Стійкість громади: що допомагає спільнотам переживати кризи й відновлюватися
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 8 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Стійкість громади — це колективна здатність людей, місцевих організацій, установ і мереж взаємодопомоги передбачати загрози, готуватися до них, діяти під час порушення звичного життя, зберігати життєво важливі функції та відновлюватися з урахуванням нових обставин. Її визначають доступні ресурси, довіра, здатність домовлятися й координувати дії, якість управління, зв’язок між мешканцями та реальна доступність допомоги.
Громада виявляє стійкість у тому, як працюють її спільні системи: чи отримують люди перевірену інформацію, чи можуть дістатися до медичної допомоги, води та безпечного місця, чи знають сусіди про тих, хто залишився без підтримки, чи здатні установи узгодити рішення, коли звичні маршрути перестають діяти. Відновлення починається з підтримання життя і базових послуг та триває у відбудові житла, соціальних зв’язків, можливостей працювати, навчатися й брати участь у житті громади.
У науковій літературі співіснують кілька визначень стійкості громади. Систематичний огляд 80 публікацій виявив дев’ять повторюваних складових, серед яких місцеві знання, зв’язки, комунікація, здоров’я, управління, ресурси, економічні можливості та готовність до надзвичайних подій. Це дає обґрунтовану основу для практичного аналізу, хоча єдиного загальноприйнятого показника стійкості громад поки немає.
Коротка відповідь: що робить громаду стійкою
Стійкість виникає там, де жителі та установи можуть спільно вирішувати проблеми і зберігати доступ до необхідного навіть за несприятливих умов. Особливе значення мають довірені канали зв’язку, взаємодопомога між різними групами, підготовленість служб, резервні рішення для життєво важливої інфраструктури, дієва участь мешканців, економічні й організаційні ресурси, а також справедливий розподіл підтримки.
Практичне запитання для громади звучить так: «Що станеться з людьми, якщо завтра на певний час зникне одна критично важлива послуга?» Відповідь показує не лише запас обладнання, а й те, чи існують альтернативні маршрути, відповідальні особи, зрозумілі повідомлення, підтримка маломобільних мешканців і спосіб виправляти помилки. У моделі Норріс та співавторів стійкість пов’язана з чотирма групами адаптивних можливостей: економічними ресурсами, соціальним капіталом, інформацією та комунікацією, компетентністю громади до спільних дій.
Що означають «громада», «спільнота» і «резильєнтність громади»
Громадою в цій статті може бути територіальна громада з її органами місцевого самоврядування, конкретний населений пункт, житловий квартал або локальна спільнота людей, які мають спільні потреби й підтримують сталі зв’язки. Для розгляду кризового реагування особливо важливі територія, її інфраструктура, населення, формальні установи та неформальні мережі підтримки.
Термін «резильєнтність громади» зазвичай уживають як відповідник англомовного community resilience. Українська формула «стійкість громади» охоплює здатність витримувати порушення функціонування, адаптувати правила й ресурси та відновлюватися. В окремих дослідженнях «стійкість» і «резильєнтність» розрізняють за наголосом на стабільності чи адаптивних змінах; усталеної універсальної межі між цими вживаннями немає. Українське академічне дослідження про резильєнтність громад описує поняття як властивість, процес адаптації та здатність змінюватися.
Одиницею аналізу виступає система взаємодій. Навіть якщо багато мешканців уміють долати особистий стрес, громада може залишатися вразливою через руйнування водопостачання, відсутність доступного транспорту або неузгоджені дії служб. Так само ефективна спільна інфраструктура не гарантує, що кожна людина почувається психологічно добре.
Стійкість громади та психологічна стійкість людини
Психологічна стійкість і резильєнтність людини стосуються процесів особистої адаптації до труднощів. Стійкість громади описує узгоджену роботу соціальних зв’язків, інституцій, ресурсів і місцевого управління. Ці рівні взаємодіють: доступ до послуг та підтримки полегшує повсякденне функціонування людей, а участь жителів допомагає організовувати спільні рішення.
Між ними важливо зберігати чітку межу. Після кризи в громаді можуть відновитися дороги й заклади, тоді як частина мешканців усе ще переживатиме втрати, житлову невизначеність або труднощі зі здоров’ям. Огляд соціальних наслідків катастроф окремо розглядає відновлення територій і відновлення життя конкретних людей, а також відмінності між коротко- та довгостроковими наслідками.
Звідси випливає принцип оцінювання: показники відбудови інфраструктури, економічної активності, доступності допомоги й психічного здоров’я населення потрібно розглядати разом, зберігаючи їхню самостійність. Колективна стійкість не є діагнозом або оцінкою характеру жителів.
З яких складових формується стійкість громади
1. Місцеві знання та розуміння реальних ризиків
Місцеве знання охоплює розташування вразливих ділянок, стан доріг, звичні маршрути пересування, особливості населення, сезонні загрози, попередній досвід збоїв і доступні неформальні ресурси. Воно доповнює офіційні дані, оскільки люди можуть знати про проблеми, які не потрапляють у звіти.
Наприклад, мешканці можуть повідомити, що формально доступне укриття фактично має сходи, непридатні для людини на кріслі колісному, або що певна вулиця регулярно залишається відрізаною під час негоди. Інструментарій ВООЗ із картування громад під час надзвичайних ситуацій пропонує враховувати місцеві ресурси, наявні структури, участь людей і контекст реагування.
2. Зв’язки, довіра та взаємна підтримка
Соціальні зв’язки створюють канали швидкого поширення інформації, обміну речами, практичної допомоги та координації. На рівні окремої людини це частково перетинається із соціальною підтримкою, а на рівні громади йдеться про структуру відносин: хто може звернутися до кого, які групи співпрацюють, хто залишається поза мережами й чи є зв’язок з установами.
Корисно розрізняти три типи соціального капіталу. Зв’язувальний капітал підтримує відносини всередині близької групи, об’єднувальний створює контакти між різними групами, а вертикальний забезпечує доступ до організацій і носіїв повноважень. Систематичний огляд соціального капіталу та стійкості громад описує їхню можливу роль у соціальному навчанні, колективних діях, підготовці та комунікації.
Водночас дуже тісна внутрішня мережа може залишати осторонь нових жителів, людей без місцевих знайомств або тих, чий досвід і потреби відрізняються. Тому стійкість оцінюють за доступністю мереж для всіх, а не тільки за силою взаємодопомоги всередині найактивнішої групи.
3. Зрозуміла комунікація та надійні джерела інформації
Під час кризи люди потребують відповідей на конкретні запитання: що сталося, яких територій стосується повідомлення, які дії доступні зараз, коли очікується наступне оновлення, звідки взята інформація. Комунікація повинна зберігати зміст за умов перебоїв зв’язку, включати доступні формати для людей із різними потребами й забезпечувати можливість передати запитання у відповідь.
Недостатньо створити офіційний канал, якщо мешканці його не читають, не довіряють йому або не мають технічної можливості підключитися. Рекомендаційні матеріали Європейського бюро ВООЗ щодо комунікації ризиків підкреслюють важливість комунікації та залучення громад протягом усього циклу надзвичайної ситуації.
Ефективна система має резервні способи інформування, визначених відповідальних осіб, перевірку помилкових повідомлень і зворотний зв’язок. Окремої уваги потребують люди, які не користуються соціальними мережами, мають порушення слуху чи зору або тимчасово втратили зв’язок.
4. Компетентне управління, співпраця та участь мешканців
Органи місцевого самоврядування, служби, заклади охорони здоров’я, громадські організації та волонтерські ініціативи виконують різні функції. Колективна стійкість зростає, коли вони мають узгоджені правила взаємодії, канали обміну інформацією та зрозумілі повноваження.
Участь мешканців допомагає виявляти прогалини та перевіряти рішення на практиці. Особливо корисно залучати людей, які користуються конкретною послугою, мають досвід евакуації, інвалідності, догляду за іншими чи вимушеного переміщення. ВООЗ розглядає залучення громад як складову готовності, реагування та відновлення під час надзвичайних ситуацій у сфері здоров’я.
Участь потребує реального впливу на рішення: доступної інформації, часу на обговорення, прозорих критеріїв пріоритетів і пояснення, що саме змінилося за результатами консультацій. Формальна зустріч сама по собі ще не свідчить про спроможність до колективної дії.
5. Базові послуги, здоров’я та доступність допомоги
Стійкість громади залежить від безперервності водо- й енергопостачання, житла, транспортних маршрутів, харчування, медичної допомоги, зв’язку та безпечних громадських просторів. Одні послуги підтримують фізичне виживання, інші — можливість щодня функціонувати, працювати, навчатися і взаємодіяти.
Психічне здоров’я є однією зі складових громадського благополуччя. Його загальне поняття розкриває стаття «Психічне здоров’я». Коли у громаді виникає потреба в індивідуальній допомозі, важливі зрозумілий маршрут звернення, дотримання конфіденційності та доступність відповідних фахівців; особисті потреби в цій сфері докладніше розглянуто в матеріалі про психосоціальну допомогу.
Наявність пункту підтримки чи гарячої лінії варто оцінювати за тим, чи можуть конкретні групи людей реально скористатися послугою, отримати відповідь і за потреби перейти на інший рівень допомоги. Збереження основних послуг може підтримувати населення, але саме по собі не доводить зниження частоти конкретних психічних розладів.
6. Ресурси та економічна спроможність
Фінансові резерви, доступне обладнання, кваліфіковані працівники, стабільні партнерства й можливість залучати зовнішню допомогу створюють запас варіантів для реагування. Економічна спроможність включає умови для зайнятості, функціонування місцевого бізнесу та підтримки людей, які втратили джерела доходу.
Самі обсяги фінансування мало пояснюють без інформації про те, кому доступні ресурси, чи можна швидко ними скористатися та чи зберігається допомога у тривалому періоді. Модель адаптивних можливостей громади наголошує на значенні скорочення нерівності ризиків і ресурсів як частини готовності до криз.
7. Підготовленість і здатність змінювати план
Готовність включає перевірені сценарії реагування, навчання відповідальних людей, наявність резервних каналів, узгоджені контакти, доступні точки допомоги та періодичні практичні перевірки. План має бути придатним для змін, коли загроза відрізняється від очікуваної.
Сендайська рамкова програма зі зниження ризику лих на 2015–2030 роки визначає чотири пріоритети: розуміння ризику, управління ним, інвестиції в зменшення ризику та готовність до реагування і якіснішого відновлення. Для громади це означає, що її стійкість створюється задовго до надзвичайної події.
8. Колективна здатність діяти та навчатися
Громада має помічати проблему, визначати відповідальних, обирати допустиме рішення, розподіляти завдання, перевіряти наслідки й коригувати дії. У науковій моделі це часто описують через компетентність громади та колективну дієвість. Значення мають сталі правила ухвалення рішень і можливість мирно розв’язувати суперечності.
Після кожного збою корисно запитувати, які повідомлення запізнилися, які маршрути були недоступні, хто не отримав підтримки та що необхідно змінити. Таке навчання перетворює досвід кризи на конкретні організаційні поліпшення.
Як стійкість проявляється до, під час і після кризи
До кризи: готовність і зменшення вразливості
Громада визначає найбільш імовірні порушення роботи, перевіряє залежність критичних послуг одна від одної, встановлює канали комунікації та узгоджує резервні рішення. Важливо знати, які групи потребуватимуть додаткової допомоги, але збирати тільки необхідні персональні дані, обмежувати доступ до них і не розкривати публічно інформацію про чиюсь вразливість.
Своєчасні заходи можуть включати підготовку доступних місць тимчасового перебування, альтернативних способів отримання ліків, схем переміщення та домовленостей між закладами. Реалістична готовність спирається на регулярну перевірку, а не лише на існування документа.
Під час кризи: безперервність, координація та захист
У перші години першочерговими стають безпека, точні повідомлення, доступ до життєво необхідного, виявлення людей, які залишилися без зв’язку, та розподіл навантаження між установами й волонтерами. Місцеві ініціативи можуть виконувати допоміжні функції, але небезпечні та спеціалізовані роботи здійснюють належно уповноважені служби.
Добре організована мережа підтримки має також берегти самих учасників. Надмірне навантаження на невелику групу активістів створює нову вразливість: коли ці люди виснажуються або вимушено виїжджають, частина допомоги припиняється.
Після кризи: відновлення з урахуванням нових потреб
Відновлення може тривати значно довше за завершення небезпечної події. Змінюються чисельність і склад населення, економічні можливості, маршрути отримання послуг та повсякденні зв’язки. Огляд Arcaya та співавторів показує, чому короткострокове відновлення території та довгострокові життєві траєкторії людей потрібно аналізувати окремо.
Повернення до попереднього стану підходить не для всіх ситуацій. Якщо стара інфраструктура була недоступною, а частина населення систематично залишалася без послуг, реконструкція може врахувати ці недоліки. Поняття «відбудувати краще» в Сендайській рамковій програмі пов’язане саме з поліпшенням умов готовності та зменшенням майбутніх ризиків.
Соціальна згуртованість, довіра та небезпека виключення
Довіра полегшує швидкі домовленості, а взаємність допомагає підтримувати тих, хто тимчасово втратив ресурси. Однак загальна оцінка «люди тримаються разом» не пояснює, хто насправді включений у взаємодію. Сусідська мережа може бути ефективною для давніх мешканців і майже недоступною новоприбулим.
У плануванні варто окремо вивчати можливості людей старшого віку, людей з інвалідністю, сімей з дітьми, внутрішньо переміщених осіб, людей із низьким доходом та осіб, які користуються спеціалізованою медичною чи соціальною підтримкою. Це групи з різними можливими потребами, а не однорідні категорії «безпорадних» людей; конкретний маршрут слід визначати за ситуацією та з участю самої людини.
Чимало соціальних зв’язків формуються навколо спільної мови, досвіду чи занять. Для спільного реагування потрібні також зв’язки між такими групами та місцевими установами. Огляд Zhao та співавторів пропонує механізми, через які соціальний капітал може сприяти підготовці й колективним діям; автори водночас зазначають обмеженість доказів для загальних причинних висновків.
Чому стійкість громади важлива для громадського психічного здоров’я
Тривалі кризи впливають на матеріальні умови життя, доступ до послуг, соціальні зв’язки, відчуття передбачуваності та можливості керувати буденними справами. Зміни можуть по-різному позначатися на психічному здоров’ї людей, а доступ до допомоги стає однією з важливих ланок підтримки населення.
У цій сфері слід розрізняти загальне психічне здоров’я, потребу людини в допомозі, фактичну доступність послуг та наявність клінічно визначеного розладу. Соціальні труднощі або належність до певної групи не є підставою для індивідуального діагнозу. Так само колективна стійкість громади не вимірюється кількістю людей, які демонструють зовнішній спокій.
Громадський підхід спрямований на доступність необхідних умов і систем: житла, транспорту, інформації, соціальних зв’язків, медичної й соціальної підтримки. Потреба конкретної людини в оцінюванні стану чи лікуванні вирішується відповідними фахівцями в межах належної допомоги, а участь громади забезпечує доступний і безпечний маршрут до них.
Стійкість українських громад під час війни та тривалих порушень роботи інфраструктури
В українському контексті поняття стійкості особливо важливе через тривалі ризики для житла, енергетики, транспорту, охорони здоров’я, освіти, місцевої економіки та соціальних зв’язків. Для однієї громади головне завдання — зберегти безпечний доступ до базових послуг, для іншої — адаптуватися до значного переміщення населення, для третьої — підтримувати роботу установ за умов повторюваних перебоїв.
Регіональне бюро ВООЗ для Європи у звіті про реагування в Україні описує досвід співпраці місцевих, державних і міжнародних учасників у комунікації ризиків та залученні громад. Матеріал ВООЗ про тимчасові структури первинної медичної допомоги розглядає забезпечення надання послуг у надзвичайних ситуаціях. Це приклади практичної організації доступності, а не прямий доказ ефективності кожної окремої місцевої програми.
Закон України «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні» № 4223-IX формує сучасний правовий контекст охорони психічного здоров’я, у якому значення мають міжсекторальна взаємодія, доступність послуг і підтримка добробуту. Конкретні обов’язки, повноваження та порядок отримання послуг слід визначати за чинною редакцією законодавства й нормативними документами відповідного виду допомоги.
Місцева система стійкості може поєднувати рішення органів самоврядування, спроможність медичних та соціальних закладів, діяльність громадських організацій, добровільну взаємодопомогу та партнерства з іншими громадами. Особливо важливо, щоб жодна з цих ланок не ставала єдиною точкою відмови.
П’ять практичних ситуацій
Тривале відключення електроенергії або зв’язку
Громада перевіряє, які послуги залежать від енергопостачання: зв’язок, вода, опалення, зберігання лікарських засобів, робота закладів і можливість отримувати інформацію. Далі визначає офіційні резервні точки, способи повідомлень і маршрути допомоги людям з обмеженою мобільністю. Критерій стійкості — безперервність необхідних послуг та можливість знайти актуальну інформацію навіть за втрати звичного каналу.
Прибуття великої кількості внутрішньо переміщених людей
Стійкість перевіряється не кількістю доброзичливих заяв, а можливістю отримати житло, документи, медичні, освітні й соціальні послуги, знайти зрозумілі контакти та долучитися до життя громади. Потреби приймаючих і новоприбулих жителів варто вивчати разом, щоб уникати конфліктів через невизначені правила розподілу ресурсів.
Тимчасове припинення роботи важливого закладу
Коли припиняє роботу амбулаторія, пункт видачі допомоги чи транспортне сполучення, значення має заздалегідь погоджена альтернатива: куди звертатися, хто інформує людей, як передати необхідні дані законним способом і як не перервати підтримку для тих, хто її потребує.
Поширення суперечливих повідомлень
Під час невизначеності інформаційні прогалини можуть посилювати чутки. У громади має бути спосіб повідомити, що наразі відомо, що уточнюється, кому належить повноваження ухвалювати рішення та коли буде наступне оновлення. ВООЗ рекомендує інтегрувати комунікацію ризиків і роботу з громадами у підготовку та реагування.
Виснаження волонтерів та конфлікт навколо допомоги
Якщо вся система тримається на кількох людях, їхнє перевантаження загрожує стійкості мережі. Допомагають прозорі критерії розподілу, передавання знань новим учасникам, чергування, визначені межі повноважень і безпечний спосіб обговорювати незгоду. Завдання організації — забезпечити довготривалу працездатність підтримки та повагу до добровільності участі.
Як зміцнювати стійкість громади: послідовність дій
Перший крок — визначити не абстрактну «силу громади», а її конкретні функції, які мають зберігатися: безпеку, воду, доступ до допомоги, комунікацію, транспорт, підтримку дітей та людей із підвищеними потребами в послугах. Для кожної функції потрібно окреслити головні ризики та залежності.
Другий крок — спільно з мешканцями скласти карту ресурсів: закладів, громадських просторів, партнерств, працівників, волонтерських ініціатив, доступних засобів зв’язку та альтернативних маршрутів. Методичний інструментарій ВООЗ 2026 року пропонує саме партисипативне картування з урахуванням локальних можливостей і потреб.
Третій крок — виявити прогалини доступу. Корисно порівнювати не тільки середнє становище громади, а й різницю між її районами та групами населення: кому бракує транспорту, хто залежить від щоденного догляду, кому недоступні звичні повідомлення, хто не має документів або стабільного зв’язку.
Четвертий крок — обрати декілька пріоритетних змін з визначеними відповідальними, ресурсами й термінами перевірки. Це можуть бути узгоджені контакти між установами, нові формати повідомлень, перевірка доступності точки допомоги або резервний маршрут отримання послуг. Комплексне проєктування програм психічного здоров’я та професійне оцінювання потреб громади належать до окремих напрямів роботи.
П’ятий крок — перевірити рішення практично, зібрати зворотний зв’язок та змінити те, що спрацювало недостатньо. Стійкість формується в повторюваному циклі «оцінювання ризику — узгодження дії — перевірка доступу — навчання — коригування».
Як оцінити стійкість громади та побачити реальні зміни
Оцінювання починають з визначення конкретного результату: наприклад, чи вдається зберігати доступ до послуг після збою або чи охоплюють повідомлення людей, які раніше залишалися поза офіційними каналами. Для різних результатів потрібні різні джерела даних.
Організаційні показники можуть включати наявність і перевірку резервних маршрутів, час відновлення певної послуги, регулярність міжвідомчої координації та доступність зв’язку. Соціальні — участь різних груп, рівень довіри до повідомлень, доступ до взаємодопомоги й наявність партнерств. Показники добробуту населення треба розглядати окремо, з відповідними правилами збору даних, захисту приватності й обережністю щодо інтерпретації.
Опитувальник Communities Advancing Resilience Toolkit (CART) охоплює зв’язок і турботу, ресурси, потенціал змін, управління надзвичайними ситуаціями та інформацію. За описом розробників, він вимірює передусім уявлення учасників про громаду; його результати не становлять незалежного об’єктивного вимірювання стійкості, а клінічні порогові значення для нього не визначено.
Саме тому фраза «індекс стійкості зріс» потребує пояснення: що було виміряно, кого опитували, скільки часу минуло, які зміни спостерігалися в доступності послуг і чи поліпшення стосувалися всіх груп населення. Одноразове опитування в період емоційної мобілізації не показує автоматично, як система діятиме під час наступної кризи.
Оцінювання програм має відрізняти виконання запланованих заходів, реальне охоплення, зміни в роботі установ та довготривалі результати. Позитивні відгуки учасників є важливою інформацією про прийнятність, але самі не доводять, що втручання зменшило ризик кризових наслідків.
Що підтверджують дослідження, а що залишається невизначеним
Найстійкіший науковий висновок полягає в багатокомпонентності стійкості громад: у різних роботах повторюються зв’язки, ресурси, довіра, місцеві знання, управління, комунікація та готовність. Саме такий результат показав систематичний огляд Patel та співавторів. Однак повторюваність складових у визначеннях означає узгодженість концептуальних підходів, а не доведення однакової причинної дії в усіх кризах.
Докази щодо соціального капіталу підтримують його значення для підготовки й реагування, проте дослідження різняться за типом надзвичайної ситуації, вибіркою, методами й показниками результату. Огляд 24 емпіричних досліджень сам підкреслює обмеженість узагальнення та потребу в кращій перевірці причинних механізмів. Звідси не випливає, що будь-яка громадська активність або будь-яка група підтримки гарантовано поліпшить психічне здоров’я населення.
Практичні настанови ВООЗ і ООН пропонують принципи підготовки, участі та реагування, які мають організаційну й нормативну вагу. Їх потрібно відрізняти від результатів контрольованих досліджень конкретних втручань. Те, що підхід рекомендовано для належного управління ризиками, не визначає автоматично величину його впливу на кожну громаду.
Поширені помилки у розумінні стійкості громади
Стійкість не слід оцінювати за готовністю жителів постійно терпіти нестачу послуг. Якщо люди вимушені самостійно заміщувати роботу системи місяцями, це може свідчити одночасно про їхню взаємодопомогу та про значну структурну вразливість.
Велика кількість волонтерів теж не є достатнім показником. Значення мають регулярність підтримки, чіткі межі відповідальності, спроможність підтримувати роботу після втрати окремих учасників і зв’язок із професійними службами.
Не можна ототожнювати відбудову будівель із відновленням благополуччя всіх людей. Наслідки для житла, зайнятості, соціальних зв’язків та здоров’я розгортаються в різному темпі й нерівномірно розподіляються між мешканцями, що підкреслює огляд соціальних наслідків катастроф.
Також небезпечно вимірювати «успіх» лише голосами найактивніших учасників зустрічей. Люди, які не мають часу, ресурсів, доступного транспорту або довіри до установ, можуть бути систематично недопредставленими.
Запитання та відповіді
Що таке стійкість територіальної громади простими словами?
Це здатність мешканців, місцевої влади, служб та організацій спільно підготуватися до труднощів, зберегти найважливіші послуги під час кризи й відновити повсякденне життя після неї. Вона залежить від ресурсів, взаємодії, управління та реальної доступності допомоги.
Чи однакові стійкість громади та резильєнтність громади?
У більшості українських матеріалів ці вислови використовують для позначення community resilience. Деякі автори роблять акцент на збереженні функцій у першому випадку й адаптації та перетворенні в другому. Для практики важливо прямо визначити, що саме оцінюється.
Які чинники найбільше впливають на стійкість громади?
Наукові моделі часто виділяють доступність ресурсів і базових послуг, місцеві знання, мережі підтримки, якість інформації, співпрацю установ, здатність приймати колективні рішення, економічну спроможність і підготовленість. Перевага конкретного чинника залежить від типу загрози та умов громади.
Чи може громада бути стійкою, якщо її мешканці переживають сильний стрес?
Так. Колективна здатність підтримувати послуги й організовувати допомогу може співіснувати з високим рівнем стресу серед частини людей. Тому оцінюють як роботу системи, так і добробут населення, а індивідуальну потребу в допомозі розглядають окремо.
Чи допомагають сусідські зв’язки переживати кризи?
Зв’язки можуть сприяти обміну інформацією, взаємодопомозі та спільним діям. Ефективність залежить від того, чи охоплюють вони різні групи й чи мають зв’язок із ресурсами та офіційними службами. Систематичний огляд вказує на перспективні механізми, але не встановлює однаковий причинний ефект для всіх громад.
Що може зробити окремий мешканець?
Людина може знати офіційні канали інформації, контакти місцевих служб, доступні пункти допомоги й безпечні способи взаємодопомоги, а також повідомляти про бар’єри доступу та брати участь у місцевих обговореннях. Міра участі залишається добровільною та залежить від її можливостей.
Як зрозуміти, що заходи зі стійкості справді працюють?
Потрібно перевірити конкретні результати: чи скоротився час відновлення послуги, чи стало більше доступних маршрутів, чи доходить інформація до різних мешканців, чи покращилася координація і чи зменшилися прогалини. Одного загального балу або позитивних вражень недостатньо.
Чи існує тест, який показує, що громада «стійка»?
Існують інструменти для дослідження окремих складових, зокрема CART. Вони корисні для розуміння сприйнятих сильних сторін і труднощів, але не мають універсальної межі, яка точно відрізняє стійкі громади від нестійких.
Як пов’язана стійкість громади з післякризовим відновленням?
Відновлення є одним із процесів, у яких проявляється стійкість. Важливі тривалість порушень, справедливість доступу до відбудованих послуг, можливість змінити вразливі системи та довгострокове становище мешканців. Відновлення території і відновлення добробуту людей можуть мати різну динаміку.
Пов’язані статті
Джерела
Arcaya, M., Raker, E. J., & Waters, M. C. (2020). The social consequences of disasters: Individual and community change. Annual Review of Sociology, 46, 671–691. https://doi.org/10.1146/annurev-soc-121919-054827.
Norris, F. H., Stevens, S. P., Pfefferbaum, B., Wyche, K. F., & Pfefferbaum, R. L. (2008). Community resilience as a metaphor, theory, set of capacities, and strategy for disaster readiness. American Journal of Community Psychology, 41, 127–150. https://doi.org/10.1007/s10464-007-9156-6.
Pakhnenko, O. (2022). Сутність та складові резильєнтності громад в контексті COVID-19. Економіка та суспільство, 39. https://doi.org/10.32782/2524-0072/2022-39-51.
Patel, S. S., Rogers, M. B., Amlôt, R., & Rubin, G. J. (2017). What do we mean by ‘community resilience’? A systematic literature review of how it is defined in the literature. PLOS Currents Disasters, 9. https://doi.org/10.1371/currents.dis.db775aff25efc5ac4f0660ad9c9f7db2.
Pfefferbaum, R. L., Pfefferbaum, B., & Van Horn, R. L. (2013). Communities Advancing Resilience Toolkit (CART) Survey. National Child Traumatic Stress Network. https://www.nctsn.org/measures/communities-advancing-resilience-toolkit-assessment-survey.
United Nations Office for Disaster Risk Reduction. (2015). Sendai Framework for Disaster Risk Reduction 2015–2030. https://www.undrr.org/publication/sendai-framework-disaster-risk-reduction-2015-2030.
World Health Organization, Regional Office for Europe. (2024a). Engaging with communities in health emergencies: Building readiness, response and resilience. https://www.who.int/europe/publications/i/item/WHO-EURO-2024-7855-47623-70134.
World Health Organization, Regional Office for Europe. (2024b). Risk communication, community engagement and infodemic management in the WHO European Region. https://www.who.int/europe/publications/i/item/WHO-EURO-2024-8029-47797-70572.
World Health Organization, Regional Office for Europe. (2024c). Risk communication, community engagement and infodemic management in Ukraine’s emergency response: Lifesaving interventions in crisis and beyond. https://www.who.int/europe/publications/i/item/WHO-EURO-2024-9643-49415-73917.
World Health Organization, Regional Office for Europe. (2025). Temporary primary health care structures in emergencies. https://www.who.int/europe/publications/i/item/WHO-EURO-2025-11371-51143-77893.
World Health Organization, Regional Office for Europe. (2026). Community mapping in health emergencies: Strengthening preparedness, response and resilience. https://www.who.int/europe/publications/i/item/WHO-EURO-2026-13008-52782-82067.
Zhao, G., Hui, X., Zhao, F., Feng, L., Lu, Y., & Zhang, Y. (2025). How does social capital facilitate community disaster resilience? A systematic review. Frontiers in Environmental Science, 12, 1496813. https://doi.org/10.3389/fenvs.2024.1496813.
Верховна Рада України. (2025). Закон України «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні» № 4223-IX. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4223-20.