«Три нариси з теорії сексуальності» Фройда: зміст, редакції та сучасна оцінка

«Три нариси з теорії сексуальності» — одна з ключових праць Зиґмунда Фройда і водночас одна з тих книг, які найчастіше читають через пізніший психоаналітичний канон. Через це виникає проста, але важлива помилка: те, що сьогодні називають «теорією сексуальності Фройда», нерідко автоматично переносять у текст 1905 року. Насправді книжка змінювалася разом із самим Фройдом: він доповнював і переглядав її в нових виданнях, а деякі знамениті положення класичного психоаналізу з’явилися в ній не відразу.

Тому цю працю варто читати не як застиглий підручник «фройдизму», а як історичний документ, що має власну редакційну біографію. Перше видання дає змогу побачити, як Фройд на початку ХХ століття намагався переосмислити сексуальний потяг, дитячу сексуальність, ерогенні зони, автоеротизм і перетворення пубертату. Пізніші редакції показують, як ця схема поступово вбирала нові поняття та зміни його теорії.

Що це за праця

Оригінальна назва — Drei Abhandlungen zur Sexualtheorie. За цифровим історико-критичним виданням Freud Edition, праця має сигнатуру FE 1905-004. Перше видання вийшло німецькою мовою 1905 року у видавництві Franz Deuticke в Лейпцигу та Відні. Воно мало ii, 83, [1] сторінки й складалося з трьох великих частин.

Ці три частини — «Сексуальні відхилення» (Die sexuellen Abirrungen), «Інфантильна сексуальність» (Die infantile Sexualität) і «Перетворення під час статевого дозрівання» (Die Umgestaltungen der Pubertät). Уже сама структура показує, що Фройд не писав книжку лише про дитинство або лише про так звані психосексуальні стадії. Його задум був ширшим: простежити сексуальність від питання про потяг і його об’єкт до дитячих проявів і пубертатної реорганізації.

Чому важливо розрізняти твір і його редакції

Назва твору одна, але текст, який читали в різні роки, не був цілком однаковим. Freud Edition окремо фіксує історичні видання 1905, 1910, 1915, 1920, 1922 і 1925 років. Наприклад, третє видання 1915 року позначене як «розширене» і вже має viii, 101 сторінку, а четверте розширене видання 1920 року — viii, 104 сторінки. Це не косметична різниця.

Історики психоаналізу Філіп Ван Гауте та Герман Вестерінк спеціально наголошували, що для розуміння ранньої теорії сексуальності потрібно реконструювати саме перше видання. У статті 2016 року вони показують, що співвідношення сексуальності та її об’єкта змінювалося між версіями тексту. Отже, цитата з пізньої редакції не завжди може бути без застережень використана як свідчення того, що Фройд стверджував у 1905 році.

Перший нарис: потяг, об’єкт і історична мова «відхилень»

У першому нарисі Фройд аналізує те, що тодішня сексологія описувала як «відхилення» сексуального об’єкта та сексуальної мети. Для сучасного читача тут потрібна подвійна оптика. З одного боку, це текст початку ХХ століття з категоріями та словами, які належать до історії медицини й сексології. З іншого — саме всередині цієї старої термінології Фройд послаблює уявлення про нібито природно заданий і нерозривний зв’язок між потягом та конкретним об’єктом.

В українській публікації «Трьох нарисів» ця думка передана прямо: зв’язок між сексуальним потягом і сексуальним об’єктом не слід уявляти надто прямолінійно. Для історії психоаналізу це істотно, бо сексуальність у Фройда стає не просто набором репродуктивних реакцій, а складнішою системою потягів, цілей, об’єктів і способів задоволення.

Водночас історичні класифікації з першого нарису не є сучасною діагностичною схемою. Їх не слід використовувати для самодіагностики, оцінювання сексуальної орієнтації чи визначення «нормальності» конкретної людини. Сучасні рамки сексуального здоров’я описують сексуальність значно ширше та враховують біологічні, психологічні, соціальні, культурні й інші чинники.

Другий нарис: інфантильна сексуальність

Найвідоміший теоретичний розрив із поглядами свого часу Фройд формулює на початку другого нарису: він заперечує популярну думку, ніби сексуальний потяг відсутній у дитинстві й пробуджується лише в пубертаті. Далі він описує дитячі джерела тілесного задоволення, ерогенні зони, автоеротизм, інфантильну амнезію, латентний період і процеси, які пов’язує із сублімацією.

Тут важливо не змішувати два твердження. Перше — історичне: Фройд справді надавав дитинству центрального значення для своєї теорії сексуальності. Друге — сучасне наукове: конкретні механізми, якими він пояснював подальшу особистість, неврози, фіксацію чи симптоми, не стають доведеними лише тому, що розвиток у дитинстві справді важливий. «Дитинство має значення» і «фройдівський механізм пояснює це значення» — не одне й те саме.

Перше видання вже містить латентний період, ерогенні зони, автоеротизм і сублімацію. Тому неправильно уявляти 1905 рік як порожню чернетку, у яку пізніше просто вставили всю теорію розвитку. Але так само неправильно переносити назад у перше видання завершену схему, знайому з пізніших підручникових викладів психосексуального розвитку.

Третій нарис: перетворення пубертату

Третя частина присвячена тому, як у пубертаті, за Фройдом, реорганізуються попередні часткові потяги та тілесні джерела задоволення. Він розглядає підпорядкування сексуальної діяльності генітальній функції, попереднє задоволення, сексуальне збудження, теорію лібідо та пошук об’єкта.

Цей нарис важливий ще й тому, що показує логіку всієї книги: Фройд не описує три ізольовані теми. Він намагається зв’язати варіативність сексуального потягу, ранні тілесні форми задоволення та дорослу сексуальну організацію в одну генетичну модель. Саме ця амбіція — побудувати теорію походження й перетворень сексуальності — зробила книгу настільки впливовою й водночас настільки дискусійною.

Чого не було в першому виданні 1905 року

Найвідоміший приклад редакційної пастки — Едіпів комплекс. У сучасних переказах Фройда він часто стоїть поруч із «Трьома нарисами» так, ніби був центральним каркасом книжки від першої сторінки. Дослідження першої редакції показують протилежне: психологічного Едіпового комплексу в тексті 1905 року немає. Посилання на нього та ширша едіпальна рамка входили в пізніші версії фройдівської системи.

Так само обережно треба говорити про знайому п’ятиступеневу формулу «оральна — анальна — фалічна — латентна — генітальна». У 1905 році вже є матеріал, з якого пізніше вибудовується ця традиційна схема: смоктання, ерогенні зони, латентний період, пубертатна перебудова. Але підручникова послідовність не повинна подаватися як готова й незмінна конструкція першого видання.

Для Українського психологічного ХАБу це принципова редакційна межа: окрема сторінка про психосексуальний розвиток пояснює класичну модель у її пізнішому систематизованому вигляді, а ця сторінка присвячена конкретній праці та її історичним редакціям. Так ми не перетворюємо книгу на дублікат теорії.

Що змінювалося після 1905 року

Друге видання вийшло 1910 року. Третє, розширене, — 1915-го; четверте, також розширене, — 1920-го. У 1925 році Freud Edition фіксує шосте переглянуте видання. Сам Фройд залишав передмови до нових редакцій, а корпус поступово включав нові теоретичні акценти, які з’являлися в його роботах після 1905 року.

Ця редакційна історія пояснює дивну ситуацію з багатьма сучасними цитатами: два читачі можуть посилатися на «Три нариси» й фактично працювати з різними історичними шарами. Тому в академічному тексті бажано вказувати не лише назву твору і «1905», а й конкретне видання або редакцію, якщо твердження залежить від пізнішої вставки.

Саме тому історико-критичні цифрові видання особливо корисні: вони дозволяють бачити твір не як абстрактний запис у бібліографії, а як послідовність матеріальних видань. Для Фройда це важливо ще й тому, що він часто переосмислював старі праці через нові передмови, примітки та вставки.

Лібідо, автоеротизм і сексуальний об’єкт

У «Трьох нарисах» лібідо є частиною історичної теоретичної мови Фройда, а не сучасним синонімом будь-якого сексуального бажання. Ранній текст також приділяє значну увагу автоеротизму — задоволенню, яке не потребує зовнішнього сексуального об’єкта, — та ерогенним зонам.

Важлива риса першого видання полягає в тому, що сексуальний потяг не прив’язаний раз і назавжди до наперед визначеного об’єкта. Саме цей аспект Ван Гауте і Вестерінк вважають ключовим для реконструкції ранньої версії. У наступних редакціях співвідношення між сексуальністю, розвитком та об’єктом змінювалося разом із ширшою еволюцією психоаналізу.

Окрема канонічна сторінка про лібідо потрібна тому, що сучасний читач шукає цим словом і практичне поняття сексуального бажання, і фройдівську історичну концепцію. У цій статті лібідо розглядається лише настільки, наскільки воно допомагає зрозуміти саме книгу.

Як «Три нариси» пов’язані з психосексуальним розвитком

Праця 1905 року є одним із головних історичних джерел фройдівської теорії сексуального розвитку, але не тотожна всьому тому, що пізніше називали психосексуальними стадіями. Це відмінність між джерелом і завершеним шкільним викладом.

Коли ми говоримо про оральну, анальну, фалічну, латентну й генітальну стадії, фіксацію та регресію, то маємо справу з моделлю, яка формувалася в часі. Частина її передумов є вже в «Трьох нарисах», частина уточнювалася в пізніших редакціях та інших роботах Фройда. Тому дата 1905 не повинна автоматично стояти біля кожного елемента пізнішої схеми.

Чому ця книга стала історично важливою

Вплив «Трьох нарисів» не зводиться до одного конкретного твердження. Книга допомогла зробити сексуальність предметом систематичної психологічної теорії та радикально розширила коло явищ, які Фройд відносив до сексуального життя. Особливе значення мали його інтерес до дитинства, відокремлення потягу від об’єкта, поняття часткових джерел задоволення та спроба описати розвиток сексуальної організації.

Водночас історичний вплив не дорівнює сучасній емпіричній валідності. Те, що модель змінила психоаналіз, гуманітарні науки й культуру ХХ століття, не означає, що її конкретні причинні твердження про розвиток особистості, симптоми чи дорослу сексуальність підтверджені сучасними дослідженнями.

Перше англійське видання

Freud Edition фіксує перший англомовний переклад 1910 року: Abraham Arden Brill, Three Contributions to the Sexual Theory, New York, The Journal of Nervous and Mental Disease Publishing Company, серія Nervous and Mental Disease Monograph Series, № 7, x, 91 сторінка. Назва відрізняється від пізнішого звичного англійського Three Essays on the Theory of Sexuality, тому бібліографічний пошук за сучасною назвою може приховувати ранні англомовні видання.

Українська публікація 2008 року

Український академічний обіг має важливий орієнтир: «Три нариси з теорії сексуальності» були опубліковані у журналі «Психологія і суспільство», 2008, № 4 (34), с. 45–91. Репозитарій Західноукраїнського національного університету зберігає цей випуск як окремий бібліографічний запис і файл.

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського в огляді української рецепції Фройда пов’язує цю публікацію з перекладачами Юрієм Кузнєцовим та Анатолієм Фурманом. Водночас технічні метадані сучасного сайту журналу можуть показувати пізнішу дату завантаження або міграції сторінки; для бібліографії самого випуску слід триматися 2008 року.

Що каже сучасна наука про сексуальність

Сучасна психологія та медицина не використовують «Три нариси» як актуальну діагностичну модель сексуальності. Всесвітня організація охорони здоров’я описує сексуальність як багатовимірний аспект людського життя, що охоплює стать, гендерні ідентичності й ролі, сексуальну орієнтацію, еротизм, задоволення, близькість і репродукцію та формується у взаємодії біологічних, психологічних, соціальних, економічних, політичних, культурних, правових, історичних, релігійних і духовних чинників.

Ця сучасна рамка не є «спростуванням одним абзацом» усієї спадщини Фройда. Вона просто працює на іншому рівні: не виходить із фройдівської теорії потягів як універсального пояснення й не вважає класичну психосексуальну схему чинним клінічним стандартом. Історичну теорію потрібно оцінювати окремо від сучасних даних про розвиток, сексуальне здоров’я, стосунки та різноманітність сексуальності.

Особливо небезпечно використовувати фройдівські поняття для висновків про конкретну дитину чи дорослу людину: наприклад, виводити риси характеру, сексуальну орієнтацію, симптоми або психічний розлад із нібито «фіксації» на певній стадії. Такий висновок не випливає з сучасної доказової психології.

Як читати «Три нариси» сьогодні

Найкраща стратегія — читати цю книгу одночасно у двох площинах. У першій це первинне джерело з історії психоаналізу: важливо бачити точні слова Фройда, структуру видання, дату та редакцію. У другій — об’єкт історичної й наукової критики: потрібно запитувати, які твердження були клінічними інтерпретаціями, які — гіпотезами свого часу, а які пізніше були змінені самим автором.

Якщо мета — зрозуміти саме 1905 рік, варто працювати з першим виданням або сучасною реконструкцією першої редакції. Якщо мета — вивчити зрілу фройдівську теорію сексуальності, одного видання 1905 року недостатньо: потрібні пізніші редакції «Трьох нарисів» та інші праці Фройда.

Для читача Українського психологічного ХАБу корисно розвести три маршрути. Сама книга відповідає на питання «що це за праця і як вона змінювалася». Сторінка про теорію сексуальності Фройда пояснює ширшу систему його поглядів. Сторінка про психосексуальний розвиток окремо розбирає класичну стадійну модель і її сучасну наукову оцінку.

Коротко: що варто запам’ятати

«Три нариси з теорії сексуальності» вийшли 1905 року й складалися з трьох частин — про сексуальні «відхилення» в історичній термінології, інфантильну сексуальність і перетворення пубертату. Книга стала одним із фундаментальних текстів раннього психоаналізу, але її не можна читати як незмінний документ: Фройд багаторазово її переглядав і розширював.

Перше видання вже містило важливі елементи майбутньої теорії розвитку, проте не містило психологічного Едіпового комплексу й не дорівнює готовій пізнішій схемі психосексуальних стадій. Сьогодні ця праця важлива насамперед як історичне джерело та ключ до еволюції фройдівської думки, а не як сучасний посібник із діагностики чи сексуального здоров’я.

Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу

Для ширшого контексту дивіться матеріали про Зиґмунда Фройда, психоаналіз, теорію сексуальності Фройда, психосексуальний розвиток, лібідо та Едіпів комплекс. Вони розведені за окремими пошуковими інтентами й не дублюють цю сторінку про конкретну працю.

Історичну формулу Фройда «психічний гермафродитизм», її походження від античного образу та зв’язок із сучасною термінологією intersex/DSD окремо розібрано у статті ХАБу «Гермафродит: міф, стать, гендер та історія психологічної і сексологічної термінології».

Джерела

Freud Edition: перше видання Drei Abhandlungen zur Sexualtheorie, FE 1905-004/1905.

Freud Edition: третє розширене видання 1915 року та четверте розширене видання 1920 року.

Van Haute P., Westerink H. Sexuality and its object in Freud’s 1905 edition of Three Essays on the Theory of Sexuality. The International Journal of Psychoanalysis. 2016;97(3):563–589. DOI: 10.1111/1745-8315.12480.

Freud Edition: A. A. Brill, Three Contributions to the Sexual Theory, 1910 — перший англомовний переклад, зафіксований у виданні.

ЗУНУ: бібліографічний запис української публікації «Три нариси з теорії сексуальності», «Психологія і суспільство», 2008, № 4, с. 45–91; НБУВ: огляд української рецепції Фройда.

World Health Organization: working definitions of sexuality and sexual health.