РДУГ у дітей: ознаки, діагностика і що можуть робити батьки

2 серп. 2024 р.

Читати 12 хв

Оновлено: 3 жовт.

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 2 серпня 2024 · Оновлено: 3 жовтня 2026 · Редакційна політика

РДУГ у дітей — це нейророзвитковий розлад, за якого стійкі прояви неуважності та/або гіперактивності-імпульсивності виходять за межі того, що очікується для віку й рівня розвитку дитини, спостерігаються в різних життєвих ситуаціях і помітно ускладнюють навчання, стосунки або повсякденне функціонування. У МКХ-11 Всесвітньої організації охорони здоров’я РДУГ має код 6A05 і може мати переважно неуважний, переважно гіперактивно-імпульсивний або комбінований клінічний прояв (ВООЗ, 2024).

Абревіатура «СДУГ» також широко використовується в українському пошуку та походить від формулювання «синдром дефіциту уваги з гіперактивністю». У цій статті використовуємо «РДУГ», оскільки йдеться про розлад. Загальний матеріал про РДУГ (СДУГ) у дітей і дорослих винесений в окрему канонічну статтю; тут зосереджуємося саме на дитячому віці та практичних рішеннях для батьків.

Коли ознаки справді потребують оцінювання

Окремі прояви неуважності, рухливості чи імпульсивності є звичайними для дитинства. Підставою думати про професійне оцінювання стає їхня сукупність, стійкість і вплив на життя дитини.

• Ознаки помітно сильніші, ніж очікується для віку та рівня розвитку дитини.

• Труднощі повторюються впродовж часу, а не виникають лише після кількох погано проспаних ночей, гострого стресу чи тимчасової зміни умов.

• Подібні прояви видно більш ніж в одному контексті — наприклад, удома і в школі, на гуртках або під час взаємодії з однолітками.

• Є функціональний наслідок: дитині важче вчитися, організовувати повсякденні справи, підтримувати стосунки, дотримуватися безпечної поведінки чи виконувати відповідні віку обов’язки.

• Інші можливі пояснення — порушення сну, тривога, труднощі навчання, мовлення, слуху, зору, інші нейророзвиткові або психічні стани — потребують окремого розгляду.

МКХ-11 прямо відмежовує РДУГ від звичайної варіативності дитячої поведінки через чотири опорні критерії: стійкість у часі, поширеність у різних ситуаціях, невідповідність рівню розвитку та прямий негативний вплив на функціонування (ВООЗ, 2024).

Як РДУГ проявляється у дітей

РДУГ не зводиться до «дитина не сидить на місці». У різних дітей домінують різні прояви, а їхня помітність змінюється залежно від віку, завдання, рівня цікавості, структури середовища, втоми й вимог до самоконтролю.

Неуважність

Неуважність при РДУГ — це стійкі труднощі з утриманням і керуванням увагою, особливо коли завдання одноманітне, тривале або не дає швидкої винагороди. Детальніше про сам симптом дивіться у статті «Дефіцит уваги: чому важко зосередитися і коли це може бути РДУГ».

• дитина часто пропускає деталі або робить помилки через втрату фокуса;

• починає завдання, але губить послідовність дій і не завершує його без зовнішньої підтримки;

• легко переключається на сторонні стимули, думки або події навколо;

• має труднощі з організацією речей, часу, домашніх завдань і кількох послідовних кроків;

• часто губить потрібні речі або забуває домовленості та інструкції;

• може виглядати так, ніби «не слухає», хоча проблема полягає не в небажанні співпрацювати, а в нестабільному утриманні уваги.

Здатність довго займатися дуже цікавою грою, конструюванням чи іншим захопливим заняттям сама по собі не виключає РДУГ. У діагностичному описі МКХ-11 неуважність особливо пов’язана з труднощами підтримувати увагу на завданнях, які не дають високого рівня стимуляції або частих винагород (ВООЗ, 2024).

Гіперактивність

Гіперактивність означає надмірну для конкретного віку й ситуації рухову активність або труднощі залишатися нерухомим тоді, коли ситуація цього вимагає. Окрема стаття про межу між симптомом і звичайною активністю: «Гіперактивність: що це, коли це симптом РДУГ і коли причина може бути іншою».

• постійне совгання, рухи руками або ногами, вставання з місця;

• бігання, лазіння або сильна потреба рухатися в ситуаціях, де очікується спокійніша поведінка;

• труднощі з тихою грою чи спокійною діяльністю;

• надмірна балакучість або відчуття, що дитина постійно «в русі».

Імпульсивність

Імпульсивність — це схильність швидко реагувати на безпосередній стимул, не встигнувши повністю врахувати наслідки. У дітей це може виглядати як:

• відповідь до завершення запитання;

• труднощі з очікуванням своєї черги;

• переривання розмов, втручання в ігри чи дії інших;

• ризиковані або необдумані вчинки, особливо коли дитина збуджена, поспішає або сильно чогось хоче.

Імпульсивність не дорівнює навмисній неслухняності. Водночас наявність РДУГ не скасовує правил, меж і навчання безпечної поведінки — вона змінює спосіб, у який ці правила доцільно пояснювати й підтримувати.

Як прояви змінюються з віком

Дошкільний вік

У дошкільнят природна рухливість дуже висока, тому межа між темпераментом і клінічно значущою гіперактивністю особливо залежить від рівня розвитку, безпеки, стійкості проявів і того, чи труднощі виникають у різних ситуаціях. У цьому віці поспішний висновок за одним описом поведінки має особливо високий ризик помилки.

Молодший шкільний вік

Після початку систематичного навчання зростають вимоги до утримання інструкції, планування, очікування черги, виконання кількох послідовних кроків і самостійної організації. Саме тому частина дітей уперше стає помітною для дорослих у школі, хоча особливості могли існувати раніше.

Підлітковий вік

Відкрита моторна гіперактивність у частини підлітків стає менш помітною, натомість можуть виходити на перший план внутрішня неспокійність, труднощі з організацією, часом, довгими навчальними проєктами, самоконтролем і наслідками імпульсивних рішень. Це не означає автоматичного «зникнення» РДУГ: клінічний профіль може змінюватися з розвитком (ВООЗ, 2024).

Чому РДУГ у дівчат можуть помітити пізніше

РДУГ у дівчат не має окремих діагностичних критеріїв, однак проблема недовиявлення добре описана. NICE прямо застерігає, що дівчат і жінок рідше направляють на оцінювання, а сучасні огляди вказують на роль менш помітних зовнішніх проявів, відмінностей у профілі симптомів, компенсаторної поведінки та упереджень у направленні на діагностику (NICE, 2018/2019; Martin, 2024).

Систематичний огляд 2025 року показав, що в дитинстві дівчата з РДУГ у вибраних дослідженнях частіше мали деякі неуважні прояви, тоді як у хлопців частіше фіксували низку відкритих гіперактивно-імпульсивних проявів. Це опис групових відмінностей, а не правило для конкретної дитини (Dimitri та співавт., 2025).

Коли батькам варто звернутися по професійне оцінювання

Професійне оцінювання доцільне, коли труднощі стали стійкими й реально заважають дитині. Не потрібно чекати, поки оцінки різко погіршаться або конфлікти стануть щоденними.

• учителі й батьки незалежно помічають схожі труднощі з увагою, самоконтролем або активністю;

• дитина регулярно не справляється з віковими завданнями попри зрозумілі інструкції та достатні можливості навчитися;

• через імпульсивність виникають повторні небезпечні ситуації або серйозні конфлікти;

• навчання займає непропорційно багато часу через постійні втрати інструкції, речей, плану дій чи переходи між завданнями;

• дитина переживає через постійні невдачі, відчуває себе «гіршою», уникає школи чи завдань;

• є підозра на супутні труднощі навчання, мовлення, аутизм, тики, тривогу, депресивні симптоми або проблеми зі сном.

Один симптом, одна скарга вчителя або високий бал в онлайн-опитувальнику не встановлюють діагноз. Вони можуть бути приводом зібрати більше інформації.

Як діагностують РДУГ у дітей

Діагностика РДУГ є клінічним процесом. Якісний висновок спирається на історію розвитку, опис симптомів і їхнього впливу, інформацію з кількох джерел і контекстів, оцінку інших можливих причин та супутніх станів. Систематичний огляд 231 дослідження діагностичних інструментів показав, що жоден окремий інструмент не має достатньої універсальної точності; надійна діагностика потребує клінічного судження досвідченого фахівця, стандартизованих шкал як допоміжних засобів і відомостей від кількох інформантів у різних середовищах (Peterson та співавт., 2024).

Що зазвичай входить в оцінювання

1. Розмова з батьками або іншими дорослими, які добре знають дитину: коли з’явилися труднощі, як вони змінювалися, у яких ситуаціях посилюються або зменшуються.

2. Історія розвитку: мовлення, моторний розвиток, навчання, сон, медичні стани, попередня допомога, сімейний контекст і значущі зміни в житті.

3. Оцінка функціонального впливу: не лише скільки симптомів є, а що саме вони змінюють у навчанні, стосунках, самоорганізації, безпеці та повсякденному житті.

4. Інформація зі школи або інших середовищ, де дитина регулярно перебуває. Поведінка на короткому прийомі може не відображати того, що відбувається в класі чи вдома.

5. Стандартизовані опитувальники або рейтингові шкали, якщо фахівець вважає їх доречними. Вони структурують інформацію, але не замінюють клінічної оцінки.

6. Диференційна діагностика й оцінка супутніх станів.

Клінічна настанова Американської академії педіатрії також вимагає перевіряти, чи є симптоми та функціональні труднощі в кількох середовищах, отримувати інформацію від батьків і школи та оцінювати інші стани, які можуть пояснювати або супроводжувати прояви РДУГ (Wolraich та співавт., 2019).

Хто встановлює діагноз в Україні

Для медичного встановлення діагнозу в дитячому віці в Україні орієнтиром є лікар-психіатр дитячий. Психолог, нейропсихолог, педіатр, сімейний лікар, педагог та інші фахівці можуть дати важливу інформацію, провести окремі оцінювання або допомогти з маршрутом, однак психологічний тест чи педагогічне спостереження не є самостійним медичним діагнозом. У матеріалі МОЗ України щодо РДУГ право встановлення такого діагнозу прямо віднесено до дитячого психіатра (МОЗ України).

Тести, ЕЕГ, МРТ та аналізи: що вони можуть і чого не можуть

Опитувальники для батьків, учителів або самооцінки підлітка можуть бути корисною частиною скринінгу й оцінювання. Їхній результат означає «є підстави дослідити далі», а не «діагноз підтверджено». Систематичний огляд AHRQ охопив батьківські й учительські шкали, клінічні інструменти, нейропсихологічні тести, біомаркери, ЕЕГ та нейровізуалізацію; точність помітно відрізнялася між дослідженнями, а загальна сила доказів для багатьох інструментів була низькою (AHRQ, 2024).

ЕЕГ, МРТ головного мозку, аналіз крові або комп’ютерний тест уваги не є тестом, який сам по собі підтверджує чи спростовує РДУГ. Такі обстеження можуть бути потрібні за конкретними медичними показаннями для відповіді на інше клінічне запитання.

Це важлива межа: скринінг оцінює ймовірність або вираженість проявів, діагностичне оцінювання інтегрує історію, контекст, функціональний вплив і диференційну діагностику, а медичний діагноз є підсумком цього процесу.

З чим РДУГ можуть сплутати і що може співіснувати з ним

Подібні зовнішні прояви можуть мати різні причини. Дитина може бути неуважною через недосипання, тривогу, сильний стрес, труднощі з розумінням завдання, проблеми слуху або зору; рухливість може посилюватися через ситуаційне збудження; проблеми з виконанням інструкцій можуть бути пов’язані з мовленнєвими чи навчальними труднощами.

Під час оцінювання РДУГ рекомендовано також шукати супутні емоційні, поведінкові, нейророзвиткові та фізичні стани, зокрема тривожні й депресивні розлади, опозиційно-викличні та поведінкові труднощі, розлади навчання й мовлення, аутизм, тики та порушення сну (Wolraich та співавт., 2019).

РДУГ і аутизм можуть співіснувати. Неформальний термін AuDHD використовують для позначення одночасного аутизму й РДУГ, але AuDHD не є окремим офіційним діагнозом. У конкретної дитини кожен стан оцінюють за власними критеріями.

Якщо вас цікавлять саме причини та нейробіологія, дивіться окрему статтю «Причини РДУГ: генетика, нейробіологія та фактори розвитку». Наявність фактора ризику або сімейної історії не дозволяє визначити причину РДУГ в окремої дитини.

Що можуть робити батьки вже зараз

Батькам не потрібно чекати завершення всіх обстежень, щоб зробити повсякденне середовище зрозумілішим. Наведені нижче кроки не є домашнім лікуванням або способом «виправити» дитину. Їхня мета — зменшити зайве навантаження на увагу й самоконтроль та краще побачити, яка підтримка працює.

1. Зменшуйте кількість кроків в одній інструкції

Замість довгого ланцюжка «одягнися, склади рюкзак, візьми воду і не забудь зошит» дайте один-два чіткі кроки, переконайтеся, що дитина їх почула, а наступний крок додайте після завершення попереднього. Це переносить частину навантаження з робочої пам’яті на структуру середовища.

2. Виносьте план назовні

Візуальний список ранкових дій, короткий чекліст для рюкзака, таймер або календар часто корисніші за повторне нагадування «просто зосередься». Зовнішня опора має бути простою: якщо сам список стає складним проєктом, він перестає допомагати.

3. Попереджайте про переходи

Перехід від гри до домашнього завдання або від екрана до сну вимагає перемикання уваги й гальмування поточної дії. Попередження за кілька хвилин, один і той самий порядок вечірніх дій і зрозумілий сигнал завершення зменшують кількість несподіваних перемикань.

4. Використовуйте конкретне позитивне підкріплення

Фраза «ти сьогодні сам поклав зошит у рюкзак одразу після уроків» дає дитині значно точнішу інформацію, ніж загальне «молодець». За потреби можна використовувати просту систему балів або невеликих привілеїв за конкретну поведінку, але правила мають бути зрозумілими, досяжними й послідовними.

5. Плануйте рух, а не боріться з ним постфактум

Короткі заплановані рухові перерви між блоками роботи можуть бути практичнішими, ніж вимога нерухомо працювати довгий час, а потім карати за зрив. Частота й формат таких перерв залежать від віку, школи та конкретної дитини.

6. Бережіть сон і базовий режим

Регулярний сон, фізична активність, харчування та передбачуваний розклад не «лікують РДУГ» самі по собі, але нестача сну й хаотичний режим можуть погіршувати увагу, емоційний контроль і здатність виконувати завдання. Якщо є хропіння, виражена денна сонливість, тривалі труднощі засинання або інші ознаки порушення сну, це варто обговорити з лікарем.

7. Виберіть одну поведінкову ціль замість десяти

Наприклад: «після школи класти ключі в одну коробку» або «починати перший пункт домашнього завдання після таймера». Коли ціль конкретна, батькам простіше давати послідовний зворотний зв’язок, а дитині — розуміти, що саме від неї очікується.

Щоденник спостережень перед консультацією

Корисний щоденник не рахує «симптоми для діагнозу». Він збирає контекст. Протягом одного-двох тижнів можна коротко записувати:

• ситуацію: урок, домашнє завдання, ранок, їжа, гра, дорога, гурток;

• що саме вимагалося від дитини;

• що відбулося фактично — без оцінних слів на кшталт «ледарював» або «маніпулював»;

• скільки приблизно тривала складність і наскільки сильно заважала;

• що було перед нею: втома, шум, довга інструкція, конфлікт, поспіх, перехід між справами;

• що зробив дорослий і що після цього змінилося;

• чи бачать подібну картину інші дорослі та в інших місцях.

Такий запис допомагає відокремити загальне враження «він завжди неуважний» від повторюваних патернів і дає фахівцеві набагато якісніший матеріал для оцінювання.

Як співпрацювати зі школою

Школа є важливим джерелом інформації, бо саме там вимоги до самостійної організації та тривалої уваги високі. Розмова з учителем корисніша, якщо запитувати не «він поводиться нормально чи ні?», а просити конкретні приклади.

• На яких уроках і завданнях труднощі найпомітніші?

• Чи встигає дитина почати роботу після загальної інструкції?

• Що відбувається під час самостійної роботи, групової роботи та переходів між заняттями?

• Які зміни середовища вже допомагали: коротша інструкція, поділ великого завдання на частини, проміжний зворотний зв’язок, рухова перерва, візуальний план?

NICE рекомендує залучати школу до плану підтримки дитини з діагностованим РДУГ і розглядати освітні та середовищні модифікації з урахуванням конкретних потреб. Це не означає однакового набору пристосувань для кожної дитини (NICE, 2018/2019).

Що відомо про допомогу батькам і лікування

Доказова допомога при РДУГ у дітей зазвичай поєднує психоосвіту сім’ї, зміни середовища, поведінкові втручання, підтримку в навчанні та, для частини дітей, медикаментозне лікування після клінічної оцінки. Вибір залежить від віку, вираженості функціональних труднощів, супутніх станів, попереднього досвіду й уподобань сім’ї. Систематичний огляд 312 досліджень лікування показав найсильнішу доказову базу для медикаментозних втручань щодо основних симптомів, водночас психосоціальні втручання також мають значущу роль у функціонуванні та підтримці сім’ї (Peterson та співавт., 2024).

ВООЗ у рекомендаціях, оновлених 2023 року, радить розглядати навчання й тренінг для батьків після встановлення РДУГ, а медикаментозні рішення для дітей шкільного віку — лише після належного оцінювання, за наявності стійкого значущого порушення функціонування та з обговоренням варіантів лікування з дитиною й батьками (ВООЗ, 2023).

Метааналіз 27 рандомізованих досліджень поведінкового тренінгу для батьків виявив невеликі або помірні довготривалі переваги для симптомів РДУГ і поведінкових труднощів дитини, позитивних батьківських практик, відчуття батьківської компетентності та якості стосунків «батьки — дитина». Автори водночас підкреслюють, що даних із дуже тривалим спостереженням усе ще бракує (Doffer та співавт., 2023).

Рекомендація батьківського тренінгу не означає, що РДУГ виник через «неправильне виховання». NICE окремо наголошує, що мета таких програм — дати батькам інструменти для підвищених потреб дитини в зовнішній структурі, послідовності та підтримці (NICE, 2018/2019).

Лікарські засоби не слід починати, скасовувати або змінювати самостійно. Якщо медикаментозна терапія розглядається, потрібні індивідуальна оцінка показань і ризиків, базове обстеження та подальший моніторинг.

Чого батькам краще не робити

• Не ставити діагноз за роликом, дописом, списком симптомів або результатом одного онлайн-тесту.

• Не вимагати ЕЕГ, МРТ чи «аналіз на РДУГ» як доказу наявності або відсутності розладу.

• Не пояснювати всі труднощі дитини одним РДУГ: супутні стани й інші причини мають значення.

• Не використовувати сором, ярлики «ледачий», «невихований», «безвідповідальний» як метод корекції. Такі слова не дають дитині інструкції, що саме робити інакше.

• Не перетворювати весь день на нескінченний контроль. Зовнішня структура працює краще, коли вона передбачувана, проста і поступово передає дитині більше самостійності.

• Не вводити суворі елімінаційні дієти або добавки як універсальне «лікування РДУГ». NICE не рекомендує загальне виключення харчових барвників і добавок та не радить жирні кислоти як стандартне лікування РДУГ у дітей (NICE).

• Не змінювати призначені ліки без фахівця, який веде дитину.

Запитання, які варто підготувати до консультації

• Які ознаки в нашої дитини найкраще пояснює РДУГ, а які потребують іншого пояснення?

• Які дані зі школи або від інших дорослих ще потрібні для оцінювання?

• Чи є підстави перевірити сон, слух, зір, мовлення, навчальні труднощі або інші супутні стани?

• Які цілі підтримки є найважливішими саме зараз: безпека, навчання, ранкові збори, конфлікти, самоорганізація?

• Які зміни вдома та в школі варто спробувати першими і як зрозуміти, чи вони працюють?

• Як буде відбуватися спостереження за ефективністю й небажаними ефектами, якщо обговорюється лікування?

Часті запитання

Дитина може годинами грати в улюблену гру. Це виключає РДУГ?

Ні. РДУГ стосується регуляції уваги в різних умовах, а не повної нездатності концентруватися. Високоцікаве або швидко винагороджуване заняття може утримувати увагу набагато краще, ніж тривале одноманітне завдання. Оцінюють загальний патерн, різні ситуації та функціональні наслідки.

Якщо труднощі видно тільки в школі, це РДУГ?

Для діагнозу РДУГ прояви мають бути помітні в кількох ситуаціях. Якщо проблема виникає лише в одному середовищі, це важлива підказка перевірити вимоги конкретної ситуації та інші пояснення. Водночас труднощі в одному середовищі все одно можуть потребувати допомоги.

Чи може вчитель поставити РДУГ?

Учитель може помітити повторювані ознаки, описати їх і надати дуже важливу інформацію про функціонування дитини. Медичний діагноз не встановлюють за шкільним спостереженням або шкільним опитувальником.

Чи достатньо тесту Вандербільта, Коннерса або іншої шкали?

Ні. Навіть добре досліджена шкала залишається частиною оцінювання. Вона не замінює анамнез, клінічне інтерв’ю, інформацію з кількох середовищ, оцінку функціонального впливу та диференційну діагностику (Peterson та співавт., 2024).

РДУГ виникає через погане виховання?

Сучасні класифікації розглядають РДУГ як нейророзвитковий розлад. Стиль виховання не є діагностичною причиною РДУГ. Водночас спосіб організації середовища й взаємодії з дитиною може суттєво змінювати те, наскільки легко або важко їй функціонувати щодня.

Чи «переростає» дитина РДУГ?

У частини людей вираженість і форма симптомів істотно змінюються з віком, особливо може зменшуватися видима моторна гіперактивність. В інших труднощі з увагою, організацією або імпульсивністю зберігаються в підлітковому та дорослому віці. Наперед визначити індивідуальну траєкторію за одним дитячим симптомом неможливо.

Головне для батьків

Найкорисніше питання при підозрі на РДУГ звучить не «чи достатньо моя дитина гіперактивна для діагнозу?», а «який стійкий патерн труднощів ми бачимо, де саме він виникає, як впливає на життя і що ще може його пояснювати?». Такий підхід зменшує ризик як пропустити РДУГ, так і приписати йому будь-яку складну поведінку.

До консультації батьки можуть зібрати конкретні приклади з дому й школи, налагодити просту зовнішню структуру, короткі інструкції та послідовний позитивний зворотний зв’язок. Діагностичне рішення й лікування залишаються завданням фахівців, а роль батьків — дати точну картину повсякденного життя дитини й разом із нею будувати середовище, у якому підтримка відповідає реальним потребам.