top of page

Психологічна енкциклопедія

Релігійна соціалізація в сім’ї: передавання віри між поколіннями

6 днів тому
Читати 13 хв

Релігійна соціалізація в сім’ї — це процес, у якому дитина засвоює, осмислює, переосмислює або відхиляє релігійні уявлення, практики, цінності й форми належності через взаємодію з батьками, іншими близькими людьми та сімейною культурою. Передавання віри між поколіннями відбувається через повсякденний приклад, розмови, ритуали, емоційні зв’язки й участь у спільнотах. Його результатами можуть бути збереження традиції, особисте переосмислення успадкованої віри, зміна релігійної належності або формування нерелігійного світогляду.

Релігійне виховання в сім’ї впливає на доступні дитині знання й способи участі в релігійному житті. Особисте прийняття переконань залежить також від розвитку мислення, близьких стосунків, однолітків, освіти, культурного контексту та життєвих подій. Поздовжні дослідження підтверджують міжпоколінну схожість, водночас виявляючи кілька траєкторій: стабільну подібність, послаблення релігійності дітей, її посилення й повернення до неї пізніше за даними дослідження 1084 пар батьків і дітей.

Що означає передавання віри між поколіннями

Для психологічного аналізу потрібно розрізняти релігійну належність, особисті переконання, участь у практиках, значущість релігії в житті та відносини з громадою. Це пов’язані, але різні виміри. Людина може зберігати сімейні свята й культурну самоідентифікацію без згоди з усіма богословськими положеннями традиції. Інша може мати сильні особисті переконання, хоча рідко відвідує богослужіння. Для дитини спільний ритуал спочатку може означати родинну близькість, а його складне релігійне значення вона зрозуміє згодом.

Релігійна соціалізація охоплює також сімейні уявлення про інші релігії, атеїзм, агностицизм і право сумніватися. Дитина засвоює, як дорослі говорять про людей із відмінними поглядами, чи допускають запитання та як реагують на незгоду. Водночас нерелігійні родини так само передають між поколіннями цінності, традиції та способи розуміння світу. Дослідження Bengtson та колег описує міжпоколінне передавання гуманістичних та атеїстичних позицій.

У наукових дослідженнях варто відокремлювати два запитання: наскільки погляди дитини схожі на сімейні та які чинники пов’язані з цією схожістю. Подібність не доводить, що дитина безпосередньо перейняла певне переконання тільки від батьків. На неї одночасно можуть впливати культура, школа, середовище, спільнота й інші родичі.

Психологічні механізми сімейної соціалізації

У праці Lewis-Jong і Bullivant (2026) автори розглядають сімейні стосунки як центральну, але змінну складову передавання релігії між поколіннями. Окремо проаналізовано вплив культури, однолітків, освіти, релігійних спільнот і цифрового середовища, а також сімей релігійних меншин і нерелігійних родин. Це наукове узагальнення різних досліджень, яке окреслює механізми та обмеження доказовості, а не причинний експеримент.

Повсякденний приклад і соціальне навчання

Дитина спостерігає, як дорослі моляться, святкують, читають священні тексти, допомагають іншим, переживають втрати й розв’язують суперечки. Вона засвоює поведінкові зразки раніше, ніж може сформулювати власне ставлення до релігійних учень. Значення має узгодженість проголошених норм і щоденних вчинків: милосердя, повага чи чесність стають для дитини конкретним досвідом у стосунках із близькими.

Діти можуть повторювати практики через цікавість, звичку, бажання бути разом із родиною або очікування винагороди й схвалення. Зовні однакова поведінка не означає однакової особистої віри. Тому психологічне оцінювання розглядає поведінку, мотиви й переконання як окремі показники.

Емоційна близькість, довіра й сімейний зв’язок

Слова про віру дитина чує від людей, від яких залежить її безпека та підтримка. Через це якість стосунків є важливою частиною контексту релігійної соціалізації. У дослідженні Silverstein та співавторів 2026 року проаналізовано 8341 пару батьків і дітей із чотирьох поколінь, які брали участь у тривалому американському дослідженні. Передавання суб’єктивної релігійної інтенсивності було сильнішим у більш емоційно близьких стосунках. Зв’язки також змінювалися залежно від покоління й типу сімейних відносин.

Результат свідчить про важливість взаємин, однак спостережний дизайн не дозволяє звести все до однієї причини. Близькість може сприяти відкритому передаванню переконань; спільні переконання можуть своєю чергою підтримувати близькість. Обидва процеси здатні розвиватися одночасно.

Ритуали, звички та сімейна пам’ять

Релігійні свята, обряди, спільні трапези, відвідування культових споруд, родинні пісні й історії створюють повторювані ситуації, у яких дитина пов’язує традицію з людьми, місцями й переживаннями. Так виникає автобіографічна пам’ять про сімейний світ. Людина згодом пам’ятає не лише зміст пояснень, а й відчуття близькості, урочистості, радості чи напруження, пов’язані з практикою.

Той самий обряд може переживатися по-різному. Коли участь стає нагодою бути разом і ставити запитання, у дитини формується один досвід. Коли її супроводжують погрозами, соромом або страхом покарання, виникає інший. Наявність приємних спогадів про традицію також не гарантує її безумовного прийняття в дорослому житті.

Розмова, пояснення та особисте осмислення

Під час сімейних розмов дитина ставить запитання про добро, смерть, справедливість, походження світу, Бога, молитву або сенс страждання. У відповідях дорослих вона засвоює і певні пояснення, і способи поводження з невизначеністю. Готовність дорослого визнати складність питання, вислухати сумнів та обговорити інші погляди може сприяти відкритій комунікації.

Релігійні сім’ї можуть передавати власну традицію прямо, через оповіді, інтерпретації текстів і практику спільного життя. Нерелігійні сім’ї можуть так само розповідати про гуманістичні цінності, наукове пізнання та різні філософські позиції. Обидва способи формують світоглядне середовище, у якому дитина поступово виробляє власні висновки.

У дослідженні Fong та співавторів (2026) дорослі респонденти з Австралії та Малайзії ретроспективно описували реакції батьків на світоглядну незгоду та передавання релігійних і наукових поглядів. Автори виявили відмінності між вибірками у способах реагування на незгоду. Такі самозвіти допомагають досліджувати культурний контекст сімейного спілкування, однак не є прямим спостереженням виховання та не встановлюють причинного впливу конкретних методів.

Однолітки, релігійна громада та ширше середовище

Сім’я часто знайомить дитину зі спільнотою, релігійною освітою, молодіжними групами, благодійністю та іншими формами участі. Із часом на дитину впливають не тільки батьки, а й наставники, друзі, вчителі, однокласники та цифрове середовище. Дружні зв’язки й підтримка можуть поєднуватися з очікуваннями відповідати груповим нормам.

Систематичний огляд Hardy, Nelson, Moore та King охопив 241 дослідження релігійного й духовного впливу в підлітковому віці. Автори описали складні процеси за участю однолітків, цінностей, установок і соціальних норм. Позитивні та несприятливі зв’язки залежать від конкретного середовища й характеристик особистої релігійності.

Що показують дослідження трьох і чотирьох поколінь

У дослідженні Bengtson, Copen, Putney та Silverstein було використано спостереження за американськими сім’ями від 1971 до 2000 року. Автори вивчали відвідування богослужінь, суб’єктивну релігійність та ідеологічні переконання у трьох поколіннях. Дідусі й бабусі мали окремі статистичні зв’язки з релігійністю онуків навіть з урахуванням впливу батьків. Сила й характер цих зв’язків змінювалися за історичними періодами та залежали від вимірюваного аспекту релігійності.

Дослідження 1084 пар батьків і дітей із вісьмома хвилями спостереження виявило чотири часові моделі: стабільну подібність, послаблення релігійності дітей, її посилення та повернення до традиції пізніше Intergenerational Similarity of Religiosity Over the Family Life Course. Це означає, що тимчасова розбіжність у юності не обов’язково визначає позицію людини через десятиліття.

У дослідженні 2026 року на матеріалі 8341 пари батьків і дітей порівняли покоління та різні історичні періоди між 1971 і 2016 роками. Передавання релігійної інтенсивності було сильнішим у емоційно близьких відносинах, а також неоднаковим у різних поколіннях. Це підтверджує роль сімейних стосунків та історії, водночас залишаючи відкритими питання причинності й культурного узагальнення.

Водночас міжпоколінна соціалізація може сприяти й нерелігійним позиціям. Bengtson, Hayward, Zuckerman та Silverstein (2018) використали довготривалі дані для аналізу передавання нерелігійних поглядів, зокрема гуманістичних і атеїстичних традицій та реакцій на надмірний релігійний тиск. Тому збереження чи зміна релігійної належності є частиною ширшої сімейної історії світоглядів.

Наскільки часто підлітки поділяють переконання батьків

У дослідженні Pew Research Center 2020 року 48% американських підлітків віком 13–17 років повідомили, що повністю поділяють релігійні переконання одного з батьків, 43% — що поділяють частину переконань, а 8% — що їхні погляди суттєво відрізняються. Серед підлітків із хоча б частковими відмінностями приблизно третина вказувала, що їхній батько або мати не знає про ці розбіжності. Дев’ять відсотків усіх опитаних підлітків повідомили, що відмінності переконань спричиняють конфлікти з опитаним із батьків.

Ці показники характеризують конкретне американське опитування, а не українські сім’ї чи всі релігійні традиції. Вони ілюструють, чому дослідники окремо запитують батьків і дітей: дорослі можуть переоцінювати повноту світоглядної згоди, тоді як дитина має складніші або відмінні переконання.

Як сімейний вплив змінюється з віком

Раннє дитинство: образи, ритуали та близькість

Маленька дитина насамперед знайомиться з релігією як зі способом родинного життя: бачить свята, символи, дії й реакції дорослих. Уявлення про Бога чи сакральне спираються на доступні образи, мову, пам’ять та емоційні переживання. Згодом дитина може виявляти, що релігійні вислови мають символічні або багатозначні тлумачення.

Особливої уваги потребують слова про покарання, провину чи всевидіння. Те, що дорослий сприймає як богословський образ, мала дитина іноді розуміє буквально. Важливо уточнювати її розуміння, підтримувати запитання й уникати залякування. Докладніше вікові уявлення розглянуто у статті «Як діти розуміють Бога та релігію».

Молодший шкільний вік: правила та знайомство з відмінностями

У школі дитина дізнається, що однокласники можуть святкувати інакше, дотримуватися інших практик або не належати до релігійної спільноти. Зростає здатність обговорювати правила та їхні підстави. Сімейні відповіді на запитання про різні традиції впливають на способи спілкування з людьми, які мають інші погляди.

Для психологічного розвитку важливо, чи допомагають дорослі дитині співвідносити сімейні цінності з повагою до інших. Водночас належність до релігійної громади може підтримувати соціальні зв’язки, а в окремих середовищах — створювати груповий тиск. Оцінювати слід конкретний досвід дитини.

Підлітковий вік: автономія, критичні запитання й особистий вибір

У підлітковому віці розвиваються можливості абстрактного мислення, саморефлексії та порівняння світоглядів. Людина може поглибити успадковану віру, змінити традицію, стати менш релігійною або сформувати нерелігійні переконання. Переоцінка сама по собі не означає неблагополуччя чи порушення розвитку.

Дослідження Pew Research Center показало зв’язок між добровільним відвідуванням богослужінь та повідомленою подібністю переконань із батьками. Це асоціація: підлітки з уже сформованими переконаннями могли частіше добровільно відвідувати спільноту. Такий результат не доводить, що певний стиль виховання автоматично спричиняє релігійну згоду.

Дорослішання, партнерство та батьківство

Навчання, переїзд, партнерські стосунки, власні діти, втрати та зміни соціального кола можуть змінювати ставлення до родинної традиції. Частина людей повертається до знайомих практик; інші зберігають культурні звичаї без релігійної належності або знаходять нову спільноту. Поздовжні спостереження засвідчують, що траєкторія віри може змінюватися протягом багатьох років дослідження міжпоколінної подібності.

Чинники, пов’язані з результатами релігійного виховання

Батьківська теплота й характер дисципліни

Емоційна підтримка, послідовність і можливість говорити про складне створюють загальний контекст виховання. Релігійні сім’ї при цьому можуть використовувати дуже різні практики — від уважного діалогу до жорсткого контролю. У метааналітичному огляді Mahoney та співавторів було узагальнено 94 дослідження про релігію, шлюб і батьківство. Середні асоціації часто були невеликими, а оцінювання релігійності — методично обмеженим. У деяких вибірках християнський консерватизм був помірно пов’язаний зі схваленням тілесних покарань; ці дані не характеризують усі релігії й усіх віруючих батьків.

Трирічне дослідження Bornstein та колег, що включало 1198 сімей у дев’яти країнах, виявило неоднозначні зв’язки між релігійністю дорослих, стилем виховання та дитячою адаптацією. Деякі показники були пов’язані зі сприятливішим функціонуванням, інші — з контролем та труднощами. Це свідчить про важливість реальної поведінки дорослих і конкретного середовища.

Різні переконання матері, батька та інших дорослих

Коли батьки по-різному ставляться до релігії, дитина може знайомитися з кількома традиціями або релігійною й нерелігійною позиціями. Це не визначає наперед ані конфлікт, ані світоглядний вибір. Важливими стають готовність дорослих домовлятися щодо свят, обрядів і відвідування громад та відмова перетворювати дитину на посередника у власних суперечках.

У дослідженні Pew Research Center підлітки з сімей, де батьки мали різні релігійні належності, описували різні шляхи: власний вибір, вплив більш залученого дорослого або традицію, визначену батьками. Це опис американського досвіду, який допомагає сформулювати запитання для досліджень в інших країнах.

Бабусі, дідусі та розширена сім’я

Старші родичі передають родинну пам’ять, способи святкування, уявлення про обов’язок і належність. Їхній вплив залежить від частоти спілкування та якості відносин. Багатопоколінне дослідження Bengtson та співавторів показало окремий статистичний внесок бабусь і дідусів у релігійність онуків навіть з урахуванням релігійності батьків.

Коли переконання родичів не збігаються, дитина потребує зрозумілих домовленостей між дорослими. Повага до старших може поєднуватися з повагою до меж дитини, її віку та сімейних рішень щодо участі в практиках.

Міграція, війна, освіта й суспільні зміни

Релігійна соціалізація існує в культурі, що змінюється. Вимушене переміщення, життя за кордоном, війна, нова школа та цифрові спільноти можуть змінювати доступ до релігійних установ і способи підтримання традицій. В одних родинах знайомі ритуали стають способом збереження зв’язку з домом; в інших досвід нового середовища сприяє переосмисленню переконань.

Дослідження Silverstein та співавторів 2026 року виявило історичні й поколінні відмінності в міжпоколінній релігійній передачі. Для сучасних українських сімей потрібні власні репрезентативні та поздовжні дані; американські оцінки не є універсальним прогнозом.

Сімейне виховання, свобода переконань і безпека дитини

Батьки можуть знайомити дітей зі своїми переконаннями, пояснювати традиції й брати участь у спільних ритуалах. Разом із дорослішанням зростає значення власної позиції дитини. Стаття 14 Конвенції ООН про права дитини визнає свободу думки, совісті та релігії дитини й роль батьків у спрямуванні реалізації цих прав відповідно до розвитку її здібностей. Конкретне застосування правових норм залежить від національного законодавства та обставин.

Повага до самостійності дозволяє батькам відкрито говорити про власну віру й водночас слухати запитання дитини. Розмова, у якій незгода не ставить під загрозу любов, захист або належність до сім’ї, підтримує можливість вільно формувати переконання. Виховання в традиції та особиста свобода розвиваються у взаємодії, що потребує уваги до віку й реального стану дитини.

Ризики виникають, коли релігійну мову використовують для залякування, приниження, абсолютного контролю, ізоляції або погроз позбавити дитину батьківської любові. Систематичний огляд Rich, Willemse та Erasmus описує сприятливі й несприятливі зв’язки релігійних переконань із практиками виховання. Оцінка має стосуватися конкретних дій і їхніх наслідків, а не релігійної належності сім’ї як такої.

Сумнів у вірі, сильні релігійні почуття або сімейні дискусії про духовне не є самі по собі клінічними розладами. Якщо дитина переживає стійку сильну тривогу, пригніченість, нав’язливі думки чи дії, порушення сну або значне погіршення повсякденного функціонування, потрібна фахова оцінка відповідних симптомів. Релігійний контекст враховують як один із можливих чинників, а діагностичні висновки роблять за належними клінічними критеріями.

Коли виникають фізичне чи сексуальне насильство, серйозні погрози або позбавлення необхідної медичної допомоги, пріоритетом стають безпека та звернення до кваліфікованих фахівців і відповідних служб. Духовна підтримка може бути важливою за бажанням людини, але не замінює психотерапевтичного, психіатричного чи невідкладного медичного втручання.

Якщо дитина змінює віру або стає нерелігійною

Зміна переконань може бути емоційно значущою для всієї родини. Батьки іноді переживають втрату очікуваної спадкоємності; дитина може побоюватися осуду або розриву зв’язків. У такій ситуації корисно розділяти стосунки та світоглядну згоду. Люди здатні підтримувати сімейну любов, навіть якщо по-різному відповідають на питання про Бога, традицію або духовний сенс.

У поздовжньому дослідженні Hendricks та співавторів за даними 2352 учасників перехід від релігійної ідентичності був пов’язаний із погіршенням окремих показників стосунків із батьками. Серед пов’язаних механізмів досліджували зменшення батьківської теплоти й подібності переконань. Дані описують статистичні закономірності в певній вибірці; особисті наслідки залежать від характеру сімейних відносин.

Практичною основою діалогу можуть бути такі запитання: що саме змінилося в переконаннях, які практики людина хоче зберегти як культурну пам’ять, де потрібні нові межі та як підтримувати взаємну повагу. Корисно уникати умовної любові, ультиматумів і змагання за те, хто має негайно переконати іншого.

Як батькам говорити з дітьми про віру

Пояснювати власні переконання конкретно

Замість вимоги погодитися батьки можуть розповідати, чому певна традиція важлива особисто для них, які родинні події з нею пов’язані та яких цінностей вони прагнуть дотримуватися. Мова від першої особи допомагає дитині відрізняти переконання близької людини від свого майбутнього світоглядного вибору.

Запитувати про досвід, а не оцінювати слухняність

Спільна участь у молитві або святі може мати різні мотиви. Запитання «що тобі сподобалося?», «що було незрозумілим?» або «що ти про це думаєш?» розкривають переживання дитини краще, ніж висновок лише з її поведінки. Відповідь може змінюватися з віком, і така зміна заслуговує на уважне ставлення.

Підтримувати право ставити складні запитання

Питання про страждання, справедливість, смерть чи відмінність релігій можуть бути частиною розвитку мислення. Дорослі здатні пояснити погляди власної традиції, розповісти про інші позиції та визнати, що деякі запитання залишаються предметом філософських і богословських дискусій. Це створює простір для чесної розмови.

Узгоджувати правила між дорослими

Коли сім’я має різні вірування, корисно заздалегідь домовитися про свята, релігійну освіту, участь у спільноті та ставлення до родичів. Дитину варто звільнити від ролі арбітра між дорослими. Угоди можуть змінюватися відповідно до її віку, потреб і власної позиції.

Звертати увагу на благополуччя

Коли розмови про віру систематично супроводжуються страхом, соромом, покараннями, ізоляцією чи напруженням, дорослим варто оцінити сам спосіб взаємодії. Сімейний психолог може допомогти відновити комунікацію. При клінічних симптомах потрібна профільна допомога, а при насильстві — насамперед захист дитини.

Доказовість та обмеження досліджень

Більшість досліджень порівнює відповіді батьків і дітей щодо відвідування богослужінь, належності до громади, суб’єктивної важливості релігії, переконань і якості взаємин. Одноразові опитування дозволяють описати асоціації, але погано встановлюють напрям впливу. Поздовжні дослідження дають змогу побачити часові зміни, хоча й вони не усувають усі можливі впливи культурного середовища, сімейного добору та індивідуального розвитку.

Значна частина класичних багатопоколінних даних отримана в США, часто в середовищах із християнською історією. Порівняльне дослідження Bornstein та співавторів охопило дев’ять країн, а огляд Rich та колег систематизував різні практики виховання. Вони розширюють контекст, але не дають однієї закономірності для кожної релігії, культури та родини. Для України важливі власні дані з урахуванням війни, переміщення й релігійного різноманіття.

Дослідження релігійної соціалізації описують людські переконання, переживання, рішення та взаємини. Вони не доводять і не спростовують існування Бога або інших метафізичних сутностей. «Релігійна соціалізація» є науковим поняттям, а не медичним діагнозом. Висновки про духовний досвід не можна автоматично підміняти клінічними твердженнями.

Поширені запитання

Чи обов’язково діти приймають віру батьків?

Ні. Дослідження фіксують міжпоколінну подібність у популяціях, а також численні індивідуальні траєкторії: збереження, послаблення, посилення, зміну й повернення до релігійності. Сімейні стосунки, однолітки та життєві обставини впливають на ці процеси поздовжні дані.

Чи впливають бабусі й дідусі на релігійність онуків?

Так, у багатопоколінних дослідженнях описано їхній окремий статистичний вплив поряд із впливом батьків. Він залежить від близькості стосунків, історичного часу та вимірюваних практик Bengtson та співавтори.

Чи є підліткові сумніви ознакою психологічного розладу?

Сумніви та переоцінка успадкованих поглядів можуть бути частиною розвитку особистої позиції. Самі по собі вони не є діагнозом. Оцінка фахівця потрібна за наявності стійких симптомів, що значно порушують життя, або небезпеки для дитини.

Чи може нерелігійна сім’я передавати світогляд?

Так. Гуманістичні, атеїстичні, агностичні та інші нерелігійні погляди також можуть передаватися через приклад, розмови й сімейні цінності. Це досліджено в довготривалих даних про міжпоколінну наступність нерелігійності Bengtson та співавтори, 2018.

Чи свідчить відвідування богослужінь про особисту віру дитини?

Не обов’язково. Участь може відображати бажання бути разом із сім’єю, цікавість, звичку або очікування дорослих. Психологічні дослідження розділяють релігійну поведінку та особисті переконання Pew Research Center.

Як діяти батькам із різними релігійними поглядами?

Важливо узгодити практики, поважати різні позиції й не вимагати від дитини вибирати, кого з дорослих любити. Допомагає обговорення сімейних свят, меж участі в обрядах і того, як із віком зростатиме самостійність дитини.

Коли звертатися по психологічну допомогу?

Коли світоглядні суперечки викликають тривалий дистрес, загрожують стосункам і безпеці або супроводжуються насильством, стійкою тривогою чи іншими симптомами. При насильстві насамперед потрібно забезпечити захист, а при клінічних порушеннях — належне професійне оцінювання й допомогу.

Висновок

Релігійна соціалізація в сім’ї є багаторівневим процесом передавання та переосмислення віри, практик, культурної пам’яті й світоглядних цінностей. Наукові дані підтверджують міжпоколінну наступність і значення близьких стосунків, водночас показуючи різноманіття особистих шляхів. Сім’я може зберігати власні традиції й підтримувати розвиток самостійних переконань дитини через відкриту розмову, уважне ставлення й повагу до безпеки.

Пов’язані статті

• Психологія релігії та духовності — предмет і методи дослідження.

Джерела

• Bengtson, V. L., Copen, C. E., Putney, N. M., & Silverstein, M. (2009). A Longitudinal Study of the Intergenerational Transmission of Religion. International Sociology, 24(3), 325–345. https://doi.org/10.1177/0268580909102911

• Bengtson, V. L., Hayward, R. D., Zuckerman, P., & Silverstein, M. (2018). Bringing Up Nones: Intergenerational Influences and Cohort Trends. Journal for the Scientific Study of Religion, 57(2), 258–275. https://doi.org/10.1111/jssr.12511

• Bornstein, M. H., et al. (2017). ‘Mixed Blessings’: Parental Religiousness, Parenting, and Child Adjustment in Global Perspective. Journal of Child Psychology and Psychiatry. https://doi.org/10.1111/jcpp.12705

• Fong, F. T. K., Meighan, E., Kim, I., Mohamed Izam, N. A. A., & Corriveau, K. H. (2026). Social Learning of Scientific and Religious Views: Parents as Transmission Agents and Their Approaches Against Dissent. Frontiers in Psychology, 17, 1870472. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2026.1870472

• Hardy, S. A., Nelson, J. M., Moore, J. P., & King, P. E. (2019). Processes of Religious and Spiritual Influence in Adolescence: A Systematic Review of 30 Years of Research. Journal of Research on Adolescence, 29(2), 254–275. https://doi.org/10.1111/jora.12486

• Hendricks, J. J., Hardy, S. A., Taylor, E. M., & Dollahite, D. C. (2024). Does Leaving Faith Mean Leaving Family? Longitudinal Associations Between Religious Identification and Parent–Child Relationships Across Adolescence and Emerging Adulthood. Journal for the Scientific Study of Religion. https://doi.org/10.1111/jssr.12876

• Lewis-Jong, J., & Bullivant, S. (2026). The Intergenerational Transmission of Religion. Cambridge University Press, Elements in the Psychology of Religion. https://doi.org/10.1017/9781009707152

• Mahoney, A., Pargament, K. I., Tarakeshwar, N., & Swank, A. B. (2001). Religion in the Home in the 1980s and 1990s: A Meta-Analytic Review and Conceptual Analysis of Links Between Religion, Marriage, and Parenting. Journal of Family Psychology, 15(4), 559–596. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/11770466/

• Min, J., Silverstein, M., & Gruenewald, T. L. (2018). Intergenerational Similarity of Religiosity Over the Family Life Course. Research on Aging, 40(6), 580–596. https://doi.org/10.1177/0164027517723076

• Pew Research Center. (2020). U.S. Teens Take After Their Parents Religiously: Shared Beliefs Between Parents and Teens. https://www.pewresearch.org/religion/2020/09/10/shared-beliefs-between-parents-and-teens/

• Rich, E. G., Willemse, A., & Erasmus, C. J. (2024). The Influence of Religion or Religious Beliefs on Parenting Practices: A Systematic Review. Vulnerable Children and Youth Studies, 19(2), 356–371. https://doi.org/10.1080/17450128.2024.2330986

• Silverstein, M., Hwang, W., Yoon, J., Zhang, W., Kim, J. H., Cheng, K. J., & Brown, M. T. (2026). Transmission of Religiosity Across Generations: Historical, Cohort, and Relational Dynamics. Sociology of Religion. https://doi.org/10.1093/socrel/sraf029

• UNICEF. (1989). Convention on the Rights of the Child, Article 14. https://www.unicef.org/child-rights-convention/convention-text

 
 
bottom of page