Уніфікований протокол Барлоу (UP): що це, модулі та доказова база
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 2 жовтня 2026 · Редакційна політика
Уніфікований протокол Барлоу, або Unified Protocol for Transdiagnostic Treatment of Emotional Disorders (UP), — це структурований трансдіагностичний протокол когнітивно-поведінкової терапії, створений для роботи з процесами, які повторюються в різних тривожних, депресивних та споріднених емоційних труднощах. Замість окремого набору технік для кожного діагнозу UP навчає людину точніше розуміти емоції, помічати автоматичні способи реагування, гнучкіше працювати з інтерпретаціями, переносити тілесні відчуття та наближатися до емоційно значущих ситуацій, а не підтримувати проблему через уникання.
У професійній літературі назва «емоційні розлади» в контексті UP є теоретичною трансдіагностичною категорією, а не окремим діагнозом. Її межі відрізняються між дослідженнями. Найсильніша пряма доказова база дорослого UP сформована для поширених тривожних розладів і змішаних тривожно-депресивних проявів. Дані для інших клінічних груп, дитячих і підліткових адаптацій, групового та цифрового форматів потрібно оцінювати окремо.
Ключове практичне розрізнення таке: UP є конкретним протоколом, а не синонімом усієї КПТ, «терапії емоцій» або будь-якого трансдіагностичного лікування. Його друге видання для терапевтів має вісім модулів, із яких модулі 3–7 становлять ядро втручання. Модулі можна гнучко дозувати відповідно до формулювання випадку, однак довільний набір схожих вправ без логіки й послідовності UP не варто називати Уніфікованим протоколом.
Коротко: що важливо знати про Уніфікований протокол Барлоу
UP належить до когнітивно-поведінкової традиції та поєднує психоосвіту про емоції, усвідомлене спостереження за емоційним досвідом, когнітивну гнучкість, зміну емоційно зумовленої поведінки, роботу з тілесними відчуттями й емоційні експозиції.
Найважливіше пряме порівняння UP зі спеціалізованими протоколами провела група Девіда Барлоу у рандомізованому дослідженні 223 дорослих із панічним розладом, генералізованим тривожним розладом, соціальним тривожним розладом або обсесивно-компульсивним розладом. Після лікування та через шість місяців зменшення тяжкості основного розладу в UP було статистично еквівалентним результатам розлад-специфічних протоколів; обидва активні підходи перевищували список очікування.
Метааналіз Carlucci, Saggino і Balsamo (2021) включив 19 рандомізованих і 13 неконтрольованих досліджень із загалом 2183 учасниками. Для поєднаних показників тривоги й депресії автори отримали помірний сукупний ефект у рандомізованих дослідженнях (Hedges g = 0,452) та більші зміни в неконтрольованих схемах. Це підтримує ефективність UP, але величини «до–після» не можна трактувати як чистий ефект терапії, бо вони включають природні зміни, регресію до середнього та інші чинники.
UP не є універсально кращим за розлад-специфічну терапію. Його сильна сторона — можливість працювати з кількома взаємопов’язаними емоційними проблемами через спільний набір принципів. Якщо для конкретного розладу існує добре перевірений спеціалізований протокол, вибір між ним і UP залежить від клінічної картини, коморбідності, доступності підготовленого фахівця, уподобань людини та чинних клінічних рекомендацій.
Що означає «трансдіагностичний» підхід
Трансдіагностичний підхід шукає процеси, які можуть підтримувати різні клінічні проблеми. Для UP такими мішенями є не окремі симптоми конкретного діагнозу, а повторювані способи взаємодії з емоціями: жорсткі оцінки, уникання, спроби надмірно контролювати внутрішній досвід, емоційно зумовлена поведінка, нетерпимість до тілесних відчуттів і звуження поведінкового репертуару перед сильними емоціями.
Це не означає, що різні психічні розлади є «одним і тим самим» або мають одну причину. Трансдіагностична модель є способом організації лікування: вона виділяє процеси, які можуть бути клінічно важливими в кількох діагностичних категоріях. Діагностика, оцінювання ризику, медичні чинники та специфічні рекомендації для конкретного розладу при цьому не зникають.
У сучасних оглядах розробники UP описують нейротизм і пов’язані труднощі регуляції емоцій як центральні трансдіагностичні мішені протоколу. Водночас це теоретична модель механізмів, а не доведення того, що зміна одного показника є єдиною причиною клінічного покращення. Дослідження набуття навичок показують, що під час UP поліпшуються навички усвідомлення емоцій, когнітивної гнучкості, зміни емоційної поведінки та переносимості тілесних відчуттів і що ці зміни пов’язані зі зменшенням симптомів. Така асоціація підтримує модель, але сама по собі не встановлює повний причинний ланцюг.
Як виник Уніфікований протокол
UP розробила команда Центру тривоги та споріднених розладів Бостонського університету під керівництвом Девіда Барлоу. Вихідна проблема була практичною: для різних тривожних і депресивних розладів існували окремі когнітивно-поведінкові посібники, хоча значна частина процедур і передбачуваних механізмів перетиналася, а коморбідність була звичайною клінічною ситуацією.
Одне з ранніх контрольованих досліджень Farchione та співавторів (2012) включило 37 людей з різними основними тривожними розладами: 26 отримували UP одразу, 11 спочатку перебували у списку очікування. Після лікування автори зафіксували покращення клінічної тяжкості, тривоги, депресивних симптомів, афекту та функціонального впливу, а результати зберігалися на шестимісячному спостереженні. Невелика вибірка робить це дослідження радше раннім підтвердженням принципу, ніж самодостатньою підставою для широких висновків.
Згодом доказова база розширилася, а велике пряме порівняння 2017 року перевірило вже не лише «UP проти очікування», а принципово важливе питання: чи поступається один трансдіагностичний протокол добре встановленим протоколам для окремих тривожних розладів. Саме ця робота стала однією з основ сучасного статусу UP.
Вісім модулів UP
Структуру другого видання UP описано в офіційному терапевтичному посібнику Oxford University Press. Вісім модулів не дорівнюють восьми сесіям: окремі модулі можуть займати кілька зустрічей, а тривалість адаптують до потреб людини. У великому дослідженні дорослих UP надавали до 16 сесій.
1. Постановка цілей і підтримання мотивації
Терапевт і клієнт формулюють конкретні зміни, яких прагне людина, обговорюють переваги й витрати звичних стратегій та можливу амбівалентність щодо змін. Мета цього модуля — зробити терапію пов’язаною з реальним життям, а не з абстрактним «зменшенням симптомів».
2. Розуміння емоцій
Людина вчиться розглядати емоцію як процес, у якому поєднуються думки й образи, тілесні відчуття та поведінкові імпульси. Аналізуються передумови емоційної реакції та коротко- і довгострокові наслідки способу реагування. Емоції не подаються як «помилки», які треба прибрати: важливішим є розуміння їхньої функції та контексту.
3. Усвідомлене спостереження за емоціями
Цей модуль тренує здатність помічати поточний емоційний досвід із більшою точністю та меншою автоматичною оцінкою. Йдеться про навичку залишатися в контакті з думками, почуттями й відчуттями, не переходячи миттєво до уникання, придушення або імпульсивної дії. Це одна з п’яти центральних навичок UP.
4. Когнітивна гнучкість
Людина досліджує автоматичні інтерпретації та прогнози, особливо ті, що посилюють загрозу, безпорадність або абсолютність висновків. Завдання полягає не в заміні «негативних» думок «позитивними», а у формуванні кількох правдоподібних способів бачити ситуацію й перевіряти їх у досвіді.
5. Зміна емоційно зумовленої поведінки
Емоції природно створюють імпульси до дії: тікати, перевіряти, шукати запевнення, замикатися, нападати, уникати, надмірно контролювати. Частина таких реакцій корисна, а частина приносить коротке полегшення ціною довгострокового підтримання проблеми. У UP людина вчиться розпізнавати власні патерни й пробувати альтернативну дію, яка розширює можливості поведінки.
6. Розуміння та перенесення тілесних відчуттів
Серцебиття, запаморочення, напруження, жар, тремтіння та інші фізичні компоненти емоцій можуть самі ставати джерелом страху або уникання. У модулі використовують вправи, які допомагають точніше спостерігати ці відчуття та збільшувати їх переносимість. Конкретні інтероцептивні вправи мають добиратися з урахуванням стану здоров’я; наявність медичних симптомів або ризиків потребує відповідної оцінки.
7. Емоційні експозиції
У цьому модулі навички збираються в практику: людина плановано входить у ситуації або контактує зі стимулами й внутрішніми переживаннями, яких раніше уникала, щоб отримати новий досвід і навчитися діяти інакше за наявності емоції. Загальні принципи експозиційної терапії ширші за UP, а конкретна форма експозиції залежить від проблеми та клінічного протоколу.
8. Підбиття підсумків і підтримання змін
Наприкінці терапії оцінюють, які навички були корисними, які патерни можуть повернутися під навантаженням, які ранні сигнали варто помічати та як підтримувати практику після завершення регулярних сесій. Мета — перетворити набуті способи реагування на самостійно доступний набір інструментів, а не створити залежність від терапевтичних зустрічей.
Як зазвичай проходить терапія за UP
Робота починається з клінічного оцінювання й формулювання випадку: терапевт уточнює основні проблеми, їхній вплив на життя, супутні симптоми, попереднє лікування, ризики, медичні чинники, ресурси та цілі. Трансдіагностичний протокол не скасовує потреби з’ясувати, чи потрібні психіатрична консультація, медикаментозне лікування, медичне обстеження або розлад-специфічне втручання.
Далі клієнт поступово проходить модулі. Терапія структурована: сесії пов’язані з попередньою практикою, новою навичкою та її застосуванням між зустрічами. Домашня практика має функцію перенесення навчання в повсякденні ситуації. Це може бути спостереження за емоційним циклом, вправи на гнучкість мислення, альтернативна поведінка, робота з тілесними відчуттями або експозиційне завдання.
Кількість сесій не закріплена раз і назавжди. У дослідженнях дорослого індивідуального UP часто використовували приблизно 12–16 зустрічей; існують групові, короткі та дистанційні адаптації. Висновки про ефективність однієї форми не слід автоматично переносити на іншу, тому що змінюються інтенсивність контакту, підтримка терапевта, склад вибірки та сам зміст адаптації.
Для яких проблем UP досліджували найкраще
Тривожні розлади у дорослих
Найпереконливіша пряма доказова база стосується тривожних розладів. У дослідженні Barlow та співавторів UP порівнювали з розлад-специфічними КПТ-протоколами при панічному розладі з агорафобією або без неї, генералізованому тривожному розладі, соціальному тривожному розладі та ОКР. Вибірка становила 223 дорослих: 88 отримували UP, 91 — спеціалізований протокол, 44 — список очікування.
На завершенні лікування UP і спеціалізовані протоколи дали статистично еквівалентне зниження клінічної тяжкості основного розладу; еквівалентність збереглася через шість місяців. Учасники UP також частіше завершували лікування, ніж учасники розлад-специфічних протоколів: відношення шансів завершення становило 3,11 із 95% довірчим інтервалом 1,44–6,74. Самі автори застерігали щодо узагальнення результатів, зокрема тому, що дослідження проводилося в центрі, де розробляли UP і частину протоколів порівняння.
Це дослідження було включене й до огляду доказів NICE щодо трансдіагностичних підходів при змішаних тривожних розладах. Такий розгляд доказів не означає, що UP автоматично є пріоритетним методом для кожного тривожного діагнозу. Для конкретного розладу потрібно враховувати окрему клінічну настанову й прямі порівняння.
Депресивні симптоми й поєднання тривоги та депресії
UP від початку розроблявся для ширшого кола емоційних розладів, а в дослідженнях часто вимірювали і тривогу, і депресивні симптоми. Метааналіз 2021 року показав сукупні зміни обох груп симптомів та перевагу UP над пасивними й активними умовами контролю в об’єднаному аналізі. Проте склад досліджень був неоднорідним: відрізнялися вік учасників, основні діагнози, формат і адаптації UP, а частина досліджень не мала активного порівняння.
Тому UP доречно розглядати як досліджений варіант трансдіагностичної КПТ, особливо коли тривожні й депресивні прояви поєднуються. Це не означає, що UP доведено перевершує спеціалізовану психотерапію депресії або що однакова схема має застосовуватися при всіх варіантах депресивного розладу.
Коморбідність
Коморбідність — один із головних аргументів на користь трансдіагностичного дизайну. Якщо в людини одночасно є кілька клінічно значущих емоційних проблем, терапевтові не обов’язково послідовно проходити кілька повних посібників. UP дозволяє будувати лікування навколо спільних процесів, водночас відстежуючи кожну важливу проблему окремо.
Інші клінічні групи
Дослідження UP поширилися на травматичні та стресові розлади, розлади харчової поведінки, алкогольні проблеми, межовий розлад особистості, супутні хронічні соматичні стани та інші групи. Огляд стану науки 2024 року описує ці напрями як перспективи ширшого застосування, але водночас прямо наголошує на потребі додаткових досліджень у звичайній клінічній практиці та гетерогенніших вибірках.
Для таких застосувань статус доказів відрізняється від бази для поширених тривожних розладів. Наявність пілотного дослідження або позитивної серії випадків означає попередню підтримку, а не рівність із методом, перевіреним у кількох великих рандомізованих дослідженнях і клінічних настановах.
Що показують систематичні огляди й метааналізи
У метааналізі Sakiris і Berle (2019) було 15 досліджень і 1244 учасники. Автори виявили великі зміни симптомів тривоги й депресії та помірні зміни показників адаптивної й дезадаптивної регуляції емоцій. Важливо, що частина оцінок у таких оглядах ґрунтується на змінах усередині групи, які зазвичай більші за ефекти в активному контрольованому порівнянні.
Більший метааналіз Carlucci та співавторів (2021) об’єднав 32 дослідження й 2183 учасників. Для рандомізованих досліджень сукупний ефект на поєднані показники тривоги й депресії був помірним (g = 0,452). Мета-регресія вказала, що результати могли відрізнятися залежно від досвіду терапевта, характеристик вибірки та адаптації протоколу. Це важлива межа: слово «UP» у назві дослідження ще не гарантує однакової інтенсивності й реалізації втручання.
Ширший метааналіз трансдіагностичних когнітивно-поведінкових терапій 2024 року підтримує сам клас трансдіагностичних КПТ для емоційних розладів. Його не слід використовувати як доказ виключно UP, бо огляд включає різні трансдіагностичні програми.
UP проти розлад-специфічної КПТ
Розлад-специфічна КПТ починає з моделі конкретної проблеми: наприклад, паніки, соціальної тривоги чи нав’язливостей. UP починає з ширшої моделі реакцій на емоції та використовує спільний набір центральних навичок. Обидва підходи можуть містити експозицію, когнітивну роботу та поведінкові зміни, але спосіб організації лікування різний.
Головний аргумент на користь UP — не «він сильніший за всі спеціалізовані методи», а те, що в еквівалентному дослідженні 2017 року один протокол показав результати, порівнювані з кількома спеціалізованими КПТ при чотирьох тривожних розладах. Це може спрощувати підготовку терапевтів і роботу з коморбідністю. Перевагу в ефективності над кожним розлад-специфічним методом дослідження не встановило.
При виборі методу важливо дивитися не лише на назву школи. Значення мають конкретна проблема, доказовість саме для неї, досвід терапевта з відповідним протоколом, доступність лікування та уподобання людини. Для широкого порівняння підходів дивіться матеріал «Який метод психотерапії обрати».
UP і метакогнітивна терапія — це різні методи
UP інколи плутають із метакогнітивною терапією (MCT), бо обидва підходи можуть працювати з процесами, спільними для кількох розладів. MCT має власну теоретичну модель метакогнітивних переконань і когнітивно-увагового синдрому. UP організований навколо емоційної обробки, поведінкового уникання, когнітивної гнучкості, тілесних відчуттів та експозицій. Доказову базу одного методу не можна переносити на інший.
Груповий, короткий і дистанційний UP
UP досліджують не лише в індивідуальному кабінетному форматі. У великому дослідженні іспанської державної системи психічного здоров’я 533 учасники були рандомізовані до групового UP або звичайного лікування, яке включало індивідуальну розлад-специфічну КПТ. Обидві умови покращували первинні показники протягом спостереження, а міжгрупова динаміка не дала підстав вважати одну схему універсально сильнішою.
Є й цифрові адаптації. У рандомізованому дослідженні інтернет-версії UP 129 учасників із тривожними, депресивними або соматичними симптомами отримували 10-тижневу програму або перебували в списку очікування. Показники психологічного дистресу та низки симптомів покращилися, однак 26,6% учасників припинили лікування, а 35,38% не надали післятерапевтичні оцінки. Це нагадує, що ефективність і утримання в дистанційному форматі є окремими питаннями.
Короткі версії UP також вивчаються, але скорочення кількості сесій змінює дозу й спосіб проходження модулів. Клінічну ефективність короткої програми треба оцінювати за дослідженнями саме цієї версії, а не за результатами стандартного 12–16-сесійного протоколу.
Дитячі та підліткові версії
UP-C для дітей і UP-A для підлітків є спорідненими трансдіагностичними програмами, але це окремі вікові адаптації зі своєю структурою, участю батьків і власною доказовою базою. Дані дорослого UP не можна автоматично переносити на дитину або підлітка.
Для дитячих адаптацій уже існують контрольовані дослідження. Зокрема, рандомізоване дослідження UP-C 2025 року включило 153 дітей віком 6–13 років із принаймні одним основним емоційним розладом і порівнювало UP-C з активною психоосвітньою умовою. Водночас запит «чи підходить UP конкретній дитині» потребує оцінювання віку, розвитку, сімейного контексту, основних труднощів, ризиків і доступних дитячих протоколів. Назва «уніфікований» не означає однаковий протокол для всіх вікових груп.
Для підлітків важливо окремо враховувати дані звичайної клінічної практики. У рандомізованому community-effectiveness дослідженні 2025 року 196 підлітків отримували UP-A з вимірюванням результатів, звичайну допомогу з таким вимірюванням або звичайну допомогу. Усі групи покращилися; UP-A та звичайна допомога з вимірюванням результатів мали швидше покращення лише за підлітковими самооцінками, тоді як за первинними оцінками незалежних експертів і повідомленнями опікунів між групами відмінностей не було. Це показує, чому результати дорослого UP не слід переносити на UP-A і чому ефективність вікових адаптацій оцінюють окремо.
Які механізми UP вважає центральними
У теоретичній моделі UP емоції самі по собі не є ворогом. Проблема може підтримуватися тим, як людина оцінює емоційний досвід і що робить у відповідь: постійно уникає, намагається негайно приглушити відчуття, використовує ритуалізовані способи контролю, звужує поведінку або сприймає сам факт сильної емоції як доказ небезпеки.
Терапія тому формує підхід, орієнтований на наближення: точніше помічати емоцію, переносити її компоненти, розглядати інші інтерпретації, змінювати неефективні поведінкові реакції та практикувати контакт із ситуаціями, які запускають емоції. Це пояснює, чому експозиція є не окремим «додатком», а кульмінаційним застосуванням попередніх навичок.
Емпірична перевірка механізмів ще розвивається. Дослідження навичок UP показує паралельне покращення терапевтичних навичок і симптомів. Для сильного твердження, що певна навичка є необхідним причинним медіатором результату, потрібні спеціальні часові й експериментальні аналізи. Тому коректніше говорити про теоретично обґрунтовані мішені та емпіричні асоціації, а не про один доведений механізм.
Наскільки UP доказовий: підсумок за рівнями
Добре підтримані дані: дорослий UP має рандомізовані дослідження та метааналізи, що підтверджують клінічно значущі зміни при поширених тривожних та змішаних емоційних розладах. Є пряме дослідження еквівалентності з розлад-специфічними КПТ для чотирьох тривожних розладів.
Підтримані, але залежні від формату дані: групове застосування та інтернет-версії мають контрольовані дослідження, проте формат впливає на інтенсивність, утримання учасників і реальну взаємодію з терапевтом. Їх не слід зводити до одного показника ефективності стандартного індивідуального UP.
Обмежені або попередні дані: ширші застосування при окремих розладах особистості, травматичних і стресових станах, проблемах уживання алкоголю, розладах харчової поведінки, тяжчих психіатричних станах або специфічних соматичних контекстах. Для частини цих груп є позитивні дослідження, але база менша, а клінічні ризики й альтернативи суттєво відрізняються.
Нормативне визнання: належність UP до когнітивно-поведінкової сім’ї має значення для професійної практики в Україні, але юридичний перелік методів і наукова доказова база — різні рівні оцінки. Нормативний статус не доводить однакової ефективності для кожного стану.
Обмеження доказової бази
Частина ключових досліджень UP проведена розробниками або центрами, тісно пов’язаними з розробкою протоколу. Це не робить результати недійсними, але підвищує цінність незалежної реплікації та досліджень у звичайній практиці.
У різних роботах під назвою UP застосовували індивідуальні, групові, інтернетні, скорочені, культурно адаптовані та вікові версії. Об’єднання таких досліджень збільшує статистичну потужність метааналізів, але одночасно створює клінічну неоднорідність.
Багато ранніх досліджень мали невеликі вибірки або список очікування як контроль. Порівняння зі списком очікування зазвичай дає більшу оцінку ефекту, ніж порівняння з іншою активною доказовою терапією. Тому найбільш інформативними для питання «UP чи інший метод?» є прямі активні порівняння.
Навіть сучасний огляд стану науки 2024 року визнає потребу в більшій кількості досліджень у рутинних клінічних умовах, на гетерогенних вибірках і під час масштабного впровадження. Це особливо важливо, якщо UP пропонується як універсальне рішення для дуже різних клінічних груп.
Небажані ефекти, дискомфорт і безпека
UP містить вправи, що навмисно наближають людину до складних емоцій, тілесних відчуттів і ситуацій. Під час такої роботи можливе тимчасове посилення тривоги, сорому, смутку або фізіологічного дискомфорту. Сам факт короткочасного зростання емоції під час запланованої експозиції не дорівнює клінічній шкоді, але інтенсивність і наслідки потрібно відстежувати.
Дані про небажані ефекти психотерапії загалом менш систематичні, ніж дані про користь. Систематичний огляд 85 рандомізованих психотерапевтичних досліджень показав значну неоднорідність визначень і реєстрації небажаних подій; лише 60% досліджень явно повідомляли такі показники. Тому відсутність повідомлення про шкоду не слід автоматично читати як доказ її відсутності.
Для UP окремий профіль специфічних небажаних ефектів вивчений слабше, ніж симптоматична ефективність і припинення терапії. Це означає потребу в клінічному моніторингу: відстеженні погіршення, різкого падіння функціонування, посилення ризикованої поведінки, причин пропусків і того, чи відповідає інтенсивність вправ можливостям людини.
Кому UP може не підходити як єдиний або перший формат допомоги
UP не повинен автоматично замінювати оцінювання ситуацій, у яких потрібне спеціалізоване лікування. Якщо є високий ризик самоушкодження або суїциду, психотичні симптоми, маніакальний стан, тяжкий розлад уживання речовин із ризиком абстиненції, виражені медичні проблеми, різке погіршення функціонування чи інша невідкладна клінічна ситуація, пріоритетом є відповідне професійне оцінювання та план безпеки.
Так само трансдіагностичний підхід не є аргументом відмовитися від протоколу, який має сильну пряму базу саме для конкретного розладу. У дослідженні 2017 року UP був порівнюваним із розлад-специфічними методами, а не доведено кращим за них. Вибір робиться на рівні конкретної клінічної задачі.
Людям із суттєвими фізичними симптомами перед інтероцептивними вправами може бути потрібне медичне уточнення, особливо якщо походження симптомів незрозуміле або є стани, за яких провокування певних відчуттів небажане. Психотерапевтичний протокол не замінює медичної діагностики.
Медикаменти й UP
UP може застосовуватися в людей, які приймають психотропні препарати, якщо це відповідає клінічному плану. Психотерапевт не повинен самовільно змінювати призначення лікаря, а клієнтові не варто припиняти препарат лише тому, що почалася психотерапія. Рішення про початок, зміну дози або припинення медикаментів належить узгоджувати з фахівцем, який має відповідні медичні повноваження.
Уніфікований протокол в Україні: нормативний статус
Із 7 лютого 2026 року діє Закон України № 4223-IX «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні». Закон визначає психотерапію як планомірне застосування науково обґрунтованих психотерапевтичних методів і прямо вимагає застосовувати методи відповідно до наукових даних про їхню ефективність, галузевих стандартів і протоколів та з урахуванням бажання людини.
Чинний Перелік методів психотерапії з доведеною ефективністю, затверджений наказом МОЗ № 2118, прямо містить когнітивно-поведінкову терапію, зокрема інтервенції й методики, засновані на КПТ. Сам перелік зазначає, що він не є виключним, а застосування конкретного методу до конкретного розладу чи стану визначається стандартами медичної допомоги та відповідними клінічними протоколами.
UP є конкретним трансдіагностичним протоколом КПТ. У чинному Переліку № 2118 він не виділений окремим рядком із власною назвою, тому його нормативне місце коректно описувати через сім’ю КПТ та загальні вимоги до науково обґрунтованих методів. Це не перетворює нормативне включення КПТ на доказ однакової ефективності UP для всіх діагнозів.
Постанова Кабінету Міністрів України № 288 від 4 березня 2026 року визначає порядок сертифікації фахівців у сфері психічного здоров’я та окремо — сертифікацію психотерапевта в певному науково обґрунтованому психотерапевтичному методі. Для читача практичний висновок простий: запитувати у фахівця варто не лише назву методу, а й підготовку саме в цьому методі, супервізію, досвід роботи з вашим запитом і те, на які клінічні рекомендації він спирається.
Як обрати фахівця, який працює за UP
Корисно запитати, де і в якому обсязі терапевт навчався UP, чи працює саме за дорослим протоколом або конкретною віковою адаптацією, як проводить первинне оцінювання, як визначає цілі й відстежує прогрес, як планує експозиційні завдання та в яких ситуаціях рекомендує консультацію психіатра або іншого спеціаліста.
Підготовлений терапевт має вміти пояснити, чому UP відповідає вашій проблемі, які є альтернативи та за якими ознаками буде зрозуміло, що план потрібно переглянути. Формулювання «це універсальний метод для всіх емоційних проблем» є слабшим за конкретне обґрунтування, пов’язане з вашим станом і доказовою базою.
Якщо ви ще не визначилися з підходом, корисно спочатку прочитати огляд вибору методу психотерапії та базовий матеріал про психотерапію. Це допомагає відокремити назву школи від реальної структури лікування, кваліфікації фахівця та відповідності конкретному запиту.
Чим UP відрізняється від простої «роботи з емоціями»
У повсякденній мові будь-яку терапію, де обговорюють почуття, можна назвати роботою з емоціями. UP має значно точнішу структуру: функціональне розуміння емоцій, усвідомлене спостереження, когнітивна гнучкість, аналіз емоційно зумовленої поведінки, робота з фізичними відчуттями та заплановані емоційні експозиції. Саме поєднання цих елементів і їхня послідовність роблять протокол впізнаваним.
Терапевтичні відносини, емпатія та спільне формування цілей залишаються важливими, але не замінюють специфічних процедур. Так само виконання вправ із посібника без належного оцінювання та адаптації не гарантує якісного UP.
Часті запитання
Чи є UP окремим видом КПТ?
Так. UP — конкретний трансдіагностичний протокол у межах когнітивно-поведінкової традиції. Він має власну теоретичну рамку, модулі, терапевтичний посібник і програму навичок. Водночас багато його процедур походять із ширшої КПТ.
Скільки модулів у протоколі Барлоу?
У другому виданні дорослого UP — вісім модулів. Центральними вважають модулі 3–7: усвідомлене спостереження за емоціями, когнітивну гнучкість, зміну емоційно зумовленої поведінки, роботу з фізичними відчуттями та емоційні експозиції. Вісім модулів не означають рівно вісім сесій.
Скільки триває UP?
Стандартний дорослий формат у ключових дослідженнях часто тривав приблизно 12–16 сесій, але дозування модулів гнучке. Існують коротші, групові та дистанційні адаптації, для яких потрібно дивитися окремі дані.
Чи доведено, що UP кращий за звичайну КПТ?
Ні такого загального висновку немає. У великому дослідженні 2017 року UP був статистично еквівалентним кільком розлад-специфічним КПТ-протоколам при чотирьох тривожних розладах. Це підтримує UP як альтернативний спосіб організувати доказову КПТ, особливо за коморбідності, але не встановлює універсальної переваги.
Чи можна використовувати UP при депресії?
Депресивні симптоми та депресивні розлади входили до частини досліджень і метааналізів UP, особливо в контексті поєднання з тривогою та іншими емоційними труднощами. Вибір лікування депресивного розладу має спиратися на тяжкість, ризики, коморбідність і актуальні клінічні рекомендації, а не лише на трансдіагностичний статус протоколу.
Чи є експозиція обов’язковою частиною UP?
Емоційні експозиції є одним із восьми модулів і однією з п’яти центральних складових другого видання. Вони спираються на навички, сформовані раніше. Детальніше про принципи, види й доказовість експозицій дивіться в окремій статті «Експозиційна терапія».
Чи можна пройти UP самостійно за робочим зошитом?
Робочі матеріали можуть допомагати зрозуміти логіку протоколу, але дослідження стандартного UP переважно оцінювали структуровані програми з терапевтичним супроводом. Самостійне читання посібника не є еквівалентом дослідженої психотерапії, особливо за клінічних розладів, значного функціонального порушення або ризиків.
Чи є UP офіційним діагнозом або клінічною настановою?
Ні. UP — метод психотерапії, а не діагноз. Термін «емоційні розлади» у його назві є трансдіагностичною концептуальною рамкою. Клінічні настанови для конкретних розладів залишаються окремим рівнем доказової практики.
Підсумок
Уніфікований протокол Барлоу — один із найкраще розроблених трансдіагностичних КПТ-протоколів для емоційних розладів. Його вісім модулів організують терапію навколо спільних процесів: розуміння емоцій, усвідомленого контакту з ними, когнітивної гнучкості, зміни емоційно зумовленої поведінки, переносимості тілесних відчуттів та експозицій.
Доказова база UP сильніша за просту популярність методу: існують рандомізовані дослідження, активні порівняння й метааналізи. Найнадійніший висновок стосується дорослих із поширеними тривожними та змішаними емоційними проблемами, де UP може давати результати, порівнювані з розлад-специфічними КПТ. Для ширших клінічних груп, вікових адаптацій і форматів ступінь упевненості різниться.
Практичне рішення про UP має ґрунтуватися на конкретній клінічній задачі, доказах саме для цієї задачі, кваліфікації терапевта, безпеці, коморбідності, доступних альтернативах і виборі самої людини. Саме така логіка відповідає і сучасній доказовій психотерапії, і чинним українським вимогам до науково обґрунтованих методів.
Пов’язані статті
Джерела
Barlow, D. H., Farchione, T. J., Bullis, J. R., et al. (2017). The Unified Protocol for Transdiagnostic Treatment of Emotional Disorders Compared With Diagnosis-Specific Protocols for Anxiety Disorders: A Randomized Clinical Trial. JAMA Psychiatry, 74(9), 875–884. doi:10.1001/jamapsychiatry.2017.2164
Barlow, D. H., Farchione, T. J., Sauer-Zavala, S., et al. Unified Protocol for Transdiagnostic Treatment of Emotional Disorders: Therapist Guide, 2nd ed. Oxford University Press. Oxford Academic
Carlucci, L., Saggino, A., & Balsamo, M. (2021). On the efficacy of the unified protocol for transdiagnostic treatment of emotional disorders: A systematic review and meta-analysis. Clinical Psychology Review, 87, 101999. doi:10.1016/j.cpr.2021.101999
Ehrenreich-May, J., Jensen-Doss, A., Milgram, L., et al. (2025). A randomized controlled effectiveness trial of transdiagnostic treatment and measurement-based care for adolescents with emotional disorders in community clinics. Journal of Consulting and Clinical Psychology, 93(3), 144–160. doi:10.1037/ccp0000947
Farchione, T. J., Fairholme, C. P., Ellard, K. K., et al. (2012). Unified Protocol for Transdiagnostic Treatment of Emotional Disorders: A Randomized Controlled Trial. Behavior Therapy, 43(3), 666–678. doi:10.1016/j.beth.2012.01.001
Farchione, T. J., Long, L. J., Spencer-Laitt, D., Moreno, J., & Barlow, D. H. (2024). State of the Science: The Unified Protocol for Transdiagnostic Treatment of Emotional Disorders. Behavior Therapy, 55(6), 1189–1204. doi:10.1016/j.beth.2024.04.007
Kennedy, S. M., Bilek, E. L., & Ehrenreich-May, J. (2019). A Randomized Controlled Pilot Trial of the Unified Protocol for Transdiagnostic Treatment of Emotional Disorders in Children. Behavior Modification, 43(3), 330–360. doi:10.1177/0145445517753940
Klatte, R., Strauss, B., Flückiger, C., & Rosendahl, J. (2025). Adverse events in psychotherapy randomized controlled trials: A systematic review. Psychotherapy Research, 35(1), 84–99. doi:10.1080/10503307.2023.2286992
National Institute for Health and Care Excellence. Surveillance evidence summary for CG113: transdiagnostic therapeutic approaches for mixed anxiety disorders. NICE
Sakiris, N., & Berle, D. (2019). A systematic review and meta-analysis of the Unified Protocol as a transdiagnostic emotion regulation based intervention. Clinical Psychology Review, 72, 101751. PubMed
Schaeuffele, C., Homeyer, S., Perea, L., et al. (2022). The unified protocol as an internet-based intervention for emotional disorders: Randomized controlled trial. PLOS ONE, 17(7), e0270178. doi:10.1371/journal.pone.0270178
Schaeuffele, C., Meine, L. E., Schulz, A., et al. (2024). A systematic review and meta-analysis of transdiagnostic cognitive behavioural therapies for emotional disorders. Nature Human Behaviour, 8(3), 493–509. doi:10.1038/s41562-023-01787-3
Верховна Рада України. (2025). Закон України № 4223-IX «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні». Офіційний текст
Кабінет Міністрів України. (2026). Постанова № 288 «Питання сертифікації та безперервного професійного розвитку фахівців у сфері психічного здоров’я». Офіційний текст
Міністерство охорони здоров’я України. (2023). Наказ № 2118 «Перелік методів психотерапії з доведеною ефективністю». Офіційний текст