтраційною моделлю ранньої селекції.
Що таке фільтраційна модель Бродбента?
Це історична модель уваги, за якою кілька сенсорних потоків можуть бути первинно зареєстровані, але через обмеження подальшої обробки один із них відбирається за фізичними характеристиками для глибшого аналізу. У жорсткій версії нерелевантні потоки не проходять до повної семантичної обробки.
Чому модель Бродбента називають ранньою селекцією?
Тому що відбір розташований до повного визначення змісту повідомлення. Фізичні характеристики джерела аналізуються раніше, а глибша семантична обробка має обмежену пропускну здатність.
Чим модель Трейсман відрізняється від моделі Бродбента?
Енн Трейсман запропонувала, що нерелевантні сигнали не обов’язково повністю блокуються. Вони можуть бути ослаблені. Через це особливо значущі або контекстно підготовлені елементи інколи все ж впливають на поведінку.
Чи доведено, що людина взагалі не обробляє інформацію поза увагою?
Ні. Сучасні результати не підтримують таке універсальне твердження. Глибина обробки нерелевантної інформації залежить від умов, завдання, навантаження й способу вимірювання. Водночас існують сильні дані про реальні обмеження обробки та про те, що повна ідентифікація стимулів без уваги не є автоматичною в усіх ситуаціях.
Хто створив експерименти з дихотичного слухання?
Класичну ранню лінію досліджень одночасного мовлення та різних повідомлень для двох вух пов’язують насамперед із Коліном Черрі, який опублікував ключову статтю 1953 року. Бродбент розвинув ці експериментальні підходи й використав їх для формування теорії селективної уваги.
Що вимірює Cognitive Failures Questionnaire?
CFQ оцінює самооцінювану частоту повсякденних когнітивних помилок — забудькуватості, відволікання, промахів у сприйманні та діях. Це не діагностичний тест і не прямий об’єктивний тест пам’яті або уваги.
Яке сучасне значення теорії Бродбента?
Первісна жорстка модель не є сучасною універсальною теорією уваги. Її історичне значення полягає в ранній формалізації обмеженої селекції. Сучасні дослідження продовжують працювати з питаннями, які вона зробила центральними: де виникають обмеження, як розподіляється увага і за яких умов нерелевантна інформація проходить подальшу обробку.
Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу
Про загальні механізми уваги: Увага: що це та як вона працює.
Про здатність утримувати фокус: Концентрація уваги: що це.
Про взаємодію двох когнітивних систем: Механізми пам’яті та уваги.
Пов’язані статті
Джерела
Weiskrantz L. Donald Eric Broadbent, 6 May 1926–10 April 1993. Biographical Memoirs of Fellows of the Royal Society. 1994;40:31–42. DOI: 10.1098/rsbm.1994.0027.
MRC Cognition and Brain Sciences Unit. Historic overview. Історія Applied Psychology Unit та роль Бродбента в дослідженнях уваги й інформаційної обробки.
Berry D. Obituary: Donald Broadbent. The Independent. 16 April 1993.
Broadbent DE. The Role of Auditory Localization in Attention and Memory Span. Journal of Experimental Psychology. 1954;47(3):191–196. DOI: 10.1037/h0054182. PMID: 13152294.
Broadbent DE. A Mechanical Model for Human Attention and Immediate Memory. Psychological Review. 1957;64(3):205–215. DOI: 10.1037/h0047313. PMID: 13441856.
Broadbent DE. Perception and Communication. London and New York: Pergamon Press; 1958.
Cherry EC. Some Experiments on the Recognition of Speech, with One and with Two Ears. Journal of the Acoustical Society of America. 1953;25(5):975–979. DOI: 10.1121/1.1907229.
Treisman AM. Contextual Cues in Selective Listening. Quarterly Journal of Experimental Psychology. 1960;12(4):242–248. DOI: 10.1080/17470216008416732.
Treisman AM. Monitoring and Storage of Irrelevant Messages in Selective Attention. Journal of Verbal Learning and Verbal Behavior. 1964;3(6):449–459. DOI: 10.1016/S0022-5371(64)80015-3.
Broadbent DE, Cooper PF, FitzGerald P, Parkes KR. The Cognitive Failures Questionnaire and its correlates. British Journal of Clinical Psychology. 1982;21(1):1–16. DOI: 10.1111/j.2044-8260.1982.tb01421.x. PMID: 7126941.
Lachter J, Forster KI, Ruthruff E. Forty-five years after Broadbent (1958): still no identification without attention. Psychological Review. 2004;111(4):880–913. DOI: 10.1037/0033-295X.111.4.880. PMID: 15482066.
Murphy G, Groeger JA, Greene CM. Twenty years of load theory—Where are we now, and where should we go next? Psychonomic Bulletin & Review. 2016;23:1316–1340. DOI: 10.3758/s13423-015-0982-5.
Kaldas A. Attention: a descriptive taxonomy. History and Philosophy of the Life Sciences. 2022;44:63. DOI: 10.1007/s40656-022-00538-3.
Goodman ZT, Timpano KR, Llabre MM, Bainter SA. Revisiting the factor structure and construct validity of the Cognitive Failures Questionnaire. Psychological Assessment. 2022;34(7):671–683. DOI: 10.1037/pas0001127. PMID: 35377689.
Broadbent DE. The Maltese Cross: A New Simplistic Model for Memory. Behavioral and Brain Sciences. 1984;7(1):55–68. DOI: 10.1017/S0140525X00026121.
Broadbent DE, FitzGerald P, Broadbent MHP. Implicit and Explicit Knowledge in the Control of Complex Systems. British Journal of Psychology. 1986;77(1):33–50. DOI: 10.1111/j.2044-8295.1986.tb01979.x.