Джуліан Роттер: соціальна теорія научіння, локус контролю та внесок у психологію
Оновлено: 2 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 3 вересня 2026 · Редакційна політика
Джуліан Бернард Роттер (Julian Bernard Rotter; 22 жовтня 1916 — 6 січня 2014) — американський психолог, теоретик особистості та один із ключових представників післявоєнної клінічної психології. Його ім’я найчастіше пов’язують із локусом контролю, однак сам Роттер вважав своїм головним внеском ширшу соціальну теорію научіння. У ній поведінка пояснювалася через взаємодію людини із середовищем, її очікування щодо наслідків власних дій, суб’єктивну цінність підкріплення та те, як вона психологічно сприймає конкретну ситуацію.
Цей підхід став важливим переходом від простих схем «стимул — реакція» до моделей, у яких навчений досвід, очікування й інтерпретація ситуації беруть участь у поясненні поведінки. Саме в цій теоретичній системі виник конструкт внутрішнього—зовнішнього контролю підкріплення, який пізніше став відомим як локус контролю.
Ким був Джуліан Роттер
Роттер народився 22 жовтня 1916 року в Брукліні, Нью-Йорк, у родині єврейських іммігрантів. Велика депресія болісно вдарила по родинному бізнесу. У 1933 році він вступив до Бруклінського коледжу, де вивчав хімію, психологію й філософію. На нього вплинули Соломон Аш та Альфред Адлер; Роттер відвідував лекції Адлера, клінічні семінари й зустрічі Товариства індивідуальної психології.
Після завершення коледжу 1937 року Роттер продовжив навчання в Університеті Айови. Там важливим інтелектуальним впливом став Курт Левін із його увагою до взаємодії людини й ситуації. 1938 року Роттер здобув магістерський ступінь, після чого проходив клінічне стажування у Worcester State Hospital у Массачусетсі. 1939 року він розпочав докторську підготовку в Індіанському університеті й 1941 року отримав PhD з клінічної психології.
Під час Другої світової війни Роттер служив психологом у збройних силах США. 1946 року він приєднався до Університету штату Огайо; того самого року до факультету прийшов Джордж Келлі. Саме в Ohio State Роттер розгорнув головну програму своїх досліджень і 1954 року опублікував Social Learning and Clinical Psychology. 1963 року він перейшов до Університету Коннектикуту, де очолив підготовку з клінічної психології. Він залишався в UConn до виходу на пенсію 1986 року. 1988 року Американська психологічна асоціація відзначила його нагородою за видатний науковий внесок. Роттер помер 6 січня 2014 року у віці 97 років.
Соціальна теорія научіння Роттера
Головну теоретичну систему Роттер виклав у книзі Social Learning and Clinical Psychology 1954 року. Її назву легко сплутати з теорією соціального навчання Альберта Бандури, однак це різні теоретичні програми. У Роттера центральним було питання: чому в конкретній ситуації людина обирає одну поведінку, а не іншу? Для відповіді він поєднав принцип підкріплення з когнітивною змінною очікування та аналізом психологічної ситуації.
Поведінковий потенціал
Поведінковий потенціал — це ймовірність того, що певна поведінка виникне в конкретній ситуації. Людина майже завжди має кілька можливих способів дії; теорія намагається пояснити, який із них у даний момент має найбільшу ймовірність реалізації.
Очікування
Очікування — це суб’єктивна оцінка ймовірності того, що певна дія приведе до певного результату або підкріплення. Дві людини можуть мати схожі навички й перебувати в подібній ситуації, але поводитися по-різному, якщо одна очікує, що її зусилля дадуть результат, а інша вважає ці зусилля марними. Очікування формуються з попереднього досвіду й змінюються разом із новими наслідками дій.
Цінність підкріплення
Цінність підкріплення — це те, наскільки бажаним для конкретної людини є певний результат. Одна й та сама винагорода може мати різну психологічну цінність для різних людей або для тієї самої людини в різних умовах. Роттер не зводив мотивацію до самого факту винагороди: важливим є те, якою цінністю людина наділяє можливий результат.
Психологічна ситуація
Психологічна ситуація — це ситуація такою, якою її сприймає й інтерпретує сама людина. Об’єктивно схожі обставини можуть мати різне значення через попередній досвід, очікування, цілі й засвоєні способи реагування. У спрощеному вигляді співвідношення основних змінних часто записують як BP = f(E, RV), де BP — поведінковий потенціал, E — очікування, RV — цінність підкріплення. Це теоретичне позначення, а не універсальна числова формула.
Як у теорії Роттера виник локус контролю
Локус контролю не був окремою теорією, відірваною від решти робіт Роттера. Він виник із поняття узагальнених очікувань. Якщо людина неодноразово бачить, що її дії пов’язані з наслідками, може сформуватися загальне очікування внутрішнього контролю. Якщо ж підкріплення сприймаються як мало пов’язані з власними діями, формується зовнішня орієнтація: результат пояснюється випадком, удачею, долею, непередбачуваністю або діями впливових інших людей.
1966 року Роттер систематизував цю програму в монографічній статті Generalized Expectancies for Internal versus External Control of Reinforcement. Саме ця праця стала класичним джерелом психологічного конструкта, який сьогодні називають локусом контролю.
Історично точніше говорити, що Роттер розробив і формалізував конструкт внутрішнього—зовнішнього контролю підкріплення, а не що він беззастережно першим ужив словосполучення locus of control. Воно вже з’являється в назві статті Rue L. Cromwell, David Rosenthal, David Shakow і Theodore P. Zahn 1961 року. Роттерівський внесок полягає насамперед у теоретичній програмі, операціоналізації та масштабній дослідницькій традиції.
Докладний канонічний матеріал Українського психологічного ХАБу: Локус контролю
Внутрішній і зовнішній локус контролю — не два типи людей
Популярна психологія часто перетворює локус контролю на просту типологію: «інтернали» нібито самі керують життям, а «екстернали» все перекладають на обставини. У моделі Роттера внутрішній і зовнішній контроль утворюють континуум узагальнених очікувань. Людина може мати більш внутрішню орієнтацію в одній сфері й значно більш зовнішню в іншій.
Внутрішній локус контролю не є автоматично «здоровим» або «правильним», а зовнішній — «поганим». Сам Роттер у статті 1975 року розбирав хибні інтерпретації конструкта й застерігав від морального ранжування. Якщо подія справді майже не контролюється людиною, реалістичне визнання зовнішніх обмежень може бути точнішим, ніж переконання у власному повному контролі.
Шкала внутрішнього—зовнішнього контролю Роттера
Разом із теоретичною моделлю 1966 року Роттер представив Internal-External Control Scale, відому як I–E Scale. Фінальна версія складається з 29 пар тверджень у форматі примусового вибору: 23 пари оцінюються, 6 є маскувальними. Вищий підсумковий бал у класичному ключі означає більш зовнішню орієнтацію. Шкала створювалася як міра узагальненого очікування, а не як діагноз або тест «сили характеру».
Подальші психометричні дослідження не підтримали просту одновимірність оригінальної I–E Scale на рівні всіх пунктів. Marsh і Richards 1987 року виявили кілька нижчих факторів, хоча частину їхньої спільної дисперсії можна було пояснити ширшим фактором внутрішнього—зовнішнього контролю. Це стало одним зі стимулів до розвитку багатовимірних і предметно-специфічних шкал.
Міжособистісна довіра
Локус контролю був лише однією лінією досліджень узагальнених очікувань. 1967 року Роттер опублікував A New Scale for the Measurement of Interpersonal Trust і запропонував шкалу міжособистісної довіри. У подальших роботах він розглядав довіру як узагальнене очікування того, що на слова, обіцянки й заяви інших людей або соціальних груп можна покладатися. Це показує ширший задум його теорії: досвід конкретних взаємодій може перетворюватися на узагальнені очікування для нових ситуацій.
Бланк незакінчених речень Роттера
Ще один відомий інструмент — Rotter Incomplete Sentences Blank, або RISB. Перша форма була опублікована 1950 року Джуліаном Роттером разом із Janet E. Rafferty. Друга редакція RISB-2 вийшла 1992 року і має трьох авторів: Julian B. Rotter, Michael I. Lah та Janet E. Rafferty. Pearson описує RISB-2 як скринінговий інструмент загальної адаптації для підлітків і дорослих. RISB-2 не слід подавати як самодостатній діагностичний метод і не можна приписувати друге видання одноосібно Роттеру.
Основні праці Роттера
Social Learning and Clinical Psychology, 1954
Головна систематична книга раннього періоду, у якій Роттер виклав соціальну теорію научіння та пов’язав теорію особистості з клінічною психологією. Перше видання вийшло англійською мовою у Prentice-Hall у Нью-Йорку 1954 року.
Generalized Expectancies for Internal versus External Control of Reinforcement, 1966
Класична праця про внутрішній—зовнішній контроль підкріплення, опублікована в Psychological Monographs: General and Applied, 80(1), 1–28. У ній узагальнено багаторічну програму Роттера та представлено I–E Scale. DOI: 10.1037/h0092976.
A New Scale for the Measurement of Interpersonal Trust, 1967
Стаття в Journal of Personality, 35(4), 651–665, у якій Роттер представив шкалу міжособистісної довіри. DOI: 10.1111/j.1467-6494.1967.tb01454.x.
Applications of a Social Learning Theory of Personality, 1972
Книга Julian B. Rotter, June E. Chance та E. Jerry Phares, що розвивала прикладні можливості соціальної теорії научіння. Її не слід подавати як одноосібну книгу Роттера.
Some Problems and Misconceptions Related to the Construct of Internal versus External Control of Reinforcement, 1975
Стаття, у якій Роттер розбирав неправильні інтерпретації локусу контролю, питання загальності й специфічності, одновимірності й багатовимірності та обмеження вимірювання. DOI: 10.1037/h0076301.
Роттер і розвиток клінічної психології
Внесок Роттера виходив за межі окремої теорії. Він належав до покоління американських клінічних психологів, яке після Другої світової війни формувало університетську модель підготовки фахівців, що поєднує наукове дослідження й клінічну практику. Його кар’єра в Ohio State і UConn проходила в період становлення моделі «науковець—практик», пов’язаної з Боулдерською конференцією 1949 року.
Його власна клінічна концепція була навчальною за логікою: проблемна поведінка розумілася через історію научіння, очікування, цілі та ситуацію, а психологічна допомога — як процес формування продуктивніших способів поведінки й очікувань. Сьогодні ці погляди мають передусім історико-теоретичне значення і не є окремим сучасним протоколом психотерапії.
Вплив на Вальтера Мішела та психологію особистості
Університет штату Огайо став важливим місцем зустрічі кількох майбутніх напрямів психології особистості. Серед аспірантів був Вальтер Мішел, який здобув PhD в Ohio State 1956 року. Університетський історичний таймлайн прямо пов’язує його підготовку з Джорджем Келлі та Джуліаном Роттером. Це не робить пізнішу соціально-когнітивну програму Мішела простим продовженням Роттера, але підтверджує реальну академічну генеалогію.
Що сучасна психологія зберегла від Роттера
Найстійкішою спадщиною Роттера стала ідея, що пояснення поведінки потребує одночасного врахування людини та ситуації. Конструкт локусу контролю продовжує використовуватися, але сучасна література значно уточнила його: дослідження перейшли від однієї глобальної внутрішньо—зовнішньої осі до складнішої системи загальних і специфічних переконань про контроль.
Систематичний огляд 2024 року, присвячений локусу контролю здоров’я та медичним поведінковим втручанням, проаналізував 50 публікацій. У більшості розглянутих досліджень вищий внутрішній контроль здоров’я був пов’язаний із більш сприятливими поведінковими результатами, а орієнтація на випадок — із менш сприятливими. Водночас автори наголошують на залежності висновків від контексту й джерела зовнішнього контролю.
Критика й обмеження
Оригінальна I–E Scale виявилася складнішою за просту одновимірну шкалу. Крім того, один глобальний бал не завжди добре прогнозує поведінку в конкретній сфері: людина може відчувати високий контроль у роботі й низький — щодо здоров’я або політичних подій. Локус контролю також не тотожний самоефективності, причинній атрибуції, оптимізму, автономії або об’єктивній можливості контролювати ситуацію.
Окремою проблемою є моральне тлумачення шкали. Поділ на «хороших інтерналів» і «поганих екстерналів» суперечить логіці Роттера. Очікування мають оцінюватися відносно реальної структури середовища та конкретної історії научіння.
Чому Джуліан Роттер залишається важливим
Роттер важливий не лише через один популярний термін. Він створив теоретичну систему, яка поставила в центр психологічного пояснення очікування, суб’єктивну цінність результату та сприйняття ситуації. Його роботи стали одним із мостів між теоріями научіння, психологією особистості, клінічною психологією та пізнішими соціально-когнітивними підходами.
Саме тому канонічне місце Джуліана Роттера в історії психології ширше за формулу «автор локусу контролю». Це теоретик соціального научіння й особистості, який системно показав, як навчений досвід перетворюється на очікування, а очікування — разом із цінністю результату та психологічною ситуацією — спрямовують поведінку.