Релігія і просоціальна поведінка: коли віра пов’язана з допомогою іншим
Український психологічний ХАБ · 17 жовтня 2026 р. · Редакційна політика
Релігійні переконання, практики та належність до громади можуть підтримувати готовність допомагати, робити пожертви, волонтерити й дотримуватися норм взаємності. Дослідження водночас показують, що величина зв’язку між релігійністю та просоціальною поведінкою залежить від способу вимірювання, конкретної ситуації, адресата допомоги та соціального оточення. Віра може бути одним із джерел мотивації до добрих учинків, але сама релігійна належність не визначає моральні якості людини.
Найбільший спеціалізований метааналіз, опублікований у Psychological Bulletin 2024 року, охопив 237 вибірок і 811 663 учасників. Середній зв’язок релігійності з просоціальністю становив r = 0,13; для самооцінок поведінки r = 0,15, а для безпосередніх вимірювань учинків лише r = 0,06. Це невеликі кореляції, які не доводять, що віра сама по собі робить людину щедрою. Kelly, Kramer і Shariff, 2024.
У цій статті розглянуто, як психологи відрізняють альтруїзм від ширшої просоціальності, чому релігійна участь іноді пов’язана з волонтерством та благодійністю, як працюють норми взаємності й групова належність, що відомо про допомогу людям іншої віри та які висновки витримують перевірку експериментами.
Що таке просоціальна поведінка і чим вона відрізняється від альтруїзму
Просоціальна поведінка — це добровільні дії, спрямовані на користь інших людей або спільноти. До неї належать допомога незнайомцю, підтримка сусіда, донорство, волонтерство, благодійні внески, обмін ресурсами, співпраця та захист людини, яка опинилася в уразливому становищі. В одному дослідженні показником може бути реальна пожертва, в іншому — готовність допомогти за описаних умов, а в третьому — оцінка власної доброзичливості.
Альтруїзм зазвичай позначає допомогу, в якій істотним мотивом є благо іншого, зокрема коли це потребує власних витрат. Зовнішньо однакові вчинки можуть мати різні мотиви: співчуття, почуття обов’язку, прагнення підтримати стосунки, відчуття спільної відповідальності, очікування взаємності або бажання зберегти добру репутацію. Коли дослідник спостерігає пожертву, він фіксує просоціальний учинок, але не може автоматично встановити чистоту альтруїстичного мотиву.
Поняття «релігійна просоціальність» описує зв’язки між релігійними переконаннями, практиками, ідентичністю та діями на користь інших. Воно охоплює допомогу всередині релігійної громади, підтримку сторонніх людей, організоване служіння та індивідуальні рішення. Важливо розрізняти релігійність як самоідентифікацію, приватну віру, частоту участі в зібраннях і особисту значущість етичних приписів. Ці показники можуть мати різні психологічні зв’язки з поведінкою. Galen, 2012; Kelly та ін., 2024.
Чи релігійні люди частіше допомагають іншим: головна відповідь науки
Наявні дані підтримують висновок про невеликий середній позитивний зв’язок між релігійністю та просоціальною поведінкою, за значної мінливості між дослідженнями. При цьому «частіше заявляють, що допомагають», «частіше відвідують організацію, де є волонтерські можливості» та «більше діляться грошима в анонімній грі» — різні твердження, які потребують різних доказів.
Що показав метааналіз майже шістдесяти років досліджень
Kelly, Kramer і Shariff (2024) узагальнили 701 оцінку зв’язку із 237 вибірок за участю 811 663 людей. Загальна кореляція r = 0,13 є малою за величиною. Навіть статистично надійна кореляція такого розміру залишає величезну частину відмінностей між людьми поза поясненням релігійністю. Релігійність не є придатним інструментом, щоб оцінювати порядність конкретної людини.
Коли просоціальність вимірювали запитаннями «як часто ви допомагаєте» або «наскільки ви щедрі», кореляція дорівнювала r = 0,15. Коли фіксували поведінку безпосередньо, середня величина зменшувалася до r = 0,06. Автори розглядають кілька можливих пояснень: лабораторні завдання можуть неповно відображати реальне релігійне служіння; самооцінки можуть містити соціально бажані відповіді; а прагнення бачити себе доброю людиною може впливати і на відповідь про релігійність, і на відповідь про доброзичливість. Дані не дозволяють обрати один універсальний механізм.
Тут важливо розуміти й статистичний зміст: r = 0,13 — це кореляція, а не «13 відсотків віруючих допомагають більше», не «зростання альтруїзму на 13 відсотків» і не доведений вплив релігії на особистість. Величина зв’язку між двома показниками не описує автоматично причинний механізм.
Які дії насправді досліджували
Опитування часто фіксують години волонтерства, суми пожертв і частоту взаємодопомоги. Польові експерименти пропонують справжні можливості пожертвувати або відповісти на прохання волонтера. Лабораторні економічні ігри вимірюють, як учасник ділиться ресурсом, коли правила контролюються дослідником. Кожен підхід має сильні сторони й обмеження.
Переказ грошей у лабораторній грі дає стандартизований поведінковий показник, проте не охоплює догляд за близькою людиною протягом місяців. Самозвіт може відобразити багаторічне служіння, але залежить від пам’яті та від того, як людина тлумачить слово «допомога». Зовнішні оцінки родичів чи учасників громади також можуть залежати від репутації. Найпереконливіші висновки виникають тоді, коли різні способи вимірювання узгоджуються між собою.
Чому віра може бути пов’язана з допомогою: психологічні механізми
Релігійні системи можуть поєднувати етичні настанови, уявлення про відповідальність, емоційні переживання, повторювані практики та соціальні мережі. Це створює кілька шляхів, через які просоціальні вчинки стають імовірнішими. Такі механізми властиві й багатьом нерелігійним світоглядним спільнотам; наукове завдання полягає в тому, щоб встановити їхню конкретну дію та внесок.
Норми милосердя, справедливості та взаємної відповідальності
У різних традиціях турбота про нужденних, гостинність і пожертвування можуть бути пов’язані з релігійним обов’язком, чеснотою чи духовною практикою. Повторення таких норм у розмовах, богослужіннях та родинному вихованні допомагає закріплювати очікування щодо прийнятної поведінки. Якщо людина сприймає підтримку іншого як частину важливої ідентичності, вона може бути більш готовою діяти, особливо за зрозумілої можливості допомогти.
Тут слід розрізняти моральну норму, намір її виконувати та реальну дію. Сильне схвалення благодійності в анкеті ще не гарантує пожертви за умов особистих фінансових труднощів. Вплив переконань також залежить від того, кого вважають адресатом морального обов’язку.
Спільнота, соціальні зв’язки та організовані можливості
Громада може координувати збір допомоги, відвідування самотніх людей, волонтерські чергування й реагування на надзвичайні обставини. Така інфраструктура знижує практичні витрати: людині відомо, кому саме потрібна допомога, до кого звернутися і як безпечно долучитися. Регулярні зустрічі підтримують довіру й поширення інформації. Завдяки цьому активна участь у громаді може бути пов’язана з добровільною роботою навіть без зміни приватних переконань.
Американські дані Pew Research Center (2024) показують, що люди, які регулярно відвідують релігійні зібрання, частіше повідомляють про волонтерство. Натомість нерелігійні респонденти загалом демонструють приблизно такий самий рівень деяких форм громадської активності, як релігійно ідентифіковані люди, що не відвідують зібрань регулярно. Це ілюструє важливість організаційної участі та соціального контексту. Результати опитування в США не можна безпосередньо переносити на Україну або вважати причинним доказом.
Докладніше роль спільноти, довіри, соціальних зв’язків і ризиків розглянуто в матеріалі «Релігійна спільнота і психічне здоров’я: підтримка та ризики».
Репутація, довіра та видимість учинків
Релігійна належність може слугувати соціальним сигналом: люди припускають, що співрозмовник дотримується спільних правил та відповідатиме за порушення обіцянки. Таке сприйняття здатне підвищувати довіру і відкривати можливості для співпраці, але психологічне враження про надійність не тотожне фактичній надійності.
Огляд релігійних сигналів і просоціальності 2024 року підкреслює, що релігійних людей нерідко сприймають як особливо надійних, тоді як дані щодо їхньої реальної довірливості й допомоги залишаються складними та контекстуальними. Деякі повсякденні практики можуть бути пов’язані з перевагою для «своїх», тоді як певні соціально насичені практики — із ширшою груповою ідентичністю. Це результати досліджень конкретних форм практики, а не універсальні характеристики всіх конфесій.
Співчуття, вдячність і відчуття спільного призначення
Релігійні розповіді, молитви, ритуали та спільні справи іноді підсилюють увагу до страждання інших і надають допомозі особистого сенсу. Але для доказу причинного впливу саме релігійної практики потрібно порівнювати її з доречними альтернативами: світськими роздумами про мораль, груповим волонтерством, практиками вдячності або звичайною соціальною взаємодією. Однакові психологічні процеси можуть виникати в різних культурних формах.
Можливість переживати співчуття, турбуватися про справедливість та добровільно працювати для інших відкрита людям будь-яких світоглядних позицій. Релігійний або нерелігійний словник, яким людина пояснює свою доброчинність, не визначає автоматично змісту вчинку.
Коли експеримент дає підстави говорити про причинний ефект
На відміну від кореляційних опитувань, експеримент може випадково розподілити учасників між умовами й змінювати конкретний психологічний чинник: нагадування про Бога, релігійний текст або активізацію думок про моральний обов’язок. Якщо групи відрізняються за результатом, дослідник отримує підстави говорити про ефект саме цього експериментального впливу в межах вибірки та завдання. Це ще не означає, що тривале релігійне виховання чи навернення матимуть такий самий ефект.
Нагадування про Бога та гроші для незнайомців
У міжкультурній серії польових і мережевих експериментів Pasek та співавтори (2023) залучили 4 753 дорослих християн, мусульман, індуїстів та юдеїв у кількох регіонах. Учасники могли поділитися грошима з незнайомими людьми зі своєї або іншої етнорелігійної групи. Коротке прохання подумати про Бога перед рішенням підвищило пожертви на 11% відносно контрольної умови; у перерахунку на весь доступний ресурс ефект становив 4,17 відсоткового пункту. Збільшення поширювалося на адресатів обох типів.
Цей експеримент важливий тим, що фіксував поведінковий вибір і безпосередньо порівнював допомогу «своїм» та «іншим». Його причинний висновок стосується короткочасного нагадування про Бога серед досліджених віруючих у заданих умовах. Він не доводить, що будь-який релігійний стимул діє всюди або що релігія є єдиною причиною міжгрупової щедрості.
Бог, карма і уявлення про справедливість
В окремій серії чотирьох попередньо зареєстрованих експериментів із загальною вибіркою 3 591 людина дослідники перевіряли, чи роздуми про Бога або карму змінюють розподіл ресурсів. Серед учасників, для яких відповідні уявлення були значущими, нагадування іноді зменшувало егоїстичні пропозиції та спрямовувало їх у бік справедливішого поділу. Для людей без відповідних переконань узгодженого ефекту не виявлено. Це підтримує гіпотезу, що культурно засвоєні уявлення про моральний порядок можуть ситуативно активувати певні норми. White та співавтори, 2019.
Релігійні традиції розрізняються за богословськими уявленнями про Бога, карму, обов’язок та винагороду. Експеримент зі стимулом «подумайте про Бога» не вимірює всього їхнього розмаїття. Він також не є психологічним доказом жодного метафізичного твердження.
Чому результати досліджень релігійних нагадувань суперечливі
Метааналіз Shariff та співавторів (2015) виявив свідчення впливу релігійних нагадувань у сукупності експериментів. Проте повторний аналіз із різними поправками на упередженість публікацій дав суперечливі висновки: одна статистична процедура практично усунула ефект, тоді як інша залишила можливість його існування. van Elk та співавтори (2015) наголосили на необхідності великих попередньо зареєстрованих повторень.
Найобережніше узагальнення: окремі ретельно проведені експерименти показують короткочасні ефекти активації релігійних уявлень на вибір у завданні; їхня величина та відтворюваність залежать від контексту, конкретного змісту нагадування, складу учасників і методології. З цих результатів неможливо вивести закон про постійне зростання альтруїзму під впливом релігії.
Допомога «своїм» і «чужим»: кому дістається підтримка
Просоціальна поведінка має адресата. Тому питання про те, чи людина ділиться ресурсами зі знайомими членами своєї громади, потребує іншого дослідження, ніж питання про допомогу незнайомому представникові іншої віри або людині, що не належить до жодної конфесії.
Групова належність і межі солідарності
Спільні ритуали й переконання можуть зміцнювати взаємну довіру, у такий спосіб підвищуючи ймовірність допомоги всередині групи. Одночасно в окремих середовищах групова належність створює межі: свій учасник має очевидніший доступ до ресурсів, ніж зовнішній. Ці процеси відомі в соціальній психології також за межами релігійних об’єднань.
Польовий експеримент зі збирання пожертв у Єрусалимі Goldner та співавторів (2025) показав, що релігійні респонденти частіше за світських погоджувалися пожертвувати й демонстрували гостинність збирачам коштів. Водночас релігійні учасники частіше підтримували збирачів, сприйнятих як релігійні, навіть коли обидві категорії належали до тієї самої ширшої релігійної традиції. Результат демонструє значення конкретної ідентичності й ситуації звернення, але не визначає поведінку інших народів або релігійних систем.
Чи може релігійна мотивація поширювати допомогу поза громадою
Так, у частині досліджених ситуацій. Згаданий експеримент Pasek та ін. (2023) засвідчив зростання передачі ресурсів представникам і власної, і іншої етнорелігійної групи. Отже, взаємодію релігії та групової належності коректніше описувати як контекстно залежну: одна ситуація активує широку норму доброзичливості, інша — перевагу для людей, з якими учасник відчуває найбільшу схожість.
Для оцінювання спільноти корисно запитувати, як вона поводиться з тими, хто не поділяє її переконань, чи є доступ до допомоги за прозорими критеріями потреби та чи поважають автономію отримувачів. Слова про любов до ближнього набувають соціального значення через практику.
Волонтерство, благодійність і допомога в повсякденному житті
Релігійні організації можуть бути важливими учасниками місцевих мереж підтримки: забезпечувати харчуванням, збирати кошти, відвідувати хворих, надавати прихисток, супроводжувати людей у складних життєвих обставинах. Але обсяг діяльності організації не дорівнює доказу, що кожен її учасник є альтруїстичнішим за людей поза нею. Результат залежить від ресурсів громади, її організації, довіри й доступності волонтерства.
Під час аналізу пожертв потрібно враховувати, куди спрямовані гроші. Внесок на утримання власної релігійної інституції, адресна допомога малозабезпеченій родині та пожертва на незалежну медичну програму мають різні суспільні функції. Вони можуть усі бути значущими для того, хто жертвує, але для порівняння між групами їх треба класифікувати однаково.
Окрема особливість — соціальна видимість внеску. Добровільна допомога, яку здійснюють анонімно, відрізняється за мотивами та умовами від внесків, що публічно схвалюються спільнотою. Обидва типи допомоги можуть бути цінними; дослідник має розрізняти мотивацію, репутаційні стимули та кінцевий результат.
Чи менш альтруїстичні атеїсти, агностики та нерелігійні люди
Психологічні дані не дають підстав оцінювати моральну якість людини за самою ознакою релігійної приналежності. Альтруїстичні мотиви формуються через співчуття, досвід взаємності, засвоєні етичні норми, ідентичність і соціальні зв’язки в різних світоглядних середовищах. Нерелігійні люди можуть організовувати благодійні кампанії, допомагати сусідам, бути донорами й присвячувати значну частину життя громадській роботі.
Згідно з опитуванням Pew Research Center (2024), у США атеїсти й агностики за низкою показників громадської активності порівнянні з релігійно ідентифікованими дорослими. Серед людей, які називають себе нерелігійними, теж є різні групи: ті, хто має виразні світоглядні переконання, і ті, для кого релігія просто не є актуальною темою. Усереднювати всіх під однією назвою методологічно некоректно.
Дослідження Van Tongeren та співавторів (2021) виявило, що люди, які відійшли від релігійної самоідентифікації, нерідко зберігають певні сформовані раніше установки й просоціальні практики, зокрема волонтерство. Це допомагає розрізняти поточну релігійну ідентичність, попередню соціалізацію та реальні вчинки.
Для справедливого зіставлення потрібно враховувати доступ до організацій, вік, освіту, сімейні обставини, добробут, культурне середовище й конкретні можливості допомагати. Порівняння за однією лише відповіддю на запитання «ви релігійна людина?» може вводити в оману.
Релігія, просоціальність і розвиток дітей
Дитяче бажання ділитися та допомагати формується в родині, у стосунках з однолітками й у ширшому соціальному середовищі. Релігійне виховання може бути одним зі складників соціалізації, але його вплив важко відокремити від стилю батьківства, шкільного середовища та культурних норм.
Систематичний огляд Zammita і Taylor (2023) включив дев’ять досліджень, які відповідали критеріям відбору: чотири виявили позитивний зв’язок між релігійністю та дитячою просоціальністю, п’ять не виявили такого зв’язку. Авторки наголошують на відмінностях у вимірюваннях, віковому складі та характеристиках вибірок. Отже, наявна сукупність дитячих досліджень не підтримує однозначного узагальнення, що релігійне виховання автоматично робить дитину щедрішою.
Показовий історичний приклад наукової самокорекції: робота 2015 року про негативну асоціацію між релігійністю батьків і щедрістю дітей була офіційно відкликана авторами у 2019 році після виявлення помилки в аналізі міжкраїнних даних. Використовувати її первинний висновок як чинний доказ означало б ігнорувати уточнення наукового запису.
У вихованні корисніше оцінювати конкретні практики: чи дорослі показують приклад допомоги, чи пояснюють потреби іншого, чи підтримують добровільність, чи вчать дитину помічати несправедливість і поважати людей з іншими переконаннями. Ці питання мають значення незалежно від світогляду родини.
Коли релігійна допомога може супроводжуватися тиском
Там, де доброчинність поєднана з сильними соціальними очікуваннями, важливо враховувати свободу рішення. Внесок може бути щирим, а може здійснюватися під страхом осуду, втрати приналежності або санкцій з боку групи. Зовнішній результат — передані кошти чи відпрацьовані години — ще не розкриває психологічну ціну вчинку.
Соціальна допомога стає корисною для отримувача за умов добровільності, відповідності потребам і поваги до його меж. Механізми та обмеження підтримки в релігійних спільнотах докладніше пояснює стаття Соціальна підтримка в релігійних громадах: механізми й обмеження.
Ознаки проблемної практики включають вимогу фінансових внесків понад можливості сім’ї, соромлення за відмову волонтерити, примус до виснажливої роботи, умовну підтримку лише за підкорення лідеру, заборону допомагати людям поза групою та маніпуляції почуттям провини. Такі явища слід оцінювати за конкретною поведінкою й наслідками для людини. Релігійна мова сама по собі не робить допомогу примусовою; вирішальним є реальний простір вибору.
Організації можуть зменшувати ці ризики прозорими бюджетами, добровільними внесками, незалежним розглядом скарг, захистом особистих кордонів і рівним ставленням до людей із різними переконаннями. Якщо волонтерство спричиняє виснаження або фінансові втрати, людина має право переглянути свою участь і звернутися по підтримку.
Як оцінювати благодійність або волонтерство релігійної громади
Щоб зрозуміти фактичну соціальну користь, доцільно дослідити п’ять практичних питань. Хто отримує допомогу: лише члени спільноти чи всі, хто відповідає прозорим критеріям потреби? Яка частка зібраних ресурсів надходить адресатам і як це перевіряється? Чи добровільна участь та чи дозволено відмовитися? Чи поважають гідність, приватність і світогляд отримувачів? Чи має організація механізми запобігання зловживанням?
Високі показники пожертв або кількість заходів розповідають про масштаб діяльності, але для оцінки результату важлива якість підтримки: чи дійсно люди отримали їжу, лікування, житло, супровід або захист; чи задоволені адресати; чи не створює програма залежності або дискримінаційних бар’єрів. Такий підхід корисний для будь-якої благодійної структури, незалежно від її релігійного або світського статусу.
Для людини, яка шукає волонтерську можливість, практичний вибір можна побудувати навколо власних цінностей, доступного часу, безпеки, прозорості й реальної потреби. Релігійна мотивація може бути важливим особистим джерелом сенсу, тоді як рішення про участь має залишатися добровільним і поінформованим.
Як читати дослідження про віру та добрі вчинки без хибних висновків
Передусім потрібно встановити, що саме дослідники називали релігійністю: приналежність до конфесії, регулярну участь, силу переконань, самооцінку духовності чи релігійну соціалізацію в дитинстві. Далі слід подивитися, що рахували допомогою: гіпотетичні наміри, анкети, реальні пожертви, години волонтерства, співпрацю в економічній грі чи тривалу підтримку конкретної людини.
Наступне питання — хто отримує допомогу та чи має учасник особистий зв’язок із ним. Підсумкове «релігійні люди більше допомагають» може змінитися, коли порівняти адресну підтримку членів громади з пожертвами незнайомим людям. Важлива також країна, стан економіки, наявність організацій допомоги й можливість відмовитися від участі.
Нарешті, варто з’ясувати дослідницький дизайн. Поперечне опитування виявляє співіснування характеристик; тривале спостереження допомагає простежити зміни, але не усуває всі сторонні чинники; рандомізований експеримент перевіряє вплив конкретно зміненої умови. Особливо обережно слід читати роботи, де заголовок обіцяє причинний ефект, а вимірювання складається лише із самооцінки доброзичливості.
Практичні висновки для людей і спільнот
Якщо віра спонукає людину підтримувати інших, корисно переводити загальні моральні переконання в конкретні, посильні та добровільні справи: допомогу сусіду, регулярний внесок прозорій організації, донорство за медичними показаннями, участь у перевіреній гуманітарній ініціативі. Важливо оцінювати реальну потребу адресата та узгоджувати допомогу з його побажаннями.
Якщо людина не має релігійних переконань, для просоціальної діяльності доступні такі самі практичні шляхи. Особисті гуманістичні цінності, відповідальність за спільноту, солідарність, професійна етика й співчуття можуть підтримувати сталі форми волонтерства. Моральну репутацію людини варто будувати на вчинках і здатності поважати інших.
Для керівників громад особливо значущі прозорість, міжгрупова відкритість і добровільність. Мотивація через приклад і зрозумілу мету допомоги є конструктивнішою, ніж соромлення та страх. Варто регулярно запитувати самих отримувачів, чи справді підтримка відповідає їхнім потребам.
Поширені запитання
Чи доведено, що віра робить людину добрішою?
Дослідження показують невеликий середній статистичний зв’язок релігійності з просоціальністю, особливо в самооцінках. Для безпосередньо виміряних учинків зв’язок слабший. У частині експериментів релігійні нагадування короткочасно збільшували щедрість серед віруючих. Це різні рівні доказів; з них не випливає універсальний причинний ефект особистої віри на доброту.
Чи означає альтруїзм допомогу без жодної особистої вигоди?
Альтруїстичним мотивом вважають спрямованість на благо іншого. Радість, відчуття сенсу чи вдячність за допомогу можуть супроводжувати цей мотив. У дослідженнях простіше надійно встановити реальну дію, ніж безпомилково відокремити всі мотиви людини.
Чому віруючі іноді більше волонтерять?
Одна з можливих причин — доступ до організованих мереж допомоги, регулярні зустрічі та спільні норми. Релігійна громада може створити інфраструктуру волонтерства. Щоб визначити, скільки в цьому впливу віри, а скільки соціальних можливостей, потрібні спеціальні порівняльні дослідження.
Чи можуть віруючі однаково допомагати людям іншої релігії?
Так. Є експериментальні дані, в яких нагадування про Бога збільшувало передачу ресурсів людям як власної, так і іншої етнорелігійної групи. Водночас інші польові дослідження знаходять перевагу для «своїх». Результат залежить від соціальної ситуації та норм конкретної спільноти.
Чи є благодійність ознакою психічного здоров’я?
Окремий добрий учинок або обсяг пожертв не є клінічним показником психічного здоров’я. Важливі умови участі, добробут людини, свобода вибору й наслідки для повсякденного життя. Виснажливе примусове волонтерство може створювати проблеми навіть за зовнішньо корисного результату.
Чи може атеїст бути таким самим альтруїстичним, як релігійна людина?
Так. Релігійна самоідентифікація не встановлює індивідуальної межі доброзичливості. Атеїсти, агностики та люди без конфесійної належності можуть мати стійкі моральні переконання й здійснювати значну просоціальну діяльність. Статистичні відмінності між окремими вибірками не дозволяють передбачити вчинки конкретної особи.
Підсумок
Релігія може бути джерелом просоціальної мотивації завдяки етичним нормам, соціальним зв’язкам, довірі, відчуттю відповідальності та організованим можливостям допомагати. Найсильніше узагальнення сучасних досліджень — невеликий позитивний зв’язок релігійності з просоціальністю, який слабшає, коли замість самооцінок безпосередньо спостерігають поведінку. Причинні ефекти окремих релігійних нагадувань виявлено в конкретних експериментальних умовах; їх не слід переносити на всю життєву поведінку.
На практиці значення має те, як людина допомагає, кому доступна підтримка, чи поважаються автономія та гідність адресата і чи можна вільно обрати свою участь. Саме ці критерії дають змістовну основу для оцінки просоціальності людей та громад.
Пов’язані статті
Джерела
Decety, J., Cowell, J. M., Lee, K., Mahasneh, R., Malcolm-Smith, S., Selcuk, B., & Zhou, X. (2019). Retraction notice to: The negative association between religiousness and children's altruism across the world. Current Biology, 29(15), 2595. https://doi.org/10.1016/j.cub.2019.07.030.
Galen, L. W. (2012). Does religious belief promote prosociality? A critical examination. Psychological Bulletin, 138(5), 876–906. https://doi.org/10.1037/a0028251.
Goldner, I., Zamir, S., Yitzhakian, E., Rosen, T., & Bloom, P. B.-N. (2025). The intergroup and contextual determinants of real-world religious donations: An experimental test in Jerusalem. Journal for the Scientific Study of Religion, 64(2), 211–226. https://doi.org/10.1111/jssr.12961.
Kelly, J. M., Kramer, S. R., & Shariff, A. F. (2024). Religiosity predicts prosociality, especially when measured by self-report: A meta-analysis of almost 60 years of research. Psychological Bulletin, 150(3), 284–318. https://doi.org/10.1037/bul0000413.
Pasek, M. H., Kelly, J. M., Shackleford, C., White, C. J. M., Vishkin, A., Smith, J. M., Norenzayan, A., et al. (2023). Thinking about God encourages prosociality toward religious outgroups: A cross-cultural investigation. Psychological Science, 34(6). https://doi.org/10.1177/09567976231158576.
Pew Research Center. (2024). Religious “nones” in America: Are “nones” less involved in civic life than people who identify with a religion? https://www.pewresearch.org/religion/2024/01/24/are-nones-less-involved-in-civic-life-than-people-who-identify-with-a-religion/.
Shariff, A. F., Willard, A. K., Andersen, T., & Norenzayan, A. (2016). Religious priming: A meta-analysis with a focus on prosociality. Personality and Social Psychology Review, 20(1), 27–48. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/25673322/.
van Elk, M., Matzke, D., Gronau, Q. F., Guang, M., Vandekerckhove, J., & Wagenmakers, E.-J. (2015). Meta-analyses are no substitute for registered replications: A skeptical perspective on religious priming. Frontiers in Psychology, 6, 1365. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2015.01365.
Van Tongeren, D. R., DeWall, C. N., Chen, Z., Sibley, C. G., & Bulbulia, J. (2021). Religious residue: Cross-cultural evidence that religious psychology and behavior persist following deidentification. Journal of Personality and Social Psychology, 120(2), 484–503. https://doi.org/10.1037/pspp0000288.
White, C. J. M., Kelly, J. M., Shariff, A. F., & Norenzayan, A. (2019). Supernatural norm enforcement: Thinking about karma and God reduces selfishness among believers. Journal of Experimental Social Psychology, 84, 103797. https://doi.org/10.1016/j.jesp.2019.03.008.
Zammita, I., & Taylor, L. K. (2023). A systematic review of the association between religiousness and children’s prosociality. Religion, Brain & Behavior, 13(4), 420–442. https://doi.org/10.1080/2153599X.2022.2131892.