Тома Аквінський: біографія, пізнання, воля, пристрасті та середньовічна психологія
Оновлено: 2 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 10 вересня 2026 · Редакційна політика
Тома Аквінський (близько 1225–1274) створив одну з найвпливовіших середньовічних моделей людської душі та її здібностей. У його системі сприймання, уява, пам’ять, інтелект, бажання, воля, вибір і пристрасті утворюють послідовну архітектуру людської дії. Саме тому Аквінський важливий для історії психології: він показує, як у XIII столітті питання про пізнання й поведінку вже розкладали на окремі функції, аналізували їхні об’єкти, тілесні умови та взаємний вплив.
Його підхід виріс із арістотелівської філософії природи, латинської християнської традиції та середньовічних дискусій, у яких важливу роль відігравали також арабомовні мислителі. Аквінський систематично перебудував учення про душу для власної системи, надав волі центральне місце у людській дії та створив надзвичайно докладну класифікацію пристрастей. У результаті постала модель, яка століттями визначала мову європейських розмов про психічні здібності, мотивацію та емоційне життя.
Тома Аквінський і місце його в історії психології
Середньовічна психологія у томістичній традиції була вченням про душу як принцип життя, її пізнавальні та потягові здібності, їхню тілесну основу і роль у дії. Сам термін «психологія» закріпився значно пізніше, однак університетські трактати про душу вже охоплювали проблеми, які сьогодні належать до психології сприймання, пам’яті, мислення, мотивації, емоцій та прийняття рішень.
Для Аквінського ключовим античним орієнтиром був Арістотель. Водночас Платон залишався важливою частиною давнішого інтелектуального тла, з яким середньовічна думка постійно співвідносила питання про душу, пізнання та моральне життя. Арістотелівський трактат «Про душу» давав загальну схему здібностей живої істоти, а етичні праці — мову бажання, вибору, чеснот і характеру. Середньовічний автор поєднав цю основу з дискусіями Авіценни, Аверроеса, Августина та інших мислителів. Так сформувалася розвинена «психологія здібностей»: психічне пояснюється через те, що саме здатна робити жива істота — відчувати, уявляти, пам’ятати, мислити, прагнути й обирати.
Коротка біографія Томи Аквінського
Тома народився близько 1225 року в Роккасекці поблизу Аквіно, між Римом і Неаполем, у заможній родині. Дитинство він частково провів у бенедиктинському монастирі Монтекассіно, а згодом навчався в Неаполі. Саме там він познайомився з новими для латинського Заходу масивами арістотелівської філософії та з домініканським орденом, який поєднував проповідницьке служіння з інтенсивною університетською освітою.
Близько дев’ятнадцяти років Тома вступив до домініканців попри опір родини. Після затримки, спричиненої сімейним конфліктом, він продовжив навчання в Парижі, а 1248 року вирушив до Кельна, де працював під керівництвом Альберта Великого. Альберт був одним із головних провідників систематичного освоєння Арістотеля та арабомовної філософії в латинському університетському світі, і цей інтелектуальний контекст став визначальним для Аквінського.
У 1250-х роках Тома повернувся до Паризького університету, здобув ступінь магістра теології й викладав там. Наступне десятиліття він провів переважно в Італії, працюючи в домініканських навчальних центрах і при папському дворі. Саме в цей період він розгорнув дві великі синтетичні праці — «Суму проти язичників» і «Суму теології». У 1268 році Аквінський удруге повернувся до Парижа, де активно полемізував із різними тлумаченнями Арістотеля, а 1272 року переїхав до Неаполя.
7 березня 1274 року Тома помер у цистерціанському абатстві Фоссанова дорогою на Другий Ліонський собор. Його корпус надзвичайно великий: окрім двох «Сум», він залишив диспутаційні питання, коментарі до Арістотеля, трактати та біблійні коментарі. Для психологічної історії особливо важливі питання 75–89 першої частини «Суми теології» про людську душу та пізнавальні здібності, а також питання 22–48 першої частини другої частини про пристрасті.
Душа і здібності: томістична карта психічного
Аквінський приймає арістотелівську тезу, що душа є формою живого тіла, тобто принципом, завдяки якому організоване тіло є живою істотою певного виду й виконує властиві йому життєві дії. Це дозволяє описувати людину як цілісність, у якій значна частина психічних функцій здійснюється через тілесні органи. Водночас інтелектуальну здатність він вважає особливим рівнем, який у його метафізиці має власний спосіб дії.
У питанні про здібності душі Аквінський розрізняє п’ять великих родів: вегетативні, чуттєві, потягові, рухові та інтелектуальні. Вегетативні забезпечують живлення, ріст і відтворення. Чуттєві дають сприймання й внутрішнє опрацювання чуттєвого матеріалу. Потягові спрямовують істоту до того, що постає добрим, або від того, що постає шкідливим. Рухові реалізують переміщення, а інтелектуальні відкривають людині універсальні поняття, судження й міркування.
Пізнавальні та потягові здібності
Для психології особливо важливе його розрізнення між пізнавальними й потяговими силами. Пізнавальна здатність представляє предмет: ми бачимо, уявляємо або розуміємо щось. Потяг реагує на предмет уже як на значущий для істоти — привабливий, небажаний, досяжний, небезпечний, корисний. Через це в Аквінського пізнання, мотивація та емоційна реакція утворюють функціональний ланцюг. Людина діє у світі, який вона спочатку певним чином сприймає й оцінює.
Як починається пізнання: зовнішні та внутрішні чуття
Пізнання людини, за Аквінським, починається з чуттєвого досвіду. П’ять зовнішніх чуттів дають інформацію про конкретні властивості речей. Для складної поведінки цей матеріал проходить подальше опрацювання. Тому поруч із зовнішніми чуттями він описує чотири внутрішні: спільне чуття, уяву, оцінювальну або когітативну здатність і пам’ять.
Спільне чуття інтегрує дані різних каналів і дає змогу розрізняти те, що надходить через різні органи, наприклад співвідносити видиме з іншими чуттєвими властивостями. Уява зберігає образи після припинення безпосередньої дії предмета. Оцінювальна здатність у тварин схоплює практичне значення конкретного об’єкта — наприклад, небезпеку хижака. У людини її досконалішу форму Аквінський називає когітативною здатністю або «частковим розумом». Пам’ять зберігає такі індивідуально значущі змісти.
Ця схема цікава тим, що внутрішні чуття Аквінський пов’язує з тілесними органами й мозком. У сучасній термінології ці сили мають власний історичний зміст, а сама постановка питання виразно функціональна: між сенсорним входом і абстрактним мисленням є рівень інтеграції, образного представлення, оцінювання конкретної ситуації та збереження досвіду. Саме тут проходить один із найцікавіших мостів від середньовічної теорії душі до історії досліджень сприймання та пам’яті.
Інтелект: як із чуттєвого досвіду виникає поняття
Чуттєві здібності працюють із конкретним: цим кольором, цим звуком, цією людиною, цією подією. Інтелект у системі Аквінського дає можливість схоплювати універсальне — наприклад, бачити окреме дерево і формувати поняття дерева. Для пояснення цього переходу він, слідом за Арістотелем, розрізняє можливісний і активний інтелект.
Активний і можливісний інтелект
Можливісний інтелект спочатку відкритий до інтелігібельних змістів і здатний приймати універсальні поняття. Активний інтелект виконує функцію абстрагування: працюючи з чуттєвими образами, він робить зміст придатним для інтелектуального пізнання. У томістичній картині універсальне знання тому має чуттєве походження, але формується через інтелектуальну операцію. Образи й внутрішні чуття дають людському мисленню матеріал, з яким воно працює.
Аквінський також наполягає, що кожна людина має власні активний і можливісний інтелекти. Це було принципово у його суперечці з аверроїстичним прочитанням Арістотеля, за яким можливісний інтелект можна було тлумачити як спільну для людей окрему інтелектуальну реальність. Для Аквінського індивідуальність мислення потребує індивідуального носія інтелектуальних актів: саме ця людина формує поняття, судить і міркує.
У ширшій перспективі його модель пізнання рухається від сприйнятого одиничного через образ і когітативну оцінку до поняття, судження та міркування. Вона стала одним із головних середньовічних способів пояснювати, як досвід перетворюється на знання. Для сучасної історії когнітивної психології тут важлива сама архітектура: різні рівні оброблення інформації мають різні функції й взаємодіють у єдиному пізнавальному акті.
Воля як раціональний потяг
Поряд з інтелектом у людській дії Аквінський ставить волю. Він визначає її як раціональний потяг: здатність прагнути того, що інтелект представляє як благо. Чуттєвий потяг реагує на конкретне приємне, неприємне, корисне або загрозливе; воля здатна орієнтуватися на благо, представлене розумом у загальнішій і практичній перспективі. Так воля входить у структуру цілеспрямованої поведінки.
Інтелект і воля в Аквінського працюють у взаємному русі. Інтелект представляє предмет і судить про те, що варто робити; у цьому сенсі пізнане благо рухає волю як її об’єкт. Воля, своєю чергою, може спрямовувати діяльність інтелекту: людина продовжує обдумувати питання, перемикає увагу, шукає аргументи або припиняє розгляд, тому що хоче це зробити. Отже, практичне рішення народжується з циклу пізнання, оцінки, прагнення і нового пізнавального опрацювання.
Свобода вибору і психологія людської дії
Вільний вибір Аквінський пов’язує з тією самою силою, що й волю. Воля та вільний вибір для нього є однією здатністю, хоча «хотіти» і «обирати» — різні акти. Вибір стосується конкретних засобів і можливостей дії після практичного розгляду. Людина може бачити одну й ту саму ситуацію з різних боків, порівнювати варіанти, змінювати фокус міркування і спрямовувати себе до певного рішення.
Ця модель робить людський учинок процесом. Об’єкт має бути сприйнятий або уявлений, потім постає як певне благо чи зло, викликає потяг, стає предметом практичного судження, наміру та вибору. Саме тому томістична психологія дії поєднує когнітивний і мотиваційний рівні. Рішення залежить від того, що людина помітила, як представила ситуацію, що вважає добрим і на чому зосередила увагу.
У цьому контексті особливо цікава роль пристрастей. Аквінський вважає, що сильна пристрасть може впливати на волю опосередковано: захоплювати увагу, підтримувати певні образи в уяві та змінювати практичну оцінку ситуації. Так він описує психологічний механізм, у якому емоційне збудження здатне перебудувати те, як людина бачить доступні варіанти, а через це — і те, до чого вона схиляється.
Пристрасті: середньовічна теорія емоцій
Найрозгорнутішу частину томістичної емоційної теорії містять питання 22–48 першої частини другої частини «Суми теології». Пристрасті душі, passiones animae, Аквінський розміщує у чуттєвому потязі. Вони виникають у відповідь на предмет, який пізнавальна система представляє як значущий, і супроводжуються тілесними змінами. Тому пристрасть у нього одночасно має оцінний, мотиваційний, переживальний і тілесний виміри.
Сучасне слово «емоція» частково перекривається з цією категорією, а історичне поняття пристрасті має власну структуру. Аквінський відрізняє пристрасті чуттєвого потягу від актів волі як раціонального потягу. Таке розрізнення дає йому можливість пояснювати, чому людина може щось емоційно переживати й водночас практично оцінювати власну реакцію, підтримувати її, перенаправляти або діяти всупереч першому імпульсу.
Два чуттєві потяги
Чуттєва мотиваційна система має два рівні. Пожадливий потяг, appetitus concupiscibilis, реагує на чуттєве благо або зло як таке: те, що приваблює, приносить задоволення, відштовхує чи завдає болю. Гнівливий потяг, appetitus irascibilis, активується там, де благо або зло пов’язане з труднощами, перешкодами, небезпекою чи необхідністю зусилля. Це дозволяє Аквінському класифікувати емоційні реакції за типом оцінюваної ситуації та напрямом поведінкового руху.
Одинадцять основних пристрастей
У пожадливій силі Аквінський виділяє шість пристрастей, організованих у три пари: любов і ненависть, бажання і відразу, радість і смуток. У гнівливій силі він описує п’ять: надію і відчай щодо складного майбутнього блага, страх і відвагу щодо складного майбутнього зла, а також гнів як реакцію на вже присутнє зло, якому можна протидіяти. Разом це одинадцять основних видів, під які він прагне підвести різноманіття чуттєвих пристрастей.
Ця таксономія стала одним із найвпливовіших продуктів середньовічної теорії емоцій. Вона пов’язує переживання з оцінкою добра і зла, часовою перспективою, досяжністю мети та можливістю подолати перешкоду. Страх, надія й відчай, наприклад, описуються через структуру майбутнього та оцінку власних шансів. У такій логіці емоційна реакція є способом, у який чуттєва система орієнтує істоту щодо значущої ситуації.
Розум, воля і пристрасті у моральній дії
Моральна оцінка пристрастей у Аквінського виникає через їхню участь у довільній дії. Сам рух чуттєвого потягу є природною частиною людської психіки; етичного значення він набуває у зв’язку з предметом, практичним судженням, волею та способом дії. Пристрасть, узгоджена з розумною оцінкою і правильно сформованою звичкою, може посилювати добрий учинок: людина приймає рішення й емоційно підтримує те, що робить.
Звідси випливає важлива для томізму ідея виховання емоційного життя. Чеснота формує стійкі способи реагування, завдяки яким чуттєві прагнення поступово узгоджуються з практичним розумом. Мета полягає в цілісній дії, де інтелект бачить доречну мету, воля її обирає, а пристрасті здатні підтримувати відповідну поведінку. Це зближує етичну теорію Аквінського з психологією характеру: повторювані дії створюють диспозиції, а диспозиції впливають на майбутні оцінки й реакції.
Арістотель і Тома Аквінський: спадкоємність і перетворення
Від Арістотеля Аквінський успадковує фундаментальну схему душі як форми живого тіла, поділ здібностей, чуттєве походження людського пізнання, роль образів у мисленні та уявлення про потяг як рушій поведінки. XIII століття ставить ці ідеї у нову інтелектуальну ситуацію. Аквінський працює після багатовікової християнської традиції та після перекладів Авіценни й Аверроеса, тому питання про індивідуальний інтелект, волю, свободу вибору і моральну відповідальність отримують у нього особливо розгорнуту форму.
Найпомітніше це видно у співвідношенні інтелекту й волі. Арістотелівська психологія дає основу для аналізу бажання і практичного розуму, а середньовічна традиція перетворює волю на окрему центральну здатність людської агентності. Аквінський одночасно зберігає залежність волі від пізнаного блага й надає їй активну роль у спрямуванні інших здібностей. Ця взаємність стала одним із головних вузлів пізнішої схоластичної психології.
Що томізм дав середньовічній психології
Внесок Аквінського можна побачити у трьох пов’язаних досягненнях. По-перше, він систематизував психічні функції від зовнішнього чуття до абстрактного інтелекту й показав, як вони передають одна одній зміст. По-друге, він побудував модель людської дії, у якій інтелект, воля та чуттєвий потяг мають різні ролі й водночас взаємно впливають. По-третє, він створив надзвичайно деталізовану таксономію пристрастей і включив її до теорії вибору, характеру й чесноти.
Томістична модель стала важливою частиною університетської традиції пізнього Середньовіччя та ранньомодерної Європи. Її підтримували, уточнювали й критикували наступні схоласти. Особливо продуктивними стали суперечки про свободу волі, статус інтелекту та можливість приписувати емоційні стани самій волі. Саме на цьому тлі пізніше формувалися альтернативні підходи Дунса Скота, Оккама та інших авторів.
Значення для сучасної історії психології
Для сучасної психології тексти Аквінського мають передусім історико-концептуальне значення. Вони зберігають один із найповніших середньовічних проєктів пояснення того, як людина переходить від відчуття до поняття, як оцінка породжує потяг, як емоційна реакція впливає на судження і як воля бере участь у виборі. Багато його фізіологічних та метафізичних передумов належать XIII століттю, а самі запитання легко впізнати у сучасних дослідженнях когніції, мотивації та емоцій.
Особливо цінною є функціональна послідовність його моделі. Сенсорний сигнал має бути інтегрований; образ може зберігатися без предмета; конкретна ситуація отримує практичне значення; інтелект формує загальні поняття і судження; чуттєвий потяг створює емоційно-мотиваційну реакцію; воля працює з благом, представленим практичним розумом. Це історична система, яка демонструє ранню й надзвичайно послідовну спробу описати психіку як організовану взаємодію різних функцій.
Висновок
Тома Аквінський перетворив середньовічне вчення про душу на розгорнуту систему пізнання, мотивації, емоцій і дії. Чуття дають матеріал досвіду, внутрішні чуття інтегрують і зберігають його, активний інтелект абстрагує універсальний зміст, можливісний інтелект приймає поняття, воля прагне пізнаного блага, а пристрасті надають ситуації чуттєвої та мотиваційної сили. Вибір виникає в координації цих рівнів.
Саме ця системність робить Аквінського центральною постаттю середньовічної психологічної думки. Його теорія показує, що задовго до появи психології як окремої науки європейська інтелектуальна традиція вже будувала складні моделі сприймання, пам’яті, мислення, волі, емоційної оцінки та самокерованої дії.
Поширені запитання
Хто такий Тома Аквінський?
Тома Аквінський — домініканський теолог і філософ XIII століття, один із найвпливовіших представників схоластики. Він систематично переосмислив Арістотеля й створив розгорнуті теорії людської душі, пізнання, волі, свободи вибору, пристрастей, чеснот і моральної дії.
Чому Тома Аквінський важливий для історії психології?
Його праці містять цілісну середньовічну модель психічних здібностей: зовнішні й внутрішні чуття, уяву, пам’ять, інтелект, чуттєві потяги, волю та механізми вибору. Аквінський також створив одну з найдетальніших середньовічних класифікацій емоційних станів.
Як Тома Аквінський пояснював пізнання?
Людське пізнання починається з чуттєвого досвіду. Внутрішні чуття інтегрують і зберігають конкретний матеріал, а активний інтелект абстрагує з образів універсальний зміст, який може прийняти можливісний інтелект. Так людина переходить від сприймання окремих речей до понять, суджень і міркувань.
Що таке воля у Томи Аквінського?
Воля — це раціональний потяг, спрямований до блага, яке представляє інтелект. Вона бере участь у добровільній дії, виборі та спрямуванні інших здібностей, зокрема може впливати на те, про що людина продовжує думати й на чому зосереджує увагу.
Що Тома Аквінський називав пристрастями?
Пристрасті — це рухи чуттєвого потягу, що виникають у відповідь на предмет, представлений як добро, зло, загроза, досяжна мета або перешкода. Вони мають психічний і тілесний виміри та впливають на мотивацію й практичну оцінку ситуації.
Скільки основних пристрастей виділяв Тома Аквінський?
Він систематизував одинадцять основних пристрастей: любов, ненависть, бажання, відразу, радість, смуток, надію, відчай, страх, відвагу та гнів. Шість належать до пожадливої сили, п’ять — до гнівливої.
Як пристрасті пов’язані з волею?
Пристрасті належать до чуттєвого потягу, а воля — до раціонального. У людській дії вони взаємодіють: пристрасть може змінювати увагу, уяву й практичну оцінку, а розум і воля можуть спрямовувати поведінку та формувати стійкі способи емоційного реагування.