Бікультурна і мультикультурна ідентичність: як інтегруються кілька культурних належностей
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 5 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Бікультурна ідентичність — це спосіб, у який людина включає до свого відчуття себе дві культурні належності, а мультикультурна ідентичність охоплює три або більше культурних належностей чи складнішу систему культурних зв’язків. Головне питання тут не в тому, «до якої культури людина належить насправді», а в тому, як кілька культурних систем співіснують у її Я: чи сприймаються вони сумісними, чи конфліктують, чи залишаються відносно окремими та як змінюється їхня значущість у різних ситуаціях.
Сучасна кроскультурна психологія розглядає таку множинність як звичайний варіант організації культурної ідентичності. Вона може виникати в сім’ях із різним культурним походженням, у міграції та діаспорі, у багатомовних середовищах, у людей, які тривалий час жили в кількох країнах, а також у суспільствах, де людина щодня бере участь у кількох культурних спільнотах. Огляд Ward і Szabó (2023) підкреслює, що розвиток, узгодження та інтеграція кількох культурних ідентичностей залежать від особистого досвіду, близьких стосунків, інституційного середовища та ширшого суспільного контексту.
Бікультурність і мультикультурність самі по собі не є психічними розладами, симптомами чи ознаками «роздвоєної особистості». Конфлікт між культурними належностями може бути джерелом дистресу, але його слід розглядати як конкретний психологічний і соціальний досвід, а не як діагноз. Так само відсутність конфлікту не вимагає, щоб людина однаково сильно ідентифікувалася з усіма культурами або поводилася однаково в кожному середовищі.
Що саме означає бікультурна і мультикультурна ідентичність
Культурна ідентичність описує те, як культурні смисли, практики, мова, символи, історії, норми й відчуття належності стають частиною соціального Я. Вона може перетинатися з етнічною, національною, мовною, релігійною та іншими ідентичностями, але не зводиться до жодної з них. Загальний механізм групової належності та самокатегоризації окремо пояснює теорія соціальної ідентичності; тут нас цікавить саме культурна конфігурація кількох належностей.
Бікультурною можна назвати людину, для якої дві культурні системи мають психологічну значущість і реально беруть участь у формуванні її способу бачити себе та світ. Це не обов’язково означає подвійне громадянство, народження в двох країнах, однакове володіння двома мовами або точний баланс «50 на 50». Людина може відчувати сильніший зв’язок з однією культурою в сімейній сфері, а з іншою — у професійному чи громадському житті.
Мультикультурна ідентичність розширює цю логіку. Людина може одночасно мати значущі зв’язки з трьома і більше культурними середовищами, а окремі належності можуть бути вкладеними одна в одну. Наприклад, локальна, регіональна, національна, діаспорна та професійно-космополітична культури можуть співіснувати без необхідності звести їх до одного ярлика.
Інтеграція культурної ідентичності: сумісність, конфлікт, близькість і дистанція
Одне з найвпливовіших понять у цій галузі — інтеграція бікультурної ідентичності, або Bicultural Identity Integration (BII). У дослідженні Verónica Benet-Martínez і Jana Haritatos (2005) BII описує те, наскільки дві культурні ідентичності переживаються як сумісні чи опозиційні. Важливий висновок цієї роботи полягає в тому, що інтеграція має щонайменше два відносно незалежні виміри: культурний конфлікт проти гармонії та культурна дистанція проти взаємного накладання.
Гармонія і конфлікт
Гармонія означає, що людина не переживає свої культурні належності як взаємовиключні: належність до однієї культури не вимагає відмови від іншої. Конфлікт виникає, коли цінності, очікування або соціальні вимоги переживаються як такі, що тягнуть у різні боки. Це може стосуватися сімейних ролей, релігійних практик, способів вираження емоцій, стосунків, освіти, кар’єри, громадянської позиції чи норм поведінки.
Близькість і дистанція
Культурна близькість або накладання означає, що дві культури сприймаються як такі, що легко поєднуються в одному цілісному образі себе. Дистанція означає, що людина відчуває їх як виразно різні частини свого життя. Дистанція не дорівнює конфлікту. Людина може чітко розрізняти дві культурні системи й водночас вважати їх обидві своїми та не бачити між ними внутрішньої боротьби.
Це розрізнення прибирає популярну помилку: психологічна інтеграція не обов’язково означає повне «злиття» культур. Для однієї людини цілісність справді може означати гібридну ідентичність, де елементи культур тісно переплетені. Для іншої — спокійне співіснування двох чітко відмінних культурних частин, які активуються в різних контекстах і не заперечують одна одну.
Коли культур більше ніж дві: три способи організації множинної ідентичності
Модель BII була створена для досвіду двох культур, тому для складніших випадків дослідники запропонували інші підходи. Yampolsky, Amiot і de la Sablonnière (2016) розробили шкалу інтеграції мультикультурної ідентичності MULTIIS, яка описує три загальні конфігурації: інтеграцію, компартменталізацію та категоризацію. Це дослідницькі конструкції, а не клінічні типи людей.
Інтеграція
За інтегрованої конфігурації кілька культурних належностей пов’язуються між собою і можуть входити до ширшого цілісного образу себе. Людина бачить між ними спільні теми, взаємодоповнення або особисту історію, яка робить усі ці належності частинами одного Я. Інтеграція може означати синтез, але не вимагає стирати відмінності.
Компартменталізація
Компартменталізація означає, що різні культурні частини Я залишаються більш відокремленими і проявляються залежно від ситуації. Наприклад, одна культурна рамка може бути сильнішою вдома, інша — у навчанні чи роботі, третя — у колі друзів. У дослідженнях вища компартменталізація іноді асоціювалася з нижчим благополуччям, але сама по собі контекстна відмінність поведінки не є патологією. Важливо, чи переживає людина це як природну гнучкість, чи як виснажливий примус приховувати частини себе.
Категоризація
Категоризація означає, що одна культурна ідентичність стає головною рамкою, через яку людина організує інші належності. Це також не є автоматично проблемним варіантом. У дослідженні MULTIIS зв’язок категоризації з благополуччям був непослідовним, що добре показує: проста шкала від «погано інтегрованої» до «ідеально інтегрованої» людини не описує реальну різноманітність досвіду.
Як кілька культур стають частиною Я
Множинна культурна ідентичність формується не в один момент і не лише через свідомий вибір. Вона розвивається через повторювану участь у культурних практиках, значущі стосунки, мову, досвід прийняття або відкидання, переїзди, освіту, роботу, медіа та суспільні події. Її структура може змінюватися протягом життя.
Сім’я і рання соціалізація
У сім’ї дитина отримує перші культурні сценарії: що вважається ввічливим, близьким, правильним, соромним, святковим, «нашим». У міжкультурній сім’ї ці сценарії можуть походити з кількох традицій. Якщо дорослі визнають обидві або кілька належностей, дитина отримує більше простору для їхнього поєднання. Якщо належності ставляться одна проти одної, культурний вибір може набувати значення лояльності до конкретного родича чи групи.
Мова
Мова часто є одним із найпотужніших маркерів культурної належності, але вона не є тестом на «справжність» культури. Людина може мати глибокий культурний зв’язок і не володіти мовою предків на рівні носія; інша може вільно говорити мовою без сильного відчуття групової належності. Про те, як мова входить у соціальне Я, окремо йдеться у статті про мовну ідентичність.
Міграція, акультурація та участь у новому середовищі
Переїзд в іншу країну може зробити культурні відмінності особливо помітними, але бікультурна ідентичність не тотожна міграційному статусу. Акультурація описує зміни, що виникають унаслідок тривалого міжкультурного контакту, тоді як інтеграція ідентичності описує те, як культурні належності організовані в Я. Пов’язаний, але окремий процес — соціокультурна адаптація, тобто здатність орієнтуватися у щоденних вимогах нового культурного середовища.
Прийняття, межі груп і соціальна влада
Людина інтегрує не лише ті культури, які вона сама визнає своїми; вона постійно отримує сигнали від інших про те, чи визнають її «своєю». Запитання на кшталт «звідки ти насправді?», сумніви в автентичності, вимога обрати одну сторону або дискримінація можуть посилювати культурний конфлікт. Тут важливо розрізняти внутрішній психологічний процес і зовнішні соціальні умови: іноді напруження створює не множинність ідентичності, а середовище, яке не залишає для неї легітимного місця.
Культурне перемикання рамок: чому людина може бути різною в різних культурних контекстах
Бікультурні й мультикультурні люди нерідко змінюють стиль спілкування, емоційне самовираження, поведінкові норми або спосіб тлумачити ситуацію залежно від культурного контексту. У дослідженнях це називають культурним перемиканням рамок — cultural frame switching. Серія досліджень Benet-Martínez та колег (2002) показала, що культурні сигнали можуть активувати різні засвоєні способи інтерпретації подій, а те, як людина реагує на ці сигнали, пов’язане з переживаною сумісністю її культурних ідентичностей.
Пізніше Cheng, Lee і Benet-Martínez (2006) продемонстрували, що значення має не лише сам культурний сигнал, а й його емоційна валентність та рівень інтеграції ідентичності. Це застерігає від спрощення на кшталт «бікультурна людина автоматично перемикається на одну з двох особистостей». Йдеться про контекстно чутливе використання культурних знань, а не про поділ особистості.
Найсвіжіший систематичний огляд цього питання, Garcha та колег (2025), включив 11 досліджень із загальною вибіркою 2657 учасників. Результати виявили змішану картину: культурне перемикання рамок може підтримувати стосунки, адаптацію та навігацію між середовищами, але в окремих умовах пов’язується з конфліктом ідентичності, нижчим відчуттям автентичності, дистресом та іншими несприятливими показниками. Автори прямо підкреслюють обмеженість наявної бази й неможливість робити універсальні висновки.
Культурне перемикання рамок ширше за мовне кодове перемикання. Зміна мови може бути одним із його проявів, але культурна рамка охоплює також значення, очікування, способи пояснювати поведінку, норми взаємодії та самопрезентацію.
Чому між культурними належностями виникає конфлікт
Культурний конфлікт виникає тоді, коли дві або кілька значущих систем очікувань переживаються як несумісні або коли людина відчуває, що належність до однієї групи загрожує визнанню іншою. Це не обов’язкова стадія бікультурності й не її «ціна». У частини людей конфлікт мінімальний, у частини він з’являється лише в певних сферах, а в когось стає центральним переживанням у періоди переходу.
Вимога «обрати одну сторону»
Найпростіший шлях до конфлікту — соціальна вимога довести лояльність лише одній культурі. Вона може надходити від родини, громади, ровесників, інституцій або ширшого суспільства. Якщо будь-який вибір означає ризик втратити зв’язок з іншою значущою групою, культурна ідентичність стає полем моральної та емоційної напруги.
Суперечливі норми в конкретній сфері
Конфлікт може бути локальним: наприклад, людина не має труднощів із поєднанням культур у їжі, мові чи святкуваннях, але стикається з різними очікуваннями щодо шлюбу, автономії дорослих дітей, гендерних ролей, ставлення до старших або релігійної практики. У такій ситуації корисно не ставити питання «яка культура переможе», а визначити, яка саме цінність і яка конкретна норма вступили в суперечність.
Нерівний соціальний статус культур
Культури, з якими людина себе пов’язує, можуть мати різний суспільний престиж, політичну видимість і безпеку. Стигматизація мови, походження, акценту, релігії або етнічної належності може змушувати приховувати одну частину себе. Такий тиск слід описувати як наслідок соціального контексту й дискримінації, а не як «дефіцит інтеграції» самої людини.
Війна, вимушена міграція та політичний розрив
Війна, вимушена міграція, окупація, розрив із місцем походження або різкі політичні зміни можуть перебудовувати значення культурної належності. Те, що раніше було нейтральною частиною біографії, може набути морального, безпекового чи політичного змісту. Такі зміни не дають підстав автоматично припускати травматичний розлад: психологічний дистрес, травматичний досвід і клінічний діагноз потребують окремої оцінки.
Що відомо про бікультурність, інтеграцію та психологічне благополуччя
Найбільше узагальнення класичної емпіричної бази — метааналіз Nguyen і Benet-Martínez (2013), який охопив 83 дослідження, 322 ефекти та 23 197 учасників. У сукупності бікультурність була позитивно пов’язана і з психологічною, і з соціокультурною адаптацією. Водночас це не означає, що «дві культури роблять людину щасливішою»: сила зв’язку залежала від способу вимірювання, типу адаптації та характеристик вибірок, а більшість таких даних не встановлюють простого причинного напрямку.
Сучасний огляд Ward і Szabó (2023) описує зв’язок культурної ідентичності з благополуччям як контекстний і динамічний. Значення мають не лише внутрішні характеристики ідентичності, а й сімейні відносини, мережі підтримки, суспільне прийняття, політика щодо різноманіття та можливість реально брати участь у різних культурних середовищах.
У дослідженнях MULTIIS Yampolsky та колеги (2016) виявили, що інтеграція позитивно передбачала показники благополуччя, а компартменталізація — негативно; категоризація мала непослідовні зв’язки. Ці результати важливі як групові закономірності, але не перетворюють конкретну конфігурацію на персональний прогноз. Людина може функціонувати добре з досить відокремленими культурними сферами, особливо якщо така організація є добровільною й не супроводжується конфліктом.
Чи завжди найкраще максимально «злити» культури
Ні. Наукове поняття інтеграції не встановлює морального обов’язку створити єдину змішану ідентичність. Цілісність може бути організована по-різному: як гібридна культура, як ширша надбудова над кількома належностями, як спокійне чергування контекстів або як поєднання цих способів. Критичною є не зовнішня форма, а те, чи дозволяє вона людині зберігати значущі зв’язки, діяти відповідно до власних цінностей і не жити в постійному примусі заперечувати частини себе.
Так само немає наукової підстави вимагати рівної сили всіх культурних належностей. Їхня важливість може змінюватися після переїзду, створення сім’ї, народження дітей, зміни мови повсякденного життя, політичних подій або повернення до країни походження. Динамічність ідентичності є її властивістю, а не доказом нещирості.
Як зрозуміти власну конфігурацію культурної ідентичності
Корисніше досліджувати конкретні зв’язки, ніж намагатися дати собі оцінку «добре інтегрована» або «погано інтегрована». Можна запитати себе: які культурні належності я справді вважаю своїми; у яких ситуаціях кожна з них стає особливо помітною; які їхні частини легко поєднуються; де я відчуваю реальний конфлікт; чи є цей конфлікт моїм власним, чи його створює тиск інших людей; що я боюся втратити, якщо визнаю одну з належностей сильніше.
Окремо варто розрізняти цінності, практики та маркери. Людина може не дотримуватися певної традиції, але зберігати історичний і емоційний зв’язок із культурою; може говорити однією мовою частіше, але відчувати належність до кількох мовних спільнот; може критично ставитися до деяких норм своєї групи й усе одно вважати цю групу частиною себе. Ідентичність не є іспитом на відповідність усім правилам культури.
Що допомагає інтегрувати кілька культурних належностей
Дати кожній належності точне місце у власній історії
Інтеграція стає простішою, коли культурні зв’язки можна назвати без ієрархії «справжнє — несправжнє». Для когось одна культура пов’язана з дитинством і родиною, інша — з мовою освіти, третя — з дорослим домом. Визнання різних функцій зменшує потребу доводити, що всі належності однакові.
Розрізнити цінність і конкретне культурне правило
Коли виникає суперечність, корисно перейти від великих категорій до конкретного змісту. Наприклад, за конфліктом між «сімейністю» й «індивідуалізмом» можуть стояти окремі питання про межі, турботу, фінансову відповідальність або право дорослої людини самостійно приймати рішення. Це дає можливість створити власну позицію замість символічного вибору між двома культурами цілком.
Дозволити собі контекстну гнучкість
Різна поведінка в різних культурних середовищах не обов’язково означає неавтентичність. Люди загалом адаптують мову, стиль і поведінку до ситуації; для бікультурної людини культурний шар цієї адаптації може бути особливо помітним. Питання виникає тоді, коли перемикання відчувається як виснажливе маскування, небезпечне приховування або постійна заборона бути цілісно представленою в жодному середовищі.
Шукати середовища, де множинна належність визнається
Відносини й спільноти, у яких не вимагають «довести» одну-єдину належність, можуть зменшувати зовнішній тиск і давати простір для формування особистого способу інтеграції. Особливо значущою може бути можливість підтримувати мову, контакти з родичами, культурні практики та водночас повноцінно брати участь у теперішньому середовищі.
Коли культурний конфлікт стає приводом звернутися по психологічну допомогу
Психологічна допомога потрібна не через сам факт бікультурної або мультикультурної ідентичності. Приводом може бути стійкий дистрес, тривога, пригнічення, почуття провини, самознецінення, конфлікти з родиною, ізоляція, складнощі після міграції, досвід дискримінації або відчуття, що в жодному середовищі неможливо бути прийнятою людиною. Важливо оцінювати конкретну проблему та її вплив на функціонування, а не «лікувати» культурну множинність.
Психологічна робота може допомогти дослідити суперечливі цінності, сімейні очікування, досвід виключення, втрати та вибір власної позиції. Компетентний фахівець не повинен нав’язувати асиміляцію, вимагати відмови від однієї культури або трактувати культурну відмінність як симптом. Якщо є ознаки окремого психічного розладу, його діагностика спирається на клінічні критерії та індивідуальну оцінку, а не на етнічну, національну чи культурну належність.
Як інтеграцію культурної ідентичності вимірюють у дослідженнях
Для бікультурного досвіду широко використовується BIIS-2 — друга версія шкали інтеграції бікультурної ідентичності. Huynh, Benet-Martínez і Nguyen (2018) перевірили її структуру на вибірці 1049 бікультурних студентів і отримали підтримку надійності та стабільності показників, а також зв’язків із акультурацією, особистісними характеристиками й благополуччям.
Для людей із кількома культурними належностями використовується MULTIIS. Оригінальне дослідження Yampolsky та колег (2016) підтримало структуру шкали в кількох вибірках. У новішій роботі Shaff та колег (2024) MULTIIS показала загалом прийнятні психометричні властивості у вибірці 1012 багаторасових дорослих у США, але дослідники також виявили відмінності вимірювання для окремих груп і закликали враховувати їх в інтерпретації.
Ці шкали створені для наукового вимірювання конструкцій. Вони не є клінічними тестами, не встановлюють діагноз і не визначають, наскільки людина «правильно» належить до своїх культур. Самостійний бал без контексту не дає підстав робити висновки про психічне здоров’я або якість ідентичності.
Поширені запитання
Чи обов’язково бути мігрантом, щоб мати бікультурну ідентичність?
Ні. Бікультурна ідентичність може формуватися без особистої міграції — наприклад, у міжкультурній сім’ї, у представників культурної або етнічної меншини, у діаспорному середовищі чи в суспільстві, де людина від дитинства бере участь у двох культурних системах.
Чи потрібно однаково сильно належати до двох культур?
Ні. Бікультурність не вимагає математичної симетрії. Значущість культур може відрізнятися за сферою життя й змінюватися з часом. Важливо, що обидві культури реально мають значення для самоідентифікації людини.
Чи означає зміна поведінки між культурами, що людина нещира?
Не обов’язково. Контекстна адаптація може бути звичайною культурною гнучкістю. Дослідження культурного перемикання рамок показують, що різні культурні сигнали можуть активувати різні засвоєні способи мислення та поведінки. Значення має суб’єктивний досвід: добровільна гнучкість відрізняється від вимушеного приховування себе.
Чи є конфлікт між культурами психічним розладом?
Ні. Культурний конфлікт є психологічним переживанням, а не окремим діагнозом. Він може спричиняти дистрес або посилювати інші труднощі, але клінічний розлад визначається за відповідними критеріями та потребує окремої оцінки.
Чи можна бути бікультурною людиною, якщо погано знаєш одну з мов?
Так. Мова може бути важливою частиною культурної ідентичності, але рівень володіння мовою не є універсальним критерієм культурної належності. Ідентичність також формується через сімейну історію, практики, стосунки, цінності, місце, пам’ять і визнання групою.
Чи завжди інтегрована ідентичність означає краще психічне здоров’я?
Дослідження часто знаходять позитивні зв’язки між бікультурністю або інтеграцією та показниками адаптації, але ці зв’язки не є універсальними й не доводять просту причинність. Контекст, спосіб вимірювання, дискримінація, підтримка, конкретні культури та життєва ситуація змінюють картину. Тому науково коректніше говорити про ймовірні групові закономірності, а не про гарантований результат для конкретної людини.
Чим бікультурна ідентичність відрізняється від мультикультурної?
Бікультурна ідентичність стосується двох значущих культурних належностей. Мультикультурна — кількох, зазвичай трьох або більше, і тому потребує ширшої моделі організації ідентичності. На практиці межа може бути нечіткою: головне не кількість ярликів, а реальна структура культурних зв’язків у житті людини.
Пов’язані статті
Джерела
Benet-Martínez, V., Leu, J., Lee, F., & Morris, M. W. (2002). Negotiating Biculturalism: Cultural Frame Switching in Biculturals with Oppositional Versus Compatible Cultural Identities. Journal of Cross-Cultural Psychology, 33(5), 492–516. https://doi.org/10.1177/0022022102033005005
Benet-Martínez, V., & Haritatos, J. (2005). Bicultural Identity Integration (BII): Components and Psychosocial Antecedents. Journal of Personality, 73(4), 1015–1050. https://doi.org/10.1111/j.1467-6494.2005.00337.x
Cheng, C.-Y., Lee, F., & Benet-Martínez, V. (2006). Assimilation and Contrast Effects in Cultural Frame Switching: Bicultural Identity Integration and Valence of Cultural Cues. Journal of Cross-Cultural Psychology, 37(6), 742–760. https://doi.org/10.1177/0022022106292081
Garcha, E., Qureshi, A., O’Driscoll, C., & Shaikh, M. (2025). The impact of cultural frame switching on wellbeing: Systematic review. PLOS ONE, 20(9), e0332701. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0332701
Huynh, Q.-L., Benet-Martínez, V., & Nguyen, A.-M. T. D. (2018). Measuring variations in bicultural identity across U.S. ethnic and generational groups: Development and validation of the Bicultural Identity Integration Scale—Version 2 (BIIS-2). Psychological Assessment, 30(12), 1581–1596. https://doi.org/10.1037/pas0000606
Nguyen, A.-M. T. D., & Benet-Martínez, V. (2013). Biculturalism and Adjustment: A Meta-Analysis. Journal of Cross-Cultural Psychology, 44(1), 122–159. https://doi.org/10.1177/0022022111435097
Shaff, J., Atkin, A. L., Kahn, G., & Wilcox, H. C. (2024). Examination of the psychometric properties of the Ethnic Identity Scale (EIS) and Multicultural Identity Integration Scale (MULTIIS) in a multiracial population in the United States. Journal of Counseling Psychology, 71(6), 596–605. https://doi.org/10.1037/cou0000746
Ward, C., & Szabó, Á. (2023). Acculturation, cultural identity and well-being. Nature Reviews Psychology, 2, 267–282. https://doi.org/10.1038/s44159-023-00171-2
Yampolsky, M. A., Amiot, C. E., & de la Sablonnière, R. (2016). The Multicultural Identity Integration Scale (MULTIIS): Developing a comprehensive measure for configuring one’s multiple cultural identities within the self. Cultural Diversity and Ethnic Minority Psychology, 22(2), 166–184. https://doi.org/10.1037/cdp0000043