Становлення дорослості: психологія переходу у 18–29 років
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 5 жовтня 2026 · Редакційна політика
Становлення дорослості — це дослідницька рамка психології розвитку для періоду, коли людина вже вийшла з підліткового віку, але її дорослі ролі, життєві зобов’язання та відчуття власного статусу ще можуть активно перебудовуватися. В англомовній літературі цей концепт має назву emerging adulthood. Його часто застосовують до приблизного діапазону 18–29 років, однак цей діапазон описує типову зону переходу, а не універсальну біологічну стадію і не нормативний календар, якому повинна відповідати кожна людина (Arnett, Žukauskienė & Sugimura, 2014).
Це принципове розрізнення. У 18, 23 або 29 років люди можуть дуже відрізнятися за освітою, працею, доходом, житловою ситуацією, близькими стосунками, батьківством, досвідом війни чи міграції, станом здоров’я та сімейними обов’язками. Тому психологічний розвиток у двадцятих роках точніше описувати як сукупність траєкторій, переходів і контекстів. Загальну логіку розвитку впродовж життя окремо пояснює стаття «Психологія розвитку впродовж життя».
Що означає «становлення дорослості»
Концепцію emerging adulthood було запропоновано для опису змін від пізніх підліткових років до двадцятих. У первинному формулюванні головний фокус припадав приблизно на 18–25 років. Автор концепції одразу підкреслював її культурну умовність: вона найвиразніше проявляється там, де суспільство дозволяє тривалий період дослідження життєвих можливостей до стабілізації дорослих ролей (Arnett, 2000). Пізніші огляди розширювали робочий діапазон до 18–29 років, пов’язуючи це з тривалішою освітою, пізнішим входженням у стабільну працю, партнерство та батьківство в частині сучасних суспільств (Arnett, Žukauskienė & Sugimura, 2014).
Термін описує не «недорослого дорослого», а перехідний формат життєвого курсу. Людина може юридично й соціально бути дорослою, приймати складні рішення, працювати, утримувати себе або інших і водночас продовжувати перебудовувати професійний напрям, цінності, близькі стосунки чи уявлення про майбутнє. Сам факт такої перебудови не є ознакою незрілості.
Становлення дорослості не є психіатричним чи психологічним діагнозом. Це концепт психології розвитку. Він не встановлюється за тестом, віком, фактом проживання з батьками, зміною роботи, відсутністю шлюбу чи відчуттям невизначеності. Клінічна оцінка має іншу логіку: конкретні симптоми, їхню тривалість, тяжкість, функціональні наслідки та диференційну діагностику.
Чому в заголовку 18–29 років, якщо межі умовні
Діапазон 18–29 років відповідає впливовій сучасній версії концепції й широко використовується в дослідженнях. Водночас у науковій літературі немає єдиної межі, після якої «становлення дорослості» автоматично починається або закінчується. У різних роботах можна зустріти 18–25, 18–29, 20–29 та інші діапазони. Причина не в неточності психології, а в тому, що об’єктом є соціально й культурно залежний перехід, а не один біологічний процес.
Вік у цій темі є орієнтиром. Значно інформативніше дивитися на поєднання процесів: наскільки стабілізувалися освітня й професійна траєкторії; як людина приймає рішення і несе їхні наслідки; наскільки змінилися стосунки з родиною походження; які довготривалі зобов’язання вона обирає; наскільки її майбутнє відкрите для перегляду. Навіть ці ознаки не утворюють переліку обов’язкових ознак.
Тому 29 років не є психологічним «дедлайном». Перехід може відбутися раніше в одних сферах і залишатися відкритим в інших. У частини людей життєвий маршрут стабілізується до середини двадцятих, у частини — пізніше, а в частини протягом дорослого життя не раз відбуваються нові великі переходи. Ширший розвиток після юності належить до теми психології дорослості.
Науковий статус концепції: корисна рамка з обмеженнями
Emerging adulthood має велику дослідницьку традицію, але його статус точніше описувати як впливову й дискусійну концептуальну рамку. Вона добре фіксує те, що в багатьох суспільствах перехід до дорослих ролей став довшим, менш синхронним і більш варіативним. Водночас критики зауважують, що модель легко перетворити на надто універсальну «стадію», якщо недостатньо врахувати соціальний клас, матеріальні ресурси, культуру, сімейні обов’язки та нерівність доступу до тривалого періоду вибору (Hendry & Kloep, 2007).
Свіжі міжкультурні дані підтримують саме обережне використання моделі. Дослідження структури поширеного опитувальника характеристик emerging adulthood у різних країнах показують, що п’ятикомпонентна структура відтворюється не однаково, а повна міжкультурна інваріантність залишається проблемою. Це означає, що одна й та сама етикетка може охоплювати різний психологічний досвід у різних суспільствах (Yerofeyeva et al., 2024).
Отже, сильне використання концепції має дві частини: вона допомагає описувати реальний період переходів у багатьох молодих людей і водночас не оголошує західний, міський, університетський або економічно привілейований життєвий маршрут нормою для всіх.
П’ять характеристик, які часто описують у становленні дорослості
У літературі, що розвиває концепцію, часто згадують п’ять характеристик: дослідження ідентичності, нестабільність, більшу зосередженість на власному життєвому маршруті, відчуття проміжного статусу та широке поле можливостей. Ці характеристики є описовими тенденціями, а не критеріями належності до «стадії» (Arnett, 2007).
Дослідження ідентичності
У двадцятих роках можуть активно уточнюватися відповіді на запитання «ким я є», «яка праця для мене має сенс», «яких стосунків я хочу», «які цінності справді мої». У цій статті важлива лише вікова траєкторія. Сам конструкт ідентичності має власний психологічний масив досліджень і не зводиться до emerging adulthood. Систематичний огляд і метааналіз поздовжніх робіт підтверджує, що розвиток ідентичності протягом підлітковості та становлення дорослості є динамічним, але зв’язки між окремими показниками ідентичності й тривожно-депресивними симптомами не дають підстав для простих причинних висновків (Potterton et al., 2022).
Нестабільність життєвого маршруту
Зміни місця проживання, навчання, роботи, партнерства або планів можуть частіше концентруватися в цьому віці, тому що кілька великих систем життя перебудовуються одночасно. Нестабільність не означає хаос і не завжди переживається негативно: інколи вона є побічним ефектом пошуку відповіднішої траєкторії, а інколи — наслідком економічної нестабільності, війни, вимушеної міграції чи браку ресурсів.
Зосередженість на власному маршруті
У частини молодих дорослих з’являється більше простору вирішувати, як жити, з ким будувати близькість, де навчатися й працювати. У класичній концепції це називали self-focus. Українською точніше говорити про тимчасово більшу зосередженість на побудові власного життя. Вона не дорівнює егоїзму і не означає відсутності турботи про сім’ю чи громаду.
Відчуття «вже не підліток, але ще не повністю дорослий»
Суб’єктивний статус часто не збігається з календарним віком. Людина може вважати себе дорослою в роботі, але залежною у фінансах; автономною в рішеннях, але неготовою до довготривалого партнерства; відповідальною за інших, але невпевненою у власному професійному напрямі. Саме ця несинхронність допомагає зрозуміти, чому відчуття дорослості формується поступово.
Поле можливостей
Коли остаточних зобов’язань менше, майбутнє може виглядати відкритішим: змінити спеціальність, місто, професію, коло стосунків, спосіб життя. Однак «можливості» залежать від ресурсів. Фінансова безпека, житло, доступ до освіти, підтримка сім’ї, здоров’я, громадянський статус і безпека визначають, наскільки людина реально може експериментувати. Саме тому цю характеристику не можна перетворювати на можливість, однаково доступну всім людям 18–29 років.
Що психологічно змінюється у двадцятих роках
Розвиток у 18–29 років відбувається одночасно в кількох системах. Важливо описувати ці зміни як траєкторії, а не як набір обов’язкових досягнень. Національні академії США, узагальнюючи дані про молодих дорослих, наголошували, що молодий дорослий вік має власну комбінацію нейробіологічних, психологічних і соціальних змін, а його сучасний перебіг сильно залежить від освіти, праці, здоров’я, сім’ї та соціальної політики (National Academies, 2015).
Рішення стають довготривалішими, але не незворотними
На початку двадцятих багато рішень ще можуть бути пробними. Згодом частина з них накопичує наслідки: досвід у професії, фінансові зобов’язання, партнерство, батьківство, громадянські й сімейні ролі. Психологічна дорослість при цьому не означає ніколи не змінювати рішення. Вона дедалі більше пов’язана зі здатністю обирати, враховувати наслідки, переглядати курс на підставі нової інформації й залишатися відповідальним за вже взяті зобов’язання.
Автономія стає багатовимірною
Автономія має щонайменше кілька площин: прийняття рішень, фінансове функціонування, побут, регуляція емоцій і поведінки, здатність домовлятися з близькими та діяти відповідно до власних цінностей. Вони можуть розвиватися нерівномірно. Проживання окремо не гарантує психологічної автономії, а спільне проживання з батьками не доводить її відсутності.
Самовизначення переходить від варіантів до зобов’язань
У двадцятих роках дослідження можливостей частіше стикається з необхідністю обирати конкретні напрямки. Це не одноразовий акт «знайти себе», а цикл: побачити варіанти, співвіднести їх із цінностями й реальними умовами, спробувати, взяти зобов’язання, оцінити результат і за потреби переглянути рішення. Окремо цей процес розбирає стаття «Самовизначення: що це в психології».
Навчання, робота, гроші та житло: соціальні переходи не є тестом на зрілість
Завершення освіти, перша стабільна робота, переїзд від батьків, фінансова незалежність, партнерство чи батьківство історично використовували як маркери входження в дорослість. Сучасний життєвий курс став менш синхронним: люди можуть довше вчитися, поєднувати навчання і роботу, повертатися до освіти, змінювати професію, тимчасово повертатися в батьківський дім або створювати сім’ю до професійної стабілізації.
Дослідження уявлень про дорослість показують, що молоді люди в різних вибірках часто надають великого значення відповідальності за власні дії, самостійному прийняттю рішень та фінансовій самостійності, тоді як окремі статусні події на кшталт шлюбу не мають універсального значення. Водночас самі критерії дорослості культурно варіативні, тому їх не слід перетворювати на норму для всіх (Nelson & Luster, 2015).
У 2026 році Американська психологічна асоціація окремо звертала увагу на те, що високі витрати на житло, зміни ринку праці та загальна невизначеність можуть відкладати класичні соціальні маркери дорослості навіть тоді, коли психологічна відповідальність і компетентність зростають (APA, 2026). Отже, вік першої квартири або першої «постійної» роботи є соціальним фактом, а не психометричним показником зрілості.
Близькі стосунки: від залежності до взаємності
Період 18–29 років часто включає перебудову стосунків із батьками, друзями й партнерами. Людина може перейти від моделі, де більшість правил і ресурсів задає сім’я походження, до моделі переговорів між дорослими. Водночас близькість не вимагає емоційного відокремлення від усіх: зріла автономія може поєднувати самостійні рішення з підтримкою, прихильністю та взаємною залежністю.
Партнерські стосунки в цей період теж стають одним із просторів довготривалого вибору, але вони мають власну психологічну логіку. Теми прив’язаності, партнерства та сімейної динаміки детально розкриті в статті «Близькі стосунки». Для становлення дорослості важливий зв’язок із віковим розвитком: близькі стосунки стають одним із контекстів, де людина вчиться поєднувати автономію, взаємність і зобов’язання.
Мозок після 18 років: розвиток триває, але «мозок стає дорослим у 25» — надто проста формула
Нейророзвиток не зупиняється у день вісімнадцятиріччя. Структурні та функціональні зміни мозку продовжуються в молодому дорослому віці, причому різні системи мають різні часові траєкторії. Водночас наука не підтримує ідею одного нейробіологічного перемикача, який робить людину «повністю дорослою» саме у 25 років.
Велике дослідження виконавчих функцій на чотирьох незалежних наборах даних із загальною вибіркою понад 10 тисяч учасників віком 8–35 років виявило, що показники виконавчих функцій швидко змінювалися раніше, а в досліджених завданнях стабілізувалися приблизно на дорослому рівні у 18–20 років. Це хороший приклад того, чому не можна переносити один популярний віковий рубіж на всі когнітивні, емоційні та нейробіологічні процеси (Tervo-Clemmens et al., 2023).
Нейробіологічна пластичність і психологічне навчання тривають і після двадцятих. Тому аргумент «мені ще немає 25, отже я не можу відповідати за рішення» так само некоректний, як і аргумент «після 25 людина вже не змінюється». Психологічна відповідальність оцінюється через конкретну поведінку й контекст, а не через міфологізовану дату.
Культура, соціальний клас і нерівність змінюють саму форму переходу
Одна з найважливіших меж концепції emerging adulthood полягає в тому, що тривалий простір для експериментування потребує ресурсів. Якщо людина мусить рано забезпечувати сім’ю, працювати повний день, доглядати близьких, жити в небезпечному середовищі або має обмежений доступ до освіти й житла, її перехід до дорослих ролей може виглядати зовсім інакше.
Це не означає, що психологічного розвитку «немає». Змінюється його конфігурація. В одних умовах двадцяті роки справді стають часом широкого дослідження можливостей, в інших — часом ранніх обов’язків, а в третіх обидва процеси відбуваються одночасно. Саме тому сучасні міжкультурні дослідження не підтверджують просту універсальність усіх п’яти характеристик emerging adulthood (Yerofeyeva et al., 2024).
Становлення дорослості в Україні під час війни
Український контекст особливо ясно показує, чому вікову траєкторію не можна відривати від історичного часу. Для молодих людей повномасштабна війна може одночасно змінювати освіту, професійні можливості, місце проживання, сімейні ролі, близькі стосунки, відчуття безпеки та горизонт планування. У частини людей це прискорює прийняття дорослих обов’язків, у частини відкладає стабілізацію життєвого маршруту, а часто обидва процеси співіснують.
Спільне дослідження ПРООН і Міністерства молоді та спорту України про вплив війни на молодь охоплює молодих людей 14–35 років і показує, що війна впливає на економічну адаптацію, працевлаштування, міграційні наміри, психічне здоров’я, бачення особистого майбутнього та життєві орієнтири (ПРООН, 2026). Ці дані не є прямим тестом концепції emerging adulthood, але вони документують саме ті контексти, які можуть змінювати траєкторії переходу до дорослості.
Українська академічна література вже прямо використовує концепт emerging adulthood для аналізу періоду 18–29 років і наголошує на ролі соціокультурних умов та війни. Такі роботи важливі для локалізації термінології, хоча теоретичні українські публікації не замінюють широку міжнародну емпіричну базу (Рисинець & Лукашенко, 2026).
Невизначеність у двадцятих роках не дорівнює психологічній проблемі
Зміна планів, сумніви щодо професії, відсутність остаточної відповіді «хто я», проживання з батьками або кілька коротких робіт не є симптомами самі по собі. Їхнє значення визначається контекстом: чи людина має вибір, чи рухається до важливих для себе цілей, чи здатна виконувати зобов’язання, чи страждає її повсякденне функціонування.
Нормальна варіативність у цій віковій групі дуже велика. Психологічний розвиток не оцінюють за принципом «до 25 уже повинно бути…». Шлюб, дитина, власне житло, диплом, певний рівень доходу або незмінна професія не є віковими віхами розвитку у клінічному сенсі й не можуть використовуватися як діагностичні критерії.
Так само соціальна затримка не тотожна затримці розвитку. Термін «затримка розвитку» має специфічне клінічне значення в дитячому та нейророзвитковому контексті. До дорослого життєвого маршруту його не слід механічно переносити. Нестандартна послідовність освіти, роботи, житла чи партнерства сама по собі не є патологією.
Психічне здоров’я: перехідний вік може бути вразливим, але не є розладом
Частина психічних розладів уперше проявляється до або протягом молодого дорослого віку. Великий метааналіз 192 епідеміологічних досліджень із понад 700 тисячами учасників показав, що віки початку різних розладів розподілені дуже по-різному; для будь-якого психічного розладу 62,5% випадків починалися до 25 років, але піки й медіани суттєво відрізнялися між діагностичними групами (Solmi et al., 2022).
Цей факт означає потребу у доступній ранній допомозі, а не те, що невизначеність двадцятих років є симптомом хвороби. Вікова група підвищеної статистичної вразливості не перетворює кожну емоційну реакцію на клінічний стан. Діагноз потребує професійного оцінювання конкретного набору симптомів, тривалості, тяжкості та порушення функціонування.
Дослідження ідентичності й психічного здоров’я теж не дають підстав для формули «невизначена ідентичність викликає депресію» або навпаки. У систематичному огляді поздовжніх досліджень спостерігалися складні двобічні зв’язки, але метааналіз підвибірки не підтвердив простих значущих асоціацій між показниками синтезу/плутанини ідентичності та симптомами тривоги чи депресії; якість доказів була обмеженою (Potterton et al., 2022).
Становлення дорослості й «криза чверті життя» — різні поняття
Становлення дорослості — широка дослідницька рамка розвитку. «Криза чверті життя» — популярний і частково досліджуваний термін для вираженого дистресу, пов’язаного з виборами, ролями, очікуваннями й відчуттям, що людина «відстає». Криза не є обов’язковою фазою становлення дорослості й не входить до психіатричних класифікацій як окремий діагноз.
Людина може проходити двадцяті роки без відчуття кризи, а сильний дистрес може виникати й поза цим віком. Якщо центральний запит стосується саме тривоги, порівняння себе з ровесниками, страху «не встигнути» та розгубленості у 20–30 років, його окремо закриває стаття «Криза чверті життя».
Чим становлення дорослості відрізняється від ранньої дорослості
Ці терміни перетинаються, але не є синонімами. «Становлення дорослості» описує перехідну дослідницьку рамку: тривалу перебудову статусів, ідентичності, ролей та суб’єктивного відчуття дорослості. «Рання дорослість» — ширший віковий концепт для подальшого дорослого розвитку, у якому переходи можуть уже бути більш стабілізованими, хоча універсальної межі також немає.
Тому ці поняття варто розрізняти: становлення дорослості / emerging adulthood описує перехідну дослідницьку рамку, а стаття «Психологія дорослості» пояснює розвиток у дорослому житті ширше. Рання дорослість також має власний віковий зміст і не є простим синонімом emerging adulthood.
Як оцінювати власний перехід без календаря «правильного життя»
Корисніше оцінювати не відповідність віковому сценарію, а функціонування в конкретних сферах. Запитання «чи я вже дорослий?» стає продуктивнішим, якщо розкласти його на кілька площин.
• Рішення. Чи можу я самостійно зібрати інформацію, обрати варіант і прийняти його наслідки?
• Зобов’язання. Чи здатен я підтримувати важливі домовленості, а якщо змінюю їх — робити це відповідально й прозоро для інших?
• Ресурси. Які мої реальні фінансові, житлові, освітні, соціальні та часові можливості? Які обмеження не залежать від моєї «зрілості»?
• Стосунки. Чи можу я залишатися близьким з іншими без повної залежності від їхнього схвалення, і водночас приймати взаємні обов’язки?
• Майбутнє. Чи маю я наступний реалістичний крок, навіть якщо не знаю всього маршруту на десять років уперед?
Таке самоспостереження не є скринінгом і не дає діагнозу. Воно допомагає побачити, де саме знаходиться перехід: у роботі, фінансах, стосунках, самоорганізації, виборі цінностей чи витримуванні невизначеності.
Коли невизначеність стає приводом звернутися по допомогу
Професійна психологічна або медична допомога доречна не через сам вік і не через відсутність певної соціальної ролі, а коли переживання стають стійкими, інтенсивними або суттєво порушують життя. Це може бути тривалий депресивний настрій, виражена тривога, панічні напади, різке порушення сну чи харчування, втрата здатності вчитися або працювати, небезпечне вживання речовин, психотичні симптоми, маніакальні симптоми, самопошкодження або суїцидальні думки.
Тут важливо зберігати послідовність: життєвий перехід може бути контекстом → окреме переживання може бути симптомом → симптоми можуть формувати фактор ризику або підставу для скринінгу → скринінг не є діагнозом → професійне оцінювання встановлює, чи відповідає стан критеріям клінічного розладу. Вік 18–29 років сам по собі не виконує жодного з цих діагностичних кроків.
Поширені запитання
Чи всі люди від 18 до 29 років проходять становлення дорослості?
Ні. Це дослідницька рамка, найкраще придатна для контекстів, де існує тривалий простір між підлітковістю та стабілізацією дорослих ролей. В інших умовах дорослі обов’язки можуть починатися раніше, а сам перехід мати іншу структуру. Навіть у межах одного суспільства траєкторії сильно відрізняються за ресурсами, освітою, сім’єю, здоров’ям і соціальним середовищем.
Чи означає 18–29 років окрему біологічну стадію?
Ні. Діапазон є робочою межею концепції, а не біологічним законом. Нейробіологічні, когнітивні, емоційні й соціальні процеси мають різні часові траєкторії, тому не існує однієї дати, яка одночасно завершує всі види розвитку.
Чи правда, що мозок повністю дозріває лише у 25 років?
Формула «мозок дозріває у 25» надто груба. Частина нейронних змін триває у двадцятих і далі, але окремі когнітивні функції можуть досягати дорослого рівня раніше. Наприклад, у великій роботі виконавчі функції на використаних тестах стабілізувалися приблизно у 18–20 років (Tervo-Clemmens et al., 2023). Вік 25 років не є універсальною межею психологічної відповідальності.
Чи нормально у 25 років жити з батьками?
Сам факт спільного проживання нічого не діагностує. Він може бути пов’язаний із цінами на житло, навчанням, сімейною взаємодопомогою, війною, доглядом за близькими, культурними нормами або особистим вибором. Для психології важливіша якість автономії, домовленостей, відповідальності й функціонування.
Якщо у 29 років немає стабільної кар’єри або сім’ї, це затримка розвитку?
Ні. Відсутність стабільної кар’єри, шлюбу, партнерства, дітей або власного житла не є сама по собі клінічною затримкою розвитку. Це соціальні й життєві переходи, які мають широку варіативність. Клінічні затримки розвитку належать до іншої діагностичної сфери й не визначаються таким набором дорослих ролей.
Становлення дорослості — це те саме, що юність?
Ні. Межі термінів у різних традиціях частково перетинаються, але emerging adulthood створювалося саме для опису періоду після підліткового віку, коли людина вже не є підлітком, а дорослі ролі ще можуть активно перебудовуватися. Юнацький вік має власний віковий зміст і лише частково перетинається з переходом до дорослості.
Становлення дорослості — це те саме, що криза чверті життя?
Ні. Становлення дорослості описує широкий контекст вікового розвитку, а криза чверті життя — можливий, але не обов’язковий досвід дистресу всередині або поруч із цим періодом. Криза не є клінічним діагнозом і не універсальна.
Чи можна «не пройти» становлення дорослості?
Концепція не передбачає іспиту або набору обов’язкових завдань. Людський розвиток у дорослості продовжується, життєві ролі можуть змінюватися багато разів, а відповідальність, автономія, близькість і самовизначення формуються в різних темпах. Точніше говорити про конкретну траєкторію й умови, а не про «пройдену» або «непройдену» стадію.
Коротко
Становлення дорослості — корисна сучасна рамка для розуміння того, чому перехід від підлітково-юнацького періоду до стабільніших дорослих ролей у багатьох людей триває протягом двадцятих років. Діапазон 18–29 років є орієнтовним. Центральними темами стають дослідження можливостей, вибір ідентичності й життєвого напряму, відповідальність, автономія, перебудова стосунків і поступове закріплення довготривалих зобов’язань.
Найважливіший висновок — дорослішання не має одного універсального календаря. Культурні норми, економіка, війна, міграція, освіта, сімейні ресурси й особиста історія змінюють і темп, і форму переходу. Тому 18–29 років описують простір розвитку, а не норму, діагноз або обов’язкову «кризу».
Пов’язані статті
Джерела
American Psychological Association. (2026). How to support young people on the road to adulthood. Monitor on Psychology, 57(4).
Arnett, J. J. (2000). Emerging adulthood: A theory of development from the late teens through the twenties. American Psychologist, 55(5), 469–480.
Arnett, J. J. (2007). Emerging Adulthood: What Is It, and What Is It Good For? Child Development Perspectives, 1(2), 68–73.
Arnett, J. J., Žukauskienė, R., & Sugimura, K. (2014). The new life stage of emerging adulthood at ages 18–29 years: implications for mental health. The Lancet Psychiatry, 1(7), 569–576.
Hendry, L. B., & Kloep, M. (2007). Conceptualizing Emerging Adulthood: Inspecting the Emperor’s New Clothes? Child Development Perspectives, 1(2), 74–79.
National Academies of Sciences, Engineering, and Medicine. (2015). Investing in the Health and Well-Being of Young Adults. Washington, DC: The National Academies Press.
Nelson, L. J., & Luster, S. S. (2015). “Adulthood” by Whose Definition? The Complexity of Emerging Adults’ Conceptions of Adulthood. In The Oxford Handbook of Emerging Adulthood.
Potterton, R., Austin, A., Robinson, L., Webb, H., Allen, K. L., & Schmidt, U. (2022). Identity Development and Social-Emotional Disorders During Adolescence and Emerging Adulthood: A Systematic Review and Meta-Analysis. Journal of Youth and Adolescence, 51, 16–29.
Рисинець, Т. П., & Лукашенко, М. В. (2026). Психологічні чинники феномену дорослішання у період emerging adulthood. Журнал соціальної та практичної психології, 7, 168–172.
Solmi, M., Radua, J., Olivola, M., et al. (2022). Age at onset of mental disorders worldwide: large-scale meta-analysis of 192 epidemiological studies. Molecular Psychiatry, 27, 281–295.
Tervo-Clemmens, B., Calabro, F. J., Parr, A. C., Fedor, J., Foran, W., & Luna, B. (2023). A canonical trajectory of executive function maturation from adolescence to adulthood. Nature Communications, 14, 6922.
United Nations Development Programme. (2026). Вплив війни на молодь в Україні — 2025.
Yerofeyeva, V. G., Wang, P., Yang, Y., Serobyan, A. K., Grigoryan, A. K., & Nartova-Bochaver, S. K. (2024). Shimmering emerging adulthood: in search of the invariant IDEA model for collectivistic countries. Frontiers in Psychology, 15, 1349375.