Релігійний спів і музика: емоції, синхронізація та спільність
Український психологічний ХАБ · 17 жовтня 2026 р. · Редакційна політика
Релігійний спів і музика об’єднують звукове переживання, тілесний ритм, пам’ять, зміст слів і присутність інших людей. Людина може співати молитву, слухати псалом або гімн, повторювати мантру, брати участь у спільному славослов’ї чи зберігати мовчання під час музичного богослужіння. Психологічний результат залежить від знайомства з традицією, музичних уподобань, добровільності участі, відносин у спільноті й конкретного емоційного стану.
Релігійна музика здатна викликати радість, смуток, розчулення, благоговіння, надію та відчуття спільності. Під час групового співу люди узгоджують голоси, фразування і часто дихання; знайомі мелодії відтворюють особисті та колективні спогади. Дослідження музики й хорового співу підтверджують частину цих механізмів, хоча даних саме про різні релігійні традиції поки значно менше. Тому психологічний опис релігійного співу спирається одночасно на безпосередні дослідження богослужіння та на загальні дослідження музичної взаємодії, чітко розрізняючи їхню доказову силу.
Що таке релігійний спів і чому він має психологічне значення
Релігійний спів — це виконання музичного або ритмічно організованого голосового тексту в контексті віри, духовної практики, релігійного обряду чи спільнотного богослужіння. До нього належать церковний хоровий спів, псалмоспів, спів гімнів, канторське виконання, ритуальні наспіви, колективне читання наспівним голосом, повторення священних формул. У різних традиціях допустимість інструментального супроводу, роль соліста, участь жінок і чоловіків, рухи та манера виконання визначаються власними нормами.
Психологічно важливе розрізнення між слуханням релігійної музики та її спільним виконанням. Слухач отримує ритмічні й емоційні сигнали та надає їм значення. Співак одночасно слухає, відтворює висоту й темп, організовує дихання, вимовляє слова та узгоджує себе з іншими. Участь у спільному співі додає до музичного переживання координацію дій і зворотний зв’язок від групи.
Релігійне значення співу для учасника може полягати у зверненні до Бога, служінні, поклонінні, пам’яті про священне, покаянні чи подяці. Психологія досліджує увагу, емоції, поведінку, фізіологічні реакції й міжособистісні відносини, які супроводжують цю діяльність. Теологічна інтерпретація залишається предметом відповідної релігійної традиції та особистих переконань.
Емоції під час релігійної музики
Чому мелодія може зворушувати
Музика організовує очікування: слухач передбачає повтор, розвиток мелодії, розв’язання напруження й повернення знайомого мотиву. Гармонія, тембр, гучність, темп і паузи змінюють інтенсивність переживання. Одна й та сама мелодія може викликати світлу радість в однієї людини й сум за померлими в іншої, оскільки емоція формується у взаємодії звуку з пам’яттю та контекстом.
У дослідженні Salimpoor та співавторів під час пікових музичних переживань виявили зміни дофамінової активності у структурах системи винагороди. Експеримент вивчав музичні емоції загалом; його висновки не слід переносити як доказ особливої нейрохімічної дії релігійного репертуару. Він допомагає пояснити, чому слухання значущої музики іноді супроводжується мурашками, сильним хвилюванням і вираженим задоволенням.
Зміст слів додає ще один рівень. Релігійний гімн може поєднувати музичну кульмінацію з мовними образами милості, надії, спасіння, втрати чи примирення. Учасник сприймає не лише звукову форму, а й відоме йому послання, яке пов’язане з власною біографією.
Благоговіння, піднесення та відчуття більшого за себе
Благоговіння — емоція, що виникає перед чимось суб’єктивно величним і таким, що потребує переосмислення звичних уявлень. Воно може з’явитися під час багатоголосся, звучання великого хору, церемонії або особисто значущого псалма. У теоретико-доказовому огляді Monroy і Keltner музика й духовне споглядання розглядаються серед джерел благоговіння, яке може супроводжуватися послабленням зосередженості на собі та відчуттям зв’язку з іншими.
Ці зміни не означають однакового досвіду всіх учасників. Людина може залишатися спокійною, зосередженою або переживати втому. Відсутність сильних емоцій під час релігійної музики нічого не говорить про щирість віри, духовну цінність людини чи якість її участі в житті спільноти.
Чому сумний спів іноді приносить полегшення
Плач, скорботні мелодії та повільне виконання можуть створювати форму для переживань, яким складно надати слова. У поминальних обрядах, під час посту, у жалобі або на особистому переломі музика допомагає упізнати власний стан і розділити його з іншими. Полегшення іноді виникає через можливість бути присутнім зі своїм смутком, через підтримку людей чи знайому послідовність богослужіння.
Емоційна дія залежить і від історії людини. Мелодія, пов’язана з турботою та приналежністю, може заспокоювати; та сама мелодія за наявності болісного досвіду релігійного примусу здатна викликати страх, провину або відразу. Тому універсальна формула «релігійна музика заспокоює» не відображає всього спектра переживань.
Як спільний спів синхронізує людей
Спільний темп, голос і рух
Синхронізація означає часову узгодженість певних дій чи процесів. Коли люди співають одну пісню, вони пристосовують початок звуку, тривалість складів і паузи до спільного ритму, диригента або слухового зворотного зв’язку. Частина групи може виконувати різні голоси, але зберігати узгоджене фразування.
У огляді Tarr, Launay і Dunbar обговорюються два можливі механізми соціального зближення під час музичної взаємодії: узгоджені рухи й відчуття психологічного наближення до інших, а також участь ендогенної опіоїдної системи. Це механістичні пояснення, для яких накопичено різнотипні свідчення. Вимірювання больового порогу як непрямого показника фізіологічної відповіді саме по собі не доводить вивільнення конкретного гормону або нейромедіатора в окремої людини.
Спільність може виникати навіть тоді, коли учасники майже не розмовляють. Спів дає змогу діяти узгоджено до того, як люди побудують особисті стосунки. Водночас взаємна координація не гарантує довіри, доброзичливості або тривалого дружнього зв’язку — для них важливі поведінка спільноти й безпечність взаємодії.
Дихання та серцевий ритм
Спів передбачає вдихи між фразами, дозований видих і контроль звучання. У дослідженні Vickhoff та співавторів регулярна структура співу була пов’язана із синхронізованими змінами серцевого ритму учасників через організацію дихання. До цієї праці опубліковано виправлення підписів до кількох рисунків, яке необхідно враховувати під час інтерпретації деталей.
У порівняльному дослідженні Bernardi та співавторів 23 дорослих вимовляли формули католицької молитви на вервиці та йогічні мантри. Обидві форми ритмічного промовляння могли уповільнювати дихання приблизно до шести циклів на хвилину й змінювати показники серцево-судинної регуляції. Результати стосуються конкретних умов експерименту й не встановлюють універсального лікувального ефекту співу або молитви.
Фізіологічна синхронізація — це спостережуваний процес, а не буквальне злиття організмів чи свідомості. Два серця можуть демонструвати схожу динаміку через спільний ритм дихання, зберігаючи індивідуальну регуляцію.
Синхронізація і співпраця
Дослідження Kirschner і Tomasello показало, що чотирирічні діти після спільної музичної діяльності в експерименті частіше виявляли допомогу й кооперацію, ніж у контрольній ситуації з подібною соціальною та мовною взаємодією без музики. Це експериментальне свідчення можливості короткочасного впливу спільної музичної активності на поведінку в конкретній вибірці.
Дитячий експеримент не пояснює всього релігійного співу дорослих. Для релігійної спільноти на ефект накладаються значення текстів, авторитет керівників, історія спільної участі, норми взаємодії та культурні правила.
Спів і відчуття належності до спільноти
Релігійна громада існує через регулярні взаємодії, спільну пам’ять і впізнавані символи. Колективна пісня допомагає людині відчути себе учасником події: вона знає, коли вступити, як продовжити фразу, де всі замовкають, і розпізнає голоси поруч. Для новачка знайомий приспів може бути простішим способом долучення, ніж розмова з незнайомими людьми.
У семимісячному дослідженні Pearce, Launay і Dunbar учасники нових співочих груп швидше відчували соціальне зближення на ранньому етапі, ніж учасники інших спільних занять; із часом соціальні зв’язки формувалися в різних видах групової діяльності. Отже, спів може прискорювати початок знайомства, але тривалість стосунків визначається набагато ширшим контекстом.
У дослідженні Weinstein та співавторів порівнювали спів у малих хорах і великій групі з 232 осіб. Після співу учасники повідомляли про сильніше відчуття включеності й близькості; результати узгоджуються з гіпотезою, що спільний спів може підтримувати соціальні зв’язки й у великих групах. Дизайн дослідження не дає підстав вважати спів єдиною причиною цих змін.
Коли музика стає частиною ідентичності
Учасники часто впізнають свою традицію за мелодіями, манерою інтонування, мовою богослужіння та святковим репертуаром. Спів може зберігати родинну пам’ять, пов’язувати покоління, відзначати перехід до нового життєвого етапу, підтримувати мову й культурну спадщину громади. Для людей, які живуть далеко від дому або пережили переміщення, знайомий спів інколи стає звуковим знаком приналежності.
Водночас музичні форми змінюються. Одна спільнота надає особливого значення традиційному багатоголоссю, інша — сучасним пісням прославлення або ритмічному колективному повторенню. Психологічна цінність для учасника не визначається складністю гармонії, давністю традиції чи кількістю інструментів.
Релігійна музика в різних традиціях
У християнстві існують різні традиції церковних співів, псалмодії, гімнів та громадського співу. Для одних богослужінь характерне виконання хором, для інших — активне залучення присутніх. В ісламі важливу роль у звуковій релігійній практиці відіграє мелодійна рецитація Корану, а в окремих культурних і духовних контекстах — різні форми релігійних наспівів. Поняття «музика» тут має різні релігійні визначення, тому класифікувати всі форми рецитації як музику без уточнення традиції було б неточно.
У юдейських традиціях існують канторська практика, синагогальний спів і ритуальні мелодії, у буддистських та індуїстських контекстах — різновиди співаної рецитації, повторення мантр і священних текстів. Форми участі, значення звуку та ставлення до інструментів відрізняються між школами й громадами навіть у межах однієї релігії.
Огляд Husain та співавторів (2026) охопив 105 нейрофізіологічних і нейровізуалізаційних досліджень різних духовних практик, включно з рецитацією, молитвою та богослужінням. Він показує широту дослідницького поля, водночас значна неоднорідність методів, вибірок і традицій обмежує можливість узагальнити один механізм для всіх форм релігійного звучання.
Для коректного міжкультурного порівняння потрібно з’ясовувати, чи співали учасники самі, чи слухали запис, наскільки добре вони знали текст, чи була практика обов’язковою та яке особисте значення вона мала. Один і той самий акустичний показник у різних традиціях може супроводжуватися різними переживаннями.
Прямі емпіричні дослідження релігійного співу
Окремі дослідження вже вивчають саме спів під час богослужіння. Wald-Fuhrmann та співавтори (2020) опитали 1603 католиків із німецькомовних країн про їхній досвід співу під час меси. Учасники часто пов’язували громадський спів із почуттям спільності та духовними переживаннями, а частота таких відчуттів була пов’язана з їхнім ставленням до релігії та музики. Ця робота виявляє самозвіти й статистичні зв’язки в конкретному культурному середовищі; опитування не встановлює, чи саме спів викликав переживання та чи повторяться результати в інших традиціях.
У експерименті Walter і Altorfer (2022) 60 віруючих брали участь у змодельованому богослужінні за різних музичних умов та оцінювали відчуття божественної присутності й здатність зосереджуватися. Релігійні пісні супроводжувалися сильнішими суб’єктивними релігійними переживаннями, ніж світські композиції; припущення про перевагу самостійно обраних пісень не отримало статистично переконливого підтвердження. Вибірка невелика, а вимірюваною величиною було власне переживання учасників. Цей результат описує роль контексту, змісту та уваги й не відповідає на метафізичне питання про джерело переживання.
Разом ці дослідження поглиблюють висновки експериментів із хоровим співом загалом. У релігійному середовищі важливим чинником виступає відповідність музики переконанням та знайомій практиці. Тому безпосередню доказову базу слід відокремлювати від загальних музично-психологічних моделей і надалі розширювати на інші релігійні, мовні та культурні спільноти.
Релігійна музика, увага та пам’ять
Повторювана мелодія допомагає утримувати послідовність слів і передбачати наступну фразу. Ритм створює часову структуру, до якої можна повернути увагу після відволікання. Через це співаний текст іноді запам’ятовується легше за той самий текст у прозовому читанні. Це загальні психологічні можливості музичної організації; їхній конкретний ефект залежить від складності матеріалу й досвіду людини.
Для віруючої людини слова релігійного співу можуть бути інструментом пригадування цінностей і переосмислення ситуації. Спів про співчуття, прощення чи надію іноді підтримує певну інтерпретацію подій. Для іншого слухача той самий текст може звучати як частина культурної історії без релігійного переконання. Участь у богослужбовому співі не дозволяє надійно визначати особисті погляди слухача.
Знайома мелодія і автобіографічний спогад
Пісні супроводжують дитинство, сімейні свята, обряди, важкі та радісні події. Знайома інтонація може відновлювати яскраве відчуття місця, часу й людей. Так виникає емоційне забарвлення, яке може бути сильнішим за реакцію на незнайому композицію тієї самої музичної якості.
Такий зв’язок важливий і для людей, що змінили релігійну приналежність або відійшли від віри. Вони можуть продовжувати любити мелодії з дитинства, хоча вже інакше ставляться до їхнього змісту. Іноді ці композиції викликають суперечливі почуття — ніжність до минулого й болючі спогади про стосунки у громаді.
Що відомо про мозкову діяльність під час богослужбового співу
Дослідження мозку під час музичного богослужіння є молодшим і вужчим напрямом, ніж нейронаука музики загалом. У праці Walter і Koenig вивчали електроенцефалографічні характеристики релігійних переживань у контексті поклоніння; результати стосуються статистичних зв’язків між особливостями електричної активності мозку та самозвітами учасників. Вони не встановлюють окремого універсального «центру віри» та не дозволяють за записом мозкової активності підтверджувати чи спростовувати надприродний зміст переживання.
Огляд Husain та співавторів описує дослідження рецитації, співу й інших практик із різними методами реєстрації мозкової активності. Їхні результати узгоджуються із залученням систем уваги, емоційного опрацювання, сприйняття звуку й самосприйняття. Сильні твердження про стабільні довготривалі зміни мозку після звичайного співу у конкретній громаді потребують окремих поздовжніх або контрольованих досліджень.
Нейрофізіологічні дані описують тілесний бік людського досвіду. Релігійна людина може інтерпретувати цей досвід у межах своєї віри; психологічне вимірювання саме по собі встановлює властивості переживання та поведінки.
Чи покращує релігійний спів психічне здоров’я
Наявні дослідження дають підстави розглядати добровільний груповий спів як потенційно корисну соціальну й емоційну діяльність. Однак потрібно розділяти короткочасний настрій після співу, довготривале благополуччя, клінічні симптоми і результати лікування. Ці показники мають різні причини та вимоги до доказів.
Систематичний огляд групового співу за участю дорослих із психічними розладами включив 13 досліджень із даними 667 учасників. Результати вказували на можливі позитивні зміни самопочуття й відчуття приналежності, проте автори оцінили ризик систематичних похибок як помірний або високий і назвали висновки непевними.
У систематичному огляді Hao та співавторів (2026) проаналізовано 20 досліджень групового співу серед дітей, підлітків і студентів. Знайдено ознаки зв’язку з позитивними емоціями, соціальною включеністю та самосприйняттям, водночас бракує якісних причинних досліджень. Окремий огляд Steinmacher і Wöllner (2026), що охопив 50 кількісних робіт, підкреслює різнорідність методів і те, що позитивні й нульові результати для психологічного благополуччя зустрічаються часто.
Ці огляди переважно присвячені співу загалом. Релігійна музика може включати всі описані музичні механізми та додаткові чинники віри й ритуалу, але прямий причинний ефект саме релігійного змісту порівняно з іншими видами співу поки встановлено недостатньо.
Спів як підтримка під час стресу
Деякі люди обирають релігійний спів після напруженого дня, перед складною подією чи в період невизначеності. Мелодія може організувати увагу, а групова участь — забезпечити відчуття, що людина має поруч знайому спільноту. Для когось важливий зміст молитви, для когось — тембр голосів або передбачувана структура дій.
Практична користь полягає в можливості обирати відповідний спосіб участі та помічати власну реакцію. Якщо спів викликає перенапруження або посилює тривогу, варто обрати іншу форму підтримки. Релігійна практика може співіснувати з психологічною допомогою, а при психічному розладі клінічне лікування визначається професійною оцінкою й доказовими рекомендаціями.
Що відрізняє релігійний спів від музикотерапії
Музикотерапія — професійна допомога, що використовує музичні методи в межах визначених терапевтичних цілей, оцінювання та підготовки фахівця. Груповий спів у храмі, на релігійній зустрічі чи вдома має власне культурне та духовне призначення. Хоча обидві практики можуть використовувати музику й спільну діяльність, результати клінічних досліджень музикотерапії не можна автоматично приписувати будь-якому релігійному співу.
Так само церковний хор, виконання мантр і прослуховування записаних піснеспівів є різними формами участі. Застосовувати до них однакові припущення про дозування, тривалість, фізіологічні ефекти й клінічну користь методологічно некоректно.
Межі користі: примус, сором і груповий тиск
Сила групового співу пов’язана з переживанням спільного ритму й приналежності. У несприятливому середовищі ці самі соціальні механізми можуть супроводжувати тиск на поведінку. Якщо людину змушують демонструвати радість, співати всупереч волі, публічно свідчити про «правильні» емоції або пояснюють відсутність сліз і піднесення духовною неповноцінністю, це здатне створювати психологічний дистрес.
Особливо уважно слід ставитися до ситуацій, коли керівництво громади використовує музичне збудження для вимог беззаперечної покори, фінансових рішень або відмови від зовнішньої підтримки. Саме по собі сильне емоційне переживання чи колективний спів не свідчать про насильство. Вирішальними є добровільність, можливість відмовитися, повага до меж людини та наявність примусових практик.
Існують також сенсорні й фізичні обмеження. Гучний звук, тривала стояча участь, вимога дихати у визначеному темпі, скупченість і відсутність можливості вийти можуть бути важкими для людей із сенсорною чутливістю, проблемами голосу, дихання чи певними захворюваннями. Доцільно дозволяти слухати мовчки, сидіти, робити перерви або взагалі не брати участі в співі.
Якщо музика викликає болісні спогади
Релігійний спів іноді стає нагадуванням про втрату, конфлікт, приниження чи насильство. Людина може відчути напруження, прискорене серцебиття, бажання залишити приміщення або пригнічення. Такі реакції потребують уважного ставлення до особистої історії; самі по собі вони не встановлюють психіатричного діагнозу.
Практичний перший крок — зменшити інтенсивність стимулу: відійти від гучного джерела, зробити перерву, побути поряд із людиною, якій довіряєте. Якщо переживання повторюються, істотно обмежують життя, супроводжуються панічними станами, нав’язливими спогадами чи порушенням сну, доречно обговорити їх із фахівцем із психічного здоров’я. Релігійна підтримка може бути цінною, коли відповідає бажанням людини та поважає її автономію.
Як дослідники вимірюють вплив співу
У дослідженнях застосовують самооцінки емоцій, відчуття включеності й близькості до групи, поведінкові завдання на співпрацю, показники дихання, частоти серцевих скорочень та їхньої варіабельності, електроенцефалографію і, рідше, нейровізуалізацію. Частина робіт порівнює стан до і після виконання, інші — спів із мовчанням, читанням, творчим заняттям або прослуховуванням музики.
Кожен метод дає відповідь на власне запитання. Самозвіт виявляє суб’єктивне переживання, але залежить від очікувань і бажання відповідати груповим нормам. Фізіологічний показник демонструє тілесну реакцію, але не визначає її духовного значення. Порівняння до і після не відокремлює вплив співу від очікувань, спілкування, приміщення, часу доби й загальної атмосфери.
Надійніший причинний висновок потребує доречних контрольних умов, достатньої кількості учасників, попередньо визначених показників і повторення результатів. У дослідженнях релігійного богослужіння особливо складно відокремити вплив музики від віри, проповіді, молитви, ритуалу та знайомих людей. Водночас саме така багатоскладовість є суттєвою рисою реального релігійного досвіду.
Практичні способи участі з урахуванням власних потреб
Якщо мета — пережити спільність, можна обрати громаду, хор або зустріч, де участь добровільна і допускається різний рівень підготовки. Людина може спочатку слухати, поступово долучатися до знайомих фрагментів і вирішувати, чи підходить їй ця форма взаємодії. Для відчуття приналежності важливі також звичайні розмови, турбота й ставлення людей одне до одного поза музичними подіями.
Якщо мета — зосередитися чи згадати близьких, доречним може бути тихе індивідуальне слухання знайомого твору або спів у комфортному темпі. Важливо помічати, які саме почуття виникають і чи відповідає практика актуальним потребам. Емоційна реакція може змінюватися від дня до дня.
Якщо людина досліджує традицію з культурного чи світоглядного інтересу, вона може знайомитися з музикою без вимоги прийняти відповідні переконання. Повага до громади передбачає розуміння контексту виконання, а повага до особи — свободу власного світоглядного рішення.
Часті запитання
Чому під час церковного співу хочеться плакати?
Сльози можуть виникати через музичне напруження й розв’язання, особисті спогади, почуття благоговіння, смуток, радість або усвідомлення підтримки. Значення переживання встановлює сама людина у своєму контексті. За одними сльозами неможливо визначити причину чи духовний стан.
Чи синхронізуються серця людей, які співають разом?
За певних умов спільне фразування узгоджує дихання, а з ним — коливання частоти серцевих скорочень. Це показано в невеликому фізіологічному дослідженні хорового співу. Йдеться про часткове узгодження часової динаміки, яке не означає постійно однакового пульсу та не доводить особливого духовного зв’язку.
Чи можна відчути спільність, якщо людина не співає?
Так. Слухання, участь у знайомому ритуалі, відчуття безпеки й контакту з громадою також можуть мати соціальне значення. Дослідження співу вказують на специфічні можливості спільної музичної дії, але не встановлюють спів як обов’язкову умову приналежності.
Чи корисні мантри та релігійні наспіви для зниження стресу?
Ритмічне повторення в окремих дослідженнях уповільнювало дихання й змінювало фізіологічні показники; деякі люди повідомляють про суб’єктивне заспокоєння. Це не дає підстав призначати універсальну частоту, тривалість або розглядати спів як самостійне лікування тривожного розладу. Реакція людини й клінічні потреби мають першочергове значення.
Чи означають мурашки від духовної музики присутність Бога?
Мурашки та сильне зворушення — відомі тілесні складники музичних емоцій, які можна досліджувати психологічно й нейрофізіологічно. Віруюча людина може надавати їм власного духовного значення. Наукове вимірювання такої реакції не встановлює метафізичної причини.
Чи підходить релігійний спів людині без релігійних переконань?
Деякі люди слухають або виконують сакральну музику заради її художніх якостей, культурної пам’яті й соціального зв’язку. Участь залежить від правил конкретного середовища, особистих меж і взаємної поваги. Психологічне переживання музики можливе за різних світоглядів.
Висновки
Релігійний спів і музика поєднують емоційне переживання, ритмічну координацію, культурну пам’ять і соціальну взаємодію. Дослідження показують, що спільний спів може швидко посилювати відчуття близькості, а структуровані голосові фрази впливають на дихання й пов’язані фізіологічні ритми. У релігійних умовах значення слів, обряду, віри та спільної історії надає цьому досвіду особливого особистого змісту.
Користь залежить від умов і добровільності. Музика може бути джерелом підтримки, радості та пам’яті, а за інших обставин — викликати перевантаження або болісні асоціації. Науково обґрунтований підхід враховує обидва напрями та залишає людині свободу визначати свій спосіб участі.
Пов’язані статті
Релігійні ритуали: психологічні функції та соціальне значення — про символічні дії, колективну практику та соціальні механізми обрядів.
Психологія молитви: увага, емоції, сенс і саморегуляція — про індивідуальні та спільнотні форми молитви.
Релігійна медитація: практики, механізми й дослідження — про повторення, увагу та межі наукових пояснень.
Молитва і психічне здоров’я: дослідження, обмеження й висновки — про доказовість впливу релігійної практики на самопочуття.
Психологія релігії та духовності: що вивчає наука про віру, досвід і практику — центральний огляд психологічного дослідження віри та духовності.
Джерела
Bernardi, L., et al. (2001). Effect of rosary prayer and yoga mantras on autonomic cardiovascular rhythms: comparative study. BMJ, 323, 1446–1449. https://doi.org/10.1136/bmj.323.7327.1446
Hao, L., Zhou, G., Li, J., & Beh, W. F. (2026). The effects of group singing participation on psychological, social, and wellbeing outcomes among children, adolescents, and university students: a systematic literature review. Arts & Health. https://doi.org/10.1080/17533015.2026.2626429
Husain, et al. (2026). The neuroscience of religious and spiritual practices: A systematic review of neurotheological evidence. Brain and Behavior, 16(9), e71733. https://doi.org/10.1002/brb3.71733
Kirschner, S., & Tomasello, M. (2010). Joint music making promotes prosocial behavior in 4-year-old children. Evolution and Human Behavior, 31(5), 354–364. https://doi.org/10.1016/j.evolhumbehav.2010.04.004
Monroy, M., & Keltner, D. (2023). Awe as a pathway to mental and physical health. Perspectives on Psychological Science, 18(2). https://doi.org/10.1177/17456916221094856
Pearce, E., Launay, J., & Dunbar, R. I. M. (2015). The ice-breaker effect: singing mediates fast social bonding. Royal Society Open Science, 2, 150221. https://doi.org/10.1098/rsos.150221
Salimpoor, V. N., et al. (2011). Anatomically distinct dopamine release during anticipation and experience of peak emotion to music. Nature Neuroscience, 14, 257–262. https://doi.org/10.1038/nn.2726
Steinmacher, C., & Wöllner, C. (2026). Music making and wellbeing: A systematic review of methods, musical activities, and outcomes. Applied Psychology: Health and Well-Being. https://doi.org/10.1111/aphw.70191
Tarr, B., Launay, J., & Dunbar, R. I. M. (2014). Music and social bonding: self-other merging and neurohormonal mechanisms. Frontiers in Psychology, 5, 1096. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC4179700/
Vickhoff, B., et al. (2013). Music structure determines heart rate variability of singers. Frontiers in Psychology, 4, 334. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2013.00334. Виправлення.
Wald-Fuhrmann, M., Boenneke, S., Vroegh, T., & Dannecker, K. P. (2020). “He Who Sings, Prays Twice”? Singing in Roman Catholic Mass Leads to Spiritual and Social Experiences That Are Predicted by Religious and Musical Attitudes. Frontiers in Psychology, 11, 570189. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2020.570189
Walter, Y., & Altorfer, A. (2022). The psychological role of music and attentional control for religious experiences in worship. Quarterly Journal of Experimental Psychology, 75(12), 2272–2286. https://doi.org/10.1177/17470218221075330
Walter, Y., & Koenig, T. (2022). Neural network involvement for religious experiences in worship measured by EEG microstate analysis. Social Neuroscience, 17(3), 258–275. https://doi.org/10.1080/17470919.2022.2083228
Weinstein, D., Launay, J., Pearce, E., Dunbar, R. I. M., & Stewart, L. (2016). Group music performance causes elevated pain thresholds and social bonding in small and large groups of singers. Evolution and Human Behavior, 37(2), 152–158. https://doi.org/10.1016/j.evolhumbehav.2015.10.002
Williams, E., Dingle, G. A., & Clift, S. (2018). A systematic review of mental health and wellbeing outcomes of group singing for adults with a mental health condition. European Journal of Public Health, 28(6), 1035–1042. https://doi.org/10.1093/eurpub/cky115