top of page

Психологічна енкциклопедія

Рівність, пропорційність і потреба: три правила, за якими люди розподіляють ресурси і оцінюють справедливість

4 дні тому
Читати 14 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 24 вересня 2026 року · Редакційна політика


Коротка відповідь


Коли люди вирішують, кому скільки має дістатися, вони часто спираються не на одне універсальне правило, а на кілька різних логік справедливого розподілу. Три класичні принципи — рівність, пропорційність і потреба — дають різні відповіді на те саме запитання. Рівність означає однакові частки. Пропорційність пов’язує частку з релевантним внеском, зусиллям, результатом або іншою прийнятою підставою. Принцип потреби дає більше тому, кому ресурс потрібніший для добробуту, безпеки або досягнення певного мінімального рівня.


У психології розподільної справедливості ці принципи розглядають як різні нормативні орієнтири, між якими люди перемикаються залежно від контексту. Класична робота Мортона Дойча сформулювала тріаду equity–equality–need ще 1975 року, а сучасні експерименти показують, що одна й та сама людина може змінювати правило розподілу, коли змінюється інформація про внесок, потребу або саму ситуацію. Deutsch, 1975; Vavra et al., 2024


Тому «справедливо» у психологічному описі не означає «завжди порівну» і не означає «завжди за заслугами». Дослідження показують плюралізм уявлень про справедливість: люди розходяться в тому, які відмінності між отримувачами вважають релевантними і які нерівності готові приймати. Almås, Hufe & Weishaar, 2025


Що таке розподільна справедливість


Розподільна справедливість стосується того, як люди оцінюють розподіл благ, грошей, винагород, можливостей, навантаження, часу, допомоги та інших ресурсів між людьми або групами. Її центральне питання — не лише «хто скільки отримав», а й «за яким правилом це було визначено».


Це частина ширшої моральної психології: люди можуть формувати moral judgment щодо результату, norm judgment щодо правила, blame judgment щодо того, хто порушив очікування, і responsibility attribution щодо того, хто контролював подію. Ці оцінки пов’язані, але не тотожні. Так само оцінка справедливості не гарантує відповідної поведінки: на реальний розподіл впливають власний інтерес, влада, соціальні норми, доступна інформація та інституційні обмеження.


Розподільну справедливість також потрібно відрізняти від процедурної. Результат може здаватися прийнятним, але процедура — упередженою або непрозорою; і навпаки, чесна процедура іноді приводить до результату, який частина учасників не любить. Психологічно люди оцінюють і сам розподіл, і спосіб, яким до нього дійшли.


Три основні правила розподілу


Рівність, пропорційність і потреба зручно розглядати не як три «типи людей», а як три відповіді на різні питання. Рівність питає, чи мають учасники отримати однакове. Пропорційність питає, які відмінності у внеску або відповідальності мають відбитися в частках. Потреба питає, кому ресурс принесе критично важливе поліпшення або кому без нього буде гірше.


Рівність: однакові частки для релевантно рівних учасників


Принцип рівності в найпростішій формі означає однаковий розподіл: якщо є 12 однакових одиниць ресурсу і чотири учасники вважаються рівними щодо релевантного критерію, кожен отримує по три. Психологічна привабливість такого правила пов’язана з його простотою, передбачуваністю та здатністю зменшувати відкритий конфлікт навколо порівняння заслуг.


Але рівність завжди приховує попереднє рішення про те, кого саме слід вважати рівним у цій ситуації. Однакова частка може сприйматися як справедлива, коли внески, права або статус учасників однакові. Вона може сприйматися як несправедлива, якщо один учасник зробив значно більше роботи, поніс більші витрати або має суттєво вищу потребу. Отже, рівність результату — лише один можливий критерій, а не психологічний синонім справедливості.


Експериментальна література давно показує, що люди готові відмовлятися від частини власної вигоди заради більш справедливого розподілу, але їхні уявлення про те, який саме розподіл справедливий, неоднорідні. Cappelen et al., 2007; Almås, Hufe & Weishaar, 2025


Пропорційність: частка відповідно до внеску, зусиль або іншої релевантної підстави


Пропорційність означає, що відмінності в розподілі мають відповідати відмінностям за певним критерієм. У класичній англомовній літературі цей принцип часто позначають словом equity, особливо коли йдеться про співвідношення внесків і результатів. Українською в цій статті ми використовуємо «пропорційність», щоб не змішувати технічне правило розподілу з ширшим сучасним значенням слова equity у суспільній політиці.


Ключова складність полягає в тому, що «внесок» не є самодостатнім фактом. Це може бути кількість виконаної роботи, час, зусилля, відповідальність, ризик, кваліфікація, результат або комбінація показників. Різні критерії дають різні пропорції, тому суперечка про справедливість часто починається ще до математичного розподілу — з питання про те, що саме слід рахувати релевантним внеском.


Пропорційність не означає, що будь-яка нерівність автоматично справедлива. Якщо різниця в результатах виникла через випадок, нерівний старт або фактор, який людина не контролювала, учасники можуть відкидати просту формулу «більший результат — більша частка». Дослідження розвитку показує, що вже в підлітковому віці люди дедалі чіткіше відрізняють нерівність, пов’язану з досягненнями, від нерівності, створеної випадком. Almås et al., 2010


Потреба: більше ресурсу тому, для кого нестача має більші наслідки


Принцип потреби змінює фокус: замість однакових часток або винагороди за внесок він враховує відмінності в тому, наскільки ресурс необхідний отримувачам. Якщо одна людина вже має достатньо певного ресурсу, а іншій його бракує для базового функціонування, безпеки або участі, розподіл за потребою може бути нерівним за кількістю і водночас сприйматися як справедливий.


Потреба теж потребує визначення. Важливо відрізняти необхідність від бажання, термінову потребу від довгострокової, мінімальний поріг від максимізації добробуту. Психологічний принцип не дає автоматичної формули для всіх сфер, бо люди можуть по-різному оцінювати достовірність потреб, їхню інтенсивність і те, наскільки вони мають переважувати внесок або рівність.


Дослідження дітей добре показують цю гнучкість. У роботі Rizzo та колег старші діти частіше враховували добробут отримувачів під час розподілу необхідних ресурсів і водночас сильніше спиралися на заслугу під час розподілу ресурсів, описаних як необов’язкові. Rizzo et al., 2016


Чому одна й та сама ситуація може мати три «справедливі» рішення


Уявімо команду з трьох людей, які мають поділити премію. Рівність пропонує однакові частки. Пропорційність допускає більшу частку тому, хто зробив більший релевантний внесок. Потреба може підтримати більшу частку тому, для кого гроші мають критично важливе значення. Кожне рішення може бути внутрішньо послідовним — конфлікт виникає не обов’язково через помилку в арифметиці, а через різні принципи, які учасники вважають доречними.


Це одна з причин, чому суперечки про справедливість так швидко стають принциповими. Люди можуть погоджуватися щодо фактів — хто скільки працював, хто має більшу потребу, скільки ресурсу доступно — і все одно не погоджуватися щодо рішення, бо надають різну вагу рівності, внеску та потребі.


Сучасне експериментальне дослідження з Re-Allocation Game показало саме контекстне перемикання: коли учасникам надавали інформацію про фінансову ситуацію, попередню продуктивність або нейтральну інформацію, їхні рішення про перерозподіл систематично змінювалися відповідно до логіки потреби, заслуги або рівності. Це аргумент проти уявлення про один стабільний «особистий алгоритм справедливості». Vavra et al., 2024


Що визначає вибір правила справедливості


Мета розподілу


Якщо головна мета — підкреслити рівне членство в групі, рівність стає психологічно зрозумілим правилом. Якщо мета — винагородити внесок або стимулювати продуктивність, сильнішою стає пропорційність. Якщо мета — запобігти серйозній шкоді або забезпечити мінімальний рівень добробуту, більш релевантною стає потреба. Саме таку контекстну логіку запропонував Дойч у класичній теорії: різні соціальні відносини та групові цілі роблять різні принципи доречнішими. Deutsch, 1975


Походження нерівності


Люди зазвичай реагують не лише на розмір різниці, а й на її походження. Відмінність, яка виникла через усвідомлене зусилля, може викликати іншу оцінку, ніж така сама відмінність, створена випадком або стартовими умовами. Саме тому інформація про контроль, удачу та причинність часто змінює готовність до перерозподілу.


Важливе застереження: приписування контролю не дорівнює доведеній моральній відповідальності. Люди можуть помилятися щодо того, що інша особа могла контролювати, і ці помилки самі стають джерелом несправедливих оцінок. Експерименти з удачею показують, що сама причинна історія результату змінює перерозподільні рішення. Almås et al., 2010


Тип ресурсу


Одна й та сама група може підтримувати різні правила для різних ресурсів. Премія за виконаний проєкт, базовий доступ до необхідного сервісу і символічна нагорода мають різний соціальний зміст. У дослідженнях дітей потреба сильніше впливає на рішення, коли ресурс описаний як необхідний для добробуту, тоді як заслуга може мати більшу вагу для необов’язкових ресурсів. Rizzo et al., 2016; Acar & Sivis, 2023


Роль і позиція людини


Оцінка може відрізнятися залежно від того, чи людина є отримувачем, спостерігачем, керівником або третьою стороною. Власний інтерес здатний зміщувати оцінку, але не пояснює її повністю: у лабораторних експериментах люди часто відмовляються від частини власної вигоди або перерозподіляють ресурси між іншими відповідно до певного уявлення про справедливість. Саме тому поведінкова економіка та психологія розглядають уподобання щодо справедливості поряд із власним інтересом, а не замість нього. Almås, Hufe & Weishaar, 2025


Рівність і справедливість — не одне й те саме


Психологічно люди можуть заперечувати нерівність, але можуть і приймати її, якщо вважають причину різниці релевантною. І навпаки, суто рівний результат іноді оцінюється як несправедливий, якщо учасники суттєво відрізнялися за внеском або потребою.


Огляд Starmans, Sheskin і Bloom привернув увагу до цього розрізнення, узагальнивши дані, за якими люди часто реагують на сприйняту несправедливість — а не на математичну нерівність саму по собі. Це не означає, що люди «люблять нерівність»: оцінка залежить від того, чому нерівність виникла, які правила діяли і чи вважаються вони легітимними. Starmans, Sheskin & Bloom, 2017


Експерименти з виробничими завданнями також показують множинність fairness ideals. У роботі Cappelen та колег учасники по-різному визначали, як на справедливу частку мають впливати внесок і фактори, що не залежать від людини. Cappelen et al., 2007


Чи існує одне найсправедливіше правило


Емпірична психологія не визначає, яке правило має бути морально правильним у всіх випадках. Вона досліджує, які правила люди використовують, як вони поєднують їх, які контекстні ознаки змінюють рішення і до яких поведінкових наслідків це приводить. Нормативне питання «як треба розподіляти» потребує етичного, правового або інституційного обґрунтування, а не лише даних про психологічні уподобання.


Так само тріада рівність–пропорційність–потреба не є повним каталогом усіх можливих принципів. У реальних рішеннях можуть діяти правила черги, жеребу, прав власності, мінімального гарантованого рівня, пріоритету найбільш уразливих, старшинства, максимізації загальної користі або комбіновані формули. Психологічна цінність тріади в тому, що вона добре описує три особливо поширені способи обґрунтовувати розподіл, але не перетворює їх на універсальний закон.


Сучасний огляд експериментальної літератури про нерівність і справедливість підкреслює саме різноманіття уявлень про справедливість усередині країн і між ними. Almås, Hufe & Weishaar, 2025


Як розуміння справедливості розвивається в дитинстві та підлітковому віці


Дитяча справедливість не розвивається за схемою «спочатку егоїзм, потім правильна мораль». Уже в ранньому віці діти реагують на розподіл ресурсів, але з віком стають здатні координувати більше релевантних ознак: рівність, внесок, потребу, походження нерівності та груповий контекст.


Кроскультурне дослідження inequity aversion у семи суспільствах показало, що неприйняття невигідної для себе нерівності виникало відносно рано в усіх досліджених культурах, а неприйняття вигідної для себе нерівності розвивалося пізніше і проявлялося не однаково в усіх суспільствах. Це важливе нагадування: навіть базові реакції на «непорівну» ситуацію мають культурну й розвивальну варіативність. Blake et al., 2015


Дослідження Rizzo та колег показало, що діти 6–8 років більш гнучко узгоджували заслугу й добробут отримувачів залежно від того, чи ресурс був необхідним, чи «розкішним». Rizzo et al., 2016


У дослідженні дітей 7–11 років за однакової заслуги, але різної потреби, учасники часто віддавали освітній ресурс дитині з меншими ресурсами; водночас оцінка залежала від типу ресурсу і віку. Acar & Sivis, 2023


Огляд експериментів із дітьми й підлітками підкреслює, що з віком зростає готовність враховувати заслугу, ефективність та інші підстави для відхилення від рівного поділу, але конкретні траєкторії залежать від завдання і соціального середовища. Schunk & Zipperle, 2023


Новий систематичний огляд і метааналіз 2026 року додатково застерігає від простих соціальних типологій. У 11 дослідженнях дитячий і підлітковий соціально-економічний статус не мав стабільного загального зв’язку з уподобаннями щодо розподільної справедливості; середній ефект був практично нульовим, а гетерогенність — високою. Автори наголошують на контекстній чутливості та неоднорідності вимірювань. Wilke et al., 2026


Рівність і пропорційність у MFQ-2: важливий паралельний поділ


У сучасній Moral Foundations Theory рівність і пропорційність теж розділено. У дослідженні Atari та колег, на якому побудовано Moral Foundations Questionnaire-2, дані з 25 популяцій підтримали відокремлення Equality і Proportionality як двох різних вимірів поряд із Care, Loyalty, Authority і Purity. Atari et al., 2023


Незалежна валідація MFQ-2 у вибірках Великої Британії та США загалом підтримала шестикомпонентну структуру, хоча виявила й додаткові нюанси, зокрема щодо лояльності. Zakharin & Bates, 2023


Цей збіг термінів не означає, що MFQ-2 і психологія розподільної справедливості вимірюють те саме. У задачі розподілу рівність і пропорційність — правила конкретного рішення про ресурс. У MFQ-2 вони є ширшими самооцінювальними вимірами моральних занепокоєнь у межах конкретної теоретичної моделі. Тому не слід переносити бал опитувальника прямо на прогноз того, як людина поділить гроші, допомогу чи навантаження в конкретній ситуації.


Так само Moral Foundations Theory залишається впливовою, але дискусійною моделлю моральної психології, а «foundations» не слід описувати як доведені біологічні моральні модулі. Більше контексту про становлення цієї традиції дає стаття про Джонатана Гайдта.


Чутливість до справедливості не створює фіксований «тип розподілювача»


Люди відрізняються за тим, наскільки сильно помічають і переживають несправедливість. Але чутливість до справедливості не означає, що людина завжди обирає одне правило. У великому дослідженні дітей 5–12 років різні компоненти justice sensitivity були статистично пов’язані з перевагою рівності, заслуги або потреби, однак це були ймовірнісні асоціації, а не незмінні моральні типи. Strauß & Bondü, 2023


Це узгоджується з ширшим висновком: моральні цінності, самоопис і загальні переконання не гарантують конкретної поведінки. Реальний вибір залежить від ситуації, доступної інформації, соціальних норм, інтересів і того, яке правило людина вважає релевантним саме зараз.


Розподільна і процедурна справедливість: результат і спосіб рішення


Навіть добре обґрунтована формула розподілу може втрачати легітимність, якщо люди не розуміють критеріїв, не мають можливості виправити помилку або бачать, що однакові випадки розглядають по-різному. Тому в практичних системах питання «яке правило?» потрібно відокремлювати від питання «як це правило застосували?».


Наприклад, система премій може бути пропорційною за задумом, але сприйматися як несправедлива, якщо внесок оцінює одна людина без прозорих критеріїв. Допомога може розподілятися за потребою, але викликати недовіру, якщо правила підтвердження потреби незрозумілі. Рівний розподіл може зменшувати суперечки про заслуги, але викликати протест, якщо учасники переконані, що їхні внески принципово різні.


У робочому контексті ці питання перетинаються з організаційною справедливістю, де окремо досліджують розподільчі, процедурні та міжособистісні оцінки.


Як люди комбінують правила


У реальному житті чисті правила зустрічаються рідше, ніж змішані. Група може гарантувати кожному однакову базову частку, а залишок розподілити пропорційно внеску. Інша система може спочатку забезпечити мінімальний рівень за потребою, а після цього застосувати рівність або пропорційність. Ще один варіант — використовувати жереб між людьми, які однаково відповідають критеріям потреби.


Змішані правила не є компромісом у сенсі «половина правди». Вони можуть відображати те, що одна ситуація одночасно містить кілька морально релевантних ознак. Психологічна проблема виникає тоді, коли ці ознаки приховують або змінюють заднім числом: люди отримують враження, що принцип підібрали під бажаний результат.


Для аналізу конфлікту корисно спочатку встановити, про що саме сперечаються сторони: про факти, про критерій, про вагу критеріїв, про процедуру чи про довіру до того, хто ухвалює рішення. Дві людини можуть однаково цінувати справедливість і водночас мати різні відповіді, бо по-різному визначають релевантний принцип.


Практичні приклади


Командна винагорода


Якщо всі учасники виконували однакову роль і мали порівнянне навантаження, рівний бонус може здаватися природним. Якщо внески істотно відрізнялися і це було відомо наперед, частина команди може очікувати пропорційного розподілу. Якщо один співробітник переживає складні життєві обставини, потреба може викликати співчуття, але не обов’язково буде визнана релевантним критерієм саме для премії. Тут конфлікт стосується того, що означає цей конкретний ресурс: винагороду за внесок чи інструмент підтримки.


Спільний сімейний ресурс


У сім’ї однакові кишенькові гроші можуть символізувати рівне ставлення, але витрати на лікування, навчання або інші суттєві потреби майже неминуче будуть нерівними. Це не суперечність: різні види ресурсів активують різні правила. Проблеми починаються, коли нерівний розподіл однієї категорії починають інтерпретувати як загальну оцінку цінності людини.


Навчальна група


Коли груповий результат створено спільно, учасники можуть сперечатися, чи всім належить однакова оцінка, чи результат має залежати від внеску. Якщо хтось мав об’єктивно менше можливостей для участі, додається питання потреби або компенсації обмежень. Психологічно ці суперечки стають гострішими, коли критерії оголошують після виконаної роботи, а не до неї.


Допомога за обмеженого ресурсу


Коли ресурс створено саме для допомоги, принцип потреби часто стає центральнішим. Але навіть тоді залишаються питання: як визначити потребу, чи є мінімальний поріг, як діяти за однакової потреби, чи враховувати попередній доступ до ресурсів. Психологічна модель не замінює професійних, правових або етичних правил конкретної системи; вона пояснює, чому різні критерії можуть породжувати різні оцінки справедливості.


Як аналізувати суперечку про справедливий розподіл


Перший крок — назвати ресурс і мету розподілу. Гроші, час, доступ, допомога, статус і навантаження мають різний соціальний зміст. Без цього слово «справедливість» залишається занадто загальним.


Другий крок — визначити, які відмінності між людьми вважаються релевантними. Для пропорційності це може бути внесок, зусилля або результат; для потреби — дефіцит, ризик чи поріг добробуту. Тут особливо важливо не підміняти вимірюваний критерій загальною оцінкою «хороша» або «погана» людина.


Третій крок — відокремити те, що люди контролювали, від удачі, обмежень і стартових умов. Це не дає автоматичної моральної відповіді, але робить явними причинні припущення, на яких часто тримається судження про заслугу.


Четвертий крок — перевірити процедуру: чи відомі правила наперед, чи однаково вони застосовуються, чи можна виправити фактичну помилку, чи зрозуміло, хто ухвалює рішення. Розбіжність щодо результату й недовіра до процедури — різні проблеми.


П’ятий крок — визнати можливість комбінованого правила. У багатьох ситуаціях конфлікт зменшується, коли учасники бачать, що мінімальна потреба, рівне членство і внесок можуть враховуватися на різних етапах, а не конкурувати за одну-єдину формулу.


Типові помилки в розумінні


«Справедливо» означає «порівну». Це лише одна модель. Рівний результат може конфліктувати з пропорційністю або потребою.


«За заслугами» — об’єктивне правило. Насправді спочатку потрібно визначити, що вважати заслугою, як її вимірювати і наскільки результат залежав від контролю людини.


Потреба автоматично переважає всі інші принципи. Психологічно її вага залежить від типу ресурсу, мети розподілу й контексту; нормативний пріоритет потреби не можна вивести лише з того, що люди іноді так вирішують.


Людина має один стабільний «тип справедливості». Експериментальні дані показують перемикання між принципами залежно від доступної інформації та ситуації.


Перевага певного правила показує, хто «моральніший». Наукові моделі описують структуру суджень і поведінки, а не ранжують людей за моральною цінністю.


Бал MFQ-2 прямо передбачає конкретний розподіл. Equality і Proportionality в MFQ-2 — виміри опитувальника в межах Moral Foundations Theory, а конкретне рішення про розподіл залежить від контексту й не зводиться до одного профілю.


Емпірична популярність правила доводить його нормативну правильність. Те, що багато людей підтримують певний розподіл, є фактом про людські судження, а не остаточним етичним аргументом.


Науковий статус і межі доказів


Поділ на рівність, пропорційність і потребу має довгу історію в дослідженнях розподільної справедливості та залишається корисною концептуальною рамкою. Водночас сучасна evidence base не підтримує просту картину, де кожен принцип працює однаково в усіх культурах, вікових групах і видах ресурсів.


Найстійкіший висновок полягає в контекстній чутливості: люди інтегрують інформацію про внесок, потребу, походження нерівності, тип ресурсу, власну роль та соціальні норми. Відносна вага цих факторів змінюється, а результати різних експериментальних парадигм не завжди прямо порівнювані.


Систематичний огляд Wilke та колег показує, наскільки небезпечно узагальнювати з одного фактора, наприклад соціально-економічного статусу: середній зв’язок із уподобаннями щодо розподільної справедливості у дітей і підлітків був практично відсутній, а міждослідницька неоднорідність — високою. Wilke et al., 2026


Тому коректне формулювання звучить так: рівність, пропорційність і потреба — три важливі й емпірично досліджувані принципи розподілу, але їхнє застосування не є універсально фіксованим, а жоден із них сам по собі не визначає «правильну мораль».


FAQ


Чому справедливість не завжди означає рівність?


Тому що люди можуть вважати релевантними відмінності у внеску або потребі. Якщо ці відмінності визнаються морально доречними, нерівний розподіл може оцінюватися як справедливий, а рівний — як такий, що ігнорує важливу інформацію.


Чим пропорційність відрізняється від рівності?


Рівність дає однакові частки релевантно рівним учасникам. Пропорційність допускає різні частки, якщо вони відповідають різному внеску, зусиллям, результату або іншому заздалегідь прийнятому критерію.


Чи принцип потреби означає «давати більше тому, кому важче»?


У загальному вигляді — враховувати різницю в релевантній потребі, але практична система має визначити, що саме вважається потребою, наскільки вона термінова і як її оцінювати. Це не загальна характеристика моральної цінності людини.


Чи може нерівність бути справедливою?


У психологічному сенсі люди часто оцінюють деякі нерівні результати як справедливі, якщо вважають їх пропорційними внеску або такими, що відповідають різній потребі. Це опис людських суджень, а не універсальна нормативна відповідь про допустимість конкретної нерівності.


Яке з трьох правил найкраще?


Психологія не встановлює універсального переможця. Доречність правила залежить від мети, виду ресурсу, відносин між учасниками, причин відмінностей і нормативних правил конкретної системи.


Чи вичерпують рівність, пропорційність і потреба всі правила розподілу?


Ні. У практиці також використовують жереб, чергу, право на отримання ресурсу, мінімальні гарантії, правила ефективності, максимін та різні змішані схеми. Тріада описує три центральні, але не єдині логіки.


Чи Equality і Proportionality у MFQ-2 — те саме, що ці правила розподілу?


Ні. У MFQ-2 це ширші моральні виміри самооцінювального опитувальника. У розподільній задачі — це принципи конкретного рішення про розподіл. Між ними є концептуальна спорідненість, але їх не слід ототожнювати.


Чи діти спочатку завжди ділять усе порівну?


Ні. Рівність часто є дуже помітним раннім правилом, але навіть діти здатні враховувати заслугу, потребу й добробут, а з віком координація кількох принципів стає складнішою. Результати залежать від віку, культури, типу ресурсу та структури завдання.


Пов’язані статті



Джерела



Almås, I., Cappelen, A. W., Sørensen, E. Ø., & Tungodden, B. (2010). Fairness and the development of inequality acceptance. Science, 328(5982), 1176–1178.


Almås, I., Hufe, P., & Weishaar, D. (2025). Experimental evidence on attitudes toward inequality and fairness. Annual Review of Economics, 17, 721–746.


Atari, M., Haidt, J., Graham, J., Koleva, S., Stevens, S. T., & Dehghani, M. (2023). Morality beyond the WEIRD: How the nomological network of morality varies across cultures. Journal of Personality and Social Psychology, 125(5), 1157–1188.


Blake, P. R., McAuliffe, K., Corbit, J., et al. (2015). The ontogeny of fairness in seven societies. Nature, 528, 258–261.


Cappelen, A. W., Hole, A. D., Sørensen, E. Ø., & Tungodden, B. (2007). The pluralism of fairness ideals: An experimental approach. American Economic Review, 97(3), 818–827.



Rizzo, M. T., Elenbaas, L., Cooley, S., & Killen, M. (2016). Children’s recognition of fairness and others’ welfare in a resource allocation task: Age related changes. Developmental Psychology, 52(8), 1307–1317.


Schunk, D., & Zipperle, I. (2023). Fairness and inequality acceptance in children and adolescents: A survey on behaviors in economic experiments. Journal of Economic Surveys, 37(5), 1715–1742.


Starmans, C., Sheskin, M., & Bloom, P. (2017). Why people prefer unequal societies. Nature Human Behaviour, 1, 0082.


Strauß, S., & Bondü, R. (2023). Fair sharing is just caring: Links between justice sensitivity and distributive behavior in middle childhood. Journal of Experimental Child Psychology, 226, 105561.



Wilke, J., Bauer, A. M., Gahtan, J., Bandaru, Y. S., & Bäker, N. (2026). Who deserves what – and why? A systematic review and meta-analysis on distributive justice preferences and low socioeconomic backgrounds in children and adolescents. Current Research in Ecological and Social Psychology, 10, 100277.


Zakharin, M., & Bates, T. C. (2023). Moral Foundations Theory: Validation and replication of the MFQ-2. Personality and Individual Differences, 214, 112339.

 
 
bottom of page