Смерть брата або сестри: горе, провина і зміни в сім’ї
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 4 жовтня 2026 · Редакційна політика
Смерть брата або сестри — це втрата конкретної людини, спільної біографії й частини сімейної структури. Після неї може змінитися не лише те, кого людина любить і за ким сумує, а й те, ким вона почувається у власній сім’ї: старшою чи молодшою дитиною, єдиною дитиною, тим, хто «має триматися», підтримувати батьків або зайняти місце, яке раніше належало померлому братові чи сестрі. Саме тому горювання після смерті сиблінга має власну психологічну структуру і заслуговує на окрему увагу.
Сучасні огляди показують, що sibling bereavement — горювання після смерті брата або сестри — досліджене значно гірше, ніж втрата партнера, дитини чи батьків. Водночас у дітей і дорослих воно пов’язане зі змінами ідентичності, сімейних ролей, соціальної підтримки та способів зберігати зв’язок із померлою людиною. Якісний синтез досвіду дорослих після смерті брата або сестри описує «ефект хвиль» у багатьох сферах життя, заміщення ролей і відчуття розриву спільної життєвої лінії. Для дітей систематичний огляд 23 якісних досліджень також показує складний, неоднорідний процес, у якому значення мають реакції дорослих, доступність підтримки та можливість мати власне місце для горя.
Чому смерть брата або сестри переживається особливо
Брат або сестра часто є свідком тієї частини життя, якої більше ніхто не пам’ятає так само: дитинства, батьків у молодшому віці, сімейних конфліктів, жартів, секретів, суперництва, примирень і спільних переходів у доросле життя. Навіть коли стосунки були складними або дистанційними, вони могли бути частиною особистої історії десятиліттями.
Тому після смерті сиблінга людина може сумувати не лише за теперішнім контактом. Вона може втрачати уявлене спільне майбутнє: кому зателефонувати після смерті батьків, з ким згадувати дитинство, хто буде на сімейних святах через десять років, хто знає «звідки я». Синтез досліджень дорослих сиблінгів називає серед центральних тем порушення ідентичності, зміну ролей і необхідність будувати нову реальність після втрати.
Водночас інтенсивність горя не визначається формальною спорідненістю. Близький брат може бути центральною фігурою життя, а з сестрою людина могла роками майже не спілкуватися. І навпаки, складні, конфліктні або перервані стосунки не роблять втрату «легшою»: смерть може остаточно закрити можливість поговорити, вибачитися, відновити контакт або змінити взаємини.
Як може проявлятися горе після смерті брата або сестри
Горювання не має єдиного сценарію. У різні дні або навіть протягом одного дня людина може переходити від гострого болю до відносного спокою, від потреби говорити про померлого до бажання уникати будь-яких нагадувань. Хвилеподібність і суперечливість реакцій самі по собі не означають психічного розладу.
Типові переживання можуть охоплювати:
сум, тугу, плач, відчуття порожнечі або внутрішнього оніміння;
гнів на обставини смерті, медиків, інших родичів, померлого або самого себе;
думки «цього не може бути», автоматичне бажання написати чи зателефонувати братові або сестрі;
провину, сором, постійне прокручування останніх розмов і альтернативних сценаріїв;
полегшення, якщо смерті передували тяжка хвороба, тривале страждання, виснажливий догляд або болісні стосунки, а потім провину за саме полегшення;
порушення сну, апетиту, концентрації, втому, зниження працездатності;
більшу тривогу за батьків, дітей, інших братів і сестер або за власне здоров’я;
гостру реакцію на дати, місця, музику, запахи, сімейні свята та інші нагадування;
потребу говорити про померлу людину, берегти її речі, продовжувати певні сімейні звички або підтримувати внутрішній зв’язок із нею.
Те, скільки триває горе, не визначається універсальним календарем. Важливіше дивитися на загальну траєкторію, можливість функціонувати, контекст втрати та те, чи залишається у людини хоча б часткова здатність повертатися до повсякденного життя.
«П’ять стадій горя» не є маршрутом, який треба пройти
Популярна схема заперечення, гніву, торгу, депресії та прийняття часто подається так, ніби кожна людина має пройти ці стани в певній послідовності. Це неточне застосування історичної моделі. Критичний аналіз сучасних інтернет-матеріалів про «стадії горя» показує, що модель часто поширюється без достатнього пояснення її обмежень, а уявлення про «правильний порядок» може змушувати людей думати, що вони горюють неправильно.
Після смерті брата або сестри реакції можуть повторюватися, співіснувати, зникати й повертатися. Людина здатна приймати факт смерті й водночас гостро сумувати; сміятися з друзями, а через годину плакати; активно працювати кілька тижнів, а потім різко відчути виснаження. Завдання горювання полягає не у проходженні п’яти пунктів, а у поступовій інтеграції факту втрати в життя, яке продовжується.
Провина після смерті брата або сестри
Провина — одна з найболючіших тем sibling bereavement. Вона часто будується на контрфактичних сценаріях: «якби я приїхав раніше», «якби настояла на іншому лікареві», «якби ми не посварилися», «якби я частіше телефонував», «чому живу я, а не він». Після того як результат уже відомий, минулі рішення здаються набагато очевиднішими, ніж вони були в реальному часі.
У дослідженні 88 сімей, де дитина померла від раку, бажання сиблінга «зробити щось інакше» було пов’язане з сильнішим горем. Це спостережне дослідження не доводить причинності, але добре показує, наскільки важливими можуть ставати незавершені уявні сценарії.
Корисно розділити три різні речі: фактичну відповідальність, моральне жалкування і післясмертну реконструкцію подій. Фактична відповідальність потребує конкретних фактів: що саме людина знала, могла контролювати і реально могла зробити. Жалкування може стосуватися слів або рішень, які сьогодні хотілося б змінити. Контрфактична провина виникає тоді, коли мозок нескінченно перебудовує минуле так, ніби майбутній результат був відомий наперед.
Окремо про механізм «я мав зробити більше», перевірку реальної відповідальності й роботу з повторним внутрішнім судом — у матеріалі «Почуття провини після смерті близького».
Як смерть одного сиблінга змінює всю сім’ю
Смерть брата або сестри відбувається одночасно у кількох сімейних відносинах. Для батьків помирає дитина; для інших дітей — брат або сестра; для партнера померлого — кохана людина; для племінників — дядько або тітка. Кожен втрачає іншу людину, тому навіть у межах однієї родини горе буде різним.
Після смерті можуть перебудовуватися звичні ролі. Серед типових змін:
той, хто був «середньою дитиною», раптом стає старшим або молодшим із живих сиблінгів;
єдиний брат або сестра, що залишилися, відчувають підвищену відповідальність за батьків;
доросла дитина бере на себе організаційні, фінансові чи доглядові функції, які раніше ділила з померлим;
родина несвідомо очікує, що жива дитина заповнить соціальне або емоційне місце померлої;
порівняння з померлим братом або сестрою посилюються, особливо якщо в сім’ї виникає ідеалізація померлого;
частина родичів уникає теми смерті, а інша частина потребує багато говорити про неї, що створює нові конфлікти.
Дослідження дітей 5–11 років і їхніх батьків показало кілька важливих сімейних процесів: батьки інколи недооцінювали горе живої дитини, діти намагалися захищати батьків від власних переживань, а порівняння з померлим сиблінгом ускладнювало адаптацію. Дані якісні й отримані на невеликій вибірці, тому вони описують можливі механізми, а не універсальні правила.
Схожі теми — вимога підтримувати сім’ю, власна ізоляція, роль друзів і родичів, збереження зв’язку з померлим — описані у якісному дослідженні молодих дорослих. Культурний контекст цього дослідження специфічний, тому його висновки варто сприймати як ілюстрацію можливого досвіду, а не як норму для всіх сімей.
Коли горе сиблінга стає «невидимим»
Після смерті молодої людини увага оточення часто природно спрямована до батьків, партнера або дітей померлого. Брат чи сестра можуть почути: «тримайся заради мами», «тобі треба підтримати батька», «найважче зараз батькам». У цих словах може бути турбота про сім’ю, але водночас вони здатні позбавляти живого сиблінга права на власне горе.
Людина може стати організатором поховання, комунікувати з родичами, займатися документами, підтримувати батьків і майже не мати простору, де хтось запитає, що відбувається з нею. Так формується подвійне навантаження: переживати власну втрату і виконувати функцію опори для інших.
Підтримка сім’ї не потребує скасування власного горя. Дорослий сиблінг може допомагати батькам і водночас потребувати окремої людини, терапії, групи підтримки, часу без сімейних обов’язків або просто права сказати: «мені теж дуже боляче».
Смерть брата або сестри в дитинстві та підлітковому віці
Дитяче горювання залежить від віку, розуміння смерті, характеру стосунків із померлим, реакцій батьків, соціальної підтримки та обставин смерті. Інтегративний огляд 25 досліджень називає серед важливих чинників вік, стать, обставини втрати, батьківський дистрес, соціальну підтримку та способи зберігати зв’язок із померлим, але не встановлює одного набору предикторів, який дозволив би точно передбачити адаптацію конкретної дитини.
Новіший систематичний огляд 23 якісних досліджень із досвідом 466 дітей описує труднощі повірити у смерть, страх смерті, приховування емоцій, внутрішні та зовнішні зміни й залежність від того, як інші люди реагують на втрату. Автори прямо вказують на низьку впевненість ConQual у синтезованих висновках, тому це важливе, але обмежене за силою доказів джерело.
Діти можуть горювати уривчасто: певний час гратися або займатися звичними справами, а потім раптово повертатися до запитань про смерть. Це не означає байдужості. Розуміння втрати змінюється разом із розвитком, тому смерть брата чи сестри може переосмислюватися у новому віці: під час переходу до іншої школи, першої закоханості, випуску, народження власної дитини.
У сімейному спілкуванні дитині потрібна правдива, вікововідповідна інформація. Евфемізми на кшталт «заснув назавжди» або «пішла далеко» можуть створювати додаткову плутанину. Водночас дитині не потрібно передавати всі медичні або травматичні деталі; обсяг інформації має відповідати її запитанням, віку та безпеці.
Особливо важливо не робити живу дитину заміною померлої. Фрази «тепер ти в нас один», «ти маєш жити за двох», «не засмучуй маму» можуть перетворювати любов і пам’ять на непосильний обов’язок.
Горе дорослої людини після смерті брата або сестри
У дорослому віці sibling loss може бути менш видимим для оточення, хоча братерсько-сестринські стосунки часто тривають десятиліттями. Якісний мета-етнографічний синтез десяти досліджень дорослих описує втрату «паралельного життя», порушення відчуття себе та перебудову ролей після смерті сиблінга.
Велике канадське популяційне дослідження із 7243 людьми, які пережили смерть сиблінга, і 21 729 зіставленими контрольними учасниками виявило після втрати вищі показники звернень по психіатричну допомогу та деяких психічних розладів. Такі дані описують підвищений груповий ризик, але не означають, що психічний розлад неминуче виникає в конкретної людини.
У дорослих особливо помітними можуть бути практичні наслідки: єдина відповідальність за старіючих батьків, зміна спадкових і фінансових справ, турбота про дітей померлого, перебудова сімейних свят, втрата людини, з якою ділилися спогади про дитинство. Психологічна робота тут часто стосується не лише болю, а й нового визначення власного місця у сім’ї.
Як впливають обставини смерті
Горе після тривалої хвороби, раптової смерті, нещасного випадку, насильства або самогубства може мати різний контекст. Раптовість здатна залишати більше незавершених розмов і відчуття нереальності; тривала хвороба може поєднувати виснаження від догляду, випереджальне горе, полегшення після припинення страждання і провину за це полегшення.
Випереджальне горе не дозволяє «відгорювати смерть наперед». Під час хвороби людина може переживати майбутню загрозу, втрату колишнього способу життя та зміни у стосунках, але смерть створює нову реальність, до якої психіка пристосовується вже після фактичної втрати.
У дослідженні дітей і підлітків після смерті сиблінга від раку можливість попрощатися була пов’язана з деякими позитивними змінами, а бажання «зробити інакше» — із сильнішим горем. Це не означає, що прощання завжди можливе або обов’язкове, і не означає, що відсутність прощання прирікає на складне горювання.
Якщо смерть була насильницькою або людина була безпосереднім свідком травматичних подій, до горя можуть додаватися посттравматичні симптоми. Горе і ПТСР — різні явища, хоча вони можуть співіснувати. Сам факт раптової або страшної смерті не дозволяє ставити діагноз ПТСР.
Сни, внутрішній діалог і відчуття присутності померлого
Багато людей після смерті близького продовжують внутрішні стосунки з ним: згадують, що він би сказав, подумки розмовляють, бачать сни, зберігають речі, звертаються до фотографії або відчувають коротку присутність. Систематичний огляд continuing bonds — тривалих зв’язків із померлими — показує, що такі зв’язки можуть приносити і комфорт, і біль, а їхнє значення залежить від контексту та способу, у який людина інтегрує втрату.
Міждисциплінарний огляд сенсорних і квазісенсорних переживань померлої людини дійшов висновку, що переважна більшість таких переживань у горюванні є доброякісними й мають оцінюватися з урахуванням біографічного, реляційного та культурного контексту.
Тому сон про сестру, звичка подумки радитися з братом або коротке відчуття його присутності самі по собі не є доказом психозу, буквальної присутності померлого чи містичного явища. Клінічна оцінка потрібна тоді, коли переживання супроводжуються вираженою втратою контакту з реальністю, небезпечною поведінкою, стійкими наказовими голосами, тяжкою дезорганізацією або різким порушенням функціонування.
Що справді може допомагати переживати смерть брата або сестри
Після такої втрати немає дії, яка «закриває» горе. Практична мета полягає в іншому: зменшити перевантаження, створити умови для безпечного переживання втрати й поступово відновлювати життя, не вимагаючи забути померлу людину.
1. Дати собі окреме право на горе
Ваше горе не стає менш значущим тому, що батьки втратили дитину, партнер — кохану людину, а діти померлого — одного з батьків. Різні втрати можуть бути важкими одночасно. Порівняння «кому болить більше» зазвичай лише ізолює членів сім’ї.
2. Не вимагати від себе стабільного емоційного стану
Горювання хвилеподібне. Дні відносного спокою не зраджують пам’ять, а різке повернення болю не означає, що весь попередній шлях був марним. Психіка може чергувати контакт із втратою та повернення до звичайних завдань.
3. Зменшити роль «сімейного рятівника»
Якщо ви стали головною опорою для батьків, визначте, які завдання справді належать вам, а які можна розподілити між родичами, друзями або службами. Людина, що сама горює, має обмежений ресурс.
4. Говорити про померлого так, як вам підходить
Комусь допомагають спогади й фотографії, комусь потрібні періоди без розмов про смерть. Часто корисно мати хоча б одну людину, з якою можна говорити не лише про останні дні, а про все життя брата або сестри — смішне, складне, суперечливе.
5. Працювати з провиною конкретно
Замість загального «я винен» варто сформулювати точне обвинувачення до себе, відновити інформацію, якою ви володіли тоді, і відокремити контрольовані дії від хвороби, випадковості та рішень інших людей. Якщо була реальна помилка, її масштаб теж має бути конкретним; якщо відповідальність уявна, нескінченне самопокарання не виправляє минуле.
6. Підтримувати базові фізичні потреби
Сон, їжа, вода, рух, прийом призначених ліків і медична допомога не «лікують горе», але нестача сну, виснаження та тривале недоїдання зменшують здатність психіки справлятися з навантаженням. У перші тижні практична допомога з їжею, документами, транспортом і побутом часто корисніша за складні поради.
7. Дозволяти життю повертатися без почуття зради
Сміх, робота, подорож, закоханість, святкування або задоволення від звичайного дня не скасовують любові до померлого. Здатність знову відчувати інтерес і радість може співіснувати з сумом.
Більше практичних орієнтирів — у матеріалі «Як пережити втрату близької людини».
Як сім’ї підтримувати одне одного після смерті брата або сестри
У сім’ї важливо створити умови, де різні стилі горювання можуть співіснувати. Один член родини багато говорить, інший мовчить; один хоче зберегти речі, інший не може їх бачити; один швидко повертається до роботи, інший довго втрачає концентрацію. Відмінність не є мірою любові.
Називайте померлого на ім’я, якщо членам сім’ї це не завдає неприйнятного болю, і не робіть його існування забороненою темою.
Не призначайте одного живого сиблінга головним емоційним доглядальником для батьків.
Не порівнюйте живу дитину або дорослого з померлим і не вимагайте «компенсувати» його відсутність.
Запитуйте, яка підтримка потрібна конкретно: присутність, практична допомога, розмова, тиша, супровід до лікаря чи психолога.
Дозволяйте членам сім’ї мати різні спогади про померлого, включно зі складними і конфліктними.
Стежте, щоб діти отримували зрозумілу інформацію і не ставали відповідальними за емоційний стан дорослих.
Пам’ятайте про важливі дати, але не припускайте, що людина хоче відзначати їх певним способом.
Окремий матеріал про слова, дії та типові помилки оточення: «Як підтримати людину після смерті близького».
Коли нормальне горювання потребує додаткової оцінки
Сильний біль після смерті брата або сестри не є діагнозом. У перші тижні та місяці можуть бути шок, дезорганізація, плач, тривога, безсоння, нав’язливі думки про події, падіння продуктивності й відчуття нереальності. Оцінювати потрібно не окремий симптом і не сам факт того, що людина «довго сумує», а цілісну картину: інтенсивність, стійкість, функціонування, безпеку та клінічні критерії конкретного розладу.
Розлад тривалого горювання
Розлад тривалого горювання має офіційний статус і в ICD-11, і в DSM-5-TR, але системи не тотожні. ICD-11 вимагає стійкої всеохопної туги за померлим або постійної зосередженості на ньому разом з інтенсивним емоційним болем, значним порушенням функціонування і реакцією, що явно перевищує соціальні, культурні чи релігійні норми; часовий орієнтир — понад шість місяців як мінімум.
У DSM-5-TR часовий поріг становить щонайменше 12 місяців після смерті для дорослих і щонайменше 6 місяців для дітей та підлітків; потрібні також визначений набір симптомів, клінічно значущий дистрес або порушення функціонування та перевищення культурних норм. Сам по собі строк 6 або 12 місяців діагнозу не встановлює.
Важлива межа доказів: метааналіз 2026 року повідомив високі частки самозвітних симптомів тривалого горювання у молодих людей після смерті батька, матері або сиблінга від раку, але жодне включене дослідження не проводило діагностичного клінічного інтерв’ю. Автори прямо зазначають, що за цими даними не можна визначити поширеність розладу за критеріями ICD-11 або DSM-5-TR. Тому скринінговий бал або тривалий смуток не слід перетворювати на діагноз.
Детальне порівняння нормального горювання і клінічного стану — у статті «Тривале горювання: коли горе не слабшає і потрібна допомога».
Депресивний епізод
Горе і депресія можуть мати спільні ознаки — сум, безсоння, втому, погіршення концентрації. Водночас при горюванні переживання часто організовані навколо конкретної втрати й можуть співіснувати з моментами тепла, зв’язку або інтересу. При депресивному епізоді пригнічений настрій і втрата інтересу частіше стають генералізованими та охоплюють більшість сфер життя. Обидва стани можуть існувати одночасно, тому діагноз встановлюють за повними клінічними критеріями.
ПТСР і гостра стресова реакція
Після раптової, насильницької або безпосередньо побаченої смерті можуть виникати травматичні симптоми: нав’язливе повторне переживання події, уникання нагадувань про її обставини, підвищена настороженість. Це не тотожне суму, тузі та пошуку зв’язку з померлим. Гостре горе саме по собі не є гострою стресовою реакцією, а страшні спогади самі по собі не встановлюють ПТСР.
Тривожні розлади
Після смерті близької людини природно посилюється страх нової втрати, хвороби або смерті. Клінічна оцінка потрібна, якщо тривога стає стійкою, широко поширюється на різні сфери, супроводжується панічними нападами, значним униканням або істотно обмежує повсякденне життя.
Психотичні симптоми
Сни, внутрішній діалог, коротке відчуття присутності та інші continuing bonds можуть бути частиною типового горювання. Інша ситуація — виражена втрата перевірки реальності, тривала дезорганізація, переконання або голоси, що керують небезпечною поведінкою. Такі прояви потребують клінічної оцінки.
Коли звертатися до психолога, психотерапевта або лікаря
Професійна допомога доречна не лише тоді, коли людина відповідає критеріям психічного розладу. До фахівця можна звернутися, якщо власних і сімейних ресурсів недостатньо, провина застрягла у нескінченному внутрішньому суді, сімейні ролі стали нестерпними або людині просто немає з ким безпечно говорити про померлого.
Особливо важливо звернутися по оцінку, якщо:
страждання залишається дуже інтенсивним і тривало руйнує здатність працювати, вчитися, доглядати за собою або дітьми;
розвивається стійка генералізована безнадія, виражена втрата інтересу до всіх сфер життя або інші ознаки можливого депресивного епізоду;
травматичні спогади, уникання і постійна настороженість після обставин смерті серйозно обмежують життя;
алкоголь, седативні чи інші речовини стають основним способом витримувати біль;
людина втрачає контакт із реальністю, стає виражено дезорганізованою або поведінка стає небезпечною;
з’являються думки про самогубство, намір завдати собі шкоди або відчуття, що безпеку неможливо втримати.
Якщо є безпосередня загроза життю або людина не може гарантувати власну безпеку, потрібна невідкладна допомога: в Україні можна телефонувати 103 або 112. Офіційні контакти екстрених служб підтверджують обидва номери. Питання суїцидального ризику й запобігання самогубству потребують окремої клінічної оцінки; вони не зводяться до горювання.
Як обрати допомогу саме у контексті втрати — у матеріалі «Психолог при втраті та горюванні».
Що означає «пережити» смерть брата або сестри
Пережити втрату не означає перестати любити, забути або більше ніколи не сумувати. З часом для багатьох людей змінюється не значущість померлого, а спосіб, у який його відсутність присутня в житті. Горе може ставати менш всепоглинальним, а пам’ять — містити не лише останні дні й смерть, а й ціле життя людини.
У сім’ї це часто означає сформувати новий порядок, у якому померлий залишається частиною спільної історії, але жива дитина, брат або сестра не повинні замінювати його. У особистому житті — дозволити собі майбутнє, яке вже відрізняється від запланованого, і поступово будувати його без вимоги відмовитися від минулого.
Горювання після смерті брата або сестри може бути довгим і повертатися хвилями. Його тяжкість оцінюється за всім контекстом життя, а не за тим, чи минула «правильна» кількість місяців і чи людина пройшла вигадані обов’язкові стадії.
Поширені запитання
Чому смерть брата або сестри інколи переживається сильніше, ніж очікує оточення?
Тому що сиблінг може бути носієм спільної біографії, сімейної ідентичності й уявленого майбутнього. Інтенсивність втрати залежить від реального значення стосунку, а не від суспільної «ієрархії» родичів.
Чи нормально відчувати провину, якщо ми часто сварилися?
Такі переживання поширені. Конфліктні стосунки можуть посилювати думки про незавершені розмови й неможливість змінити минуле. Важливо розрізняти фактичну відповідальність і післясмертне переоцінювання того, що здавалося звичайним до втрати.
Чи нормально, що батьки майже не помічають мого горя?
Після смерті дитини батьки можуть бути настільки поглинуті власним горем, що тимчасово гірше бачать потреби інших дітей. Це пояснює явище, але не скасовує потреб живого сиблінга. Підтримку можна і варто шукати також поза найближчим сімейним колом.
Чи нормально бачити брата або сестру уві сні або відчувати присутність?
Такі переживання описані у дослідженнях горювання і часто є доброякісними. Вони не є автоматично ознакою психозу і не доводять буквальну присутність померлої людини. Значення має весь контекст і збереження контакту з реальністю.
Скільки часу має минути, щоб стало легше?
Універсального строку немає. Тривалість горювання дуже варіативна, а інтенсивність може змінюватися хвилями. Діагностичні часові пороги для розладу тривалого горювання не є дедлайнами для «нормального» смутку.
Чи потрібно бути сильним заради батьків?
Підтримувати батьків можна, але перетворення себе на єдиного опікуна часто виснажує і залишає власне горе без місця. Сімейна підтримка працює краще, коли обов’язки розподілені, а кожен має право на власні реакції.
Що робити, якщо після втрати я почав боятися смерті інших близьких?
Певне посилення тривоги після смерті природне. Якщо страх стає постійним, призводить до перевірок, уникання, панічних нападів або суттєво обмежує життя, варто обговорити це з фахівцем.
Чи означає тривале горе, що в мене розлад тривалого горювання?
Ні. Тривалість — лише одна частина діагностичної оцінки. Потрібні конкретні симптоми, їхня вираженість, клінічно значущий дистрес або порушення функціонування, а також оцінка культурного контексту. ICD-11 і DSM-5-TR використовують різні критерії та різні часові пороги.