Карл Густав Юнг — біографія, становлення та основи аналітичної психології
- Український психологічний ХАБ
- 7 серп.
- Читати 13 хв
Оновлено: 8 серп.
Карл Густав Юнг (Carl Gustav Jung) — швейцарський психіатр, фундатор аналітичної психології, який відійшов від вчення Зиґмунда Фройда (Sigmund Freud) та створив власну систему розуміння психіки через архетипи, колективне несвідоме та процес індивідуації. Його біографія, науковий шлях і концепції стали підґрунтям для розвитку сучасної глибинної психології, релігієзнавства та культурології.
Вступ
Карл Густав Юнг (Carl Gustav Jung, 1875–1961) — швейцарський психіатр, психолог і мислитель, чия постать займає унікальне місце на перетині психології, філософії, релігієзнавства та культурної антропології. Його ім’я незмінно пов’язується із заснуванням аналітичної психології (analytical psychology) — напряму, що виник як альтернативна відповідь на домінуючий у той час психоаналіз Зиґмунда Фройда (Sigmund Freud, 1856–1939). Проте між цими двома постатями — не лише хронологічний зв’язок, а глибокий теоретичний розрив, який окреслив різні філософські уявлення про психіку, її структуру та мету психотерапії.
Юнг народився в Кессвілі (Kesswil), кантон Тургау (Thurgau), Швейцарія, в родині реформатського пастора. Змалку оточений релігійною символікою, він зберіг на все життя інтерес до духовного, потойбічного і несвідомого. Його освітній шлях пролягав через Базельський університет (Universität Basel), а згодом — через роботу в психіатричній клініці Бургельцлі (Burghölzli) в Цюриху, де він працював під керівництвом видатного психіатра Ейґена Блейлера (Eugen Bleuler). Саме там він почав дослідження комплексу (psychological complex) і вперше звернувся до ідеї автономності психічних утворень.
У 1907 році Юнг зустрічається з Фройдом у Відні (Wien) — і ця зустріч, що тривала безперервно 13 годин, стає символом початку інтелектуального союзу, який Фройд сприймав як спадкову лінію передачі свого вчення. Однак упродовж наступних шести років між двома мислителями назрівала глибока теоретична напруга: Фройд наполягав на центральній ролі лібідо (лібідо — життєва енергія, сексуальний потяг), тоді як Юнг поступово схилявся до ширшого трактування несвідомого як джерела міфу, релігії, символу і духовного сенсу.
У 1913 році, після остаточного розриву з Фройдом, Юнг переживає інтенсивну внутрішню кризу, яку пізніше сам порівняє з «зануренням у хаос». Цей період породжує «Червону книгу» (Liber Novus, «The Red Book») — автобіографічну і водночас міфопоетичну хроніку його особистих видінь і фантазій. У ній формується метафізичне підґрунтя його майбутньої теорії: концепти архетипу (archetype), колективного несвідомого (collective unconscious), тіні (shadow), аніми й анімуса (anima & animus), самості (Self) та індивідуації (individuation).
Проблематика цієї статті полягає в наступному: як біографія Юнга, його криза, відрив від Фройда і подорожі через символи, сни та міфологеми стали основою для формування нової психології, яка бачить у психіці не лише травму, а сенс і шлях розвитку. Ми простежимо, як особиста драма Юнга стала науковою революцією, і як його спадщина вплинула на сучасну терапію, культурну антропологію, релігієзнавство та навіть штучний інтелект.
I. Біографічний контекст і раннє формування особистості
1. Родинне походження і духовна атмосфера Кессвіля
Карл Густав Юнг народився 26 липня 1875 року в містечку Кессвіль (Kesswil), кантон Тургау (Thurgau), що на північному сході Швейцарії. Його батько, Пауль Юнг (Paul Jung), був пастором Швейцарської реформатської церкви, а мати, Емілі Прейсверк (Emilie Preiswerk), походила з роду теологів і містиків. Від самого дитинства Юнг опинився в середовищі, де перепліталися догматична релігія, побутова магія, сни, страхи й мовчазна присутність невідомого.
Юнг згадував, що його дитинство супроводжувалося потужними уявленнями про Бога, демонів, духів і тіней. Він з ранніх років усвідомлював себе як носія «двох душ» — світлої, раціональної, соціально прийнятної, і темної, архаїчної, спрямованої вглиб. Саме ця подвійність, за власним визнанням, пізніше стала моделлю для юнгіанської концепції «тіні» (shadow) — несвідомого аспекту особистості, який витісняється, але залишається психічно активним.
2. Освіта в Базелі — натуралізм, філософія і інтерес до душі
У 1895 році Юнг вступає до Базельського університету (Universität Basel), де починає вивчати медицину. Спочатку його цікавить анатомія та фізіологія, однак дуже швидко центр уваги зміщується до філософських дисциплін, зокрема до праць Іммануїла Канта (Immanuel Kant), Артура Шопенгауера (Arthur Schopenhauer) та Готфріда Лейбніца (Gottfried Wilhelm Leibniz).
Під впливом німецького романтизму й натуралізму XIX століття, а також особистих роздумів про душу, свідомість і символ, Юнг починає формувати ідею про багатошарову психіку, яка не зводиться лише до фізіології. Саме у Базелі він пише свою першу академічну роботу про окультні феномени у психічно хворих людей — тема, що стане ключовою у його подальшому житті.
3. Практика в Бургельцлі — лабораторія психіатричного досвіду
Після завершення навчання Юнг у 1900 році починає працювати в психіатричній клініці Бургельцлі (Burghölzli) у Цюриху, під керівництвом Ейґена Блейлера (Eugen Bleuler) — одного з перших дослідників шизофренії. Саме тут Юнг розробляє свою знамениту асоціативну методику — тест словесних асоціацій, який дозволяв виявляти «афективно заряджені комплекси» (complexes with emotional charge).
Під час цієї роботи він дедалі більше переконується, що психіка не є просто хаосом симптомів, а структурованою системою зі своїми законами, мовою і символами. Цей досвід стає підґрунтям для критичного перегляду домінуючих у той час теорій Фройда, зокрема щодо ролі сексуального потягу.
II. Юнг і Фройд — союз, конфлікт і розрив
1. Перше знайомство — Відень, 1907 рік
У березні 1907 року Карл Густав Юнг здійснює знакову поїздку до Відня (Wien, Австро-Угорщина), де зустрічається з Зиґмундом Фройдом — тоді вже відомим засновником психоаналізу. Їхня перша бесіда тривала понад тринадцять годин без перерви. Фройд одразу побачив у молодому швейцарському психіатрі потенційного наступника, який допоможе поширити психоаналітичну революцію за межі Австрії та Німеччини.
Юнг, у свою чергу, був вражений фрейдівською глибиною аналізу і його рішучістю порушити табуйовані теми сексуальності. На той час Юнг уже працював над теорією комплексів і бачив у психоаналізі потужний теоретичний інструмент. Саме цей період став початком кількарічної інтенсивної співпраці.
2. Співпраця і листування — формування психоаналітичного руху
У 1909 році Юнг супроводжує Фройда в поїздці до Сполучених Штатів Америки (США), де вони разом читають лекції у Кларковському університеті (Clark University, Массачусетс). У цей період Юнг стає першим президентом Міжнародної психоаналітичної асоціації (International Psychoanalytical Association), заснованої з ініціативи Фройда. В їхньому листуванні (відомому сьогодні як «The Freud/Jung Letters») видно глибоку інтелектуальну спорідненість, але також і поступове наростання напруги.
Фройд вважав Юнга своєрідним апостолом нового вчення, і навіть у приватних листах писав, що Юнг «урятує психоаналіз від єврейського прокляття» — вказуючи на етнічну приналежність як на бар’єр для наукового визнання. Ці слова, які Юнг сприйняв як прагматичні, але цинічні, стали першим глибоким тріщанням у стосунках.
3. Теоретичні розбіжності — сексуальність чи символ
Ключовим пунктом розриву стало ставлення до лібідо. Для Фройда лібідо (від лат. libido — «бажання») означало сексуальну енергію, що лежить в основі всіх психічних процесів. Юнг, натомість, поступово формулював концепцію лібідо як універсальної психічної енергії, яка може проявлятися не лише в сексуальності, але й у релігійних віруваннях, мистецтві, снах, творчості та міфології.
Юнг також наполягав, що несвідоме не можна зводити лише до витісненого, особистісного матеріалу. Він вводив поняття колективного несвідомого (collective unconscious) — глибшого шару психіки, спільного для всього людства. Це була філософська ревізія фройдизму, яка Фройдом сприймалась як зрада наукових основ.
4. Остаточний розрив — 1913 рік
У 1912 році Юнг публікує працю «Перетворення і символи лібідо» (Wandlungen und Symbole der Libido), де викладає свою нову концепцію несвідомого. Фройд сприймає цю книгу як відвертий розрив з основами психоаналізу. У 1913 році вони припиняють будь-яке спілкування.
Цей розрив мав не лише наукові, а й глибоко екзистенційні наслідки. Юнг вступає у тривалий період внутрішньої кризи, яку описує як «спуск у підземний світ» — стан, що поєднував галюцинації, інтенсивні сни, міфологічні бачення і втрату звичного відчуття Я. Саме цей період стане точкою народження аналітичної психології як нової системи мислення.
III. Містичний кризис і народження аналітичної психології
1. Психологічний злам — занурення у внутрішню темряву
Після розриву з Фройдом у 1913 році Карл Густав Юнг опиняється у стані глибокої внутрішньої кризи, яку він пізніше назве "некерованим нашестям несвідомого". Його не цікавила вже жодна «наука в строгому сенсі» — він почав переживати серію спонтанних видінь, образів і снів, що, за його словами, виходили не з його особистого досвіду, а з чогось значно ширшого і давнішого.
Сучасна психологія могла б описати цей стан як пограничний досвід або юнгіанський регрес, але для самого Юнга це було метафізичне випробування: зустріч із «тінню світу» і «великою порожнечею». У цей період він веде детальні записи своїх переживань, замальовує образи, записує діалоги з внутрішніми фігурами.
Ці переживання лягли в основу «Червоної книги» (The Red Book, оригінальна назва — Liber Novus), яка залишалася неопублікованою до 2009 року. Вона стала своєрідним євангелієм юнгіанства — не науковою, а містичною, ініціатичною книгою, у якій Юнг створює власну символічну мову.
2. Символ як мова несвідомого — перехід від науки до міфу
Поступово Юнг усвідомлює, що в глибині психіки існує структура, яка функціонує через символи. Ці символи — не довільні образи, а психічні форми, що проявляються через сни, фантазії, релігійні бачення і навіть психотичні переживання. Вони мають властивість бути водночас особистими і універсальними.
Юнг починає будувати нову психологічну систему, в центрі якої — символ як засіб діалогу між свідомим і несвідомим. Символ, за Юнгом, не є алегорією чи шифром. Це живий міст між двома світами, і саме він несе в собі трансформативну силу.
3. Колективне несвідоме — архітектура міфологічного мислення
У ході цих внутрішніх досліджень Юнг формулює своє ключове поняття — колективне несвідоме (das kollektive Unbewusste). На відміну від особистого несвідомого, яке формується з витіснених спогадів і переживань, колективне несвідоме є спадковим пластом психіки, що містить архетипічні образи та сценарії.
Ці архетипи (Archetypen) — фігури Мудреця, Героя, Матері, Тіні, Аніми тощо — є своєрідними «моделями досвіду», які не залежать від культури чи часу. Вони постають у снах, міфах, релігіях, літературі. Таким чином, несвідоме в Юнга стає не індивідуальним підваллям, а міфологічним космосом, де людство зберігає пам’ять про свої глибинні структури.
4. Самість і індивідуація — мета психічного розвитку
Юнг поступово усвідомлює, що кінцева мета психіки — це не адаптація, а цілісність. У цьому контексті він вводить поняття Самості (das Selbst) — центрального архетипу, який символізує єдність усіх частин психіки.
Шлях до Самості — це процес індивідуації (Individuation), тобто поступового інтегрування всіх витіснених і несвідомих елементів особистості. Цей процес вимагає зустрічі з Тінню, визнання внутрішньої жіночої/чоловічої природи (Аніма/Анімус), переживання символів і їхнього втілення у творчості або духовному досвіді.
Юнг переконаний: особистість не є заданою, вона твориться через шлях до глибинного “Я”, і саме в цьому полягає суть психологічного дозрівання.
IV. Основні поняття аналітичної психології Юнга
1. Архетипи — універсальні образи досвіду людства
Поняття архетипу (Archetyp, від грец. ἀρχή — початок, τύπος — форма) є центральним у юнгіанській моделі психіки. Архетип — це не конкретний образ (наприклад, Мати чи Герой), а структурний шаблон, який породжує ці образи в різних культурах. Він діє як своєрідна форма-матриця, на яку «накладаються» культурні, індивідуальні або історичні змісти.
Прикладами архетипів є:– Тінь (Shadow) — несвідома, витіснена сторона особистості;– Аніма / Анімус (Anima / Animus) — внутрішні уявлення про протилежну стать;– Велика Мати (Great Mother) — материнський архетип, що поєднує турботу й руйнівну силу;– Самість (Self) — образ психічної цілісності, центр і мета розвитку особистості.
Юнг наголошував, що архетипи не мають змісту самі по собі — вони актуалізуються в конкретному житті через сни, видіння, символи, релігійні уявлення. Вони є мовою несвідомого, в якій душа говорить з нами.
2. Колективне несвідоме — спадкова структура психіки
На відміну від Фройда, який вважав несвідоме індивідуальним і витісненим, Юнг описує глибший шар психіки — колективне несвідоме (kollektives Unbewusstes), що є психічною спадщиною всього людства. Він порівнював його з біологічною спадковістю: так само як тіло не є індивідуальним витвором, так і психіка містить глибинні структури, спільні для всіх людей.
Це несвідоме не формується через особистий досвід — воно існує апріорно (тобто до досвіду) і проявляється в повторюваних мотивах: міфах, релігіях, снах, символах. Архетипи — і є його вмістом.
Юнг писав, що ігнорування колективного несвідомого призводить до втрати сенсу, розриву між людиною і її глибинною сутністю, що, своєю чергою, веде до екзистенційних криз, неврозів та культурного відчуження.
3. Я, Персона, Тінь — структура психічної динаміки
Аналітична психологія Юнга передбачає багаторівневу модель особистості, в якій взаємодіють кілька елементів:
– Я (Ich, Ego) — центр свідомості, який відчуває себе «особистістю»;
– Персона (Persona) — соціальна маска, ролі, які ми виконуємо у світі;
– Тінь (Schatten) — те, що ми витіснили, але що залишається психічно активним і впливає на поведінку.
Юнг вважав, що Персона необхідна для функціонування в суспільстві, але якщо з нею ототожнитися — людина втрачає зв’язок із собою. Тінь, натомість, часто проєктується на інших: ми ненавидимо в інших те, що не можемо прийняти в собі. Визнання Тіні — перший крок на шляху до справжньої індивідуації.
4. Стадії індивідуації — шлях до Самості
Процес індивідуації (Individuation) — центральне поняття аналітичної психології. Це психологічна подорож, у якій особистість проходить етапи внутрішнього очищення, інтеграції Тіні, визнання Аніми/Анімуса та зустрічі з архетипом Самості.
Цей процес має глибоко ініціатичний характер: він не є адаптацією до зовнішніх обставин, а перетворенням внутрішнього простору. У цьому процесі Я втрачає свою абсолютність, стає частиною ширшої структури, де головну роль відіграє Самість — глибинне Я, що охоплює як свідоме, так і несвідоме.
Юнг часто порівнював індивідуацію з алхімічною трансформацією: від nigredo (чорна фаза руйнування), через albedo (біле очищення) до rubedo (червоне завершення). Це не лише метафора — це досвід, який змінює саме відчуття буття.
V. Психотерапія за Юнгом — метафора алхімії душі
1. Символ як лікувальна реальність
Юнгіанська психотерапія принципово відрізняється від фройдівської: якщо Фройд бачив симптом як прояв витісненого конфлікту, що підлягає «розшифруванню», то Юнг вважав симптом носієм сенсу. Він не просто заважав — він говорив. Через символ психіка надсилає сигнал, якого неможливо ігнорувати без наслідків.
У цьому сенсі символ у психотерапії Юнга — не об’єкт інтерпретації, а суб’єкт діалогу. Завдання терапевта — не пояснити символ, а допомогти пацієнту вступити в контакт із ним. Це можна порівняти з перекладом з мови снів на мову свідомості — без втрати глибини.
Юнг писав: «Психотерапія є актом, у якому дві особистості зустрічаються — і обидві змінюються в цьому процесі». Ця двосторонність лікування була для нього аксіомою.
2. Діалог між свідомим і несвідомим — активна уява
Центральним методом юнгіанської терапії є активна уява (aktive Imagination) — техніка, за якої пацієнт навмисно вступає у діалог із фігурами несвідомого, які з’являються у снах, фантазіях або візуалізаціях. На відміну від медитації, яка намагається зупинити думки, активна уява дає їм форму, голос, тіло — і вчить слухати.
Цей процес творчий, але не довільний: він вимагає дисципліни, повторення, занурення в образи. Пацієнт не контролює уяву, а дозволяє їй розгортатися. Завдяки цьому створюється перехідний простір між раціональним і символічним, де можливе перетворення.
Терапевтичний ефект виникає не від «знання», а від переживання. Це досвід зустрічі з власною тінню, болем, роздвоєнням — і поступового входження в нову цілісність.
3. Сновидіння — провідник до глибин психіки
Юнг надавав сновидінням центральне місце в психотерапії. На відміну від Фройда, який бачив у снах реалізацію витіснених бажань, Юнг трактував сни як об'єктивне повідомлення несвідомого до свідомості. Вони можуть бути пророцтвом, попередженням, коментарем до поведінки — але завжди несуть енергію, яка потребує розгортання.
Юнгіанський аналіз снів включає:– роботу з образами й архетипами;– виявлення повторюваних тем і мотивів;– порівняння з міфами, казками, культурними символами.
Психотерапія, побудована на снах, — це не редукція змісту, а відкриття сенсового горизонту, де кожен сон — як міф про самого себе.
4. Алхімія як карта трансформації душі
Юнг присвятив останні десятиліття свого життя дослідженню алхімічних текстів Середньовіччя і Ренесансу. Він вважав, що алхімія — це символічна мова несвідомого, яка описує ті самі трансформації, що відбуваються у психотерапії. Трансмутація металів була метафорою перетворення душі.
Основні стадії алхімічного процесу:– Nigredo (чорнота) — деструкція, зустріч із Тінню, розпад старого Я;– Albedo (білість) — очищення, поява нових структур, просвітлення;– Rubedo (червоність) — інтеграція, народження Самості, нова цілісність.
Юнг вважав, що кожен пацієнт проходить ці етапи, хоч і в унікальній формі. Алхімія не була для нього марновірством — вона була міфологічним дзеркалом психічного процесу, аналогом того, що ми сьогодні називаємо психотерапевтичною трансформацією.
VI. Спадщина Карла Густава Юнга — від психології до культури
1. Юнг і культура — архетипи в мистецтві, літературі та кіно
Карл Густав Юнг залишив по собі не просто психологічну систему — він відкрив символічну логіку, яка пронизує всю культуру. Його ідеї глибоко вплинули на митців, письменників, режисерів, композиторів і філософів XX–XXI століття.
Архетипи Юнга стали мовою сучасної міфології — мовою, якою Голлівуд, театр, фентезі та відеоігри розповідають історії.
Серед ключових прикладів:– Джозеф Кемпбелл (Joseph Campbell) — популяризатор юнгіанського підходу через концепцію «шляху героя» (The Hero’s Journey), яка стала основою для «Зоряних війн» (Star Wars) Джорджа Лукаса;– Герман Гессе (Hermann Hesse) — у романах «Деміан», «Степовий вовк», «Гра в бісер» чітко простежується вплив юнгіанських образів;– Інгмар Бергман, Стенлі Кубрик, Андрій Тарковський — режисери, які працювали зі сном, символом і темою індивідуації.
Архетипічне мислення Юнга проникло навіть у рекламу, брендинг і дизайн — як інструмент глибинного резонансу з колективною психікою.
2. Юнгіанська психотерапія — автономна традиція в психології
Аналітична психологія сьогодні — це самостійна терапевтична школа, представлена в десятках країн світу. Вона має інституції (зокрема International Association for Analytical Psychology) і цілісну систему підготовки аналітиків, яка включає:
– глибоку особисту терапію;
– вивчення архетипів, сновидінь, міфів;
– активну уяву і роботу з проєкціями.
Юнгіанські аналітики працюють із травмами, кризами ідентичності, екзистенційними станами, творчими блоками. Особливо ефективною вважається юнгіанська терапія в роботі з людьми мистецтва, з тими, хто шукає сенс, а не просто зняття симптому.
3. Критика, науковий скепсис і маргіналізація
Попри широку культурну популярність, академічна психологія XX століття не завжди приймала Юнга. Його відкритий інтерес до релігії, алхімії, езотерики, містицизму викликав скепсис з боку позитивістсько орієнтованої науки.
Його звинувачували у відсутності наукової верифікації, метафізичності підходу, навіть у латентному окультизмі. У радянській традиції юнгіанство взагалі вважалось ідеологічно небезпечним і було фактично заборонене.
Проте саме ця «неприйнятність» і зробила Юнга фігурою контркультури — філософом несвідомого, мислителем глибин, який говорив про душу тоді, коли психологія намагалася бути лише наукою про поведінку.
4. Актуальність у XXI столітті — Юнг і цифрова епоха
Сьогодні ми спостерігаємо ренесанс юнгіанських ідей у новому контексті: психоделічна терапія, інтерпретація штучного інтелекту, глибинне читання цифрової культури, розробка архетипічного мислення для соціального дизайну.
Юнг став актуальним у той момент, коли культура втратила зв’язок із внутрішнім світом. У світі, де панує інформація, але бракує сенсу, юнгіанство повертає людину до символу, до сну, до метафори, до міфу.
Деякі сучасні автори, зокрема у сфері нейрофілософії та штучного інтелекту, розглядають юнгіанську структуру як архітектоніку глибинних когнітивних патернів, які можуть бути відтворені в нейронних мережах — не як емоції, а як архетипічні модулі поведінки.
Висновок
Карл Густав Юнг — це не просто фігура історії психології. Це мислитель, який зумів побачити в психіці не лише хворобу, а глибину, не лише симптом, а сенс, не лише патологію, а шлях. Його життя — від релігійного Кессвіля до академічного Базеля, від зустрічі з Фройдом у Відні до самоти у вежі в Больтінґені — було не лише географічною, а внутрішньою мандрівкою до архетипів, символів, тіні та Самості.
Відхід від Зиґмунда Фройда не став для Юнга відмовою від несвідомого — навпаки, він заглибився у нього ще далі. Там, де Фройд бачив конфлікт, Юнг побачив структуру. Там, де Фройд говорив про витіснене бажання, Юнг бачив космологію душі, міф, колективну пам’ять людства. Це розходження не було просто науковою полемікою — це був онтологічний розрив.
Аналітична психологія Юнга — це цілісна система, в якій поєднуються особисте і колективне, раціональне і образне, історичне і позачасове. Символ у ній стає засобом зцілення, сновидіння — текстом, що розкриває істину, а процес індивідуації — духовною дорогою, де особистість народжується заново. Через діалог між Я і несвідомим, між Персоною і Тінню, між образом і переживанням — формується не просто особа, а цілісна людина, яка приймає себе у всій повноті.
Спадщина Юнга виходить за межі психології. Вона живе в культурі, кіно, філософії, релігієзнавстві, навіть у дискусіях про штучний інтелект. Адже головне питання, яке ставив Юнг — це не «як функціонує психіка», а «для чого ми живемо». І саме ця зміна акценту робить його ідеї живими і в XXI столітті.
📚 Цикл статей про Карла Густава Юнга від Українського Психологічного Хабу
Дослідження життя, ключових ідей та впливу засновника аналітичної психології
Основна стаття, яка знайомить із життям Юнга, його науковим шляхом та формуванням аналітичної психології як окремого напряму в психології.
Вступ до базових понять юнгіанської теорії: що таке архетипи, колективне несвідоме та як вони впливають на психіку людини.
Детальний опис архетипів, їхніх типів, прикладів та того, як вони проявляються у поведінці, культурі та мистецтві.
Пояснення того, як міфи та легенди відображають колективне несвідоме та чому вони є ключем до розуміння людської психіки.
Аналіз поняття «Тінь» як прихованої сторони особистості та способів її інтеграції.
Розкриття понять жіночого та чоловічого начал у психіці та їхнього впливу на стосунки й самосприйняття.
Опис одного з центральних процесів у юнгіанській психології — досягнення гармонії між свідомим і несвідомим.
Погляд Юнга на сновидіння як на символічні повідомлення несвідомого та методи їхнього тлумачення.
Дослідження паралелей між алхімічними процесами та психологічними змінами людини.
Розгляд релігійних символів і духовних образів у контексті психологічного розвитку.
Аналіз актуальності юнгіанських ідей у сучасній психології, культурі та особистісному розвитку.