Теорія перспектив: як Канеман і Тверскі пояснили вибір під ризиком
Оновлено: 2 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 3 вересня 2026 · Редакційна політика
Теорія перспектив — одна з найвпливовіших описових моделей прийняття рішень за ризику. Даніель Канеман і Амос Тверскі запропонували її 1979 року, щоб пояснити систематичні закономірності вибору, які не вкладалися в просте припущення, що реальна поведінка завжди відповідає стандартній теорії очікуваної корисності.
Головна ідея моделі полягає не в тому, що люди «нераціональні». Вона точніша: у багатьох ризикових рішеннях люди оцінюють результати відносно точки відліку, по-різному реагують на виграші й втрати та нелінійно сприймають зміни ймовірності. Саме поєднання цих механізмів створює характерні патерни вибору.
Теорія перспектив пов’язана передусім із Амосом Тверскі та Даніелем Канеманом. Важливо, однак, розрізняти початкову модель 1979 року і кумулятивну теорію перспектив 1992 року: друга є розвиненою версією з іншою системою зважування ймовірностей, а не просто новою назвою тієї самої моделі.
Що таке теорія перспектив
Теорія перспектив описує, як люди роблять вибір між ризикованими альтернативами. Замість того щоб оцінювати лише кінцевий рівень добробуту, модель припускає, що люди психологічно кодують результати як виграші або втрати відносно певної точки відліку — наприклад, поточного стану, очікування або іншого релевантного стандарту.
Далі ці виграші й втрати проходять через нелінійну ціннісну функцію, а об’єктивні ймовірності не просто множаться на цінність результату. Вони перетворюються на ваги рішення. Через це психологічний вплив зміни ймовірності може залежати від того, чи рухаємося ми, наприклад, від неможливості до малої ймовірності, від 50% до 51% або від майже певного результату до повної визначеності.
Чому виникла нова модель вибору
До теорії перспектив основним формальним орієнтиром для вибору за ризику була теорія очікуваної корисності. Вона залишається фундаментальною нормативною моделлю: за певних аксіом раціонального вибору ризиковані альтернативи можна оцінювати через очікувану корисність їхніх можливих результатів.
Канеман і Тверскі не доводили, що теорія очікуваної корисності «неправильна» взагалі. Їхня претензія була описовою: у контрольованих задачах реальні вибори людей систематично порушували деякі передбачення стандартної моделі. Особливо важливими були реакція на визначеність, відмінності між виграшами й втратами та залежність переваг від представлення задачі.
Тому теорію перспектив коректніше розуміти як психологічну модель фактичного вибору, а не як заміну всій нормативній теорії рішень. Це розрізнення важливе й сьогодні: модель пояснює багато повторюваних патернів поведінки, але не перетворює кожне відхилення від очікуваної корисності на помилку або дефект мислення.
Точка відліку: виграш і втрата залежать від порівняння
Одна з найглибших змін у теорії перспектив — залежність від точки відліку. Сто гривень самі по собі не мають фіксованої психологічної «цінності»: одна й та сама сума може переживатися як виграш, втрата або нейтральний результат залежно від того, з чим людина її порівнює.
У класичному формулюванні носіями цінності є зміни — виграші та втрати, — а не лише кінцевий стан активів. Це створює міст до фреймінгу: якщо формулювання задачі змінює психологічну точку відліку або спосіб кодування наслідків, логічно близькі варіанти можуть породжувати різні переваги.
Ціннісна функція та зменшення чутливості
Ціннісна функція теорії перспектив має різну форму по обидва боки точки відліку. У сфері виграшів вона зазвичай увігнута, а у сфері втрат — опукла. Така форма відображає зменшення чутливості: психологічна різниця між 0 і 100 одиницями зазвичай більша, ніж між 1000 і 1100, хоча абсолютна різниця однакова.
У простих ризикових задачах це допомагає пояснити типову схильність уникати ризику у сфері виграшів і більшу готовність ризикувати у сфері втрат. Але це не універсальний закон для будь-якої ситуації: поведінка залежить також від імовірностей, розміру наслідків, точки відліку та структури задачі.
Зменшення чутливості не слід плутати з неприйняттям втрат. Перше описує те, як змінюється граничний психологічний вплив дедалі більших виграшів або втрат. Друге стосується асиметрії між двома сторонами точки відліку.
Неприйняття втрат: що воно означає насправді
Неприйняття втрат означає, що поблизу точки відліку втрати часто мають більшу психологічну вагу, ніж співмірні виграші. Саме тому ціннісну функцію зображають крутішою на боці втрат. Це одна з найвідоміших ідей, пов’язаних із теорією перспектив.
Популярна формула «втрата завжди відчувається вдвічі сильніше за такий самий виграш» надто груба. Різні дослідження й способи оцінювання дають різні величини. Великий метааналіз 2024 року узагальнив 607 емпіричних оцінок і отримав середній коефіцієнт близько 1,96, тоді як інший метааналіз ризикових задач того ж року, що застосував інший відбір даних і моделювання, отримав приблизно 1,31.
Отже, неприйняття втрат залишається важливою частиною сучасної дискусії про референсно-залежний вибір, але його силу не варто подавати як біологічно задану універсальну константу. Розмір ефекту залежить від задачі, вибірки, стимулів і способу оцінювання моделі.
Зважування ймовірностей
Ще одна центральна ідея теорії перспектив полягає в тому, що психологічна вага ймовірності не зростає лінійно разом із її числовим значенням. У початковій моделі 1979 року об’єктивні ймовірності перетворюються на ваги рішення, які визначають, наскільки сильно певний можливий результат впливає на вибір.
Малі ймовірності можуть отримувати непропорційно велику вагу, що допомагає зрозуміти, чому дуже малоймовірні великі виграші можуть бути привабливими, а малоймовірні великі втрати — мотивувати страхування. Водночас великі, але не стовідсоткові ймовірності часто психологічно відрізняються від повної визначеності сильніше, ніж підказує проста різниця у відсотках.
У 1992 році ця частина моделі була істотно перероблена в кумулятивній теорії перспектив. Тому сучасне пояснення має уникати змішування початкових ваг рішення 1979 року з кумулятивним зважуванням пізнішої версії.
Ефект визначеності, відображення та ізоляції
Ефект визначеності: перехід від імовірного результату до певного може мати непропорційно великий вплив на вибір. Саме ця різниця була одним із мотивів відмовитися від простого лінійного трактування ймовірностей.
Ефект відображення: у певних симетричних класичних задачах ставлення до ризику змінювало напрям при переході від виграшів до втрат. Це допомогло сформувати різну геометрію ціннісної функції по обидва боки точки відліку.
Ефект ізоляції: люди можуть відкидати спільні компоненти альтернатив і зосереджуватися на відмінностях. Через це різні способи розкласти або представити ту саму задачу здатні змінювати переваги.
Ці ефекти важливі як історична емпірична база теорії, але їх не слід перетворювати на три універсальні «закони мозку». Вони були отримані в конкретних задачах і стали частиною ширшої дослідницької програми, яку пізніше багаторазово перевіряли, уточнювали й модифікували.
Як працювали два етапи початкової моделі
У статті 1979 року Канеман і Тверскі розділяли процес на етап редагування та етап оцінювання. На першому людина психологічно організовує перспективу: кодує результати як виграші або втрати, може об’єднувати, спрощувати чи відкидати спільні компоненти альтернатив.
На етапі оцінювання вже відредаговані перспективи порівнюються за поєднанням суб’єктивної цінності результатів і ваг рішення. Такий поділ пояснював, чому не лише числа, а й спосіб психологічної репрезентації задачі може впливати на вибір.
1979 і 1992: чим кумулятивна теорія перспектив відрізняється від початкової
Початкова теорія перспектив (Prospect Theory) 1979 року була сформульована насамперед для простих ризикових перспектив. У цій моделі ваги рішення застосовувалися окремо до результатів, що створювало труднощі при переході до складніших перспектив із багатьма можливими наслідками.
У 1992 році Тверскі й Канеман запропонували кумулятивну теорію перспектив (Cumulative Prospect Theory). У ній ваги будуються кумулятивно й залежать від ранжування результатів; окремі функції зважування застосовуються до виграшів і втрат. Це дозволило поширити модель на ширше коло ризикових і невизначених перспектив із багатьма результатами.
Тому фраза «теорія перспектив стверджує…» інколи приховує важливе питання: про яку саме версію йдеться. У канонічному викладі базову модель 1979 року та її кумулятивне розширення 1992 року потрібно називати окремо.
Теорія перспектив і фреймінг — не одне й те саме
Теорія перспектив тісно пов’язана з ефектом фреймінгу, але ці поняття не є синонімами. Теорія перспектив — формальна модель оцінювання ризикових перспектив. Фреймінг — ширше сімейство явищ, у яких спосіб подання інформації змінює судження або вибір.
Класична задача про азійську хворобу 1981 року показала, як формулювання наслідків через врятовані або втрачені життя може зміщувати вибір між певною та ризиковою програмою. Теорія перспектив дала один із ключових способів інтерпретувати цей результат через кодування виграшів і втрат, але сучасна література також враховує мовні, прагматичні, емоційні та інформаційні механізми фреймінгу.
Що показують сучасні реплікації
Одна з найсильніших сучасних перевірок класичних патернів була опублікована 2020 року в Nature Human Behaviour. Дослідження охопило 4 098 учасників у 19 країнах і 13 мовах. Автори відтворили 94% окремих пунктів класичного набору задач і 12 із 13 теоретичних контрастів.
Це сильна підтримка того, що багато центральних патернів теорії перспектив не були випадковістю одного часу або однієї країни. Водночас частина ефектів виявилася слабшою за оригінальні, а між країнами й окремими людьми спостерігалася помітна неоднорідність.
Сучасний висновок тому складніший за «теорія підтверджена» або «теорія спростована». Її емпіричне ядро має сильну підтримку, але точні параметри, величина неприйняття втрат, форма функції зважування та роль контексту можуть змінюватися між задачами й популяціями.
Обмеження теорії перспектив
Перше обмеження — точка відліку не завжди очевидна для дослідника. Нею може бути поточний стан, попередній результат, очікування, мета або соціальний стандарт. Якщо модель дозволяє занадто вільно визначати точку відліку вже після спостереження вибору, її передбачення стають менш жорсткими.
Друге — параметри не є універсальними константами людини. Сила неприйняття втрат, кривизна ціннісної функції та зважування ймовірностей залежать від контексту, способу отримання відповідей, стимулів, досвіду й моделі оцінювання.
Третє — теорія перспектив не пояснює всі рішення. Вона найсильніша як модель певних класів вибору за ризику та невизначеності. Для реальних рішень можуть бути важливими навчання, емоції, соціальні норми, стратегічна взаємодія, довгострокові цілі та інші механізми, яких у базовій моделі немає.
Чого теорія перспектив не стверджує
Вона не стверджує, що люди завжди уникають ризику: у сфері втрат і за малих імовірностей можливі протилежні патерни.
Вона не стверджує, що кожна втрата психологічно рівно вдвічі сильніша за такий самий виграш.
Вона не робить кожну контекстну зміну вибору «когнітивною помилкою». Частина реакцій може бути адаптивною або інформаційно виправданою.
Вона не є нормативною інструкцією, як людина повинна обирати. Це насамперед описова теорія фактичних закономірностей вибору.
Вплив на поведінкову економіку
Теорія перспектив стала одним із головних мостів між когнітивною психологією та економічною теорією рішень. Вона дала формальну мову для опису референсно-залежних переваг, неприйняття втрат і нелінійного сприйняття ймовірностей, а згодом стала основою для великої кількості досліджень у поведінковій економіці та науці про рішення.
У 2002 році Даніель Канеман отримав Премію з економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля. Офіційний пресреліз прямо зазначав, що теорію перспектив він сформулював разом із покійним Амосом Тверскі. Тверскі, який помер 1996 року, лауреатом премії не був, але його співавторство є фундаментальною частиною історії моделі.
Ключові праці
1979 — Kahneman, D., & Tversky, A. Prospect Theory: An Analysis of Decision under Risk. Econometrica, 47(2), 263–292. DOI: 10.2307/1914185.
1992 — Tversky, A., & Kahneman, D. Advances in Prospect Theory: Cumulative Representation of Uncertainty. Journal of Risk and Uncertainty, 5, 297–323. DOI: 10.1007/BF00122574.
Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу
Пов’язані статті
Джерела
Kahneman, D., & Tversky, A. (1979). Prospect Theory: An Analysis of Decision under Risk. Econometrica. https://doi.org/10.2307/1914185
Tversky, A., & Kahneman, D. (1992). Advances in Prospect Theory: Cumulative Representation of Uncertainty. Journal of Risk and Uncertainty. https://doi.org/10.1007/BF00122574
The Royal Swedish Academy of Sciences. Advanced information on the Prize in Economic Sciences 2002. https://www.nobelprize.org/uploads/2018/06/advanced-economicsciences2002-3.pdf
Ruggeri, K. et al. (2020). Replicating patterns of prospect theory for decision under risk. Nature Human Behaviour. https://doi.org/10.1038/s41562-020-0886-x
Brown, A. L. et al. (2024). Meta-analysis of Empirical Estimates of Loss Aversion. Journal of Economic Literature. https://doi.org/10.1257/jel.20221698
Walasek, L., Mullett, T. L., & Stewart, N. (2024). A meta-analysis of loss aversion in risky contexts. Journal of Economic Psychology. https://doi.org/10.1016/j.joep.2024.102740
O’Donoghue, T., & Sprenger, C. (2018). Reference-Dependent Preferences. Handbook of Behavioral Economics. https://doi.org/10.1016/bs.hesbe.2018.07.003