Прихильність до лікування: що це, від чого залежить і як її підтримувати
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 3 жовтня 2026 · Редакційна політика
Прихильність до лікування — це ступінь, у якому дії людини відповідають погодженому з медичним фахівцем плану лікування: прийманню ліків, виконанню процедур, моніторингу стану, реабілітаційним рекомендаціям або змінам повсякденної поведінки, якщо вони є частиною цього плану. Ключове слово тут — «погодженому»: сучасний пацієнт-центрований підхід розглядає лікування як процес, у якому людина отримує зрозумілу інформацію, бере участь у рішеннях і може говорити про сумніви, побічні ефекти, практичні труднощі та власні пріоритети. Такий підхід відповідає рекомендаціям NICE щодо прихильності до призначених ліків.
В українському нормативному полі термін «прихильність до лікування» також усталений. Термінологія законодавства України містить його у чинних документах МОЗ, зокрема для медико-психосоціального супроводу та підтримки людей із певними хронічними станами. Водночас клінічна й поведінкова наука використовує ширше розуміння: прихильність формується не лише наміром людини, а взаємодією лікувального плану, особливостей захворювання, доступу до допомоги, комунікації, соціальних умов і особистого досвіду. У структурі психології здоров’я прихильність є одним із видів поведінки, пов’язаної зі здоров’ям.
Тому низька прихильність не є характеристикою «хорошого» чи «поганого» пацієнта. ВООЗ описує її як багатовимірне явище, на яке одночасно впливають чинники, пов’язані з людиною, терапією, станом здоров’я, системою охорони здоров’я та соціально-економічними умовами. Модель п’яти взаємодіючих вимірів ВООЗ була запропонована саме для того, щоб не зводити відповідальність за дотримання лікування до сили волі.
Що означає прихильність до лікування
У повсякденній мові прихильність часто описують як «дотримання призначень». Для практики цього недостатньо, тому що одна й та сама людина може розпочати лікування вчасно, регулярно виконувати частину плану, пропускати окремі дози, робити тривалі перерви або припинити лікування раніше, ніж було погоджено. Прихильність є процесом у часі, а не одним разовим рішенням.
Для медикаментозного лікування міжнародна таксономія Vrijens та співавторів розрізняє три фази: початок лікування, виконання режиму під час лікування та припинення. Окремо оцінюють тривалість збереження лікування від початку до припинення. Це допомагає точніше побачити, де саме виникла проблема: людина не почала терапію, почала, але режим виявився складним, чи згодом припинила її.
Слово «комплаєнс» досі трапляється в українській медичній літературі й пошуку та часто використовується як близький синонім. Пацієнт-центрована модель надає перевагу поняттю прихильності, оскільки воно краще передає участь людини в погодженні плану лікування. Мета підтримки прихильності полягає не у формальному підкоренні призначенням, а у створенні реалістичного, зрозумілого й прийнятного плану, який людина може виконувати в реальному житті.
Неприхильність буває свідомою, ненавмисною і змішаною
Одна з найкорисніших практичних відмінностей — між свідомою та ненавмисною неприхильністю. NICE описує ці механізми як такі, що часто перекриваються. Свідома неприхильність виникає, коли людина вирішує не починати, змінити або припинити лікування через свої уявлення про необхідність терапії, ризики, побічні ефекти, попередній досвід, пріоритети чи невпевненість у користі. Ненавмисна виникає тоді, коли людина загалом хоче виконувати план, але їй заважають практичні бар’єри.
До практичних бар’єрів належать забудькуватість, складний графік, труднощі з відкриванням упаковки або використанням пристрою, проблеми із зором чи слухом, незрозумілі інструкції, потреба в кількох різних препаратах у різний час, нестабільний режим дня, вартість, відсутність препарату, транспортні труднощі або складність регулярного контакту з медичною командою. У реальному житті свідомі й практичні причини часто поєднуються: наприклад, людина переживає через побічні ефекти й водночас не має зручного способу вписати лікування у робочий день.
Саме тому запитання «чому ви не виконуєте призначення?» часто дає менше інформації, ніж конкретна розмова про останній тиждень: що вдалося виконувати, що було складно, які дози або процедури пропускалися, що людина думає про користь лікування і що хотіла б змінити. NICE рекомендує оцінювати прихильність без осуду і пояснювати, що мета розмови — знайти потрібну підтримку, а не контролювати пацієнта.
Від чого залежить прихильність до лікування
Прихильність рідко пояснюється одним чинником. Огляд систематичних оглядів у дорослих із хронічними соматичними захворюваннями показав велику кількість потенційних предикторів, але для багатьох з них докази були непослідовними або мали методологічні обмеження. Gast і Mathes підкреслюють багатофакторність проблеми та невизначеність багатьох простих «портретів неприхильного пацієнта». Тому в клінічній практиці корисніше шукати конкретний бар’єр у конкретної людини, ніж робити висновок за віком, освітою, діагнозом чи характером.
Лікувальний план і навантаження терапією
Чим більше окремих дій потребує план, тим більше точок, у яких він може конфліктувати з повсякденним життям. Значення мають частота приймання, кількість препаратів, спосіб введення, необхідність спеціальної техніки, регулярні аналізи, процедури, обмеження в часі, тривалість курсу та поєднання кількох медичних рекомендацій. Побічні ефекти можуть безпосередньо змінювати співвідношення користі й тягаря лікування для людини. У такій ситуації підтримка прихильності починається з перегляду конкретної схеми разом із фахівцем, а не з посилення тиску.
Особливості захворювання і функціональний стан
Симптоми й функціональні обмеження можуть як підсилювати відчутну необхідність лікування, так і ускладнювати його виконання. Біль, виражена втома, порушення сну, обмежена рухливість, проблеми з дрібною моторикою, порушення пам’яті або уваги можуть робити навіть прості дії складними. Водночас відсутність помітних симптомів не означає, що профілактичне чи підтримувальне лікування не потрібне; пояснення довгострокової мети тут особливо важливе.
Зрозумілість інформації, пам’ять і повсякденні навички
Людині потрібно розуміти, що саме робити, навіщо, як довго, що вважати очікуваним ефектом, які побічні реакції потребують обговорення і що робити у випадку пропуску. Складна термінологія, суперечливі інструкції від різних фахівців і надлишок інформації підвищують когнітивне навантаження. Зв’язок між грамотністю у питаннях здоров’я та медикаментозною прихильністю при цьому не є простим: систематичний огляд 2023 року знайшов неоднорідні результати й показав, що поряд із розумінням інформації діють переконання щодо ліків, самоефективність, знання та інші чинники.
Уявлення про необхідність лікування і побоювання
Люди оцінюють лікування не лише за інструкцією, а й через власний досвід: наскільки хвороба здається серйозною, чи відчувається користь, що відомо про ризики, чи були неприємні побічні ефекти раніше, як терапія впливає на звичний спосіб життя. Метааналітичний огляд Horne та співавторів у довготривалих фізичних станах виявив зв’язок вищої прихильності з сильнішим відчуттям необхідності лікування та меншими побоюваннями щодо нього. Автори водночас відзначали нестачу проспективних досліджень з об’єктивними вимірюваннями, тому ці зв’язки не слід трактувати як просту причинну формулу.
Комунікація і участь у рішеннях
Якість комунікації впливає на те, чи може людина поставити запитання, повідомити про труднощі, зрозуміти альтернативи й погодити план, який відповідає її життю. Спільне прийняття рішень має цінність для поінформованого вибору та участі, але його не варто подавати як гарантований спосіб підвищити прихильність. Систематичний огляд Mathijssen та співавторів знайшов позитивний вплив таких втручань на участь у рішеннях і оцінювання ризику, але не показав послідовного поліпшення медикаментозної прихильності як результату.
Доступ до допомоги і соціальні умови
Виконання плану лікування залежить від того, чи доступні препарати, консультації, лабораторні дослідження, транспорт, час для візитів, безпечне місце для зберігання ліків і підтримка, коли вона потрібна. Соціальні труднощі можуть конкурувати з медичним планом за гроші, час і увагу. Систематичний огляд і метааналіз соціальних детермінант прихильності у дослідженнях зі США виявив асоціації нижчої прихильності з житловою нестабільністю та продовольчою незахищеністю; ці результати показують значення матеріальних умов, але їхні конкретні величини не слід автоматично переносити на українську популяцію.
Чому прихильність змінюється з часом
Прихильність є динамічною. Після встановлення діагнозу людина може бути дуже мотивованою, але згодом зіткнутися з тягарем тривалого лікування. Або навпаки: початкові сумніви зменшуються після зрозумілого пояснення, досвіду користі та появи зручної рутини. На поведінку впливають зміни роботи, подорожі, сімейні обставини, загострення або поліпшення симптомів, нові побічні ефекти, зміна вартості чи доступності препаратів, додавання нових призначень і перехід між різними медичними службами.
Тому одноразова оцінка не описує прихильність назавжди. NICE рекомендує повертатися до знань, побоювань, потреби в лікуванні та практичних труднощів під час повторних оглядів, особливо при тривалих станах і кількох препаратах. Регулярний перегляд дає змогу помітити нову проблему до того, як вона перетвориться на тривалу перерву в лікуванні.
Як оцінюють прихильність
Немає одного універсального тесту, який безпомилково показує, як людина виконує лікування. У клінічній розмові найважливішим часто є конкретний самоопис: чи були пропуски, перерви, зміни дозування, труднощі з процедурами, причини цих змін і те, якої підтримки людина потребує. Для медикаментів також використовують дані про повторне отримання рецептів або відпуск препаратів, підрахунок залишків, електронний моніторинг відкривання упаковок і, в окремих ситуаціях, біологічні показники.
Ці методи вимірюють різні частини процесу. Отримання препарату не доводить, що кожну дозу було прийнято; відкривання електронної упаковки не підтверджує ковтання таблетки; самооцінка може бути неточною через пам’ять або бажання дати соціально прийнятну відповідь. Огляд сучасних методів вимірювання прихильності показує, що вибір способу оцінювання суттєво впливає на отриману оцінку, а поєднання методів може бути корисним у дослідженнях. У звичайній практиці вимірювання має служити пошуку бар’єрів і підтримки, а не покаранню.
Універсального відсотка, який однаково визначає «добру прихильність» для всіх видів лікування, немає. Порогові значення в дослідженнях залежать від препарату, захворювання, способу вимірювання та клінічного результату. Для конкретного лікування важливо орієнтуватися на інструкцію, погоджений план і рекомендації профільного фахівця.
Що допомагає підтримувати прихильність
Найсильніший практичний принцип звучить просто: спочатку визначити конкретну причину, а потім підібрати підтримку під неї. У настанові NICE прямо зазначено, що жодне окреме втручання не можна рекомендувати всім пацієнтам. Кокранівський огляд втручань для підвищення медикаментозної прихильності також показав, що втручання при хронічних станах часто складні, а їхня ефективність неоднорідна. Отже, універсальна порада «поставте нагадування» працює лише тоді, коли справжня проблема — забування, а не побічні ефекти, сумніви, вартість чи недоступність допомоги.
Погодити реалістичний план
Людина має знати мету лікування, очікувану користь, можливі ризики, альтернативи та умови, за яких план слід переглянути. Якщо є кілька допустимих варіантів, обговорення пріоритетів допомагає обрати той, який краще вписується у життя. Коли рішення відображає цінності й реальні можливості людини, стає зрозуміліше, що саме вона погоджується робити і навіщо.
Зробити інформацію зрозумілою і конкретною
Корисна інструкція відповідає на практичні запитання: що робити, коли, скільки, як довго, як зберігати, що очікувати, що робити при пропуску, які побічні реакції потребують зв’язку з фахівцем і де отримати наступну дозу або рецепт. NICE радить подавати інформацію без професійного жаргону, перевіряти розуміння і адаптувати формат до потреб людини.
Прибрати практичний бар’єр
Якщо проблема полягає у пам’яті або складній рутині, можуть бути корисними нагадування, прив’язка приймання до стабільної повсякденної дії, записи, календарі, органайзери чи допомога близької людини за згодою. Якщо складність створює сама схема, варто обговорити з лікарем або іншим уповноваженим фахівцем, чи існує клінічно прийнятний простіший варіант. Самостійно змінювати дозу, частоту, форму препарату або припиняти призначене лікування через прагнення «спростити» схему небезпечно.
Обговорювати побічні ефекти замість мовчазного припинення
Побічні ефекти є клінічно значущою причиною перегляду лікування. Якщо людина відчуває нові або неприємні симптоми після початку терапії, важливо повідомити про них фахівця. Залежно від конкретного препарату й стану можливі різні рішення: зміна часу приймання, дози, препарату або інша стратегія, але такі зміни мають прийматися з урахуванням медичних ризиків. Якщо реакція тяжка або загрозлива, потрібна невідкладна медична допомога.
Враховувати вартість і доступність
Коли людина не може регулярно купувати препарат, отримувати його вчасно або відвідувати призначені процедури, інформаційна мотивація не усуває бар’єр. Такі труднощі потрібно називати прямо під час консультації, щоб медична команда могла обговорити доступні альтернативи, графік, способи отримання рецепта, соціальну підтримку або інші рішення в межах конкретної системи допомоги.
Переглядати план, коли обставини змінюються
Підтримка прихильності включає повторний контакт. Під час огляду корисно не лише запитати, чи «все приймається», а перевірити досвід людини: що працює, що заважає, які сумніви з’явилися, чи змінилися інші ліки, режим дня, фінансові умови або стан здоров’я. План, який був реалістичним пів року тому, може потребувати адаптації сьогодні.
Що людина може підготувати до розмови з лікарем
Якщо лікування важко виконувати, корисно прийти на консультацію з конкретними прикладами. Це скорочує шлях від загальної фрази «не виходить» до рішення, яке стосується реального бар’єра.
• Які саме дози, процедури або інші елементи плану я пропускаю чи змінюю і як часто це відбувається?
• Що найчастіше заважає: забування, графік, побічні ефекти, сумніви у користі, вартість, доступність, складність інструкції чи щось інше?
• Якою є мета кожного елемента лікування і як я зрозумію, що він працює?
• Що робити, якщо я пропустив дозу або процедуру? Для різних препаратів відповідь різна, тому її варто уточнити заздалегідь.
• Які побічні ефекти є очікуваними, які потребують планового обговорення, а які — термінової медичної оцінки?
• Чи є клінічно рівноцінний спосіб зробити схему простішою або краще пристосувати її до мого режиму?
• Коли ми переглянемо план і за якими показниками будемо оцінювати результат?
Якщо доза вже пропущена, не варто автоматично подвоювати наступну. Правильна дія залежить від конкретного препарату, часу пропуску, режиму дозування та стану людини. Безпечніше дотримуватися інструкції до препарату або уточнити дію у лікаря чи фармацевта.
Як підтримувати близьку людину без контролю і тиску
Підтримка працює краще, коли вона погоджена. Одній людині корисне нагадування, іншій — допомога з поїздкою до лікаря, третій — спільне ведення календаря, а четверта хоче самостійно керувати лікуванням. Тому перше запитання близької людини може звучати так: «Яка допомога була б для тебе корисною?»
Сором, докори та прихований контроль ускладнюють чесну розмову про пропуски. Натомість можна допомогти сформулювати запитання до фахівця, записати побічні ефекти, організувати побутову частину лікування або бути присутнім на консультації, якщо сама людина цього хоче. NICE підкреслює, що участь родичів і доглядальників має відбуватися за згодою пацієнта.
Чим може допомогти психолог
Психологічна допомога може бути корисною, коли виконанню лікування заважають стійкі труднощі з формуванням рутини, страх перед процедурами, сильні побоювання щодо лікування, уникання медичних контактів, переживання втрати контролю, виснаження від тривалого самоменеджменту або конфлікт між лікуванням і важливими життєвими цілями. Робота може включати уточнення бар’єрів, планування поведінки, розвиток навичок самоспостереження, підготовку до комунікації з медичною командою та підтримку прийняття поінформованих рішень.
Психолог не замінює лікаря у виборі препарату, дозування чи оцінюванні соматичних побічних ефектів. Психологічні чинники можуть впливати на те, як людина взаємодіє з лікуванням, але вони не є доказом того, що саме захворювання або фізичні симптоми мають «психологічне походження». Для хронічних соматичних станів підтримка прихильності є частиною ширшої біопсихосоціальної роботи навколо лікування, функціонування та якості життя.
Коли потрібен додатковий контакт із медичною командою
Додаткове обговорення потрібне, якщо лікування регулярно пропускається або припиняється, схема стала надто складною, виникли нові побічні ефекти, змінилися інші препарати, з’явилися труднощі з пам’яттю чи використанням медичного пристрою, лікування стало фінансово або організаційно недоступним, чи людина не розуміє мету призначення. Так само важливо звернутися до фахівця, якщо бажання припинити лікування пов’язане з погіршенням самопочуття або побоюванням серйозної реакції.
Прихильність не замінює клінічну оцінку. Якщо людина ретельно виконує план, але симптоми посилюються або очікуваного результату немає, це привід переглянути діагностику чи лікувальну стратегію, а не вимагати ще більшої дисципліни. Ефективність, переносимість і доцільність лікування залишаються окремими клінічними питаннями.
Часті запитання
Чи прихильність до лікування і комплаєнс — те саме?
У багатьох текстах ці слова використовують як синоніми. Термін «комплаєнс» історично більше акцентує виконання рекомендацій, а «прихильність» краще відповідає сучасній моделі погодженого лікування з активною участю людини. Для українського пошуку обидва слова можуть бути корисними, але канонічним поняттям цієї статті є «прихильність до лікування».
Чи один пропуск означає низьку прихильність?
Окремий пропуск сам по собі не описує весь процес. Важливі частота, тривалість, клінічне значення пропуску, конкретний режим і причина. Деякі препарати мають вузькі часові вимоги, для інших наслідки одиничного запізнення інші. Саме тому оцінка прихильності має бути прив’язана до конкретного лікування.
Чи існує універсальний рівень прихильності 80%?
Ні. Поріг 80% часто трапляється в окремих дослідженнях і показниках відпуску препаратів, але він не є універсальною клінічною нормою для всіх ліків і захворювань. Необхідний режим визначається властивостями конкретної терапії та клінічною метою.
Чи допомагають застосунки й нагадування?
Вони можуть допомагати, коли основний бар’єр — забування, нестабільна рутина або потреба в самоспостереженні. Якщо причина полягає у побічних ефектах, вартості, недовірі до лікування чи складності доступу до допомоги, саме нагадування проблему не вирішує. Технологія є інструментом під конкретний бар’єр, а не універсальним лікуванням неприхильності.
Чи можна підвищити прихильність просто кращим інформуванням?
Зрозуміла інформація необхідна, але часто недостатня. Людина може чудово знати інструкцію і все одно не мати коштів на препарат, не переносити побічні ефекти або не мати реалістичного способу виконувати складний графік. Доказові настанови тому поєднують інформацію з пошуком практичних бар’єрів і бар’єрів, пов’язаних зі сприйняттям та переконаннями.
Чи має людина право відмовитися від лікування?
Поінформоване рішення передбачає право людини брати участь у виборі та, за наявності здатності ухвалювати рішення, відмовитися від запропонованого варіанта після отримання необхідної інформації про користь, ризики й альтернативи. Завдання медичної команди — пояснити наслідки, переконатися, що інформація зрозуміла, та за можливості знайти прийнятний план. Примус і підтримка прихильності — різні процеси.
Пов’язані статті
Джерела
Верховна Рада України. Термін «Прихильність до лікування». Термінологія законодавства.
Dunbar-Jacob, J., & Zhao, J. (2025). Medication Adherence Measurement in Chronic Diseases: A State-of-the-Art Review of the Literature. Nursing Reports, 15(10), 370.
Gast, A., & Mathes, T. (2019). Medication adherence influencing factors—an (updated) overview of systematic reviews. Systematic Reviews, 8, 112.
Horne, R., Chapman, S. C. E., Parham, R., Freemantle, N., Forbes, A., & Cooper, V. (2013). Understanding patients’ adherence-related beliefs about medicines prescribed for long-term conditions: A meta-analytic review of the Necessity-Concerns Framework. PLOS ONE, 8(12), e80633.
Hyvert, S., Yailian, A.-L., Haesebaert, J., et al. (2023). Association between health literacy and medication adherence in chronic diseases: a recent systematic review. International Journal of Clinical Pharmacy, 45(1), 38–51.
Mathijssen, E. G. E., van den Bemt, B. J. F., van den Hoogen, F. H. J., Popa, C. D., & Vriezekolk, J. E. (2020). Interventions to support shared decision making for medication therapy in long term conditions: A systematic review. Patient Education and Counseling, 103(2), 254–265.
National Institute for Health and Care Excellence. (2009). Medicines adherence: involving patients in decisions about prescribed medicines and supporting adherence. Clinical guideline CG76.
Nieuwlaat, R., Wilczynski, N., Navarro, T., et al. (2014). Interventions for enhancing medication adherence. Cochrane Database of Systematic Reviews, Issue 11, CD000011.
Vrijens, B., De Geest, S., Hughes, D. A., et al. (2012). A new taxonomy for describing and defining adherence to medications. British Journal of Clinical Pharmacology, 73(5), 691–705.
Wilder, M. E., Kulie, P., Jensen, C., et al. (2021). The Impact of Social Determinants of Health on Medication Adherence: a Systematic Review and Meta-analysis. Journal of General Internal Medicine, 36(5), 1359–1370.
World Health Organization. (2003). Adherence to long-term therapies: evidence for action. Geneva: World Health Organization.