Шерентинг: що це і як публікація життя дитини онлайн пов’язана з приватністю, межами та сімейними рішеннями
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 21 вересня 2026 · Редакційна політика
Шерентинг — це публікація батьками або іншими дорослими, які піклуються про дитину, фотографій, відео, історій та іншої інформації про неї в інтернеті. У вжитку трапляється також форма «шерентінг»; обидва варіанти походять від англійських sharing і parenting. Йдеться не лише про фото у відкритій соцмережі. Залежно від дослідницького визначення до шерентингу можуть належати дописи, сторіс, відео, блоги, повідомлення про здоров’я, навчання, поведінку чи сімейні події, якщо дорослий створює цифровий слід дитини від її імені або про неї.
Сам по собі шерентинг не є психологічним розладом і не має одного наперед визначеного наслідку. Центральне питання полягає в іншому: дорослий реалізує власну потребу ділитися сімейним життям, але водночас розпоряджається інформацією про іншу людину — дитину, чия здатність керувати приватністю, розуміти аудиторію і брати участь у рішеннях поступово розвивається. Саме тому сучасні огляди розглядають шерентинг через приватність, автономію, цифрову ідентичність, згоду та сімейні межі. Огляд 252 публікацій 1992–2025 років показує, що ці теми стали ядром дослідницького поля, але дитячо- та підлітково-центрованих емпіричних робіт усе ще значно менше, ніж досліджень поглядів дорослих.
Тому корисне питання для сім’ї звучить не «публікувати дитину чи ніколи не публікувати», а «яку інформацію, для якої аудиторії, з якою метою і з якою участю самої дитини ми вважаємо прийнятною». Шерентинг входить у ширшу систему сімейних цифрових рішень, описану в статті «Цифрове батьківство».
Що саме вважають шерентингом
У вузькому значенні шерентингом називають публічне або напівпублічне поширення батьками відомостей про дитину в соціальних мережах. Систематичний огляд 61 емпіричного дослідження показує, що наукова література охоплює не лише частоту таких публікацій, а й дитячу приватність, погляди дітей, професійний або комерційний шерентинг, чинники батьківської поведінки та суперечності використання соцмереж.
На практиці важливо бачити не ярлик, а рівень розкриття. Фото з сімейного свята без імені, переслане кільком близьким родичам, і щоденний відкритий блог із повним ім’ям дитини, школою, медичними подробицями та геолокацією — це різні за ризиком ситуації, хоча обидві можуть бути формами батьківського онлайн-поширення.
Шерентинг також відрізняється від саморозкриття онлайн. За саморозкриття людина вирішує, що повідомити про себе. За шерентингу дорослий повідомляє інформацію про дитину. Через це з’являється додаткова проблема спільної приватності: сімейна історія може належати батькам як частина їхнього досвіду, але водночас містити інтимну або ідентифікувальну інформацію про дитину.
Чому батьки публікують життя дітей
Зводити шерентинг до неуважності або прагнення популярності було б неточно. Батьки діляться дитячими фото й історіями з багатьох зрозумілих причин: хочуть зберегти спогади, показати важливу подію родичам, отримати підтримку, обмінятися досвідом, відзначити досягнення дитини або підтримувати відчуття сімейної близькості на відстані.
Систематичний огляд Motevalli та співавторів синтезував 21 емпіричне дослідження 2019–2024 років. Серед повторюваних мотивів були емоційне задоволення, збереження спогадів, підтримання зв’язку з родиною і друзями, гордість за дитину, соціальне схвалення та керування враженням про себе як про батька чи матір. Автори окремо підкреслюють, що цей масив досліджень переважно неоднорідний і тематичний; він не дає підстав перетворювати мотиви на точні універсальні «відсотки» для всіх сімей.
Шерентинг може бути частиною самопрезентації в соцмережах: показуючи сімейне життя, людина одночасно показує себе як турботливого, активного, веселого або компетентного батька чи матір. Це не означає, що кожна публікація робиться «заради образу». Це означає, що в соцмережі сімейна історія часто виконує дві функції одночасно: розповідає про дитину і формує враження про дорослого.
Саме тут виникає корисна межа: дорослий може мати добру причину щось розповісти, але добра причина ще не визначає, скільки інформації про дитину справді потрібно оприлюднити для досягнення цієї мети.
Приватність дитини — це не лише «секретні дані»
У побуті приватність часто розуміють як пароль, адресу або номер документа. У психології сімейних меж приватність ширша: це можливість впливати на те, хто, що і в якому контексті знає про тебе.
Дитина може не вважати таємницею факт, що вона плакала перед першим днем у школі. Але вона може не хотіти, щоб цей епізод бачили однокласники. Вона може не приховувати від сім’ї медичний діагноз, але не хотіти, щоб він став частиною її пошукового цифрового сліду. Вона може любити фотографію з відпочинку, але не погоджуватися на жартівливий підпис, який батьки вважають милим.
Дослідження Walrave та співавторів, побудоване на інтерв’ю з батьками й підлітками в десяти сім’ях, показало саме цю переговорну природу приватності. Підлітки оцінювали публікації залежно від змісту, того, як вони на фото виглядають, кому це буде видно, і чи питали їхню думку. Дослідники описують такі ситуації через управління приватними межами: інформація про сім’ю часто є спільною, але право подальшого поширення потребує узгодження.
Це важливий принцип шерентингу: близькі стосунки не скасовують приватність. Вони роблять її спільно керованою.
Шерентинг і цифрова ідентичність дитини
До того як дитина сама відкриє перший профіль, частина її онлайн-образу вже може існувати у профілях батьків, родичів, школи або спортивної секції. Шерентинг створює батьківський шар онлайн-ідентичності: фотографії, описи характеру, досягнення, труднощі, сімейні жарти, епізоди здоров’я й поведінки стають доступними певній аудиторії раніше, ніж дитина навчиться самостійно керувати цим образом.
Це не означає, що цифрова ідентичність раз і назавжди «визначається батьками». Вона змінюється, доповнюється і переосмислюється самою людиною. Але старі публікації можуть створити контекст, якого дитина не обирала.
Саме тому сучасний огляд сфери досліджень 2026 року описує шерентинг як процес, у якому дитяча онлайн-видимість, автономія, приватність і цифрова ідентичність створюються та узгоджуються в платформному середовищі. Водночас огляд наголошує на важливому обмеженні: поле концептуально розвинене швидше, ніж накопичена дитячо-центрована доказова база. Тому сильні твердження про довгострокові психологічні наслідки мають бути обережними.
Що думають самі діти та підлітки
Дитяча реакція на шерентинг не зводиться до суцільного протесту. Підлітки можуть нормально сприймати або навіть схвалювати фото, на яких вони собі подобаються, позитивні сімейні події чи публікації про важливі досягнення. Заперечення частіше з’являються, коли контент здається соромним, надто особистим, невдалим, зайвим або опублікованим без попередження.
У фокус-груповому дослідженні Ouvrein і Verswijvel підлітки описували межі щодо типу контенту, інтимності, частоти публікацій, аудиторії та необхідності запитувати їх перед розміщенням. Це якісне дослідження, тому воно показує характер переживань і конфліктів, а не їхню поширеність у популяції.
У пізнішому сімейному дослідженні Walrave та співавторів підлітки також прагнули більшого контролю над власною онлайн-присутністю з віком і могли просити батьків видалити небажані фото.
Дослідження Peleg, Hadar-Shoval і Hadar 2025 року знову виявило, що шерентинг може ставати джерелом напруги між батьками й підлітками, а ключовим практичним механізмом є пряме обговорення очікувань і меж.
Ці роботи не доводять, що будь-яка батьківська публікація шкодить дитині. Вони показують інше: ставлення дитини має значення, а прийнятність конкретного допису залежить від змісту, віку, аудиторії, способу публікації та якості сімейного узгодження.
Згода, погодження дитини (assent) і право бути почутою
У сімейній практиці корисно розрізняти юридичну згоду та віково відповідну участь дитини в рішенні.
Маленька дитина не здатна оцінити всі майбутні наслідки цифрової публікації так, як дорослий. Це не робить її ставлення байдужим. Вона може зрозуміти просте запитання «тобі подобається це фото?» або «можна я покажу його бабусі?». Таку віково зрозумілу участь часто описують як погодження дитини (assent): дитина висловлює схвалення або заперечення в межах того, що здатна зрозуміти, хоча це не тотожне повній юридичній інформованій згоді.
З віком здатність розуміти аудиторію, репутацію, копіювання та довгостроковий цифровий слід зростає. У підлітковому віці рішення про ідентифіковні публікації вже безпосередньо пов’язані із самопрезентацією, стосунками з однолітками та автономією. Тому практично сильнішим стандартом стає попереднє чітке запитання і реальна можливість відповісти «ні».
Цей підхід узгоджується з Конвенцією ООН про права дитини, яка в статті 12 закріплює право дитини, здатної сформувати власні погляди, вільно їх висловлювати з належною вагою відповідно до віку й зрілості, а в статті 16 — захист від свавільного або незаконного втручання в приватне життя.
Загальний коментар № 25 Комітету ООН з прав дитини переносить ці принципи в цифрове середовище й прямо зазначає, що загрози приватності можуть виникати також із дій членів сім’ї, зокрема коли батьки публікують фотографії дітей онлайн. Документ наголошує на найкращих інтересах дитини, її поглядах, розвитку автономії та мінімізації даних.
Жоден із цих принципів не створює простого універсального віку, після якого кожна сімейна публікація автоматично стає «дозволеною» або «забороненою». Практичний стандарт є розвитковим: що краще дитина здатна розуміти ситуацію, то більш змістовною має бути її участь у рішенні.
Що відомо про психологічні наслідки — і чого ми поки не знаємо
Наукова література про шерентинг швидко зростає, але вона ще не дає підстав для простих причинних формул на кшталт «шерентинг викликає тривогу», «шерентинг руйнує самооцінку» або «будь-яка фотографія шкодить дитині».
Огляд Tosuntaş і Griffiths описує 61 емпіричне дослідження, але їхні дизайни, вибірки й питання суттєво різняться. Огляд Akay 2026 року прямо вказує, що дитячо- та підлітково-центровані емпіричні дослідження становлять невелику частину поля і часто є якісними або малими за масштабом. Це означає, що довгострокові причинні ефекти, вікові відмінності та культурні варіації вивчені нерівномірно.
Найстійкіше підтверджуються не «діагнози від шерентингу», а конфлікти навколо контролю над інформацією: ніяковість, прохання видалити публікацію, незгода щодо фото або підпису, відчуття порушеної межі, напруга між батьківським і підлітковим баченням онлайн-образу.
Велике іспанське дослідження дітей Garmendia, Martínez і Garitaonandia показало, що частина дітей просила батьків видалити оприлюднену інформацію; водночас автори не знайшли підстав описувати негативні наслідки як універсальні або неминучі. Це важливе нагадування: шерентинг варто оцінювати за конкретним змістом і контекстом, а не через страх.
Ризик визначає не сам факт публікації, а її конфігурація
Два дописи про дитину можуть мати зовсім різний рівень приватності. Для практичної оцінки корисно дивитися щонайменше на шість параметрів.
Чутливість
Найбільше приватне навантаження мають матеріали про оголене тіло, туалетні або гігієнічні ситуації, сильний емоційний дистрес, покарання, медичні й психічні стани, сексуальність, травматичні події, сімейні конфлікти та інші епізоди, які дитина в майбутньому може справедливо вважати інтимними.
Ідентифікованість
Фото обличчя саме по собі може ідентифікувати людину. Ризик зростає, коли до нього додаються повне ім’я, дата народження, школа, форма із символікою, адреса, номер документа, геолокація, регулярний маршрут або точний розклад.
Аудиторія
Відкрита сторінка, профіль із тисячами підписників, закритий акаунт із близькими друзями та приватний сімейний чат не є однаковими середовищами. Менша й відоміша аудиторія знижує експозицію, хоча не може гарантувати, що ніхто не збереже або не перешле матеріал.
Тривалість
Сторіс зникає з інтерфейсу, але це не гарантує зникнення копій. Видалений допис зменшує подальшу видимість, але не повертає повного контролю над уже зробленими скриншотами або пересиланнями.
Контекст
Звичайне фото на пляжі може стати чутливим через підпис про енурез, розлучення батьків або медичне лікування. І навпаки, опис сімейного досвіду без імені, обличчя й ідентифікувальних деталей може дозволити дорослому отримати підтримку без непотрібного розкриття дитини.
Участь дитини
Те саме фото має іншу сімейну якість, якщо дитина його бачила, знає аудиторію, погодилася і впевнена, що її прохання видалити допис буде виконано.
П’ять питань перед публікацією
Нижче — редакційна модель прийняття рішення, а не психологічний тест і не юридична шкала. Її мета — зробити сімейне рішення конкретним.
1. Що саме я розкриваю про дитину?
Окремо назвіть інформацію, яка стане відомою: обличчя, ім’я, місце, школа, медичний факт, емоційний епізод, конфлікт, досягнення, сімейний жарт. Якщо формулювання «нічого особливого» розпадається на п’ять ідентифікувальних деталей, публікацію варто спростити.
2. Хто реально це побачить?
Дивіться не на назву налаштування «друзі», а на фактичну аудиторію. Скільки там людей? Чи всіх ви знаєте? Чи можуть вони зберегти, переслати, процитувати або показати допис поза платформою?
3. Що про це думає дитина?
Якщо дитина може висловити думку, покажіть саме фото, відео й підпис, а не запитуйте абстрактно «можна я щось викладу?». Для підлітка важливо також назвати аудиторію. Відсутність заперечення не завжди дорівнює осмисленій згоді, особливо коли дитина відчуває, що «мамі дуже хочеться».
4. Чию потребу задовольняє публікація і чия це історія?
Батько або мати можуть потребувати підтримки після складного дня. Але якщо для отримання підтримки потрібно детально описати приниження, діагноз або кризу дитини, варто пошукати формат із меншою експозицією: приватна розмова, анонімізований опис, закрита група або консультація.
5. Чи можна досягти тієї самої мети з меншим розкриттям?
Можна не показувати обличчя, прибрати назву школи, відкласти публікацію до повернення з поїздки, скоротити медичні подробиці, обмежити аудиторію, надіслати фото приватно або взагалі залишити його в сімейному архіві.
Це і є принцип мінімально достатньої публікації: ділитися не максимально можливою кількістю інформації, а тією, яка справді потрібна для вашої мети.
Який контент краще не робити публічним
Для деяких категорій варто застосовувати дуже високий поріг навіть тоді, коли загалом сім’я спокійно ставиться до шерентингу.
Не варто публічно розміщувати:
• фото або відео оголеної дитини, купання, туалетних чи інших інтимних ситуацій;
• документи, квитки, бейджі, медичні форми, повну дату народження, адресу або інші дані, які полегшують точну ідентифікацію;
• точне місце перебування в реальному часі, регулярний маршрут або деталі, за якими легко встановити, де дитина буде;
• моменти сильного плачу, паніки, покарання, приниження або конфлікту, якщо публікація перетворює вразливий стан дитини на контент;
• медичні, психіатричні, психологічні чи розвиткові подробиці, які не потрібні широкій аудиторії;
• матеріали про іншу дитину без узгодження з її батьками або законними представниками та, коли вона здатна висловитися, з нею самою.
Це не означає, що батькам не можна говорити про складне батьківство. Потреба в підтримці реальна. Різниця полягає в тому, чи можна отримати цю підтримку, не створюючи зайвого публічного архіву інтимних деталей про дитину.
Чи достатньо закритого акаунта
Налаштування приватності мають значення. Вони можуть суттєво зменшити випадкову видимість контенту і дати сім’ї більше контролю над первинною аудиторією. UNICEF Україна рекомендує перевіряти налаштування конфіденційності, обмежувати персональні дані й думати про аудиторію до публікації.
Але «закритий» не означає «повністю контрольований». Людина з доступом може зробити скриншот, завантажити фото або переслати його. Платформа також має власні правила зберігання й обробки контенту. Тому сильна практика складається з двох рівнів: технічного обмеження аудиторії і змістового обмеження того, що ви взагалі віддаєте в цифрове середовище.
Шерентинг і безпека: без перебільшень
Тема дитячих фото онлайн часто супроводжується найстрашнішими сценаріями. Для доказової рекомендації цього не потрібно. Достатньо базового факту: оприлюднена інформація збільшує коло людей і систем, яким вона доступна, а контроль після копіювання зменшується.
Тому практично важливо не публікувати точні ідентифікатори, документи, домашню адресу, регулярні маршрути, геолокацію в реальному часі та інші дані, які не потрібні для змісту допису.
Так само некоректно стверджувати, що шерентинг сам по собі «спричиняє кібербулінг». Батьківський контент може стати матеріалом для небажаної уваги чи глузування, але кібербулінг є окремим явищем зі своєю соціальною динамікою. Причинність залежить від поведінки інших людей, контексту й багатьох додаткових чинників.
Український правовий контекст
В Україні питання фотографій, зображення та персональних даних регулюються кількома нормами, і їхнє застосування до конкретної сімейної ситуації залежить від обставин.
Стаття 308 Цивільного кодексу України встановлює загальний принцип, за яким фотографії та інші твори із зображенням фізичної особи можуть публічно показуватися, відтворюватися та розповсюджуватися за її згодою. Стаття 307 регулює згоду на фото- та відеознімання й передбачає окремі встановлені законом випадки.
Закон України «Про захист персональних даних» визначає поширення персональних даних як дії щодо передавання відомостей про фізичну особу та закріплює загальні принципи згоди, пропорційності й обмеження обробки даних.
Для неповнолітніх до цієї картини додаються повноваження законних представників, вік, зрілість дитини, характер інформації та найкращі інтереси дитини. Тому із загальних норм не варто виводити побутове правило «до певного віку батьки можуть публікувати все» або «будь-яка фотографія без усного дозволу дитини автоматично незаконна». Юридична оцінка конкретного спору потребує всього контексту.
Психологічний і правозахисний стандарт простіший: чутливі дані мінімізують, приватність дитини поважають, а її погляди враховують настільки змістовно, наскільки дозволяє рівень розвитку.
Як домовлятися про публікації в різному віці
Жорсткої універсальної вікової межі для сімейної розмови немає. Змінюється не саме право дитини на повагу до приватності, а спосіб її участі.
Немовлята і маленькі діти
Рішення фактично приймає дорослий, тому саме на ньому лежить найбільше навантаження з мінімізації даних. Корисно ставити собі питання не «дитина ж не заперечує», а «чи буде ця публікація справедливою щодо неї, коли вона стане старшою?».
Для відкритих акаунтів краще особливо обмежувати ідентифікатори, інтимні моменти, медичні деталі й геолокацію.
Молодший шкільний вік
Дитина вже може зрозуміти, що таке фото, допис, однокласники й конкретні люди, які його побачать. Замість символічного запитання корисно дати реальний вибір: показати фото, прочитати підпис, назвати аудиторію і прийняти «ні» без умовлянь.
Це одночасно навчає цифрової грамотності: дитина бачить на практиці, що публікація — це рішення, а не автоматичне продовження фотографування.
Підлітковий вік
Тут онлайн-образ уже стає частиною власної соціальної діяльності підлітка. Дослідження послідовно показують важливість контролю над тим, як підліток представлений у мережі. Тому розумним сімейним стандартом є попереднє узгодження ідентифіковних публікацій, особливо фото, відео, історій про стосунки, тіло, здоров’я, помилки та емоційні ситуації.
Якщо підліток просить видалити старий допис, варто сприймати це як зміну межі, а не як невдячність за сімейні спогади.
Сімейне правило краще за постійні суперечки
Найзручніша профілактика конфліктів — не обговорювати кожну публікацію з нуля, а домовитися про кілька постійних правил.
Наприклад:
• батьки показують дитині фото і підпис до публікації, якщо вона вже може висловити думку;
• «ні» щодо власного фото не потребує виправдання;
• інтимні, медичні та принизливі матеріали не публікуються;
• геолокація в реальному часі й точний розклад не поширюються;
• запит на видалення старої публікації обговорюється без висміювання;
• родичі знають ті самі правила і не репостять дитину автоматично;
• перед груповим фото враховують приватність інших дітей.
Такі правила зменшують асиметрію: дитині не потрібно щоразу відвойовувати контроль уже після того, як контент побачила аудиторія.
Бабусі, дідусі, родичі та групові фото
Шерентинг не закінчується на акаунтах батьків. Родичі можуть мати інші уявлення про приватність, не знати сімейних домовленостей або вважати, що «своїм можна все».
Тому важливо проговорити правило не лише з дитиною, а й із дорослими: чи можна репостити фото, чи можна публікувати повне ім’я, чи дозволені групові фото, чи потрібно питати перед розміщенням.
Якщо на знімку є інші діти, сімейна подія вже містить кілька приватних меж. Те, що ви згодні публікувати власну дитину, не означає автоматичної згоди інших родин.
Що робити, якщо дитина просить видалити старі публікації
Перший крок — з’ясувати, що саме її турбує: конкретне фото, підпис, аудиторія, сам факт публікації або відчуття, що її не запитали.
Далі варто:
• видалити або приховати матеріал, якщо це можливо;
• перевірити дублікати, закріплені історії, альбоми та репости;
• попросити родичів чи друзів прибрати копії, якщо вони їх поширили;
• переглянути налаштування приватності;
• разом провести аудит старих дописів;
• домовитися про нові правила на майбутнє.
Видалення з власного профілю не гарантує зникнення всіх копій, але воно зменшує подальшу доступність і показує дитині важливу річ: її межі можуть змінюватися, і сім’я здатна їх переглядати.
Якщо батькам справді потрібна підтримка
Іноді найбільш особисті пости виникають не з бажання показати дитину, а з виснаження дорослого. Батько чи мати хоче сказати: «ми не справляємося», «нам страшно», «у дитини складний діагноз», «я хочу знайти інших людей з таким самим досвідом».
Потреба в підтримці не повинна зникати разом із турботою про приватність. Змінити можна форму.
Замість відкритого допису з повним ім’ям і фотографією можна:
• описати ситуацію без ідентифікувальних деталей;
• говорити про власні почуття й потреби, а не публікувати інтимні подробиці дитини;
• звернутися до закритої тематичної спільноти з чіткими правилами;
• поговорити приватно з близькою людиною або фахівцем;
• запитати старшу дитину, що саме вона дозволяє розповісти.
Це дозволяє зберегти право дорослого на власну історію, не перетворюючи всю історію дитини на публічний ресурс.
Чи працюють інформаційні попередження для батьків
Є перші експериментальні дані, що коротке втручання може змінити рішення про публікацію. У рандомізованому дослідженні з батьками Williams-Ceci та співавтори тестували відео про ризики шерентингу. Сам перегляд відео не дав однакового ефекту на всі показники, але умова, де учасники ще й письмово осмислювали зміст, зменшила готовність публікувати частину матеріалів.
Це одне дослідження з конкретною вибіркою, тому воно не доводить універсальну ефективність будь-якої «просвіти про ризики». Але воно підтримує практичну ідею: пауза, у якій дорослий не просто бачить попередження, а свідомо формулює наслідки публікації, може бути кориснішою за автоматичне натискання «опублікувати».
П’ять питань вище виконують саме цю функцію паузи.
Шерентинг без моралізаторства
Тема легко перетворюється на суперечку між двома крайнощами: «хороші батьки взагалі не показують дітей» і «це моя дитина, тому я можу публікувати все». Доказова картина складніша.
Батьки мають власне соціальне життя, сімейні спогади, потребу в підтримці й право розповідати про свій досвід. Дитина має приватність, поступово зростаючу автономію та власний інтерес до того, як її цифрова історія формується до й після появи її власних профілів.
Сильне сімейне рішення поєднує ці інтереси через пропорційність: менше даних, менша аудиторія, менше чутливості, більше попереднього узгодження та просте право переглянути рішення пізніше.
Короткий чекліст перед натисканням «Опублікувати»
Перед публікацією перевірте:
• чи не містить матеріал інтимних, медичних або принизливих деталей;
• чи немає там адреси, школи, документа, точної геолокації або регулярного маршруту;
• чи справді аудиторія настільки вузька, як ви уявляєте;
• чи бачили дитина фото, відео й підпис, якщо вона вже здатна їх оцінити;
• чи може вона без тиску сказати «ні»;
• чи можна досягти вашої мети з меншою кількістю інформації;
• чи погодилися б ви залишити цей матеріал онлайн, якби дитина переглядала його разом зі своїми друзями через кілька років.
Останнє питання не є тестом на «правильне батьківство». Воно просто допомагає побачити публікацію з майбутньої позиції людини, про яку сьогодні приймає рішення хтось інший.
Часті запитання
Що таке шерентинг простими словами?
Це ситуація, коли батьки або інші дорослі публікують в інтернеті фото, відео чи інформацію про дитину. Рівень ризику залежить від змісту, аудиторії, ідентифікованості, чутливості інформації та участі дитини в рішенні.
Шерентинг і шерентінг — це одне й те саме?
Так. Це два українські варіанти передачі англійського sharenting. У цій статті використовується форма «шерентинг», а варіант «шерентінг» згадується як поширена пошукова й медійна форма.
Чи можна публікувати фото дитини без її дозволу?
У психологічному сенсі, якщо дитина вже здатна зрозуміти, що саме публікується і хто це побачить, її думку варто запитувати до публікації і реально враховувати. Юридичні права на зображення й персональні дані в Україні регулюються Цивільним кодексом та законодавством про персональні дані; застосування конкретних норм до неповнолітнього залежить від обставин, віку, характеру матеріалу й повноважень законного представника.
З якого віку треба питати дитину?
Починати можна значно раніше, ніж дитина здатна дати повну інформовану згоду. Маленькій дитині доступне просте «тобі подобається це фото?», школяру — пояснення, хто побачить допис, підлітку — повноцінне узгодження онлайн-представлення. Вік не є єдиним критерієм; важливі розуміння й зрілість.
Чи захищає закритий профіль?
Він зменшує первинну аудиторію і є корисним інструментом приватності, але не гарантує повного контролю. Доступні користувачі можуть зберегти або переслати контент, тому варто одночасно обмежувати і аудиторію, і чутливість інформації.
Чи є шерентинг завжди шкідливим?
Ні. Дослідження не підтримують таку універсальну формулу. Діти можуть позитивно ставитися до частини сімейних публікацій, а батьки використовують їх для зв’язку, підтримки й збереження спогадів. Проблеми частіше пов’язані з надмірним або чутливим розкриттям, небажаною аудиторією, відсутністю узгодження та втратою контролю.
Чи можна публікувати історію хвороби або психологічні труднощі дитини?
Це інформація з високим рівнем приватності. Якщо дорослому потрібна підтримка, безпечніше мінімізувати ідентифікатори, говорити про власні потреби, використовувати приватні або професійні канали та враховувати думку старшої дитини. Публічність медичної історії має бути винятково обґрунтованою, а не автоматичною.
Що робити, якщо дитина передумала після публікації?
Сприйняти це як нормальну зміну межі. Видалити або приховати допис, перевірити репости, попросити близьких прибрати копії, якщо це можливо, і домовитися про правило, за яким майбутні публікації можна переглядати без конфлікту.
Пов’язані статті
Джерела
Верховна Рада України. (2003). Цивільний кодекс України, статті 307–308. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15
Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних». https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17
Організація Об’єднаних Націй. (1989). Конвенція про права дитини. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021
Akay, O. (2026). Children’s privacy, autonomy, and digital identity in sharenting research: a scoping review with bibliometric mapping. Frontiers in Psychology, 17, 1845715. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2026.1845715
Garmendia, M., Martínez, G., & Garitaonandia, C. (2022). Sharenting, parental mediation and privacy among Spanish children. European Journal of Communication, 37(2), 145–160. https://doi.org/10.1177/02673231211012146
Motevalli, S., Razak, R. A., Bailey, R. P., Madihie, A. B., Mehdinezhadnouri, K., & Pan, Y. (2025). Parents’ sharenting behaviours: A systematic review of motivations, attitudes, perceptions, and impression management perspectives. F1000Research, 14, 448. https://doi.org/10.12688/f1000research.161540.2
Ouvrein, G., & Verswijvel, K. (2019). Sharenting: Parental adoration or public humiliation? A focus group study on adolescents’ experiences with sharenting against the background of their own impression management. Children and Youth Services Review, 99, 319–327. https://doi.org/10.1016/j.childyouth.2019.02.011
Peleg, O., Hadar-Shoval, D., & Hadar, E. (2025). To Share or Not to Share: Adolescents’ Experience With Sharenting. Children & Society, 39, 950–961. https://doi.org/10.1111/chso.12963
Tosuntaş, Ş. B., & Griffiths, M. D. (2024). Sharenting: A systematic review of the empirical literature. Journal of Family Theory & Review, 16(3), 525–562. https://doi.org/10.1111/jftr.12566
UN Committee on the Rights of the Child. (2021). General comment No. 25 (2021) on children’s rights in relation to the digital environment. https://digitallibrary.un.org/record/3906061
UNICEF Україна. (2024). Шерентінг: як захистити приватність дитини та не порушувати її особисті кордони. https://www.unicef.org/ukraine/stories/sharenting
Walrave, M., Verswijvel, K., Ouvrein, G., Staes, L., Hallam, L., & Hardies, K. (2022). The Limits of Sharenting: Exploring Parents’ and Adolescents’ Sharenting Boundaries Through the Lens of Communication Privacy Management Theory. Frontiers in Education, 7, 803393. https://doi.org/10.3389/feduc.2022.803393
Williams-Ceci, S., Grose, G. E., Pinch, A. C., Kizilcec, R. F., & Lewis, N. A., Jr. (2021). Combating sharenting: Interventions to alter parents’ attitudes toward posting about their children online. Computers in Human Behavior, 125, 106939. https://doi.org/10.1016/j.chb.2021.106939