Безпека пацієнтів у психіатричних службах: ризики й організаційні запобіжники
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 8 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Безпека пацієнтів у психіатричних службах — це організоване запобігання шкоді, яка може виникнути під час отримання психіатричної та пов’язаної з нею медичної допомоги, своєчасне виявлення небезпечних ситуацій і належна реакція на них. Вона охоплює стаціонар, амбулаторні консультації, кризові служби, взаємодію із загальними лікарнями та перехід від одного надавача до іншого. Безпечна служба має захищати людину від медичних помилок, самоушкоджень, насильства, небезпечних умов, порушень прав та втрати необхідного супроводу.
Поняття безпеки стосується дій усієї організації: її керівництва, кадрового забезпечення, оснащення, процедур призначення ліків, комунікації між змінами й установами, способів реагування на інциденти та участі пацієнтів у рішеннях. У Глобальному плані дій ВООЗ із безпеки пацієнтів на 2021–2030 роки попередження уникненної шкоди визначене завданням для системи охорони здоров’я в цілому. У психіатрії до цього завдання входить також захист гідності, автономії та приватності людини.
Які події вважають загрозами безпеці
Інцидент безпеки пацієнта — подія або обставина, яка могла спричинити чи спричинила невиправдану шкоду під час надання допомоги. Важливо враховувати і події, що завершилися травмою або погіршенням здоров’я, і випадки, коли небезпечну помилку вчасно помітили. Останні дають змогу виправити процес до появи тяжких наслідків.
У систематичному огляді Russotto та співавторів (2026) узагальнено 92 дослідження безпеки в дорослих психіатричних стаціонарах. Серед найчастіше описаних категорій були самоушкодження, спроби самогубства й агресивні події, лікарські помилки та падіння. У дослідженнях також фігурували несправності процедур, комунікаційні збої та небезпечні умови середовища. Автори підкреслюють істотну неоднорідність матеріалу й обмеженість кількісних оцінок результативності запобіжних втручань, тому перелік ризиків є обґрунтованою картою проблем, а універсальні відсотки їх поширеності потребують окремої перевірки.
Шкода, пов’язана зі станом і ситуацією людини
Служба може стикатися із самоушкодженням, гострою дезорієнтацією, раптовим погіршенням фізичного стану, вираженим збудженням або труднощами взаєморозуміння. Оцінюючи небезпеку, команда враховує змінні обставини, доступні засоби підтримки, особисту історію та побажання людини. Сам факт психіатричного діагнозу не є оцінкою конкретної загрози й не визначає автоматично необхідність обмежень.
Шкода, спричинена організацією допомоги
До системних ризиків належать неправильна передача призначень між змінами, неповний перелік ліків, затримане реагування на фізичні симптоми, недостатня підготовка працівників, травмонебезпечне планування простору, відсутність приватності, приниження чи насильство в закладі. Приклад організаційної помилки: інформація про важливу побічну реакцію залишилася в попередньому відділенні й не потрапила до команди, яка продовжує лікування. Безпека вимагає виправлення каналу передавання інформації, а не лише нагадування окремому працівникові про уважність.
Запобігання самоушкодженням і суїцидальним кризам
Профілактика самопошкоджень у службі починається з поважного контакту, можливості відкрито говорити про небезпеку, індивідуального плану підтримки та регулярного перегляду потреб людини. Команда оцінює актуальні переживання, попередні події, зміни у стані, рівень доступної підтримки й особливості середовища; визначає, хто і як реагує на погіршення. Протоколи мають забезпечувати своєчасну фізичну допомогу, клінічну оцінку, психосоціальну підтримку та узгоджені наступні кроки.
За рекомендаціями NICE щодо самоушкоджень NG225 шкали та глобальні категорії «низького», «середнього» чи «високого» ризику не використовують для прогнозування майбутнього самогубства, визначення права на лікування або ухвалення рішення про виписку. Рекомендована індивідуальна клінічна формуляція ризиків і потреб із фокусом на негайній та довгостроковій безпеці. Це важливо для служб: числова оцінка з анкети не замінює розмови, спостереження й відповідальності команди за безперервний план допомоги.
Середовищні запобіжники мають зменшувати доступність очевидних небезпек без перетворення всього лікування на постійне обмеження свободи. Організація перевіряє приміщення, меблі, інженерні системи, процедури зберігання потенційно небезпечних предметів і можливість швидко покликати працівника. Рівень нагляду визначають індивідуально, пояснюють людині та регулярно переглядають. Ефективність плану оцінюють за подіями, переживанням безпеки, можливістю підтримувати терапевтичний контакт і побічними наслідками посиленого спостереження.
Особливої уваги потребують переходи: надходження до стаціонару, зміна відділення, відпустка, повернення додому і перші контакти після виписки. Передавання плану підтримки, призначень, контактів відповідальної команди й порядку реагування на кризу є частиною безпеки. Детальні маршрути невідкладного звернення належать окремому матеріалу «Невідкладна психіатрична допомога».
Насильство, конфлікти й безпека відділення
Психіатрична служба має захищати людей від фізичного насильства, погроз, цькування, сексуальних домагань, експлуатації та принижень незалежно від того, хто є джерелом небезпеки. Працівники повинні мати зрозумілий порядок негайного втручання, захищеного повідомлення, документування, збереження приватності постраждалої людини й передавання інформації компетентним органам у передбачених законом випадках. Організаційний контроль охоплює також розміщення людей у відділенні, видимість і доступність персоналу, правила відвідувань та можливість конфіденційно поскаржитися.
Клінічна настанова NICE NG10 рекомендує розглядати поведінку в контексті середовища, стосунків і конкретної ситуації. Причинами ескалації можуть бути страх, біль, нерозуміння рішення, порушення приватності, надмірний шум або суперечка між пацієнтами. Тому попередження конфліктів включає прості пояснення, спокійне спілкування, доступ до занять, підтримання особистого простору, можливість відійти у тихе місце та навички деескалації в персоналу.
Програма Safewards поєднує втручання, спрямовані на взаємодію команди й пацієнтів, передбачуваність правил і зменшення конфліктів. У кластерному рандомізованому дослідженні Bowers та співавторів на 31 гострому відділенні у Великій Британії за скоригованими результатами частота конфліктних подій зменшилася приблизно на 15%, а обмежувальних заходів — на 23,2% у досліджуваних змінах із подіями. Це результати конкретних відділень і способу вимірювання, а не гарантія того самого ефекту в будь-якій службі. Впровадження потребує адаптації, навчання та незалежної перевірки показників.
Лікарська безпека і нагляд за фізичним здоров’ям
Психіатричні служби працюють із лікарськими засобами, що можуть вимагати контролю побічних реакцій, взаємодій, лабораторних показників або фізичного стану. До типових організаційних помилок належать плутанина з дозами й режимом прийому, дублювання призначень після переведення, неврахування супутніх препаратів, недостатнє інформування пацієнта й відсутність належного спостереження після зміни лікування. Кожна служба має погодити, хто відповідає за призначення, звіряння списку ліків, контроль та пояснення людині наступних дій.
Система запобігання лікарським помилкам включає ідентифікацію пацієнта, перевірку призначень, документування алергій і раніше зафіксованих реакцій, стандарт передачі ліків між відділеннями, зрозумілі інструкції при виписці та можливість повідомляти про побічні події. Ці принципи відповідають міжнародній ініціативі ВООЗ Medication Without Harm. Конкретні схеми лікування й клінічний моніторинг встановлюють відповідно до чинних настанов, показань та стану людини.
Під час вираженого збудження застосування препаратів для швидкого заспокоєння створює окремий комплекс ризиків, пов’язаних із диханням, серцево-судинним станом, взаємодіями й рівнем свідомості. NICE NG10 визначає вимоги до підготовленого персоналу, невідкладного обладнання, клінічного спостереження й післяінцидентного аналізу. Для українського закладу ця настанова є джерелом міжнародних клінічних рекомендацій; юридичні обов’язки визначає законодавство України.
Турбота про фізичне здоров’я не припиняється через психіатричний профіль відділення. Керівництво забезпечує алгоритм реагування на біль у грудях, порушення дихання, втрату свідомості, травму, зневоднення, гострі інфекційні симптоми й інші соматичні проблеми. Для складних випадків потрібна своєчасна взаємодія з лікарями інших спеціальностей; організаційну роль такої роботи пояснює стаття «Консультативно-ліазонна психіатрія».
Падіння, травми, інфекції та фізичне середовище
Ризик падіння залежить від поєднання індивідуальних обставин і середовища: стану ходи, запаморочення, сонливості, освітлення, стану підлоги, доступності туалету й допомоги під час пересування. Профілактика передбачає перевірку приміщень, доступні засоби підтримки, уточнення потреб людини й перегляд ризику після зміни препаратів або фізичного стану. Служба має обліковувати як падіння з травмою, так і повторювані майже-події.
Інфекційна безпека передбачає гігієну рук, прибирання, вентиляцію, доступність води й санітарних умов, оцінювання інфекційних ризиків та маршрути взаємодії з іншими медичними підрозділами. В Україні загальні обов’язки закладів щодо інфекційної безпеки та інфекційного контролю закріплені Законом «Про систему громадського здоров’я». Психіатричне відділення має застосовувати ці вимоги з урахуванням своїх умов та чинних галузевих правил.
Проєктування безпечного простору одночасно враховує запобігання травмам, протипожежну й евакуаційну безпеку, можливість усамітнення, доступність для людей з інвалідністю, захист від насильства та доброзичливу атмосферу. Наявність замкнених дверей сама собою не є доказом безпеки: організація має оцінювати і потенційну користь конкретного запобіжника, і наслідки обмеження свободи, зокрема посилення тривоги й конфліктів.
Обмежувальні заходи, права людини та запобігання примусу
Фізичне обмеження та ізоляція пов’язані з ризиками фізичної й психологічної шкоди, тому потребують особливо суворого правового й клінічного контролю. Спільна настанова ВООЗ та Управління Верховного комісара ООН з прав людини (2023) орієнтує реформи на допомогу з повагою до волі та гідності людини, доступні добровільні альтернативи й усунення примусу. Настанова NICE NG10 вимагає, щоб обмежувальні втручання не були покаранням, застосовувалися лише за наявності небезпеки після недостатності менш обмежувальних стратегій і тривали мінімально необхідний час.
В Україні правову основу психіатричної допомоги визначає Закон України «Про психіатричну допомогу», а спеціальні правила застосування фізичного обмеження й ізоляції встановлені наказом МОЗ № 240 від 24 березня 2016 року у чинній редакції. Правила пов’язують ці заходи з безпосередньою небезпекою для особи або інших людей, коли іншими законними засобами її неможливо відвернути; передбачають медичний нагляд, контроль лікаря-психіатра та документування. Для керівництва служби виконання цих процедур є обов’язком, а їхню частоту, тривалість і наслідки слід систематично аналізувати.
Організаційна профілактика примусу починається задовго до кризової ситуації. Заклад забезпечує підготовку з деескалації, доступ до добровільних способів заспокоєння, індивідуальні плани кризової допомоги, механізми захисту від приниження, навчання після інцидентів і незалежний розгляд скарг. Важливо вислухати людину після події, пояснити ухвалені рішення, зафіксувати можливу шкоду та розглянути, що потрібно змінити, щоб ситуація не повторилася.
Безпека під час повітряної тривоги та евакуації в Україні
Для психіатричних стаціонарів в Україні ризики збройного конфлікту вимагають окремого плану захисту пацієнтів і персоналу: доступних шляхів до укриття, поіменного обліку людей, які потребують допомоги під час пересування, відповідальних за супровід, безперервності життєво необхідних медичних втручань та перевірених каналів зв’язку. У щорічній доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 2024 рік зафіксовано проблеми з належним облаштуванням укриттів у деяких закладах та інші порушення умов безпеки. Це результат національного моніторингу, а не оцінка всіх психіатричних лікарень.
Чинна постанова Кабінету Міністрів України № 1158 від 21 вересня 2026 року містить спеціальний пункт 20 для стаціонарної психіатричної допомоги. Переміщення пацієнтів до укриття здійснюють, коли це можливо зробити в розумний строк і спосіб без створення небезпеки для їхнього життя або життя інших осіб; рішення ухвалює лікуючий, а за його відсутності — черговий лікар відповідно до затвердженого алгоритму. Для осіб, госпіталізованих у примусовому порядку, та людей, щодо яких застосовані примусові заходи медичного характеру, документ передбачає додаткові умови нагляду. Законодавчий порядок слід читати повністю й застосовувати в конкретній клінічній та безпековій ситуації.
Управлінське завдання полягає у завчасному плануванні реальних варіантів захисту, тренуванні працівників і перегляді рішень після навчань та небезпечних подій. Неможливість перемістити окрему людину не усуває обов’язку максимально знизити для неї загрозу на місці. Маршрути мають враховувати фізичну мобільність, інвалідність, стан свідомості, потребу в супроводі та право на гідне ставлення.
Безпека під час переходів між службами
Особливо вразливі моменти виникають там, де змінюється відповідальна команда: первинна допомога передає випадок спеціалізованій, психіатричне відділення звертається до загальної лікарні, амбулаторна служба приймає людину після стаціонару. Ризики включають втрату даних про ліки, відсутність призначеної контрольної консультації, невизначеність щодо термінового контакту й повторення складних пояснень без доступу до попереднього плану.
Організаційний запобіжник — стандартизоване передавання ключової інформації із зазначенням відповідального фахівця, поточного плану, потреб у фізичному моніторингу, відомих небезпек, узгоджених із пацієнтом дій і способу зворотного зв’язку. Слід перевіряти, що наступний надавач фактично прийняв інформацію і що людина розуміє, до кого звертатися. Самої позначки «виписаний» або «скерований» недостатньо.
Безпека цифрового передавання також охоплює правильну ідентифікацію, мінімізацію доступу до чутливих даних, конфіденційність каналів, журналювання змін і процедури виправлення помилок. Цифрова система полегшує координацію лише за наявності надійних процесів і визначеної відповідальності. Загальний контекст взаємодії різних ланок розкритий у матеріалі «Інтеграція допомоги з психічного здоров’я у медичні та соціальні служби».
Організаційні запобіжники: хто і за що відповідає
Керівництво та культура повідомлення про інциденти
Керівництво затверджує систему управління ризиками, визначає відповідальних осіб і порядок розгляду подій, забезпечує ресурси для коригувальних заходів. Корисна система отримує інформацію не тільки про тяжкі випадки, а й про помилки, які вдалося зупинити до заподіяння шкоди. Повідомлення мають бути доступними працівникам і пацієнтам, зі зрозумілим розмежуванням навчання з помилок, дисциплінарних процедур і розгляду можливого насильства чи порушення прав.
Під час аналізу інциденту команда досліджує часову послідовність, робоче навантаження, інформаційні бар’єри, умови середовища, технічні недоліки й рішення системи. Після цього визначає конкретні зміни: наприклад, оновити алгоритм передачі чергування, обладнати простір, змінити механізм перевірки призначень або забезпечити додаткове навчання. Повернення результатів аналізу людям, які повідомили про подію, підтримує довіру та робить систему підзвітною. Такий підхід відповідає системній логіці плану дій ВООЗ із безпеки пацієнтів.
Персонал, компетентність і супервізія
Достатність персоналу визначають за фактичним навантаженням, складністю потреб людей, кількістю одночасних кризових ситуацій і необхідними компетентностями. Наявність фахівця в штатному розписі не тотожна його фізичній присутності в потрібну зміну. Зміни планують із урахуванням доступу до лікаря, підготовлених медичних сестер, можливості швидкої підтримки та відповідального передавання випадків.
Регулярне навчання повинне охоплювати деескалацію, реагування на погіршення фізичного стану, правила лікарської безпеки, захист пацієнтів від насильства, права людини, алгоритми виклику допомоги й роботу з повідомленнями про інциденти. Супервізія дає команді можливість переглядати складні рішення та помічати повторювані системні проблеми. Розподіл ролей і координацію при складних станах докладніше розглянуто в статті «Міждисциплінарна допомога при складних психічних станах».
Участь пацієнтів та їхніх представників
Людина має отримувати зрозуміле пояснення плану допомоги, правил відділення, способу покликати працівника, можливостей висловити заперечення й механізмів захисту прав. Служба організовує участь пацієнтів у розробленні індивідуального плану та, де це доречно, у перегляді правил відділення й оцінюванні послуг. Доступні канали зворотного зв’язку важливі для людей із труднощами спілкування, сенсорними порушеннями або мовними бар’єрами.
Залучення близьких і законних представників відбувається в межах згоди, конфіденційності та вимог закону. Потреба у підтримці прийняття рішень має оцінюватися індивідуально; жодна діагностична назва не замінює оцінки конкретної ситуації. Міжнародна настанова ВООЗ щодо громадських служб розглядає особисту участь, відновлення та права людини як базові принципи організації психічного здоров’я.
Як служба перевіряє, чи стали її запобіжники ефективними
Оцінювання повинно розрізняти структуру, процес і результат. Структурні показники описують підготовлених працівників, доступність обладнання, стан будівлі й затверджені процедури. Процесні показники показують, як часто виконуються звіряння призначень, перегляд планів підтримки, документування обмежувальних заходів, клінічні оцінки після інциденту та передавання інформації при виписці. Результати відображають фактичні події й шкоду для людей.
Для стаціонару можна відстежувати кількість падінь із травмою на 1000 пацієнто-днів, частоту лікарських помилок, самоушкоджень і насильницьких подій, кількість і тривалість обмежувальних заходів, повторення інцидентів та своєчасність реагування. Показники повідомлень про «майже помилки» слід тлумачити обережно: їх зростання іноді свідчить про поліпшення культури звітування, а не про збільшення шкоди. Потрібні чіткі визначення чисельника й знаменника, порівнювані періоди та аналіз відмінностей між підрозділами.
Разом із частотою інцидентів вимірюють небажані наслідки самих запобіжників: надмірні обмеження, відчуття небезпеки, втрату приватності, затримки допомоги, виключення людей зі складнішими потребами. Служба може формально знизити число зареєстрованих подій, просто ускладнивши повідомлення про них; тому дані поєднують із конфіденційними розмовами, аудитом медичних записів, спостереженням за процесами та незалежними механізмами зворотного зв’язку.
Після аналізу команда обирає конкретну зміну, описує очікуваний механізм дії, фіксує початкові показники, перевіряє результат і небажані ефекти, а потім коригує практику. Докази щодо окремих втручань неоднакові: огляд 2026 року зауважує, що лише частина досліджень містила вимірювані результати профілактичних заходів. Тому навіть логічно обґрунтований протокол потребує місцевої оцінки, а успіх однієї служби — обережного перенесення на інші умови.
Що має передбачати маршрут безпеки в українській психіатричній службі
Для українського закладу базою є чинні акти щодо психіатричної допомоги, загальні вимоги медичної безпеки та внутрішні документи, які забезпечують їх виконання. Закон «Про психіатричну допомогу» визначає засади надання допомоги та захисту прав, а наказ МОЗ № 240 регламентує фізичне обмеження й ізоляцію. Професійні рекомендації ВООЗ і NICE допомагають проєктувати систему, але самі собою не замінюють українських нормативних вимог.
У закладі мають бути визначені відповідальні за приймання та ідентифікацію пацієнта, первинну оцінку небезпек, призначення та зберігання ліків, реагування на фізичні й психічні кризи, збереження доказів у разі насильства, порядок повідомлення про інцидент, документацію, контроль якості та організацію виписки. Маршрут перевіряють на практиці: чи знає чергова зміна, хто ухвалює рішення; чи можна викликати допомогу; чи надходить інформація наступній команді; чи пацієнт розуміє свої права й контакти.
Пацієнт або близька людина можуть уточнити, хто відповідає за безпеку в конкретному відділенні, як повідомити про побічну реакцію чи загрозу, як оскаржити неналежні дії та де отримати копії необхідних документів за встановленою процедурою. За потреби у виборі іншого надавача корисна стаття «Як знайти заклад психіатричної допомоги в Україні».
Якщо небезпечна подія вже сталася
Першочергове завдання — припинити дію небезпечного чинника та забезпечити відповідну невідкладну допомогу. У разі безпосередньої загрози життю, тяжкої травми, гострого порушення свідомості чи дихання потрібне негайне звернення до екстреної медичної допомоги за номером 103 або через службу 112, де вона доступна. Людина й її представники мають повідомити чергових працівників закладу, якщо ситуація відбувається всередині служби.
Після стабілізації слід задокументувати подію, пояснити відомі факти, надати інформацію про подальші медичні дії, забезпечити можливість подати звернення й незалежного розгляду за належністю. Якщо людина повідомляє про насильство або неправомірний примус, важливі її фізична захищеність, конфіденційність і можливість отримати зовнішню допомогу. Системний аналіз має встановити причини та конкретні коригувальні дії, а повідомлення пацієнтові про результати має враховувати законні межі розкриття інформації.
Поширені запитання
Чи означає психіатрична госпіталізація, що людині завжди потрібен постійний нагляд?
Рівень нагляду визначають за індивідуальною клінічною ситуацією, поточними потребами та умовами служби; його переглядають зі зміною стану. Постійне спостереження може бути необхідним у певний період, але саме по собі не є універсальним стандартом для всіх госпіталізованих.
Чи запобігає шкоді закритий режим відділення?
Окремі просторові обмеження можуть змінювати певні ризики, але водночас впливати на автономію, довіру й конфліктність. Безпеку оцінюють за сукупністю фактичних наслідків, правомірністю заходів, якістю контакту та доступністю менш обмежувальних альтернатив.
Чи можна передбачити самоушкодження за тестом ризику?
Скринінгова шкала може допомагати структуровано збирати інформацію, але NICE NG225 прямо застерігає від її використання для прогнозування самогубства чи вирішення питання про виписку. Ключовими залишаються клінічна розмова, поточна оцінка потреб, індивідуальна формуляція ризиків та план підтримки.
Хто відповідає, якщо небезпека виникла під час переведення між закладами?
Відповідальність визначається повноваженнями конкретних надавачів і чинним правом. З організаційного погляду надійна система має документувати передавання випадку, призначати контактну особу та перевіряти фактичне отримання інформації наступною службою.
Чи обов’язково зростання кількості повідомлень про інциденти означає погіршення якості?
Ні. Кількість зареєстрованих випадків залежить від реальних подій, готовності людей повідомляти й правил обліку. Аналіз має включати тяжкість шкоди, тип подій, повторюваність, пацієнто-дні та зміни культури повідомлення.
Чим безпека відрізняється від загальної якості допомоги?
Безпека зосереджена на запобіганні шкоді та реагуванні на небезпечні події. Загальна якість додатково охоплює результативність, своєчасність, справедливість, доступність і людиноцентричність. Системну рамку розкрито в статті «Якість допомоги у сфері психічного здоров’я: стандарти та критерії».
Пов’язані статті
Джерела
• Bowers, L., James, K., Quirk, A., Simpson, A., Stewart, D., Hodsoll, J. (2015; виправлення 2016). Reducing conflict and containment rates on acute psychiatric wards: The Safewards cluster randomised controlled trial. International Journal of Nursing Studies, 52(9), 1412–1422. DOI: 10.1016/j.ijnurstu.2015.05.001.
• National Institute for Health and Care Excellence (NICE). (2015). Violence and aggression: short-term management in mental health, health and community settings. NG10. Клінічна настанова.
• National Institute for Health and Care Excellence (NICE). (2022). Self-harm: assessment, management and preventing recurrence. NG225. Клінічна настанова.
• Russotto, S., Conti, A., Masini, A., Tempia Valenta, S., Vanhaecht, K., Mira, J. J., Panella, M. (2026). Patient safety incidents in the psychiatric inpatient setting: determinants, consequences, and strategies. A systematic review. Frontiers in Psychiatry, 16, 1703768. DOI: 10.3389/fpsyt.2025.1703768.
• World Health Organization. (2021). Global patient safety action plan 2021–2030: Towards eliminating avoidable harm in health care. Публікація.
• World Health Organization. (2021). Guidance on community mental health services: Promoting person-centred and rights-based approaches. Публікація.
• World Health Organization. (б. р.). Medication Without Harm. Міжнародна ініціатива з лікарської безпеки.
• World Health Organization & Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights. (2023). Mental health, human rights and legislation: guidance and practice. Публікація.
• Верховна Рада України. (2000, зі змінами). Закон України «Про психіатричну допомогу» № 1489-III. Офіційний текст.
• Верховна Рада України. (2022, зі змінами). Закон України «Про систему громадського здоров’я» № 2573-IX. Офіційний текст.
• Кабінет Міністрів України. (2026). Постанова № 1158 від 21 вересня 2026 року «Деякі питання роботи суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я в умовах загрози застосування засобів повітряного нападу». Офіційний текст.
• Міністерство охорони здоров’я України. (2016, зі змінами). Наказ № 240 «Про затвердження Правил застосування фізичного обмеження та (або) ізоляції…». Офіційний текст.
• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. (2025). Щорічна доповідь за 2024 рік, розділ 7 «Національний превентивний механізм. Права людини в місцях несвободи». Офіційний текст.