top of page

Психологічна енкциклопедія

Правова соціалізація: як формуються правосвідомість, ставлення до норм і законослухняна поведінка

10 годин тому
Читати 15 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 6 жовтня 2026 · Редакційна політика


Коротка відповідь


Правова соціалізація — це процес, у якому людина формує відносини з правом: засвоює правові норми й ролі, набуває знань про права та обов’язки, виробляє оцінки законів і правових інституцій, уявлення про справедливість і легітимність влади, а також способи діяти в ситуаціях, де право має значення. У сучасній літературі цей процес описують як набуття пов’язаних із правом цінностей, ставлень і способів міркування; він є окремою частиною ширшої соціалізації і одним із механізмів формування правосвідомості та правової поведінки.


Ключове для розуміння правової соціалізації полягає в тому, що вона охоплює значно більше, ніж запам’ятовування законів або страх покарання. Огляд Rick Trinkner і Tom Tyler описує дві широкі орієнтації: примусову, де дотримання залежить передусім від ризику викриття й санкції, та консенсусну, де людина визнає правила й авторитет як належні та добровільно приймає їхню регулятивну роль. Trinkner і Tyler (2016) підкреслюють, що ставлення до влади формується через повсякденний досвід у сім’ї, школі, спільноті та контактах із правовими інституціями.


Правова соціалізація не є психологічним тестом на «законослухняність». Окреме порушення правила, критика закону, недовіра до конкретної інституції або низький результат опитувальника не встановлюють правопорушення, вини, небезпечності чи майбутньої злочинної поведінки. Юридичний факт і юридичну відповідальність визначає право та компетентна процедура; психологія досліджує механізми знань, оцінок, мотивації, взаємодії з владою й поведінкових рішень.


Що саме означає «правова соціалізація»


У психології права правова соціалізація описує розвиток відносин людини з правом і правовою владою. Класична робота Jeffrey Fagan і Tom Tyler визначає її як процес, що розгортається в дитинстві та підлітковому віці й формує зв’язки з правом, правовими акторами, дотриманням норм і співпрацею з інституціями. Fagan і Tyler (2005) показали, що уявлення молодих людей про легітимність права змінюються з віком і залежать від соціального контексту та досвіду взаємодії з правовими акторами.


Українська психологічна традиція також використовує цей термін як окремий від загальної соціалізації. У теоретичному аналізі А. І. Оверченко (2010) правова соціалізація розглядається як процес становлення структурних компонентів правосвідомості. Сучасна міжнародна емпірична література розширює цю рамку: до неї входять не тільки правові знання, а й сприйняття процедурної справедливості, легітимності влади, правового цинізму, обов’язку дотримуватися права та готовності співпрацювати з інституціями.


Правова соціалізація триває й після підліткового віку. Доросла людина продовжує отримувати досвід від судів, поліції, державних сервісів, роботодавців, громад, медіа та власної участі у правових процедурах. Водночас дитинство і підлітковий вік мають особливу вагу, бо саме тоді активно формуються уявлення про межі влади, справедливість правил, право на автономію, обов’язки та допустимі способи оскарження рішень.


Які результати формуються в процесі правової соціалізації


Перший результат — правові знання й орієнтація у правовому середовищі: людина розрізняє права, обов’язки, заборони, дозволи, процедури та інституції. Самих знань недостатньо для прогнозу поведінки, проте без розуміння правила складно говорити про свідоме його дотримання. Окрема канонічна стаття Українського психологічного ХАБу про правосвідомість докладно розкриває когнітивні, оцінні, емоційні та мотиваційні компоненти ставлення до права.


Другий результат — оцінне ставлення до права. Людина формує уявлення про те, які правила справедливі, які інституції заслуговують довіри, чи має конкретна влада належне право встановлювати й застосовувати обов’язкові правила. У психологічному сенсі легітимність описує сприйняте право влади на авторитет; вона не тотожна юридичній чинності акта, законності конкретного рішення, популярності інституції або особистій симпатії до посадовця.


Третій результат — внутрішня мотивація дотримуватися права. Дослідження правової соціалізації розглядають обов’язок підкорятися закону як окрему психологічну конструкцію. У вибірці 1000 дорослих США Fine і van Rooij (2021) показали, що відчуття обов’язку дотримуватися права пов’язане з поєднанням особистих характеристик, легітимності батьків і вчителів, стримування, сприйняття поліцейської легітимності та упередженості. Це спостережне дослідження не встановлює універсальної причинної формули, але добре ілюструє багатофакторність процесу.


Четвертий результат — поведінкові навички: не лише утримання від забороненої дії, а й уміння користуватися правом. Правова соціалізація охоплює здатність законно захищати свої інтереси, звертатися до інституцій, подавати заяву чи скаргу, дотримуватися процедури, визнавати права інших і оскаржувати рішення у передбачений законом спосіб. Тому правова поведінка ширша за пасивне підкорення: вона включає реальні дії людини у правовому полі.


Основні психологічні механізми


Соціальне научіння і моделювання


Людина засвоює ставлення до права не лише з формальних пояснень. Діти й дорослі спостерігають, як значущі люди виконують правила, ставляться до прав інших, реагують на рішення влади, використовують законні процедури й пояснюють власні порушення. Повторювані моделі поведінки створюють практичну картину того, «як тут прийнято діяти», і можуть підтримувати або послаблювати формально проголошені норми.


Інтерналізація норм


Соціальна норма діє по-різному залежно від того, чи людина переживає її як зовнішній тиск, очікування значущої групи або власний прийнятий принцип. Огляд Wenzel і Woodyatt (2025) показує, що приписи про те, «що слід робити», можуть впливати через інтерналізацію та формальне або неформальне підкріплення, але їхня дія залежить від автономії, довіри, ідентичності й способу комунікації. Норми не переносяться в поведінку механічно.


Процедурна справедливість і легітимність


Коли правила застосовує авторитетна особа або інституція, значення має не тільки результат, а й спосіб ухвалення рішення. Дослідження процедурної справедливості зазвичай виділяють можливість бути почутим, нейтральність і послідовність, поважне ставлення та сприйняття мотивів влади як добросовісних. Ці елементи можуть підтримувати легітимність — готовність визнавати право інституції встановлювати й застосовувати правила.


Систематичний огляд Campbell Collaboration Mazerolle та співавторів (2013) узагальнив 30 досліджень поліцейських втручань і виявив позитивні зміни в задоволеності, довірі та сприйнятій легітимності, а також у частині показників співпраці й повторних правопорушень. Новіший метааналіз Chan, Bradford і Stott (2025) охопив 123 дослідження і 200 966 учасників та підтвердив значущий зв’язок між процедурною справедливістю й поліцейською легітимністю, водночас показавши залежність сили зв’язку від соціального контексту та ідентичності.


Причинний ланцюг від справедливої процедури до стабільної законослухняної поведінки доведений слабше, ніж зв’язок із легітимністю. Метааналіз Walters і Bolger (2019) синтезував 64 дослідження, 95 вибірок і 196 ефектів: переконання про легітимність були пов’язані з дотриманням права, тоді як прямий внесок процедурної справедливості в дотримання був слабшим і неоднорідним. Огляд Nagin і Telep (2017) також наголошує, що асоціації між справедливістю, легітимністю та дотриманням не слід автоматично тлумачити як доказ причинного ефекту конкретної політики.


Стримування і очікування санкції


Поведінка може підтримуватися інструментально: людина оцінює ймовірність викриття, тяжкість наслідків і можливі вигоди порушення. Великий огляд Nagin (2013) показав, що дані значно послідовніше підтримують стримувальну роль ймовірності викриття, ніж суворості наступного покарання. Це важлива межа для правової соціалізації: страх санкції здатний підтримувати ситуативне дотримання, але сам по собі не доводить внутрішнього прийняття норми, довіри до права або легітимності інституції.


Моральне міркування і межі влади


Діти поступово вчаться розрізняти різні типи правил. Метааналіз Yoo і Smetana (2022) узагальнив десятиліття досліджень соціально-доменного підходу і показав, що вже в ранньому та середньому дитинстві діти відрізняють моральні порушення від умовних соціальних правил: моральні заборони частіше оцінюються як неправильні незалежно від наказу влади. Це означає, що формування ставлення до права взаємодіє з моральним розвитком, але не зливається з ним. Моральна психологія має власний ширший предмет, а правова соціалізація досліджує саме зв’язок цих оцінок із правом та інституційною владою.


Прямий і непрямий досвід


Люди навчаються з власного контакту з владою і зі спостереження за тим, як вона поводиться з іншими. Розмова в сім’ї про несправедливе рішення, досвід однокласника, історія знайомого про поліцію, публічне судове рішення або повсякденна взаємодія з державною установою можуть ставати матеріалом для правових оцінок. Такий непрямий досвід особливо важливий у підлітковому віці, коли коло соціальних джерел швидко розширюється.


Хто є агентами правової соціалізації


Сім’я


Сім’я є першою системою правил і влади, з якою стикається дитина. Тут вона вчиться, хто може встановлювати правила, як їх пояснюють, чи є вони послідовними, чи можна висловити незгоду і чи визнають дорослі межі дитячої автономії. У трирічному поздовжньому дослідженні 800 бразильських дітей, яке розпочалося у віці 11–13 років, найсильнішим предиктором дотримання сімейних правил було переконання, що батьки мають легітимний авторитет; процедурна справедливість також була значущою і частково діяла через легітимність. Thomas та співавтори (2020) показали, що дисциплінарні практики самі по собі були менш ефективними, а для частини питань могли мати зворотні наслідки.


Школа


Школа створює іншу модель інституційної влади: правила стають публічними, однаковими для групи, пов’язаними з ролями вчителя, адміністрації та учня. Дослідження Trinkner і Cohn (2014) показало в опитувальному й експериментальному дизайнах, що сприйняття справедливості батьків, учителів і поліції пов’язане з легітимністю, правовим цинізмом і готовністю порушувати правила. Особливо важливими були неупередженість рішення та можливість бути почутим.


Однолітки та значущі групи


Однолітки створюють локальні норми, в яких певні способи поведінки можуть схвалюватися, засуджуватися або вважатися звичайними. Для правової соціалізації важливо, що підліток співвідносить формальну норму з реальними очікуваннями групи. Вплив групи залежить від ідентифікації з нею, довіри, статусу та того, наскільки групове правило вже стало частиною власних переконань.


Правові та державні інституції


Суди, поліція, органи влади й інші установи соціалізують не лише через тексти норм, а через досвід процедури. Контакт може зміцнити уявлення про право як передбачуваний і справедливий порядок або, навпаки, посилити правовий цинізм. У дослідженні Geller і Fagan (2019) особистий і непрямий поліцейський контакт міських підлітків у США був пов’язаний із вищим правовим цинізмом; цей зв’язок був сильнішим за нав’язливого контакту і слабшим там, де підлітки сприймали взаємодію як процедурно справедливу.


Ці результати не слід переносити безпосередньо на Україну або на всі види контактів із владою. Огляд Li, Zhang, Sun і Ho (2024) охопив 47 публікацій про дітей і молодь та виявив значну неоднорідність визначень, вимірювань і результатів між правовими та політичними контекстами. Найпослідовніше з легітимністю поліції були пов’язані процедурна справедливість, характер поведінки поліції, досвід контактів та відносини з іншими авторитетами.


Правова соціалізація в дитинстві та підлітковому віці


Дитина спочатку зустрічається не з абстрактною правовою системою, а з конкретними правилами й авторитетами. Вона бачить, що одні правила захищають від шкоди, інші організовують спільне життя, а частина стосується особистого вибору. З віком зростає здатність оцінювати не лише сам припис, а й межі компетенції того, хто його встановив. Саме тому ефективне правове виховання не може будуватися лише на формулі «так треба»: важливими стають пояснення підстав, послідовність, повага до автономії та можливість обговорення.


У підлітковому віці розширюється коло правових ситуацій: транспорт, праця, цифрові платформи, власність, адміністративні процедури, взаємодія з поліцією, громадська участь. Одночасно зростає значення ровесників, суспільних дискусій і непрямих спостережень за роботою інституцій. Правова соціалізація стає процесом узгодження кількох джерел авторитету, які можуть передавати несумісні сигнали.


Важлива розвиткова межа: критичне питання підлітка «чому це правило справедливе?» є частиною формування оцінних і моральних суджень, а не автоматичним свідченням девіантності. Визнання права на запитання, пояснення та законне оскарження підтримує розуміння того, що право складається не лише з обов’язків, а й із процедур, гарантій і прав.


Чому справедливе застосування правил впливає на ставлення до права


Процедурна справедливість формує психологічне повідомлення про статус людини у відносинах із владою. Коли її вислухали, пояснили рішення, застосували правило послідовно та поводилися з гідністю, людина отримує сигнал, що належить до спільноти як повноправний учасник. Цей механізм пов’язує психологію справедливості з правовою соціалізацією: оцінка процедури впливає на те, як інтерпретується сам авторитет і майбутні правові взаємодії.


Водночас справедлива процедура не робить кожне рішення правильним і не гарантує дотримання закону кожною людиною. Ефекти залежать від контексту, попереднього досвіду, групової ідентичності, змісту норми та реальної поведінки інституції. Психологічна легітимність також не може замінити юридичний контроль законності: психологія описує сприйняття влади, а правова система визначає компетенцію, процедуру і чинність рішень.


Страх покарання і внутрішнє прийняття норми — різні шляхи


Дві людини можуть однаково дотримуватися правила з різних причин. Одна очікує перевірки й санкції, друга вважає норму морально виправданою, третя визнає авторитет інституції, четверта орієнтується на поведінку групи, п’ята діє за звичкою. Зовні результат може бути однаковим, але психологічна структура поведінки різниться.


Це має практичний наслідок для виховання, освіти й роботи інституцій. Посилення санкцій може змінювати інструментальний розрахунок, однак не створює автоматично повагу до права. Пояснення підстав правила, послідовне застосування, можливість бути почутим, реальний доступ до прав і передбачувані процедури працюють на іншому рівні: вони створюють умови для інтерналізації, довіри та визнання легітимності.


Інтерналізація не означає безумовної покори. У демократичному правопорядку людина може визнавати загальну легітимність правової системи й водночас не погоджуватися з конкретною нормою, домагатися її зміни, звертатися до суду або використовувати інші законні механізми. Правова соціалізація включає навчання саме таким формам правової суб’єктності.


Правовий цинізм: коли досвід навчає недовірі до права


Правовий цинізм у дослідницькій літературі описує узагальнене відчуження від права та уявлення, що правові норми або інституції є нелегітимними, неефективними чи нечутливими до потреб людей. Він може формуватися з повторюваного досвіду несправедливості, непослідовності, приниження або розриву між проголошеними правилами й реальною практикою.


Дослідження підлітків показують, що якість контакту з владою має значення. Geller і Fagan (2019) виявили зв’язок між нав’язливим поліцейським контактом і вищим правовим цинізмом, а також нижчий цинізм за сприйнятої процедурної справедливості. Огляд Li та співавторів (2024) підтверджує, що в молодіжних дослідженнях легітимність пов’язана з якістю контактів, довірою, співпрацею й цинізмом, але результати значно відрізняються між країнами та методами.


Правовий цинізм не є клінічним діагнозом, рисою «злочинної особистості» або доказом майбутнього правопорушення. Це дослідницька конструкція про ставлення до права й влади. Вона може бути одним із чинників поведінки поряд із багатьма іншими, а її вимірювання опитувальником не встановлює юридичного статусу людини.


Правова освіта, правове виховання і правова соціалізація


Правова освіта — організоване передавання знань про право, права й обов’язки. В Україні Національна програма правової освіти населення визначає державну мету підвищення правової культури, розвитку правосвідомості та створення умов для набуття громадянами правових знань. Це важливий інституційний інструмент, але психологічна правова соціалізація ширша: вона включає неформальні взаємодії, досвід справедливості або несправедливості, моделі поведінки дорослих, групові норми та контакти з інституціями.


Правове виховання зазвичай означає цілеспрямоване формування знань, цінностей і моделей правомірної поведінки. Правова соціалізація охоплює і цілеспрямований вплив, і стихійне навчання. Саме тому результат соціалізації може не збігатися з наміром вихователя: сувора й непослідовна система правил здатна навчити не поваги до права, а обходу контролю; формальна лекція про права може мати слабший вплив, ніж реальний досвід того, чи були ці права визнані в конкретній ситуації.


Український правовий контекст


На нормативному рівні стаття 68 Конституції України встановлює обов’язок неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, а також зазначає, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Це юридичне правило. Психологія правової соціалізації відповідає на інше запитання: як людина доходить до розуміння прав і обов’язків, як оцінює легітимність і справедливість норм і які механізми підтримують реальну правову поведінку.


Чинний Державний стандарт базової середньої освіти України відносить до ключових компетентностей громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з демократією, справедливістю, рівністю, правами людини та усвідомленням рівних прав і можливостей. Офіційний текст стандарту описує відповідальну поведінку, дотримання правил і норм спільноти, участь у розв’язанні суспільних проблем. Для психологічної статті це нормативний контекст, а не доказ ефективності конкретного освітнього методу.


Українська правова соціалізація формується в конкретній правовій системі, тому результати американських, британських, австралійських або інших досліджень не можна механічно переносити на українські інституції. Механізми справедливості, легітимності й соціального научіння можуть мати загальнопсихологічне значення, але їхня сила, зміст і поведінкові наслідки залежать від законодавства, історії, інституційної довіри, практик правозастосування та соціального контексту.


Що підтримує зрілу правову соціалізацію


Перший принцип — зрозумілі й передбачувані правила. Людина легше орієнтується у правовому середовищі, коли знає, що саме очікується, чому діє правило, хто його застосовує і які є законні способи перегляду рішення. Непрозорість створює простір для помилкового розуміння, вибіркового застосування та відчуття свавілля.


Другий принцип — послідовність і нейтральність. Якщо однакові ситуації систематично отримують різне ставлення без зрозумілої підстави, правило втрачає передбачуваність. Для дитини це стосується сімейних і шкільних правил; для дорослого — інституційних процедур.


Третій принцип — голос і пояснення. Можливість висловити свою позицію не означає право автоматично отримати бажаний результат. Вона означає участь у процедурі й підтверджує, що аргументи людини були почуті. Саме це є одним із центральних елементів процедурної справедливості.


Четвертий принцип — повага до гідності й меж влади. Авторитет зміцнюється, коли застосовує правило в межах своєї компетенції, не принижує людину та визнає сфери законної автономії. Для підлітків це особливо важливо через розвиток самостійності та здатності оцінювати, які питання справді належать до компетенції дорослих або інституцій.


П’ятий принцип — практичне користування правом. Правові знання стають психологічно значущими, коли людина має досвід застосування: знайти офіційну норму, заповнити звернення, отримати адміністративну послугу, подати скаргу, захистити право іншої людини, виконати обов’язок або взяти участь у громадській процедурі. Такий досвід перетворює право з абстрактного тексту на інструмент соціальної дії.


Шостий принцип — модель поведінки дорослих та інституцій. Заклик поважати закон має слабку соціалізаційну силу, якщо значущі дорослі демонструють, що правила виконують лише під наглядом, або якщо інституція декларує одну процедуру, а застосовує іншу. Для соціального научіння поведінка є повідомленням не менш важливим, ніж формальне пояснення.


Чого не можна визначити за «рівнем правової соціалізації»


У науці немає одного універсального тесту, який би встановлював «правову соціалізованість» людини як єдину властивість. Дослідники вимірюють окремі конструкції: правові знання, легітимність, довіру, процедурну справедливість, правовий цинізм, моральні оцінки, обов’язок дотримуватися права, самоописану поведінку. Результат конкретної шкали має значення лише в межах її валідності та не перетворюється автоматично на юридичний висновок.


Неможливо вивести з одного показника факт злочину, винуватість, небезпечність, «схильність до правопорушень» або точний прогноз майбутньої поведінки. Так само окремий епізод порушення правила не доводить «провал» соціалізації: на поведінку впливають ситуація, знання, ресурси, групові норми, емоційний стан, очікувані наслідки та безліч інших чинників.


Законослухняна поведінка не є клінічним діагнозом або стабільним типом особистості. Для психології продуктивніше описувати конкретні механізми дотримання, конкретний контекст, сприйняття правила й інституції та реальні поведінкові умови.


Правова соціалізація та суміжні поняття


Правова соціалізація і загальна соціалізація


Загальна соціалізація охоплює освоєння культурних норм, ролей, мовних практик, цінностей і способів участі в суспільстві загалом. Правова соціалізація є спеціальним процесом усередині цього ширшого поля й стосується права, правових ролей, інституцій, легітимності, прав та обов’язків. Канонічним власником загального поняття залишається стаття «Соціалізація».


Правова соціалізація і правосвідомість


Правова соціалізація описує процес формування, тоді як правосвідомість описує систему знань, оцінок, переживань, переконань і орієнтацій щодо права. Соціалізація є одним із шляхів, через які правосвідомість виникає й змінюється.


Правова соціалізація і правова поведінка


Соціалізація формує частину передумов поведінки, але не визначає її однозначно. Правова поведінка є конкретною дією або системою дій у правовому контексті. Між ставленням і поведінкою завжди залишаються ситуаційні умови, ресурси, мотиви й можливості.


Правова соціалізація і правова психологія


Правова соціалізація є одним із центральних процесів, які досліджує правова психологія. Правова психологія має ширший предмет: правосвідомість, легітимність, дотримання права, оцінку справедливості, соціальні норми та інші психологічні механізми відносин людини з правом.


Що показує доказова база і де її межі


Найстійкіший висновок сучасних досліджень стосується зв’язку процедурної справедливості з легітимністю влади. Систематичні огляди та метааналізи показують, що люди, які сприймають процедури як справедливі, у середньому вище оцінюють легітимність поліції та інших авторитетів. Водночас сила цього зв’язку змінюється між соціальними групами, країнами й контекстами.


Зв’язок легітимності з реальним дотриманням права має емпіричну підтримку, але поведінкові ефекти слабші й складніші, ніж часто передбачає популярна версія теорії. Частина досліджень є поперечними і не дозволяє визначити напрям причинності; люди, які вже довіряють інституції, можуть інакше оцінювати процедуру. Поздовжні й експериментальні дані звужують ці пояснення, але не створюють універсальної формули.


Дитячі та молодіжні дослідження мають додаткову неоднорідність: різні автори по-різному вимірюють легітимність, довіру, обов’язок підкорятися, процедурну справедливість і правовий цинізм. Значна частина емпіричної бази походить із США та інших західних правових систем. Саме тому коректний український матеріал використовує ці дані для опису механізмів і гіпотез, а не для автоматичного прогнозу поведінки українських дітей, громадян або інституцій.


Правова соціалізація залишається міждисциплінарною галуззю на перетині психології, кримінології, соціології права, педагогіки та правознавства. Різні дисципліни вкладають у поняття різний акцент. Для психологічного канону Українського психологічного ХАБу центральним є процес формування правових знань, оцінок, легітимності, норм, ролей і поведінкових орієнтацій через розвиток та соціальний досвід.


Поширені запитання


Що таке правова соціалізація простими словами?


Це процес, у якому людина навчається жити у правовому порядку: розуміє права й обов’язки, засвоює правові норми та ролі, формує ставлення до закону й влади і набуває способів діяти в юридично значущих ситуаціях.


Чим правова соціалізація відрізняється від правової освіти?


Правова освіта є цілеспрямованим навчанням праву. Правова соціалізація ширша: вона включає освіту, сімейні й шкільні правила, моделі поведінки дорослих, однолітків, досвід справедливості, контакти з інституціями та непрямі спостереження.


Чи формує покарання законослухняність?


Покарання може впливати на інструментальний розрахунок, особливо через очікувану ймовірність викриття, але саме по собі не доводить внутрішнього прийняття норми. Дослідження розрізняють ситуативне дотримання через ризик і добровільне дотримання, пов’язане з легітимністю, моральними переконаннями та інтерналізованими нормами.


Яку роль відіграє сім’я?


Сім’я задає ранню модель правил і влади. Послідовність, пояснення, можливість бути почутим, повага й визнання меж автономії впливають на те, чи сприймає дитина авторитет як легітимний і як переносить цей досвід на інші системи правил.


Чи можна виміряти правову соціалізацію тестом?


Є опитувальники окремих компонентів — легітимності, правового цинізму, процедурної справедливості, правових знань або обов’язку дотримуватися права. Одного універсального тесту, який установлює «рівень правової соціалізації» і дозволяє робити юридичні висновки про людину, немає.


Чи означає критика закону низьку правосвідомість?


Критика конкретного закону сама по собі цього не означає. Людина може визнавати правовий порядок, користуватися законними процедурами й водночас вважати певну норму несправедливою та домагатися її зміни. Правова соціалізація включає здатність розрізняти дотримання чинного права, оцінку його справедливості та законні способи оскарження.


Пов’язані статті



Джерела


Chan, A., Bradford, B., & Stott, C. (2025). A systematic review and meta-analysis of procedural justice and legitimacy in policing: the effect of social identity and social contexts. Journal of Experimental Criminology, 21, 349–406. https://doi.org/10.1007/s11292-023-09595-5


Fagan, J., & Tyler, T. R. (2005). Legal Socialization of Children and Adolescents. Social Justice Research, 18, 217–241. https://doi.org/10.1007/s11211-005-6823-3


Fine, A. D., & van Rooij, B. (2021). Legal socialization: Understanding the obligation to obey the law. Journal of Social Issues, 77, 367–391. https://doi.org/10.1111/josi.12440


Geller, A., & Fagan, J. (2019). Police Contact and the Legal Socialization of Urban Teens. RSF: The Russell Sage Foundation Journal of the Social Sciences, 5(1), 26–49. https://doi.org/10.7758/rsf.2019.5.1.02


Li, J. C. M., Zhang, S. Y., Sun, I. Y., & Ho, A. S. K. (2024). Police legitimacy and procedural justice for children and youth: a scoping review of definitions, determinants, and consequences. Frontiers in Sociology, 9, 1409080. https://doi.org/10.3389/fsoc.2024.1409080


Mazerolle, L., Bennett, S., Davis, J., Sargeant, E., & Manning, M. (2013). Legitimacy in Policing: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews, 9, i–147. https://doi.org/10.4073/csr.2013.1


Nagin, D. S. (2013). Deterrence in the Twenty-First Century. Crime and Justice, 42, 199–263. https://doi.org/10.1086/670398


Nagin, D. S., & Telep, C. W. (2017). Procedural Justice and Legal Compliance. Annual Review of Law and Social Science, 13, 5–28. https://doi.org/10.1146/annurev-lawsocsci-110316-113310


Thomas, K. J., Rodrigues, H., de Oliveira, R. T., & Mangino, A. A. (2020). What Predicts Pre-adolescent Compliance with Family Rules? A Longitudinal Analysis of Parental Discipline, Procedural Justice, and Legitimacy Evaluations. Journal of Youth and Adolescence, 49(4), 936–950. https://doi.org/10.1007/s10964-019-01158-0


Trinkner, R., & Cohn, E. S. (2014). Putting the “social” back in legal socialization: Procedural justice, legitimacy, and cynicism in legal and nonlegal authorities. Law and Human Behavior, 38(6), 602–617. https://doi.org/10.1037/lhb0000107


Trinkner, R., & Tyler, T. R. (2016). Legal Socialization: Coercion versus Consent in an Era of Mistrust. Annual Review of Law and Social Science, 12, 417–439. https://doi.org/10.1146/annurev-lawsocsci-110615-085141


Walters, G. D., & Bolger, P. C. (2019). Procedural justice perceptions, legitimacy beliefs, and compliance with the law: a meta-analysis. Journal of Experimental Criminology, 15, 341–372. https://doi.org/10.1007/s11292-018-9338-2


Wenzel, M., & Woodyatt, L. (2025). The Power and Pitfalls of Social Norms. Annual Review of Psychology, 76, 583–606. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-020124-120310


Yoo, H. N., & Smetana, J. G. (2022). Distinctions between moral and conventional judgments from early to middle childhood: A meta-analysis of social domain theory research. Developmental Psychology, 58(5), 874–889. https://doi.org/10.1037/dev0001330


Верховна Рада України. (1996). Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР, стаття 68. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр


Кабінет Міністрів України. (2020). Постанова від 30 вересня 2020 року № 898 «Про деякі питання державних стандартів повної загальної середньої освіти». Державний стандарт базової середньої освіти, чинна редакція. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/898-2020-п


Оверченко, А. І. (2010). Правова соціалізація як процес становлення правосвідомості особистості. Проблеми сучасної психології, 9, 146–154. https://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/161901


Президент України. (2001). Указ від 18 жовтня 2001 року № 992/2001 «Про Національну програму правової освіти населення». https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/992/2001

 
 
bottom of page