Теорія шести рукостискань: експеримент малого світу Мілґрема і Треверса
Оновлено: 2 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 3 вересня 2026 · Редакційна політика
Теорія шести рукостискань — популярна назва ідеї про те, що двох людей у великій соціальній мережі часто можна з’єднати коротким ланцюгом особистих знайомств. Її наукове ядро пов’язане з «проблемою малого світу» та експериментами Стенлі Мілґрема і його колег. Але формула «між будь-якими людьми рівно шість рукостискань» — це спрощення: класичні дослідження не встановили універсальної сталої, однакової для всіх людей, країн і типів зв’язків.
Класична технічна публікація Джеффрі Треверса і Стенлі Мілґрема 1969 року починалася з 296 стартових учасників у Небрасці та Бостоні. 217 із них справді передали матеріал далі, а 64 ланцюги зрештою досягли цільової людини у Массачусетсі. Серед завершених ланцюгів середня кількість посередників становила 5,2. Саме такі результати стали одним із джерел знаменитої культурної формули про «шість рукостискань».
Що таке теорія шести рукостискань
У повсякденному формулюванні теорія стверджує: незнайомі люди можуть бути пов’язані через невелику кількість спільних знайомих. Науково точніше говорити не про «закон шести», а про феномен малого світу — можливість існування коротких шляхів між віддаленими вузлами великої соціальної мережі.
Людину тут можна уявити як вузол мережі, а взаємне особисте знайомство — як зв’язок між двома вузлами. Якщо Олена знає Андрія, Андрій знає Марію, а Марія знає Тараса, між Оленою і Тарасом існує короткий соціальний шлях, хоча вони ніколи не зустрічалися. Питання малого світу полягає в тому, наскільки короткими є такі шляхи у великих реальних суспільствах і чи можуть люди знайти їх, маючи лише локальну інформацію про власних знайомих.
Від Стенлі Мілґрема до експерименту малого світу
У 1967 році Стенлі Мілґрем опублікував у Psychology Today статтю The Small-World Problem і описав експериментальний спосіб простежувати ланцюги знайомств. Це була інша дослідницька програма, ніж його знамениті експерименти з підкорення авторитету. Детальніше про самого дослідника: Стенлі Мілґрем: біографія, експерименти та внесок у соціальну психологію.
Ідея процедури була простою. Дослідники обирали цільову людину та стартових учасників, які її не знали. Кожен учасник отримував інформацію про ціль і мав передати папку не безпосередньо їй, а лише своєму особистому знайомому — людині, з якою він був знайомий на ім’я і яку вважав соціально ближчою до цілі. Наступний учасник робив те саме. Ланцюг або доходив до цілі, або переривався, коли хтось відмовлявся продовжувати.
Як проходило дослідження Треверса і Мілґрема 1969 року
Джеффрі Треверс і Стенлі Мілґрем опублікували перший детальний технічний звіт про метод у журналі Sociometry. Стартові групи набирали в Небрасці та Бостоні, а цільовою людиною був біржовий брокер у Массачусетсі. Учасникам повідомляли його ім’я, адресу, професію та іншу базову інформацію, але забороняли просто надіслати папку незнайомій цілі.
Стартова людина могла передати папку лише тому, кого особисто знала.
Вона мала обрати знайомого, який, на її думку, був ближчим до цільової людини.
Кожен наступний учасник повторював цю процедуру.
Дослідники відстежували рух папки за допомогою контрольних карток і збирали дані про учасників та їхні зв’язки.
Ланцюг вважався завершеним лише тоді, коли матеріал фактично доходив до цілі.
Це важлива деталь: експеримент вимірював не лише існування потенційного короткого шляху в мережі. Він також перевіряв, чи здатні звичайні люди послідовно знаходити такий шлях, орієнтуючись на дуже обмежену інформацію.
Що показали 296 стартових учасників
У дослідженні було 296 стартових осіб. Однак 79 із них не передали матеріал навіть першому знайомому. Отже реально рух почали 217 ланцюгів. До цільової людини дійшли 64 — це 29% тих ланцюгів, які стартували фактично.
Для 64 завершених ланцюгів автори визначали довжину як кількість посередників між стартовою людиною і ціллю. Середнє значення становило 5,2 посередника. Ланцюги, що починалися у Бостоні, в середньому були коротшими, ніж ті, що починалися у Небрасці, тобто навіть у межах одного дослідження довжина шляху залежала від географічного та соціального контексту.
Ще один показовий результат — концентрація шляхів. 48% завершених ланцюгів пройшли через лише трьох людей безпосередньо перед досягненням цілі. Дослідники називали таких людей соціометричними «зірками». Це показало, що соціальна мережа не є рівномірною: деякі зв’язки та люди можуть відігравати непропорційно велику роль у з’єднанні різних частин мережі.
Чому 5,2 не означає «рівно шість рукостискань»
Найвідоміше спрощення виникає вже на рівні рахунку. У статті 1969 року 5,2 — це середня кількість посередників у завершених ланцюгах. Це не те саме, що твердження «будь-які дві людини розділені рівно п’ятьма або шістьма контактами». Популярна формула округлює, змішує різні способи рахувати ланки й переносить результат конкретної вибірки на весь світ.
До того ж аналіз охоплював лише завершені ланцюги. Якщо довший ланцюг має більше можливостей перерватися, завершені ланцюги природно зміщуються у бік коротших. Треверс і Мілґрем самі обговорювали цю проблему: у їхній модельній поправці на випадання учасників медіана могла зміщуватися приблизно від п’яти до семи посередників. Отже навіть у класичній публікації «шість» не постає як непорушна природна стала.
Головне обмеження: більшість ланцюгів не завершилася
Із 217 ланцюгів, які реально почали рух, 153 перервалися. Причини могли бути різними: людина не хотіла витрачати час, не знала, кому передати матеріал, втрачала інтерес або вважала завдання безнадійним. Ця незавершеність — не технічна дрібниця, а ключова проблема інтерпретації.
Коли ми бачимо довжину лише успішних маршрутів, ми не знаємо, якими були б маршрути тих ланцюгів, що зупинилися. Тому класичний експеримент переконливо показав, що короткі соціальні шляхи можуть існувати й можуть бути знайдені, але значно слабше обґрунтовує твердження про точну середню відстань між довільними людьми в усьому суспільстві.
Що додали сучасні дослідження
У 1998 році Дункан Воттс і Стівен Строґац ввели формальну модель мереж малого світу. Вони показали, що мережа може одночасно мати високу локальну кластеризацію — коли знайомі однієї людини часто знайомі між собою — і короткі характерні шляхи між віддаленими вузлами. Це вже математична властивість мережі, а не твердження про конкретне число «шість».
У 2003 році Пітер Доддс, Робі Мухамад і Дункан Воттс провели глобальний експеримент соціального пошуку через електронну пошту. У ньому взяли участь понад 60 тисяч користувачів, які намагалися дістатися до 18 цільових осіб у 13 країнах. Після врахування випадання учасників дослідники оцінили медіанну довжину успішного пошуку приблизно у 5–7 кроків залежно від соціальної та географічної відстані між стартом і ціллю.
Цей результат підтримав широку ідею малого світу, але знову не встановив універсальне число. Автори також показали, що успіх пошуку сильно залежав від мотивації учасників, а маршрути часто проходили через звичайні слабші знайомства і професійні зв’язки, а не лише через надзвичайно популярних «хабів».
Експеримент малого світу і мережа малого світу — не одне й те саме
Ці поняття часто змішують. Експеримент малого світу — це емпірична процедура соціального пошуку: люди передають повідомлення через знайомих у напрямку заданої цілі. Мережа малого світу — це структурне поняття з науки про мережі: система, де локальні групи добре з’єднані, а між віддаленими частинами існують відносно короткі шляхи.
Люди можуть жити у мережі з короткими структурними шляхами, але не обов’язково вміти знаходити найкоротший шлях. Саме тому експерименти Мілґрема цікаві й сьогодні: вони досліджували не тільки структуру зв’язків, а й навігацію людини в соціальному світі за допомогою неповної інформації.
Що теорія шести рукостискань не доводить
Не доводить, що будь-які дві людини на Землі завжди розділені рівно шістьма знайомствами.
Не доводить, що 5,2 — універсальне середнє для всіх культур, епох і типів соціальних зв’язків.
Не означає, що всі можливі короткі шляхи люди здатні реально знайти.
Не скасовує вплив ізоляції, нерівності доступу до різних соціальних кіл, географії та культурних меж.
Не є психологічним законом на кшталт сталої величини: це популярне узагальнення низки емпіричних і мережевих досліджень.
Чому експеримент став важливим
Робота Мілґрема і Треверса дала дослідникам практичний спосіб ставити питання про великі соціальні мережі тоді, коли ще не існувало цифрових графів соціальних платформ. Замість абстрактної фрази «світ тісний» з’явилася вимірювана процедура: обрати старт, ціль, правила передачі й подивитися, які шляхи реально виникнуть.
Ця традиція стала одним із історичних джерел сучасної науки про мережі. Сьогодні короткі шляхи, кластеризацію, центральність і поширення інформації вивчають на масивних цифрових даних. Проте саме класичний експеримент нагадує, що соціальна мережа — це не лише математичний граф: кожен перехід у ній залежить від рішення конкретної людини.
Дослідження малого світу було лише однією частиною наукової програми Мілґрема. Його найвідоміший інший цикл робіт докладно розібрано тут: Експеримент Стенлі Мілґрема: підкорення авторитету, результати, критика та етика.
Короткі відповіді
Чи справді між будь-якими двома людьми рівно шість рукостискань? Ні. Наукові дослідження підтримують ідею відносно коротких соціальних шляхів, але їхня довжина залежить від мережі, вибірки, способу вимірювання та поведінки учасників.
Скільки ланцюгів завершилося в експерименті 1969 року? Із 296 стартових осіб 217 справді передали матеріал далі, а 64 ланцюги досягли цілі.
Що означають 5,2? Це середня кількість посередників між стартовою особою і ціллю серед 64 завершених ланцюгів у дослідженні Треверса і Мілґрема.
Хто створив теорію шести рукостискань? Коректніше не приписувати її одній людині як завершену «теорію». Мілґрем розробив експериментальну програму малого світу, а класичний технічний звіт 1969 року має двох авторів — Джеффрі Треверса і Стенлі Мілґрема. Пізніше феномен розвивали дослідники соціальних і математичних мереж.
Пов’язані статті
Джерела
Milgram S. The Small-World Problem. Psychology Today. 1967;1(1):61–67.
Travers J., Milgram S. An Experimental Study of the Small World Problem. Sociometry. 1969;32(4):425–443. DOI: 10.2307/2786545.
Watts D. J., Strogatz S. H. Collective dynamics of ‘small-world’ networks. Nature. 1998;393:440–442. DOI: 10.1038/30918.
Dodds P. S., Muhamad R., Watts D. J. An Experimental Study of Search in Global Social Networks. Science. 2003;301:827–829. DOI: 10.1126/science.1081058.
Kleinfeld J. S. Could It Be a Big World After All? The ‘Six Degrees of Separation’ Myth. Society. 2002.