Схема-терапія: що це, 18 схем, техніки та доказова база

2 вер.

Читати 13 хв

Схема-терапія — інтегративний психотерапевтичний підхід, який Джеффрі Янг почав розробляти в середині 1980-х років як розширення когнітивної терапії для людей із хронічними характерологічними й особистісними труднощами. У центрі підходу — ранні дезадаптивні схеми, способи подолання, схемні режими, базові емоційні потреби та терапевтичні стратегії, що поєднують когнітивну, поведінкову, експерієнційну й реляційну роботу.

Сучасні дослідження дають підстави вважати схема-терапію серйозним клінічним підходом, особливо в лікуванні розладів особистості. Водночас доказ ефективності терапії не означає, що кожна деталь її теоретичної моделі вже підтверджена однаково добре. Окремо потрібно оцінювати результати лікування, психометрію схем, структуру доменів, моделі потреб і механізми змін.

Коротко: схема-терапія має найпереконливішу доказову базу для розладів особистості, зокрема пограничного розладу особистості. Для багатьох інших станів дані перспективні, але помітно слабші або неоднорідніші. Схеми та режими — клінічні моделі для формулювання проблем, а не самостійні психіатричні діагнози.

Що таке схема-терапія

Схема-терапія намагається пояснити не лише те, що людина думає в конкретній ситуації, а й чому певні болісні теми знову й знову відтворюються в її стосунках, самооцінці та поведінці. Наприклад, нейтральна затримка відповіді може переживатися як неминуче покинення, звичайна помилка — як доказ власної дефективності, а близькість — як небезпека втрати автономії.

У терапії такі повторювані патерни розглядають через кілька взаємопов’язаних рівнів: схеми як стійкі організувальні теми, способи подолання як звичні відповіді на активацію схем і режими як поточні стани, у яких певні емоції, думки та дії тимчасово домінують. Мета роботи — не навісити на людину новий ярлик, а зробити патерн видимим і збільшити свободу реагування.

Як виникла схема-терапія

Джеффрі Янг працював у когнітивно-терапевтичній традиції Аарона Бека, але помічав, що частина пацієнтів із тривалими особистісними труднощами недостатньо відповідає на стандартну короткострокову когнітивну терапію. За даними International Society of Schema Therapy, розроблення нового підходу почалося в середині 1980-х років.

Історично схема-терапія виросла з когнітивної терапії, однак включила ширший спектр засобів роботи. Її генеалогічний зв’язок із Аароном Беком важливий: схема-терапію некоректно подавати як заперечення когнітивної традиції. Це радше її розширення для складніших і стійкіших патернів.

У 2003 році Янг, Джанет Клоско та Марджорі Вейшаар систематизували модель у книзі Schema Therapy: A Practitioner’s Guide. Відтоді підхід розвивався міжнародно: з’явилися групові формати, модифікації для різних клінічних популяцій, нові дослідження психометрії та спроби переглянути окремі теоретичні положення.

Базові емоційні потреби: важлива модель, а не біологічний закон

У класичній схема-терапії передбачається, що в дитинстві люди мають низку базових емоційних потреб: у безпечній прив’язаності та стабільності; в автономії, компетентності й відчутті ідентичності; у свободі виражати потреби та емоції; у спонтанності й грі; у реалістичних межах і самоконтролі. Хронічна фрустрація таких потреб розглядається як один із шляхів формування дезадаптивних схем.

Ця частина моделі клінічно впливова, але її не слід описувати як остаточно встановлену універсальну таксономію людських потреб. Сучасні автори самої схема-терапевтичної традиції переглядають теоретичні основи, зіставляють їх з іншими мотиваційними моделями й пропонують уточнення. Тому коректне формулювання — теоретична модель, що спрямовує формулювання випадку та терапевтичну роботу.

Ранні дезадаптивні схеми

Рання дезадаптивна схема — у моделі Янга стійка тема або патерн, що включає спогади, емоції, тілесні відчуття та переконання про себе й стосунки з іншими. Схема може формуватися рано, розвиватися протягом життя й активуватися в ситуаціях, які суб’єктивно нагадують колишній досвід.

Слово «рання» не означає, що будь-яку схему можна звести до однієї дитячої травми. У теорії враховують взаємодію темпераменту, повторюваного досвіду, сімейного та соціального середовища. А слово «схема» тут не є діагнозом і не означає, що людина завжди поводиться однаково.

Класичні 18 схем і п’ять доменів

У класичній версії 18 схем об’єднані у п’ять доменів. Цей поділ дуже поширений у навчанні та клінічній практиці, але нижче ми окремо пояснюємо його психометричні обмеження.

1. Роз’єднаність і відкидання

Покинутість / нестабільність — очікування, що значущі люди не зможуть залишатися доступними, надійними або близькими.
Недовіра / очікування скривдження — очікування, що інші використають, принизять, обдурять або завдадуть шкоди.
Емоційна депривація — очікування, що потреба в турботі, розумінні, захисті чи емоційній підтримці не буде достатньо задоволена.
Дефективність / сором — глибинне переживання себе як поганого, небажаного, неповноцінного або негідного любові.
Соціальна ізоляція / відчуження — відчуття, що людина істотно відрізняється від інших, не належить до групи або не має місця серед людей.

2. Порушена автономія та здатність діяти

Залежність / некомпетентність — переконання, що повсякденні рішення й завдання неможливо достатньо добре виконувати без значної допомоги інших.
Вразливість до небезпеки або хвороби — перебільшене очікування неминучої медичної, емоційної, фінансової чи іншої катастрофи.
Злиття / нерозвинене Я — надмірна емоційна включеність у значущу людину ціною відчуття окремої ідентичності та автономії.
Неуспішність — очікування, що людина принципово не здатна досягти рівня успіху, доступного іншим.

3. Порушені межі

Особливі права / грандіозність — переконання у власному привілейованому статусі, виняткових правах або меншій обов’язковості звичайних правил взаємності.
Недостатній самоконтроль / самодисципліна — труднощі з переносимістю фрустрації, регуляцією імпульсів або послідовністю в досягненні довгострокових цілей.

4. Орієнтація на інших

Підкорення — надмірна передача контролю іншим, часто через страх гніву, відкидання або негативних наслідків.
Самопожертва — систематичне ставлення потреб інших вище за власні, іноді ціною виснаження, образи або втрати контакту зі своїми межами.
Пошук схвалення / визнання — надмірна залежність самооцінки та рішень від схвалення, статусу, уваги або оцінки інших.

5. Надмірна пильність і гальмування

Негативізм / песимізм — стійке фокусування на можливих помилках, втратах і небезпеках при недооцінюванні позитивних аспектів.
Емоційне гальмування — надмірне стримування спонтанних почуттів, дій або комунікації, часто для уникнення сорому, втрати контролю чи несхвалення.
Невблаганні стандарти / надкритичність — переконання, що потрібно відповідати дуже високим внутрішнім стандартам, часто ціною відпочинку, задоволення та стосунків.
Каральність — переконання, що помилки заслуговують суворого покарання, а слабкість або недосконалість важко приймати із співчуттям.

Наскільки підтверджені 18 схем і п’ять доменів

Тут важливо розділити два питання. Існування відносно відтворюваних індивідуальних схем у психометричних дослідженнях має кращу підтримку, ніж конкретний класичний спосіб об’єднати їх саме у п’ять доменів. Це означає, що популярна схема «18 елементів у п’яти коробках» не повинна подаватися як незмінна природна структура психіки.

Метааналітична робота, що об’єднала 27 досліджень, 33 незалежні вибірки та 13 958 учасників, виявила слабку відповідність низки раніше запропонованих доменних моделей. У подальшому аналізі з’являлися чотири ширші домени та можливість ще простішого тридоменного рішення. Для клініки це не скасовує використання окремих схем, але вимагає обережності із твердженням, що саме класичні п’ять доменів остаточно підтверджені.

Способи подолання: капітуляція, уникання і надкомпенсація

Схема-терапія описує три широкі способи реагування на активовану схему. За капітуляції людина поводиться так, ніби зміст схеми безумовно правдивий; за уникання намагається не стикатися з ситуаціями, почуттями або спогадами, що її активують; за надкомпенсації діє у протилежний, часто надмірний бік.

Це не три типи особистості. Одна людина може по-різному реагувати на різні схеми й навіть на ту саму схему в різних контекстах. Наприклад, страх покинення може вести до підлаштування у близьких стосунках, емоційного відсторонення після конфлікту або контролюючої поведінки, спрямованої на запобігання розриву.

Схемні режими

Схемний режим — тимчасовий стан, у якому певна комбінація схем, емоцій і способів подолання стає особливо активною. Мова не про окремі «особистості» всередині людини, а про клінічну мову для опису різких змін у переживанні та поведінці.

У практиці часто говорять про вразливі або сердиті дитячі режими, карального чи вимогливого внутрішнього критика, різні захисні режими та режим Здорового Дорослого. Таксономія режимів змінювалася й адаптувалася до різних клінічних груп, тому конкретні переліки не слід перетворювати на універсальну класифікацію людей.

Дослідження режимів активно розвиваються, але механістична база ще відстає від клінічної популярності поняття. Огляд експериментальних робіт 2026 року знайшов лише кілька опублікованих досліджень, де режими спеціально індукували експериментально. Це підтримує дослідницький інтерес до конструкта, але водночас показує, наскільки рано говорити про повністю доведений причинний механізм.

Опитувальник схем Янга: що він вимірює і чого не діагностує

Young Schema Questionnaire, або YSQ, — сімейство самооцінювальних опитувальників для вимірювання ранніх дезадаптивних схем. Існують різні версії, скорочення, переклади й психометричні дослідження. Тому фраза «тест Янга» без уточнення версії є занадто неточною.

YSQ не є самодостатнім діагностичним тестом на психічний розлад. Високий бал за певною шкалою не встановлює діагноз і не доводить конкретну біографічну причину. У клінічній роботі результати опитувальника мають розглядатися разом з інтерв’ю, історією проблеми, поточним функціонуванням та іншими даними.

Як схема-терапія працює на практиці

Терапія зазвичай починається з оцінювання проблем, повторюваних життєвих патернів, потреб, важливих стосунків і ситуацій, у яких реакції стають особливо болісними. Терапевт і клієнт формують спільне пояснення того, які схеми та режими можуть бути пов’язані з актуальними труднощами.

Оцінювання і формулювання випадку: історія проблеми, повторювані патерни, тригери, схеми, режими й способи подолання.
Психоосвіта: людина вчиться розпізнавати власні патерни без перетворення схем на фатальні ярлики.
Емоційна та експерієнційна робота: контакт із почуттями, образами та потребами, що раніше автоматично уникалися або придушувалися.
Когнітивна робота: перевірка значення подій, старих правил і переконань, пошук більш точних та гнучких інтерпретацій.
Поведінкове ламання патернів: поступове випробування нових способів діяти у реальних ситуаціях.
Посилення Здорового Дорослого: розвиток здатності помічати потреби, встановлювати межі, регулювати емоції й приймати довгостроково корисні рішення.

Ключові техніки

Переписування образів

Переписування образів — експерієнційна техніка, у якій людина повертається до емоційно значущої сцени в уяві й змінює перебіг образу так, щоб у ньому з’явилися захист, підтримка, межі або задоволення важливої потреби. Йдеться не про переписування історичного факту чи створення фальшивої пам’яті, а про роботу з теперішнім емоційним значенням образу.

Техніка використовується не лише в схема-терапії, тому некоректно називати її унікальним винаходом Янга. Її місце у схема-терапії визначається тим, як вона вбудована у формулювання схем, режимів і потреб.

Робота зі стільцями

У роботі зі стільцями різні позиції в конфлікті — наприклад, каральний внутрішній голос, вразлива частина й більш здорова доросла позиція — тимчасово розміщують у різних місцях і досліджують через діалог. Це експерієнційна метафора та спосіб зробити внутрішній конфлікт конкретнішим, а не твердження про існування буквальних окремих особистостей.

Обмежене батьківство

Обмежене батьківство — одна з центральних реляційних стратегій схема-терапії. Терапевт намагається в межах професійних стосунків відповідати на частину емоційних потреб, які були хронічно фрустровані: демонструвати надійність, емпатію, захист, реалістичні межі та підтримку автономії.

Ключове слово тут — «обмежене». Терапевт не стає реальним батьком чи матір’ю, не скасовує професійних меж і не отримує право контролювати приватне життя клієнта. Саме межі, роль і етика відділяють терапевтичну стратегію від залежних або експлуатативних стосунків.

Емпатична конфронтація

Емпатична конфронтація поєднує дві дії: терапевт визнає, чому певний захист або поведінка колись могли бути зрозумілими, і водночас прямо показує, яку ціну цей патерн має сьогодні. Це не агресивне «ламання опору», а спроба утримати одночасно співчуття до походження патерну й відповідальність за його зміну.

Чим схема-терапія відрізняється від КПТ

Схема-терапію часто описують як «глибшу КПТ», але це рекламне спрощення. Вона справді походить із когнітивної терапії й використовує когнітивні та поведінкові методи, однак значно сильніше підкреслює розвиткову історію, терапевтичні стосунки, емоційне переживання, образи та режими. Водночас сучасна когнітивно-поведінкова терапія сама давно ширша за карикатуру «знайти негативну думку і замінити її позитивною».

Тому коректніше говорити не про просту шкалу «поверхневе — глибоке», а про різні способи концептуалізації проблеми, різну вагу терапевтичних відносин і різний набір процедур. Конкретний вибір залежить від проблеми, доказової бази для неї, уподобань людини, доступності підготовленого терапевта та безпеки.

Що показують рандомізовані дослідження

Пограничний розлад особистості: раннє велике RCT

У рандомізованому дослідженні Giesen-Bloo та колег 2006 року 88 пацієнтів із пограничним розладом особистості отримували схема-фокусовану терапію або психотерапію, сфокусовану на перенесенні. Обидві групи покращилися, але через три роки схема-фокусована терапія мала нижче вибування і вищі показники одужання та клінічного поліпшення за низкою основних результатів.

Це дослідження стало одним із ключових аргументів на користь підходу, але його не можна читати як доказ переваги схема-терапії над усіма іншими сучасними методами. Воно порівнювало дві конкретні терапії за конкретним протоколом у конкретній вибірці.

Інші розлади особистості

У багатоцентровому RCT Bamelis та колег 2014 року взяли участь 323 пацієнти з кластером C, параноїдним, гістріонним або нарцисичним розладами особистості. Схема-терапія показала кращі результати за інтерв’ю-оцінкою одужання та нижче вибування порівняно з частиною контрольних умов. Водночас не всі самооцінювальні показники дали міжгрупові відмінності.

Це хороший приклад того, чому в психотерапевтичних дослідженнях варто дивитися не на одне слово «ефективна», а на конкретні результати: симптоми, функціонування, якість життя, вибування, джерело оцінки та тривалість спостереження.

Формат терапії теж має значення

Великe міжнародне дослідження 2022 року включило 495 дорослих із пограничним розладом особистості. Комбінація індивідуальної та групової схема-терапії перевершила оптимізоване звичайне лікування і переважно груповий формат за первинними результатами. Натомість переважно групова схема-терапія сама по собі не показала значущої переваги над оптимізованим звичайним лікуванням.

Отже, назва методу ще не гарантує однакового результату. Формат, інтенсивність, індивідуальна складова, підготовка терапевтів і контекст служби можуть бути клінічно важливими.

Що показує метааналіз 2023 року

Систематичний огляд і метааналіз Zhang та колег 2023 року включив вісім рандомізованих контрольованих досліджень із 587 учасниками та сім одно-групових досліджень із 163 учасниками. У порівнянні з контрольними умовами автори отримали помірні загальні ефекти для симптомів розладів особистості, якості життя та ранніх дезадаптивних схем.

Метааналіз підтримує клінічну ефективність, але дослідження різнилися популяціями, форматами та контролями. Окремі підгрупові оцінки для індивідуальної й групової терапії не слід перетворювати на простий рейтинг форматів без прямого рандомізованого порівняння та врахування гетерогенності.

Схема-терапія проти DBT: що змінили нові дослідження

Порівняння з діалектично-поведінковою терапією особливо важливе для пограничного розладу особистості. У RCT 2024 року з 164 учасниками первинний результат через рік природного спостереження не показав статистично значущої різниці між DBT і схема-терапією.

Ще вагомішим став багатоцентровий BOOTS trial, опублікований у JAMA Psychiatry у квітні 2026 року. У ньому 204 дорослих із пограничним розладом особистості рандомізували до DBT або схема-терапії. За три роки тяжкість симптомів істотно зменшилася в обох групах, але статистично значущої переваги одного методу над іншим не виявили.

Тому актуальна evidence-led позиція звучить так: схема-терапія є обґрунтованим варіантом психотерапії пограничного розладу особистості, але сучасні прямі порівняння не дають підстав оголошувати її кращою за DBT.

Групова схема-терапія

Систематичний огляд групової схема-терапії, опублікований 2025 року, охопив 14 досліджень і загалом підтримав перспективність групових форматів при розладах особистості. Водночас автори відзначили помірний ризик систематичних похибок та інші методологічні обмеження. Ці дані узгоджуються з ширшою картиною: групова робота може бути корисною, але «групова схема-терапія» не є одним стандартизованим втручанням із гарантовано однаковою ефективністю.

Депресія

У 2026 році систематичний огляд досліджень схема-терапії при депресивних розладах включив сім робіт із сумарно 580 учасниками. У всіх дослідженнях повідомлялося про позитивну динаміку депресивних симптомів, а окремі порівняння вказували на подібну ефективність або можливу неінферіорність щодо встановлених підходів.

Однак дизайн досліджень, клінічні групи та формати терапії були неоднорідними. Тому ці результати розширюють перспективи методу, але не ставлять доказову базу депресії на той самий рівень упевненості, що й найбільш досліджені застосування при розладах особистості.

Тривожні розлади, ОКР і ПТСР

Систематичний огляд схема-терапії для тривожних розладів, обсесивно-компульсивного розладу та посттравматичного стресового розладу показав значно тоншу evidence-базу. Попри широкий пошук, до огляду вдалося включити лише шість досліджень із 316 пацієнтами.

Результати були попередньо позитивними, але автори прямо наголосили на методологічних обмеженнях і потребі у якісніших контрольованих дослідженнях. Отже, фраза «схема-терапія доказово лікує ОКР або ПТСР» була б сильнішою, ніж дозволяють наявні дані.

Розлади харчової поведінки

Огляд 2023 року для розладів харчової поведінки включив лише чотири статті й 151 учасника. Дослідження повідомляли обнадійливі зміни, але база залишається невеликою, а процедури й дизайни істотно відрізняються. Тут схема-терапію варто описувати як перспективний напрям, а не як метод із усталеною перевагою над спеціалізованими терапіями першої лінії.

Підлітки та молоді дорослі

Систематичний огляд 2026 року зібрав 12 досліджень схема-терапевтичних втручань у молодих людей приблизно від 12 до 30 років, загалом 180 учасників. Дані дали попередню підтримку можливості застосування підходу в різних клінічних контекстах, але невеликі вибірки та гетерогенність не дозволяють переносити висновки дорослої evidence-бази на молодь автоматично.

Проблема гетерогенності: що саме називають схема-терапією

Огляд 101 дослідження схема-терапевтичного лікування, що охопив 4006 пацієнтів, показав значну неоднорідність форматів, умов, інтенсивності та компонентів терапії. Під одним ярликом можуть стояти індивідуальні, групові та комбіновані програми, різна тривалість і різний акцент на техніках.

Це важливо і для читача, і для дослідника. Питання «чи працює схема-терапія?» завжди краще уточнювати: для кого, за якого розладу, у якому форматі, якої тривалості, у порівнянні з чим і який саме результат вимірювали.

Чи підтверджені механізми змін

Ідея, що зміни у схемах і режимах пов’язані з клінічним поліпшенням, має емпіричну підтримку в низці поздовжніх досліджень. Наприклад, внутрішньоособистісні зміни режимів можуть передбачати подальші зміни особистісної патології та функціонування.

Але передбачення змін і кореляція ще не доводять, що конкретний механізм є необхідною причиною ефекту терапії. Саме тому міжнародні експерти у Delphi-дослідженні серед пріоритетів назвали точнішу перевірку теоретичних припущень, вимірювань, механізмів змін і контекстів, у яких схема-терапія ефективна.

Основні наукові обмеження схема-терапії

Клінічна evidence-база нерівномірна: найбільше якісних даних стосується розладів особистості, тоді як для багатьох інших станів досліджень значно менше.
Під назвою «схема-терапія» використовували різні формати, тривалість, інтенсивність і набори компонентів, що ускладнює пряме узагальнення результатів.
Класична структура п’яти доменів схем має слабшу психометричну підтримку, ніж часто створює враження навчальна література.
Модель базових емоційних потреб продовжує теоретично уточнюватися й не повинна подаватися як остаточна біологічна класифікація.
Дослідження механізмів змін, особливо експериментальна перевірка схемних режимів, поки обмеженіші за дослідження клінічних результатів.
Частина досліджень має невеликі вибірки, ризик систематичних похибок або походить із груп, тісно пов’язаних із розвитком методу; незалежні реплікації залишаються важливими.

Як оцінити підготовку схема-терапевта

Назва підходу в профілі спеціаліста сама по собі не гарантує достатньої підготовки. Для складних особистісних розладів важливі базова професійна кваліфікація, клінічне навчання, супервізія, досвід роботи з конкретною проблемою та зрозуміла система безпеки у кризових ситуаціях.

Запитайте, яка базова освіта та професійна кваліфікація у фахівця і де він навчався психотерапії.
Уточніть, чи проходив він систематичне навчання саме схема-терапії та супервізію, а не лише короткий вступний курс.
Для конкретного розладу запитайте про досвід роботи саме з цією клінічною групою та альтернативні доказові підходи.
Звертайте увагу на пояснення меж: обмежене батьківство не виправдовує подвійних стосунків, тиску, контролю або порушення конфіденційності.
Фахівець має бути готовий пояснити цілі, план, можливі ризики, альтернативи й те, як буде оцінюватися прогрес.

Коли схема-терапія може бути логічним вибором

Схема-терапія особливо логічно розглядається тоді, коли труднощі мають тривалий, повторюваний характер: схожі конфлікти виникають у різних стосунках, самооцінка стабільно залежить від одних і тих самих тем, захисні стратегії допомагають короткостроково, але дорого коштують у довгій перспективі. Для розладів особистості підхід має найбільш розвинену клінічну evidence-базу.

Але вибір методу не варто робити лише за впізнаваністю описів схем у соціальних мережах. При депресії, тривозі, ОКР, ПТСР, розладах харчової поведінки або інших станах потрібно окремо враховувати клінічні рекомендації, доказові методи першої лінії, супутні проблеми, ризики та доступність компетентної допомоги.

Що не варто робити з концепцією схем

Не ставити собі чи іншій людині психіатричний діагноз за назвою схеми або результатом онлайн-опитувальника.
Не вважати, що висока схема доводить конкретну травму дитинства або однозначно пояснює всю біографію.
Не використовувати схеми як образливі ярлики: «у тебе дефективність», «ти грандіозний», «це твій каральний батько».
Не сприймати 18 схем і п’ять доменів як незмінну анатомію психіки; це робоча теоретико-клінічна модель, яку продовжують перевіряти.
Не замінювати професійне оцінювання самодіагностикою, особливо за наявності суїцидальних думок, самопошкодження, тяжких розладів харчової поведінки, психозу або інших високоризикових станів.

Місце схема-терапії в сучасній психотерапії

Схема-терапія пройшла шлях від розширення когнітивної терапії для складних хронічних випадків до міжнародно поширеного психотерапевтичного підходу з власною професійною спільнотою, навчальними стандартами та зростаючою дослідницькою базою. Її сильна сторона — спроба інтегрувати розвиткову історію, емоційний досвід, поведінкові патерни й терапевтичні стосунки в одну формулу випадку.

Її наукова зрілість нерівномірна. Результати великих RCT і метааналізів при розладах особистості вже не дозволяють відмахнутися від підходу як від суто теоретичної школи. Водночас психометричні суперечки навколо доменів, недостатня експериментальна перевірка механізмів і слабша база для багатьох інших показань не дозволяють перетворити модель Янга на універсальну карту людської психіки.

Найточніше сучасне формулювання: схема-терапія — клінічно значущий і досліджуваний інтегративний підхід із переконливою базою для частини розладів особистості та активною, але ще незавершеною перевіркою багатьох теоретичних механізмів і нових сфер застосування.

Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу

Джерела та ключові дослідження

Висновок

Схема-терапія пропонує зрозумілу мову для опису тривалих емоційних і міжособистісних патернів: ранніх дезадаптивних схем, способів подолання та режимів. Її клінічний арсенал поєднує когнітивні, поведінкові, експерієнційні й реляційні методи, а терапевтичні стосунки відіграють значно більшу роль, ніж у найпростішому історичному образі когнітивної терапії.

Найсильніші сучасні дані стосуються розладів особистості. Для пограничного розладу особистості великі рандомізовані дослідження підтримують ефективність, але нові прямі порівняння з DBT не показують переваги схема-терапії. Для депресії та інших станів evidence-база розширюється, тоді як для тривожних розладів, ОКР, ПТСР, розладів харчової поведінки й молодих пацієнтів висновки поки потребують більшої обережності.

Головне наукове застереження просте: успішність психотерапевтичного протоколу не робить автоматично доведеною кожну теоретичну категорію цього протоколу. Саме тому зріла оцінка схема-терапії одночасно визнає її клінічні результати й залишає відкритими питання про структуру доменів, моделі потреб, точні механізми змін та межі застосування.

Психологічна енкциклопедія