Що робити, коли хочеться завдати собі шкоди: безпечні кроки при потязі до самоушкодження
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 3 жовтня 2026 · Редакційна політика
Потяг завдати собі шкоди часто виникає хвилею: напруга, емоційний біль, оніміння, сильна самокритика або відчуття, що іншого способу витримати цей момент немає. У такій ситуації головне завдання — зробити найближчий відрізок часу безпечнішим і залучити підтримку.
Якщо потяг до самоушкодження супроводжується суїцидальним наміром, суїцидальним планом, відчуттям, що ви можете діяти найближчим часом, або ви вже серйозно ушкодили себе чи різко почуваєтеся гірше, телефонуйте 112 або 103. Не залишайтеся наодинці та попросіть когось залишитися поруч. Станом на 3 жовтня 2026 року ДСНС України вказує 112 як єдиний номер екстреної допомоги, а 103 — як номер екстреної медичної допомоги: офіційні контакти ДСНС. НСЗУ підтверджує, що екстрена медична допомога за номером 103 надається безоплатно й без направлення: роз’яснення НСЗУ.
Ця сторінка присвячена саме потягу до самоушкодження і безпечним діям у гострий момент. Загальне пояснення того, що таке самоушкодження, які функції воно може виконувати та коли потрібна фахова допомога, міститься в канонічній статті «Самоушкодження: що це, чому виникає і як отримати допомогу».
Коротка відповідь: що робити просто зараз
Коли хочеться завдати собі шкоди, послідовність дій може бути такою:
Збільште відстань між собою та всім, що пов’язане з можливістю завдати собі шкоди. Перейдіть у безпечніше місце, передайте небезпечні предмети або інші засоби на зберігання людині, якій довіряєте, якщо це можливо.
Не залишайтеся наодинці, якщо сумніваєтеся, що зможете втриматися від дії. Перейдіть туди, де є інші люди, або попросіть когось побути з вами особисто чи на зв’язку.
Відкладіть дію. Не вимагайте від себе обіцянки «ніколи більше». Зосередьтеся на тому, щоб не діяти зараз і дати інтенсивності потягу змінитися.
Знизьте загальне фізіологічне напруження без болю та ушкодження: повільніше дихайте, відчуйте опору під ногами, назвіть предмети довкола, умийтеся прохолодною водою, пройдіться, прийміть звичайний душ, загорніться в ковдру або виконайте просту повторювану дію.
Переключіть увагу на нейтральну або приємну активність, яка займає руки й думки: приготування їжі, прибирання невеликої ділянки, малювання, музика, головоломка, прогулянка, розмова, гра.
Скажіть іншій людині прямо, що відбувається. Наприклад: «Мені зараз дуже важко і є потяг завдати собі шкоди. Побудь зі мною та допоможи мені залишитися в безпеці».
Якщо потяг не слабшає, посилюється або до нього додаються суїцидальні думки, намір чи план, переходьте від самодопомоги до професійної або екстреної допомоги.
Ці кроки не є лікуванням і не гарантують, що потяг зникне. Їхня функція — створити паузу, зменшити доступність небезпечної дії та допомогти вам дістатися підтримки. NICE рекомендує при самоушкодженні працювати спільно з людиною над зменшенням дистресу, індивідуальними стратегіями подолання, соціальною підтримкою та безпечнішим середовищем: NICE NG225.
Спочатку перевірте, чи немає суїцидальної небезпеки
Самоушкодження і суїцидальна поведінка перетинаються, але це різні поняття. Самоушкодження — широке описове поняття навмисної шкоди собі; намір при цьому потрібно з’ясовувати окремо. Несуїцидальне самоушкодження (NSSI) означає самоушкодження без наміру померти. Суїцидальна поведінка — ширше поняття, яке в чинному українському стандарті охоплює суїцидальні думки, наміри, плани та спроби: Державний експертний центр МОЗ України і наказ МОЗ України №546 від 24.04.2026.
Думки про смерть можуть бути роздумами про смерть, бажанням зникнути або не прокинутися й не завжди означають сформований намір померти. Суїцидальні думки стосуються власної смерті як можливої дії або бажаного результату. Суїцидальний намір означає внутрішню готовність діяти з метою померти. Суїцидальний план означає, що людина вже сформувала конкретний задум дії. Суїцидальна спроба — нефатальна дія, в якій був хоча б певний намір померти.
Аутоагресія — ширше описове поняття поведінки або ставлення, спрямованого проти себе. Воно не є синонімом самоушкодження, NSSI чи суїцидальної поведінки і саме по собі не є клінічним діагнозом. Психологічна криза — стан, у якому звичні способи подолання перевантажені; вона може супроводжуватися самоушкодженням або суїцидальними думками, але може відбуватися й без них.
Якщо ви не впевнені, чи є намір померти, ставтеся до невизначеності серйозно. Не потрібно чекати, доки ситуація «стане достатньо небезпечною». Якщо ви боїтеся, що можете втратити контроль над поведінкою, телефонуйте 112 або 103.
Крок 1. Зробіть середовище безпечнішим
Потяг до самоушкодження стає небезпечнішим, коли дія доступна негайно. Тому перший практичний крок — створити відстань між імпульсом і можливістю діяти.
Перейдіть у інше приміщення або в місце, де ви почуваєтеся безпечніше. Якщо можете, попросіть близьку людину тимчасово зберігати те, що може бути використано для завдання собі шкоди. Якщо ви перебуваєте в закладі або під наглядом фахівців, прямо скажіть, що зараз посилився потяг до самоушкодження.
NICE рекомендує оцінювати безпеку середовища та, за потреби, спільно з людиною обмежувати доступ до того, що може бути використано для самоушкодження. Йдеться про співпрацю, а не про покарання, приниження чи силовий контроль: рекомендації NICE.
Якщо ви живете самі й відчуваєте, що небезпечно залишатися наодинці, перейдіть до місця, де є інші люди, або запросіть когось до себе. У гострий момент присутність іншої людини створює додатковий простір між імпульсом і дією.
Крок 2. Відкладіть дію, а не вимагайте від себе довічної обіцянки
У сильному дистресі фраза «я більше ніколи цього не зроблю» може бути психологічно недосяжною. Практичніше звузити завдання: «Я не буду діяти зараз. Я спочатку зроблю кілька безпечних кроків і зв’яжуся з людиною, яка може допомогти».
Потяг не є наказом і не є діагнозом. Його інтенсивність може змінюватися. Навіть якщо думка повторюється, між думкою та дією можна створити додаткові кроки: переміститися, написати комусь, зайняти руки нейтральною справою, вийти до людей, звернутися по допомогу.
Мета відкладання полягає в тому, щоб пережити найбільш інтенсивну частину хвилі без нового ушкодження.
Крок 3. Зменште інтенсивність дистресу без болю
Коли нервова система сильно активована, складні міркування часто стають менш доступними. Тому почніть із простих дій, які повертають увагу до тіла й середовища без заподіяння болю.
Можна повільно подовжувати видих, відчути стопами підлогу, описати вголос кілька предметів навколо, назвати звуки, які чуєте, умитися прохолодною водою, перейти з темного приміщення в освітлене, прогулятися в безпечному місці, прийняти звичайний душ, зробити чай або виконати просту побутову дію.
Якщо певна техніка вас дратує або посилює напругу, змініть її. Тут немає універсальної вправи, яку потрібно «правильно виконати». Корисною є та дія, яка не завдає шкоди, трохи зменшує інтенсивність переживання і допомагає дістатися наступного безпечного кроку.
Інтернет-поради, побудовані на заміні самоушкодження іншим болісним стимулом, не слід сприймати як доказовий стандарт самодопомоги. NICE прямо зазначає, що настанова не дає рекомендацій щодо «безпечнішого самоушкодження», а стратегії мінімізації шкоди можуть розглядатися лише в межах узгодженого лікування та відновлення, а не як універсальна порада з мережі: NICE NG225.
Крок 4. Займіть увагу дією, яка не ушкоджує
Відволікання не розв’язує причину самоушкодження, але може бути містком через гострий момент. Оберіть заняття, яке достатньо просте, щоб почати його в дистресі, і достатньо конкретне, щоб воно утримувало увагу.
Це може бути прогулянка, музика, нескладна гра, головоломка, приготування їжі, малювання, сортування речей, прибирання однієї полички, перегляд знайомого фільму, розмова або перебування поряд із домашньою твариною.
Український Центр громадського здоров’я також радить заздалегідь створити особистий набір ресурсів — список людей, музики, занять і речей, які допомагають пережити сильні емоції, — та звертатися до близьких або фахівців: «Самоушкоджувальна поведінка: як собі допомогти».
Добре, якщо ваш список існує до наступної кризи. У спокійнішому стані легше пригадати, що саме допомагає.
Крок 5. Назвіть, що саме зараз стало нестерпним
Самоушкодження може виконувати різні функції. Для однієї людини це спроба знизити надмірну емоційну напругу, для іншої — вийти з відчуття оніміння, покарати себе, перервати нав’язливий потік переживань або показати біль, який важко висловити словами. Одна й та сама людина може мати різні причини в різних епізодах.
Спробуйте завершити одне з речень:
«Найсильніше я зараз відчуваю…»
«Перед потягом сталося…»
«Якби самоушкодження могло щось змінити на десять хвилин, я хотів або хотіла б, щоб…»
«Зараз мені найбільше потрібні…»
«Найменший безпечний крок, який я можу зробити, — це…»
Це не діагностика. Це спосіб знайти потребу, на яку можна відповісти без ушкодження. Якщо за потягом стоїть конфлікт, панічне напруження, почуття провини, самотність або інший кризовий стан, наступним кроком може бути допомога саме з цією проблемою.
Крок 6. Скажіть комусь прямо, що вам небезпечно залишатися з цим наодинці
Людина поруч не повинна знати «ідеальні слова». Її завдання — почути вас, залишитися в контакті й допомогти перейти до наступного кроку.
Можна написати або сказати:
«Мені зараз дуже важко. Є потяг завдати собі шкоди. Я не хочу залишатися з цим наодинці. Можеш побути зі мною або залишитися на зв’язку?»
Якщо є суїцидальні думки:
«У мене з’явилися думки про самогубство. Мені потрібна допомога, щоб залишитися в безпеці. Допоможи мені звернутися по невідкладну допомогу».
Якщо ви неповнолітня людина, повідомте батькам, опікуну, іншому дорослому, якому довіряєте, шкільному психологу, лікарю або іншому дорослому, який реально може залишитися поруч і організувати допомогу. Центр громадського здоров’я прямо рекомендує неповнолітнім просити допомоги у батьків або дорослих, яким вони довіряють: ЦГЗ.
Крок 7. Не використовуйте алкоголь або інші психоактивні речовини для «заспокоєння»
Під час гострого потягу до самоушкодження алкоголь або інші психоактивні речовини можуть змінювати контроль поведінки, погіршувати оцінку ситуації та ускладнювати звернення по допомогу. Центр громадського здоров’я радить уникати алкоголю й наркотиків у контексті самоушкоджувальної поведінки: офіційна рекомендація.
Якщо ви вже перебуваєте під дією речовини й одночасно маєте сильний потяг завдати собі шкоди або суїцидальні думки, залучіть тверезу дорослу людину та не залишайтеся наодинці. Якщо безпека викликає сумнів, телефонуйте 112 або 103.
Коли потрібна екстрена допомога
Самодопомога має межу. Переходьте до екстреного маршруту, якщо:
є суїцидальний намір або суїцидальний план;
ви відчуваєте, що можете діяти найближчим часом;
не можете утримати себе в безпеці;
ви вже завдали собі серйозного ушкодження, різко почуваєтеся гірше або не впевнені, наскільки небезпечний фізичний стан;
сильний потяг поєднується зі сплутаністю, різкою втратою контролю поведінки, психотичними переживаннями, вираженим сп’янінням або іншим станом, у якому самостійно підтримувати безпеку складно.
В Україні телефонуйте 112 або 103. Якщо поруч є людина, попросіть її залишатися з вами до передачі допомоги. Не намагайтеся самостійно «вирахувати ризик» за онлайн-тестом.
Офіційний стандарт медичної допомоги «Суїцидальна поведінка» чинний в Україні з 24 квітня 2026 року. Він передбачає комплексну оцінку стану, допомогу дорослим, дітям і підліткам та подальше ведення: Державний експертний центр МОЗ України.
Якщо ви вже завдали собі шкоди
Фізична безпека має оцінюватися окремо від психологічного наміру. Несуїцидальне самоушкодження може потребувати медичної допомоги навіть тоді, коли людина не мала наміру померти.
Якщо ушкодження здається серйозним, стан погіршується або ви не можете впевнено оцінити його безпечність, звертайтеся по екстрену медичну допомогу через 103 або 112. Не приховуйте від медичних працівників факт самоушкодження: для них важливо одночасно оцінити фізичний стан, психічний стан, рівень дистресу та поточну безпеку. NICE рекомендує фізичну допомогу й психосоціальну оцінку проводити паралельно настільки швидко, наскільки це можливо: NICE NG225.
Сам факт самоушкодження не є автоматичним діагнозом психічного розладу і сам по собі не визначає потребу в госпіталізації. Рішення про подальшу допомогу ґрунтується на клінічній оцінці потреб, стану, контексту й безпеки.
План безпеки: корисна структура, а не гарантія
План безпеки — це заздалегідь підготовлена, бажано спільно з фахівцем, послідовність дій для моментів, коли дистрес, самоушкодження або суїцидальні думки посилюються.
У ньому можуть бути:
ваші ранні ознаки того, що стан погіршується;
безпечні способи пережити хвилю дистресу;
місця й люди, які допомагають переключити увагу;
близькі, до яких можна звернутися прямо;
контакти фахівців і екстрених служб;
домовленості, які роблять середовище безпечнішим.
NICE рекомендує складати план безпеки у партнерстві з людиною, персоналізувати способи подолання, включати соціальну підтримку, контакти служб та спільні кроки для безпечнішого середовища: NICE NG225.
План безпеки не є контрактом «я обіцяю нічого з собою не робити» і не є гарантією. Він також не замінює лікування станів, що підтримують повторне самоушкодження.
Для дітей і підлітків це розрізнення особливо важливе. Систематичний огляд і метааналіз 2025 року виявив обмежену доказову базу для планування безпеки як самостійного втручання у дітей і підлітків; у включених дослідженнях воно не показало переконливого самостійного зниження суїцидальних результатів, а ризик систематичних похибок був переважно помірним або високим: Albaum та співавт., 2025. Тому для неповнолітніх план безпеки слід розглядати як один компонент ширшої допомоги.
Чого не варто робити
Не перетворюйте гострий момент на перевірку сили волі. Сором, покарання та приниження не усувають причину дистресу й можуть ускладнити звернення по допомогу.
Не шукайте в інтернеті способи зробити самоушкодження «безпечнішим». Надійної універсальної інструкції такого типу немає, а конкретні техніки можуть підтримувати сам цикл ушкодження. NICE не рекомендує «безпечніше самоушкодження» як стандартну стратегію: настанова NICE.
Не покладайтеся на тест або суму балів як на відповідь «зі мною все нормально чи ні». Скринінг може допомогти виявити проблему, але не є діагнозом і не передбачає надійно індивідуальну майбутню суїцидальну поведінку.
Не використовуйте самостійно зміну ліків як спосіб «лікувати самоушкодження». NICE окремо зазначає, що медикаментозне лікування не слід пропонувати як спеціальне втручання саме для зменшення самоушкодження; медикаменти можуть застосовуватися для конкретних психічних або медичних станів за клінічними показаннями: NICE NG225.
Скринінг, клінічна оцінка, формулювання ризику і діагноз — це різні речі
Скринінг — коротке первинне виявлення ознак або потреби в подальшій оцінці. Результат скринінгу не є діагнозом.
Клінічна оцінка — ширше професійне дослідження актуального стану, думок і намірів, попередніх епізодів, тригерів, психічного й фізичного здоров’я, соціального контексту, доступної підтримки та безпеки.
Клінічне формулювання ризику — професійний синтез того, як саме поточні й довготривалі чинники взаємодіють у конкретної людини і що потрібно зробити для безпеки. Це не механічний ярлик.
Діагноз — висновок про конкретний розлад за відповідними діагностичними критеріями. Потяг до самоушкодження, один епізод або позитивний скринінг самі по собі не встановлюють діагноз.
NICE прямо рекомендує не використовувати шкали ризику для прогнозування майбутнього самогубства чи повторного самоушкодження, не використовувати їх для рішення про лікування або виписку і не застосовувати глобальну стратифікацію «низький / середній / високий ризик» як прогноз: NICE NG225, розділ 1.6.
Фактори ризику — це характеристики, статистично пов’язані з більшою ймовірністю несприятливого результату в групах; вони не передбачають долю конкретної людини. Попереджувальні сигнали — зміни або ознаки, які можуть свідчити про актуальне погіршення стану. Фактори захисту — підтримка, зв’язки, навички, доступ до допомоги та інші ресурси, що можуть підвищувати безпеку. Наявність факторів захисту не «обнуляє» небезпеку, якщо людина має суїцидальний намір або не може залишатися в безпеці.
Коли звертатися по професійну допомогу, навіть якщо зараз стало легше
Звернення потрібне не лише в момент максимальної кризи. Варто домовитися про професійну оцінку, якщо потяг до самоушкодження повторюється, посилюється, призводить до ушкоджень, починає визначати ваше повсякденне життя або ви помічаєте, що без нього дедалі важче справлятися з емоціями.
Для дорослої людини точкою входу може бути сімейний лікар, психіатр, психотерапевт або психолог у межах компетенції та доступної системи допомоги. Якщо стан пов’язаний із ширшою життєвою кризою, можна орієнтуватися також на матеріал «Психолог при життєвій кризі: коли розмова з фахівцем може допомогти».
Після епізоду самоушкодження доказові настанови рекомендують не обмежуватися лише фізичним лікуванням. Психосоціальна оцінка допомагає зрозуміти потреби, функцію поведінки, контекст, поточну безпеку і план подальшої допомоги: NICE NG225.
Яка допомога має доказову базу
Немає одного методу, який однаково підходить кожній людині, і немає втручання, що гарантує припинення самоушкодження.
Для дорослих Кокранівський огляд 76 рандомізованих досліджень виявив низьку або невизначену якість доказів для багатьох підходів; індивідуальна психотерапія на основі когнітивно-поведінкових підходів може зменшувати повторення самоушкодження на довших термінах, а діалектично-поведінкова терапія може зменшувати частоту епізодів у частині досліджень: Witt та співавт., 2021.
Для дітей і підлітків доказову базу потрібно розглядати окремо. Систематичний огляд і метааналіз, опублікований у 2025 році та вийшов у номері журналу 2026 року, виявив помірну впевненість у тому, що діалектично-поведінкова терапія для підлітків може зменшувати частку молодих людей, які продовжують самоушкодження; для інших втручань упевненість була нижчою або результати менш визначеними: Johansson та співавт., 2026.
Окрема сторінка Українського психологічного ХАБу пояснює діалектично-поведінкову терапію (DBT), її принципи, навички та доказову базу. Ця стаття не замінює вибір лікування разом із фахівцем.
Свіжий систематичний огляд гострих втручань після самоушкодження 2026 року показав, що в об’єднаних аналізах жодна категорія втручань не дала статистично значущого зниження повторного самоушкодження на всіх часових точках; це ще одна причина не представляти короткі кризові техніки як гарантоване лікування: Roncete та співавт., 2026.
Окремо для дітей і підлітків
Підліткове самоушкодження потребує дорослого маршруту підтримки. Не варто залишати неповнолітню людину саму відповідальною за власну безпеку.
Якщо ви підліток і зараз є потяг завдати собі шкоди, скажіть про це дорослому, якому довіряєте. Якщо перший дорослий не відреагував серйозно, зверніться до іншого. Якщо є суїцидальний намір, план, відчуття неминучої дії або гостра фізична небезпека, телефонуйте 112 або 103.
Батькам і опікунам варто реагувати спокійно й прямо: вислухати, не соромити, не допитувати про технічні подробиці самоушкодження, оцінити разом із фахівцем поточну безпеку та організувати професійну допомогу. Український стандарт 2026 року окремо передбачає особливості оцінки та допомоги дітям і підліткам: Державний експертний центр МОЗ України.
Докази дорослих не слід автоматично переносити на підлітків. Для молодих людей є окремі дослідження психотерапевтичних втручань, а доказовість планування безпеки як самостійної інтервенції залишається обмеженою.
Якщо потяг повертається знову
Повторення потягу не означає, що ви «провалили» самодопомогу. Воно означає, що гострі кроки потрібно доповнити роботою з умовами, які запускають і підтримують поведінку.
Корисно після гострого моменту коротко записати:
що відбувалося до посилення потягу;
які емоції й думки були найсильнішими;
що допомогло хоча б трохи відкласти дію;
хто був доступний для контакту;
що у середовищі потрібно змінити для безпеки;
до якого фахівця або служби ви звернетеся далі.
Це вже матеріал для клінічної оцінки та спільного плану допомоги. Важливий результат гострого епізоду — збільшення кількості безпечних шляхів, які стають доступними до того, як потяг перетвориться на дію.
Часті запитання
Чи означає потяг до самоушкодження, що я хочу померти?
Не обов’язково. Несуїцидальне самоушкодження відбувається без наміру померти. Водночас самоушкодження і суїцидальні думки можуть співіснувати, а стан може змінюватися. Тому важливо окремо перевіряти наявність суїцидальних думок, наміру й плану. Якщо намір є або ви не впевнені, що зможете залишитися в безпеці, телефонуйте 112 або 103.
Що робити, якщо я хочу нашкодити собі, але не хочу нікому розповідати?
Зробіть звернення максимально простим. Не потрібно одразу пояснювати всю історію. Достатньо сказати: «Мені зараз небезпечно залишатися наодинці. Побудь зі мною». Якщо немає людини, якій можете це сказати, а потяг сильний або безпека непевна, звертайтеся по екстрену медичну допомогу.
Чи можна «зупинити самоушкодження» силою волі?
Самоконтроль може бути одним із ресурсів, але повторюване самоушкодження часто пов’язане з функцією регуляції нестерпних переживань. Стійке зменшення епізодів зазвичай потребує не лише заборони дії, а й альтернативних навичок, підтримки, розуміння тригерів та лікування супутніх станів, якщо вони є.
Чи допомагає відволікання?
Відволікання може тимчасово зменшити інтенсивність потягу або виграти час, але його не слід подавати як самодостатнє лікування. Обирайте безпечні дії без болю й ушкодження та поєднуйте їх зі зверненням до людей і фахівців.
Чи є тест, який покаже, наскільки я «в небезпеці»?
Онлайн-тест або шкала не можуть надійно передбачити індивідуальну майбутню спробу самогубства. NICE прямо застерігає від використання шкал для такого прогнозу, для рішень про лікування чи виписку та від механічної категоризації ризику як «низького, середнього або високого». Якщо є актуальна небезпека, потрібна клінічна оцінка, а не самотестування.
Коли потрібні 112 або 103?
Коли є суїцидальний намір або план, ви боїтеся, що можете діяти найближчим часом, не можете підтримувати власну безпеку, уже є серйозне ушкодження або гостре погіршення фізичного чи психічного стану. 112 — єдиний номер екстреної допомоги, 103 — екстрена медична допомога: ДСНС України.
Чи потрібно звертатися до фахівця, якщо потяг минув?
Якщо потяг повторюється, уже були епізоди самоушкодження або поведінка стає головним способом справлятися з переживаннями, професійна оцінка доцільна навіть після полегшення. Мета — зрозуміти потреби, контекст і побудувати стійкіші способи регуляції та підтримки.
Пов’язані статті
Джерела
Albaum, C., Irwin, S. H., Muha, J., та ін. (2025). Safety Planning Interventions for Suicide Prevention in Children and Adolescents: A Systematic Review and Meta-Analysis. JAMA Pediatrics. PubMed.
Johansson, B. A., Wilbe Ramsay, K., Pettersson, A., & Bjureberg, J. (2026). Effects of interventions for self-harm in children and adolescents: a systematic review and meta-analysis. European Child & Adolescent Psychiatry, 35(1), 91–107. PubMed.
National Institute for Health and Care Excellence. (2022). Self-harm: assessment, management and preventing recurrence (NG225). NICE.
Roncete, G. P., Farhat, L. C., Beiram, L., та ін. (2026). Acute-Phase Interventions After Self-Harm for Preventing Suicide and Recurrence: A Systematic Review and Meta-Analysis. Acta Psychiatrica Scandinavica, 153(6), 610–626. PubMed.
Witt, K. G., Hetrick, S. E., Rajaram, G., та ін. (2021). Psychosocial interventions for self-harm in adults. Cochrane Database of Systematic Reviews, 4, CD013668. PubMed.
Державна служба України з надзвичайних ситуацій. (2026). Екстрені служби України: контакти. ДСНС.
Державний експертний центр МОЗ України. (2026). Суїцидальна поведінка: чинний стандарт медичної допомоги та клінічна настанова. ДЕЦ МОЗ України.
Міністерство охорони здоров’я України. (2026). Наказ від 24.04.2026 №546 «Про затвердження Стандарту медичної допомоги “Суїцидальна поведінка”». МОЗ України.
Національна служба здоров’я України. (2026). Чому під час дзвінка на 103 важливо детально відповідати на запитання диспетчера? НСЗУ.
Центр громадського здоров’я МОЗ України. (2024). Самоушкоджувальна поведінка: як собі допомогти. ЦГЗ.