Страхування без страхового випадку: чому сплачена премія може здаватися «втраченими грошима»
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 вересня 2026 року · Редакційна політика
Коротка відповідь
Якщо протягом строку дії страхового покриття не стався страховий випадок і виплати не було, сплачена страхова премія може психологічно відчуватися як гроші, за які «нічого не отримали». У дослідженнях страхового вибору це пов’язують, зокрема, з waste aversion — неприйняттям витрати, яка постфактум здається марною. Людина бачить певний і вже здійснений платіж, але не бачить матеріального результату, якщо застрахована подія не настала.
Економічна й правова логіка страхування інша. Український Закон «Про страхування» визначає страхову премію як плату за страхування, а пряме страхування — як передачу ризику від страхувальника страховикові за плату на умовах договору або законодавства. Тобто базовий предмет обміну — страховий захист і перенесення визначеного ризику на погоджений період; страхова виплата є умовним наслідком настання передбаченого договором страхового випадку.
Звідси ключове розрізнення: «виплати не було» і «страхування не мало цінності» — не одне й те саме. Водночас із цього не випливає, що будь-який поліс автоматично був добрим рішенням. Ціна, фінансові можливості людини, обсяг покриття, франшиза, ліміти, виключення, якість договору, надійність виконання зобов’язань і доступні альтернативи можуть робити конкретне страхування більш або менш виправданим. Психологія пояснює, як ми оцінюємо результат; вона не замінює аналіз самого продукту.
Чому після спокійного року премія здається «втраченими грошима»
Страхування має незвичну для повсякденного споживання структуру. Купуючи річ або послугу, людина зазвичай отримує видимий результат: предмет, поїздку, консультацію, ремонт. У страхуванні бажаний сценарій часто виглядає парадоксально: заплатити і не скористатися виплатою, тому що небажана подія не сталася. Через це завершення періоду без збитку легко переосмислити за схемою «гроші пішли — повернення немає».
Таке відчуття особливо зрозуміле, коли премія помітна для бюджету, а сам ризик був малоймовірним або перестав емоційно здаватися реальним. Наприкінці періоду ми вже знаємо фактичний результат — «нічого не сталося» — і ця нова інформація змінює інтуїтивну оцінку попереднього рішення. Але рішення про страхування ухвалювалося раніше, коли результат був невідомий. Постфактум відома траєкторія не була доступна в момент вибору.
Саме тому в страховій психології важливо розрізняти об’єктивну ймовірність події та суб’єктивне сприйняття ризику. Відчуття «цього зі мною не трапилося, отже ризику майже не було» може виникати після благополучного періоду, хоча один реалізований результат сам по собі не дає надійної оцінки ймовірності події.
Є ще один психологічний дисбаланс. Премія конкретна: вона має суму, дату списання і місце в бюджеті. Ненастання великого збитку не створює аналогічного грошового запису «ви зберегли X гривень», бо ми не знаємо, чи сталася б подія без страхування — страхування не запобігає більшості ризиків, а змінює фінансові наслідки їх настання. Тому мозок порівнює видимий платіж із нульовою виплатою, хоча економічно релевантним об’єктом є розподіл ризику між можливими майбутніми станами.
Waste aversion: коли «нічого не отримав» стає окремим аргументом
У 2015 році David de Meza, Liza C. Fessner і Diane Reyniers описали waste aversion у страховому виборі: частина учасників нижче оцінювала звичайне страхування, якщо уявляла премію без подальшої вимоги про виплату як «змарновані» гроші, і виявляла більшу прихильність до продуктів із поверненням частини коштів за відсутності вимоги. Це не універсальний закон поведінки, а результат конкретного дослідження з конкретним дизайном і вибіркою.
Пізніше Sai Krishnan та Subramanian Iyer у експерименті та опитуванні покупців страхування отримали сумісний висновок: вища схильність сприймати невикористану премію як марну була пов’язана з нижчим бажаним обсягом покриття; експериментальна частина дала причинний тест у межах конкретного завдання, а опитування — зовнішню перевірку на іншій вибірці. Переносити цей ефект на всі країни, продукти та домогосподарства без додаткових даних не слід.
Важливо, що waste aversion не означає «людина не розуміє страхування». Це спосіб оцінювання витрати через видимий результат. Він може співіснувати з дуже раціональними міркуваннями про ціну, ліквідність або слабкий договір. Той самий висновок «не хочу продовжувати поліс» може виникнути з різних причин: через неприйняття уявної марної витрати, через зміну ризику, через занадто високу премію або через недовіру до того, що покриття реально спрацює.
Жаль після рішення: «якби я знав, що нічого не станеться…»
Інша близька, але не тотожна ідея — regret, або жаль про рішення. Теоретична робота Braun і Muermann про жаль і попит на страхування моделює вибір людини, яка враховує можливий біль від того, що постфактум інший варіант виглядатиме кращим. За відсутності збитку легко уявити контрфактичний сценарій «я міг би не страхуватися і залишити премію собі». Після збитку виникає протилежний контрфактичний сценарій: «я міг би застрахуватися більше».
Жаль працює через порівняння фактичного результату з альтернативою, яка не реалізувалася. Через це одна й та сама страхова угода може психологічно оцінюватися по-різному залежно від того, який стан світу став фактом. Саме тут з’являється ризик оцінити якість рішення лише за результатом, а не за інформацією та альтернативами, доступними в момент вибору.
Чому це не те саме, що неприйняття втрат
Відчуття «я втратив премію» може бути пов’язане з неприйняттям втрат, але ці поняття не слід ототожнювати. Неприйняття втрат описує асиметричну психологічну вагу втрат і співмірних виграшів відносно точки відліку. Waste aversion стосується переживання витрати як марної, якщо вона не дала видимого використаного результату. У конкретній страховій ситуації механізми можуть взаємодіяти, але це не робить їх одним конструктом.
Так само не варто автоматично пояснювати цей досвід теорією перспектив. Теорія перспектив корисна для розуміння референсних точок, ваги втрат і нелінійного ставлення до ймовірностей, але страхова поведінка залежить також від структури контракту, доходу, ліквідності, довіри, доступу до інформації та альтернативних способів фінансового захисту.
Що фактично купується у страхуванні
У чинному Законі України «Про страхування» страхова послуга визначена як фінансова послуга для забезпечення потреби у страховому захисті, страхова премія — як грошова плата за страхування, а страхова виплата — як кошти, що виплачуються у разі настання страхового випадку відповідно до договору та/або законодавства. Ця конструкція принципова: премія не є внеском у персональний рахунок, який за загальним правилом має повернутися у формі виплати.
Для ризикового страхування корисно мислити не формулою «заплатив X — скільки отримав назад?», а формулою «який фінансовий ризик було передано, на який строк і на яких умовах?». Якщо подія не настала, умовне зобов’язання страховика здійснити виплату не активувалося. Проте протягом періоду існував погоджений механізм захисту від визначеного ризику — настільки, наскільки це передбачав договір.
Закон також прямо пов’язує страховий тариф із математичними, статистичними та/або економічними методами, статистикою страхових випадків і ймовірним розміром збитків; до тарифу можуть входити й витрати страховика. Стаття 95 Закону тому добре показує, чому індивідуальна премія не є очікуваною індивідуальною «віддачею»: страхування організоване навколо ризику та фондів, а не навколо обов’язкового повернення сплаченого кожному страхувальнику.
Психологічно це складно ще й тому, що страховий захист є контингентним: його грошовий результат з’являється лише за певної події. Людина платить у реальному теперішньому за зміну фінансових наслідків можливого майбутнього. Така невидима до моменту збитку послуга легко програє в суб’єктивній цінності речам і послугам, результат яких можна побачити одразу.
Ex ante і ex post: два різні питання про той самий поліс
Ex ante оцінка ставить питання до настання результату: з огляду на відому тоді інформацію, якою була ймовірність небажаної події, наскільки великою могла бути втрата, чи могла людина самостійно її профінансувати, скільки коштувало перенесення ризику і що саме покривав договір? Це оцінка рішення під невизначеністю.
Ex post оцінка відбувається після того, як один із можливих сценаріїв уже реалізувався. Якщо рік минув без збитку, ми бачимо нульову виплату. Якщо збиток стався, ми бачимо вимогу та, можливо, виплату. Але один реалізований сценарій не переписує набір сценаріїв, який існував у момент вибору.
З цього випливають дві симетричні помилки. Перша: «виплати не було — поліс був зайвим». Друга: «виплата була великою — поліс точно був добрим рішенням». Обидва висновки можуть бути правильними в конкретному випадку, але сам факт виплати або її відсутності цього не доводить. Для оцінки потрібні умови до події: ризик, ціна, покриття, фінансова спроможність і доступні альтернативи.
Такий підхід узгоджується з ширшою літературою про поведінкове страхування: рішення під ризиком формуються не лише очікуваними величинами, а й референсними точками, фреймінгом, емоціями, неоднозначністю та способом представлення вибору. Огляд Harrison і Ng водночас застерігає, що поведінкові результати треба пов’язувати з чіткою економічною моделлю, а не просто перераховувати «упередження» після будь-якої незвичної поведінки.
Чому виплата не є «дохідністю» страхового поліса
У побутовій мові люди нерідко оцінюють страхування так, ніби це інвестиція: «я вклав гроші — що отримав?». Для чистого ризикового страхування така метафора збиває. Виплата не є прибутком за внесені кошти; це виконання умовного зобов’язання у зв’язку з покритим страховим випадком. Бажати страхової виплати означало б бажати й самої небажаної події, збитку або шкоди, що суперечить сенсу захисту.
Це не означає, що страхування треба оцінювати безвідносно до ціни. Навпаки: премія є реальною витратою і має конкурувати з іншими потребами домогосподарства. Якщо її розмір погіршує ліквідність, якщо потенційний збиток людина спроможна безпечно покрити власними резервами або якщо покриття занадто вузьке, відмова від певного договору може бути цілком послідовним фінансовим рішенням.
Окремо слід відрізняти ризикове страхування від продуктів, у яких за договором можуть поєднуватися страхові та накопичувальні чи інвестиційні компоненти. Для таких продуктів логіка грошових потоків інша. Узагальнювати формулу «премія не повертається» на всі форми страхування життя або довгострокові комбіновані продукти некоректно.
«Виплати не було» може означати різні ситуації
Психологічна фраза «нічого не отримав від страховки» часто об’єднує ситуації, які економічно й юридично різні. Перша — покритий страховий випадок узагалі не настав. Друга — подія сталася, але збиток не перевищив франшизу або інший поріг. Третя — подія не входила до переліку покритих ризиків або потрапила під виключення. Четверта — виплату обмежив ліміт або інша умова договору. П’ята — виник спір щодо визнання випадку чи виконання зобов’язання.
Для психологічного аналізу це важливо. Лише перша ситуація буквально відповідає інтуїції «страховий випадок не стався». В інших випадках відсутність або малий розмір виплати може бути інформацією про дизайн договору, франшизу, обмеження покриття, процедуру врегулювання або спір. Зводити всі ці сценарії до однієї «аверсії до марних витрат» означало б пропустити реальні властивості продукту.
Національний банк України у матеріалах для споживачів наголошує на необхідності до укладення договору отримати повну інформацію про страховий продукт і його умови. Сторінка НБУ із захисту прав споживачів фінансових послуг також описує порядок звернення, якщо споживач вважає, що його права порушено. Це вже питання якості договору й виконання зобов’язань, а не психологічної оцінки «окупності».
Чому страхову поведінку не варто зводити до «ірраціональності»
Сучасна література про страхування справді показує вплив фреймінгу, сприйняття ймовірностей, емоцій і референсних точок. Класичні експерименти Johnson, Hershey, Meszaros і Kunreuther продемонстрували, що формулювання страхового вибору може змінювати гіпотетичні рішення. Але навіть сильний фреймінговий ефект не дає права називати будь-яку відмову від страхування помилкою.
Огляд експериментальних досліджень страхового попиту Jaspersen показує різноманіття дизайнів, стимулів і методологічних компромісів. Огляд Richter, Schiller і Schlesinger підкреслює взаємодію теорії та експериментів. Отже, окремий лабораторний або опитувальний ефект слід читати в межах його задачі, а не як універсальний психологічний закон.
У реальному житті страховий вибір обмежений доходом і ліквідністю. Людина може добре розуміти ризик, але не мати вільних коштів на премію. Вона може вважати ризик значним, але мати альтернативний резерв, сімейну підтримку, державну програму чи інший механізм захисту. Вона може відмовитися через складність умов, поганий досвід врегулювання або низьку довіру до інституції. Це не другорядні «шумові» фактори, а частина реального рішення.
Тому поведінкове страхування найкраще працює не як каталог людських помилок, а як модель багатофакторного вибору. Психологічні механізми пояснюють, чому однакові числа й умови можуть сприйматися по-різному; економічні та інституційні умови пояснюють, які альтернативи реально доступні людині.
Як фреймінг змінює відчуття «марно сплатив»
Один і той самий договір можна подумки описати як «я сплатив премію і нічого не отримав» або як «протягом року частина мого фінансового ризику була передана страховикові». Це приклад різних рамок оцінювання. Загальний ефект фреймінгу означає, що спосіб формулювання еквівалентної або близької інформації може змінювати рішення й оцінку.
У страховій ситуації фрейм «повернення грошей» підштовхує дивитися на премію як на купівельну ціну результату. Фрейм «захист від ризику» підштовхує дивитися на неї як на плату за зміну розподілу можливих фінансових наслідків. Жоден словесний фрейм не повинен підміняти аналіз договору: якщо покриття слабке або премія надмірна для конкретних обставин, позитивне формулювання не зробить продукт кращим.
Так само важливо не плутати waste aversion із нехтуванням ймовірністю. Людина може точно усвідомлювати, що ризик невисокий, і все одно відчувати невикористану премію як марну. А може, навпаки, емоційно реагувати на образ наслідків сильніше, ніж на числову ймовірність. Це різні психологічні шляхи до страхового рішення.
Як «невикористаний» поліс може впливати на наступне рішення
Після року без події попередня премія стає частиною пам’яті про досвід страхування. Якщо досвід закодовано як «заплатив і нічого не отримав», наступна пропозиція страхування може стартувати з негативної точки відліку. Людина порівнює нову премію не тільки з новим ризиком, а й із минулим відчуттям втрати.
Саме це робить результати досліджень waste aversion практично цікавими: у роботі de Meza та співавт. неприйняття «марної» премії було пов’язане з нижчою оцінкою звичайного страхування та більшою привабливістю повернення коштів за відсутності вимоги; у дослідженні Krishnan та Iyer — з нижчим обсягом бажаного покриття. Ці дані підтримують механізм, але не дозволяють передбачити поведінку конкретної людини.
Маркетингово приваблива конструкція «повернемо частину премії, якщо нічого не сталося» може зменшувати відчуття марності, але сам по собі психологічний комфорт не визначає економічну якість продукту. Порівнювати потрібно повну структуру ціни, покриття, лімітів, франшизи та умов, а не один елемент повернення.
На наступний вибір можуть одночасно впливати упередження оптимізму, доступність у пам’яті нещодавніх аварій чи хвороб, довіра, попередній досвід взаємодії зі страховиком, складність вибору та фінансові обмеження. Тому «минулого року нічого не сталося» — лише один сигнал у ширшій системі рішення.
Франшиза: ще один шлях до відчуття «я заплатив двічі»
Франшиза визначає частину збитку або інший поріг участі страхувальника відповідно до конкретного договору та виду страхування. Психологічно вона може посилювати невдоволення: людина вже сплатила премію, а після невеликого збитку ще й не отримує очікуваної виплати або отримує її з урахуванням власної участі. Це інша ситуація, ніж повна відсутність страхового випадку.
Якщо людина сприймала премію як «передплату за ремонт», франшиза здається суперечністю: «чому я знову плачу?». Якщо ж премія мислиться як ціна перенесення частини ризику, стає зрозуміліше, що договір може залишати певний шар ризику на страхувальникові. Який саме — визначається умовами конкретного продукту.
Психологічно корисне тут саме розрізнення, а не порада щодо розміру франшизи. Вибір між більшою премією й меншою власною участю або навпаки залежить від ціни, ліквідності, толерантності до ризику, структури збитків і конкретного договору. Універсального «правильного» рівня франшизи для всіх немає.
Український контекст: премія, покриття і права споживача
Станом на 22 вересня 2026 року чинним базовим законом є Закон України «Про страхування» № 1909-IX. На офіційному порталі Верховної Ради документ позначений як чинний. Закон визначає страхову премію як плату за страхування, страховий випадок — як передбачену договором або законом подію, а страхову виплату — як кошти, що виплачуються у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору та/або законодавства.
Це означає, що відсутність страхової виплати сама по собі не відповідає на запитання, чи був договір корисним або справедливим. Потрібно з’ясувати, чи діяв страховий захист, які ризики були покриті, які були виключення, ліміти та інші умови. Для спору щодо конкретної виплати чи припинення договору потрібен аналіз конкретного договору й актуальних норм, а не психологічна стаття.
НБУ як регулятор фінансового ринку публікує матеріали для споживачів страхових послуг та рекомендує до укладення договору отримати повну інформацію про продукт і страховика. Якщо споживач вважає, що його права порушено, НБУ описує послідовність звернення: спочатку до фінансової установи, а за відсутності вирішення — до Національного банку.
Український контекст також робить особливо важливими виключення й межі покриття, зокрема щодо ризиків, пов’язаних із війною. Не можна переносити умови одного виду страхування на інший або вважати, що певний ризик покривається чи виключається «за замовчуванням» для всіх полісів. Такі твердження завжди потребують перевірки чинного законодавства і конкретних умов договору на дату рішення.
Як переоцінити минулий поліс без пастки «окупився / не окупився»
Для психологічно чистішої оцінки корисно відокремити минулий результат від якості минулого рішення. Нижче — питання для ретроспективного аналізу. Вони не підказують, який поліс купувати, а допомагають зрозуміти, що саме ви оцінюєте.
1. Який конкретний ризик передавався? Не «від усього поганого», а чітко: яка подія, який об’єкт, які фінансові наслідки.
2. Якою могла бути величина збитку відносно бюджету й резервів? Одна й та сама ймовірність має різне значення, якщо потенційна втрата легко покривається з власних коштів або загрожує фінансовій стійкості.
3. Якою була інформація про ймовірність на момент укладення договору? Постфактум знання «нічого не сталося» не було доступне ex ante.
4. Що реально покривав договір? Потрібно відрізняти уявне очікування від прописаних ризиків, виключень, лімітів, строку покриття та умов виплати.
5. Якою була повна ціна рішення для вашої ліквідності? Премія може бути статистично обґрунтованою для ринку, але все одно надмірно тиснути на конкретний бюджет.
6. Яка частина ризику залишалася на вас? Франшиза, ліміти та непокриті події визначають, наскільки повним було перенесення ризику.
7. Чи була довіра до виконання договору обґрунтованою? Репутація, прозорість умов, зрозумілість процедури врегулювання й фактична поведінка інституції мають значення для суб’єктивної та об’єктивної цінності захисту.
8. Що змінилося тепер? Ризик, активи, дохід, сімейні обставини, резерви та доступні альтернативи можуть бути іншими. Минулорічне рішення не потрібно автоматично повторювати — але й минулорічна відсутність збитку не є самостійною причиною відмови.
Що наука підтверджує впевненіше, а де потрібна обережність
Досить добре підтримано те, що спосіб представлення страхового вибору може змінювати рішення. Johnson та співавт. показали фреймінгові й пов’язані з оцінкою ймовірностей ефекти в серії експериментальних задач. Однак значна частина таких робіт використовує гіпотетичні або лабораторні сценарії, тому сила ефекту в конкретному реальному ринку може відрізнятися.
Для waste aversion існують прямі емпіричні роботи: de Meza, Fessner і Reyniers та Krishnan і Iyer отримали результати, сумісні з тим, що відчуття «марної» невикористаної премії зменшує привабливість страхування або бажаний обсяг покриття. Це сильніше за суто популярну інтуїцію, але корпус досліджень залишається набагато вужчим, ніж література про загальне сприйняття ризику чи фреймінг.
Для жалю існують формальні моделі страхового попиту. Braun і Muermann показують, як regret-theory preferences можуть змінювати оптимальний вибір покриття. Це важливе теоретичне пояснення, але теоретична модель не є прямим доказом того, що саме цей механізм керує поведінкою кожної людини після року без страхового випадку.
Ширші огляди поведінкового страхування — Harrison і Ng, Richter, Schiller і Schlesinger та Jaspersen — показують неоднорідність доказів і важливість дизайну дослідження. Це аргумент на користь точного формулювання: психологічні ефекти можуть систематично змінювати страховий вибір, але їхня величина й навіть напрямок залежать від контексту, продукту, стимулів і способу вимірювання.
Найважливіший висновок для цього конкретного intent простий: відчуття «премія пропала, бо нічого не сталося» є психологічно реальним і має емпіричні аналоги, однак саме по собі воно не визначає економічну якість страхового рішення. Якість рішення оцінюють через ризик, умови, ціну, фінансові можливості та альтернативи — з урахуванням інформації, доступної до результату.
Поширені запитання
Якщо страхового випадку не було, чи означає це, що премія сплачена даремно?
Ні, такого висновку з одного факту відсутності випадку зробити не можна. Премія є платою за страхування, а виплата залежить від настання передбаченого договором випадку. Водночас конкретний поліс міг бути невигідним або невідповідним через високу ціну, слабке покриття, виключення чи інші умови — це оцінюється окремо.
Чому мені хочеться «хоч раз отримати виплату», якщо я вже багато років плачу?
Це може бути проявом оцінки страхової премії як витрати, що повинна дати видимий результат, а також жалю й ментального порівняння з альтернативою «не платити». У дослідженнях waste aversion подібне відчуття пов’язане зі зниженням привабливості страхування. Але бажана страхова виплата зазвичай передбачає небажану подію, тому «отримати свої гроші назад» — невдала метафора для ризикового страхування.
Чи є це когнітивним упередженням?
Не обов’язково. Waste aversion — описуваний у поведінкових дослідженнях механізм, але конкретне рішення відмовитися від страхування може бути цілком обґрунтованим ціною, доходом, ліквідністю, зміною ризику, якістю договору або альтернативним захистом. Називати будь-яке небажання платити премію «когнітивним спотворенням» було б надмірним спрощенням.
Чи те саме це, що неприйняття втрат?
Ні. Неприйняття втрат стосується асиметричної ваги втрат і виграшів відносно точки відліку. Waste aversion стосується відчуття, що витрата була марною, бо не дала видимого використаного результату. У страхуванні вони можуть взаємодіяти.
Чи означає велика страхова виплата, що поліс був «вигідним»?
Велика виплата показує, що реалізувався покритий сценарій і договір мав значущий грошовий наслідок. Але якість рішення все одно залежить від ex ante умов: премії, ймовірності та масштабу ризику, покриття, франшизи, лімітів і альтернатив. Результат не є єдиним критерієм якості рішення.
Чи потрібно повертати премію, якщо випадку не було?
Сам факт відсутності страхового випадку не перетворює страхову премію на автоматично поворотний депозит: український закон визначає її як плату за страхування. Конкретні правила повернення коштів при припиненні договору, зміні ризику або для окремих продуктів залежать від чинного законодавства та умов конкретного договору. Для спору потрібна перевірка саме вашого договору і актуальних норм.
Чому продукти з cashback або поверненням частини премії можуть здаватися привабливішими?
Вони створюють видимий результат навіть у сценарії без вимоги про страхову виплату і тому можуть зменшувати відчуття марної витрати. Саме таку психологічну привабливість знаходили окремі дослідження waste aversion. Це не означає, що такий продукт економічно кращий: повна ціна та умови можуть відрізнятися.
Чи можна просто поділити виплати за роки на суму всіх премій і зрозуміти, чи страхування було корисним?
Це покаже лише ваш особистий ex post грошовий баланс за реалізованими подіями. Він не виміряє ризик, який був перенесений, тяжкість можливих нереалізованих збитків, ціну ліквідності або цінність захисту від фінансового шоку. Для деяких цілей такий підрахунок цікавий, але він не є повною оцінкою страхового рішення.
Як відрізнити розумне незадоволення полісом від відчуття «гроші пропали»?
Поставте два окремі питання. Перше: «Мене дратує сам факт, що виплати не було?» Друге: «Чи були об’єктивні проблеми з ціною, покриттям, виключеннями, франшизою, лімітами, зрозумілістю договору або виконанням зобов’язань?» Якщо відповідь на друге питання позитивна, це вже не лише психологія сприйнятої марності, а характеристика конкретного страхового рішення.
Пов’язані статті
Джерела
Braun, M., & Muermann, A. (2004). The Impact of Regret on the Demand for Insurance. Journal of Risk and Insurance, 71(4), 737–767. https://doi.org/10.1111/j.0022-4367.2004.00110.x
Corcos, A., Montmarquette, C., & Pannequin, F. (2020). How the demand for insurance became behavioral. Journal of Economic Behavior & Organization, 180, 590–595. https://doi.org/10.1016/j.jebo.2020.09.001
de Meza, D., Fessner, L. C., & Reyniers, D. (2015). Evidence that waste aversion begets insurance aversion. Economics Letters, 126, 75–77. https://doi.org/10.1016/j.econlet.2014.11.018
Harrison, G. W., & Ng, J. M. (2019). Behavioral insurance and economic theory: A literature review. Risk Management and Insurance Review, 22, 133–182. https://doi.org/10.1111/rmir.12119
Jaspersen, J. G. (2016). Hypothetical Surveys and Experimental Studies of Insurance Demand: A Review. Journal of Risk and Insurance, 83(1), 217–255. https://doi.org/10.1111/jori.12100
Johnson, E. J., Hershey, J., Meszaros, J., & Kunreuther, H. (1993). Framing, Probability Distortions, and Insurance Decisions. Journal of Risk and Uncertainty, 7, 35–51. https://doi.org/10.1007/BF01065313
Krishnan, S., & Iyer, S. S. (2022). Can waste aversion affect demand for insurance? Evidence from experiment and survey. Economics Letters, 216, 110594. https://doi.org/10.1016/j.econlet.2022.110594
Richter, A., Schiller, J., & Schlesinger, H. (2014). Behavioral insurance: Theory and experiments. Journal of Risk and Uncertainty, 48, 85–96. https://doi.org/10.1007/s11166-014-9188-x
Верховна Рада України. (2021). Закон України «Про страхування» № 1909-IX (чинна редакція на дату публікації). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1909-20
Національний банк України. Захист прав споживачів фінансових послуг. https://bank.gov.ua/ua/consumer-protection