top of page

Психологічна енкциклопедія

Агентність у психології: що це і як виникає відчуття авторства власних дій

1 день тому
Читати 13 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 6 жовтня 2026 року · Редакційна політика


Агентність у психології — це здатність і переживання себе як джерела власної цілеспрямованої дії: людина відчуває, що саме вона ініціює дію, керує нею і через неї спричиняє певні зміни. У сучасній когнітивній науці точніший термін для цього суб’єктивного компонента — «відчуття агентності» (sense of agency). Воно описує досвід «це зробив я» або «цей наслідок виник через мою дію». Огляд Wen та Imamizu, 2022.


Це відчуття здається самоочевидним, доки все працює звично. Ви вирішуєте підняти чашку, рука рухається так, як очікувалося, чашка опиняється біля рота — і авторство дії майже не потребує окремого міркування. Коли між наміром, рухом і наслідком з’являється затримка, помилка, втручання іншої людини або автоматизованої системи, питання «хто насправді це зробив?» стає психологічно помітним.


Агентність не дорівнює всемогутньому контролю над подіями. Людина може бути автором власної дії й не контролювати весь результат, бо на нього впливають випадковість, інші люди та середовище. І навпаки, іноді суб’єктивне відчуття авторства виникає сильніше, ніж це виправдано фактичною причинною участю. Тому наука розділяє реальний причинний контроль, суб’єктивне відчуття агентності та подальше судження про відповідальність.


Що таке агентність і відчуття агентності


Слово «агентність» використовується ширше, ніж один лабораторний конструкт. У психології особистості, розвитку, соціальних науках і дослідженнях дії воно може позначати спроможність людини діяти як активний ініціатор, робити вибір, впливати на перебіг власної діяльності та організовувати поведінку відповідно до намірів. У цій статті центральним є нейрокогнітивний і феноменологічний компонент — відчуття агентності, тобто переживання авторства та контролю власної дії.


В українській науковій мові термінологія ще стабілізується. «Agency» іноді перекладають через слова, близькі до суб’єктності, дієздатності або спроможності до дії, але для «sense of agency» дедалі частіше вживають саме «відчуття агентності». У 2026 році опубліковано українську адаптацію шкали SoAS під назвою «Шкала відчуття агентності», що додатково закріплює цю форму терміна в українському психологічному контексті. Сухенко та Мякошина, 2026.


Відчуття агентності і судження про агентність


Одна з впливових моделей розрізняє первинне, відносно безпосереднє відчуття агентності та більш рефлексивне судження про агентність. Перше пов’язане з тим, як намір, моторна команда, прогноз і сенсорний наслідок узгоджуються під час дії. Друге залучає ширший контекст: що я знав про ситуацію, чи був інший можливий автор, чи мав я намір отримати саме цей результат, що говорять інші та наскільки правдоподібною є моя причинна роль. Synofzik, Vosgerau & Newen, 2008.


Це розрізнення пояснює звичайну життєву ситуацію: на рівні руху людина може чітко знати, що натиснула кнопку сама, але не бути певною, чи саме її натискання запустило складний процес у системі. Відчуття авторства конкретної дії й судження про причинну відповідальність за віддалений наслідок можуть розходитися.


Агентність і відчуття власності над тілом — різні переживання


Відчуття власності відповідає на питання «це моє тіло, моя рука, мій рух як частина мого тіла?». Відчуття агентності відповідає на питання «я спричинив цю дію?». Зазвичай вони збігаються, але експериментальні та клінічні дані показують, що це різні компоненти тілесного Я. Огляд Braun та співавт., 2018. Саме тому загальний образ тіла і переживання авторства руху не слід зводити до одного конструкта.


Агентність, реальний контроль і причинність


Найважливіша межа проходить між тим, що людина реально контролює, і тим, що вона переживає як власний контроль. Об’єктивний контроль можна описувати через залежність результату від дії: якщо дія систематично змінює ймовірність наслідку, причинний зв’язок сильніший. Відчуття агентності — психічне представлення цього зв’язку, яке використовує реальний зворотний зв’язок, але також прогнози, контекст і попередні очікування.


Тому відчуття агентності може бути точним, послабленим або надмірним відносно фактичної ситуації. Це не означає, що воно є «ілюзією» за своєю природою. У звичних умовах воно виконує корисну функцію: допомагає відрізняти наслідки власних дій від подій, спричинених зовнішніми силами, і підтримує навчання на результатах поведінки.


Як виникає відчуття авторства власної дії


Сучасні моделі описують агентність як результат інтеграції кількох джерел інформації. Немає одного сигналу, який сам по собі завжди повідомляє мозку «це зробив я». Переживання авторства формується в ланцюгу від наміру і вибору дії до її виконання, сенсорного зворотного зв’язку, оцінки наслідку та контекстного пояснення того, що сталося.


1. Намір і вибір дії


До руху існує стан підготовки: мета, намір, вибір між можливими діями та формування моторної команди. Дослідження показують, що легкість або конфліктність вибору може впливати на подальше відчуття авторства ще до того, як стане відомий результат. Якщо вибір дії відбувається плавно й відповідає поточному наміру, відчуття контролю зазвичай сильніше; якщо вибір утруднений або зовнішній сигнал втручається в нього, воно може послаблюватися. Chambon, Sidarus & Haggard, 2014.


Це перспективний компонент агентності: система використовує інформацію, яка доступна до появи наслідку. Він важливий, бо показує, що мозок не чекає завершення дії, щоб постфактум вирішити, хто був її автором.


2. Прогноз наслідків дії


Коли моторна система готує і виконує дію, вона формує очікування щодо її сенсорних наслідків: де опиниться рука, який опір відчується, чи зміниться зображення на екрані, який звук пролунає після натискання. Якщо фактичний наслідок близький до передбаченого, це підтримує атрибуцію дії собі. Якщо між прогнозом і результатом виникає значна невідповідність, упевненість в авторстві може знижуватися. Haggard, 2017.


Такі прогнози часто пояснюють через внутрішні моделі руху й копію моторної команди, яка дозволяє передбачити майбутній сенсорний стан. Цей механізм добре описує багато простих моторних ситуацій, але він не є повною теорією агентності.


3. Зворотний зв’язок і відповідність «дія — наслідок»


Після дії система отримує інформацію про те, що фактично сталося. Значення мають часова близькість, просторова й сенсорна відповідність, повторюваність зв’язку та реальна залежність наслідку від дії. Якщо кнопка завжди вмикає світло без помітної затримки, причинний зв’язок легко вивчається. Якщо наслідки з’являються із випадковою затримкою або незалежно від натискання, авторство стає невизначенішим.


Ця залежність не є механічною. Людина враховує не лише збіг у часі, а й те, чи був результат очікуваним, чи існують альтернативні причини, чи могла інша людина або система втрутитися в процес. Саме тому однакова фізична затримка може мати різне психологічне значення в різних контекстах.


4. Контекстне пояснення і зважування сигналів


Коли сенсомоторні сигнали неоднозначні, більшу вагу отримують контекстні підказки. Хто ще міг діяти? Чи була система автоматизованою? Чи бачив я власний рух? Чи повідомили мені, що результат спричинив інший учасник? Чи був результат бажаним? Мультифакторні моделі припускають, що мозок зважує ці сигнали за їхньою надійністю, а не застосовує один універсальний критерій. Synofzik, Vosgerau & Newen, 2008.


Систематичний огляд 160 досліджень показав, що на відчуття агентності можуть впливати соціальні, емоційні й тілесні сигнали поза суто моторним прогнозуванням. Водночас сила й напрям окремих ефектів залежать від парадигми, а для деяких чинників, зокрема валентності результату, дані неоднорідні. Villa та співавт., 2022.


Чому «модель компаратора» важлива, але недостатня


Класичне пояснення агентності часто описують як модель компаратора: система прогнозує сенсорний результат дії, порівнює його з фактичним результатом і за ступенем збігу формує переживання авторства. Ця схема дала сильну дослідницьку програму й досі пояснює значну частину сенсомоторних ефектів.


Сучасні дані розширили її. Відчуття агентності залежить також від процесів вибору до руху, від причинної структури подій після руху, від соціального контексту, попередніх переконань і надійності різних сигналів. Тому найкраще розглядати агентність як багаторівневий процес інтеграції, а не як один тест на збіг прогнозу з результатом. Огляд Wen та Imamizu, 2022.


Які мозкові процеси пов’язані з агентністю


Наукові дані не вказують на один «центр агентності». Досвід авторства виникає з роботи розподілених систем, пов’язаних із плануванням і виконанням руху, прогнозуванням сенсорних наслідків, виявленням невідповідностей, оцінкою причинності та інтеграцією контексту. У різних завданнях залучаються премоторні й медіальні фронтальні ділянки, мозочок, тім’яні мережі, скронево-тім’яна ділянка та інші структури. Haggard, 2017.


Метааналіз 2025 року об’єднав 75 поведінкових досліджень часового зв’язування та окремо 48 нейровізуалізаційних досліджень агентності. Результати підтримують багатокомпонентну картину: волюнтарність дії, затримка, модальність і валентність наслідку пов’язані з різними компонентами ефекту, а нейронні результати розподіляються між моторними та немоторними мережами. Zhao та співавт., 2025.


Що посилює або послаблює відчуття агентності


Передбачуваний причинний зв’язок


Найстабільніша група чинників пов’язана з тим, наскільки результат залежить від власної дії й наскільки ця залежність передбачувана. Надійний зв’язок «я дію — система відповідає» підтримує агентність. Випадкові наслідки, непояснювані збої, великі затримки та невідповідність очікуваного й фактичного результату зазвичай послаблюють її.


Волюнтарність і спосіб вибору


Відчуття авторства зазвичай сильніше, коли дія переживається як добровільно обрана, а не просто нав’язана стимулом або виконана як пасивний рух. У метааналізі Zhao та співавт. волюнтарність була одним із чинників, що модифікували часовий зв’язок між дією та результатом. Zhao та співавт., 2025.


Часова затримка


Що довше між дією та її результатом, то складніше пов’язати їх в одну причинну подію. Проте точний ефект залежить від очікувань: якщо система завжди реагує через відому затримку, людина може навчитися цій структурі. Дослідження часового зв’язування також показують, що сама часова очікуваність може впливати на вимірювання, тому лабораторний індекс не можна трактувати як чистий безпосередній «датчик» агентності. Ruess, Thomaschke & Kiesel, 2020.


Соціальний і емоційний контекст


Присутність інших агентів, їхній статус, винагорода, емоційне забарвлення результату та тілесні сигнали можуть змінювати переживання контролю. Систематичний огляд підтверджує значущість цих немоторних підказок, але також показує неоднорідність результатів між методами. Отже, немає простого правила на кшталт «приємний результат завжди посилює агентність». Villa та співавт., 2022.


Агентність, автономія, самоефективність і локус контролю


Ці поняття пов’язані з дією та контролем, але відповідають на різні психологічні питання. Їх змішування робить слово «агентність» настільки широким, що воно перестає щось пояснювати.


Агентність і автономія


Автономія стосується того, наскільки дія переживається як добровільна, самовизначена й узгоджена з власними підставами вибору. Агентність стосується авторства й причинного контролю дії. Людина може технічно бути автором руху під сильним зовнішнім тиском, але переживати менше автономії; водночас ступінь добровільності здатний впливати і на саме відчуття агентності.


Агентність і самоефективність


Самоефективність — це переконання людини щодо власної спроможності виконати потрібну дію або впоратися із завданням. Вона відповідає на питання «чи зможу я?». Відчуття агентності відповідає на питання «чи я це зробив і чи моя дія спричинила результат?». Людина може сумніватися у своїй майстерності, але чітко відчувати авторство спроби.


Агентність і локус контролю


Локус контролю описує відносно узагальнені очікування щодо того, від чого залежать результати життя — від власних дій чи від зовнішніх сил, випадку та інших людей. Це ширша система очікувань, тоді як відчуття агентності часто досліджують у конкретній дії й конкретному зв’язку між рухом та наслідком.


Агентність, Я-концепція та ідентичність


Я-концепція описує організовані уявлення людини про себе; ідентичність — відносно стійку організацію того, ким людина себе розуміє в часі й різних життєвих контекстах. Агентність додає до цієї картини вимір дії: я не лише знаю щось про себе, а переживаю себе джерелом того, що роблю.


Самосвідомість є ширшим полем представлення й усвідомлення себе. Відчуття агентності можна розглядати як один із фундаментальних способів, через які «Я» дане в досвіді дії, але його не слід ототожнювати із самоспостереженням або саморефлексією.


Психологічна агентність і моральна агентність


Моральна агентність стосується здатності або статусу агента в морально значущій сфері: діяти з огляду на моральні підстави, бути адресатом вимог і потенційно нести відповідальність. Психологічне відчуття агентності описує переживання авторства дії. Високе відчуття авторства саме по собі не доводить моральної відповідальності, а моральну відповідальність не можна визначити одним психологічним показником.


Як наука вимірює відчуття агентності


Оскільки агентність має і безпосередній переживаний, і рефлексивний компоненти, дослідники використовують кілька класів методів. Жоден із них не є універсальним еталоном, а результати різних методів можуть не збігатися.


Прямі оцінки


Найпростіший підхід — попросити учасника оцінити, наскільки він контролював подію, чи сам спричинив рух або який відсоток впливу належав йому. Перевага таких оцінок у тому, що вони прямо запитують про досвід. Їхній недолік — залежність від формулювання питання, пам’яті, контексту, очікувань і свідомих пояснень.


Інтенційне, або часове, зв’язування


Один із найвідоміших непрямих індексів — intentional binding: добровільна дія і її наслідок суб’єктивно сприймаються ближчими в часі, ніж аналогічні події без такого причинного зв’язку. Метааналіз 75 досліджень підтверджує надійність ефектів зв’язування на груповому рівні й показує, що їх модифікують волюнтарність, затримка та характеристики наслідку. Zhao та співавт., 2025.


Водночас часовий ефект не є прямим вимірювачем «кількості агентності» в конкретної людини. Він може відображати кілька когнітивних процесів, а зв’язок із прямими оцінками агентності залежить від задачі. Саме тому коректніше називати його експериментальним індексом або проксі, а не діагностичним тестом.


Маніпуляції з сенсорним зворотним зв’язком


В інших експериментах дослідники змінюють затримку між рухом і зображенням, траєкторію курсора, відповідність руху віртуальної руки, ймовірність наслідку або ступінь автоматичного втручання. Якщо учасник поступово втрачає контроль над зворотним зв’язком, можна дослідити, за яких умов він перестає приписувати дію собі.


Самозвітні шкали


Існують опитувальники, що вимірюють більш узагальнене суб’єктивне переживання контролю. Наприклад, Sense of Agency Scale була розроблена як міра загальних переконань про власну агентність. Tapal та співавт., 2017. У 2026 році опубліковано адаптацію UA-SoAS для українськомовних дорослих. Сухенко та Мякошина, 2026.


Результат такої шкали не є діагнозом і не замінює оцінювання конкретної ситуації. Опитувальник про загальне відчуття контролю, лабораторний часовий ефект і пряме запитання про авторство одного руху можуть вимірювати частково різні рівні агентності.


Чому різні методи можуть давати різні результати


У дослідженні Lafleur та співавт. сенсомоторні й соціальні підказки по-різному впливали на непрямий та прямий рівні агентності, а значущого зв’язку між ними не виявили. Це відповідає ширшій ідеї, що експліцитне судження інтегрує більше контексту, ніж раннє сенсомоторне відчуття. Lafleur, Soulières & Forgeot d’Arc, 2020.


Спільна агентність: коли дію створюють кілька людей


У спільній дії причинність розподіляється. Двоє музикантів створюють один ритм, команда керує складною системою, дві людини одночасно переміщують об’єкт. У таких ситуаціях люди можуть переживати не лише індивідуальне авторство, а й відчуття спільної агентності — «ми це зробили».


Метааналіз і систематичний огляд досліджень спільної дії показують, що такий досвід має відтворювані експериментальні прояви, але його явні й неявні компоненти чутливі до різних сигналів. Сенсомоторна координація особливо важлива для непрямих індексів, тоді як контекст сильніше впливає на явні судження. Zapparoli та співавт., 2022.


Агентність у взаємодії з ШІ та автоматизованими системами


Автоматизація створює нову проблему атрибуції: людина задає мету, система пропонує варіанти, алгоритм виконує частину операцій, а наслідок з’являється після ланцюга дій, який жоден учасник не контролював повністю. У таких умовах відчуття агентності може залежати від прозорості причинного ланцюга, можливості втрутитися, передбачуваності системи та того, хто реально приймав ключове рішення. Wen & Imamizu, 2022.


Для психології важливо розділяти переживання людиною власного контролю і твердження про суб’єктивність самої системи. Те, що користувач відчуває більше або менше агентності поруч із ШІ, є психологічно досліджуваним фактом; воно саме по собі не доводить, що ШІ має людськоподібне переживання авторства, свідомість або почуття. Докладніше про перерозподіл контролю між людиною й автоматизованою системою — у статті «Коли ШІ вирішує за нас: делегування рішень, когнітивна агентність і психологія контролю».


Коли відчуття агентності змінюється при психічних і неврологічних станах


Зміни агентності досліджують при низці психіатричних і неврологічних станів, зокрема при психотичних розладах, обсесивно-компульсивному розладі та деяких рухових порушеннях. Однак «низька агентність» не є окремим клінічним діагнозом, а жоден лабораторний індекс агентності не використовується як самодостатній діагностичний маркер.


Систематичний огляд досліджень intentional binding у нейропсихіатричних групах виявив відмінності в частині вибірок, але результати були неоднорідними між станами та методами. Автори прямо розглядають часовий зв’язок як експериментальний проксі агентності, а не як клінічний тест. Moccia та співавт., 2024.


Особливо важливо не робити діагностичних висновків із одного переживання. Відчуття, що дія «ніби відбулася сама», невпевненість у власному контролі в складній автоматизованій ситуації або низький бал опитувальника мають багато можливих пояснень. Клінічне значення визначається контекстом, стійкістю переживань, іншими симптомами, рівнем дистресу й порушенням функціонування.


Якщо людина стійко переживає, що її рухи, дії або думки контролює зовнішня сила, і це супроводжується страхом, дезорганізацією поведінки або помітним погіршенням функціонування, потрібна професійна клінічна оцінка. Один опис такого досвіду все одно не встановлює діагноз.


Чи можна посилити відчуття агентності


Універсальної науково підтвердженої програми «тренування агентності» для всіх людей немає. Дослідження значно краще описують механізми формування агентності, ніж довгострокові інтервенції для її підвищення. Тому практичні рекомендації нижче є висновками з механізмів контролю й зворотного зв’язку, а не окремим клінічним протоколом.


Зробити зв’язок між дією і наслідком видимим


Коли завдання складне, корисно розділити його на кроки, де зрозуміло, яка конкретна дія до чого привела. Це зменшує причинну неоднозначність. У цифрових системах ту саму функцію виконують зрозумілий статус операції, передбачуваний відгук інтерфейсу й можливість побачити, яка команда була виконана.


Зберігати змістовний вибір


Якщо людина має реальні альтернативи й розуміє, чому обирає одну з них, ланцюг «намір — вибір — дія — наслідок» стає прозорішим. Механічне додавання десятків формальних опцій не гарантує агентності; важить можливість зробити дію, що справді змінює результат.


Відділяти власний внесок від неконтрольованих чинників


Для складних результатів корисно окремо фіксувати: що я вирішив; що зробив; що залежало від інших людей або систем; який результат виник; що з цього можна було передбачити. Такий аналіз не «підвищує агентність» магічно, але допомагає точніше калібрувати приписування авторства й уникати як тотального самозвинувачення, так і автоматичного відчуження від власних рішень.


У технологіях залишати можливість втручання


Для автоматизованих систем практично важливі можливість скасувати дію, побачити рекомендацію до її виконання, зрозуміти, що зробила система, і зберегти контроль над рішеннями з високою ціною помилки. Це підтримує не тільки зручність, а й прозорість людського внеску в причинний ланцюг.


Агентність і свобода волі — не одне й те саме питання


Відчуття агентності є емпіричним психологічним конструктом: його можна змінювати в експерименті, вимірювати прямими оцінками й непрямими індексами та пов’язувати з конкретними когнітивними й нейронними процесами. Питання свободи волі у метафізичному сенсі стосується того, за яких умов вибір може вважатися вільним і як він співвідноситься з причинністю.


Тому дані про те, як мозок формує відчуття авторства, самі по собі не доводять і не спростовують свободу волі. Вони пояснюють механізми досвіду дії, а не вирішують філософську проблему детермінізму.


Поширені запитання


Що таке агентність простими словами?


Це переживання і здатність діяти як автор власної дії: «я вирішив це зробити, я виконав дію, і через неї виник певний наслідок». У лабораторній психології центральним поняттям є відчуття агентності — суб’єктивне авторство й контроль.


Чим агентність відрізняється від контролю?


Контроль може описувати фактичну причинну залежність між дією та результатом, а агентність — те, як людина переживає й приписує цей контроль собі. Вони часто збігаються, але можуть розходитися.


Чи є агентність рисою особистості?


Частково слово «агентність» використовують для відносно стійкої активної позиції людини, але відчуття агентності також є ситуативним процесом, який змінюється від дії до дії. Опитувальники загальної агентності й експериментальні показники конкретного руху не слід вважати одним і тим самим виміром.


Чи означає низьке відчуття агентності психічний розлад?


Ні. Це не окремий діагноз DSM або ICD і не самодостатній симптом, за яким можна визначити розлад. Зміни агентності досліджують при різних станах, але їх клінічне значення встановлюють тільки в контексті повної оцінки.


Чи можна виміряти агентність одним тестом?


Ні. Використовують прямі оцінки контролю, експериментальні задачі, часові індекси та самозвітні шкали. Вони відображають різні рівні процесу й можуть слабко корелювати між собою.


Чи може людина відчувати авторство того, що фактично контролювала лише частково?


Так. Агентність є результатом інтеграції сигналів і причинного висновку. Якщо ситуація неоднозначна, очікування, контекст і передбачуваність можуть змістити суб’єктивне приписування контролю в бік більшого або меншого авторства.


Чи може ШІ зменшувати відчуття агентності людини?


Може, якщо автоматизація робить незрозумілим, хто вибрав дію, хто її виконав і що саме спричинило результат. Але ефект залежить від дизайну системи, прозорості, можливості втручання та конкретної задачі; автоматизація не обов’язково завжди знижує агентність.


Чи можна розвинути агентність?


Можна створювати умови, у яких власний вибір, дія і наслідок краще пов’язані та зрозумілі: давати реальний вибір, чіткий зворотний зв’язок, можливість втручання і точніше відділяти контрольоване від неконтрольованого. Доказова база для універсального «тренування агентності» як окремої психологічної інтервенції залишається обмеженою.


Пов’язані статті



Джерела














 
 
bottom of page