top of page

Психологічна енкциклопедія

Фелікс Ґваттарі: біографія, бажання, групова суб’єктивність та шизоаналіз

10 вер.
Читати 8 хв

Оновлено: 2 дні тому

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 10 вересня 2026 · Редакційна політика


Фелікс Ґваттарі (Pierre-Félix Guattari, 1930–1992; у пошуку також трапляється написання «Фелікс Гваттарі») — французький психоаналітик, клініцист, політичний активіст і мислитель, який переніс розмову про несвідоме з індивідуальної аналітичної ситуації у простір груп, інституцій, політики, міста, медіа й повсякденних практик. Від 1955 року і до смерті він працював у психіатричній клініці La Borde, а співпраця з Жилем Делезом дала «Анти-Едіп» і «Тисячу плато». Саме на перетині клінічного досвіду та соціальної теорії постали його найвпливовіші поняття: трансверсальність, групова суб’єктивність, бажання як продукція, машинне несвідоме та шизоаналіз.


Біографія: від психоаналізу до La Borde


П’єр-Фелікс Ґваттарі народився 30 квітня 1930 року в Коломбі поблизу Парижа. Його інтелектуальна біографія формувалася одночасно в політичних мережах повоєнної Франції, психоаналітичному середовищі та практиці інституційної психіатрії. Він був тісно пов’язаний із лаканівським колом і засвоїв мову несвідомого, перенесення та суб’єкта, сформовану французьким психоаналізом середини ХХ століття. Водночас Ґваттарі дедалі більше цікавився процесами, які виникають між людиною та інституцією: як правила, ролі, архітектура, економічні відносини, групові ритуали й способи висловлювання беруть участь у виробництві психічного досвіду.


У 1955 році Ґваттарі почав працювати в клініці La Borde, заснованій психіатром Жаном Урі. La Borde стала його головним професійним середовищем на наступні десятиліття. Тут клінічну роботу поєднували з постійним переглядом самої організації лікувального простору: пацієнти брали участь у спільних зборах і діяльності клубу, а жорсткий поділ між медичними, адміністративними та побутовими ролями послаблювався. Для Ґваттарі психічна допомога починалася також із питання про те, як улаштована інституція, що говорить від імені кого і якими каналами в ній циркулюють рішення, бажання та перенесення.


Після подій 1968 року його політичний та інтелектуальний горизонт ще більше розширився. У 1969 році він познайомився з філософом Жилем Делезом. Їхня співпраця поєднала делезівську філософію множинності й становлення з досвідом Ґваттарі в психоаналізі, психіатричній інституції та політичній організації. Ґваттарі помер 29 серпня 1992 року в La Borde. Клініка, яка була місцем його щоденної роботи, стала водночас лабораторією багатьох понять, що пізніше увійшли до його книжок.


La Borde та інституційна психотерапія


Інституційна психотерапія виходила з того, що лікарняне середовище саме є активною частиною психічної ситуації. У La Borde терапевтичний простір створювали не лише індивідуальні зустрічі з фахівцем, а вся мережа відносин, ролей, зборів, занять і способів ухвалення рішень. Ця перспектива перетинається з тим, що сучасна соціальна психологія описує як групову динаміку, хоча традиція Ґваттарі виросла з іншого клінічного й політичного контексту.


Одним із ключових понять Ґваттарі стала трансверсальність. Вона описувала можливість зв’язків, що проходять поперек усталених вертикалей і горизонталей організації. У закритій інституції комунікація легко підпорядковується посадовій ієрархії: лікар говорить, пацієнт слухає, адміністрація визначає правила. Трансверсальна організація створює більше каналів, через які учасники можуть впливати на спільне середовище, брати на себе різні функції та формувати колективне висловлювання. Для Ґваттарі це було одночасно клінічним, груповим і політичним питанням.


Саме тому його внесок до історії групової роботи стоїть поруч з іншими, значно відмінними традиціями. Курт Левін досліджував групу як динамічне поле взаємозалежних сил, а Ірвін Ялом систематизував терапевтичні процеси групової психотерапії. Ґваттарі додає до цього поля інституцію, владні відносини, колективне висловлювання та виробництво суб’єктивності як центральні змінні.


Від психоаналізу до шизоаналізу


Ґваттарі мислив ізсередини психоаналітичної традиції, але поступово розширював її одиницю аналізу. Класичний психоаналіз, пов’язаний із Зиґмундом Фройдом, створив мову несвідомого конфлікту, потягів, симптомів і перенесення. Ґваттарі зберіг інтерес до несвідомого, проте ставив питання про соціальні машини, економічні структури, групи, знакові системи та інституції, які беруть участь у формуванні бажання.


Найвідомішим результатом цього руху став шизоаналіз — спільний теоретико-аналітичний проєкт Делеза і Ґваттарі. В «Анти-Едіпі» вони критикували звичку зводити різноманітні конфлікти бажання до сімейної та едіпальної схеми. Шизоаналіз розширює карту: несвідоме розглядається разом із виробництвом, владою, соціальними кодами, інституціями, колективами та історичними умовами. Через це об’єктом аналізу стає не лише внутрішня історія окремої людини, а мережа відносин, у якій ця історія набуває форми.


Термін «шизоаналіз» легко викликає буквальне клінічне прочитання, тому тут важлива точність. У сучасній психологічній та гуманітарній літературі ним називають концептуальний інструментарій Делеза і Ґваттарі для аналізу суб’єктивності, влади та бажання. Це не стандартний доказовий протокол лікування шизофренії. Уже психіатрична рефлексія над «Анти-Едіпом» підкреслювала, що його клінічна цінність лежить радше у критичній практиці та переосмисленні відносин між пацієнтом, фахівцем і системою допомоги, ніж у готовій терапевтичній технології.


Бажання як продукція


Одна з найвідоміших формул Делеза і Ґваттарі полягає в тому, що бажання продуктивне. Для читача, знайомого з психоаналітичним поняттям потягу, це означає зміну масштабу. Бажання описує не тільки внутрішню напругу або прагнення до певного об’єкта. Воно створює зв’язки, практики, способи життя, інституційні форми, образи майбутнього і колективні інвестиції. Люди бажають через мову, тіло, працю, гроші, сімейні відносини, техніку, мистецтво, політичні символи та групові належності.


Теза про продуктивність бажання має важливий політичний наслідок. Бажання здатне інвестувати свободу, взаємність і творчість, а також дисципліну, авторитарні структури, страх і повторення. Тому для Ґваттарі недостатньо пояснювати владу лише зовнішнім примусом. Стійкі соціальні порядки підтримуються також мікропроцесами бажання — тим, як люди емоційно, символічно й практично включаються у певний спосіб організації життя.


Звідси виникає його інтерес до мікрополітики. Великі політичні системи відтворюються в малих практиках: у стилі керівництва, способі розподілу голосу в групі, звичках підкорення, мовних формулах, організації простору, медійному середовищі та повсякденних рішеннях. Психологічне й політичне в цій оптиці постійно переходять одне в одне.


Групова суб’єктивність: група-суб’єкт і підпорядкована група


Групова суб’єктивність у Ґваттарі означає процес, у якому колектив набуває здатності формувати власне висловлювання, переорганізовувати правила і створювати нові зв’язки між учасниками. У ранніх текстах він розрізняв два полюси групового існування: групу-суб’єкт і підпорядковану групу. Група-суб’єкт здатна говорити й діяти від власної ситуації, відкриватися до інших зв’язків і переглядати власну організацію. Підпорядкована група переважно відтворює зовнішній сценарій, ієрархію або задану ідентичність.


Це розрізнення корисно читати як динаміку, а не як тест для розподілу колективів на два стабільні типи. Одна й та сама група може рухатися між полюсами: в одній ситуації створювати власне висловлювання, в іншій — закриватися, захищати статуси й відтворювати залежність. Саме тут поняття трансверсальності набуває практичного сенсу: що більше реальних каналів взаємодії та взаємного впливу має колектив, то більше можливостей для суб’єктної роботи групи.


Для психології ця ідея цінна тим, що суб’єктивність перестає бути властивістю, замкненою всередині однієї людини. Вона формується в мережі взаємодій. Група не перетворюється на буквальний «колективний мозок»; натомість з’являється рівень процесів, який не зводиться до суми індивідуальних рис: спільні правила уваги, дозволені способи говорити, розподіл ініціативи, ритуали, страхи, фантазії та можливості дії.


Машинне несвідоме та виробництво суб’єктивності


Пізніше Ґваттарі дедалі частіше говорив про машинне несвідоме та виробництво суб’єктивності. Слово «машинне» тут має ширше значення, ніж технологія. Машиною може бути функціональна мережа різнорідних елементів: тіл, жестів, знаків, приміщень, технічних пристроїв, грошей, інституційних правил і потоків інформації. Несвідомі процеси виникають і циркулюють усередині таких мереж.


З цієї перспективи суб’єктивність постійно виробляється. На неї впливають сімейні зв’язки, школа, робота, місто, реклама, медіа, політична мова, музика, цифрові середовища та матеріальна організація повсякденності. Ґваттарі використовував поняття колективних асамбляжів висловлювання, щоб описати ситуації, де голос, сенс і дія народжуються у взаємодії багатьох людських і нелюдських компонентів. Для сучасного читача ця мова особливо помітна там, де особистий досвід формується платформами, алгоритмами, комунікаційними мережами та інституційними процедурами.


Співпраця з Жилем Делезом


Спільні книжки Делеза і Ґваттарі стали однією з найвпливовіших інтелектуальних ліній другої половини ХХ століття. «Анти-Едіп» 1972 року відкрив перший том «Капіталізму і шизофренії» та сформулював програму шизоаналізу. «Кафка: за малу літературу» 1975 року розгорнув поняття колективного висловлювання і політичної функції мови. «Тисяча плато» 1980 року запропонувала мережу понять — ризому, асамбляж, становлення, детериторіалізацію — для мислення складних систем без єдиного центру.


Ці книги працюють як спільна лабораторія понять. Коли певна формула сформульована в їхньому співавторстві, коректно приписувати її парі Делез—Ґваттарі. Водночас клініка La Borde, трансверсальність, інституційний аналіз і рання теорія груп були власними лініями Ґваттарі ще до цієї співпраці. Саме тому його біографія важлива для розуміння того, звідки в спільних книгах береться увага до психіатрії, колективів, організацій і мікрополітики.


Екософія і пізній Ґваттарі


У пізніх працях Ґваттарі розширив свою систему до екософії. У «Трьох екологіях» він пов’язав три взаємозалежні площини: довкілля, соціальні відносини та психічне життя. Екологічна криза для нього стосується способів виробництва середовищ, стосунків і суб’єктивності одночасно. Зміна технологій або законів має психологічний вимір, так само як зміна звичок, бажань і форм спільного життя має соціальний та екологічний вимір.


У «Хаосмосі» ця лінія переходить до поняття гетерогенезу: суб’єктивність народжується з багатьох несумірних джерел і може формувати нові конфігурації. Психологічний інтерес Ґваттарі дедалі менше прив’язаний до універсальної моделі особистості й дедалі більше — до умов, у яких з’являються нові способи відчувати, говорити, діяти та бути разом.


Що Ґваттарі змінює у мові психології


Ґваттарі залишив психології кілька сильних інтелектуальних ходів. По-перше, він зробив інституцію предметом психологічного аналізу: правила й структури організації беруть участь у психічному процесі. По-друге, він описав суб’єктивність як розподілене виробництво, що відбувається між людиною, групою, знаками, матеріальним середовищем і технікою. По-третє, він показав, що бажання має соціальний масштаб і може підтримувати різні політичні та організаційні режими. По-четверте, він запропонував мову для аналізу колективного висловлювання і групової здатності змінювати власні умови.


У сучасних дослідженнях ці поняття живуть передусім у критичній, соціальній і політичній психології, дослідженнях суб’єктивності, інституцій та культури. Показово, що у 2026 році Springer видав окрему працю «Schizoanalysis: Politics and Subjectivity», де шизоаналіз представлено як аналітичний інструментарій для вивчення влади, суб’єктивації, соціальних рухів та політичних процесів. Це свідчить про продовження дослідницької традиції, водночас її слід оцінювати як теоретичну рамку, а емпіричну доказовість конкретних психологічних тверджень — за окремими дослідженнями.


Як читати Ґваттарі сьогодні


Для першого знайомства з Ґваттарі зручно почати з проблеми, а не з термінології. Якщо цікавлять групи й інституції, варто читати про La Borde, трансверсальність та інституційний аналіз. Якщо центральна тема — бажання й несвідоме, природним входом буде «Анти-Едіп». Для мережевої логіки, асамбляжів і становлення — «Тисяча плато». Для зв’язку психічного, соціального та екологічного — «Три екології». Такий порядок дозволяє побачити, що складна мова Ґваттарі виросла з дуже конкретного питання: як психічне життя створюється в системах відносин і як ці системи можуть змінюватися.


Поширені запитання


Хто такий Фелікс Ґваттарі?


Фелікс Ґваттарі — французький психоаналітик, клініцист, політичний активіст і теоретик, який працював у клініці La Borde та разом із Жилем Делезом розробив шизоаналіз. Його основні теми — бажання, несвідоме, інституції, групова суб’єктивність, мікрополітика та виробництво суб’єктивності.


Що таке шизоаналіз?


Шизоаналіз — теоретико-аналітичний підхід Делеза і Ґваттарі, який розглядає бажання й несвідоме у зв’язку із соціальними, політичними, економічними та інституційними процесами. Він аналізує, як суб’єктивність формується в мережі відносин, кодів, владних структур і практик.


Чим шизоаналіз відрізняється від класичного психоаналізу?


Шизоаналіз розширює одиницю аналізу від внутрішньопсихічного та сімейного конфлікту до соціальних машин, інституцій, груп і політичних інвестицій бажання. Його центральне питання стосується того, як бажання виробляє зв’язки та вкладається в конкретні соціальні порядки.


Що означає «бажання як продукція»?


Це теза про те, що бажання активно створює зв’язки, практики, образи, відносини та способи життя. Воно діє всередині соціальних систем і може інвестувати як творчі та відкриті форми взаємодії, так і дисциплінарні чи авторитарні структури.


Що таке групова суб’єктивність у Ґваттарі?


Групова суб’єктивність описує здатність колективу виробляти власне висловлювання, правила взаємодії та способи дії. Поняття групи-суб’єкта позначає полюс відкритості й самоперетворення, тоді як підпорядкована група тяжіє до відтворення зовнішньої ієрархії та заданого сценарію.


Чи є шизоаналіз методом лікування шизофренії?


У сучасній доказовій психіатрії шизоаналіз не є стандартним протоколом лікування шизофренії. Назва позначає теоретико-аналітичний проєкт Делеза і Ґваттарі, який використовують переважно для критичного аналізу суб’єктивності, інституцій, влади та соціальних процесів.


Пов’язані статті






Джерела


 
 
bottom of page