Уникнення жалю: як очікуваний жаль змінює вибір

6 днів тому

Читати 14 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 20 вересня 2026 · Редакційна політика

Уникнення жалю (англ. regret aversion) — це вплив очікуваного майбутнього жалю на поточний вибір. Людина ще не знає результату, але уявляє ситуацію, в якій обраний варіант виявиться гіршим за відхилену альтернативу, і враховує можливий жаль уже зараз. Через це вона може змінити рішення, відкласти його, залишитися зі статус-кво, зібрати більше інформації або, навпаки, обрати ризиковіший варіант, якщо саме він здається кращим захистом від майбутнього «треба було зробити інакше».

Науково точніше розглядати уникнення жалю як мотив і механізм прийняття рішень, а не автоматично як когнітивне упередження. У деяких ситуаціях очікуваний жаль допомагає врахувати наслідки бездіяльності, ретельніше порівняти альтернативи й діяти відповідно до довгострокових цілей. В інших він може перебільшувати психологічну вагу невдалого сценарію, підсилювати інерцію або змушувати платити за «емоційне страхування», яке майже не покращує сам результат. Саме ця контекстність є центральною для сучасного розуміння феномена.

Що таке очікуваний жаль

Жаль — емоція, що виникає, коли людина порівнює фактичний або уявний результат із тим, що могло б статися за іншого вибору. У класичному огляді Марсель Зеленберг визначав його як негативну, когнітивно насичену емоцію, пов’язану з усвідомленням або уявленням, що теперішня ситуація була б кращою, якби рішення було іншим; важливу роль при цьому відіграє інформація про наслідки відхилених альтернатив Zeelenberg, 1999.

Очікуваний жаль (anticipated regret) виникає до результату. Це прогноз власної майбутньої реакції: «Як я почуватимуся, якщо оберу А, а потім з’ясується, що Б був кращим?» Такий прогноз може увійти в оцінку варіантів нарівні з ціною, вигодою, імовірністю, часом, зусиллям або ризиком. Фактично людина оцінює не лише можливі зовнішні наслідки рішення, а й можливий емоційний наслідок знання про те, що інший вибір дав би більше.

Уникнення жалю — наступний крок: очікуваний жаль стає мотивом, що змінює поведінку. Якщо певний варіант уявляється особливо «жалким» у разі невдачі, людина може віддати перевагу іншому навіть тоді, коли різниця в об’єктивних наслідках невелика. У формальних моделях це означає, що корисність результату залежить не тільки від того, що отримано, а й від того, що можна було б отримати за альтернативної дії.

Жаль після вибору і жаль до вибору — різні рівні процесу

Сторінка ХАБу «Жаль це» описує переживання жалю як емоційний досвід після втрати, невдачі або переоцінки минулого. Поточна стаття розглядає інший аспект: нас цікавить проспективний рівень, коли жаль ще не настав, але його можливість впливає на рішення. Це розрізнення важливе для пошуку, науки й практики: переживати жаль після наслідку і керувати вибором через прогноз жалю — не одне й те саме.

Зв’язок між двома рівнями не є ідеальним. Люди можуть правильно передбачити напрям емоції, але помилитися щодо її сили або тривалості. У серії експериментів Деніел Гілберт та колеги показали, що учасники переоцінювали те, наскільки сильніше жалкуватимуть у сценаріях близького програшу порівняно з очевидним програшем; це один із прикладів систематичної похибки афективного прогнозування Gilbert et al., 2004.

Як виникла теорія жалю в науці про рішення

Формальне місце жалю в теорії вибору було чітко сформульоване на початку 1980-х. Девід Белл запропонував модель, у якій оцінка наслідку залежить не лише від його власної корисності, а й від порівняння з наслідком, який був би доступний за іншої дії Bell, 1982. Незалежно Гордон Лумс і Роберт Сагден розробили regret theory як альтернативу стандартному опису вибору за невизначеності Loomes & Sugden, 1982.

Важливо, що regret theory не тотожна теорії перспектив. Обидва підходи пояснюють відхилення реального вибору від простих моделей очікуваної корисності, але використовують різні психологічні структури. Теорія перспектив описує референсно-залежну цінність виграшів і втрат та нелінійне зважування ймовірностей. Теорія жалю додає порівняння фактичного наслідку з тим, що могло б статися за іншого рішення. Сучасний історичний і формальний огляд цього напряму подають Bleichrodt & Wakker, 2015.

Психологічні експерименти 1990-х додали до формальної ідеї важливий механізм: очікуваний зворотний зв’язок. Якщо людина знає, що після рішення побачить не лише власний результат, а й те, що отримала б за відхиленого варіанта, потенційний жаль стає легше уявити. Досліди Зеленберга, Бітті, ван дер Плігта і де Вріса показали, що після розведення ризику й структури зворотного зв’язку учасники тяжіли до вибору, який мінімізував очікуваний жаль, а не просто до найбезпечнішого варіанта Zeelenberg et al., 1996.

Механізм: як майбутня емоція входить у теперішній вибір

Процес можна описати як послідовність порівнянь. Спочатку людина формує набір альтернатив і можливих наслідків. Потім уявляє, що станеться після кожного варіанта, і окремо оцінює, чи стане відомо, що дала відхилена альтернатива. Далі вона прогнозує не лише зовнішній результат, а й власну майбутню реакцію: розчарування, самозвинувачення, думку про втрачену можливість. Якщо прогнозований жаль має достатню вагу, він змінює привабливість варіантів до того, як будь-що сталося.

Террі Конноллі та Марсель Зеленберг запропонували Decision Justification Theory, яка розрізняє щонайменше два компоненти жалю: порівняльну оцінку результату і самозвинувачення за погане рішення. Людина може шкодувати, бо інша альтернатива дала б кращий результат, і водночас — або окремо — бо вважає власний процес вибору невиправданим Connolly & Zeelenberg, 2002. Це пояснює, чому два однакові фінансові результати можуть породжувати різний прогноз жалю залежно від того, наскільки рішення здається відповідальним, необережним чи легко захищуваним.

Уникнення жалю тому працює не лише через страх поганого результату. Часто воно є страхом певного типу пояснення цього результату самому собі: «Я знав, що не варто було змінювати», «Я міг зробити очевидний крок», «Я відмовився від шансу». Саме це робить regret aversion чутливою до статус-кво, соціальних норм, доступності інформації та того, чи буде альтернативний результат видимим.

Очікуваний зворотний зв’язок: чому знання про відхилену альтернативу важливе

Жаль відрізняється від простої невдоволеності результатом тим, що для нього особливо важливе контрфактичне порівняння. Якщо після вибору людина ніколи не дізнається, що сталося б за іншого рішення, конкретний контрфакт може залишитися слабким або невизначеним. Якщо ж альтернативний результат гарантовано стане відомим, майбутня сцена порівняння стає психологічно яскравішою ще до вибору.

Огляд експериментів показав, що очікування інформації про відхилені результати може істотно змінювати рішення в лотереях, споживчому та міжособистісному виборі; при цьому напрям зміни не зводиться до більшої обережності Zeelenberg, 1999. У подальших експериментах у контекстах інвестицій та ultimatum game очікуваний зворотний зв’язок щодо відхиленої альтернативи міг посилювати готовність до ризику Zeelenberg & Beattie, 1997.

Уникнення жалю не дорівнює уникненню ризику

Це одне з найважливіших розрізнень. Уникнення ризику означає перевагу менш ризикового варіанта за певної структури наслідків і ймовірностей. Уникнення жалю означає перевагу варіанта, який очікувано зменшує майбутній контрфактичний біль або самозвинувачення. Іноді обидва мотиви ведуть до того самого вибору, але іноді — у протилежні боки.

Уявімо дві ситуації. У першій безпечний варіант гарантує прийнятний результат, а ризиковий може принести великий виграш або програш; якщо відхилений ризиковий результат потім буде відомий, людина може боятися жалю через втрачений великий виграш і ризикувати більше. У другій ситуації ризиковий варіант легко породжує думку «я сам це зробив», тоді як безпечний виглядає виправданим; тоді очікуваний жаль може зменшити ризик. Класичні експерименти прямо показали, що regret-minimizing choice не можна зводити до risk-minimizing choice Zeelenberg et al., 1996.

Новіші дослідження також знаходять зв’язок між активацією очікуваного жалю й обережнішим ризиковим вибором у конкретних парадигмах, але це не скасовує контекстної природи ефекту. Наприклад, три дослідження 2025 року з Balloon Analog Risk Task повідомили про сильніше уникнення ризику і вищу задоволеність вибором за умов актуалізації anticipated regret, причому ефект на ризик послаблювався під тиском часу Liu & Liu, 2025. Це сучасний окремий набір експериментів, а не універсальна оцінка для всіх типів рішень.

Уникнення жалю і неприйняття втрат — різні механізми

Сторінка ХАБу про неприйняття втрат описує асиметрію, за якої втрати відносно точки відліку за багатьох умов отримують більшу вагу, ніж співмірні виграші. Для цього не обов’язково уявляти конкретну відхилену альтернативу. Regret aversion, навпаки, за своєю логікою є порівняльною: людина уявляє, що могла б отримати інший наслідок, якби обрала інакше.

Обидва механізми можуть працювати одночасно. Наприклад, інвестор може не продавати актив і через те, що продаж фіксує психологічну втрату, і через те, що боїться: після продажу ціна зросте, а він відчує гострий жаль. Але це різні гіпотези, і одна поведінка не доводить автоматично жодної з них. Наукове пояснення потребує дизайну, який розділяє втрату, ризик, feedback, відповідальність і контрфактичне порівняння.

Дія, бездіяльність і два види очікуваного жалю

Перед рішенням можна шкодувати про обидві сторони майбутнього. Action anticipated regret — це прогноз жалю через те, що людина зробила певну дію: «Що, якщо я втручуся й стане гірше?» Inaction anticipated regret — прогноз жалю через те, що вона нічого не зробила: «Що, якщо я відмовлюся від дії й потім зрозумію, що втратив шанс?» Ці два прогнози можуть тягнути вибір у різні боки.

У метааналізі 81 дослідження здоров’язбережувальної поведінки з 45 618 учасниками anticipated regret був пов’язаний з намірами (r = 0,50) і реальною поведінкою (r = 0,29). Більший anticipated regret через вчинення дії передбачав слабші наміри й поведінку, а більший regret через бездіяльність — сильніші Brewer et al., 2016. Це сильне узагальнення для поведінки, пов’язаної зі здоров’ям, але його не слід переносити як однаковий числовий закон на інвестиції, кар’єру, стосунки чи інші сфери.

Інший метааналіз у межах theory of planned behaviour об’єднав 25 досліджень для намірів (N = 11 254) і вісім для поведінки (N = 2 035). Зв’язок anticipated regret з намірами становив r = 0,47, а з поведінкою — r = 0,28; змінна давала додаткову прогностичну інформацію понад стандартні компоненти моделі Sandberg & Conner, 2008.

Два подальші дослідження, що одночасно вимірювали очікуваний жаль від дії та бездіяльності в кількох видах поведінки, показали внесок обох компонентів у прогноз намірів; у середньому inaction regret був сильнішим, хоча для окремих рішень action regret залишався важливим Sandberg et al., 2016. Практично це означає, що запитання лише «чи шкодуватиму я, якщо зроблю?» створює однобоку рамку. Симетричний аналіз вимагає другого питання: «чи шкодуватиму я, якщо не зроблю?»

Чи бездіяльність справді захищає від жалю

Інтуїція підказує, що відмова від рішення, відкладання, делегування або збереження статус-кво можуть зменшити особисту відповідальність, а отже й жаль. Частина експериментальної літератури справді пов’язує уникнення рішення з такою функцією. Однак сучасне узагальнення показує значно складнішу картину.

Систематичний огляд і багаторівневий метааналіз 2023 року включив 59 оцінок ефекту з 13 статей і п’ять стратегій уникнення рішення: статус-кво, omission, inaction inertia, делегування та відкладання. Загальний ефект зниження post-decision regret не досяг статистичної значущості (g = −0,23; p = 0,063). Надійно менший жаль спостерігався лише для збереження статус-кво (g = −0,45), а для інших стратегій висновок залишився невизначеним Han et al., 2023.

Отже, «нічого не робити, щоб потім не шкодувати» не є загальною психологічною гарантією. За певних умов бездіяльність сама стає джерелом сильного контрфакту. Це особливо очевидно, коли людина згодом бачить, що доступна дія могла суттєво покращити результат.

Зв’язок з упередженням бездіяльності

Очікуваний жаль може підтримувати упередження бездіяльності, але ці поняття не тотожні. Omission bias описує асиметрію оцінювання, коли шкода від активної дії за певних умов здається гіршою або більш винною, ніж співмірна шкода від невтручання. Regret aversion описує прогноз майбутнього жалю та його вплив на вибір. Людина може уникнути дії через очікуване самозвинувачення, але може так само діяти саме для того, щоб уникнути майбутнього жалю про бездіяльність.

Це розрізнення важливе для етики, медицини, інвестицій і повсякденних рішень. Факт, що варіант є «дією», не визначає його моральну або практичну якість. Так само факт, що бездіяльність здається психологічно безпечнішою, не означає, що вона мінімізує реальні ризики.

Очікуваний жаль може покращувати сам процес рішення

Уникнення жалю часто описують лише як джерело помилок, але експериментальні дані показують і конструктивну сторону. У п’яти експериментах Jochen Reb перевіряв, що відбувається, коли жаль стає більш помітним до вибору. Підвищена помітність жалю послідовно змушувала учасників витрачати більше часу на рішення, а в кількох дослідах — збирати більше інформації Reb, 2008.

Це не означає, що довше рішення автоматично краще. Додаткова інформація може бути корисною, зайвою або навіть способом відкладати дію. Але результат показує принципову річ: anticipated regret змінює не лише кінцеву опцію, а й сам процес рішення — кількість пошуку, уважність і час, який людина готова витратити.

Коли прогноз жалю стає неточним

Regret aversion спирається на афективне прогнозування, а воно має межі. Людина повинна уявити не тільки подію, а й майбутню версію себе: що вона знатиме, з чим порівнюватиме, наскільки швидко адаптується, чи знайде виправдання рішенню, чи з’являться нові цілі. Усі ці компоненти важко передбачити точно.

Експерименти Gilbert та колег показують, що люди можуть переоцінювати майбутнє самозвинувачення і відносний жаль Gilbert et al., 2004. У такому разі теперішнє рішення оптимізується під емоцію, яка в реальності була б слабшою, коротшою або легше переосмислювалася. Це створює своєрідну «премію за уникнення жалю»: людина може відмовитися від цінної можливості, переплатити за гарантію чи зберігати неефективний статус-кво заради захисту від перебільшено прогнозованого почуття.

Водночас помилка може бути і протилежною. Людина іноді недооцінює майбутній жаль від бездіяльності, особливо коли негайна дія має витрати, незручність або тривогу, а пропущений наслідок віддалений у часі. Тому науково корисніше говорити не про «занадто багато» чи «занадто мало» жалю взагалі, а про точність конкретного прогнозу в конкретній структурі рішення.

Жаль і розчарування: схожі емоції з різною логікою

Розчарування зазвичай виникає, коли результат гірший, ніж людина очікувала або сподівалася. Для жалю особливо характерне порівняння з альтернативою власного вибору: «інше рішення могло дати більше». Класична література знаходила відмінності у феноменології, думках і поведінкових тенденціях цих емоцій, а також підкреслювала роль agency та відповідальності.

Однак сучасна література не підтримує жорстку формулу, ніби жаль можливий лише за повної особистої відповідальності. Експериментальні сценарії показують, що люди можуть повідомляти жаль і за частково вимушених або слабко контрольованих обставин; межі між жалем, розчаруванням і самозвинуваченням залежать від оцінювання ситуації та її формулювання Matarazzo et al., 2021. Тому в енциклопедичному описі краще зберігати розрізнення, не перетворюючи його на абсолютну діагностичну межу між емоціями.

Де очікуваний жаль реально впливає на поведінку

Найкраще узагальнене evidence сьогодні є не для «всіх рішень», а для окремих доменів. У поведінці, пов’язаній зі здоров’ям, очікуваний жаль стабільно пов’язаний з намірами та діями в метааналізах Brewer et al., 2016; Sandberg & Conner, 2008. В експериментальній науці про рішення важливий корпус робіт демонструє роль expected feedback, порівняння з відхиленими альтернативами та можливість як risk-averse, так і risk-seeking ефектів Zeelenberg et al., 1996.

У споживчому виборі та маркетингу regret regulation використовують для пояснення небажання змінювати варіант, пошуку гарантій, інформаційної поведінки, післякупівельного порівняння та реакції на втрачений шанс. Інтегративна Theory of Regret Regulation 1.0 систематизувала стратегії, за допомогою яких люди намагаються попередити anticipated regret або впоратися з experienced regret Zeelenberg & Pieters, 2007.

У фінансах, кар’єрі, покупках та стосунках популярність regret-based пояснень набагато випереджає якість прямих узагальнених даних. Окремі експерименти й моделі дають правдоподібні механізми, але не дозволяють автоматично переносити числові ефекти з лабораторних лотерей або health behavior на всі життєві рішення. Для енциклопедичної статті це принципове обмеження: домен має значення.

Чи є уникнення жалю когнітивним упередженням

Не обов’язково. У традиції когнітивних упереджень bias зазвичай означає відтворюваний зсув від релевантного стандарту судження або вибору. Anticipated regret — це психологічна змінна: прогнозована емоція, яка може входити в корисність або мотивацію. Щоб назвати конкретний вибір упередженим, потрібно показати, який стандарт порушено і чому вага жалю робить рішення гіршим за цим стандартом.

Якщо людина справді цінує емоційний спокій і свідомо готова поступитися частиною очікуваної матеріальної вигоди, такий вибір може відображати її преференції, а не помилку. Якщо ж вона систематично переоцінює майбутній жаль, ігнорує жаль від бездіяльності або плутає якість рішення з випадковим результатом, regret aversion може сприяти неефективному вибору. Сам термін тому не є діагнозом і не позначає один універсальний дефект мислення.

Науковий статус і межі узагальнення

Існування anticipated regret як психологічно значущого чинника добре підтримане різними лініями evidence: формальними моделями, лабораторними експериментами, проспективними дослідженнями поведінки та метааналізами в окремих сферах. Особливо стабільні висновки стосуються зв’язку anticipated regret з поведінковими намірами у контекстах поведінки, пов’язаної зі здоров’ям і впливу expected feedback на вибір.

Натомість немає підстав формулювати універсальний коефіцієнт «сили regret aversion» або вважати, що очікуваний жаль завжди робить людей обережнішими. Ефект залежить від структури альтернатив, ймовірностей, feedback, відповідальності, часової перспективи, виду поведінки й того, наскільки доступна уява про відхилений результат. Частина найсильніших метааналітичних даних походить зі здоров’язбережувальної поведінки, тому узагальнення на інші домени повинні залишатися обмеженими.

Так само змішані дані існують щодо ідеї, що уникнення рішення захищає від подальшого жалю. Метааналіз decision avoidance знайшов надійний ефект для статус-кво, але не підтвердив однаково надійного зниження жалю для всіх стратегій уникнення Han et al., 2023. Отже, науковий образ феномена — не правило «люди уникають жалю», а набір умов, за яких прогноз жалю змінює спосіб обробки інформації та вибір.

Як використовувати жаль як інструмент рішення

Запитання «про що я більше шкодуватиму?» може бути корисним, якщо воно розширює часовий горизонт і повертає в поле зору наслідки бездіяльності. Воно стає слабким інструментом, коли замінює собою оцінку ймовірностей, реальних втрат, оборотності рішення, альтернативної вартості та власних цілей. Практичний сенс anticipated regret — додати ще одну перспективу, а не оголосити її головною.

1. Поставте симетричні запитання

Замість одного сценарію «що, якщо я зроблю і пожалкую?» сформуйте два: «що, якщо я зроблю і пожалкую?» та «що, якщо я не зроблю і пожалкую?». Це зменшує однобокість action regret або inaction regret і змушує порівнювати обидва контрфакти.

2. Відокремте результат від якості рішення

Хороше рішення може дати поганий результат, якщо в ситуації була невизначеність; погане рішення іноді випадково дає добрий результат. Перед вибором варто зафіксувати, які дані, ймовірності, обмеження й цілі були відомі. Це допомагає пізніше не переписувати історію під результат і не перетворювати hindsight на доказ того, що «правильний варіант був очевидним».

3. Перевірте, чи побачите ви відхилений результат

Якщо альтернативний наслідок ніколи не стане відомим, прогноз конкретного контрфактичного жалю може мати меншу вагу, ніж у ситуації, де ви гарантовано побачите, що сталося б за іншого вибору. Очікуваний зворотний зв’язок — один із найкраще досліджених чинників вибору під впливом жалю Zeelenberg, 1999.

4. Оцініть ціну «емоційного страхування»

Іноді безпечніший варіант, гарантія, дефолт або відмова від зміни купують не кращий зовнішній результат, а менший ризик майбутнього самозвинувачення. Це може бути свідомою цінністю. Корисно лише назвати її прямо: «Я готовий заплатити цю ціну саме за зменшення можливого жалю». Така формула робить компроміс видимим.

5. Для високих ставок не замінюйте прогнозом жалю оцінку ризику

У медичних, фінансових, правових та інших рішеннях з високими ставками anticipated regret може бути одним із параметрів цінностей, але не замінює статистичні ризики, професійну консультацію й аналіз альтернатив. Емоційна яскравість майбутнього сценарію не робить його імовірнішим.

Типові помилки в популярному поясненні regret aversion

Перша помилка — називати уникнення жалю «страхом ризику». Експерименти показують, що regret minimization може підштовхувати як до безпечнішого, так і до ризиковішого вибору. Друга — ототожнювати його з неприйняттям втрат: loss aversion стосується асиметрії виграшів і втрат, regret aversion — контрфактичного порівняння з відхиленою альтернативою. Третя — припускати, що бездіяльність автоматично зменшує майбутній жаль; метааналітичні дані цього не підтверджують для всіх стратегій.

Четверта помилка — вважати anticipated regret точним передбаченням experienced regret. Афективне прогнозування може бути помилковим. П’ята — називати будь-який вибір під впливом жалю «ірраціональним». Якщо емоційні наслідки справді входять у цілі людини, вони є частиною її преференцій. Питання раціональності виникає тоді, коли прогноз систематично неточний, рамка асиметрична або рішення суперечить власним довгостроковим цілям.

FAQ

Чи уникнення жалю — це те саме, що неприйняття втрат?

Ні. Неприйняття втрат описує більшу вагу втрат порівняно зі співмірними виграшами відносно точки відліку. Уникнення жалю виникає через прогноз контрфактичної емоції: людина уявляє, що інший вибір міг дати кращий результат. Обидва механізми можуть діяти одночасно, але їх треба розрізняти.

Чи очікуваний жаль завжди робить вибір обережнішим?

Ні. Він може сприяти безпечнішому вибору, але може й збільшувати ризик, якщо саме ризиковий варіант краще захищає від майбутнього жалю через втрачену можливість. Напрям залежить від структури альтернатив і від того, який feedback людина очікує отримати.

Чому бездіяльність іноді здається психологічно безпечнішою?

Бездіяльність може зменшувати відчуття особистої причинності та самозвинувачення, а статус-кво часто легше виправдати. Проте це не універсально: якщо людина бачить, що могла діяти й отримати кращий результат, саме бездіяльність може стати сильним джерелом жалю.

Чи корисно запитувати себе «про що я більше шкодуватиму?»

Так, як додатковий кут аналізу. Найкраще ставити питання симетрично — про жаль від дії й про жаль від бездіяльності — і перевіряти його разом з імовірностями, реальними наслідками, оборотністю рішення та власними цілями.

Чи можна повністю позбутися regret aversion?

Мета зазвичай не в тому, щоб «вимкнути» жаль. Передбачення емоцій може бути корисним сигналом. Важливіше підвищити точність прогнозу, не забувати альтернативний контрфакт, відокремлювати якість процесу від випадкового результату й помічати, коли психологічна ціна жалю починає домінувати над іншими критеріями.

Чи є уникнення жалю психологічним розладом?

Ні. Це поняття з психології та економіки прийняття рішень, а не клінічний діагноз. Сам факт, що людина враховує можливий майбутній жаль, нічого не говорить про наявність психічного розладу.