Резистентна до лікування депресія: що це і які підходи застосовують далі
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 2 жовтня 2026 · Редакційна політика
Резистентна до лікування депресія — це клінічний опис ситуації, коли депресивний епізод не дає достатньої відповіді на послідовні адекватні спроби лікування. У сучасній практиці найчастіше орієнтуються на недостатню відповідь щонайменше на два належно проведені курси антидепресантів, однак універсального визначення досі немає. Тому слово «резистентна» не є окремим діагнозом і не означає, що подальше лікування втратило сенс. Воно позначає момент, коли звичайна послідовність лікування потребує системної переоцінки.
Огляд у World Psychiatry підкреслює, що валідованого універсального визначення резистентної депресії немає, а різні дослідження використовують різні критерії. CANMAT 2023 Update називає найпоширенішим практичним критерієм відсутність відповіді на два або більше курсів антидепресантів у терапевтичній дозі та достатньої тривалості. Водночас МКХ-11 ВООЗ класифікує депресивні розлади й депресивні епізоди, а не встановлює «резистентну депресію» як самостійний діагноз.
Коротко
Резистентність до лікування встановлюють не за одним симптомом, не за суб’єктивним відчуттям «мені нічого не допомагає» і не за результатом одного опитувальника. Потрібно підтвердити сам депресивний розлад, реконструювати попередні курси лікування, оцінити дозу, тривалість, переносимість і фактичне дотримання призначень, перевірити супутні психічні та соматичні стани, а також відрізнити повну відсутність відповіді від часткової відповіді та залишкових симптомів.
Після цього наступним кроком може бути оптимізація поточного лікування, заміна антидепресанту, додавання іншого препарату, психотерапія, нейромодуляція, електроконвульсивна терапія або спеціалізовані фармакологічні підходи на кшталт кетаміну чи ескетаміну. Вибір залежить від тяжкості, попередньої відповіді, побічних ефектів, супутніх станів, доступності та переваг людини. Сучасні настанови не підтримують єдину універсальну «драбину», яка однаково підходить усім.
Що означає «резистентна до лікування депресія»
У науковій літературі treatment-resistant depression, або TRD, найчастіше описує депресивний епізод у межах уніполярної депресії, який не відповів належним чином на кілька адекватних лікувальних спроб. Найвідоміша операційна межа — дві невдалі спроби лікування антидепресантами. Вона широко використовується в клінічних дослідженнях і регуляторних документах, але не є природною біологічною межею між двома різними хворобами.
Міжнародний Delphi-консенсус, створений насамперед для стандартизації клінічних випробувань, запропонував визначати TRD після щонайменше двох невдалих курсів антидепресантів з адекватними дозою і тривалістю. У цьому документі для дослідницьких цілей також запропоновано відрізняти повну недостатню відповідь від часткової. Самі автори наголошують, що в літературі існує велика варіативність критеріїв, тому цифра «два» є робочою клініко-дослідницькою конвенцією, а не лабораторним тестом на резистентність.
Поняття «відповідь», «ремісія» і «резистентність» також не слід змішувати. Відповідь означає суттєве зменшення симптомів, ремісія — стан із мінімальними або відсутніми клінічно значущими симптомами, а резистентність описує історію недостатньої відповіді на лікування. Людина може мати часткове покращення, але не досягти ремісії; це клінічно відрізняється від повної відсутності ефекту.
Чому одна або дві невдалі спроби лікування ще не дають повної відповіді
Невдала спроба лікування має значення лише тоді, коли можна оцінити її адекватність. Препарат міг бути призначений у дозі, недостатній для конкретної ситуації; курс міг завершитися занадто рано; побічні ефекти могли змусити людину пропускати прийом; діагноз міг бути неповним; терапія могла не відповідати провідній клінічній проблемі. У таких випадках зовні виникає картина «резистентності», хоча причиною є інший, потенційно коригований фактор.
NICE NG222 рекомендує при відсутності відповіді спочатку обговорити особисті, соціальні та середовищні чинники, фізичні й інші психічні стани, а також проблеми з дотриманням плану лікування. Якщо після цього відповідь залишається недостатньою, слід переглянути діагноз і можливі супутні стани. Така переоцінка є центральною частиною роботи з резистентністю, а не формальністю перед «сильнішим» лікуванням.
Що означає адекватний курс
Адекватність не зводиться до календарної кількості днів. Вона включає правильний препарат для встановленого розладу, терапевтичну дозу, достатню тривалість, переносимість і фактичне застосування. У Delphi-консенсусі для регуляторних досліджень як мінімальну тривалість було запропоновано щонайменше чотири тижні в мінімальній схваленій ефективній дозі, але автори окремо зазначають, що повна ремісія може формуватися пізніше. У реальній практиці достатність курсу визначають за конкретним препаратом, клінічною динамікою та чинними рекомендаціями, а не за одним універсальним числом.
Саме тому самостійне припинення, різке підвищення дози або часті заміни препаратів ускладнюють оцінку відповіді. Вони можуть створити хибне враження, що людина «перепробувала все», хоча окремі курси неможливо вважати повноцінними.
Що перевіряють перед зміною стратегії
Якісна переоцінка починається з реконструкції перебігу епізоду. Фахівець уточнює, які симптоми збереглися, що змінилося у функціонуванні, які лікування застосовувалися, скільки вони тривали, як переносилися і чому були припинені. Важливо відділити відсутність ефекту від непереносимості: препарат, який довелося швидко скасувати через побічні явища, не завжди можна рахувати як повноцінну невдалу спробу лікування.
CANMAT серед причин слабкої відповіді прямо називає помилковий або неповний діагноз, психіатричні й непсихіатричні супутні стани, стресові чинники, недостатню дозу або тривалість, побічні ефекти, погане дотримання лікування та індивідуальні відмінності метаболізму препаратів. Це пояснює, чому при складному перебігу повторна клінічна оцінка часто важливіша за механічне додавання ще одного засобу.
Диференційна оцінка може включати перевірку станів, які змінюють тактику лікування або імітують стійку уніполярну депресію. До них належать, зокрема, епізоди підвищеного або патологічно зміненого настрою в анамнезі, тривожні та травматичні розлади, розлади, пов’язані з уживанням психоактивних речовин, деякі соматичні та неврологічні хвороби, ендокринні порушення, побічні ефекти ліків і порушення сну. Поглиблений розбір біполярної депресії належить до окремого клінічного напряму; тут важливий сам принцип: перед ескалацією лікування діагностичну модель перевіряють повторно.
Окремі лабораторні дослідження призначають за клінічними показаннями, а не як універсальну «панель резистентної депресії». Валідованого біомаркера, який підтверджував би TRD або вибирав гарантовано ефективний наступний метод, наразі немає. Це прямо зазначає Delphi-консенсус.
Резистентність не має одного механізму
Слово «резистентність» може створювати враження, ніби існує одна конкретна біологічна причина, яка «блокує» дію антидепресантів. Дані цього не підтверджують. TRD — клінічно гетерогенна категорія: у різних людей стійкість симптомів може бути пов’язана з різною тяжкістю й тривалістю епізоду, супутніми станами, особливостями лікувальної історії, соціальним середовищем, переносимістю та прихильністю до терапії, а також біологічними відмінностями, які поки не дають надійного індивідуального тесту.
З цієї причини сучасна логіка лікування працює не за схемою «резистентність знайдена — призначити один спеціальний препарат», а через послідовне уточнення того, що саме не спрацювало, якою мірою, за яких умов і що має найбільший сенс спробувати далі.
Резистентна депресія і депресія, що важко піддається лікуванню
Поруч із TRD дедалі частіше використовують поняття difficult-to-treat depression, або «депресія, що важко піддається лікуванню». Міжнародний консенсус McAllister-Williams та співавторів запропонував визначати її як депресію, яка продовжує створювати значний тягар попри звичайні лікувальні зусилля.
Ця концепція ширша за підрахунок невдалих антидепресантів. Вона включає тривалу роботу з симптомами, функціонуванням, якістю життя, супутніми проблемами та реалістичними цілями лікування. CANMAT підтримує таке розрізнення: класична TRD зручна для опису попередніх невдалих фармакологічних спроб, тоді як DTD краще відображає довготривалий спільний маршрут пацієнта і клініциста, коли стандартні підходи не дали бажаного результату.
Це розрізнення має практичний наслідок. Навіть якщо повна ремісія не досягається швидко, лікування може залишатися результативним через зменшення симптомів, відновлення сну й активності, повернення до роботи або навчання, зменшення функціонального тягаря та профілактику погіршення.
Що роблять далі після підтвердження недостатньої відповіді
Подальша стратегія формується навколо кількох великих напрямів: оптимізація поточного лікування, заміна антидепресанту, аугментація, додавання або зміна психотерапії та використання методів нейромодуляції. Вибір залежить від того, чи була хоча б часткова відповідь, наскільки важкі симптоми, що вже застосовувалося, які побічні ефекти виникали, які супутні захворювання є у людини і які варіанти доступні в конкретній системі допомоги.
NICE для подальших ліній лікування прямо рекомендує спільне прийняття рішення з урахуванням клінічної потреби та переваг людини. Це важливо, оскільки «наступний крок» — не автоматичний рецепт. Після часткової відповіді логіка може відрізнятися від ситуації повної відсутності ефекту, а після тяжких побічних явищ — від ситуації, коли поточний препарат добре переноситься.
Оптимізація поточного антидепресанту
Якщо препарат переноситься і є ознаки часткової відповіді, лікар може спершу перевірити, чи був курс достатнім за дозою і тривалістю. CANMAT розглядає оптимізацію дози як один із перших кроків, але одночасно підкреслює, що зі збільшенням дози може зростати тягар побічних ефектів і погіршуватися дотримання лікування. NICE також застерігає, що вищі дози не обов’язково ефективніші для кожної людини.
Тому оптимізація означає не «підняти дозу до максимуму», а перевірити співвідношення очікуваної користі, переносимості та доказів для конкретного препарату. Таке рішення належить до медикаментозного ведення і потребує клінічного нагляду.
Заміна антидепресанту
Інша стратегія — перехід на інший антидепресант тієї самої або іншої фармакологічної групи. Це звичайний клінічний крок після недостатньої відповіді, але не гарантія, що кожна наступна заміна буде сильнішою за попередню. CANMAT зазначає, що докази переваги самого факту переключення неоднорідні, а ймовірність відповіді на послідовні монотерапії може зменшуватися після попередніх невдалих спроб.
Перехід між препаратами іноді потребує поступового зменшення одного засобу й введення іншого, а для окремих класів — спеціальних інтервалів і нагляду. Самостійне різке припинення антидепресанту може спричинити симптоми відміни або погіршення стану, тому воно не є способом «перевірити», чи препарат працює.
Аугментація
Аугментація означає додавання до антидепресанту іншого засобу з метою посилити відповідь. У сучасних настановах і дослідженнях для окремих ситуацій розглядаються деякі атипові антипсихотичні препарати, літій, певні комбінації антидепресантів та інші фармакологічні стратегії. Це не означає, що всі вони рівноцінні або взаємозамінні.
Систематичний огляд і мережевий метааналіз Nuñez та співавторів, що включив 65 досліджень і 12 415 учасників, виявив сигнали ефективності для кількох стратегій аугментації, але також суттєву неоднорідність визначень TRD, дизайнів і тривалості досліджень. NICE окремо наголошує, що медикаментозні комбінації можуть збільшувати тягар побічних ефектів і частина таких рішень потребує консультації спеціаліста.
Аугментація не є просто «додаванням ще однієї таблетки». Для літію потрібен лабораторний моніторинг і врахування взаємодій; для антипсихотичної аугментації — оцінка метаболічних, неврологічних та інших ризиків; для комбінацій антидепресантів — контроль сумісності й переносимості. Конкретний вибір залежить від історії лікування і медичного контексту.
Психотерапія після невдалих медикаментозних спроб
Резистентність до антидепресантів не означає резистентність до психотерапії. Психологічне лікування може додаватися до фармакотерапії або ставати важливою частиною нового плану, особливо коли зберігаються уникання, румінації, міжособистісні труднощі, поведінкова пасивність, проблеми саморегуляції або фактори, які підтримують депресивний стан.
Систематичний огляд і метааналіз 2025 року включив 12 досліджень психотерапії у дорослих, які не відповіли щонайменше на два попередні лікування, і знайшов невеликий або помірний сумарний ефект на депресивні симптоми. Автори водночас оцінюють базу доказів як обмежену через невелику кількість спеціально проведених досліджень TRD.
Новіші дані стосуються і моделі difficult-to-treat depression. Індивідуальний метааналіз 2026 року семи досліджень із 777 учасниками показав користь когнітивної терапії на основі усвідомленості порівняно зі звичайним лікуванням, але не встановив її переваги над іншими активними психосоціальними втручаннями. Це хороший приклад того, чому позитивний ефект окремої психотерапії не слід перетворювати на універсальний рейтинг методів.
Детальний вибір конкретної психотерапії при депресії належить окремій сторінці «Психотерапія при депресії». У контексті резистентності ключова теза проста: психотерапія залишається активним лікувальним напрямом і не виключається через невдачу попередніх медикаментів.
Транскраніальна магнітна стимуляція
Повторювана транскраніальна магнітна стимуляція, або rTMS, — неінвазивний метод нейромодуляції, за якого магнітні імпульси впливають на визначені ділянки кори головного мозку. Метод не потребує загальної анестезії і використовується в спеціалізованих клінічних умовах.
CANMAT відносить rTMS до доказових методів для TRD, які зазвичай розглядають після невдачі початкової психотерапії та медикаментозного лікування. Мережевий метааналіз 2025 року 69 рандомізованих досліджень із 10 285 учасниками виявив кращі показники відповіді порівняно з плацебо або імітацією для кількох втручань, серед яких rTMS і theta-burst stimulation. Водночас між дослідженнями була помітна неоднорідність, а для значної частини робіт існували методологічні застереження.
Практичні недоліки rTMS пов’язані насамперед із доступністю, потребою у спеціальному обладнанні та серії частих відвідувань. Тому доказовість методу і його реальна доступність для конкретної людини — різні питання.
Електроконвульсивна терапія
Електроконвульсивна терапія, або ЕКТ, залишається одним із найефективніших методів лікування тяжкої та важко контрольованої депресії. Процедура проводиться під загальною анестезією з медичним моніторингом; сучасна ЕКТ суттєво відрізняється від її історичних і популярно-культурних образів.
NICE рекомендує розглядати ЕКТ при тяжкій депресії, коли потрібна швидка відповідь, коли людина віддає перевагу цьому методу на підставі попереднього успішного досвіду або коли інші методи виявилися неефективними. Перед процедурою мають обговорюватися індивідуальні ризики анестезії, соматичні стани та можливі когнітивні побічні явища.
CANMAT також описує ЕКТ як один із найефективніших варіантів при TRD. Водночас прямі порівняння різних спеціалізованих методів залишаються менш певними, ніж інколи виглядає з окремих рейтингів. Мережевий метааналіз 2025 року, який порівнював ЕКТ, внутрішньовенний кетамін і rTMS при резистентності другого ступеня або вище, не виявив статистично значущих відмінностей у відповіді чи ремісії між цими підходами, але автори оцінили впевненість у доказах як дуже низьку через невеликі дослідження та інші обмеження.
Кетамін і ескетамін
Кетамін і ескетамін стали важливою частиною сучасної дискусії про TRD через здатність у частини пацієнтів давати швидкий антидепресивний ефект. Вони відрізняються за формою, регуляторним статусом, способом введення та протоколами застосування, тому не є взаємозамінними назвами одного й того самого лікування.
CANMAT повідомляє про значний масив даних щодо швидкого антидепресивного ефекту внутрішньовенного рацемічного кетаміну та ефективності інтраназального ескетаміну. Одночасно рекомендації враховують потребу в медичному спостереженні, контроль артеріального тиску, дисоціативні ефекти та питання довготривалого ведення. Це спеціалізовані методи, а не домашня або самостійна терапія.
У дослідженнях кетаміну особливо важливо відрізняти швидку короткострокову відповідь від стійкої ремісії. Для частини людей потрібні повторні або підтримувальні протоколи, а довготривалий баланс користі, ризиків і доступності залишається предметом активного дослідження.
Що відомо про псилоцибін та інші нові підходи
Псилоцибін-асистована психотерапія та інші психоделічні підходи активно досліджуються при депресії, включно зі складними й резистентними випадками. Перші рандомізовані випробування дають перспективні сигнали, але методологічні проблеми — складність засліплення, вплив очікувань, відмінності психологічної підтримки та нестача довготривалих даних безпеки — обмежують силу висновків.
CANMAT розглядає псилоцибін та інші психоделічно-асистовані втручання як дослідницькі. Тому їх не слід подавати як стандартний наступний крок після двох невдалих антидепресантів. Так само результати окремих мережевих метааналізів не означають автоматичного клінічного пріоритету: місце методу визначається не лише величиною ефекту в дослідженнях, а й якістю доказів, регуляторним статусом, безпекою, можливістю моніторингу та характеристиками конкретного пацієнта.
Чому не існує універсальної послідовності «перший, другий, третій метод»
Після двох невдалих спроб лікування легко очікувати єдиного алгоритму: спочатку препарат А, потім препарат Б, потім ТМС, а далі ЕКТ. Сучасні дані не підтримують настільки просту схему для всіх. Дослідження TRD відрізняються критеріями включення, кількістю попередніх невдалих курсів, тяжкістю депресії, супутніми станами, дозами, тривалістю й визначенням відповіді.
Мережевий метааналіз 2024 року та метааналіз 2025 року демонструють сигнали ефективності для кількох фармакологічних і нейромодуляційних підходів, але відмінності між мережевими моделями, ризик упереджень і неоднорідність популяцій не дозволяють перетворити їх на універсальну таблицю «найкращих» методів.
Практичне рішення спирається на попередню часткову відповідь, побічні ефекти, наявність психотичних або кататонічних проявів, медичні протипоказання, потребу у швидкій відповіді, доступність спеціалізованої допомоги, досвід попередніх епізодів та переваги людини. Саме тому якісне ведення TRD зазвичай стає більш персоналізованим, а не просто більш інтенсивним.
Коли потрібна особливо швидка або спеціалізована оцінка
Тяжка депресія з різким погіршенням функціонування, відмовою від їжі або пиття, психотичними чи кататонічними проявами, значним медичним виснаженням або іншими ознаками високого ризику потребує швидкої психіатричної оцінки. У таких ситуаціях питання не зводиться до звичайної послідовної зміни антидепресантів; можуть бути потрібні спеціалізовані й швидкодіючі методи.
Суїцидальні думки й самопошкодження належать до окремого кризового клінічного маршруту. Їхня наявність змінює терміновість і формат допомоги, але не є критерієм, за яким самостійно встановлюють TRD.
Діти, підлітки та люди старшого віку
Більшість операційних визначень TRD і значна частина доказової бази спеціалізованих методів сформовані для дорослих. Критерії, створені для дорослих клінічних випробувань, не можна механічно переносити на дітей і підлітків. У молодших вікових групах змінюються дозволені препарати, співвідношення психотерапії та фармакотерапії, вимоги до моніторингу й оцінка ризику.
У старшому віці особливого значення набувають соматичні захворювання, взаємодії між ліками, когнітивний статус і переносимість. Водночас сам вік не означає, що ефективні методи мають бути виключені: наприклад, ЕКТ може застосовуватися у літніх людей, але потребує індивідуальної оцінки медичних і когнітивних ризиків.
Чи означає резистентність поганий прогноз
TRD описує попередню історію відповіді на лікування, а не фіксований прогноз. Після кількох невдалих курсів лікування наступні кроки справді можуть бути складнішими, а епізод — тривалішим. Проте в доказовій базі є ефективні фармакологічні, психотерапевтичні та нейромодуляційні стратегії, і частина людей відповідає на них після попередніх невдач.
Корисно також змінити спосіб оцінки прогресу. Крім ремісії симптомів, значущими результатами є відновлення повсякденної активності, працездатності, соціальних зв’язків, сну, здатності концентруватися й підтримувати догляд за собою. Концепція difficult-to-treat depression саме тому пропонує працювати одночасно з симптомами, функціонуванням і якістю життя, не відмовляючись від можливості подальшого покращення.
Що варто обговорити з психіатром
Найцінніша підготовка до консультації — точна історія лікування. Варто зібрати назви препаратів, приблизні дози, тривалість кожного курсу, причини припинення, побічні ефекти та те, що змінилося в симптомах. Якщо були періоди чіткої часткової відповіді, це важливо так само, як і повна відсутність ефекту.
Також корисно заздалегідь сформулювати, які проблеми зараз найбільше порушують життя: пригнічений настрій, втрата інтересу, виснаження, порушення сну, когнітивні труднощі, нездатність працювати чи навчатися, соціальна ізоляція. Це допомагає оцінювати лікування за реальними цілями, а не лише за загальним враженням.
Питання до лікаря можуть стосуватися того, чи були попередні курси справді адекватними, чи потрібна повторна діагностична оцінка, чому пропонується саме переключення або аугментація, які ризики й моніторинг пов’язані з варіантом, коли слід оцінювати результат і за яких умов план буде змінено. Таке спільне планування відповідає логіці NICE і CANMAT.
Український клінічний контекст
В Україні офіційний ресурс Державного експертного центру МОЗ України станом на жовтень 2026 року позначає уніфікований клінічний протокол щодо депресії 2014 року як чинний. Пов’язана клінічна настанова 2014 року на цій самій сторінці позначена як застаріла і така, що має використовуватися з обережністю. Це важливе розрізнення для українського читача: статус нормативного документа і актуальність наукової доказової бази не є одним і тим самим.
Практичне ведення складної або резистентної депресії потребує сучасної клінічної оцінки та врахування новіших міжнародних рекомендацій і досліджень. Доступність ЕКТ, rTMS, кетаміну, ескетаміну та інших спеціалізованих методів залежить від конкретного закладу, регуляторного статусу й локальних протоколів; наявність методу в міжнародній настанові не означає автоматичної доступності або показання для кожної людини в Україні.
Часті запитання
Чи є резистентна депресія окремим діагнозом?
Ні. Це клінічний і дослідницький опис недостатньої відповіді на лікування в людини з депресивним розладом або епізодом. МКХ-11 класифікує депресивні розлади та депресивні епізоди, а «резистентність» описує перебіг і лікувальну історію.
Скільки антидепресантів треба спробувати, щоб говорити про TRD?
Найпоширеніша робоча межа — недостатня відповідь щонайменше на два адекватні курси антидепресантів. Універсального визначення немає, а критерії досліджень відрізняються. Важливо не лише порахувати препарати, а підтвердити їхню достатню дозу, тривалість і фактичне застосування.
Чи може «резистентність» виявитися псевдорезистентністю?
Так. Недостатня доза або тривалість, погана переносимість, нерегулярний прийом, помилковий або неповний діагноз, супутні психічні чи соматичні стани та інші чинники можуть створювати картину невдачі лікування. Саме тому повторна оцінка перед ескалацією є стандартною частиною ведення.
Чи можна визначити TRD аналізом крові або генетичним тестом?
Ні. На сьогодні валідованого біомаркера TRD немає. Лабораторні обстеження можуть бути потрібні для пошуку конкретних соматичних причин, контролю безпеки або моніторингу окремих препаратів, але вони не встановлюють резистентну депресію самостійно.
Якщо два антидепресанти не допомогли, чи треба одразу переходити до ЕКТ?
Ні. ЕКТ є важливим і високоефективним методом, але вибір наступного кроку залежить від тяжкості, терміновості, часткової відповіді, попередніх методів, супутніх станів, ризиків і переваг людини. Можливі оптимізація, переключення, аугментація, психотерапія, rTMS та інші спеціалізовані варіанти.
Чи допомагає психотерапія при резистентній депресії?
Так, вона може бути корисною, хоча спеціальна доказова база саме для TRD менша, ніж для депресії загалом. Метааналіз 2025 року знайшов невеликий або помірний сумарний ефект психотерапії у дорослих після щонайменше двох невдалих попередніх лікувань, але автори наголошують на обмеженій кількості досліджень.
Чи є кетамін «лікуванням останньої надії»?
Таке формулювання неточне. Кетамін і ескетамін — спеціалізовані варіанти з доказами швидкої антидепресивної дії, але їхнє місце залежить від конкретної клінічної ситуації, форми препарату, доступності, регуляторного статусу й можливості медичного моніторингу.
Чи можна самостійно комбінувати антидепресанти або додати літій?
Ні. Комбінації можуть змінювати ризик побічних ефектів і взаємодій, а літій потребує лабораторного моніторингу. Такі рішення належать до медикаментозного лікування під наглядом лікаря.
Чи може резистентна депресія все ж перейти в ремісію?
Так. Попередні невдалі спроби знижують простоту подальшого лікування, але не визначають його фінальний результат. Частина людей відповідає на інший медикаментозний підхід, психотерапію, нейромодуляцію або комбінацію методів.
Пов’язані статті
Джерела
Barnhofer T, Niemi M, Michalak J, et al. Efficacy and Moderators of Mindfulness-Based Cognitive Therapy in Difficult-to-Treat Depression: A Systematic Review and Individual Participant Data Meta-Analysis. Psychotherapy and Psychosomatics. 2026. PubMed.
Giguère CÉ, et al. Effectiveness of Psychological Therapy for Treatment-Resistant Depression in Adults: A Systematic Review and Meta-Analysis. 2025. PubMed.
Guo S, et al. Efficacy and safety of eight enhanced therapies for treatment-resistant depression: A systematic review and network meta-analysis of RCTs. Psychiatry Research. 2024;338:116018. PubMed.
Lam RW, Kennedy SH, Adams C, et al. Canadian Network for Mood and Anxiety Treatments (CANMAT) 2023 Update on Clinical Guidelines for Management of Major Depressive Disorder in Adults. Canadian Journal of Psychiatry. 2024;69(9):641–687. PMC.
McAllister-Williams RH, Arango C, Blier P, et al. The identification, assessment and management of difficult-to-treat depression: An international consensus statement. Journal of Affective Disorders. 2020;267:264–282. PubMed.
McIntyre RS, Alsuwaidan M, Baune BT, et al. Treatment-resistant depression: definition, prevalence, detection, management, and investigational interventions. World Psychiatry. 2023;22(3):394–412. PMC.
National Institute for Health and Care Excellence. Depression in adults: treatment and management. NICE guideline NG222. 2022, updated online. NICE.
Nuñez NA, Joseph B, Pahwa M, et al. Augmentation strategies for treatment resistant major depression: A systematic review and network meta-analysis. Journal of Affective Disorders. 2022;302:385–400. PubMed.
Saelens M, et al. Relative effectiveness of antidepressant treatments in treatment-resistant depression: a systematic review and network meta-analysis of randomized controlled trials. 2025. PubMed.
Terao I, et al. Comparative efficacy and safety of intravenous racemic ketamine, repetitive transcranial magnetic stimulation and electroconvulsive therapy for Stage 2 or higher treatment-resistant depression: A systematic review and network meta-analysis. 2025. PubMed.
World Health Organization. Clinical descriptions and diagnostic requirements for ICD-11 mental, behavioural and neurodevelopmental disorders. Geneva: WHO; 2024. WHO.
Державний експертний центр МОЗ України. Депресія: медико-технологічні документи. ДЕЦ МОЗ України.