Аллан Пайвіо: теорія подвійного кодування, образи і пам’ять
Оновлено: 2 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 21 вересня 2026 · Редакційна політика
Аллан Урхо Пайвіо (Allan Urho Paivio; 1925–2016) — канадський психолог, чия дослідницька програма зробила ментальні образи, конкретність слів і взаємодію вербальних та невербальних репрезентацій предметом строгого експериментального аналізу. Найвідомішим результатом цієї програми стала теорія подвійного кодування: у її класичній формі вербальна й невербальна репрезентативні системи мають різні функціональні властивості, можуть працювати відносно незалежно й водночас взаємодіють. Саме цю широку архітектуру Пайвіо наполегливо відрізняв від спрощеної формули «картинки запам’ятовуються краще за слова». Його науковий некролог у American Psychologist прямо наголошує, що dual coding theory часто помилково зводили лише до теорії ментальних образів. Біографічний огляд Альберта Каца фіксує Пайвіо як автора теорії та одного з найвпливовіших дослідників образності у когнітивній психології.
Ця стаття є персональним вузлом кластера «Пам’ять · Навчання · Забування»: вона зосереджена на Пайвіо як дослідникові, на логіці його експериментальної програми, ключових працях, наукових суперечках і спадщині. Канонічне пояснення самої теорії, її механізмів і застосувань подано окремо в матеріалі «Теорія подвійного кодування: слова, образи та пам’ять у навчанні». Таке розділення важливе: ім’я дослідника й назва теорії відповідають на пов’язані, але різні пошукові запити.
Хто такий Аллан Пайвіо
Пайвіо народився 1925 року в Канаді й помер 19 червня 2016 року. Його академічна кар’єра була пов’язана насамперед з University of Western Ontario, нині Western University. У науковій біографії він відомий передусім роботами про образність, вербальне навчання, асоціативну пам’ять, конкретність слів, репрезентацію знань і подвійне кодування. Некролог в American Psychologist підкреслює, що Пайвіо продовжував активно публікуватися й після виходу на пенсію.
Його статус у канадській психології підтверджується не лише цитованістю праць. Пайвіо був президентом Canadian Psychological Association у 1975 році — це видно з офіційного переліку президентів CPA. У 1978 році його обрали Fellow of the Royal Society of Canada, що фіксує Western University, а 1982 року він отримав Donald O. Hebb Award for Distinguished Contributions to Psychology as a Science — офіційний список лауреатів CPA подає його серед ранніх одержувачів цієї нагороди.
Важливіше за перелік відзнак те, як Пайвіо будував наукову програму. Він працював у період, коли психологія ще виходила з довгого біхевіористського етапу, а розмови про ментальні образи легко сприймалися як повернення до неперевірюваної інтроспекції. Тому його стратегія була принципово експериментальною: не просити повірити в «картинку в голові», а створювати завдання, у яких образність, конкретність, тип стимулу й спосіб кодування можна було варіювати та вимірювати.
Як ментальні образи повернулися до експериментальної психології
Середина XX століття створила для досліджень образності дивну ситуацію. Люди очевидно користувалися уявними образами, але домінантна методологія вимагала працювати з операціоналізованими змінними й спостережуваною поведінкою. Пайвіо зробив сильний хід: перетворив образність на вимірювану властивість стимулу та на експериментально керований спосіб опрацювання. У його огляді 1969 року про ментальні образи в асоціативному навчанні й пам’яті невербальна образність і вербальні символічні процеси розглядалися як два гіпотетичні механізми, доступність яких можна змінювати характеристиками матеріалу та інструкціями.
Це було важливо методологічно. Теорія не починалася з твердження, що дослідник може безпосередньо «бачити» внутрішню репрезентацію. Вона починалася з передбачень: якщо конкретні слова легше викликають образи, а інструкція на уявлення змінює успішність запам’ятовування інакше, ніж словесне повторення, ці закономірності можна зіставляти між умовами. Саме так образність стала частиною експериментальної когнітивної психології, а не лише темою суб’єктивного опису.
925 іменників: як Пайвіо відділяв конкретність, образність і значущість
Однією з найвпливовіших методичних робіт стала стаття Аллана Пайвіо, Джона Юлла та Стівена Медіґана 1968 року Concreteness, imagery, and meaningfulness values for 925 nouns. Групи студентів оцінювали 925 англійських іменників за конкретністю, здатністю викликати образ і значущістю. Ця праця дала дослідникам нормативний матеріал, з яким можна було конструювати експерименти не за інтуїтивним принципом «це слово здається наочним», а за попередньо отриманими рейтингами.
Конкретність і образність близькі, але не тотожні. Конкретність стосується того, наскільки слово позначає чуттєво доступний предмет, істоту, дію або ситуацію. Образність — того, наскільки легко слово викликає ментальний образ. Значущість у тодішній експериментальній традиції вимірювала іншу властивість — багатство або доступність словесних асоціацій. Пайвіо прагнув показати, що успіх у пам’яті не можна пояснити одним загальним показником «змістовності» слова.
Ця лінія безпосередньо пов’язана з тим, що сьогодні описується як кодування пам’яті: характеристики стимулу впливають на те, які репрезентації й асоціації стають доступними під час засвоєння, а отже — які шляхи можуть бути використані пізніше під час відтворення.
Від «концептуального кілочка» до теорії подвійного кодування
У статті Mental imagery in associative learning and memory Пайвіо зібрав результати попередніх експериментів у ширшу модель. Образність і вербальні процеси мали не просто дві форми подання одного й того самого матеріалу, а різні функціональні властивості. Конкретні слова частіше забезпечували доступ до образного коду; словесні асоціації могли створювати інший шлях. У 1971 році ця програма отримала розгорнуту форму в книзі Imagery and Verbal Processes.
Пізніше Пайвіо систематизував і розширив підхід у книзі Mental Representations: A Dual Coding Approach. У цій версії dual coding theory описує два великі класи репрезентативних систем — вербальний і невербальний. Вони спеціалізовані на різних типах інформації, але пов’язані між собою. Пайвіо розрізняв активацію репрезентацій під впливом відповідних стимулів, зв’язки всередині кожної системи та перехресну активацію між вербальними й невербальними репрезентаціями.
Тому коротка формула «слово + картинка = подвійне кодування» корисна лише як перше наближення. Теорія стосується внутрішньої організації репрезентацій і їхньої взаємодії, а не дизайнерського правила додавати зображення до кожного абзацу. Невербальна система у Пайвіо також ширша за суто зорову: вона описує репрезентації об’єктів і подій, що можуть мати різні сенсорні й моторні властивості.
Вербальна й невербальна системи: що Пайвіо мав на увазі
Вербальна система кодує мовні одиниці й відношення між ними. У пізнішій термінології Пайвіо одиниці цієї системи часто називав logogens. Невербальна система містить репрезентації об’єктів і подій — imagens. Назви легко сприйняти буквально, ніби йдеться про два «сховища», однак теорія описує функціональну архітектуру, а не дві анатомічно відокремлені коробки в мозку.
У розділі про dual coding theory в Mental Representations Пайвіо описував кодування як активацію репрезентацій відповідними стимулами, recoding — як активацію однієї системи через іншу, а також організацію, elaboration, трансформацію й відтворення інформації. Це дає важливе уточнення: «подвійність» — не твердження про те, що кожен спогад обов’язково має два дублікати. Вона означає, що інформація може отримувати доступ до різних, взаємопов’язаних кодів.
Це також не те саме, що модель робочої пам’яті. У моделі Бедделі робоча пам’ять описує тимчасове підтримання й опрацювання інформації під час поточного завдання. Пайвіо передусім описував систему репрезентацій, їхні довготривалі зв’язки та способи активації. Моделі можуть бути сумісними в окремих передбаченнях, але їхні компоненти не слід ототожнювати один до одного.
Чому зображення часто запам’ятовуються краще за слова
Один із найвідоміших феноменів, пов’язаних із Пайвіо, — picture superiority effect, або перевага зображень у пам’яті. У ранньому експерименті Пайвіо, Роджерса і Смайта Why are pictures easier to recall than words? зображення предметів на перших двох із чотирьох випробувань вільного відтворення згадувалися краще, ніж їхні назви. Водночас ефект змінювався за пробами й позицією елементів у послідовності — вже цей класичний результат не підтримує грубе правило «картинка завжди сильніша за слово».
У серії експериментів 1973 року Picture superiority in free recall: Imagery or dual coding? Пайвіо і Калман Чапо спеціально змінювали спосіб кодування: учасники мали опрацьовувати слова й зображення вербально або образно. Зображення переважали слова в більшості умов, але перевага зникала, коли до слів цілеспрямовано створювали образи. Автори інтерпретували це як підтримку незалежного й адитивного внеску вербального та образного кодів.
Сам ефект переваги зображень є реальним і відтворюваним у багатьох завданнях, але його існування не доводить лише одну можливу теорію. Альтернативні пояснення наголошують на перцептивній виразності зображень, глибшій семантичній обробці, організації матеріалу або відмінностях у доступних підказках для відтворення. Тому picture superiority effect — важливий факт для теорії Пайвіо, але не автоматичний «вирішальний доказ» усієї її архітектури.
Для ширшого розуміння механізмів зорового матеріалу корисно окремо читати про зорову пам’ять. Вона охоплює більше процесів, ніж dual coding theory, і не повинна ототожнюватися з «образною системою» Пайвіо.
Чому конкретні слова часто мають перевагу в пам’яті
Слова на кшталт «яблуко», «велосипед» або «собака» легко пов’язати і зі словесною формою, і з чуттєво насиченою репрезентацією. Абстрактні слова на кшталт «справедливість» чи «умова» не завжди мають один очевидний образ. У класичній логіці Пайвіо це створює для конкретного матеріалу додаткову можливість кодування й відтворення.
Однак сучасне читання цієї ідеї потребує точності. У ретроспективному огляді 1991 року сам Пайвіо розглядав не лише результати на користь dual coding theory, а й критичні аргументи та альтернативні пропозиційні пояснення. Конкретність корелює з багатьма властивостями: легкістю створення контексту, сенсорним багатством, знайомістю, емоційністю, кількістю асоціацій. Тому перевага конкретних слів у певному завданні не дозволяє без додаткового експерименту визначити, який саме механізм її створив.
Важливо й те, що абстрактні поняття не є «порожніми словами без образів». Люди можуть будувати для них ситуаційні, метафоричні, емоційні й соціальні репрезентації. Сучасні теорії абстрактного знання значно ширші за ранню дихотомію «конкретне має два коди, абстрактне — один». Історична сила Пайвіо полягала в тому, що він зробив це протиставлення експериментально продуктивним і сформулював передбачення, які можна було перевіряти.
Мова, образи й пам’ять: система зв’язків, а не конкуренція форматів
Один із найважливіших наслідків теорії Пайвіо — відмова від вибору «або слова, або образи». Вербальна й невербальна репрезентації можуть підтримувати одна одну. Словесна назва дає категорію, послідовність, граматичні відношення й точність формулювання; образ може додати просторові, перцептивні або предметні властивості. Їхній зв’язок створює додаткові шляхи доступу до матеріалу. Саме тому тема Пайвіо безпосередньо перетинається з питанням як мова впливає на пам’ять.
У статті 2010 року Dual coding theory and the mental lexicon Пайвіо протиставляв multiple coding підходи моделям, у яких усі види інформації зрештою переводяться в один абстрактний, амодальний код. Для нього модальність і форма репрезентації були принциповими властивостями когнітивної системи, а не поверхневою оболонкою одного універсального символічного формату.
Двомовність: коли «другий код» — ще й інша мова
Пайвіо досліджував і двомовну пам’ять. У двох експериментах з франко-англійськими білінгвами Пайвіо та Воллес Ламберт порівнювали умови, у яких учасники копіювали слова, перекладали їх іншою мовою або створювали невербальну репрезентацію. У Dual coding and bilingual memory пригадування зростало від одномовного кодування до двомовного й далі до вербально-невербального кодування.
Це цікавий результат, але він не означає, що кожне перекладене слово автоматично створює «подвійну пам’ять» або що білінгви мають загальну перевагу в пам’яті. Ефект був отриманий у конкретних лабораторних завданнях із певними процедурами кодування. Його значення — у демонстрації того, що кілька пов’язаних репрезентативних шляхів можуть змінювати доступність матеріалу під час відтворення.
Пайвіо і навчання: що справді випливає з його теорії
Освітні наслідки dual coding theory були систематизовані Джеймсом Кларком і Алланом Пайвіо в огляді Dual Coding Theory and Education. Автори розглядали конкретність, образність і вербальні асоціації в навчанні, читанні, розумінні, пам’яті й інших освітніх завданнях. Із цього виросла популярна практична ідея: коли матеріал дозволяє представити зміст і словами, і доречними невербальними репрезентаціями, це може підтримувати навчання.
Ключове слово тут — «доречними». Додавання декоративної фотографії не дорівнює створенню корисного другого коду. Схема має пояснювати причинний зв’язок, просторове відношення, структуру або послідовність; підпис має допомагати правильно інтерпретувати схему. Якщо два подання суперечать одне одному, дублюють зайве або змушують постійно перемикати увагу між далекими елементами, додаткова репрезентація може збільшити навантаження, а не допомогти.
Сучасні дані показують саме умовність таких переваг. Метааналіз 2025 року про вивчення лексики другої мови показав, що комбінація L1-еквівалента та зображення може давати кращий результат, ніж лише один із цих типів підказок, але величина й стійкість ефекту залежать від дизайну та моменту тестування. Zhang, Sala і Gobet, 2025 аналізували конкретну сферу — L2 vocabulary learning, тому цей результат не слід переносити на будь-яке навчання.
Ще ширше це видно в систематичному огляді й метааналізі множинних зовнішніх репрезентацій у STEM 2024 року. Автори знайшли невеликі середні переваги в окремих показниках, але також високу гетерогенність і сильну залежність від підтримки, рівня освіти, типу репрезентацій та того, як їх потрібно інтегрувати. Отже, «більше форматів» саме по собі не є законом ефективного навчання.
Теорія подвійного кодування не є теорією «стилів навчання»
Одна з найпоширеніших помилок — перетворювати Пайвіо на аргумент за поділ людей на «візуалів» і «аудіалів». Dual coding theory описує типи репрезентацій і процеси їхньої взаємодії. Вона не стверджує, що кожній людині треба визначити фіксований сенсорний стиль і подавати матеріал лише у відповідній модальності.
Класичний огляд Pashler, McDaniel, Rohrer і Bjork, 2008 сформулював строгий критерій для «matching hypothesis»: щоб довести користь стилів, потрібна перехресна взаємодія, за якої різні групи стабільно навчаються краще саме у «своєму» форматі. Автори не знайшли належної доказової бази для широкого освітнього застосування такого підходу.
Метааналіз Clinton-Lisell і Litzinger, 2024 виявив невеликий середній ефект matched instruction, але лише 26% результатів демонстрували перехресний патерн, потрібний для підтримки matching hypothesis; автори також відзначили низьку якість багатьох досліджень і визнали ефекти надто малими та нестабільними для широкого впровадження. Практичний висновок простіший: зміст варто подавати у формах, які відповідають самому змісту й завданню, а не ярлику, присвоєному учневі.
Чи означає подвійне кодування, що треба завжди додавати картинку
Ні. Зображення має бути носієм релевантної інформації. Для анатомічної будови, геометричної конфігурації, причинної схеми, часової шкали або просторового маршруту візуальна репрезентація може показати відношення, які словами довелося б утримувати послідовно. Для точної юридичної дефініції, формальної умови або складного аргументу випадкова картинка може не додати корисної репрезентації взагалі.
Є ще одна причина уникати магічних рецептів. Запам’ятати матеріал і вміти ним користуватися — різні цілі. Подвійне кодування може покращити первинне представлення або створити додаткові підказки, але воно не замінює практику відтворення, перевірку розуміння, перенесення знань у новий контекст чи розподілене повторення. Корисна схема, яку людина лише розглянула один раз, не гарантує довготривалого навчання.
У термінах ширшої науки про пам’ять подвійне кодування стосується насамперед того, як інформація може бути закодована та з якими репрезентаціями пов’язана. Чи збережеться вона надовго, залежить і від подальшої довготривалої пам’яті, повторної активації, відтворення, сну, контексту та інших механізмів.
Чим Пайвіо відрізняється від сучасної теорії мультимедійного навчання
Сучасні моделі мультимедійного навчання часто спираються на ідею, що слова й зображення можуть опрацьовуватися різними, але пов’язаними шляхами. У цьому сенсі вплив Пайвіо фундаментальний. Однак сучасні моделі додають механізми, яких у класичній DCT або не було, або вони не були центральними: обмежену місткість робочої пам’яті, відбір релевантної інформації, координацію джерел, інтеграцію з попередніми знаннями, когнітивне навантаження й дизайн зовнішніх репрезентацій.
Огляд Rexigel та співавторів 2024 року прямо показує, що ефекти мультирепрезентативного навчання залежать від умов і що сучасні рамки на кшталт cognitive theory of multimedia learning та integrated text and picture comprehension потрібні для пояснення процесів, яких проста формула «два коди» не охоплює. Метааналіз множинних репрезентацій у STEM тому добре ілюструє статус спадщини Пайвіо: DCT залишається одним із джерел сучасного мислення про репрезентації, але не є повною теорією всього мультимедійного навчання.
Наукові суперечки: чи справді існують два коди
Від самого початку dual coding theory мала конкурентів. Найважливіша альтернатива — пропозиційні або common-code підходи, згідно з якими відмінність між словом і образом може виникати на рівні входу й операцій, але знання зрештою репрезентується в спільнішому абстрактному форматі. У огляді 1991 року Пайвіо детально обговорював цю суперечку, включно з критикою образних репрезентацій і альтернативними поясненнями ефекту конкретності.
Тому науковий статус DCT краще описувати так: це впливова й продуктивна теорія когнітивної репрезентації, яка породила велику кількість перевірюваних передбачень і допомогла пояснити стабільні феномени пам’яті. Водночас самі феномени — наприклад, перевага зображень або конкретності в певних умовах — не доводять, що кожна деталь класичної архітектури Пайвіо є єдино можливим поясненням.
Сучасна когнітивна наука дедалі частіше описує репрезентації через взаємодію мовних, перцептивних, моторних, емоційних і контекстуальних систем. Частина цих підходів близька до інтуїції Пайвіо про множинність кодів, частина переглядає його ранні межі між вербальним і невербальним. Саме тому історично чесне читання Пайвіо не потребує оголошувати теорію остаточною: її значення видно в тому, які питання вона зробила експериментальними.
Чого Пайвіо не доводив
Пайвіо не довів існування «фотографічної пам’яті». Picture superiority effect означає середню перевагу зображень у певних завданнях, а не здатність мозку зберігати точну фотографічну копію побаченого. Яскравий образ також не гарантує точного спогаду.
Він не довів, що мозок має два ізольовані сховища, одне для слів і друге для картинок. DCT — функціональна теорія репрезентативних систем і їхніх зв’язків. Її не слід перетворювати на грубу нейроанатомічну схему або міф «ліва півкуля — слова, права — образи».
Він не довів, що кожен матеріал треба дублювати текстом і зображенням. Корисність репрезентації залежить від того, чи додає вона релевантну структуру, чи може учень правильно співвіднести її з іншими джерелами та яке завдання буде виконувати.
Він не створив теорію «візуалів» і «аудіалів». Подвійне кодування описує когнітивні процеси, а не типологію людей за улюбленою модальністю.
Як застосовувати ідеї Пайвіо без перетворення їх на міф
Для навчання найкраще використовувати не правило «додай картинку», а правило «створи другу корисну репрезентацію». Якщо ви читаєте опис процесу, намалюйте причинну схему з підписами. Якщо бачите графік, поясніть словами, що означають осі, тенденція й винятки. Якщо вивчаєте анатомічну структуру, співвіднесіть назви з просторовим розташуванням. Якщо працюєте з абстрактним поняттям, доберіть конкретний приклад, а потім поверніться до точного словесного визначення.
Добре подвійно закодований матеріал має взаємно перевірні репрезентації: схема допомагає відновити словесне пояснення, а пояснення дозволяє правильно прочитати схему. Якщо картинка не допомагає відповісти на запитання про зміст, її роль, імовірно, декоративна.
Ще сильніша практика — створювати репрезентацію з пам’яті. Після читання закрийте джерело, намалюйте просту схему й підпишіть її, а потім перевірте помилки. Тут dual coding поєднується з активним відтворенням: додаткова репрезентація створюється не як пасивне оформлення, а як спосіб перевірити, чи справді ви зрозуміли зв’язки.
Для загальної картини варто пам’ятати, що пам’ять — не єдиний склад і не відеозапис. Кодування, короткочасне утримання, робоче опрацювання, консолідація й відтворення залежать від різних механізмів. Теорія Пайвіо описує важливу частину цієї архітектури, а не всю пам’ять.
Спадщина Аллана Пайвіо
Найдовговічніший внесок Пайвіо — не популярна порада «поєднуйте слова й картинки». Він допоміг повернути внутрішні репрезентації в експериментальну психологію, створив методи для вимірювання образності й конкретності, показав, що формат репрезентації змінює поведінку пам’яті, і побудував теорію, у якій мова та невербальна інформація не зводяться до одного й того самого коду.
Його роботи також змінили спосіб ставити питання. Чому конкретні слова запам’ятовуються інакше за абстрактні? Чому зображення інколи мають перевагу? Що відбувається, коли слово викликає образ, а зображення — назву? Чи є репрезентація амодальною, чи її формат є частиною когнітивного змісту? Саме ці питання продовжують жити в дослідженнях пам’яті, мови, мультимедійного навчання та ментальної репрезентації.
Пайвіо варто читати поруч з іншими ключовими фігурами когнітивної революції, зокрема Джорджем Міллером. Міллер досліджував обмеження обробки, чанкінг, мову й структуру поведінки; Пайвіо — образність, конкретність і множинність репрезентативних кодів. Разом ці лінії показують, як психологія середини XX століття перейшла від опису лише спостережуваної поведінки до експериментального аналізу внутрішніх когнітивних процесів.
Основні праці Аллана Пайвіо
1968 — Paivio, Yuille & Madigan, Concreteness, imagery, and meaningfulness values for 925 nouns: нормативні оцінки конкретності, образності та значущості великого набору іменників.
1969 — Paivio, Mental imagery in associative learning and memory: рання теоретична інтеграція образних і вербальних механізмів у навчанні та пам’яті.
1971 — Imagery and Verbal Processes: книга, у якій dual coding theory отримала розгорнуту класичну форму.
1973 — Paivio & Csapo, Picture superiority in free recall: Imagery or dual coding?: серія експериментів, що розділяла внесок образного й вербального кодування у перевагу зображень.
1981 — Paivio & Lambert, Dual coding and bilingual memory: експерименти з двомовним та вербально-невербальним кодуванням.
1986 — Mental Representations: A Dual Coding Approach: систематичне переосмислення теорії ментальних репрезентацій.
1991 — Dual coding theory: Retrospect and current status: історія розвитку DCT, критика й дискусія з альтернативними репрезентаційними підходами.
2010 — Dual coding theory and the mental lexicon: пізнє зіставлення multiple-coding та common-code підходів до лексикону й пізнання.
Часті запитання
Хто створив теорію подвійного кодування?
Теорію подвійного кодування розробив Аллан Пайвіо. Її витоки лежать у його експериментальних роботах 1960-х років про образність, конкретність і асоціативну пам’ять; розгорнуту форму він представив у книзі Imagery and Verbal Processes 1971 року, а пізніше систематично переглянув у Mental Representations.
Що Пайвіо називав подвійним кодуванням?
У класичній DCT пізнання спирається на вербальну й невербальну репрезентативні системи, які мають різні функціональні властивості, можуть активуватися окремо й мають зв’язки між собою. Матеріал, що отримує доступ до обох систем, може мати більше шляхів кодування та відтворення.
Чи означає теорія Пайвіо, що картинки завжди кращі за текст?
Ні. Зображення часто мають перевагу в певних завданнях пам’яті, але ефект залежить від матеріалу, завдання, способу кодування, часу тестування й того, чи є зображення змістовним. Декоративна або заплутана візуалізація може не допомогти.
Чи є dual coding доказом «візуального стилю навчання»?
Ні. Dual coding theory описує репрезентації, а не стабільні типи учнів. Огляд Pashler та співавторів і пізніший метааналіз 2024 року не дають підстав перетворювати переваги мультимодального навчання на правило «навчай кожного тільки у його стилі».
Чи доводить picture superiority effect існування саме двох кодів?
Ні. Він узгоджується з DCT і був одним із головних джерел її передбачень, але має й альтернативні пояснення — через виразність, семантичну обробку, організацію та підказки відтворення. Теорія оцінюється за сукупністю передбачень, а не за одним ефектом.
Чим dual coding відрізняється від робочої пам’яті?
Dual coding theory описує насамперед типи й зв’язки репрезентацій. Робоча пам’ять описує тимчасове підтримання та опрацювання інформації під час поточної діяльності. Обидві рамки можуть взаємодіяти в поясненні навчання, але не є двома назвами однієї моделі.
Як використати подвійне кодування під час навчання?
Перекладайте зміст між двома релевантними формами: текстом і схемою, описом і часовою шкалою, формулою і графіком, терміном і просторовою моделлю. Потім спробуйте відтворити одну форму за іншою без підглядання. Це краще відповідає логіці теорії, ніж механічне додавання ілюстрацій.
Пов’язані статті
References
Clark, J. M., & Paivio, A. (1991). Dual coding theory and education. Educational Psychology Review, 3, 149–210. https://doi.org/10.1007/BF01320076
Clinton-Lisell, V., & Litzinger, C. (2024). Is it really a neuromyth? A meta-analysis of the learning styles matching hypothesis. Frontiers in Psychology, 15, 1428732. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2024.1428732
Katz, A. N. (2017). Allan Urho Paivio (1925–2016). American Psychologist, 72(5), 497. https://doi.org/10.1037/amp0000145
Paivio, A., Yuille, J. C., & Madigan, S. A. (1968). Concreteness, imagery, and meaningfulness values for 925 nouns. Journal of Experimental Psychology, 76(1, Pt. 2), 1–25. https://doi.org/10.1037/h0025327
Paivio, A., Rogers, T. B., & Smythe, P. C. (1968). Why are pictures easier to recall than words? Psychonomic Science, 11, 137–138. https://doi.org/10.3758/BF03331011
Paivio, A. (1969). Mental imagery in associative learning and memory. Psychological Review, 76(3), 241–263. https://doi.org/10.1037/h0027272
Paivio, A. (1971). Imagery and Verbal Processes. Holt, Rinehart and Winston.
Paivio, A., & Csapo, K. (1973). Picture superiority in free recall: Imagery or dual coding? Cognitive Psychology, 5(2), 176–206. https://doi.org/10.1016/0010-0285(73)90032-7
Paivio, A., & Lambert, W. (1981). Dual coding and bilingual memory. Journal of Verbal Learning and Verbal Behavior, 20(5), 532–539. https://doi.org/10.1016/S0022-5371(81)90156-0
Paivio, A. (1986). Mental Representations: A Dual Coding Approach. Oxford University Press. Oxford Academic copyright page
Paivio, A. (1991). Dual coding theory: Retrospect and current status. Canadian Journal of Psychology/Revue canadienne de psychologie, 45(3), 255–287. https://doi.org/10.1037/h0084295
Paivio, A. (2010). Dual coding theory and the mental lexicon. The Mental Lexicon, 5(2), 205–230. https://doi.org/10.1075/ml.5.2.04pai
Pashler, H., McDaniel, M., Rohrer, D., & Bjork, R. (2008). Learning styles: Concepts and evidence. Psychological Science in the Public Interest, 9(3), 105–119. https://doi.org/10.1111/j.1539-6053.2009.01038.x
Rexigel, E., Kuhn, J., Becker, S., et al. (2024). The more the better? A systematic review and meta-analysis of the benefits of more than two external representations in STEM education. Educational Psychology Review, 36, 124. https://doi.org/10.1007/s10648-024-09958-y
Zhang, C., Sala, G., & Gobet, F. (2025). Effectiveness of L1 and pictures in multimedia conditions on learning second-language vocabulary: A meta-analysis. Educational Research Review, 47, 100681. https://doi.org/10.1016/j.edurev.2025.100681