Травматичне горе: горювання після раптової або насильницької смерті
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 4 жовтня 2026 · Редакційна політика
Травматичне горе — це опис горювання, у якому смерть близької людини сталася за раптових, насильницьких або інших травматичних обставин, а переживання самої втрати переплітається з реакціями на подію смерті. Людина може одночасно сумувати за померлим, прагнути повернути зв’язок із ним, не вірити в остаточність втрати й знову переживати образи, звуки або моменти, пов’язані з тим, як сталася смерть.
Термін «травматичне горе» корисний для опису такого поєднання втрати й травматичного досвіду, але сам по собі не є окремим офіційним діагнозом у МКХ-11 або DSM-5-TR. Сильне горе після вбивства, самогубства, аварії, бойової загибелі, катастрофи або раптової природної смерті не означає автоматично ні посттравматичний стресовий розлад, ні розлад тривалого горювання. Огляд травматичних втрат підкреслює, що навіть після тяжких обставин більшість людей не відповідають критеріям цих розладів, хоча їхній дистрес може бути дуже значним (Rubin, Malkinson & Witztum, 2020).
Ця стаття пояснює психологію горювання після раптової або насильницької смерті, межу між горем і травматичними розладами, ознаки, за яких потрібне професійне оцінювання, та способи підтримки. Вона не замінює клінічної діагностики.
Що таке травматичне горе
Будь-яка смерть близької людини може переживатися як потрясіння. У понятті травматичного горя акцент припадає на ситуації, де смерть була раптовою, насильницькою, жахливою, безпосередньо загрозливою, сталася на очах у близького або залишила після себе образи й обставини, з якими психіці особливо важко впоратися.
До таких обставин можуть належати вбивство, самогубство, дорожньо-транспортна пригода, бойова загибель, терористичний напад, катастрофа, нещасний випадок, раптова загибель під час стихійного лиха, а також деякі раптові смерті від медичних причин. Раптова смерть не обов’язково є насильницькою, а насильницька смерть майже завжди додає до втрати окремий пласт переживань, пов’язаних із небезпекою, несправедливістю, обставинами смерті або тим, що людина бачила чи про що дізналася.
Науковий статус поняття варто формулювати точно: травматичне горе — клінічно й психологічно значущий опис контексту горювання, а не самостійна універсальна діагностична категорія. Діагностувати можуть конкретний розлад, якщо виконані його критерії: наприклад, ПТСР, розлад тривалого горювання, депресивний епізод або інший стан. Сам факт травматичної смерті діагнозу не встановлює.
Базова сторінка про горювання після втрати пояснює загальні механізми горя. Тут фокус вужчий: що змінюється, коли психіці доводиться одночасно інтегрувати факт смерті й наслідки травматичної події.
Чому раптова або насильницька смерть може ускладнювати горювання
Після очікуваної смерті людина також може переживати надзвичайно тяжке горе. Раптовість або насильницькість не роблять втрату «важливішою», але можуть додавати задачі, яких немає або менше при інших видах горювання.
Передусім психіці доводиться засвоювати сам факт, який не мав часу стати частиною очікуваної реальності. Звідси можливі повторювані думки «цього не може бути», автоматичне очікування дзвінка або повідомлення, миттєве забування факту смерті після пробудження, сильний шок під час звичних дій.
Другий шар стосується обставин. Людина може знати деталі смерті, бачити їх на власні очі, уявляти те, чого не бачила, чекати результатів розслідування або медичних висновків, повертатися до останньої розмови й будувати численні сценарії «якби». У разі насильницької смерті до горя можуть приєднуватися гнів, страх, потреба в справедливості, недовіра, відчуття порушеного порядку світу.
Третій шар — фізіологічна реакція на загрозу. Сон може стати поверхневим, тіло — напруженим, різкі звуки — викликати здригання, а нагадування про подію — хвилю серцебиття, нудоти чи паніки. Такі реакції в перші дні та тижні можуть бути частиною гострої відповіді на надзвичайну подію й не означають автоматично ПТСР.
Систематичний огляд факторів ризику симптомів розладу тривалого горювання, що охопив 120 досліджень і 61 580 учасників, виявив статистично значущі, хоча невеликі зв’язки з неочікуваною та насильницькою або неприродною смертю. Сильнішими були деякі інші чинники, зокрема виражені проблеми ще до втрати та депресивні симптоми (Buur et al., 2024). Отже, обставини смерті мають значення, але не визначають наперед траєкторію конкретної людини.
Що людина може переживати в перші дні й тижні
Після раптової або насильницької смерті спектр реакцій дуже широкий. У різних людей вони з’являються в іншому порядку, змінюються протягом дня й можуть чергуватися з короткими періодами відносного спокою.
Можливі:
• шок, оніміння, відчуття нереальності;
• гостра туга й сильне прагнення до померлої людини;
• плач або, навпаки, тимчасова нездатність плакати;
• недовіра до факту смерті;
• гнів на винних, на лікарів, державні інституції, себе, померлу людину або світ;
• провина та нескінченне прокручування можливих альтернатив;
• нав’язливі образи обставин смерті;
• уникання місця події, новин, фотографій, розмов або інших нагадувань;
• підвищена настороженість, здригання, тривога за інших близьких;
• безсоння, кошмари, виснаження;
• труднощі з концентрацією, пам’яттю та прийняттям рішень;
• зміни апетиту й тілесні прояви стресу;
• потреба багато разів розповідати історію смерті або, навпаки, небажання говорити про деталі;
• відчуття, що інші люди живуть «у звичайному світі», до якого важко повернутися.
Інтенсивність ранніх реакцій сама по собі не є критерієм психічного розладу. У матеріалі про гостре горе докладніше описано перші дні й тижні після втрати. Клінічне значення визначається не одним симптомом, а структурою реакцій, їхньою тривалістю, контекстом, динамікою та впливом на функціонування.
Горе і травматичні реакції можуть існувати одночасно
Горювання орієнтоване насамперед на втрачений зв’язок: людина сумує за конкретною особою, прагне її присутності, думає про спільне життя, відчуває порожнечу після неї й поступово перебудовує життя в реальності, де цієї людини вже немає.
Травматична реакція орієнтована насамперед на небезпеку й подію: психіка знову повертається до того, що сталося, ніби загроза досі актуальна; людина уникає нагадувань, насторожено стежить за небезпекою, переживає флешбеки або фізіологічну активацію.
Після насильницької смерті ці процеси можуть накладатися. Наприклад, фотографія померлого одночасно викликає теплу пам’ять і образ місця загибелі. Дорога, де сталася аварія, може бути і нагадуванням про людину, і сигналом небезпеки. Річниця смерті може посилювати тугу, а звук, схожий на звук події, — реакцію загрози.
Саме тому оцінювання травматичного горя має дивитися на обидва виміри, а не зводити все переживання або до «травми», або лише до «горя». Огляд Rubin, Malkinson і Witztum описує цей принцип як необхідність одночасно враховувати функціонування, травматичні симптоми, історію смерті та психологічний зв’язок із померлою людиною (2020).
Травматичне горе, ПТСР, розлад тривалого горювання і депресія: у чому різниця
Схожі переживання можуть входити до різних станів, тому діагностика за окремим симптомом ненадійна. Безсоння трапляється при горюванні, ПТСР, депресії та тривожних розладах. Уникання може бути способом тимчасово регулювати біль, симптомом ПТСР або частиною розладу тривалого горювання. Провина може бути пов’язана з втратою, травмою або депресією.
Нормальне і гостре горювання
Горе після смерті близького — природна реакція на втрату. Воно може бути дуже сильним, особливо на початку, і не має універсального календаря. Напади туги, плач, гнів, тимчасова дезорганізація, труднощі зі сном, хвилі болю на свята й річниці можуть виникати без психічного розладу.
Стаття «Скільки триває горе» пояснює, чому немає однієї «нормальної» кількості тижнів або місяців. Важливіше дивитися на динаміку, здатність поступово відновлювати життя та на те, чи не формується стійкий патологічний синдром.
Посттравматичний стресовий розлад
ПТСР — окремий психічний розлад після травматичної події. Для нього центральними є не сама туга за померлим, а специфічна структура травматичних симптомів. У МКХ-11 це повторне переживання травми «тут і тепер», уникання нагадувань і стійке відчуття актуальної загрози; у DSM-5-TR діагностична структура ширша. У DSM смерть близької людини може бути травматичною експозицією за певних обставин, зокрема коли смерть була насильницькою або випадковою. Офіційний огляд критеріїв ПТСР доступний у Національному центрі ПТСР Міністерства у справах ветеранів США.
Людина може мати травматичне горе без ПТСР, ПТСР без розладу тривалого горювання або обидва розлади одночасно. Докладний клінічний матеріал про ПТСР належить окремій темі ХАБу.
Розлад тривалого горювання
Розлад тривалого горювання — офіційний діагноз у МКХ-11 і DSM-5-TR. Його ядро — стійке, всепоглинальне горювання з інтенсивною тугою за померлою людиною або постійною зосередженістю на ній, додатковими симптомами та істотним порушенням життя, причому реакція виходить за очікувані культурні, соціальні й релігійні норми.
МКХ-11 і DSM-5-TR мають різні діагностичні алгоритми й часові межі, тому їх не можна змішувати.
У МКХ-11, код 6B42, реакція має зберігатися атипово довго після втрати. Реакції, що тривають менш ніж шість місяців, не відповідають цій часовій вимозі; довший перебіг оцінюють разом із характерним ядром симптомів, інтенсивним емоційним болем, значним порушенням функціонування та тим, чи перевищує реакція очікувані соціальні, культурні або релігійні норми. Сам факт, що минуло шість місяців, діагнозу не встановлює. Порівняння чинних критеріїв МКХ-11 і DSM-5-TR наведено в огляді Eisma (2023), а актуальна класифікація ВООЗ доступна в браузері МКХ-11 ВООЗ.
У DSM-5-TR часовий поріг інший: смерть має статися щонайменше 12 місяців тому для дорослих і щонайменше 6 місяців тому для дітей та підлітків. Крім інтенсивної туги або зосередженості на померлому, DSM-5-TR вимагає щонайменше трьох із восьми додаткових симптомів, що проявляються майже щодня протягом щонайменше останнього місяця, а також клінічно значущого дистресу або порушення функціонування та виходу реакції за культурні, соціальні чи релігійні норми. Це прямо уточнено в офіційному оновленні DSM-5-TR Американської психіатричної асоціації.
Отже, «мені все ще дуже боляче через шість місяців» не є діагнозом. Так само раптовість смерті не перетворює горювання на розлад автоматично. Про клінічну межу докладніше йдеться в матеріалі про тривале горювання і потребу в допомозі.
Депресивний епізод
Депресивний епізод і горювання можуть перетинатися, але це різні клінічні явища. У горі біль часто пов’язаний із конкретною втратою, може приходити хвилями й співіснувати з моментами тепла, гумору, вдячності або полегшення. При депресивному епізоді пригнічення й втрата здатності отримувати задоволення частіше стають ширшими та охоплюють багато сфер життя. Самозвинувачення при горі нерідко концентрується на тому, що людина зробила або не зробила щодо померлого; при депресії можливе глобальне відчуття нікчемності.
Це орієнтири для розуміння, а не домашній тест. Горе й депресивний розлад можуть існувати одночасно, і діагноз потребує повної клінічної оцінки.
Гостра стресова реакція і гострий стресовий розлад
Ці назви належать різним класифікаційним підходам і не є взаємозамінними.
У DSM-5-TR гострий стресовий розлад — діагноз, симптоми якого тривають від трьох днів до одного місяця після травматичної події; офіційний огляд наведено на сторінці Національного центру ПТСР.
У МКХ-11 гостра реакція на стрес не класифікується як психічний розлад: це нормальна за своєю природою короткочасна реакція на надзвичайний стресор, яка все одно може потребувати підтримки. Таке розрізнення було закладене в розробку МКХ-11 і підтверджене у працях робочої групи ВООЗ (Maercker et al., 2013).
Тому сильна дезорієнтація, плач, тремтіння, тривога або ступор у перші години й дні після страшної звістки не слід автоматично трактувати як психічний розлад.
Тривожні розлади
Після раптової смерті людина може боятися, що інші близькі теж раптово помруть, часто перевіряти телефони, уникати дороги або лікарні, де сталася смерть, переживати напади паніки. Частина таких реакцій може бути безпосередньо пов’язана з горем або травматичною подією. Тривожний розлад встановлюють тоді, коли виконана його власна структура критеріїв, а не лише тому, що людина сильно тривожиться після втрати.
Відчуття присутності померлого і психотичні симптоми
Після смерті близької людини люди іноді відчувають її присутність, чують у пам’яті голос, на мить ніби бачать знайомий силует, ведуть внутрішній діалог або бачать яскраві сни. Великий міждисциплінарний огляд дійшов висновку, що переважна більшість таких сенсорних і квазісенсорних переживань у контексті горювання є доброякісними й мають оцінюватися з урахуванням біографічного, стосункового та культурного контексту (Kamp et al., 2020).
Такі переживання самі по собі не доводять психоз, не є доказом буквальної присутності померлої людини й не потребують патологізації. Інша ситуація — стійка втрата контакту з реальністю, виражена дезорганізація, небезпечні наказові голоси, тяжке сплутання або поведінка, що створює безпосередню загрозу. Тут потрібне термінове клінічне оцінювання.
Наскільки раптова або насильницька смерть підвищує ризик ускладненого перебігу
На рівні груп дослідження показують підвищений ризик тяжких і стійких симптомів після насильницьких та неприродних втрат. Метааналіз 37 досліджень із 5911 дорослими, які пережили вбивство, самогубство або нещасний випадок, виявив значущі зв’язки симптомів тривалого горювання з супутньою психопатологією, суїцидальністю, румінацією, попередньою травматизацією та характеристиками зв’язку з померлою людиною; автори водночас наголошували на переважно поперечному дизайні досліджень і неоднорідності доказів (Heeke et al., 2019).
Окремий метааналіз неприродних втрат повідомляв дуже високі зведені оцінки розладу тривалого горювання, але між дослідженнями була величезна неоднорідність, використовувалися різні методики й попередні діагностичні підходи (Djelantik et al., 2020). Таку цифру не можна перетворювати на прогноз для окремої людини. Сучасний висновок обережніший і корисніший: раптова або насильницька смерть є одним із факторів ризику, а не долею.
Ризик формується сукупністю обставин: попереднім психічним здоров’ям, близькістю стосунку, наявністю інших втрат і травм, соціальними умовами, доступом до підтримки, необхідністю брати участь у розслідуванні, медійному висвітленні чи судових процесах, а також тим, чи продовжується небезпека.
Для України це особливо важливо через війну, де втрата може відбуватися на тлі повторних обстрілів, переміщення, невизначеності та нових смертей. Окремий огляд 2026 року розглядає травматичні втрати, горювання й розлад тривалого горювання саме в українському воєнному контексті (Frankova & Leshchuk, 2026). Воєнний контекст змінює умови горювання, але не створює окремого універсального «воєнного» діагнозу горя.
Провина, «якби» та нескінченне повернення до останніх подій
Після раптової смерті розум природно шукає причинність і контроль. Звідси з’являються думки: «якби я подзвонив раніше», «якби ми поїхали іншою дорогою», «я мав переконати його залишитися», «чому я не помітила», «чому вижив я».
Контрфактичне мислення може створювати ілюзію, що минуле було повністю передбачуваним і керованим. Людина оцінює своє рішення, вже знаючи наслідок, хоча до події цього знання не мала. В інших випадках провина має реальний моральний зміст і потребує не заспокійливої фрази «ти ні в чому не винен», а уважного розгляду фактів, відповідальності, меж контролю та можливості жити далі без нескінченного самопокарання.
Метааналіз насильницьких втрат виявив сильний зв’язок румінації з тяжчими симптомами тривалого горювання (Heeke et al., 2019). Це асоціація, а не доказ того, що будь-яке повторне обдумування є шкідливим. Повернення до історії смерті може бути частиною осмислення; проблемою воно стає, коли думки зациклюються, не дають нової інформації, посилюють самозвинувачення й блокують повсякденне життя.
Докладніше цей досвід розглянуто в статті «Почуття провини після смерті близького: “я мав зробити більше”».
Нав’язливі образи, флешбеки й уникання
Людина може мимоволі бачити образ місця смерті, згадувати останню розмову, чути звук аварії або знову уявляти те, як близький помирав. Якщо вона була свідком події, спогад може бути надзвичайно сенсорним. Якщо не була — психіка іноді заповнює прогалини уявними картинами.
Нав’язливий образ ще не дорівнює флешбеку, а флешбек сам по собі ще не встановлює ПТСР. Для діагнозу ПТСР потрібен повний синдром і клінічно значущий вплив. Водночас часте повторне переживання травми «наче це відбувається зараз», сильне уникання та стійке відчуття поточної загрози — важливі причини звернутися на оцінювання.
Уникання теж має різні функції. У перші дні людина може дозувати контакт із речами померлого або деталями смерті, щоб не бути постійно перевантаженою. Але якщо через місяці життя дедалі звужується — людина не може виходити з дому, проїжджати певним районом, бачити родичів, спати без постійних перевірок або говорити про померлого взагалі — це може підтримувати травматичний синдром і потребує професійної оцінки.
Немає вимоги «розповісти все до найдрібніших деталей» одразу після смерті. Підтримка не має перетворюватися на примусове відтворення травматичної історії.
Зв’язок із померлою людиною не потрібно стирати
Сучасна психологія горювання не вимагає психологічно «відрізати» померлу людину від внутрішнього життя. Пам’ять, внутрішній діалог, особисті ритуали, розповіді про людину, продовження важливих для неї цінностей або збереження певних предметів можуть стати частиною адаптації.
Проблема визначається не самим фактом внутрішнього зв’язку, а його функцією. Спогад може підтримувати життя або повністю блокувати його; ритуал може допомагати інтегрувати втрату або ставати примусовим і виснажливим. Психологічна робота полягає не в обов’язковому «відпусканні», а в тому, щоб зв’язок із померлою людиною міг співіснувати з реальним життям того, хто залишився.
При травматичній смерті це особливо важливо, тому що історія того, як людина загинула, може на певний час захопити весь образ померлого. Терапевтична мета часто включає повернення ширшої біографії: ким ця людина була, як жила, що було між вами до останніх хвилин, що з її присутності продовжує мати значення.
П’ять стадій горя не є обов’язковим маршрутом
Популярна схема заперечення, гніву, торгу, депресії та прийняття походить із праць Елізабет Кюблер-Росс про переживання людей, які помирають. Її пізніше широко перенесли на горювання після смерті близького, але сучасні дані не підтверджують універсальної послідовності п’яти стадій. Огляд критики стадійної моделі вказує на дуже слабку доказову основу її використання як обов’язкової траєкторії горя (Daniel, 2025).
Людина не «застрягла на неправильній стадії», якщо сьогодні відчуває полегшення, завтра лють, потім кілька годин працює, а вночі знову плаче. Нелінійність є характерною рисою горювання.
Одна із сучасних моделей — двопроцесна модель — описує коливання між орієнтацією на втрату й орієнтацією на відновлення життя. Систематичний огляд 22 кількісних і змішаних досліджень загалом підтримав її придатність для опису того, як люди справляються з утратою, водночас зазначивши потребу в кращих дослідженнях втручань (Fiore, 2021). Це модель для розуміння, а не графік, який людина повинна виконати.
Що може допомагати в перші тижні після травматичної смерті
Перші завдання часто дуже конкретні. Людині треба спати хоча б уривками, їсти, пити воду, вирішувати документи, організовувати поховання, контактувати з поліцією або лікарнею, повідомляти іншим, дбати про дітей і водночас витримувати власний шок. У цей період практична допомога нерідко важливіша за складні психологічні пояснення.
Корисними можуть бути:
• одна або дві надійні людини, які допомагають із дзвінками, транспортом, їжею й документами;
• зменшення кількості рішень там, де це можливо;
• захист від небажаних запитань, фото, відео або медійної уваги;
• право говорити про смерть і право не говорити про деталі;
• простий режим сну, їжі, води, гігієни та короткого руху настільки, наскільки це можливо;
• чергування контакту з горем і коротких перерв від нього;
• присутність людей, які можуть витримати сильні емоції без поспішних порад;
• поступове повернення до необхідних справ без вимоги «стати як раніше»;
• збереження важливих форм пам’яті й зв’язку з померлим.
Систематичний огляд соціальної підтримки після раптової або насильницької смерті виявив досить послідовний зв’язок більшої підтримки з меншими симптомами депресії та переважно з меншими симптомами ПТСР, але результати щодо специфічно ускладненого горя були суперечливими (Scott et al., 2020). Отже, підтримка має значення, але її не слід подавати як гарантовані «ліки» від тяжкого горювання.
Для близьких практичний матеріал є в статті «Як підтримати людину після смерті близького».
Чого не потрібно вимагати від людини, яка горює
Не потрібно вимагати швидкого прийняття смерті. Прийняття факту й емоційна інтеграція можуть розвиватися нерівномірно.
Не потрібно вимагати пробачення винних, якщо смерть була насильницькою. Це моральне й особисте питання, а не психологічний обов’язок.
Не потрібно вимагати позбутися речей померлого за певний термін. Для когось раннє впорядкування речей полегшує життя; іншій людині потрібні місяці або роки.
Не потрібно нав’язувати релігійне чи містичне пояснення смерті. Воно може бути опорою, якщо відповідає світогляду самої людини, і додатково травмувати, якщо суперечить йому.
Не потрібно змушувати докладно переказувати подію, «щоб випустити емоції». Готовність, темп і клінічна мета мають значення.
Не потрібно вимагати «бути сильним заради дітей». Дітям зазвичай важливі надійний дорослий, правдива відповідна віку інформація й безпечне місце для власних емоцій, а не дорослий, який повністю приховує горе.
Коли варто звернутися до психолога або психотерапевта
Звертатися можна не лише тоді, коли вже є діагноз. Після травматичної смерті фахівець може допомогти структурувати хаос, розібрати провину, працювати з травматичними спогадами, підтримувати адаптацію до втрати й оцінити, чи сформувався окремий розлад.
Особливо вагомими причинами для професійної оцінки є:
• сильні травматичні спогади, кошмари або флешбеки, що не слабшають і суттєво порушують життя;
• стійке уникання, через яке життя дедалі більше звужується;
• постійна гіперпильність і відчуття, ніби небезпека триває навіть у безпечній ситуації;
• тяжке й тривале порушення сну;
• різке збільшення вживання алкоголю або інших речовин для приглушення переживань;
• стійка нездатність виконувати базові повсякденні дії;
• виражена депресивна симптоматика, втрата інтересу майже до всього, глобальне відчуття безнадії або нікчемності;
• горе, яке тривалий час залишається всепоглинальним, тяжким, функціонально руйнівним і може відповідати критеріям розладу тривалого горювання;
• стійка втрата контакту з реальністю, тяжке сплутання чи небезпечні психотичні симптоми;
• думки про самогубство, намір або підготовка до заподіяння собі смерті.
Матеріал «Психолог при втраті та горюванні» пояснює, коли звертатися й як обирати фахівця саме після втрати.
Якщо після смерті близького з’явилися суїцидальні думки, це окрема ситуація безпеки, яку слід оцінювати прямо, а не пояснювати лише «нормальним горем». Якщо є конкретний намір заподіяти собі шкоду, людина не може гарантувати власну безпеку, є безпосередня загроза життю або тяжка втрата контакту з реальністю, потрібна невідкладна допомога. В Україні єдиний номер екстреної допомоги 112 працює по всій території країни; актуальну інформацію публікує МВС України.
Яка психотерапія має доказову підтримку
Травматичне горе не має одного універсального протоколу для всіх, тому що клінічна мішень може бути різною. В однієї людини домінує природне гостре горювання, і їй потрібна підтримка та час. В іншої сформувався ПТСР, у третьої — розлад тривалого горювання, у четвертої вони поєднуються.
Для розладу тривалого горювання найсильніша сучасна база стосується психологічних втручань, спеціально спрямованих на горе. Систематичний огляд і мережевий метааналіз 40 рандомізованих досліджень із 4566 учасниками показав користь психологічних втручань; ефективні програми часто включали когнітивно-поведінкові компоненти, роботу з униканням і контактом із болісним матеріалом, реконструкцію історії, соціальну підтримку та інші елементи. Для медикаментозних втручань і дитячих програм даних було недостатньо (Pleshka et al., 2025).
Саме для травматичних втрат є менша, але перспективна база. У невеликому рандомізованому дослідженні 40 дорослих, які втратили близьких у дорожніх аваріях, 12-тижнева інтернет-когнітивно-поведінкова програма зменшувала симптоми тривалого горювання, ПТСР і депресії порівняно з листом очікування; водночас вибірка була малою, а вибування з лікування — високим, тому цей результат слід вважати попереднім, а не універсальним доказом для всіх травматичних втрат (Lenferink et al., 2023).
Якщо центральним розладом є ПТСР, лікування має орієнтуватися на доказові методи для ПТСР. Якщо центральною проблемою є розлад тривалого горювання — на втручання, спрямоване на горе. При поєднанні обох потрібна клінічна формуляція, яка враховує і травматичну історію, і втрачений зв’язок. Наявність болісних спогадів сама по собі не означає, що людині потрібно негайно проходити інтенсивну травмофокусовану терапію.
Як підтримати близьку людину після травматичної смерті
Найкраща підтримка починається не з правильної фрази, а зі здатності залишатися поруч і реагувати на конкретну потребу.
Замість «скажи, якщо щось буде треба» часто краще запропонувати певну дію: «Я можу привезти їжу у вівторок», «Я поїду з тобою до поліції», «Я заберу дітей на дві години», «Я можу відповідати на дзвінки родичів, якщо ти не хочеш».
Не вимагайте подробиць смерті. Якщо людина сама розповідає, слухайте без допиту й без спроб негайно змінити тему. Якщо вона не хоче говорити, тиша може бути формою підтримки.
Не перетворюйте її реакції на тест «правильного горя». Вона може сміятися, працювати, злитися на померлого, годинами мовчати, плакати через дрібницю або кілька днів майже нічого не відчувати. Значення має загальна динаміка та безпека, а не відповідність очікуваному образу скорботи.
Не використовуйте фрази «час лікує», «треба відпустити», «все сталося не просто так», «принаймні він не мучився», якщо сама людина не поділяє таке бачення. Вони часто закривають розмову саме тоді, коли потрібне визнання реальності втрати.
Підтримка після травматичної смерті може бути довгою. Через кілька тижнів навколишнє життя повертається до звичного темпу, а для людини, яка горює, найважчий період іноді лише починається. Повторна коротка присутність через місяць, три місяці або на значущу дату може бути ціннішою за один інтенсивний контакт одразу після поховання.
Особливі контексти травматичного горя
Після самогубства близької людини
Горювання після самогубства може містити гостре питання «чому?», провину, сором, гнів, страх осуду й стигму. Людина може нескінченно аналізувати останні розмови або шукати ознаки, які «мала помітити». Ці переживання належать до психології горювання після самогубства; власний суїцидальний ризик людини, яка залишилася, потребує окремої прямої оцінки.
Смерть від самогубства не дозволяє автоматично зробити висновок, що близькі матимуть ПТСР або розлад тривалого горювання. Водночас така втрата належить до насильницьких або неприродних втрат, для яких у групових дослідженнях ризик тяжчих симптомів вищий.
Після вбивства
При вбивстві горе часто розгортається паралельно з кримінальним провадженням, судом, медійною увагою та контактом із деталями смерті. Гнів і потреба в справедливості можуть бути центральними. Судовий вирок, навіть якщо він відповідає очікуванням, не «закриває» горе автоматично. Психологічна адаптація й правосуддя — пов’язані, але різні процеси.
Після аварії або нещасного випадку
Випадковість провокує сильне контрфактичне мислення: інший маршрут, інший час, один дзвінок, ремінь безпеки, рішення сісти за кермо. Якщо людина вижила в тій самій події, до горя можуть додаватися власні тілесні травми й травматичні симптоми. Важливо розділяти реальні факти відповідальності й ретроспективне відчуття, ніби наслідок можна було передбачити з абсолютною точністю.
Під час війни
Війна створює умови, де горювання може відбуватися без стабільного відчуття безпеки. Нові повітряні тривоги, обстріли, служба інших близьких, переміщення, неможливість провести звичний похорон або повернути тіло можуть підтримувати відчуття загрози й ускладнювати простір для горювання.
При цьому психологічне горювання після смерті залишається горюванням. Бойовий стрес, військова служба, ветеранський досвід і клінічні травматичні механізми мають власні контексти. Для оцінювання конкретної людини важливо розуміти, що з її симптомів пов’язане з втратою, що — з прямою травматичною експозицією, а що — з поточною реальною небезпекою.
Після смерті партнера, дитини або батьків
Обставини смерті — лише один вимір втрати. Інший — місце людини в житті того, хто залишився. Смерть партнера змінює побут, прив’язаність і образ спільного майбутнього; смерть дитини може руйнувати базові уявлення про порядок поколінь; смерть батьків змінює сімейну структуру й власне відчуття покоління.
Якщо травматичні обставини накладаються на такі втрати, обидва виміри потрібно враховувати. Окремі матеріали ХАБу розглядають смерть партнера, смерть мами або батька та смерть дитини.
Чи можна «пережити» травматичне горе
Адаптація не означає, що смерть перестає мати значення або що людина повинна повернутися до себе «до втрати». Більш реалістична мета — інтегрувати факт смерті у власну біографію, зменшити владу травматичних образів над теперішнім, відновити здатність бути в стосунках і діяльності, зберегти пам’ять про померлого та будувати життя, яке враховує незворотну зміну.
У багатьох людей з часом гострота болю зменшується, навіть якщо сум повертається. Значущі дати, місця, музика, запахи, нові сімейні події або власний вік можуть знову активувати горе. Повернення хвилі болю після періоду відносної стабільності не означає, що вся адаптація «скасувалася».
Так само відновлення не зраджує померлу людину. Здатність сміятися, закохуватися, подорожувати, працювати, святкувати або відчувати задоволення не є показником недостатньої любові. Для багатьох саме повернення до життя стає способом нести зв’язок із померлим далі.
Часті запитання
Чи означає раптова смерть близького, що в мене буде ПТСР?
Ні. Раптова або насильницька смерть може підвищувати ризик травматичних симптомів, але ПТСР виникає не в кожного. Діагноз потребує конкретного комплексу симптомів, їх тривалості та клінічно значущого впливу. Дуже сильний шок у перші дні не дорівнює ПТСР.
Чи можна одночасно мати горе і ПТСР?
Так. Горювання і ПТСР описують різні процеси й можуть співіснувати. Горе зосереджується на втраті й зв’язку з померлою людиною; ПТСР — на травматичній події, повторному переживанні, униканні та відчутті поточної загрози. При травматичній смерті ці виміри часто переплітаються.
Якщо минуло шість місяців, а мені дуже боляче, це розлад тривалого горювання?
Ні. Шість місяців самі по собі не встановлюють діагноз. У МКХ-11 це лише мінімальний часовий орієнтир у ширшому наборі критеріїв, а в DSM-5-TR для дорослих часовий поріг становить щонайменше 12 місяців, для дітей і підлітків — 6 місяців. В обох системах потрібні характерні симптоми, значущий дистрес або порушення функціонування та оцінка культурного контексту.
Скільки в нормі триває горе після раптової смерті?
Єдиного строку немає. Горе зазвичай змінюється з часом, але його хвилі можуть повертатися роками. Клінічно важливі не календарні очікування родичів, а динаміка, функціонування, тяжкість і структура симптомів. Докладніше: скільки триває горе.
Чи нормально постійно думати про те, як людина померла?
У ранньому горюванні повторне повернення до обставин смерті дуже поширене, особливо якщо смерть була раптовою. З часом у багатьох людей образ смерті втрачає домінування й у пам’яті знову з’являється ширша історія життя померлого. Якщо повторні образи залишаються надзвичайно інтенсивними, виникають флешбеки, стійке уникання або життя звужується навколо травми, варто пройти професійне оцінювання.
Чи нормально відчувати присутність померлої людини або бачити її уві сні?
Такі переживання можуть бути частиною типового горювання. Вони не означають автоматично психоз і не є науковим доказом буквальної присутності померлого. Значення має контекст, здатність розрізняти внутрішній досвід і зовнішню реальність, рівень дистресу та вплив на поведінку.
Чи треба змусити себе ходити на місце смерті, щоб «перебороти страх»?
Універсального правила немає. Самостійне різке занурення в найтяжчі нагадування може бути надмірним, а повне тривале уникання іноді підтримує травматичні симптоми. Якщо страх істотно обмежує життя, краще обговорити його з фахівцем і за потреби працювати з униканням у структурований спосіб.
Чи треба віддати речі померлого, щоб рухатися далі?
Ні. Немає доказового строку, після якого людина «повинна» роздати речі. Рішення можна приймати тоді, коли є достатньо ресурсу. Збереження частини речей, фотографій або ритуалів пам’яті може бути нормальною формою продовження психологічного зв’язку.
Чи потрібно пройти всі п’ять стадій горя?
Ні. П’ять стадій не є обов’язковою послідовністю, і сучасна психологія не використовує їх як календар нормального горювання. Емоції можуть повторюватися, поєднуватися й змінюватися без заданого порядку.
Чи допомагає психолог одразу після смерті?
Психологічна допомога може бути корисною вже одразу, якщо людина її хоче або потребує підтримки, але кожному не потрібна обов’язкова психотерапія після втрати. У перші дні часто важливі безпека, практична допомога, людська присутність і можливість поступово відновлювати базове функціонування. Спеціалізоване лікування потрібне тоді, коли є конкретна клінічна мішень: ПТСР, розлад тривалого горювання, депресивний розлад, тяжка тривога чи інший стан.
Що робити, якщо близька людина говорить, що не хоче жити після втрати?
Сприймати це серйозно й запитувати прямо про безпеку, не зводячи вислів до «звичайної скорботи». Подальші дії залежать від наявності наміру, плану, доступу до засобів, поточного стану й здатності людини залишатися в безпеці. Для цієї ситуації використовуйте окремий матеріал про суїцидальні думки та отримання допомоги. При безпосередній небезпеці телефонуйте 112.
Головне
Травматичне горе виникає там, де психологічний біль втрати переплітається з наслідками раптової, насильницької або іншої травматичної смерті. Це реальний і часто дуже тяжкий досвід, але не окремий автоматичний діагноз.
Раптова або насильницька смерть підвищує ризик ПТСР і розладу тривалого горювання на рівні груп, проте не визначає наперед долю конкретної людини. Більшість людей після травматичної втрати не мають обов’язково пройти шлях психічного розладу.
Горе, ПТСР, розлад тривалого горювання, депресивний епізод і гострі стресові реакції мають різну структуру. Їх розрізняють за комплексом симптомів, часом, контекстом і функціонуванням, а не за одним сильним переживанням.
Відновлення не вимагає забути померлу людину. Воно полягає в тому, щоб смерть перестала повністю визначати теперішнє, а пам’ять і зв’язок отримали місце в житті, яке знову може рухатися.
Пов’язані статті
Джерела
• American Psychiatric Association. (2024). DSM-5-TR Update, September 2024. Офіційне оновлення
• Buur, C., Zachariae, R., Komischke-Konnerup, K. B., Marello, M. M., Schierff, L. H., & O’Connor, M. (2024). Risk factors for prolonged grief symptoms: A systematic review and meta-analysis. Clinical Psychology Review, 107, 102375. PubMed
• Daniel, T. (2025). The Stubborn Persistence of Grief Stage Theory. OMEGA—Journal of Death and Dying, 91(3), 1140–1154. PubMed
• Djelantik, A. A. A. Manik J., Smid, G. E., Mroz, A., Kleber, R. J., & Boelen, P. A. (2020). The prevalence of prolonged grief disorder in bereaved individuals following unnatural losses: Systematic review and meta regression analysis. Journal of Affective Disorders, 265, 146–156. PubMed
• Eisma, M. C. (2023). Prolonged grief disorder in ICD-11 and DSM-5-TR: Challenges and controversies. Australian & New Zealand Journal of Psychiatry, 57(7), 944–951. Повний текст
• Fiore, J. (2021). A Systematic Review of the Dual Process Model of Coping With Bereavement (1999–2016). OMEGA—Journal of Death and Dying, 84(2), 414–458. PubMed
• Frankova, I., & Leshchuk, I. (2026). Traumatic loss, bereavement, and prolonged grief disorder in times of war: insights from Ukraine. European Neuropsychopharmacology, 106, 112768. PubMed
• Heeke, C., Kampisiou, C., Niemeyer, H., & Knaevelsrud, C. (2019). A systematic review and meta-analysis of correlates of prolonged grief disorder in adults exposed to violent loss. European Journal of Psychotraumatology, 10(1), 1583524. PubMed
• Kamp, K. S., Steffen, E. M., Alderson-Day, B., Allen, P., Austad, A., Hayes, J., Larøi, F., Ratcliffe, M., & Sabucedo, P. (2020). Sensory and Quasi-Sensory Experiences of the Deceased in Bereavement: An Interdisciplinary and Integrative Review. Schizophrenia Bulletin, 46(6), 1367–1381. PubMed
• Lenferink, L. I. M., Eisma, M. C., Buiter, M. Y., de Keijser, J., & Boelen, P. A. (2023). Online cognitive behavioral therapy for prolonged grief after traumatic loss: a randomized waitlist-controlled trial. Cognitive Behaviour Therapy, 52(5), 508–522. PubMed
• Maercker, A., Brewin, C. R., Bryant, R. A., Cloitre, M., Reed, G. M., van Ommeren, M., Humayun, A., Jones, L. M., Kagee, A., Llosa, A. E., Rousseau, C., Somasundaram, D. J., Souza, R., Suzuki, Y., Weissbecker, I., Wessely, S. C., First, M. B., & Saxena, S. (2013). Diagnosis and classification of disorders specifically associated with stress: proposals for ICD-11. World Psychiatry, 12(3), 198–206. Повний текст
• Міністерство внутрішніх справ України. (2026). Спецпроєкт МВС «112 — єдиний номер безпеки для всієї країни». Офіційне джерело
• Pleshka, A., Crawford, S., Wellsby, M., Bahji, A., O’Connor, C., Trieu, J., Beck, A., Faqiri, M., & Devoe, D. (2025). Treatments for Prolonged Grief Disorder: A Systematic Review and Network Meta-Analysis. OMEGA—Journal of Death and Dying. PubMed
• Rubin, S. S., Malkinson, R., & Witztum, E. (2020). Traumatic Bereavements: Rebalancing the Relationship to the Deceased and the Death Story Using the Two-Track Model of Bereavement. Frontiers in Psychiatry, 11, 537596. PubMed
• Scott, H. R., Pitman, A., Kozhuharova, P., & Lloyd-Evans, B. (2020). A systematic review of studies describing the influence of informal social support on psychological wellbeing in people bereaved by sudden or violent causes of death. BMC Psychiatry, 20, 265. PubMed
• Stroebe, M., & Schut, H. (1999). The dual process model of coping with bereavement: rationale and description. Death Studies, 23(3), 197–224. PubMed
• U.S. Department of Veterans Affairs, National Center for PTSD. Acute Stress Disorder. Офіційний матеріал
• U.S. Department of Veterans Affairs, National Center for PTSD. DSM-5 Criteria for PTSD. Офіційний матеріал
• World Health Organization. ICD-11 for Mortality and Morbidity Statistics. Офіційна класифікація