Терапевтична історія #1: “Не висовуйся”

З вами Оксана Позняк, психолог-сексолог у транзакційному аналізі.

У цій рубриці я розповідатиму терапевтичні історії, звісно, з дозволу клієнтів.

Запит клієнтки: Страх проявити себе у соцмережах.

Страх, що хтось виразить агресію, і я не зможу це витримати.

Психолог (далі П): Це знайомі відчуття? Де і коли вони виявлялися так само, як і зараз, коли хочеш заявити про себе?

Клієнт (далі К): Немає спогадів.

П: Як тіло реагує, коли кажете про цей страх?

К: Ступор, не можу поворухнутися. Тяжко дихаю. Почастішало серцебиття та каша в голові.

П: Чому така реакція, ніби це небезпека? Коли була схожа ситуація?

К: Коли треба було виступати перед аудиторією.

П: Щось пов'язане із говорінням? Хто вас соромив?

К: Це не лише моя історія. Батько бив маму. Мама була в завмерлому стані, щоб упоратися зі страхом. Я сиділа під столом, і все це бачила.

П: Ви були свідком насильства. Це травматична історія для вас. Вам було страшно і за себе, і за маму. Маленька дівчинка хотіла поділити біль мами.

Дихайте…

Повільний вдих.

Повільний видих.

Дихайте і відчувайте стопи. Праву стопу, ліву стопу.

Що ти могла б зробити, якби була там, Доросла?

К: СТОП! Говорю голосно і твердо! Не можна лаятися та з'ясовувати стосунки перед дітьми. Не можна бити жінок! Це травматично для дітей!

П: Візьміть за руку свою маленьку дівчинку та відведіть її безпечне місце.

P.S. Клієнтка переживала неодноразово такі розбірки батьків. На тілесному рівні закріпився страх «не висуватись», бо «прилетить».

Далі буде.

З любов’ю до вас,

психологиня Оксана Позняк