Ібн Сіна (Авіценна): біографія, внутрішні чуття, пам’ять, уява та психологія пізнання
Оновлено: 3 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 10 вересня 2026 · Редакційна політика
Ібн Сіна, відомий у латинській традиції як Авіценна, належить до тих мислителів, без яких історія психології виглядає неповною. Він жив задовго до появи психології як експериментальної науки, однак створив надзвичайно детальну модель того, як людина відчуває, зберігає образи, надає їм значення, уявляє відсутнє, згадує і переходить від чуттєвого досвіду до мислення. Особливе місце в цій моделі посідають «внутрішні чуття» — система психічних функцій, що опрацьовують інформацію після роботи зовнішніх органів чуття.
Для сучасного читача цінність цієї концепції полягає передусім у її функціональній точності. Ібн Сіна розрізняв сприйняття цілісного об’єкта, збереження його образу, комбінування уявлень, оцінювання індивідуального значення ситуації та пам’ять про такі значення. У середньовічній термінології це була психологія душевних здатностей; у ширшій історії психології — один із найрозробленіших ранніх способів описати архітектуру пізнання.
Хто такий Ібн Сіна
Абу Алі аль-Хусейн ібн Абдаллах ібн Сіна жив приблизно від 970 року до 1037 року. У старішій довідковій традиції часто фігурує дата 980 року, однак сучасна Stanford Encyclopedia of Philosophy подає його роки життя як близько 970–1037. Він народився в районі Бухари, працював у різних політичних центрах Ірану та Центральної Азії, служив лікарем і радником при дворах, а помер у Гамадані. У латиномовній Європі його ім’я закріпилося у формі Avicenna — Авіценна.
Ібн Сіна був лікарем, філософом, логіком і систематизатором наук. Два його найвідоміші твори виконували різні завдання. «Канон лікарської науки» став медичною енциклопедією, тоді як «Книга зцілення» (Kitāb al-Shifāʾ) була великим філософсько-науковим зводом, що охоплював логіку, природознавство, математику й метафізику. Його вчення про душу розгорнуте насамперед у психологічній частині «Книги зцілення», відомій у латинській традиції як De anima.
Чому Ібн Сіна важливий для історії психології
Психологія Ібн Сіни виростала з античної традиції, особливо з Арістотеля, але він не обмежився коментарем до попередників. Його система стала самостійною архітектурою психічних функцій. Вона поєднувала вчення про живий організм, сенсорне сприйняття, внутрішню обробку образів, мотиваційно-оцінювальні реакції, пам’ять, інтелект і самосвідомість.
Для Ібн Сіни «душа» була принципом життєвих і психічних діяльностей організму. Він розрізняв рослинні здатності, пов’язані з живленням, ростом і розмноженням; тваринні здатності, що забезпечують сприйняття та рух; і раціональні здатності людини, пов’язані з інтелектуальним пізнанням. Така побудова дозволила розмістити відчуття, уяву та пам’ять у ширшій системі й пояснювати їх через відмінні функції.
Від зовнішніх відчуттів до внутрішнього пізнання
Зовнішні органи чуття дають матеріал пізнанню: зір, слух, нюх, смак і дотик реагують на властивості речей. Цього, за Ібн Сіною, ще недостатньо для повноцінного психічного досвіду. Людина переживає не розсип окремих кольорів, звуків і дотиків, а цілісні об’єкти; може утримувати образ, коли предмет зникає з поля сприйняття; здатна поєднати образи в нову композицію; оцінює значення побаченого для себе; зберігає попередні оцінки й повертається до них.
Для пояснення цих переходів Ібн Сіна розробив систему внутрішніх чуттів. У різних його творах назви й спосіб групування окремих здатностей можуть трохи відрізнятися, проте функціональне ядро залишається впізнаваним: спільне чуття, здатність зберігати чуттєві форми, комбінувальна уява, оцінювальна здатність wahm і пам’ять, що утримує індивідуальні значення.
П’ять внутрішніх чуттів Ібн Сіни
1. Спільне чуття: зібрати відчуття в один об’єкт
Перше внутрішнє чуття — sensus communis, або спільне чуття. Його завдання полягає в тому, щоб прийняти інформацію від різних зовнішніх органів чуття й поєднати її в єдине сприйняття. Коли ми бачимо колір предмета, відчуваємо його форму на дотик і чуємо звук, пов’язаний із ним, досвід постає як досвід одного об’єкта. Ібн Сіна пояснював цю єдність роботою центральної внутрішньої здатності.
Тут уже видно важливий принцип його психології: психічний досвід не зводиться до суми окремих сенсорних сигналів. Потрібен процес інтеграції. Сучасна наука описує мультисенсорну інтеграцію іншими моделями й на іншій нейробіологічній основі, але саме питання — як різні сенсорні потоки стають єдиним перцептивним об’єктом — залишається фундаментальним.
2. Збережувальна уява: утримати форму відсутнього
Друга здатність зберігає чуттєву форму після того, як предмет перестав безпосередньо діяти на органи чуття. В арабській термінології з цим рівнем пов’язані поняття khayāl та al-muṣawwira — у перекладах їх передають як уяву, образотворчу або збережувальну здатність. Її функція проста за формулюванням і принципова за наслідками: образ може бути присутнім у психіці за відсутності самого предмета.
Це створює внутрішній простір для подальшої роботи з досвідом. Щоб порівнювати, комбінувати чи згадувати, психічна система повинна мати справу з тим, що вже не перебуває перед очима. Ібн Сіна чітко відокремив первинне сприйняття від збереження його форми.
3. Комбінувальна уява: розкладати й поєднувати образи
Третя здатність активно працює з образами: розділяє їхні компоненти, поєднує їх у нові конфігурації й створює те, що ніколи не було дане як один реальний об’єкт. Класичний приклад у традиції викладу Ібн Сіни — «золота гора»: людина знає образ золота й образ гори, а уява може скласти з них нову композицію.
Ця функція важлива не лише для фантазування. У людському пізнанні комбінувальна здатність може діяти під керівництвом раціональної душі як мисленнєва, або когітативна, функція. Вона допомагає порівнювати конкретні образи, перебудовувати їх і готувати матеріал для інтелектуальної роботи. Саме тому уява в Ібн Сіни займає проміжне положення між пасивним збереженням чуттєвого матеріалу та активним мисленням.
4. Wahm: оцінювати індивідуальне значення
Найоригінальнішою частиною системи часто вважають wahm — оцінювальну здатність, яку в латинській традиції передавали словом estimatio. Вона розпізнає в конкретному об’єкті значення, яке не є просто його кольором, формою чи звуком. Йдеться про значення на кшталт небезпеки, привабливості, ворожості або близькості, тобто про те, що певна річ означає для живої істоти в конкретній ситуації.
Відомий приклад Ібн Сіни — вівця, яка сприймає вовка як небезпечного й утікає. Зовнішні чуття дають форму вовка, але небезпечність не є окремою видимою властивістю поруч із кольором шерсті чи контуром тіла. Wahm схоплює індивідуальне значення ситуації й пов’язує сприйняття з відповідною поведінкою. У цій точці авіценнівська психологія виходить за межі опису образів і включає оцінку значущості.
5. Пам’ять: зберігати значення та попередні оцінки
П’яте внутрішнє чуття — пам’ять — зберігає те, що було схоплено оцінювальною здатністю. Ібн Сіна проводить тонке розрізнення: одна здатність утримує чуттєву форму об’єкта, інша зберігає індивідуальне значення, пов’язане з ним. Образ вовка й значення «небезпечний для мене» належать до різних функціональних рівнів.
Це розрізнення особливо цікаве для історії психології, бо показує пам’ять як неоднорідний процес. Зберігати вигляд речі, зберігати її ситуативне значення й утримувати універсальне поняття — для Ібн Сіни різні операції. Сучасна психологія використовує інші класифікації пам’яті, однак сама ідея функціонально розкладати пам’ять на різні системи стала одним із центральних принципів когнітивної науки.
Пам’ять у Ібн Сіни: форми, значення і пригадування
У сучасній мові слово «пам’ять» часто об’єднує дуже різні процеси. Ібн Сіна вже в середньовічній моделі ставив питання про те, що саме зберігається. Чуттєві форми зберігає образна здатність. Індивідуальні значення та оцінки, які виникають завдяки wahm, зберігає пам’ять. Інтелектуальні універсалії він розглядав інакше: вони належать до рівня інтелекту й не зберігаються в тілесній «коморі» пам’яті тим самим способом, що образи та конкретні значення.
Тому авіценнівське поняття пам’яті не варто механічно перекладати на одну сучасну систему. Воно входить до цілісної теорії пізнання, де різні типи психічного змісту мають різні носії та способи відтворення. Це одна з причин, чому історичне читання Ібн Сіни продуктивніше за пошук простого сучасного аналога.
Уява як активна операція
Ібн Сіна надає уяві активну роль. Психіка здатна не лише відтворювати копії побаченого, а й перебудовувати матеріал досвіду. Комбінування і розділення образів створює нові уявні конструкції, підтримує практичне міркування та бере участь у процесі, що готує інтелектуальне пізнання.
Таке розуміння уяви важливе ще й тому, що воно руйнує просту схему «відчуття — пам’ять — мислення» як лінійний ланцюг. У системі Ібн Сіни між сенсорним входом та інтелектом працює кілька функцій, які інтегрують, утримують, оцінюють і трансформують інформацію. Пізнання постає як координація процесів.
Внутрішні чуття і мозок: середньовічна локалізація
Ібн Сіна пов’язував внутрішні чуття з мозком і розміщував окремі функції в його шлуночках відповідно до тодішньої медичної традиції. Спільне чуття та образотворчу здатність він пов’язував із передньою частиною шлуночкової системи, комбінувальні та оцінювальні функції — із середньою, пам’ять — із задньою. Для історії науки це важливий момент: психічні операції описувалися не лише абстрактно, а й співвідносилися з тілесною організацією.
Сучасна нейронаука відмовилася від шлуночкової локалізації й досліджує пам’ять, сприйняття, уяву та оцінювання через розподілені нейронні системи. Історичне значення Ібн Сіни тут полягає в самому прагненні зіставити функціональний аналіз психіки з будовою організму. Він працював у межах анатомічних і фізіологічних знань своєї епохи та будував причинну модель, сумісну з тодішньою медициною.
Як Ібн Сіна пояснював перехід від відчуття до знання
Пізнання починається з чуттєвого контакту з конкретними речами. Внутрішні чуття перетворюють цей матеріал: об’єднують його, зберігають форми, виділяють індивідуальні значення, комбінують образи й повертають попередній досвід. На цьому рівні людина вже має складну внутрішню репрезентацію світу, але універсальне знання Ібн Сіна пов’язував із діяльністю інтелекту.
У його метафізиці інтелект стає актуальним у зв’язку з Активним Інтелектом — окремим інтелектуальним принципом, який забезпечує осягнення універсального. Для сучасної психології ця частина теорії належить до іншої онтологічної картини. Для історії пізнання важливий функціональний маршрут: сенсорний матеріал проходить кілька рівнів внутрішньої обробки, перш ніж людина доходить до загальних понять і міркувань.
«Летюча людина»: досвід себе без звичних відчуттів
Один із найвідоміших аргументів Ібн Сіни — мисленнєвий дослід, який у сучасній літературі називають «летючою» або «плаваючою людиною». Уявімо людину, створену одразу дорослою й так розміщену в повітрі, щоб вона не бачила власного тіла, не торкалася його частинами одна одної й не отримувала звичних зовнішніх відчуттів. Ібн Сіна пропонує запитати: чи усвідомлювала б така людина власне існування?
Його відповідь — так. Мисленнєвий дослід мав показати, що безпосереднє усвідомлення себе має особливий статус і не виводиться просто з образу тіла або суми сенсорних сигналів. У межах його метафізики цей аргумент працював на користь нематеріальності раціональної душі. Сучасні дослідники, зокрема Ярі Каукуа, розглядають «летючу людину» як центральний матеріал для реконструкції авіценнівського поняття самосвідомості та першоособового досвіду.
Для історії психології цей аргумент цінний як раннє систематичне дослідження питання про мінімальне усвідомлення себе. Він відділяє самосвідомість від конкретного змісту зовнішнього сприйняття і змушує запитати, яка форма досвіду залишається, коли звичні джерела інформації про світ і тіло тимчасово винесені за дужки.
Ібн Сіна і сучасна психологія пам’яті
Сучасна психологія описує пам’ять через експериментальні моделі, що сформувалися через багато століть після Ібн Сіни. Наприклад, робоча пам’ять означає систему короткочасного утримання й опрацювання інформації під час виконання завдання. Епізодична пам’ять пов’язана зі спогадами про події особистого досвіду, а семантична пам’ять — зі знанням фактів, понять і значень. Ці системи визначаються методами когнітивної психології та нейронауки, тому вони не є прямими відповідниками авіценнівських внутрішніх чуттів.
Проте історичне зіставлення показує цікаву сталість самих проблем. Яким чином психіка утримує відсутнє? Чим збереження образу відрізняється від збереження значення? Як актуальна інформація поєднується з попереднім досвідом? Яка функція перебудовує внутрішні репрезентації? Ібн Сіна формулював ці питання мовою здатностей душі; сучасна наука перевіряє близькі за функціональним змістом проблеми через експерименти, обчислювальні моделі й нейровізуалізацію.
Так само корисно зіставити його міркування про безпосереднє усвідомлення себе із сучасним поняттям метакогніції — здатності стежити за власними пізнавальними процесами й керувати ними. Авіценнівська самосвідомість і сучасна метакогніція описують різні теоретичні об’єкти, однак обидві теми належать до великої історії питання про те, як розум може мати доступ до власних станів і діяльностей.
Що Ібн Сіна додав до психологічної традиції
Найсильніший внесок Ібн Сіни — послідовне розкладання пізнання на функції. Він показав, що між зовнішнім відчуттям і абстрактним мисленням існує складний внутрішній рівень. На цьому рівні психіка інтегрує сенсорні дані, зберігає репрезентації, створює нові комбінації, схоплює індивідуальну значущість і накопичує досвід таких оцінок.
Особливо плідним стало розрізнення чуттєвої форми та індивідуального значення. Воно дозволило пояснювати поведінку живої істоти через те, що об’єкт для неї означає, а не лише через його фізичні властивості. Концепція wahm увійшла до середньовічної дискусії про внутрішні чуття й вплинула на латинську схоластичну психологію.
Другий великий внесок стосується уяви. Ібн Сіна зробив її активним компонентом мислення, здатним перебудовувати внутрішній матеріал і підтримувати когітативну діяльність. Третій — систематичне обговорення самосвідомості через аргументи, в яких досвід власного існування розглядається як особлива форма даності.
Вплив на подальшу історію психологічних ідей
Тексти Ібн Сіни були перекладені латинською і стали частиною інтелектуального середовища середньовічної Європи. Його психологія впливала на дискусії про душу, внутрішні чуття, інтелект, пам’ять і самопізнання. Західні автори могли приймати окремі елементи системи, змінювати їх або сперечатися з ними, проте сам словник внутрішніх функцій став одним із важливих каналів передачі психологічних проблем від античної та арабомовної філософії до латинської схоластики.
У довгій історії психології Ібн Сіна займає проміжну й водночас самостійну позицію. Він успадкував арістотелівську проблематику душі та відчуття, перебудував її в нову систему і передав наступним традиціям значно деталізованішу карту внутрішнього пізнання.
Чого ця теорія навчає сьогодні
Історична цінність моделі Ібн Сіни полягає у способі постановки питань. Пізнання розглядається як організована послідовність різних операцій, а пам’ять і уява отримують власні функції. Оцінювання значущості стає окремою ланкою між образом і поведінкою. Самосвідомість виноситься в спеціальну філософську проблему, яку можна досліджувати за допомогою мисленнєвого експерименту.
Ця модель належить середньовічній науці й метафізиці, але її інтелектуальна дисципліна легко впізнається: складний психічний процес варто розкладати на операції, уточнювати, що саме кожна з них зберігає або перетворює, і не змішувати сенсорну форму, значення, пам’ять, уяву та інтелект в одну нерозрізнену «внутрішню здатність». Саме тому Ібн Сіна залишається важливою фігурою історії психології пізнання.
Поширені запитання
Хто такий Ібн Сіна і чому його називають Авіценною?
Ібн Сіна — перський філософ і лікар приблизно 970–1037 років, один із найвпливовіших мислителів середньовічного ісламського світу. «Авіценна» — латинізована форма його імені, під якою його праці стали відомими в європейській традиції.
Які п’ять внутрішніх чуттів виділяв Ібн Сіна?
У функціональному викладі його система охоплює спільне чуття, здатність зберігати чуттєві форми, комбінувальну уяву, оцінювальну здатність wahm і пам’ять, що зберігає індивідуальні значення. Термінологія та групування окремих здатностей трохи варіюються між творами.
Чим пам’ять відрізняється від уяви у Ібн Сіни?
Збережувальна уява утримує чуттєву форму об’єкта, тобто його образ. Пам’ять у вузькому авіценнівському сенсі зберігає індивідуальні значення та оцінки, схоплені здатністю wahm. Комбінувальна уява, своєю чергою, активно розділяє й поєднує образи.
Що таке wahm?
Wahm — оцінювальна здатність, яка схоплює індивідуальне значення конкретної речі або ситуації: наприклад, небезпеку чи привабливість. У латинській традиції цю здатність називали estimatio. Вона допомагає пояснити, як сприйняття набуває поведінкової значущості.
Що означає мисленнєвий дослід «летюча людина»?
Ібн Сіна пропонує уявити людину без звичного сенсорного контакту з власним тілом і зовнішнім світом. На його думку, така людина все одно усвідомлювала б власне існування. Аргумент був частиною його вчення про душу й став одним із найвідоміших середньовічних текстів про самосвідомість.
Чи можна назвати Ібн Сіну засновником когнітивної психології?
Його праці належать до середньовічної філософії та медицини, тоді як когнітивна психологія виникла як експериментальна наука у XX столітті. Ібн Сіна важливий як історичний попередник функціонального аналізу пізнання: він систематично розрізнив сприйняття, збереження образів, уявне комбінування, оцінювання, пам’ять, інтелект і самосвідомість.