Реймонд Кеттелл: біографія, факторний аналіз, 16PF та рідинний і кристалізований інтелект

3 вер.

Читати 7 хв

Оновлено: 19 годин тому

Реймонд Бернард Кеттелл — британсько-американський психолог і психометрист, один із найвпливовіших представників факторно-аналітичної традиції у психології XX століття. Його ім’я найчастіше пов’язують із дослідженням структури особистості, шістнадцятифакторним особистісним опитувальником 16PF, розрізненням рідинного та кристалізованого інтелекту, культурно-справедливими тестами інтелекту та критерієм осипу для визначення кількості факторів.

Водночас спадщина Кеттелла потребує точного читання. Він не винайшов факторний аналіз, а розвинув і масштабно застосував уже наявну статистичну традицію. Модель рідинного та кристалізованого інтелекту також має складнішу історію, ніж формула «Кеттелл створив два типи інтелекту»: архівні матеріали вказують на суттєвий внесок Дональда Гебба у генезу цієї ідеї. Частина поглядів Кеттелла на расу, євгеніку та суспільний розвиток сьогодні розглядається як науково й етично неприйнятна.

Коротко про Кеттелла

Реймонд Бернард Кеттелл народився 20 березня 1905 року в Гілл-Топ поблизу Вест-Бромвіча в Англії. Спочатку він вивчав хімію і 1924 року отримав ступінь бакалавра природничих наук у Королівському коледжі Лондона. 1929 року здобув докторський ступінь з психології в Лондонському університеті. Бібліографічний запис його дисертаційної праці має назву The Subjective Character of Cognition and the Pre-Sensational Development of Perception.

У 1930-х роках Кеттелл працював у Великій Британії, а 1937 року переїхав до США. Він працював у Колумбійському університеті, Університеті Кларка, а з 1941 року — у Гарварді. 1945 року перейшов до Університету Іллінойсу в Урбана-Шампейн, де протягом десятиліть розвивав масштабну програму досліджень особистості, інтелекту та багатовимірних методів. Помер 2 лютого 1998 року в Гонолулу на Гаваях.

Джерела по-різному описують конкретний коледж, де Кеттелл виконував докторську роботу: Гарвардський університет вказує Університетський коледж Лондона і роботу в інтелектуальній традиції Чарльза Спірмена, а архів Університету Іллінойсу — Королівський коледж. Для енциклопедичної точності безпечніше фіксувати формальний ступінь як докторський ступінь Лондонського університету 1929 року, не перетворюючи дискусію про інституційну афіліацію на встановлений факт без окремої архівної звірки.

Від хімії до психології вимірювання

Кеттелл прийшов у психологію з природничо-науковою установкою: його цікавило не лише описувати людей словами, а будувати системи вимірювання, які можна перевіряти на даних. На нього суттєво вплинула факторно-аналітична традиція Чарльза Спірмена — одного з піонерів статистичного дослідження інтелекту.

Кеттелл переніс цю логіку на особистість. Його центральне запитання звучало приблизно так: якщо поведінка людини має відносно стійку структуру, чи можна знайти невелику кількість прихованих факторів, які пояснюють великі масиви спостережуваних рис?

У статті 1943 року The Description of Personality: Basic Traits Resolved into Clusters Кеттелл працював із великим словником характеристик особистості, що спирався на попередню лексичну роботу Гордона Олпорта й Генрі Одберта. Він скорочував синонімічні та протилежні описи, групував їх і шукав статистичні кластери. Це стало одним із важливих етапів переходу від словникових описів особистості до емпіричних моделей рис.

Поверхневі та джерельні риси

У теорії Кеттелла важливо розрізняти поверхневі й джерельні риси. Поверхневі риси — це групи поведінкових проявів, які часто спостерігаються разом. Джерельні риси — глибші латентні фактори, які, за моделлю Кеттелла, стоять за цими кореляціями.

Це розрізнення добре показує його загальний стиль мислення. Для Кеттелла звичайний опис на кшталт «людина товариська» був лише початком. Психолог мав дослідити, які приховані змінні породжують повторюваний набір поведінкових ознак і чи можна ці змінні відтворити в незалежних даних.

Кеттелл також наполягав, що особистість не варто вивчати лише одним способом. У його традиції використовували дані про реальне життя і поведінку, самозвіти за допомогою опитувальників та об’єктивні тестові завдання. Сучасна психометрія значно змінила конкретні методи, але сама вимога зіставляти різні джерела даних залишається важливою.

Шістнадцять факторів особистості

Найвідомішим результатом цієї програми стала модель шістнадцяти первинних факторів особистості. Вона не означає, що існує шістнадцять «типів людей». Йдеться про безперервні виміри: кожна людина може мати різний рівень вираженості кожної риси.

На основі цієї моделі було створено шістнадцятифакторний особистісний опитувальник — 16PF. Важливо не ототожнювати саму теоретичну модель з конкретним тестом: модель описує структуру рис, а 16PF є психометричним інструментом для їх вимірювання.

Історія авторства також складніша за популярну формулу «тест Кеттелла». Ранні версії тісно пов’язані з дослідницькою програмою Реймонда Кеттелла, однак сучасна п’ята редакція 16PF у документації Pearson атрибутована Реймонду Б. Кеттеллу, А. Карен Кеттелл та Гезер Е. П. Кеттелл.

Чи підтвердила сучасна наука саме 16 факторів

Внесок Кеттелла в емпіричне вивчення рис є фундаментальним, але це не означає, що сучасна психологія прийняла його початкову 16-факторну структуру без змін.

У 1980-х роках дослідники повідомляли про проблеми з відтворенням окремих первинних факторів 16PF та з внутрішньою узгодженістю деяких шкал. Наприклад, у британській вибірці 1989 року було отримано дванадцять первинних факторів, структура яких не збігалася з очікуваними первинними факторами Кеттелла. Водночас пізніші дослідження п’ятої редакції 16PF показували, що частина теоретичної структури може відтворюватися залежно від способу факторизації та рівня аналізу пунктів.

На ширшому рівні дослідження лексичної структури особистості дедалі частіше давали п’ять відтворюваних широких факторів. У 1990 році Льюїс Голдберг показав стійкість п’ятифакторної структури на великих наборах рис. Ця традиція стала однією з основ сучасної моделі Великої п’ятірки, або Big Five.

Тому коректне формулювання таке: Кеттелл був одним із ключових архітекторів емпіричної психології рис, але його конкретна 16-факторна структура не є єдиною або безумовно підтвердженою сучасною моделлю особистості. Big Five не є просто «скороченою версією 16PF», хоча історично п’ятифакторна традиція значною мірою виростала з повторного аналізу лексичних і факторних даних, до яких належала й програма Кеттелла.

Рідинний і кристалізований інтелект

Другий великий напрям Кеттелла — структура інтелекту. У статті The Measurement of Adult Intelligence 1943 року він використав терміни fluid intelligence і crystallized intelligence, які українською передають як рідинний і кристалізований інтелект.

Рідинний інтелект описує здатність розв’язувати нові задачі, виявляти закономірності та міркувати в ситуаціях, де не можна просто спиратися на вже засвоєні знання. Кристалізований інтелект стосується накопичених знань, мовних і культурно засвоєних навичок та досвіду.

Проте історія цієї моделі вимагає уточнення авторства. Архівне дослідження Річарда Брауна 2016 року, засноване на листуванні Кеттелла, Дональда Гебба та Джорджа Гамфрі, показало, що двокомпонентна ідея значною мірою виросла з геббівського розрізнення intelligence A та intelligence B. Кеттелл адаптував ці ідеї, дав їм метафоричні назви «рідинний» і «кристалізований» та розвинув їх у власній факторно-аналітичній програмі.

Пізніше Джон Горн значно розширив цю традицію, а її елементи увійшли до сімейства моделей Кеттелла—Горна—Керролла. У сучасній психометрії рідинне міркування та кристалізовані знання залишаються важливими широкими когнітивними здібностями, хоча сучасні ієрархічні моделі інтелекту значно складніші за початкове двочленне розрізнення.

Культурно-справедливе тестування інтелекту

Кеттелл прагнув зменшити вплив мовного та освітньо-культурного досвіду на вимірювання інтелекту. У ранніх роботах він використовував поняття culture-free — «вільний від культури» тест. Згодом коректнішим стало формулювання culture-fair — «культурно-справедливий», тобто такий, що намагається зменшити культурне навантаження.

Рання стаття A Culture-Free Intelligence Test. I вийшла 1940 року. Пізніший Culture Fair Intelligence Test, відомий як CFIT, розвивав цю лінію. Сьогодні твердження про повністю «вільний від культури» тест вважається надто сильним: будь-яке психологічне вимірювання відбувається в соціальному, мовному й освітньому контексті. Тому історичну мету Кеттелла слід відрізняти від сучасного розуміння справедливості тестування.

Критерій осипу

Кеттелл зробив і конкретний методологічний внесок у факторний аналіз. У статті The Scree Test For The Number Of Factors 1966 року він запропонував графічний критерій вибору кількості факторів, відомий як критерій осипу, або scree test.

На графіку власні значення розташовують від найбільшого до найменшого й шукають точку, після якої крива переходить у відносно пологу «осип». Фактори до цієї точки зазвичай розглядають як змістовні кандидати для збереження.

Сьогодні критерій осипу не є єдиним методом визначення кількості факторів і часто використовується разом із паралельним аналізом та іншими критеріями. Проте він залишається впізнаваним елементом статистичної практики й одним із найчіткіше атрибутованих методологічних внесків Кеттелла.

Основні праці

A Culture-Free Intelligence Test. I, 1940 — рання робота про зменшення культурного навантаження в тестах інтелекту.
The Measurement of Adult Intelligence, 1943 — важливе джерело історії рідинного та кристалізованого інтелекту.
The Description of Personality: Basic Traits Resolved into Clusters, 1943 — одна з програмних праць із лексичного та факторного опису особистості.
Description and Measurement of Personality, 1946 — монографія про вимірювання й структуру особистості.
Personality: A Systematic Theoretical and Factual Study, 1950 — систематичний виклад теорії особистості Кеттелла.
Theory of Fluid and Crystallized Intelligence: A Critical Experiment, 1963 — емпірична перевірка двох широких когнітивних факторів.
The Scree Test For The Number Of Factors, 1966 — праця, що закріпила критерій осипу.
Abilities: Their Structure, Growth, and Action, 1971 — велика праця про структуру і розвиток здібностей.

Суперечлива частина спадщини: євгеніка, раса і Beyondism

Оцінювати Кеттелла лише за його психометричними працями було б історично неповно. Він багато десятиліть розвивав також соціально-політичні та євгенічні ідеї. У книгах 1930-х років і пізнішій системі, яку він називав Beyondism, Кеттелл пов’язував уявлення про людський розвиток із груповою конкуренцією, спадковістю та євгенічними програмами.

Американська психологічна асоціація у своїй історичній хронології прямо відносить частину цих поглядів до історії наукового расизму в психології. 1997 року Кеттелла обрали для нагородження золотою медаллю за життєві досягнення в психологічній науці, але після протестів через його расові та євгенічні погляди вручення відклали для перевірки. Згодом Кеттелл відкликав своє ім’я з розгляду.

Цей епізод не скасовує значення його факторно-аналітичних і психометричних праць, але й наукові досягнення не роблять його політичні концепції прийнятними. Для сучасного канону важливо тримати обидві частини історії разом: оцінювати внесок у методи за доказами, а ідеологічні твердження — у контексті історії євгеніки, расизму та етики науки.

Що з ідей Кеттелла залишилося в сучасній психології

Найстійкішим виявився не один конкретний перелік із шістнадцяти рис, а сам дослідницький принцип: структуру індивідуальних відмінностей потрібно перевіряти на великих масивах даних, порівнювати альтернативні факторні моделі та розрізняти спостережувані показники від латентних конструкцій.

У психології особистості робота Кеттелла стала важливою ланкою між лексичними дослідженнями рис і пізнішими багатофакторними моделями, зокрема Big Five. У психометрії інтелекту розрізнення Gf–Gc, розвинуте в лінії Гебб—Кеттелл і пізніше Горном, увійшло до сучасних ієрархічних моделей когнітивних здібностей. У статистичній методології критерій осипу залишається загальновідомою процедурою.

Отже, Кеттелл важливий не тому, що сучасна психологія прийняла всі його теорії. Його значення в тому, що він допоміг перетворити дослідження особистості та здібностей на програму багатовимірного емпіричного вимірювання — програму, яку наступні покоління одночасно використовували, перевіряли, критикували й перебудовували.

Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу

Докладніше про місце факторних моделей у сучасному описі особистості: Структура особистості: що це, сучасні моделі рис і підходи Фройда, Юнга та Кернберга.

Психологічна енкциклопедія