Гедонізм: що це, види, Епікур і сучасна психологія
Оновлено: 11 годин тому
Гедонізм — це загальна назва для філософських поглядів, у яких задоволення має центральне значення. Але одного-єдиного «вчення гедонізму» немає: в одних версіях ідеться про те, що задоволення мотивує поведінку, в інших — що воно має внутрішню цінність, а в теоріях благополуччя — що приємні переживання є важливою частиною доброго життя.
Простими словами, гедонізм ставить запитання: яку роль задоволення і страждання відіграють у наших бажаннях, рішеннях і уявленні про добре життя? Відповідь залежить від того, про який саме вид гедонізму йдеться.
Сама назва «гедонізм» походить від давньогрецького ἡδονή — «задоволення». У міфологічній традиції це поняття персоніфікує Гедона; її образ допомагає простежити культурну історію слова від античного поняття насолоди до сучасної психологічної мови гедонії та винагороди.
Тому гедоніст — це не психологічний тип і не діагноз. У звичайній мові так можуть називати людину, яка високо цінує задоволення та комфорт. У філософському сенсі слово точніше описує позицію щодо цінності задоволення, а не набір рис характеру.
Які види гедонізму розрізняють
Найважливіше розрізнення проходить між твердженням про те, що фактично мотивує людину, і твердженням про те, що має цінність. Саме змішування цих питань створює більшість плутанини навколо терміна.
Психологічний або мотиваційний гедонізм
Психологічний, або мотиваційний, гедонізм стверджує, що в основі людської мотивації зрештою лежать прагнення до задоволення та уникнення болю чи невдоволення. Це сильна філософсько-психологічна теза про мотиви, а не встановлений сучасною психологією універсальний закон поведінки.
Люди діють через звички, цінності, обов’язки, ідентичність, прихильність, цікавість, довгострокові цілі та соціальні норми. Частину таких мотивів можна спробувати переописати через майбутнє задоволення, але саме такий переопис і є предметом філософської суперечки. Сучасні теорії мотивації, зокрема теорія самодетермінації, моделюють мотивацію значно ширше, ніж простий пошук приємного.
Етичний або оціночний гедонізм
Етичний або оціночний гедонізм говорить про цінність: у його простій формі задоволення має внутрішню позитивну цінність, а біль або невдоволення — негативну. Важливо, що з цього ще не випливає проста порада «робити те, що приємно просто зараз». Різні гедоністичні теорії по-різному визначають задоволення, часовий горизонт, наслідки для інших людей і спосіб порівняння благ.
Гедонізм про благополуччя
Окрема група поглядів відповідає на запитання, що робить життя добрим саме для людини. У гедоністичних теоріях благополуччя ключову роль відіграє баланс приємного й неприємного досвіду. Поруч існують теорії, які додають до благополуччя виконання бажань, знання, стосунки, досягнення, сенс або інші блага.
Хто такий гедоніст
У побуті гедоністом називають людину, яка любить приємні враження, комфорт, смачну їжу, подорожі, красу або інші джерела насолоди. Таке вживання зрозуміле, але воно легко перетворюється на карикатуру.
Філософський гедонізм не обов’язково означає імпульсивність, егоїзм чи постійні розваги. Людина може вважати задоволення важливим благом і водночас відкладати миттєву насолоду, обирати складну працю, турбуватися про інших або приймати неприємні витрати заради кращого майбутнього результату.
Як гедонізм розвивався: від кіренаїків до Епікура
Гедоністичні ідеї мають античне коріння, але вже в античності вони не утворювали однієї школи. Кіренаїки, пов’язані з Арістіппом із Кірени, робили сильніший акцент на безпосередньому переживанні задоволення. Епікур запропонував зовсім іншу модель: для нього приємне життя вимагало розрізняти бажання, передбачати наслідки та цінувати стан свободи від тілесного болю й душевної тривоги.
Епікур: задоволення без культу надмірності
Епікура часто згадують як символ гедонізму, а потім помилково приписують йому ідеал безперервної насолоди. У «Листі до Менекея» він прямо пояснює, що під задоволенням не має на увазі нескінченні бенкети або чуттєві надмірності. Центральними для епікурейського доброго життя є свобода від тілесного болю — апонія — та свобода душі від тривоги й сум’яття — атараксія.
Епікур також розрізняв природні й необхідні, природні, але не необхідні, та порожні бажання. Він не радив обирати кожне задоволення: деякі приємні речі ведуть до більшого болю, а деякі труднощі варто прийняти, якщо вони ведуть до кращого стану. Тому епікуреїзм добре показує, чому гедонізм не дорівнює максимізації миттєвих відчуттів.
Бентам і Мілль: гедонізм у класичному утилітаризмі
У XVIII–XIX століттях гедоністичні ідеї стали частиною класичного утилітаризму. Джеремі Бентам відомо починав «Вступ до принципів моралі та законодавства» твердженням про владу болю і задоволення. Для оцінювання наслідків він описував параметри на кшталт інтенсивності, тривалості, певності, близькості, плідності, чистоти та поширення на інших людей — те, що пізніше часто називали гедонічним або феліцифічним калькулюсом.
Це не означає, що Бентам мав точний психологічний «прилад» для вимірювання насолоди. Йшлося про нормативну схему порівняння наслідків рішень. Первинні матеріали Bentham Project показують саме набір вимірів, за якими він пропонував міркувати про цінність задоволень і страждань.
Джон Стюарт Мілль у «Утилітаризмі» додав важливе розрізнення якості задоволень. Для нього порівняння не мало зводитися лише до кількості: деякі способи переживання та діяльності можуть бути бажанішими за інші для людей, які знайомі з обома. Це відрізняє його версію від спрощеного образу гедонізму як арифметики приємних хвилин.
Гедонізм і утилітаризм — не те саме
Гедонізм і утилітаризм перетинаються, але відповідають на різні питання. Гедонізм — це передусім позиція про мотивацію, цінність або благополуччя. Утилітаризм — нормативна етична теорія про те, як оцінювати дії, правила чи інституції за їхніми наслідками для загального блага.
Класичний утилітаризм Бентама й Мілля має гедоністичні компоненти, бо трактує щастя через задоволення і відсутність страждання. Проте утилітаризм як ширше сімейство теорій може використовувати й інші уявлення про добробут. А індивідуальний гедонізм сам по собі не зобов’язує людину максимізувати сумарне благо всіх.
Що сучасна психологія називає гедонічним благополуччям
У сучасній психології слово «гедонічний» часто з’являється не як назва етичної доктрини, а в дослідженнях благополуччя. Класичний огляд Річарда Раяна та Еда Десі описував дві великі перспективи: гедонічну, зосереджену на щасті, приємних переживаннях і уникненні страждання, та евдемонічну, зосереджену на сенсі, самореалізації й повноцінному функціонуванні.
Ці перспективи краще розуміти як різні способи дослідження благополуччя, а не як два взаємовиключні типи людей. Приємні переживання, задоволеність життям, сенс, автономія, стосунки й особистісне зростання можуть співіснувати. Сучасні огляди також підкреслюють, що психологічні вимірювання «гедонічного благополуччя» не слід автоматично ототожнювати з філософським гедонізмом.
Це розрізнення важливе для Українського психологічного ХАБу: філософська теза про те, що саме має внутрішню цінність, і психологічне вимірювання позитивних емоцій або задоволеності життям — різні рівні опису.
Задоволення, бажання і мозок: «подобається» не дорівнює «хочу»
Нейронаука винагороди також руйнує надто просту картину. Дослідження Кента Берриджа та Мортена Крінґельбаха розрізняють компоненти винагороди, зокрема «liking» — безпосереднє задоволення — і «wanting» — мотиваційну привабливість та прагнення отримати винагороду. Вони можуть змінюватися не синхронно.
Тому популярна формула «дофамін = задоволення» вводить в оману. Дофамінові системи особливо важливі для мотиваційної привабливості й навчання, тоді як переживання задоволення спирається на складніші мережі. Нейробіологія винагороди пояснює механізми поведінки, але сама по собі не доводить філософську тезу, що задоволення є єдиним благом або єдиним мотивом.
Клінічно важливо також не плутати філософський гедонізм з ангедонією — зниженням або втратою інтересу й здатності відчувати задоволення, що може бути симптомом різних психічних станів. Ангедонія — клінічне поняття, а не «протилежна життєва філософія».
Гедонічна адаптація: чи ми звикаємо до задоволення
Ідея «гедонічної бігової доріжки» описує тенденцію частково адаптуватися до позитивних і негативних змін. Проте сучасніша версія цієї теорії значно обережніша за популярну формулу «людина завжди повертається до одного рівня щастя».
Огляд Еда Дінера, Річарда Лукаса та Крісті Сколлон показав, що люди мають різні вихідні рівні благополуччя, окремі його компоненти можуть змінюватися по-різному, а життєві події іноді справді змінюють довгостроковий рівень. Тож адаптація реальна як тенденція, але не працює як незмінний психологічний закон.
Що гедонізм не означає
Гедонізм не є синонімом егоїзму. Теорія про цінність задоволення не визначає автоматично, чиє саме задоволення має враховуватися. Класичний утилітаризм, наприклад, поширює моральний розрахунок на благо всіх, кого зачіпає дія.
Гедонізм не є синонімом споживацтва. Покупки, статус і розваги можуть приносити задоволення, але вони не становлять визначення філософського терміна.
Гедонізм не означає обов’язок уникати будь-якого дискомфорту. Уже Епікур допускав вибір болю або труднощів, якщо вони ведуть до кращого стану. Тренування, навчання, турбота про близьких чи довгий проєкт можуть бути виснажливими зараз і водночас мати високу цінність у ширшій перспективі.
Гедонізм також не тотожний принципу задоволення у Фройда. Фройдівський Lustprinzip — поняття історичної психоаналітичної моделі психічних процесів. Це інша теоретична традиція зі своїм змістом і розвитком.
Сильні сторони і критика гедонізму
Привабливість гедонізму зрозуміла: задоволення зазвичай переживається як щось добре, а страждання — як те, чого ми маємо підстави уникати. Теорія змушує серйозно ставитися до суб’єктивного досвіду й не ховати реальні страждання за абстрактними моральними формулами.
Головна суперечка починається там, де задоволенню надають статус єдиного внутрішнього блага. Чи цінні знання, дружба, свобода, справедливість, досягнення або сенс лише тому, що вони приємні? Чи можемо ми вважати добре сконструйоване приємне переживання повноцінною заміною реальним стосункам і реальним досягненням? Саме такі питання підтримують сучасні дискусії про гедоністичні, бажаннєві та об’єктивні теорії благополуччя.
Сучасна психологія не закриває цю філософську суперечку експериментом. Вона може досліджувати, що люди переживають як приємне, що передбачає задоволеність життям, як працює винагорода і які умови підтримують благополуччя. Питання про те, що має бути остаточним критерієм доброго життя, залишається нормативним.
Коротко: як правильно розуміти гедонізм
Найточніше розуміти гедонізм як сімейство поглядів про особливу роль задоволення, а не як ярлик для «любителів насолод». Психологічний гедонізм говорить про мотиви; етичний — про цінність; гедоністичні теорії благополуччя — про те, що робить життя добрим для самої людини. Епікур показує, що гедонізм може бути стриманим і довгостроковим; Бентам і Мілль пов’язали його з класичним утилітаризмом; сучасна психологія використовує поняття гедонічного благополуччя в емпіричному, а не суто філософському сенсі.
Для ширшого психологічного контексту корисно також подивитися, як Деніел Канеман розрізняв переживаний досвід і його ретроспективну оцінку: навіть запитання «наскільки приємним було життя?» має кілька різних психологічних рівнів.
Поширені запитання про гедонізм
Що таке гедонізм простими словами?
Гедонізм — це сімейство поглядів, у яких задоволення має центральну роль: як мотив, як цінність або як складник благополуччя. Це ширше й точніше, ніж побутова формула «жити заради насолод».
Хто такий гедоніст?
У побуті гедоністом називають людину, яка високо цінує приємні переживання й комфорт. У філософії коректніше говорити про гедоністичну позицію щодо цінності задоволення. Це не психологічний діагноз і не сталий тип особистості.
Гедонізм — це егоїзм?
Ні. Егоїзм стосується того, чиї інтереси або благо мають пріоритет. Гедонізм стосується ролі задоволення в мотивації, цінності або благополуччі. Деякі теорії можуть поєднувати обидві ідеї, але це різні поняття.
Чим гедонізм Епікура відрізняється від культу насолод?
Епікур не закликав до безперервних розваг. Він цінував свободу від тілесного болю й душевного сум’яття, розрізняв види бажань і радив відмовлятися від деяких задоволень, якщо вони ведуть до більшого страждання.
Гедонізм і утилітаризм — те саме?
Ні. Гедонізм — позиція про мотивацію, цінність або благополуччя. Утилітаризм — етична теорія оцінювання наслідків для загального блага. Класичні версії утилітаризму мають гедоністичні елементи, але поняття не тотожні.
Чи доводить психологія, що всі люди гедоністи?
Ні. Універсальна теза, що всі мотиви зрештою зводяться до задоволення й уникнення болю, залишається філософсько-психологічною позицією. Сучасна психологія описує ширший набір мотивів, цілей і механізмів поведінки.
Що таке гедонічне благополуччя?
Це дослідницька перспектива в психології, яка приділяє увагу щастю, позитивним і негативним переживанням, задоволеності життям та іншим показникам приємного досвіду. Вона пов’язана з гедоністичною традицією, але не тотожна філософському гедонізму.