Річард Раян: теорія самодетермінації, мотивація та психологічні потреби
Хто такий Річард Раян
Річард М. Раян (Richard M. Ryan; народився 15 травня 1953 року) — американський клінічний психолог і дослідник людської мотивації, професор-емерит Університету Рочестера та професор Інституту позитивної психології й освіти Австралійського католицького університету. Разом з Едвардом Л. Десі він співрозробив теорію самодетермінації — широку теоретичну систему про якість мотивації, психологічні потреби, розвиток і благополуччя.
Місце Раяна в психології визначає не одна теза про «внутрішню мотивацію». Його програма досліджень поєднала клінічну психологію, психологію особистості та експериментальне вивчення мотивації. Центральним стало питання не лише про те, скільки мотивації має людина, а про те, чому вона діє: через інтерес і власне схвалення дії, через усвідомлену цінність, через тиск, провину, винагороду чи страх покарання.
У сучасній науці теорія самодетермінації має великий корпус емпіричних перевірок у психології праці, освіті, здоров’ї, спорті, батьківстві та міжособистісних стосунках. Водночас результати не зводяться до гасла «дайте людині свободу — і все запрацює»: ефекти залежать від контексту, способу підтримки потреб, виду поведінки, культури, дизайну дослідження та того, чи йдеться про кореляцію, експеримент або реальне втручання.
Біографія: від філософії до клінічної психології
Річард М. Раян народився 15 травня 1953 року. Авторитетний запис Бібліотеки Конгресу США фіксує дату народження, професійну сферу клінічної психології, автономії та мотивації й основні академічні афіліації. Надійного джерела для точного місця народження в доступних авторитетних профілях немає, тому канонічна біографія не доповнює цю прогалину припущенням.
1976 року Раян здобув ступінь бакалавра з філософії в Університеті Коннектикуту. Філософська підготовка залишила помітний слід у його подальших питаннях про волю, агентність, внутрішнє схвалення дії та природу людського розвитку. Після цього він навчався клінічної психології в Університеті Рочестера й 1981 року отримав докторський ступінь.
Основна частина його академічної кар’єри пов’язана з Університетом Рочестера. Раян працював там у клінічній і мотиваційній програмах, викладав психологію та керував клінічною підготовкою; нині має статус професора-емерита психології. З 2014 року він також працює в Інституті позитивної психології й освіти Австралійського католицького університету. У 2025 році університет надав йому титул MacKillop Distinguished Professor. Раян є клінічним психологом, президентом Center for Self-Determination Theory та співзасновником прикладних організацій, пов’язаних із мотиваційними дослідженнями.
Як почалася співпраця з Едвардом Десі
1977 року Раян, тоді аспірант клінічної психології в Університеті Рочестера, познайомився з Едвардом Л. Десі. Десі вже мав серію ранніх експериментів про внутрішню мотивацію та зовнішні винагороди. Американська психологічна асоціація описує їхню зустріч як початок багаторічної співпраці, у якій різні інтелектуальні стилі — клінічний і особистісний інтерес Раяна та експериментальна програма Десі — почали працювати разом.
Тому історично некоректно називати Раяна або Десі одноосібним «автором» теорії самодетермінації. Ранні експерименти Десі передували їхній співпраці, а ширша теорія формувалася в спільній програмі. До 1980-х років вони вже систематизували мотиваційні процеси, а монографія 1985 року «Intrinsic Motivation and Self-Determination in Human Behavior» стала одним із ключових етапів оформлення майбутньої SDT.
Теорія самодетермінації: зміна питання про мотивацію
Традиційне питання «як підвищити мотивацію?» передбачає, що мотивацію можна уявити як одну кількість енергії. Теорія самодетермінації зміщує фокус на якість регуляції. Дві людини можуть однаково наполегливо виконувати завдання, але психологічна структура їхньої мотивації може бути різною: одна діє через інтерес або особисто прийняту цінність, інша — через зовнішній контроль, страх наслідків чи внутрішній тиск.
У SDT автономною називають мотивацію, за якої людина переживає дію як узгоджену з власними інтересами, цінностями або свідомо прийнятими цілями. Контрольована мотивація виникає тоді, коли поведінка регулюється зовнішнім тиском або внутрішньо засвоєним примусом — наприклад, бажанням уникнути провини чи довести власну цінність. Це розрізнення дозволяє аналізувати не лише поведінковий результат, а й досвід, стійкість, навчання та благополуччя.
У ширшому контексті поняття мотивації дивіться також: «Мотивація: що це, як вона працює і що робити, коли її немає».
Три базові психологічні потреби
У сучасній формі SDT виділяє три базові психологічні потреби: автономію, компетентність і зв’язність з іншими. Йдеться не про побутові «бажання», а про теоретично визначені умови психологічного функціонування, задоволення або фрустрація яких пов’язуються з мотивацією та благополуччям.
Автономія — переживання волі й внутрішнього схвалення власної дії: людина відчуває, що діє не лише тому, що її примушують.
Компетентність — переживання ефективності, здатності опановувати завдання, розвивати навички й впливати на результат.
Зв’язність з іншими — переживання значущого взаємного зв’язку, прийняття, турботи й належності.
Важлива частина теорії — розрізнення задоволення потреб і їх фрустрації. Низьке задоволення автономії не тотожне активному примусу; слабке відчуття компетентності не тотожне систематичному переживанню безсилля. Саме тому сучасні дослідження часто вимірюють підтримку потреб, їх задоволення та фрустрацію окремо.
Автономія не означає незалежність
Одне з найчастіших спрощень SDT — ототожнення автономії з незалежністю. У теорії Раяна й Десі автономія означає волевиявлення та психологічне авторство дії, а не відмову від інших людей. Людина може автономно просити допомогу, автономно виконувати спільне рішення або добровільно дотримуватися правила, яке вважає обґрунтованим.
Це розрізнення має особливе значення для міжкультурної психології. SDT висуває універсальну гіпотезу щодо функціональної важливості автономії, компетентності й зв’язності, але способи їх вираження залежать від культури й соціальної організації. Сучасні великі метааналітичні бази загалом знаходять стабільні зв’язки підтримки базових потреб із благополуччям у різних культурах, водночас фіксуючи модерацію окремих ефектів.
Внутрішня, зовнішня й автономна мотивація
Внутрішня мотивація — це залучення до діяльності через інтерес і задоволення, властиві самій діяльності. Зовнішня мотивація має іншу логіку: дія виконується заради результату, який відокремлений від самої активності. Внесок SDT полягає в тому, що зовнішню мотивацію не розглядають як єдиний «зовнішній» тип.
Зовнішня регуляція може бути контрольованою — наприклад, коли людина діє лише заради винагороди або щоб уникнути покарання. Але цінності та правила можуть поступово інтерналізуватися: людина визнає їхню особисту важливість і дедалі більше регулює поведінку як власну. Тому автономна мотивація ширша за внутрішню: вона охоплює і власне внутрішню мотивацію, і добре інтерналізовані форми зовнішньої регуляції.
Окремі матеріали Українського психологічного ХАБу: «Внутрішня мотивація» та «Автономна мотивація».
Шість мінітеорій SDT
Теорія самодетермінації сьогодні є не однією короткою моделлю, а метатеорією, що об’єднує шість взаємопов’язаних мінітеорій. Вони формувалися в різний час і відповідають на різні питання.
Теорія когнітивної оцінки (Cognitive Evaluation Theory, CET) пояснює, як соціальні події, винагороди, зворотний зв’язок і контроль можуть змінювати внутрішню мотивацію через переживання автономії та компетентності.
Теорія організмічної інтеграції (Organismic Integration Theory, OIT) описує форми зовнішньої регуляції та процес інтерналізації — перетворення зовнішніх вимог на дедалі більш особисто прийняті способи регуляції.
Теорія каузальних орієнтацій (Causality Orientations Theory, COT) описує відносно стійкі індивідуальні відмінності в тому, як люди орієнтуються на автономні, контрольовані або безособові причини поведінки.
Теорія базових психологічних потреб (Basic Psychological Needs Theory, BPNT) формалізує роль автономії, компетентності та зв’язності в розвитку, функціонуванні, благополуччі й психологічному неблагополуччі.
Теорія змісту цілей (Goal Contents Theory, GCT) досліджує, як різний зміст життєвих цілей пов’язаний із задоволенням потреб і благополуччям.
Теорія мотивації стосунків (Relationships Motivation Theory, RMT) застосовує мотиваційну логіку SDT до близьких стосунків, взаємної підтримки й переживання зв’язності.
Раян мав ключовий внесок у розвиток цієї системи, але точне авторство окремих елементів різне. Саме тому в каноні коректніше говорити про співрозробку SDT, розвиток конкретних мінітеорій і співавторство окремих досліджень, а не приписувати одній людині всі поняття теорії.
Ранні праці Раяна: контроль, інформація та внутрішня мотивація
Однією з ранніх самостійних праць Раяна стала стаття 1982 року «Control and Information in the Intrapersonal Sphere: An Extension of Cognitive Evaluation Theory». Вона розширювала теорію когнітивної оцінки й уточнювала, що значення події залежить не лише від її зовнішньої форми, а від того, чи переживається вона як контроль, чи як інформація, що підтримує компетентність без підриву автономії.
Це допомагає зрозуміти, чому одна й та сама категорія впливу не має механічно однакового ефекту. Зворотний зв’язок може бути корисним, коли дає інформацію про прогрес і підтримує компетентність, і контролювальним, коли фактично повідомляє: «роби саме так, щоб заслужити схвалення». У SDT психологічне функціональне значення контексту є не менш важливим, ніж формальна назва стимулу.
Шкали та вимірювання
Раян брав участь не лише у формулюванні теорії, а й у створенні інструментів, які дозволяли перевіряти її припущення. 1985 року Едвард Десі та Річард Раян опублікували General Causality Orientations Scale — Загальну шкалу каузальних орієнтацій (GCOS), призначену для оцінювання автономної, контрольованої та безособової орієнтацій.
1989 року Раян разом із Джеймсом Коннеллом опублікував дослідження «Perceived Locus of Causality and Internalization: Examining Reasons for Acting in Two Domains». Воно стало важливим для вимірювання причин дії та процесу інтерналізації. Запропонований ними формат Self-Regulation Questionnaires (SRQ) згодом розвивався для різних сфер — навчання, здоров’я, поведінки та інших контекстів.
Будь-який окремий опитувальник у цій традиції потрібно оцінювати за конкретною версією, мовною адаптацією та психометричними властивостями. Наявність інструмента в межах впливової теорії сама по собі не гарантує валідності кожного перекладу або скороченої форми.
Основні праці Річарда Раяна
Ryan, R. M. (1982). Control and Information in the Intrapersonal Sphere: An Extension of Cognitive Evaluation Theory. Journal of Personality and Social Psychology, 43(3), 450–461.
Deci, E. L., & Ryan, R. M. (1985). Intrinsic Motivation and Self-Determination in Human Behavior. New York: Plenum Press.
Deci, E. L., & Ryan, R. M. (1985). The General Causality Orientations Scale: Self-Determination in Personality. Journal of Research in Personality, 19, 109–134.
Ryan, R. M., & Connell, J. P. (1989). Perceived Locus of Causality and Internalization: Examining Reasons for Acting in Two Domains. Journal of Personality and Social Psychology, 57(5), 749–761.
Ryan, R. M., & Deci, E. L. (2000). Self-Determination Theory and the Facilitation of Intrinsic Motivation, Social Development, and Well-Being. American Psychologist, 55(1), 68–78.
Deci, E. L., & Ryan, R. M. (2000). The “What” and “Why” of Goal Pursuits: Human Needs and the Self-Determination of Behavior. Psychological Inquiry, 11(4), 227–268.
Ryan, R. M., & Deci, E. L. (2017). Self-Determination Theory: Basic Psychological Needs in Motivation, Development, and Wellness. Guilford Press.
Ryan, R. M. (Ed.). (2023). The Oxford Handbook of Self-Determination Theory. Oxford University Press.
У випадку «The Oxford Handbook of Self-Determination Theory» роль Раяна — редактор, а не одноосібний автор усіх розділів. Це важливе бібліографічне розрізнення для коректної атрибуції колективної академічної праці.
Що сучасні метааналізи підтверджують у SDT
2022 року Раян із колегами опублікував у «Psychological Bulletin» метаогляд, який ідентифікував 60 метааналізів, що перевіряли положення шести мінітеорій SDT та її застосування. Автори дійшли висновку, що накопичені дані підтримують мотиваційну таксономію SDT, значення задоволення і фрустрації базових психологічних потреб та практичну релевантність теорії для організацій, охорони здоров’я, батьківства й освіти. Водночас сам метаогляд прямо вказує на прогалини та методологічні обмеження накопиченої літератури.
Метааналіз 2024 року про міжособистісну підтримку базових потреб об’єднав 4 561 розмір ефекту з 881 незалежної вибірки, загалом 443 556 учасників. Підтримка автономії, компетентності й зв’язності була сильно пов’язана із задоволенням відповідних потреб і негативно — з їх фрустрацією; зв’язки з суб’єктивним благополуччям були сильними, а з результативністю — від малих до помірних. Ефекти загалом зберігалися в різних культурах, хоча окремі зв’язки змінювалися залежно від культурного контексту.
У психології праці метааналіз 2026 року синтезував 192 дослідження. Результати підтримали послідовність «підтримка потреб → задоволення потреб → автономніші форми мотивації → адаптивні робочі результати», але також показали суттєву міждослідницьку варіативність і модерацію за типом роботи, групою працівників та характеристиками країни. Це сильна підтримка загальної моделі, а не доказ однакової величини ефекту в будь-якій організації.
SDT у здоров’ї: корисна модель, але не чарівна технологія
Особливо важливо розрізняти теоретичні асоціації та ефективність реальних втручань. Метааналіз рандомізованих контрольованих випробувань 2020 року включив 56 статей і 65 незалежних тестів втручань, побудованих на SDT. Середній ефект на зміну поведінки був невеликим — d = 0,23; після поправок на упередження оцінки залишалися статистично відмінними від нуля, але ще меншими. Автономна мотивація та сприймана компетентність виступали посередницькими механізмами.
Тому з SDT не випливає клінічна обіцянка результату. Підтримка автономії, компетентності та зв’язності може бути частиною ефективного контексту допомоги, але конкретна поведінкова або медична зміна залежить від багатьох чинників: стану здоров’я, доступу до лікування, соціального середовища, навичок, ресурсів, тривалості втручання та його якості.
Винагороди й внутрішня мотивація: що показують дані
Популярна фраза «винагороди вбивають мотивацію» занадто груба. Метааналіз Десі, Кестнера й Раяна 1999 року об’єднав 128 досліджень і показав, що очікувані матеріальні винагороди за певних умов можуть знижувати подальшу вільно обрану активність та самооцінений інтерес. Водночас позитивний інформаційний зворотний зв’язок у цьому ж метааналізі підсилював показники внутрішньої мотивації.
Подальша література показала, що важливі тип завдання, спосіб і умовність винагороди та критерій результату. Метааналіз Cerasoli, Nicklin і Ford 2014 року охопив 183 вибірки й 212 468 учасників та показав, що внутрішня мотивація є помірним або сильним предиктором результативності, а зовнішні стимули й внутрішня мотивація можуть робити різний внесок залежно від типу результату та структури стимулів. Отже, наукове питання звучить не «винагорода — добре чи погано», а «який сигнал вона створює, що саме регулює і в якому контексті».
Критика та межі теорії самодетермінації
Масштаб SDT є одночасно її силою і джерелом складнощів. Теорія об’єднує десятки конструктів, шість мінітеорій, різні шкали та велику кількість прикладних сфер. Через це окремі дослідження можуть перевіряти лише невелику частину системи, а позитивний результат в одній сфері не підтверджує автоматично всі твердження теорії.
Значна частина літератури використовує самооцінювальні показники й кореляційні дизайни. Вони важливі для побудови моделі, але не встановлюють причинність самі по собі. Саме тому особливо цінні рандомізовані втручання, довготривалі дослідження та метааналітичні структурні моделі — і саме в них часто стає видимою неоднорідність ефектів.
Універсальність базових психологічних потреб також слід формулювати точно. Теорія висуває універсальну функціональну гіпотезу: автономія, компетентність і зв’язність мають значення для оптимального функціонування людей. Це не означає, що різні культури однаково визначають «хороше життя», однаково організовують сім’ю чи роботу або однаково виражають автономію. Сучасні дані підтримують загальну релевантність потреб і водночас показують культурні модератори окремих зв’язків.
Вплив Раяна на психологію
Раян допоміг зробити якість мотивації центральною проблемою сучасної психології. У цій перспективі поведінка перестає бути лише результатом «стимулу» або «сили волі» й розглядається як регульований процес, у якому важливі внутрішнє схвалення дії, засвоєння цінностей, соціальний контекст і базові психологічні потреби.
Його вплив виходить далеко за межі академічної психології мотивації. SDT застосовують у дослідженнях освіти, організацій, спорту, охорони здоров’я, психотерапії, цифрових технологій і відеоігор. Офіційні профілі Університету Рочестера та Австралійського католицького університету відображають саме цю міждисциплінарність — від клінічного функціонування до політичних, економічних і технологічних умов мотивації.
Канонічне місце Раяна полягає не в одному експерименті й не в одному популярному правилі. Воно визначається багаторічною співрозробкою теоретичної системи, створенням вимірювальних інструментів, емпіричними програмами в різних сферах та постійним уточненням SDT у відповідь на нові дані.
Що варто запам’ятати
Річард М. Раян — клінічний психолог і співрозробник теорії самодетермінації разом з Едвардом Л. Десі.
SDT розрізняє не лише кількість, а й якість мотивації — передусім автономні та контрольовані способи регуляції.
Три базові психологічні потреби в SDT — автономія, компетентність і зв’язність з іншими.
Автономія означає волевиявлення та внутрішнє схвалення дії, а не ізоляцію або незалежність від інших людей.
Автономна мотивація ширша за внутрішню мотивацію: вона включає також добре інтерналізовані форми зовнішньої регуляції.
Сучасні метааналізи дають широку підтримку багатьом положенням SDT, але величина ефектів і причинні висновки залежать від сфери, дизайну й контексту.
Формула «винагороди вбивають мотивацію» спрощує дані: тип винагороди, її функціональне значення, вид завдання та критерій результату мають вирішальне значення.
Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу
Точна ідентифікація
Оригінальне ім’я: Richard M. Ryan. Дата народження: 15 травня 1953 року. Професійна ідентифікація: клінічний психолог, дослідник мотивації, професор психології. Основні академічні афіліації: University of Rochester та Australian Catholic University. ORCID: 0000-0002-2355-6154. Library of Congress: n83209504. VIAF: 10141205. ISNI: 0000 0001 1593 8593. Wikidata: Q16975690.