Чи можна вилікувати розлад особистості: прогноз, ремісія та зміни з часом

3 дні тому

Читати 13 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 3 жовтня 2026 · Редакційна політика.

Розлад особистості може суттєво змінюватися з часом. У частини людей вираженість проблем зменшується настільки, що вони більше не відповідають діагностичним вимогам; у частини настає тривала ремісія; у частини симптоми слабшають, але труднощі у стосунках, роботі, самоорганізації або емоційній регуляції зберігаються довше. Тому запитання «чи можна вилікувати розлад особистості?» має клінічно точну відповідь: значне поліпшення, ремісія і відновлення можливі, але прогноз не зводиться до одного бінарного результату «є розлад / немає розладу».

Сучасні дані суперечать старому фаталістичному уявленню, ніби розлад особистості обов’язково залишається незмінним на все життя. Великий систематичний огляд і метааналіз 40 поздовжніх досліджень із 38 432 учасниками показав лише помірну стабільність діагнозів і критеріїв розладів особистості. Водночас траєкторії дуже різняться між людьми, діагностичними моделями та дослідженнями, тому жоден відсоток не можна перетворювати на індивідуальний прогноз.

Коротка відповідь: чи лікуються розлади особистості

Так, розлади особистості піддаються лікуванню, а їхні прояви можуть ставати менш вираженими. Психотерапія та інша психосоціальна допомога можуть зменшувати симптоми й пов’язані з ними труднощі. Частина людей досягає ремісії, а частина — ширшого функціонального відновлення.

Водночас слово «вилікувати» може означати різні результати. У дослідженнях окремо оцінюють:

• зменшення симптомів і проблемної поведінки;

• зменшення загальної тяжкості особистісної патології;

• ремісію, коли людина протягом визначеного часу більше не відповідає діагностичному порогу;

• рецидив або повторне посилення проявів після ремісії;

• функціональне відновлення — поліпшення навчання, роботи, стосунків, самообслуговування та повсякденної автономії;

• суб’єктивне відновлення — здатність жити змістовним життям, будувати зв’язки й реалізовувати власні цілі навіть за наявності окремих вразливостей.

Ці результати не є взаємозамінними. Людина може більше не відповідати діагностичним вимогам, але ще мати значні труднощі у функціонуванні. І навпаки, людина може зберігати окремі риси чи симптоми, але добре працювати, навчатися, підтримувати стосунки та мати стабільне життя.

Чому твердження «особистість не змінюється» більше не описує наукові дані

Розлад особистості визначається стійким патерном переживань і поведінки, однак «стійкий» не означає «незмінний». Стабільність у психопатології має кілька вимірів.

Перший — діагностична стабільність: чи відповідає людина діагностичним вимогам через певний час.

Другий — середній рівень вираженості: чи стають критерії або риси слабшими або сильнішими.

Третій — відносна стабільність: чи зберігається місце людини відносно інших людей за певною рисою, навіть якщо абсолютна вираженість цієї риси зменшується.

Саме тому дві фрази можуть бути одночасно правильними: певні особистісні схильності можуть залишатися впізнаваними роками, а клінічна тяжкість, поведінка, способи регуляції емоцій і функціонування можуть суттєво змінюватися.

У метааналізі d’Huart та співавторів 2023 року 56,7% учасників з будь-яким розладом особистості зберігали діагноз упродовж періоду спостереження, а для межового розладу особистості цей показник становив 45,2%. У більшості досліджених категорій середня кількість або вираженість критеріїв з часом зменшувалася. Автори одночасно наголосили на значній неоднорідності досліджень: результат залежав від виду розладу, тривалості спостереження, способу вимірювання та інших методологічних чинників.

Отже, ці числа не означають, що «43,3% людей виліковуються». Вони показують інше: діагноз розладу особистості не є абсолютно незмінною характеристикою, а перехід нижче діагностичного порогу в поздовжніх дослідженнях відбувається достатньо часто, щоб відмовитися від фаталістичної моделі.

Як МКХ-11 змінює саме питання про прогноз

Сучасна модель розладів особистості у МКХ-11 оцінює передусім наявність розладу, його тяжкість і домени особистісних рис; для межової патології може додатково використовуватися кваліфікатор межового патерну. Офіційні Clinical Descriptions and Diagnostic Requirements ВООЗ задають діагностичну рамку, у якій клінічна оцінка стосується не просто назви категорії, а порушення функціонування особистості, його поширеності та тяжкості.

Це має прямий наслідок для прогнозу. Клінічно важливо запитувати не лише «чи зникне діагноз?», а й:

• чи зменшується тяжкість порушень;

• чи стають безпечнішими способи реагування;

• чи поліпшується здатність підтримувати стабільні стосунки;

• чи відновлюється навчальна або професійна діяльність;

• чи зменшується потреба у кризовій допомозі;

• чи стають менш ригідними та руйнівними патерни;

• чи може людина реалізовувати довгострокові цілі.

Такий підхід точніше описує реальне одужання, ніж проста зміна діагностичного ярлика.

Що означає ремісія при розладі особистості

Ремісія — це дослідницький і клінічний термін, а не обіцянка остаточного «стирання» всіх особистісних рис. У різних дослідженнях її визначали по-різному: як падіння нижче діагностичного порогу, як відсутність повного набору критеріїв протягом певного періоду або як тривале зниження симптоматичної вираженості.

Через різні визначення не можна механічно порівнювати всі опубліковані показники ремісії. Особливо важливо відрізняти:

• симптоматичну ремісію — діагностичних проявів уже недостатньо для повного діагнозу;

• стійку ремісію — ремісія триває визначений дослідниками період;

• функціональне відновлення — окрім симптоматичного поліпшення, відновлюється повсякденне, соціальне і професійне функціонування;

• особистісне відновлення — людина формує більш стабільні способи саморегуляції, стосунків і досягнення життєвих цілей.

Це розрізнення особливо добре вивчене при межовому розладі особистості: симптоми нерідко зменшуються швидше, ніж довготривалі труднощі у стосунках і професійному функціонуванні.

Що показують довготривалі дослідження різних розладів особистості

Дані про прогноз існують не лише для одного діагнозу, хоча їхня кількість дуже нерівномірна.

У великому проспективному дослідженні Collaborative Longitudinal Personality Disorders Study 633 учасників із шизотиповим, межовим, уникаючим або обсесивно-компульсивним розладом особистості спостерігали протягом двох років. За простішим критерієм — падіння нижче діагностичного порогу — частка ремісії становила приблизно 50–61% залежно від діагнозу. За суворішим критерієм клінічного поліпшення — приблизно 23–38%. Автори підкреслили, що структура індивідуальних відмінностей може залишатися відносно стабільною, навіть коли тяжкість або спосіб прояву патологічних рис змінюється. Дослідження Grilo та співавторів.

Ці результати не слід читати як таблицю шансів для конкретної людини. Дослідження проводилося в певних клінічних вибірках, використовувало категоріальні діагнози попередніх класифікацій і мало власні критерії ремісії. Його значення полягає в іншому: навіть розлади, які традиційно вважали «стабільними», демонструють клінічно важливу мінливість.

Чому дані про межовий розлад не можна переносити на всі розлади особистості

Межовий розлад особистості (МРО) є одним із найкраще досліджених розладів особистості, тому саме для нього існує найбільше довготривалих даних про ремісію, рецидиви й відновлення. Це створює ризик помилки: сильну доказову базу щодо МРО іноді подають так, ніби вона однаково описує нарцисичний, антисоціальний, уникаючий, шизоїдний або інші патерни.

Так робити не можна.

Метааналіз 11 проспективних досліджень із 837 людьми з МРО показав, що в довготривалій перспективі ремісії досягали приблизно 50–70% учасників. Одночасно поліпшення функціонування було скромнішим, ніж симптоматичне поліпшення.

У шестирічному проспективному дослідженні МРО частка учасників, які досягали ремісії, зростала з часом, а імпульсивні прояви в середньому зменшувалися швидше, ніж афективні. Zanarini та співавтори. У 16-річному спостереженні стійка симптоматична ремісія виявилася значно поширенішою, ніж повніше відновлення, яке включало хороше соціальне й професійне функціонування. Zanarini та співавтори.

Ці результати важливі для людей з МРО і для спростування міфу про неминучу довічну незмінність. Вони не дають права автоматично називати такий самий прогноз для кожного іншого розладу особистості.

Симптоми можуть поліпшитися раніше, ніж повсякденне функціонування

Одна з найважливіших закономірностей поздовжніх досліджень — розрив між симптоматичною ремісією і функціональним відновленням.

Людина може рідше діяти імпульсивно, краще регулювати емоції або вже не відповідати повному діагностичному набору критеріїв, але продовжувати стикатися з:

• труднощами довіри та близькості;

• конфліктними або нестабільними стосунками;

• проблемами з регулярною роботою чи навчанням;

• недостатньо сформованими навичками самоорганізації;

• соціальною ізоляцією;

• наслідками попередніх криз, боргів, втрати роботи або розривів;

• супутніми депресивними, тривожними, травматичними чи залежнісними проблемами.

Тому «діагноз більше не підтверджується» і «всі наслідки розладу зникли» — різні твердження.

Для лікування це має практичний сенс: після зменшення гострих симптомів робота може переходити до стабілізації повсякденного життя, стосунків, професійної ролі, здатності переносити стрес і підтримувати досягнуті зміни.

Чи може розлад повернутися після ремісії

Так, повторне посилення симптомів або повернення до діагностичного порогу можливе. Ремісія не означає біологічної чи психологічної невразливості до майбутніх труднощів.

Ризик повторного погіршення залежить від того, який саме результат оцінюється. У дослідженнях МРО симптоматична ремісія часто виявлялася стійкішою, ніж ширше функціональне відновлення. У 16-річному проспективному дослідженні втрата повного відновлення траплялася частіше, ніж повернення повного симптоматичного синдрому.

У клінічній практиці повторне погіршення не варто автоматично тлумачити як «лікування не спрацювало». Після періоду стабільності можуть з’являтися нові навантаження, втрати, конфлікти, проблеми зі здоров’ям або супутні психічні розлади. Важливо знову оцінити поточну картину, а не просто відновити старий ярлик.

Чи змінюються риси особистості

Особистісні риси можуть бути відносно стійкими, але їхній клінічний вплив і спосіб прояву змінюються.

Наприклад, схильність до негативних емоцій може залишатися впізнаваною, але людина може навчитися швидше помічати наростання напруження, не діяти імпульсивно, точніше розуміти ситуацію, просити про допомогу і не руйнувати важливі стосунки. У такому випадку риса не «стерлася», але пов’язана з нею інвалідизація стала значно меншою.

Метааналіз стабільності розладів особистості також показує, що середня вираженість багатьох діагностичних критеріїв з часом зменшується, хоча відносні індивідуальні відмінності можуть зберігатися. d’Huart та співавтори, 2023.

Саме тому прогноз варто описувати через зміни тяжкості, гнучкості патернів і функціонування, а не через вимогу «стати зовсім іншою людиною».

Чи означає поліпшення, що діагноз був помилковим

Ні. Якщо людина після лікування або з часом більше не відповідає діагностичним вимогам, це саме по собі не доводить, що попередній діагноз був неправильним.

Діагноз описує клінічний стан і патерн у певний період за певними критеріями. Зміна стану є очікуваною частиною медицини й психічного здоров’я. Водночас повторна оцінка важлива, якщо початковий діагноз був встановлений поспіхом, лише за онлайн-тестом, окремою поведінкою, конфліктними стосунками або без належної диференційної діагностики.

Особливо важливо відрізняти розлад особистості від:

• окремої риси характеру;

• акцентуації;

• тимчасової реакції на стрес;

• наслідків травматичного досвіду;

• депресивного або тривожного стану;

• маніакального або психотичного епізоду;

• нейророзвиткового стану;

• проблемної або антисоціальної поведінки без розладу особистості.

Онлайн-тест або самоспостереження можуть бути приводом звернутися по оцінку, але не визначають ані діагноз, ані індивідуальний прогноз.

Від чого залежить прогноз

Прогноз формується не одним чинником. На нього впливають клінічна тяжкість, функціонування, супутні розлади, ризикова поведінка, соціальне середовище, доступ до допомоги та здатність підтримувати лікування. Водночас доказовість окремих прогностичних факторів нерівномірна, а їхній вплив залежить від конкретного розладу і вибірки.

Початкова тяжкість і рівень функціонування

Чим більші порушення і чим більше сфер життя вони охоплюють, тим ширшим має бути план допомоги. Зменшення симптомів може бути лише одним етапом, якщо значно порушені робота, житло, фінансова стабільність, близькі стосунки або здатність дбати про себе.

Супутні психічні розлади

Депресія, тривожні розлади, ПТСР, розлади вживання речовин та інші стани можуть посилювати загальне навантаження й потребувати окремого лікування. Їх не слід автоматично пояснювати «характером» або розладом особистості.

Конкретний патерн проблем

Розлади й домени особистісних рис відрізняються. У частини людей основною проблемою є емоційна нестабільність і імпульсивність, у інших — відстороненість, дисоціальність, ригідний негативізм або надмірний контроль. Одна формула прогнозу для всіх цих профілів була б методологічно неправильною.

Доступ до послідовної допомоги

Розлади особистості часто потребують не одноразової консультації, а послідовного плану. Якість терапевтичного контакту, відповідність методу проблемам людини, доступність лікування і можливість продовжувати його достатньо довго мають практичне значення.

Соціальні умови

Безпека, житло, фінанси, підтримувальні стосунки й можливість навчатися або працювати не є другорядним фоном. Вони безпосередньо визначають, наскільки психологічні зміни можуть закріпитися у щоденному житті.

Яку роль відіграє психотерапія

Психотерапія й психосоціальні втручання є центральною частиною допомоги при розладах особистості, але доказова база різниться за конкретними діагнозами.

Систематичний огляд і метааналіз 54 рандомізованих досліджень із 3716 учасниками показав користь амбулаторних і громадських психосоціальних втручань для людей із діагнозами розладів особистості або близькими комплексними емоційними потребами. Водночас найбільш переконливі кількісні результати стосувалися симптомів межового розладу особистості. Це ще раз показує, чому не можна переносити силу доказів для МРО на всі інші розлади.

Для МРО існує окрема велика доказова база. Кокранівський систематичний огляд виявив переваги спеціалізованої психотерапії порівняно зі звичайною допомогою за низкою показників, хоча певність доказів для окремих результатів була обмеженою. Актуальна клінічна настанова Американської психіатричної асоціації рекомендує структуровану психотерапію, спрямовану на основні прояви МРО.

У широкому D06-контексті головний висновок такий: психотерапевтична допомога може вести до значних змін, але вибір методу, очікувана швидкість і конкретні цілі залежать від клінічного профілю, тяжкості та супутніх проблем.

Чи можуть медикаменти «вилікувати» розлад особистості

Універсального препарату, який би усував сам розлад особистості як цілісний патерн, немає.

Медикаменти можуть застосовуватися для лікування супутніх психічних розладів або окремих цільових симптомів, коли для цього є показання. Це не те саме, що специфічна фармакотерапія особистісної патології.

Особливо важливо не переносити дані з одного діагнозу на інший. Наприклад, для МРО сучасні настанови розглядають медикаментозне лікування як допоміжне і спрямоване на конкретні симптоми або супутні стани, а не як основний спосіб «вилікувати особистість». Американська психіатрична асоціація.

Рішення про медикаменти приймають після клінічної оцінки, а не за назвою риси, типологічним тестом або популярним психологічним ярликом.

Чи може розлад особистості поліпшитися з віком сам по собі

З віком середня вираженість частини проявів у деяких людей справді зменшується, але «дочекатися, поки мине» не є надійною лікувальною стратегією.

Поздовжні дослідження показують різні траєкторії. Деякі гострі поведінкові прояви можуть слабшати, тоді як міжособистісні, афективні або функціональні труднощі залишаються довше. Для різних діагностичних патернів зміни також неоднакові. Метааналіз стабільності прямо показав відмінності між категоріями та високу неоднорідність результатів.

Вік тому є частиною контексту, а не лікуванням. Якщо патерн завдає значних страждань, порушує роботу чи стосунки, пов’язаний із небезпечною імпульсивністю, самоушкодженням або іншими ризиками, допомогу варто шукати за актуальними потребами, а не відкладати через надію на природне послаблення.

Чи можна говорити про «повне одужання»

Можна, якщо чітко визначити, що саме мається на увазі.

У частині досліджень «recovery» означало одночасно тривалу симптоматичну ремісію та хороше соціальне й професійне функціонування. За таким суворішим визначенням показники відновлення зазвичай нижчі, ніж показники простої симптоматичної ремісії. Це добре видно в довготривалих дослідженнях МРО. Zanarini та співавтори, 2012.

Для конкретної людини ширше одужання може означати:

• стабільніші та безпечніші стосунки;

• кращу здатність переносити конфлікт і відмову;

• зменшення імпульсивних або саморуйнівних рішень;

• відновлення роботи чи навчання;

• меншу залежність від кризових служб;

• здатність планувати майбутнє і дотримуватися планів;

• формування більш послідовного відчуття себе;

• збереження досягнутих змін під час стресу.

Така рамка не обіцяє ідеального життя без складних емоцій. Вона описує зменшення клінічної тяжкості та розширення свободи дій.

Реалістичні цілі лікування

Реалістична мета — не «переписати особистість», а зменшити патологічну ригідність, страждання і порушення функціонування.

На різних етапах лікування цілями можуть бути:

1. зниження безпосередніх ризиків і стабілізація;

2. зменшення симптомів, що найбільше руйнують життя;

3. розвиток навичок емоційної та поведінкової регуляції;

4. краща здатність розуміти власні психічні стани й наміри інших;

5. формування більш стабільних способів будувати межі та близькість;

6. відновлення навчання, роботи й соціальної участі;

7. лікування супутніх психічних розладів;

8. профілактика повторних криз;

9. закріплення змін у звичайному житті.

Для однієї людини першою великою зміною буде припинення небезпечної поведінки. Для іншої — здатність утримувати роботу або переносити близькість без постійних розривів. Для третьої — вихід із тривалої ізоляції. Прогноз має сенс лише у зв’язку з конкретними цілями.

Як зрозуміти, що лікування працює

Оцінювати прогрес варто не лише за суб’єктивним відчуттям «мені краще» і не лише за тим, чи знято діагноз.

Ознаками клінічно значущих змін можуть бути:

• менша частота і тяжкість криз;

• зменшення небезпечної імпульсивності;

• коротша тривалість сильного емоційного збудження;

• здатність відкладати дію й обирати відповідь;

• менше повторюваних руйнівних конфліктів;

• стабільніше ставлення до себе та інших;

• краща здатність працювати або навчатися;

• відновлення соціальних зв’язків;

• зменшення потреби в невідкладній допомозі;

• краща якість життя;

• стабільність досягнутих змін протягом часу.

Формальна повторна діагностична оцінка може бути корисною, але не замінює оцінювання реального функціонування.

Коли прогноз потрібно переглядати

Прогноз не встановлюється один раз назавжди. Його переглядають, коли змінюється клінічна ситуація.

Повторна оцінка особливо важлива, якщо:

• симптоми різко посилилися;

• з’явилися нові епізодичні зміни настрою, психотичні симптоми або виражене безсоння;

• почалося проблемне вживання алкоголю чи інших речовин;

• зросли ризики самоушкодження або суїцидальної поведінки;

• з’явився новий медичний або неврологічний стан;

• попереднє лікування тривалий час не дає очікуваних змін;

• діагноз був встановлений без повної клінічної оцінки.

Такі зміни можуть означати супутній стан, інший розлад або потребу змінити план допомоги. Не кожне погіршення є «поверненням особистісного розладу».

Що прогноз не може сказати про конкретну людину

Статистика груп не передбачає долю окремої людини.

Навіть якісне довготривале дослідження описує середню траєкторію певної вибірки за конкретного історичного періоду, діагностичної системи та доступного лікування. Люди відрізняються за тяжкістю, супутніми станами, віком, соціальними умовами, лікуванням і життєвими подіями.

Тому коректний прогноз формулюється ймовірнісно: які зміни вже відбуваються, які сфери залишаються порушеними, які фактори підтримують проблему, які ризики є актуальними і які цілі лікування досяжні на наступному етапі.

Фрази «це назавжди», «людина не зміниться» або «після курсу терапії все повністю мине» однаково спрощують реальність.

Часті запитання

Чи можна повністю вилікувати розлад особистості

У частини людей настає стійка ремісія, і вони більше не відповідають діагностичним вимогам. У частини поліпшуються симптоми й функціонування, але зберігаються окремі вразливості. Клінічно точніше говорити про зменшення тяжкості, ремісію та відновлення, а не про одну універсальну межу «повністю вилікувано».

Чи може діагноз розладу особистості зникнути

Так. Поздовжні дослідження показують, що частина людей з часом більше не відповідає діагностичному порогу. Це не означає, що всі пов’язані труднощі обов’язково зникають одночасно.

Чи змінюється сама особистість

Особистісні схильності можуть залишатися відносно стійкими, але їхня вираженість, гнучкість і вплив на життя можуть змінюватися. Лікування спрямоване на патологічні патерни й порушення функціонування, а не на стирання індивідуальності.

Чи означає ремісія, що терапія більше не потрібна

Не обов’язково. Рішення про завершення або продовження терапії залежить від стійкості змін, поточного функціонування, залишкових проблем, ризиків і цілей людини. Іноді після симптоматичної ремісії робота продовжується над стосунками, професійним функціонуванням або профілактикою повторних криз.

Скільки часу потрібно, щоб стало краще

Єдиного строку немає. Розлади особистості відрізняються за тяжкістю і структурою, а цілі лікування можуть бути дуже різними. Дослідження оцінюють зміни протягом місяців і років, але це не означає, що кожній людині потрібна однакова тривалість терапії.

Чи можна передбачити прогноз за тестом

Ні. Скринінговий опитувальник може вказати на потребу в докладнішій оцінці, але не встановлює діагноз, тяжкість і прогноз. Прогноз потребує клінічної оцінки патерну, функціонування, супутніх станів і динаміки в часі.

Який розлад особистості має найкращий або найгірший прогноз

Наукові дані не дають коректної універсальної таблиці «найкращий — найгірший». Різні розлади досліджені дуже нерівномірно, використовувалися різні класифікації та визначення ремісії. МРО має особливо велику поздовжню доказову базу, але її не можна використовувати як еталон для всіх інших розладів.

Чи означає рецидив, що людина повернулася до початкового стану

Ні. Повернення частини симптомів після ремісії не обов’язково означає втрату всіх набутих навичок або повне повернення попередньої тяжкості. Важливо оцінити конкретні зміни і скоригувати допомогу.

Чи може людина добре жити, якщо окремі риси залишилися

Так. Клінічно важливий результат — здатність жити без значного порушення функціонування, підтримувати стосунки, працювати або навчатися, регулювати поведінку і досягати власних цілей. Повна відсутність усіх особистісних особливостей не є умовою відновлення.

Висновок

Розлад особистості не є незмінним вироком. Сучасні поздовжні дослідження показують, що діагностичні критерії й тяжкість можуть зменшуватися, ремісія можлива, а у частини людей настає широке відновлення. Водночас функціонування часто поліпшується повільніше за симптоми, рецидиви можливі, а доказова база значно відрізняється між конкретними розладами.

Найточніше запитання тому звучить не «чи можна стерти розлад особистості», а «які клінічні й функціональні зміни можливі для цієї людини, що підтримує проблему зараз і який план допомоги збільшує шанси на стійке поліпшення».

Пов’язані статті

References

Álvarez-Tomás, I., Ruiz, J., Guilera, G., & Bados, A. (2019). Long-term clinical and functional course of borderline personality disorder: A meta-analysis of prospective studies. European Psychiatry, 56, 75–83. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/30599336/

d’Huart, D., Seker, S., Bürgin, D., Birkhölzer, M., Boonmann, C., Schmid, M., & Schmeck, K. (2023). The stability of personality disorders and personality disorder criteria: A systematic review and meta-analysis. Clinical Psychology Review, 102, 102284. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/37116251/

Grilo, C. M., Sanislow, C. A., Gunderson, J. G., Pagano, M. E., Yen, S., Zanarini, M. C., Shea, M. T., Skodol, A. E., Stout, R. L., Morey, L. C., & McGlashan, T. H. (2004). Two-year stability and change of schizotypal, borderline, avoidant, and obsessive-compulsive personality disorders. Journal of Consulting and Clinical Psychology, 72(5), 767–775. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/15482035/

Katakis, P., Schlief, M., Barnett, P., Rains, L. S., Rowe, S., Pilling, S., & Johnson, S. (2023). Effectiveness of outpatient and community treatments for people with a diagnosis of 'personality disorder': systematic review and meta-analysis. BMC Psychiatry, 23, 57. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/36681805/

Storebø, O. J., Stoffers-Winterling, J. M., Völlm, B. A., Kongerslev, M. T., Mattivi, J. T., Jørgensen, M. S., Faltinsen, E., Todorovac, A., Sales, C. P., Callesen, H. E., Lieb, K., & Simonsen, E. (2020). Psychological therapies for people with borderline personality disorder. Cochrane Database of Systematic Reviews, 5, CD012955. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/32368793/

World Health Organization. (2024). Clinical descriptions and diagnostic requirements for ICD-11 mental, behavioural and neurodevelopmental disorders. https://www.who.int/publications/i/item/9789240077263

Zanarini, M. C., Frankenburg, F. R., Hennen, J., & Silk, K. R. (2003). The longitudinal course of borderline psychopathology: 6-year prospective follow-up of the phenomenology of borderline personality disorder. American Journal of Psychiatry, 160(2), 274–283. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/12562573/

Zanarini, M. C., Frankenburg, F. R., Reich, D. B., & Fitzmaurice, G. (2012). Attainment and stability of sustained symptomatic remission and recovery among patients with borderline personality disorder and Axis II comparison subjects: a 16-year prospective follow-up study. American Journal of Psychiatry, 169(5), 476–483. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/22737693/

Психологічна енкциклопедія