Стан-залежна пам’ять: чи легше згадувати інформацію в подібному внутрішньому стані

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 21 вересня 2026 · Редакційна політика

Буває, що людина легко відтворює інформацію в одному стані, а в іншому відчуває, ніби потрібний спогад став менш доступним. Матеріал, засвоєний у стані сильного збудження, може пригадуватися інакше, ніж у спокої; те, що було вивчено під впливом певної речовини, іноді відтворюється по-різному у тверезому та зміненому стані; настрій теж може ставати частиною внутрішнього контексту пам’яті. Саме цю закономірність описує стан-залежна пам’ять.

Коротка відповідь на питання в заголовку така: подібний внутрішній стан справді може полегшувати доступ до частини раніше закодованої інформації, але цей ефект залежить від того, що саме вивчали, як формувалася пам’ять, наскільки виразним був стан, який тип тесту використовують і які інші підказки доступні під час відтворення. Сучасний огляд визначає state-dependent memory саме як зміну доступності пам’яті залежно від психологічного або фізіологічного стану під час кодування і пригадування (Liu et al., 2025).

Водночас стан-залежність не є універсальним правилом «треба повернутися в той самий стан, щоб згадати». Класичні людські експерименти показують, що додаткові підказки можуть послаблювати або навіть прибирати перевагу збігу станів, а сучасні роботи знаходять чіткі межі ефекту. Тому науково коректніше говорити про внутрішній стан як про одну з можливих підказок пам’яті, а не про обов’язковий ключ до кожного спогаду.

Коротко: що таке стан-залежна пам’ять

Стан-залежна пам’ять (state-dependent memory) — це закономірність, за якої доступність раніше засвоєної інформації під час пригадування може змінюватися залежно від подібності внутрішнього стану людини під час кодування і під час відтворення. У класичній схемі дослідження одна група засвоює матеріал у стані A, інша — у стані B, а потім обидві групи тестують або в тому самому, або в іншому стані. Якщо збіг A–A чи B–B дає кращий результат, ніж невідповідність A–B або B–A, це розглядають як ознаку стан-залежного ефекту.

Поняття близьке до state-dependent learning — стан-залежного навчання. У літературі ці назви частково перекриваються: одна акцентує результат пам’яті, інша — умови, за яких засвоєне стає доступним. Огляд нейробіологічних механізмів описує таке навчання як випадок, коли інформація, набута в певному внутрішньому стані, найкраще доступна за відновлення подібного стану (Radulovic, Jovasevic & Meyer, 2017).

Найважливіше тут слово «доступність». Якщо людина не згадала матеріал у зміненому стані, це ще не означає, що інформація була стерта або ніколи не потрапила до довготривалої пам’яті. Частина стан-залежних ефектів виглядає саме як проблема пошуку: потрібний слід є, але набір доступних підказок відрізняється від того, який супроводжував засвоєння.

Як внутрішній стан може стати підказкою для пригадування

Пам’ять формується не у вакуумі. Під час події мозок кодує не лише цільовий матеріал, а й частину супровідних ознак: зовнішнє середовище, поточні думки, тілесне збудження, емоційний тон, відчуття, запахи, дії та інші елементи ситуації. Під час подальшого пригадування ті ознаки, що перетинаються з умовами кодування, можуть працювати як підказки.

Для контекстно-залежної пам’яті основною підказкою є зовнішній або ситуаційний контекст: місце, оточення, фон, конфігурація середовища. Для стан-залежної пам’яті підказка знаходиться всередині організму або психологічного стану: рівень активації, фармакологічний стан, настрій, частина інтероцептивних відчуттів та інші параметри внутрішнього контексту. Це споріднені принципи, але різні canonical intents.

Класичний доказ того, що стан може діяти саме як підказка пошуку, дав експеримент із алкоголем, у якому 28 учасників виконували чотири вербальні завдання. Перевага збігу станів з’являлася у завданнях без допоміжних підказок, але не у завданнях, де під час тесту давали prompts або recall cues. Автор зробив висновок, що додаткові експериментальні підказки можуть компенсувати зміну стану (Petersen, 1977). Це важлива межа: внутрішній стан конкурує і взаємодіє з іншими шляхами доступу до спогаду.

Які внутрішні стани досліджували

У різні періоди дослідники використовували дуже різні способи змінювати внутрішній контекст. Історично значна частина літератури виникла в психофармакологічних парадигмах: алкоголь, седативні та інші речовини дозволяли створити відносно помітний і контрольований стан. Пізніше в поле увійшли настрій, стрес, фізіологічне збудження, фізичне навантаження та інші стани. Сучасний огляд об’єднує афективні, фізіологічні, медикаментозні та пов’язані із захворюваннями стани в ширшу рамку того, як внутрішнє середовище модулює пам’ять (Liu et al., 2025).

Однак термін «стан» не означає, що будь-яка відмінність між двома моментами автоматично створює стан-залежну пам’ять. Щоб говорити саме про цей ефект, потрібна взаємодія між станом під час засвоєння та станом під час тесту. Наприклад, якщо сильний стрес просто погіршує відтворення незалежно від того, в якому стані матеріал було вивчено, це вплив стресу на пам’ять, але не доказ state-dependent memory.

Так само слід розрізняти короткочасний стан і стабільні характеристики людини. Тривожність як тимчасове переживання, клінічний тривожний розлад, втома, дія препарату і звичайні індивідуальні відмінності — не взаємозамінні категорії. У дослідженнях стан-залежності важливий конкретний експериментальний контраст між умовами кодування та умовами відтворення.

Класичні експерименти з алкоголем: що вони справді показали

Одні з найвідоміших ранніх демонстрацій стан-залежної пам’яті в людей використовували алкоголь. У дослідженні Weingartner і колег вільне відтворення показало характерну дисоціацію: слова, закодовані в стані сп’яніння, загалом запам’ятовувалися гірше, ніж слова, закодовані тверезо, але частина матеріалу, засвоєного під алкоголем, відтворювалася краще під алкоголем, ніж у тверезому стані. Ефект був сильнішим для слів із низькою образністю (Weingartner et al., 1976).

Цей результат легко неправильно прочитати. Він не означає, що алкоголь «покращує пам’ять» або що повернення до сп’яніння є корисною стратегією. У тому самому експерименті кодування під алкоголем погіршувало довготривале відтворення порівняно з тверезим кодуванням. Стан-залежна перевага описує відносну різницю між збігом і невідповідністю умов, а не загальну користь самого стану.

Через рік Petersen показав ще одну принципову межу. Коли учасники мали відтворювати матеріал без допомоги, зміна алкогольного стану створювала state-dependent decrement. Коли ж завдання містило зовнішні підказки, стан-залежний ефект зникав (Petersen, 1977). Це добре узгоджується з ідеєю, що внутрішній стан є одним із компонентів пошукового контексту: якщо тест уже дає сильний маршрут до потрібної інформації, залежність від стану зменшується.

Медична практична межа тут однозначна. Лікарські препарати, алкоголь та інші психоактивні речовини можуть впливати на увагу, кодування, консолідацію, швидкість реакції та відтворення одночасно. Не слід змінювати дозу призначених препаратів або навмисно відтворювати стан сп’яніння заради пригадування. Якщо медикамент помітно впливає на пам’ять, це питання для лікаря, який може оцінити препарат, дозування, час прийому та інші можливі причини.

Чому «той самий стан» не означає «краща пам’ять загалом»

У стан-залежних експериментах важливо не змішувати два різні ефекти. Перший — пряма дія стану на когнітивну продуктивність. Наприклад, речовина може погіршити увагу під час навчання. Другий — специфічна перевага відповідності між станом кодування і станом тесту. Людина може мати гірший абсолютний результат у стані A, але всередині матеріалу, засвоєного в A, усе одно показати невелику перевагу A–A порівняно з A–B.

Це одна з причин, чому популярна формула «якщо вчив у певному стані, в тому самому стані згадаєш краще» потребує уточнення. Вона описує можливий retrieval advantage, але нічого не говорить про якість первинного кодування, точність деталей, швидкість мислення, безпеку стану чи загальну ефективність навчання.

Огляди фармакологічної літератури також показували, що state-dependent effects можуть бути частковими й відносно невеликими порівняно з прямими амнестичними або седативними ефектами деяких препаратів. Саме тому сучасний аналіз має відокремлювати специфічну взаємодію «кодування × відтворення» від загального впливу речовини на когніцію.

Настрій як внутрішній контекст: mood-dependent memory

Настрій є особливо цікавим випадком, тому що він водночас змінює внутрішній контекст і впливає на те, що привертає увагу та які асоціації легше активуються. У дослідженні Eich і Metcalfe зміна настрою сильніше погіршувала пам’ять для подій, створених внутрішніми розумовими операціями, ніж для зовнішньо поданих подій. Автори індукували настрій музикою і порівнювали матеріал, який учасники генерували самі, з матеріалом, який вони читали (Eich & Metcalfe, 1989).

Подальша серія експериментів з автобіографічною пам’яттю також показала mood-dependent effect: особисті події могли легше відтворюватися, коли настрій під час пригадування відповідав настрою, в якому ці події було викликано або закодовано (Eich, Macaulay & Ryan, 1994). Водночас сила таких ефектів залежить від способу індукції настрою, типу матеріалу та процедури тестування.

Звідси не випливає, що для будь-якої інформації треба штучно відтворювати початковий настрій. Внутрішньо породжений і автобіографічний матеріал може сильніше інтегруватися з поточним афективним станом, тоді як нейтральні факти, добре організовані знання або матеріал із сильними зовнішніми підказками можуть значно менше залежати від такого збігу.

Стан-залежна, настроєво-залежна і настроєво-конгруентна пам’ять — різні ефекти

Стан-залежна пам’ять — ширша рамка: головне питання полягає в тому, чи допомагає відповідність внутрішнього стану між кодуванням і відтворенням. Настроєво-залежна пам’ять (mood-dependent memory) — один із її психологічних варіантів, де порівнюють саме настрій у двох моментах.

Настроєво-конгруентна пам’ять (mood-congruent memory) працює за іншою логікою. Тут важлива відповідність між поточним настроєм і емоційною валентністю змісту. Наприклад, у сумному настрої негативний матеріал або негативні автобіографічні спогади можуть ставати доступнішими. Для такого ефекту не обов’язково, щоб матеріал був закодований у тому самому настрої. Саме тому конгруентність змісту й настрою не слід використовувати як синонім збігу стану кодування та стану відтворення.

Ширша тема того, як емоційна значущість змінює кодування, консолідацію і пригадування, розкрита в окремій статті про емоційну пам’ять. Для цієї сторінки canonical owner залишається вузьким: внутрішній стан як умова доступу до раніше засвоєної інформації.

Фізіологічний стан: від ранніх результатів до сучасних перевірок

State-dependent effect досліджували не лише з речовинами й настроєм. У 1998 році в експерименті з аеробним навантаженням учасники вивчали слова або в спокої, або під час вправ на велоергометрі, а потім пригадували їх у відповідному або іншому фізіологічному стані. Автори повідомили перевагу збігу: матеріал, засвоєний під час вправ, краще відтворювався під час вправ, а матеріал зі стану спокою — у спокої (Miles & Hardman, 1998).

Але сучасні дані показують, чому один такий результат не можна перетворювати на загальне правило. У новішому внутрішньосуб’єктному дослідженні 48 молодих дорослих проходили сім лабораторних візитів, а кодування й відтворення поєднували зі спокоєм, помірним або інтенсивним коротким навантаженням. Автори не знайшли доказів, що ефект гострої вправи на пам’ять був стан-залежним. Натомість вільне відтворення було кращим, коли сам тест проходив під час короткого інтенсивного навантаження, незалежно від стану кодування (Loprinzi et al., 2025).

Ці дві роботи добре ілюструють сучасний статус теми. Збіг фізіологічних станів іноді дає ефект, але він залежить від протоколу, інтенсивності, тривалості, моменту вправи, матеріалу і тесту. Саме на таких межах відрізняється науковий ефект від універсальної поради.

Стрес, тривога й пам’ять: схожі слова, але інше питання

Стрес може суттєво змінювати формування, контекстуалізацію, гнучкість і відтворення пам’яті, причому напрям ефекту залежить від часу стресу відносно фази пам’яті та від біологічних механізмів стресової відповіді (Schwabe, 2025). Ця література важлива для розуміння внутрішнього стану, але вона не тотожна state-dependent memory.

Наприклад, якщо гострий стрес перед тестом погіршує доступ до епізодичної пам’яті, це може бути прямим ефектом стресу на retrieval. Щоб назвати результат стан-залежним, треба показати, що саме відповідність або невідповідність стресового стану між кодуванням і тестом пояснює різницю. Такий дизайн значно вимогливіший.

Практично це означає, що спеціально створювати сильний стрес під час навчання «для підготовки до іспиту» немає наукових підстав. Реалістична практика відтворення в безпечних умовах може бути корисною для перенесення навички, але сильний стрес має власні наслідки для уваги та пам’яті. Докладніше про часову залежність цих ефектів — у матеріалі «Стрес і пам’ять».

Що відомо про нейробіологічні механізми

Нейробіологічна картина стан-залежної пам’яті складніша за ідею одного «перемикача» в мозку. Огляди описують взаємодію гіпокампа, мигдалеподібного тіла, префронтальних і підкіркових систем, а також зміни нейромедіаторної сигналізації та балансу збудження й гальмування. Особливу увагу в експериментальних моделях приділяють GABA-ергічним механізмам і тому, як стан мережі під час кодування визначає умови подальшого доступу (Radulovic, Jovasevic & Meyer, 2017).

Фармакологічний огляд також узагальнює участь CA1 гіпокампа, центрального ядра мигдалеподібного тіла, септальних ділянок, вентральної ділянки покришки та nucleus accumbens у різних експериментальних формах state-dependent memory (Zarrindast & Khakpai, 2020). Проте значна частина цієї нейробіології походить із досліджень тварин і фармакологічних моделей. Її не слід подавати так, ніби в людей уже встановлено один універсальний ланцюг стан-залежного пригадування.

Огляд 2025 року намагається об’єднати ці рівні й описує внутрішній стан як фактор, що може впливати на активність пам’яттєвих мереж, нейромедіаторні системи та пластичність (Liu et al., 2025). Для клінічних застосувань це поки радше напрям досліджень, ніж готовий протокол, який можна переносити з лабораторії на конкретну людину.

Від чого залежить сила ефекту

По-перше, значення має тип тесту. Вільне відтворення часто сильніше залежить від контекстних підказок, тому що людині треба самостійно знайти потрібний матеріал. У впізнаванні або завданні з конкретною підказкою сам тест уже надає потужний маршрут пошуку. Саме це видно в класичному дослідженні Petersen, де state-dependency проявлялася без підказок і зникала за їх наявності (Petersen, 1977).

По-друге, внутрішній стан має бути достатньо виразним і достатньо специфічно пов’язаним із матеріалом. Легка зміна настрою або активації може створити набагато слабший контекст, ніж фармакологічно індукований стан. Водночас надто сильний стан може сам погіршити кодування або виконання завдання, тому більша відмінність між станами не обов’язково означає більшу користь для пам’яті.

По-третє, важлива структура матеріалу. Сильні семантичні зв’язки, категорії, образи, запитання й інші змістові підказки можуть зменшувати залежність від фонового внутрішнього стану. У ранніх алкогольних експериментах state-dependent effect змінювався залежно від властивостей матеріалу (Weingartner et al., 1976).

По-четверте, результат залежить від того, чи справді дослідження маніпулює state match, а не просто порівнює два стани. Сучасна робота з фізичними вправами показала поліпшення відтворення під час інтенсивного навантаження без state-dependent interaction (Loprinzi et al., 2025). Це методологічно важливий приклад: стан може впливати на пам’ять, але не обов’язково через збіг із кодуванням.

Стан-залежна пам’ять і контекстно-залежна пам’ять

Обидва ефекти можна розуміти через спільний принцип: умови, присутні під час кодування, іноді стають частиною набору підказок, доступних під час відтворення. Різниця полягає в тому, де розташована релевантна підказка. Контекстно-залежна пам’ять у вузькому сенсі стосується переважно зовнішнього середовища; стан-залежна — внутрішнього фізіологічного або психологічного контексту.

Для зовнішнього контексту існує окрема метааналітична традиція. Smith і Vela показали, що environmental context effects у середньому надійні, але слабшають, коли під час навчання або тесту є сильні неконтекстні підказки чи коли людина ментально відновлює потрібний контекст (Smith & Vela, 2001). Цей результат не є прямим доказом стан-залежної пам’яті, але демонструє загальний принцип конкуренції підказок, який допомагає зрозуміти, чому жоден контекст не працює ізольовано.

Саме тому дві теми мають окремі canonical pages. Якщо питання звучить «чи допомагає те саме місце або ситуація?», основна сторінка — контекстно-залежна пам’ять. Якщо питання стосується сп’яніння, настрою, фізіологічної активації або іншого внутрішнього стану між навчанням і тестом, canonical owner — ця стаття.

Що це означає для навчання

Найслабша практична стратегія — робити знання залежним від одного вузького стану. Якщо матеріал доступний лише тоді, коли людина відчуває себе майже так само, як під час навчання, перенесення знань у реальний світ стає крихким. Для іспиту, роботи або складної розмови корисніше мати кілька шляхів доступу: розуміти матеріал, відтворювати його без підглядання, пояснювати своїми словами й практикувати в різних безпечних умовах.

Звідси випливає практичний принцип: внутрішній стан можна враховувати, але не робити головною навчальною технікою. Якщо вам легше згадувати після короткого ритуалу зосередження, знайомого дихання чи входження в робочий режим, це може стати додатковою підказкою. Проте ефективність самого знання слід перевіряти й без неї — через активне відтворення з пам’яті.

Для екзаменаційної тривоги також важливо не робити з state-dependent memory хибний висновок, ніби треба навчатися в тривозі. Сильний стрес може мати власні несприятливі ефекти на retrieval. Значно корисніше наближати практику до формату майбутнього завдання: відповідати на запитання без конспекту, працювати з часовими обмеженнями поступово, тренуватися в різних місцях і станах достатньої працездатності.

Сон — ще один приклад, де потрібне правильне розрізнення. Сон і неспання є різними фізіологічними станами, але користь сну для пам’яті не зводиться до state matching: сон бере участь у консолідації та перебудові слідів пам’яті. Тому логіка «вчив сонним — треба бути сонним на тесті» не випливає з науки про сон і пам’ять.

Чи може стан-залежна пам’ять пояснити травматичні або «відновлені» спогади

State-dependent memory іноді обговорюють у контексті травми й дисоціативної амнезії. Огляд Radulovic, Lee і Ortony розглядає, як дані когнітивних і нейробіологічних досліджень — значною мірою з тваринних моделей — можуть допомогти сформувати гіпотези про те, чому деякі спогади стають важкодоступними поза певним станом (Radulovic, Lee & Ortony, 2018).

Ця лінія досліджень не перетворює state-dependent memory на тест істинності «відновленого» спогаду. Легший доступ у певному емоційному чи фізіологічному стані говорить про доступність матеріалу, а не про незалежно перевірену точність кожної деталі. Так само відсутність доступу в іншому стані сама по собі не встановлює діагноз і не доводить, що спогад був витіснений.

У клінічній роботі травма, дисоціація, амнезія, дія речовин, неврологічні стани та звичайні помилки пригадування потребують різного пояснення. Якщо людина має раптові провали пам’яті, дезорієнтацію, зміни свідомості або виражене погіршення функціонування, це вже не питання про звичайний лабораторний ефект і потребує медичної оцінки.

Доступність спогаду не дорівнює його точності

Стан-залежність стосується насамперед того, наскільки легко певний вміст стає доступним. Вона не дає окремого сертифіката точності. Людина може пригадати більше деталей у знайомому внутрішньому стані й водночас помилятися щодо частини з них. І навпаки, труднощі з відтворенням не означають, що подія не відбулася.

Пам’ять є реконструктивною: під час пригадування мозок використовує сліди події, знання, контекстні підказки, очікування та інформацію, доступну тепер. Суб’єктивна легкість, яскравість або впевненість — окремі характеристики переживання спогаду. Вони можуть корелювати з точністю в певних умовах, але не є універсальною гарантією фактичної правильності.

Для практики це означає просте правило: якщо зміна настрою, місця або тілесного стану раптом «відкрила» спогад, варто сприймати це як появу доступу до матеріалу, а не як автоматичне підтвердження всіх його деталей. Для важливих рішень, свідчень або клінічної оцінки потрібні додаткові джерела перевірки.

Науковий статус: реальний ефект із чіткими межами

Стан-залежна пам’ять має довгу експериментальну історію і не є інтернет-міфом. Людські фармакологічні експерименти, дослідження настрою та частина фізіологічних маніпуляцій демонстрували перевагу відповідності станів. Сучасні нейробіологічні огляди пропонують механізми, через які внутрішній стан може модулювати кодування й retrieval (Liu et al., 2025).

Водночас evidence не підтримує максимально сильну версію твердження, ніби пам’ять автоматично «прив’язується» до кожного внутрішнього стану і потребує його точного відтворення. Ефект залежить від сили інших підказок, способу тестування, матеріалу, якості кодування, типу стану та експериментальної процедури. Сучасна робота з фізичними вправами прямо показує, що помітний вплив стану на memory performance може виникати без state-dependent match (Loprinzi et al., 2025).

Найточніша сучасна формула тому така: внутрішній стан може бути частиною контексту пам’яті й інколи полегшувати відтворення, коли він відновлюється, але його внесок є умовним і конкурує з іншими підказками. Для реального навчання краще будувати знання, доступне через багато маршрутів, а не залежне від одного стану.

Часті запитання

Чи справді легше згадати інформацію в тому самому внутрішньому стані?

Іноді так. Найкраще це показано в окремих фармакологічних, настроєвих і фізіологічних парадигмах. Але величина ефекту залежить від завдання, матеріалу й сили інших підказок; у частині сучасних протоколів state-dependent interaction не знаходять.

Чим стан-залежна пам’ять відрізняється від контекстно-залежної?

У стан-залежній пам’яті ключовою підказкою є внутрішній фізіологічний або психологічний стан. У контекстно-залежній пам’яті головна маніпуляція стосується зовнішнього середовища або ситуації. Обидва ефекти можуть взаємодіяти, але це різні поняття.

Чи є настроєво-залежна пам’ять тим самим, що настроєво-конгруентна?

Ні. Настроєво-залежний ефект означає перевагу збігу настрою між кодуванням і відтворенням. Настроєво-конгруентний ефект означає, що поточний настрій полегшує доступ до матеріалу подібної емоційної валентності, навіть без такого збігу між двома моментами.

Чи варто вчитися в тому самому емоційному стані, у якому буде іспит?

Будувати підготовку навколо точного відтворення емоційного стану не варто. Для перенесення знань корисніше практикувати самостійне відтворення і робити матеріал доступним у різних безпечних умовах. Реалістичний формат тестування можна відпрацьовувати поступово, не створюючи сильного стресу навмисно.

Якщо я щось вивчив під алкоголем, чи допоможе алкоголь це згадати?

Класичні експерименти справді знаходили окремі state-dependent effects, але алкоголь одночасно може погіршувати кодування, увагу й загальну якість пам’яті. У дослідженні Weingartner та колег матеріал, засвоєний у стані сп’яніння, загалом зберігався гірше (Weingartner et al., 1976). Тому навмисно відтворювати сп’яніння заради пам’яті небезпечно й науково необґрунтовано.

Чи може тривога «заблокувати» те, що я знаю?

Таке переживання можливе, тому що тривога й стрес можуть змінювати увагу та retrieval. Але конкретний випадок не слід автоматично пояснювати state-dependent memory. На результат можуть впливати інтенсивність стресу, очікування, сон, перевантаження робочої пам’яті, формат запитання та сила підказок.

Чи доводить раптово відновлений спогад, що він точний?

Ні. Полегшення доступу до спогаду і фактична точність — різні властивості. Стан може стати підказкою для retrieval, але перевірка важливих деталей потребує незалежних джерел, особливо коли йдеться про юридично, медично або особисто значущі події.

Чи є стан-залежна пам’ять діагнозом?

Це психологічний ефект і дослідницьке поняття, а не самостійний клінічний діагноз. Скарги на провали пам’яті, дезорієнтацію, зміни свідомості або прогресивне погіршення потребують окремої клінічної оцінки.

Пов’язані статті

Контекстно-залежна пам’ять: чому місце й ситуація можуть допомагати пригадуванню — про зовнішнє середовище як підказку для retrieval.

Відтворення пам’яті: як ми повертаємо збережену інформацію у свідомий доступ — про механізми пошуку, пригадування, впізнавання та роль підказок.

Емоційна пам’ять: як емоції змінюють запам’ятовування і пригадування — ширша рамка взаємодії емоцій із кодуванням, консолідацією та спогадами.

Стрес і пам’ять: коли напруга посилює, а коли погіршує запам’ятовування — про часову залежність впливу стресу на різні фази пам’яті.

Пам’ять і сон: як сон підтримує консолідацію та навчання — про роль сну, яка не зводиться до збігу внутрішнього стану.

References

Eich, E., & Metcalfe, J. (1989). Mood dependent memory for internal versus external events. Journal of Experimental Psychology: Learning, Memory, and Cognition, 15(3), 443–455. https://doi.org/10.1037/0278-7393.15.3.443

Eich, E., Macaulay, D., & Ryan, L. (1994). Mood dependent memory for events of the personal past. Journal of Experimental Psychology: General, 123(2), 201–215. https://doi.org/10.1037/0096-3445.123.2.201

Liu, Y., Zhang, G., Qi, R., Ma, J., & Xu, J. (2025). State-dependent memory mechanisms insights from neural circuits and clinical implications. Frontiers in Cellular Neuroscience, 19, 1629796. https://doi.org/10.3389/fncel.2025.1629796

Loprinzi, P. D., Fuglaar, L., Mangold, R., Petty, S., et al. (2025). The effects of acute exercise intensity on memory: Controlling for state-dependence. Memory & Cognition, 53, 1419–1432. https://doi.org/10.3758/s13421-024-01660-2

Miles, C., & Hardman, E. (1998). State-dependent memory produced by aerobic exercise. Ergonomics, 41(1), 20–28. https://doi.org/10.1080/001401398187297

Petersen, R. C. (1977). Retrieval failures in alcohol state-dependent learning. Psychopharmacology, 55(2), 141–146. https://doi.org/10.1007/BF01457849

Radulovic, J., Jovasevic, V., & Meyer, M. A. A. (2017). Neurobiological mechanisms of state-dependent learning. Current Opinion in Neurobiology, 45, 92–98. https://doi.org/10.1016/j.conb.2017.05.013

Radulovic, J., Lee, R., & Ortony, A. (2018). State-Dependent Memory: Neurobiological Advances and Prospects for Translation to Dissociative Amnesia. Frontiers in Behavioral Neuroscience, 12, 259. https://doi.org/10.3389/fnbeh.2018.00259

Schwabe, L. (2025). Memory Under Stress: From Adaptation to Disorder. Biological Psychiatry, 97(4), 339–348. https://doi.org/10.1016/j.biopsych.2024.06.005

Smith, S. M., & Vela, E. (2001). Environmental context-dependent memory: A review and meta-analysis. Psychonomic Bulletin & Review, 8(2), 203–220. https://doi.org/10.3758/BF03196157

Weingartner, H., Adefris, W., Eich, J. E., & Murphy, D. L. (1976). Encoding-imagery specificity in alcohol state-dependent learning. Journal of Experimental Psychology: Human Learning and Memory, 2(1), 83–87. https://doi.org/10.1037/0278-7393.2.1.83

Zarrindast, M.-R., & Khakpai, F. (2020). State-dependent memory and its modulation by different brain areas and neurotransmitters. EXCLI Journal, 19, 1081–1099. https://doi.org/10.17179/excli2020-2612