Салієнтність у сприйманні: що робить стимул помітним і привертає увагу

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 20 вересня 2026 · Редакційна політика

Салієнтність у сприйманні — це відносна помітність стимулу, ознаки або події в певному сенсорному контексті, завдяки якій вони отримують підвищений пріоритет для подальшої обробки. Яскрава пляма серед тьмяних, рухомий об’єкт серед нерухомих, раптовий звук у тиші або один нахилений елемент серед вертикальних можуть виділятися ще до того, як людина свідомо вирішить звернути на них увагу. Але салієнтність не є магнітом, який неминуче «захоплює мозок»: сучасні дослідження показують, що фізична помітність взаємодіє з поточною метою, попереднім досвідом, очікуваннями та механізмами пригнічення відволікачів.

Саме тому салієнтність варто розглядати як один із внесків у систему пріоритетів, а не як синонім уваги. Класичні моделі добре пояснюють, як локальний контраст може створити «карту помітності», тоді як сучасні моделі дедалі частіше говорять про «карту пріоритетів», де фізичні властивості стимулу поєднуються з цілями та історією відбору. Це розрізнення особливо важливе для дизайну інтерфейсів, дорожніх попереджень, візуалізації даних, навчальних матеріалів і цифрових сповіщень.

Що таке салієнтність

Термін salience походить від значення «те, що виступає, виділяється, впадає в око». У психології сприймання його використовують для опису того, наскільки один стимул відрізняється від свого оточення або конкурентних стимулів. Ключове слово тут — «відносно». Червоний кружок може бути дуже салієнтним серед десятків зелених кружків і майже не виділятися серед десятків червоних. Той самий звук може бути помітним у тихій кімнаті та губитися в шумному натовпі.

Цю контекстність чітко підкреслюють Laurent Itti і Christof Koch (2001): перцептивна салієнтність критично залежить від оточення, тому один і той самий об’єкт може бути салієнтним в одній сцені й несалієнтним в іншій. Отже, салієнтність не є стабільною властивістю предмета на кшталт його маси чи геометричного розміру. Це результат співвідношення між сигналом, його фоном і способом, у який сенсорна система порівнює локальні відмінності.

У повсякденній мові «помітний», «важливий», «цікавий» і «значущий» часто змішуються. У науковому контексті вони описують різні джерела пріоритету. Стимул може бути фізично салієнтним, але неважливим для завдання; навпаки, слабкий і малоконтрастний сигнал може мати високий пріоритет, якщо людина цілеспрямовано його шукає. Саме цей перехід від простої помітності до інтегрованого пріоритету став одним із головних напрямів сучасної науки про увагу.

Що робить стимул помітним

Контраст і локальна унікальність

Найочевидніше джерело салієнтності — контраст. У зоровій сцені ним може бути відмінність за яскравістю, кольором, орієнтацією, просторовою частотою, розміром або іншою ознакою. Один горизонтальний штрих серед вертикальних, світлий об’єкт на темному тлі або насичена кольорова пляма серед сірих елементів створюють локальну нерівномірність. У класичній обчислювальній традиції такі відмінності порівнюються на кількох просторових масштабах, а потім об’єднуються у спільне представлення помітності.

Важливо, що сильний абсолютний сигнал не обов’язково є найсалієнтнішим. Білий квадрат на білому полі має високу яскравість, але майже нульову локальну відмінність. Невелика темна риска на тому самому тлі може мати значно більшу салієнтність. Отже, для сприймання важливі не лише фізичні значення самі по собі, а й відношення між елементами сцени.

Раптова поява, зміна і рух

Часова зміна також може підвищувати пріоритет. Класичні експерименти Steven Yantis і Robert Jonides (1984) показали перевагу раптових візуальних появ у завданнях пошуку. Рух, наближення та інші динамічні зміни теж можуть стати сильними сигналами про те, що в середовищі з’явилася нова подія. Еволюційно це зрозуміло: нерухомий фон часто можна продовжувати прогнозувати, тоді як зміна може вимагати оновлення поведінки.

Водночас «раптове» не означає «непереборне». У різних експериментальних умовах ефект появи залежить від того, куди вже спрямовано просторову увагу, яким є завдання і які ознаки налаштована шукати людина. Тому коректніше говорити, що раптові зміни можуть отримувати високий початковий пріоритет, а не що вони завжди автоматично перемагають усі інші сигнали.

Новизна, рідкісність і порушення очікування

Салієнтним може стати не лише сильний, а й незвичний сигнал. Якщо послідовність подій дуже регулярна, відхилення від неї набуває помітності. Це добре видно у слуховій модальності: рідкісний або несподіваний звук у повторюваній послідовності може перервати виконання іншого завдання. Огляд Fabrice Parmentier (2014) показує, що поведінкове відволікання девіантними звуками пов’язане не з однією фізичною ознакою, а з взаємодією зміни, очікування та когнітивної організації звукового потоку.

Тому новизна і салієнтність перетинаються, але не є тотожними. Новий стимул може бути салієнтним саме тому, що порушує очікувану структуру. Проте контрастний об’єкт може бути салієнтним навіть тоді, коли його поява повністю очікувана, а новий стимул може залишитися слабко помітним, якщо його сенсорні характеристики майже не відрізняються від фону.

Групування, сцена і смисловий контекст

Локальна помітність формується всередині організованої сцени. Те, що виділяється на простій лабораторній матриці, не завжди так само виділяється в реальному середовищі, де є об’єкти, текстури, перспективні відношення та семантичні очікування. Людина знає, де зазвичай розміщена ручка дверей, де на дорозі очікувати знак, а де на сторінці шукати заголовок. Такі знання не є фізичною салієнтністю, але вони змінюють підсумковий пріоритет місць і об’єктів.

Від «карти салієнтності» до «карти пріоритетів»

Класична saliency map

Однією з найвпливовіших обчислювальних моделей стала робота Itti, Koch і Niebur (1998). Вона описувала, як зображення можна розкласти на карти окремих ознак, порівнювати центр із оточенням на різних масштабах, а потім об’єднувати ці відмінності в єдину карту салієнтності. Найвищі піки карти вказують на місця, які модель прогнозує як найпомітніші та потенційно пріоритетні для наступного орієнтування.

Ця ідея була надзвичайно продуктивною: вона дала формальний спосіб перейти від інтуїтивного «це впадає в око» до числової оцінки відмінності в сцені. Водночас карта салієнтності описує насамперед стимульний, bottom-up внесок. Вона не пояснює всю поведінку людини, тому що реальна увага залежить також від цілі, очікування, навчання, пам’яті, винагороди та структури сцени.

Priority map: ширша сучасна рамка

Поняття «карти пріоритетів» розширює цю логіку. Fecteau і Munoz (2006) запропонували розглядати нейронні сигнали вибору як результат поєднання salience і relevance — фізичної помітності та поведінкової релевантності. Огляд Bisley і Goldberg (2010) показав, як у тім’яній корі можуть поєднуватися швидкі сенсорні відповіді та top-down сигнали, утворюючи представлення пріоритету для погляду й прихованої уваги.

Сучасний огляд Rust і Cohen (2022) ще більше розширює цю ідею: зоровий пріоритет може включати фізичну салієнтність, цілеспрямовану увагу, перцептивну експертизу, запам’ятовуваність зображень та інші чинники. Авторки пропонують розглядати їх як частково відмінні сигнали, які можуть інтегруватися у спільний код пріоритету. Для практичного розуміння це означає: «помітне» — лише одна відповідь на питання, чому певний об’єкт буде опрацьований раніше за інший.

Те саме видно в моделі Guided Search 6.0 Jeremy Wolfe (2021). Візуальний пошук спрямовується не одним джерелом, а комбінацією top-down цілей, bottom-up ознак, історії попереднього вибору, винагороди та знань про структуру сцени. Тому сучасне поняття priority map краще описує реальні завдання, ніж уявлення про незалежну від людини «силу стимулу».

Чи завжди салієнтний стимул захоплює увагу

Ні. Це одна з найважливіших поправок до популярного пояснення салієнтності. Фізично помітний стимул часто створює сильну конкуренцію за відбір, але сам факт високого контрасту не гарантує, що увага обов’язково переміститься до нього. Десятиліття досліджень attentional capture сформували кілька конкуруючих пояснень того, коли саме стимульна помітність перетворюється на фактичне орієнтування.

Огляд Theeuwes, Olivers і Belopolsky (2010) описує цю суперечку між stimulus-driven та contingent capture підходами. Сукупність даних не підтримує просту формулу «найяскравіше завжди перемагає». Відбір залежить від взаємодії bottom-up і top-down процесів, а просторовий стан уваги може визначати, чи отримає салієнтний стимул реальну перевагу.

Класичні експерименти Folk, Remington і Johnston (1992) показали, що мимовільне орієнтування залежить від налаштувань контролю уваги: відволікач особливо ефективний, коли його ознаки збігаються з тим, що людина зараз шукає. Це не означає, що фізична салієнтність зникає; радше вона працює в системі, де ціль змінює вагу різних сигналів.

Активне пригнічення салієнтних відволікачів

Ще одна важлива лінія доказів стосується активного пригнічення. Gaspelin і Luck (2018) узагальнили психофізичні, окорухові та електрофізіологічні дані, згідно з якими салієнтний, але нерелевантний стимул може бути пригнічений до того, як він повністю відверне увагу. Це пояснює, чому люди здатні працювати в середовищах, де яскраві відволікачі постійно конкурують із метою.

Нова версія цієї теорії — Signal suppression 2.0 Gaspelin, Ma і Luck (2025) — уточнює, що пригнічення пов’язане з навчанням конкретних ознак і місць, а початкові випадки захоплення можуть бути потрібні для формування ефективного уникнення відволікання. Це ще раз показує, що салієнтність задає потенціал конкуренції, а фактична поведінка змінюється з досвідом.

Цілі, досвід і винагорода змінюють пріоритет

Протиставлення «bottom-up фізична помітність» і «top-down свідома мета» виявилося занадто вузьким. Awh, Belopolsky і Theeuwes (2012) показали, що історія попереднього вибору створює стійкі упередження уваги, які не зводяться ні до поточної мети, ні до фізичної салієнтності. Те, що неодноразово було ціллю, відволікачем або сигналом винагороди, може отримати іншу вагу в майбутньому.

Відомий приклад — value-driven attentional capture. У дослідженні Anderson, Laurent і Yantis (2011) ознаки, пов’язані з винагородою під час навчання, пізніше відволікали увагу навіть тоді, коли вже не були корисними для нового завдання. Такі результати стали підставою говорити про learned value як окреме джерело пріоритету.

Однак силу цього ефекту не слід перебільшувати. Систематичний огляд Miloš Stanković (2025) охопив 23 публікації та 52 експерименти з класичною парадигмою VDAC. Огляд підтримує висновок, що пов’язані з винагородою ознаки можуть впливати на увагу, але водночас вказує на слабкі ефекти та методологічні проблеми: змішування з історією вибору, відмінності кольору й яскравості, індивідуальні уподобання та недостатню статистичну потужність частини робіт. Отже, reward history є реальним напрямом дослідження, а не універсальним «перемикачем», який гарантовано робить будь-який сигнал непереборним.

Перцептивна і мотиваційна салієнтність — різні поняття

Слово salience використовується в психології та нейронауці в кількох технічних значеннях. Для цієї статті центральною є perceptual salience — сенсорна помітність у контексті. Вона описує, чому об’єкт виділяється в полі зору, звуковій сцені або іншому сенсорному просторі.

Motivational або incentive salience — інше поняття. У теорії Berridge і Robinson (2016) incentive salience означає мотиваційну привабливість, або «wanting», яку система винагороди приписує сигналам, пов’язаним із винагородою. Такий cue може стати поведінково потужним через навчання та мотиваційний стан, навіть якщо він фізично не є найконтрастнішим об’єктом у сцені.

Тому фрази «стимул салієнтний, бо він червоний на сірому фоні» і «сигнал набув incentive salience через асоціацію з винагородою» описують різні механізми. У реальній поведінці вони можуть взаємодіяти: фізично помітний і водночас мотиваційно значущий cue отримує кілька джерел пріоритету. Але змішувати ці поняття в одне визначення науково неточно.

Салієнтність у різних сенсорних модальностях

Найдетальніше салієнтність досліджена у зорі, бо зорову сцену зручно формалізувати як просторову карту ознак. Проте загальний принцип відносної помітності не обмежується кольором і формою. У слуху важливими можуть бути раптовий початок, зміна частоти, локалізації, тембру або порушення повторюваної структури. У дотику — локальна зміна інтенсивності чи руху по шкірі. У природному середовищі ці сигнали часто надходять одночасно.

Огляд Uta Noppeney (2021) показує, що мозок постійно розв’язує завдання інтеграції та розділення сигналів різних модальностей: чи належать звук і зображення одній події, наскільки кожному сигналу можна довіряти, що слід інтегрувати, а що відокремити. Тому в реальному світі пріоритет події може виникати з комбінації сенсорних джерел, а не з однієї «найяскравішої» ознаки.

Салієнтність, увага і близькі поняття

Салієнтність і увага

Салієнтність — властивість або обчислюваний сигнал помітності в конкретному контексті; увага — ширший набір процесів відбору, підтримання, орієнтування й контролю. Салієнтність може впливати на увагу, але увага не зводиться до реакції на салієнтне. Людина здатна утримувати пріоритет слабкого стимулу завдяки меті та ігнорувати частину сильних відволікачів.

Салієнтність і селективна увага

Селективна увага описує процес вибору серед конкурентної інформації. Перцептивна салієнтність є одним із сигналів, які можуть зміщувати цей вибір. Іншими джерелами є мета, контекст, історія відбору, винагорода, навчені очікування та структура сцени. Тому салієнтний об’єкт може бути відволікачем у селективному пошуку, а може бути саме тією ціллю, яку система має знайти.

Салієнтність і pop-out

Pop-out — поведінковий феномен, за якого ціль різко виділяється серед дистракторів і часто знаходиться дуже ефективно. Сильний feature contrast може створювати і високу салієнтність, і pop-out, але терміни не є синонімами. Салієнтність — ширша характеристика пріоритету сигналу; pop-out — конкретний патерн результатів у завданнях візуального пошуку.

Салієнтність, новизна і несподіваність

Новизна описує відмінність від попереднього досвіду або щойно сформованого очікування. Несподіваність описує порушення прогнозу. Обидва чинники можуть робити подію салієнтнішою, але салієнтність може виникати без новизни — наприклад, через стабільний колірний контраст — а новизна не гарантує сильної сенсорної помітності.

Салієнтність і релевантність

Релевантність відповідає на питання «наскільки цей сигнал важливий для поточної мети?». Салієнтність у вузькому перцептивному значенні відповідає на питання «наскільки цей сигнал виділяється серед інших?». У сучасних priority-map моделях ці джерела впливу інтегруються, але зберігають різне походження.

Салієнтність і salience network

У нейронауці також існує термін salience network — «мережа салієнтності», пов’язаний з великомасштабними функціональними мережами мозку, зокрема передньою острівцевою та передньою поясною корою. Це окремий рівень опису. Назва мережі не означає, що кожен ефект перцептивної салієнтності локалізується в одній «зоні салієнтності», і її не варто змішувати з обчислювальною saliency map зорової сцени.

Практичне значення салієнтності

Інтерфейси та інформаційна ієрархія

У цифровому інтерфейсі салієнтність допомагає побудувати ієрархію: основна кнопка може відрізнятися від другорядних, помилка — від звичайного тексту, критичне попередження — від фонової інформації. Працює не «магічний колір», а контраст у конкретній системі. Якщо кожен елемент великий, яскравий, анімований і насичений, взаємна конкуренція зростає, а ієрархія руйнується.

Звідси випливає практичне правило: салієнтність треба резервувати для інформації, яка справді потребує підвищеного пріоритету. Попередження, аварійний стан або наступний крок користувача виграють від чіткої відмінності. Декоративні акценти, які змагаються з основною дією, можуть підвищувати навантаження на відбір замість того, щоб допомагати.

Безпека і попереджувальні сигнали

Дорожні знаки, аварійні індикатори та сигнали небезпеки навмисно проектують так, щоб вони відрізнялися від фону. Проте фізична помітність не замінює читабельність, правильне розташування та зрозуміле значення. Навіть дуже салієнтний сигнал може бути пропущений, якщо людина перевантажена, дивиться в інший бік, має іншу сильну мету або навчилася ігнорувати часті хибні попередження.

Навчання і візуалізація даних

У навчальному матеріалі салієнтність корисна для позначення структури: заголовків, ключового переходу, винятку або зв’язку між частинами схеми. У візуалізації даних вона може спрямувати погляд до серії, відхилення чи точки, яку потрібно порівняти. Але надмірне виділення створює конкуренцію. Якщо одночасно підкреслено все, користувач знову змушений самостійно визначати, що важливіше.

Сповіщення, реклама і цифрове відволікання

Червоні бейджі, анімації, звук, вібрація та контрастні банери використовують ті самі принципи, що роблять події помітними. Науково точніше казати, що вони підвищують імовірність отримати пріоритет, а не що вони «зламують мозок» або гарантовано контролюють поведінку. Реакція залежить від контексту, звички, завдання, очікувань і можливості пригнічувати відволікання.

Практичний наслідок для людини простий: якщо певні сигнали систематично конкурують із роботою, найнадійніше не «тренувати силу волі» біля кожного сигналу, а змінити середовище — прибрати непотрібні сповіщення, зменшити візуальну конкуренцію та відокремити канали для критичних і некритичних повідомлень. Це не лікування «дефіциту уваги», а інженерне зменшення кількості конкурентних пріоритетів.

Салієнтність у дослідженнях AI та комп’ютерного зору

У комп’ютерному зорі saliency models прогнозують, які частини зображення мають високий візуальний контраст або з якими ділянками корелюють людські фіксації. Історично моделі Itti–Koch стали важливим мостом між психологією зорової уваги та алгоритмічним аналізом сцен. Сьогодні до saliency відносять різні задачі — від прогнозування погляду до виділення об’єктів і пояснення внеску ознак у рішення моделі.

Тут важливо не переносити психологічний словник буквально на машину. Алгоритмічна «увага» або saliency map показує ваги, пріоритети чи статистичні залежності у моделі. Вона сама по собі не є доказом суб’єктивного сприймання, переживання помітності або свідомої уваги в AI-системі. Порівняння з людською увагою корисне як функціональна й обчислювальна аналогія, коли чітко вказано, який саме показник зіставляється.

Що сучасна наука дозволяє стверджувати

По-перше, перцептивна салієнтність є контекстною: стимул виділяється через відношення до свого оточення, а не лише через абсолютну інтенсивність. По-друге, локальний контраст, раптова зміна, рух, рідкісність і порушення очікування можуть підвищувати сенсорний пріоритет. По-третє, цей пріоритет не дорівнює гарантованому захопленню уваги.

По-четверте, сучасні моделі краще описують відбір як інтеграцію кількох джерел: фізичної салієнтності, поточної мети, знань про сцену, історії вибору та навчання. По-п’яте, люди можуть пригнічувати частину салієнтних відволікачів, а ефективність такого пригнічення змінюється з досвідом і завданням. Нарешті, перцептивну салієнтність потрібно відрізняти від incentive salience — мотиваційної привабливості сигналів винагороди.

Ці висновки роблять поняття салієнтності кориснішим, а не слабшим. Воно пояснює важливий внесок сенсорної структури в конкуренцію за обробку, але не претендує бути повною теорією уваги. Саме в такому обмеженому й точному значенні салієнтність добре працює як міст між психофізикою, нейронаукою, дизайном і обчислювальними моделями.

Поширені запитання

Що таке салієнтність простими словами?

Салієнтність — це те, наскільки стимул виділяється серед інших у конкретному контексті. Яскравий колір серед тьмяних, рух серед нерухомого фону або раптовий звук у тиші можуть бути салієнтними, бо створюють сильну відмінність.

Чи означає салієнтність, що стимул автоматично приверне увагу?

Ні. Висока салієнтність може дати стимулу перевагу в конкуренції, але результат залежить від цілі, налаштування уваги, просторового фокусу, очікувань, попереднього досвіду та здатності пригнічувати відволікачі.

Чому червоний колір часто привертає увагу?

Не через універсальну властивість червоного. Червоний стає салієнтним, коли створює сильний контраст із фоном або іншими елементами. Червоний об’єкт серед зелених може різко виділятися; червоний серед багатьох червоних — ні. Додатково значення кольору може бути вивченим культурно або через досвід.

Чим салієнтність відрізняється від pop-out?

Салієнтність — широка характеристика відносної помітності або сенсорного пріоритету. Pop-out — конкретний феномен візуального пошуку, коли ціль різко виділяється серед дистракторів і знаходиться дуже ефективно. Сильний контраст може спричиняти обидва явища, але вони описують різні речі.

Чим перцептивна салієнтність відрізняється від мотиваційної?

Перцептивна салієнтність описує сенсорну помітність. Мотиваційна або incentive salience описує набуту мотиваційну привабливість сигналу, пов’язаного з винагородою. Один стимул може мати високу перцептивну салієнтність, низьку мотиваційну, або навпаки.

Чи можна навмисно ігнорувати салієнтний відволікач?

Часто так, але успіх залежить від умов. Дані про signal suppression показують, що система уваги може навчатися пригнічувати передбачувані салієнтні відволікачі. Водночас нові, несподівані або дуже релевантні сигнали можуть отримувати вищий початковий пріоритет.

Пов’язані статті

Увага: що це, як працює, види та властивості уваги — базова стаття про механізми пріоритизації, орієнтування, підтримання й контролю уваги.

Селективна увага: що це і як мозок відбирає важливу інформацію — про відбір сигналів серед конкурентної інформації та взаємодію stimulus-driven, goal-driven і history-driven впливів.

Джерела

Anderson, B. A., Laurent, P. A., & Yantis, S. (2011). Value-driven attentional capture. Proceedings of the National Academy of Sciences, 108(25), 10367–10371. DOI

Awh, E., Belopolsky, A. V., & Theeuwes, J. (2012). Top-down versus bottom-up attentional control: A failed theoretical dichotomy. Trends in Cognitive Sciences, 16(8), 437–443. DOI

Berridge, K. C., & Robinson, T. E. (2016). Liking, wanting, and the incentive-sensitization theory of addiction. American Psychologist, 71(8), 670–679. DOI

Bisley, J. W., & Goldberg, M. E. (2010). Attention, intention, and priority in the parietal lobe. Annual Review of Neuroscience, 33, 1–21. DOI

Fecteau, J. H., & Munoz, D. P. (2006). Salience, relevance, and firing: A priority map for target selection. Trends in Cognitive Sciences, 10(8), 382–390. DOI

Folk, C. L., Remington, R. W., & Johnston, J. C. (1992). Involuntary covert orienting is contingent on attentional control settings. Journal of Experimental Psychology: Human Perception and Performance, 18(4), 1030–1044. DOI

Gaspelin, N., & Luck, S. J. (2018). The role of inhibition in avoiding distraction by salient stimuli. Trends in Cognitive Sciences, 22(1), 79–92. DOI

Gaspelin, N., Ma, X., & Luck, S. J. (2025). Signal suppression 2.0: An updated account of attentional capture and suppression. Psychonomic Bulletin & Review, 32, 2648–2668. DOI

Itti, L., Koch, C., & Niebur, E. (1998). A model of saliency-based visual attention for rapid scene analysis. IEEE Transactions on Pattern Analysis and Machine Intelligence, 20(11), 1254–1259. DOI

Itti, L., & Koch, C. (2001). Computational modelling of visual attention. Nature Reviews Neuroscience, 2, 194–203. Nature Reviews Neuroscience

Noppeney, U. (2021). Perceptual inference, learning, and attention in a multisensory world. Annual Review of Neuroscience, 44, 449–473. DOI

Parmentier, F. B. R. (2014). The cognitive determinants of behavioral distraction by deviant auditory stimuli: A review. Psychological Research. DOI

Rust, N. C., & Cohen, M. R. (2022). Priority coding in the visual system. Nature Reviews Neuroscience, 23, 376–388. Nature Reviews Neuroscience

Stanković, M. (2025). Systematic review of the value-driven attentional capture paradigm in visual attention studies: Evidence from 52 experiments. Acta Psychologica, 258, 105060. DOI

Theeuwes, J., Olivers, C. N. L., & Belopolsky, A. V. (2010). Stimulus-driven capture and contingent capture. WIREs Cognitive Science, 1(6), 872–881. DOI

Wolfe, J. M. (2021). Guided Search 6.0: An updated model of visual search. Psychonomic Bulletin & Review, 28, 1060–1092. DOI

Yantis, S., & Jonides, R. (1984). Abrupt visual onsets and selective attention: Evidence from visual search. Journal of Experimental Psychology: Human Perception and Performance, 10(5), 601–621. DOI