Політичний цинізм: ставлення до мотивів політиків та інституцій
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 17 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Політичний цинізм — це стійке або ситуативно посилене переконання, що політики, партії та політичні інституції переважно керуються власною вигодою, прихованими інтересами й прагненням утримати владу, а заявлені суспільні цілі нерідко слугують прикриттям цих мотивів. Його психологічне ядро становить узагальнена атрибуція корисливих намірів: оцінюючи політичну дію, людина заздалегідь припускає нещирість її ініціаторів. У науковій літературі цей конструкт відрізняють від політичного недовір’я, загальної цинічності й обґрунтованої критики. Підстави такого розрізнення викладено в огляді де Врезе, а його психологічну самостійність перевірено в дослідженні Паттейна та колег.
Політичний цинізм може виникати після реальних випадків корупції, невиконаних обіцянок, вибіркового застосування правил або досвіду відчуження від державних установ. Проте факт порушення сам собою ще не означає, що всі представники влади завжди мають однакові мотиви. Наукове запитання стосується переходу від оцінки конкретного вчинку до загального очікування щодо політичної системи: коли критичне судження стає стійкою схемою пояснення майже кожної політичної події.
Що саме означає політичний цинізм
У класичній традиції Джозеф Каппелла й Кетлін Голл Джеймісон описували перенесення недовіри від окремих лідерів на політичний процес загалом. Важлива властивість цієї схеми — уявлення, що участь у політиці неминуче псує людей або приваблює осіб, зацікавлених насамперед у власній користі. У праці Cappella та Jamieson (1996) досліджено також можливий вплив способу подання політичних новин на таке сприйняття.
Цинічне судження може мати кілька рівнів. На рівні особи воно звучить як припущення, що конкретний політик говорить одне, а прагне іншого. На рівні організації — що партія або інституція завжди захищає себе, незалежно від інтересів громадян. На системному рівні — що вся політична діяльність побудована на обмані та прихованому обміні вигодами. Саме широта узагальнення й категоричність припущення про мотиви визначають наближення до політичного цинізму.
Політичний цинізм містить оцінний компонент — сприйняття нещирості, моральної ненадійності чи опортунізму — та когнітивний компонент, пов’язаний із поясненням чужих дій. Іноді до нього додаються розчарування, презирство, обурення або байдужість. Однак жодна з цих емоцій сама по собі не є достатнім показником конструкту. У психологічному дослідженні Pattyn та співавторів політичний цинізм емпірично відрізнявся і від соціального цинізму, і від політичної довіри.
Політичний цинізм, критика, скепсис і недовіра: у чому різниця
Критика перевіряє дії та відповідальність
Політична критика ґрунтується на судженні про конкретні рішення, наслідки, обіцянки, правові процедури та конфлікти інтересів. Наприклад, твердження «ця програма не досягла заявленої мети, а орган влади не оприлюднив пояснення витрат» містить предмет перевірки. Людина може послідовно критикувати владу, вимагати її підзвітності й водночас визнавати добросовісні рішення, коли є належні докази. Критична громадянська позиція є складовою демократичного контролю.
Цинічне пояснення може виникнути поверх фактів: «будь-яку програму запроваджують лише для особистого збагачення, а всі пояснення завжди неправдиві». У цьому разі окремий висновок перетворюється на універсальне припущення про мотиви. Відмінність полягає в способі формування й перегляду судження, а не в його прихильності чи опозиційності до уряду.
Скепсис залишає місце для перевірки
Скептична позиція означає обережність у прийнятті політичних тверджень і потребу в доказах. Скептик може сказати: «обіцянка виглядає привабливо, але я хочу побачити джерело фінансування, незалежну перевірку й терміни виконання». Цинічна позиція заздалегідь оцінює обіцянку як спробу маніпуляції навіть до розгляду її змісту. У концептуальній праці Krouwel і Abts (2007) ступінь негативності оцінки й об’єкт політичного невдоволення розглянуто як окремі виміри, що допомагають відрізняти скептичне та цинічне ставлення.
Скепсис і цинізм можуть співіснувати в однієї людини. Різниця стає помітною тоді, коли з’являється переконливий контрдоказ. Скептична оцінка може змінитися, якщо відкриті дані підтвердили заявлений результат; цинічна інтерпретація часто пояснює й позитивний результат прихованим інтересом, не уточнюючи, які дані могли б її спростувати.
Політична недовіра стосується очікуваної поведінки інституцій
Політична довіра пов’язана з очікуваннями щодо компетентності, доброчесності, передбачуваності й дотримання належних правил. Недовіра до конкретного органу може виникати на підставі доведених порушень або систематичних збоїв. Політичний цинізм додає специфічне пояснення: причиною цих збоїв людина вважає передусім приховану користь, моральну нещирість або корумпованість політичних діячів. Така різниця простежується в огляді Citrin і Stoker (2018) та в дослідженні Abts та колег (2024).
Відсутність довіри до певного політика не означає заперечення демократії як способу організації влади. Людина може зберігати довіру до конституційних процедур, судового контролю та можливості змінювати посадовців і водночас вважати чинних керівників ненадійними. Науково важливо розрізняти оцінку політичних діячів, окремих установ і політичного режиму.
Цинічність як особистісна риса має ширший предмет
Загальна цинічність стосується переконань про людські мотиви у багатьох сферах: особистих стосунках, роботі, бізнесі й суспільному житті. Політичний цинізм зосереджений на політичних діячах, установах та процесах. Людина може демонструвати довіру до знайомих, підтримувати сусідські ініціативи й водночас бути переконаною, що політики в усьому шукають власну вигоду. Про ширшу психологічну категорію дивіться окрему українську статтю «Цинічність».
Як формується цинічне сприйняття політики
Атрибуція мотивів і правило «прихованого інтересу»
Політичні мотиви зазвичай не спостерігаються безпосередньо. Громадяни роблять висновки про них на підставі публічних заяв, попередньої поведінки, наслідків рішень, незалежних перевірок і повідомлень інших осіб. У цинічній схемі пояснення припущення про прихований особистий інтерес стає вихідною установкою, через яку інтерпретуються подальші факти. Це одна з теоретично обґрунтованих інтерпретацій конструкта; вона сама по собі не доводить існування одного універсального механізму в усіх суспільствах.
Наприклад, політик підтримує рішення, яке водночас відповідає його програмі й може покращити електоральні перспективи. Це поєднання суспільної та політичної вигоди ще не дає підстав встановити єдиний справжній мотив. Цинічне мислення схильне зводити багатомотивовану діяльність до одного пояснення — кар’єрної або матеріальної користі. Відповідальна оцінка аналізує процедуру, фактичні наслідки, альтернативи й наявні свідчення конфлікту інтересів.
Порушені очікування, несправедливість і досвід інституцій
Невиконані обіцянки, відсутність пояснень, непрозорі призначення та нерівне застосування правил можуть створювати підстави для негативної оцінки влади. Повторюваність таких подій здатна сприяти узагальненню: замість «ця установа порушила процедуру» виникає «усі установи працюють тільки для себе». Огляд Citrin і Stoker показує багатофакторність політичної довіри, включно з оцінкою результатів, процедур, партійної належності та медійних впливів. Стосовно саме цинізму ці механізми необхідно перевіряти окремими вимірюваннями, а не механічно переносити висновки про довіру.
Реальні зловживання владою потребують доказової оцінки та належної відповідальності. Визнання їх існування сумісне з відмовою від безпідставного узагальнення на кожного представника держави. Дослідник розділяє подію, її підтверджені причини, громадське сприйняття та ширші переконання про політику.
Групова належність і відчуття виключення
Сприйняття влади пов’язане з тим, чи відчувають люди себе представленими, почутими й рівноправними учасниками суспільства. У дослідженні Abts та співавторів (2024) серед бельгійців марокканського й турецького походження політичний цинізм статистично пов’язувався зі сприйняттям групової дискримінації з боку державних установ і відчуттям виключення. Зв’язки з дискримінацією в повсякденному житті та на ринку праці мали іншу структуру. Дані отримано з конкретного етнічного й інституційного контексту; поперечний дизайн не встановлює, що саме викликало цинізм.
Це дослідження демонструє: негативні судження про політичні еліти можуть бути пов’язані з переживанням групової нерівності, а не лише з індивідуальними рисами характеру. Такі результати варто перевіряти на інших групах та у країнах з іншою історією громадянства, представництва й інституційної довіри.
Сімейна соціалізація й політичний досвід
Ставлення до політичних мотивів формується в процесі розмов у родині, навчання, спостереження за громадськими конфліктами, взаємодії з установами й отримання інформації. Інтерпретація політики як незмінно корисливої може передаватися через повторювані способи пояснення подій. Водночас власний досвід здатний змінювати попередні переконання. Наукове питання тут полягає у співвідношенні соціалізації, нової інформації та реальних інституційних практик. Утвердження однієї причини для всіх поколінь було б методологічним спрощенням.
Роль медіа: як новини про політичну гру змінюють оцінки
Політичні новини можна подавати як аналіз змісту рішення — його вартості, суспільних наслідків, аргументів і способів контролю — або як змагання стратегій, рейтингів, переможців, поразок і технологій впливу. Другий спосіб часто називають стратегічним або ігровим обрамленням. Він переносить увагу з проблеми, яку мають розв’язати, на тактику політиків і можливість здобути перевагу.
Метааналіз Zoizner (2021), який узагальнив 54 результати з 32 досліджень за участю 38 658 респондентів, виявив у середньому підвищення політичного цинізму після стратегічного висвітлення (стандартизований ефект d = 0,32), зниження знань про зміст політичних питань (d = −0,31) і менш сприятливу оцінку новинних повідомлень (d = −0,22). Водночас автор не виявив переконливого загального доказу зниження політичної участі. Це результат синтезу неоднорідних досліджень, тому він характеризує усереднений ефект у вивчених умовах, а не гарантовану реакцію кожного читача.
Експерименти підтверджують можливість причинного впливу формату новин у конкретній ситуації. У дослідженні de Vreese (2004) стратегічний сюжет про розширення Європейського Союзу підвищував цинічні оцінки порівняно з висвітленням змісту питання; у відкладеному вимірюванні ефект слабшав. Експерименти de Vreese й Elenbaas (2008) також виявили вплив повідомлень про стратегії та медійне просування. Водночас Jackson (2011) показав контекстну залежність: у британському експерименті ефект стосувався передусім менш залучених і менш обізнаних учасників.
З цих результатів випливає редакційний принцип: якісне політичне висвітлення має пояснювати зміст рішень, перевіряти твердження, називати джерела й показувати наслідки, одночасно досліджуючи стратегії там, де вони справді важливі. Сама згадка виборчих рейтингів або політичних технологій не робить повідомлення шкідливим; значення мають частка такого висвітлення, контекст і доступність предметної інформації.
Цифрове середовище, сатира й дезінформація
Соціальні мережі поєднують повідомлення журналістів, політиків, громадських організацій, анонімних каналів і звичайних користувачів. Негативні заголовки, політична сатира, вибіркові фрагменти виступів і повідомлення про скандали можуть активувати узагальнення щодо корисливих мотивів. Проте психологічний вплив залежить від характеру матеріалу, довіри до джерела, попередніх переконань і способу залучення аудиторії.
У конференційній праці Qiu, Zhou і Liu (2026) представлено систематичний огляд і метааналітичний синтез 32 незалежних досліджень із 29 публікацій. Автори повідомляють, що негативно обрамлений, сатиричний, атакувальний і оманливий політичний контент був пов’язаний із цинізмом послідовніше, ніж загальна тривалість користування медіа, а зв’язок цинізму з політичною участю залишався слабким і неоднорідним. Станом на жовтень 2026 року ця робота доступна як рецензована конференційна доповідь, тому її висновки слід трактувати як новий, ще обмежений за формою публікації синтез, а не як остаточний консенсус.
Політична сатира має різні функції: критикувати зловживання, робити складні питання доступнішими, підтримувати групову ідентичність або висміювати опонента. Її не можна автоматично прирівнювати до дезінформації. Для наукової оцінки потрібні окремі змінні: жанр, правдивість, тональність, вибір аудиторії та виміряний психологічний результат.
Чи впливає політичний цинізм на голосування й громадянську участь
Інтуїтивно здається, що людина, переконана в корисливості всіх політиків, перестане голосувати або брати участь у громадських справах. Насправді можливі різні поведінкові реакції. Один громадянин дистанціюється від формальної політики; інший посилює нагляд за владою, долучається до громадської ініціативи або підтримує нових кандидатів. Та сама негативна оцінка може супроводжувати апатію, протестне голосування, активізм чи вимогу інституційних змін — залежно від відчуття впливовості й доступних способів дії.
У Pattyn та колег (2012) політичний цинізм був пов’язаний із намірами голосування, відчуженням та іншими політичними характеристиками, але кореляційний зв’язок сам по собі не встановлює напрямку причинності. Метааналіз Devine (2024) охопив 61 дослідження і понад 3,6 мільйона спостережень щодо політичної довіри: її зв’язки з голосуванням, політичними вподобаннями та дотриманням правил загалом були слабкими або помірними, а з неформальною участю — близькими до нуля. Оскільки довіра й цинізм — різні конструкти, ці величини не є прямою оцінкою ефекту політичного цинізму.
Окремо метааналіз Zoizner показав, що стратегічні новини можуть збільшувати цинізм без підтвердженого загального зменшення участі. Це суттєво коригує популярне припущення про неминуче відсторонення. Відкритим залишається питання, за яких умов негативна оцінка політичних мотивів перетворюється на відмову від дії, а за яких підтримує вимоги прозорості.
Цинізм і політична дієвість
Політична дієвість означає уявлення людини про свою здатність розуміти політику та про готовність інституцій реагувати на громадян. Політичний цинізм характеризує насамперед оцінку мотивів політичних акторів. Громадянин може вважати політиків корисливими й водночас бути переконаним, що незалежні медіа, судовий контроль, вибори та громадянська мобілізація дають змогу змінювати їхню поведінку. Інша людина може поєднувати цинізм із низьким відчуттям впливу. Для розуміння участі потрібно вимірювати обидва явища.
Цинізм і підтримка демократії
Критична оцінка політичних еліт не визначає автоматично ставлення до демократичних норм. Частина людей розчарована конкретними представниками й прагне кращого дотримання процедур; інші можуть вважати, що жодні демократичні правила не здатні виправити політичне життя. Висновок про підтримку чи неприйняття демократії потребує прямих запитань про політичні права, змінюваність влади, свободу незгоди та інституційні обмеження. Ширшу тему розкриває «Психологія демократії».
Яким буває політичний цинізм
Ситуативний і триваліший
Після великого політичного скандалу навіть людина із загалом диференційованими оцінками може тимчасово поширити підозру на цілий сектор державного управління. Якщо такі припущення повторюються в різних ситуаціях і не змінюються після появи нових даних, вони набувають рис відносно стійкої установки. Розділення ситуативного стану та довготривалої диспозиції потребує повторних вимірювань у часі. У Pattyn та колег спеціально розглядалося питання диспозиційного характеру конструкта, але це не означає, що він є вродженою чи незмінною рисою.
Особовий, партійний та інституційний
Об’єктом цинічних оцінок можуть бути одна посадова особа, конкретна партія, парламентська політика, система державної служби або політичний процес як такий. Глобальне формулювання «усі політики однакові» відрізняється від твердження «в цій партії є ознаки опортуністичної кадрової політики». Одна й та сама шкала не завжди придатна для всіх рівнів аналізу. Дослідження Jackson (2011) розрізняло цинізм щодо конкретного питання та ширший, узагальнений політичний цинізм.
Емоційно забарвлений і раціоналізований
Людина може висловлювати цинічні судження з гнівом, іронією чи розчаруванням або спокійно описувати їх як загальне правило політичного життя. Тон висловлювання не замінює аналізу змісту переконання. Висміювання політика не завжди свідчить про цинізм, а беземоційне припущення про тотальну корисливість може бути його виразним прикладом.
Як дослідники вимірюють політичний цинізм
У соціологічних опитуваннях і психологічних шкалах використовують кілька тверджень про мотиви, чесність, опортунізм та ставлення політичних діячів до громадян. Прикладами змісту можуть бути судження «політики насамперед дбають про власну кар’єру», «обіцянки використовують, щоб отримати підтримку» або «партії діють у своїх інтересах незалежно від потреб людей». Наведені формулювання тут ілюструють зміст конструкта та не становлять стандартизованого опитувальника чи діагностичного тесту.
Для якісного вимірювання потрібно перевіряти, чи запитання справді фіксують приписування мотивів, а не лише невдоволення результатами політики або загальну оцінку корупції. Важливо також відокремлювати цинізм від довіри, політичної ефективності, відчуження, популістських установок і задоволеності демократією. Психометричні результати Pattyn та колег (2012) свідчать про розрізнюваність частини цих понять, але конкретні шкали потребують перевірки на іншій мові та вибірці.
Що означає високий бал
Високий бал означає, що респондент погоджується з більшою кількістю тверджень про корисливість і нещирість політичних діячів у межах використаного інструмента. Він не визначає характер людини, політичну компетентність, моральні якості чи наявність психічного розладу. Політичний цинізм — дослідницький конструкт політичної та соціальної психології, а не клінічний діагноз.
Чому результати опитувань не можна порівнювати без застережень
Різні дослідження можуть застосовувати несумісні визначення, змішувати питання про довіру й цинізм, змінювати об’єкт оцінки або проводити опитування під час різних криз. Результат залежить від перекладу запитань, політичного контексту, способу опитування, складу вибірки й того, чи може учасник безпечно говорити про владу. Для міжнародного порівняння потрібні перевірка однаковості змісту вимірювань, зіставність вибірок і прозоре повідомлення похибок.
Політичний цинізм в Україні: що можна стверджувати на підставі даних
Український досвід включає революції, інституційні реформи, російську агресію, повномасштабну війну, вимушене переміщення населення та виняткові виклики державному управлінню. Ці обставини впливають на оцінки безпеки, ефективності, довіри й відповідальності. Водночас жодна з них не дає досліднику права заздалегідь називати українців «цинічним суспільством» або ототожнювати критику влади з цинізмом.
Українські опитування дозволяють досліджувати довіру до окремих інституцій. Наприклад, дослідження Центру Разумкова за лютий–березень 2025 року розмежовувало ставлення до різних установ, політиків і суспільних питань, а Кондов (2025) аналізував динаміку довіри до політичних інституцій протягом 2022–2025 років. Такі джерела корисні для контексту, але показники довіри не можна перетворювати на оцінку поширеності політичного цинізму без окремої валідованої шкали мотивів.
Воєнний час ускладнює репрезентативність: частина населення перебуває за кордоном або на тимчасово окупованих територіях, окремі райони недоступні для стандартного польового опитування, а відповіді можуть залежати від безпекової ситуації. Для дослідження саме політичного цинізму в Україні потрібні якісно перекладені та перевірені інструменти, розрізнення регіональних і соціальних груп, лонгітюдні дані й зіставлення з реальними інституційними подіями. Результати експериментів у США, Великій Британії чи Бельгії слугують науковими орієнтирами, а не готовими оцінками українського населення.
Як відрізнити обґрунтовану пильність від автоматичного знецінення
У повсякденному громадянському житті корисно ставити до власного судження кілька предметних запитань. Яку саме дію або обіцянку я оцінюю? Які факти підтверджені незалежно? Чи маю дані про мотиви, чи висуваю гіпотезу? Чи допускаю, що посадовець може діяти з кількох мотивів водночас? Який доказ змінив би мою оцінку? Ці запитання перетворюють загальну підозру на твердження, яке можна перевіряти.
Вимога відкритих бюджетів, прозорих процедур, декларування конфліктів інтересів, належного розгляду звернень і незалежного контролю є практикою громадянської відповідальності. Вона не потребує ані довірливого прийняття кожної заяви, ані припущення про тотальну моральну неспроможність політичних діячів. Доказовий підхід дозволяє одночасно визнавати реальні зловживання та оцінювати добросовісні рішення за їхніми результатами.
Для редакцій, освітніх програм і дослідницьких проєктів це означає необхідність чітко розділяти: установлену подію, її наслідки, твердження про мотив, джерело цього твердження та ступінь його підтвердження. Пояснення процедур, змісту політики й механізмів підзвітності допомагає громадянам робити предметні висновки. Експериментальні та метааналітичні результати щодо новинного обрамлення de Vreese (2004) і Zoizner (2021) дають підстави уважно ставитися до надмірного висвітлення політики лише як гри амбіцій.
Методологічні обмеження та відкриті питання
По-перше, частина емпіричної літератури використовує показники політичної довіри, недовіри й цинізму як близькі замінники. Це збільшує ризик того, що результати різних досліджень описують неоднакові психологічні явища. Концептуальні огляди de Vreese (2008) та Citrin і Stoker (2018) прямо показують важливість уточнення визначень і об’єктів оцінювання.
По-друге, поперечні опитування не дають змоги відділити причину від наслідку. Негативний досвід інституцій може підсилювати цинізм, а людина з попередньо сформованим цинічним переконанням може частіше помічати й запам’ятовувати негативні приклади. Дослідження Abts та колег (2024) спеціально визнає проблему можливого зворотного впливу.
По-третє, експерименти з новинними матеріалами краще виявляють локальний причинний ефект формату повідомлення, але його тривалість, сила в реальному інформаційному середовищі та повторюваність в інших країнах залишаються окремими питаннями. Тимчасове зростання цинізму після одного сюжету не рівнозначне багаторічній зміні громадянських переконань.
По-четверте, дослідження мають вимірювати не лише політичні оцінки, а й поведінку: участь у виборах, звернення до установ, перевірку політичної інформації, громадський контроль і підтримку демократичних процедур. Результати Devine (2024), Zoizner (2021) та попереднього синтезу Qiu та колег (2026) застерігають від універсальної формули «більше цинізму — менше участі».
По-п’яте, залишається важливим питання межі між реалістичним сприйняттям політичних ризиків та негнучким переконанням про корисливість будь-якого політичного рішення. Відповідь неможливо отримати з одного опитувального пункту. Потрібні поєднання експериментів, лонгітюдних спостережень, дослідження реальних інституційних практик і порівняння культурних контекстів.
Поширені запитання
Що таке політичний цинізм простими словами?
Це звичка сприймати дії політиків та державних інституцій передусім як спробу отримати особисту або групову вигоду. Центральним є припущення про приховані корисливі мотиви, часто узагальнене на багатьох політичних діячів.
Чи означає політичний цинізм, що людина не довіряє владі?
Цинізм часто супроводжується недовірою, але містить додаткове судження про мотиви. Недовіра може стосуватися недостатньої компетентності або конкретного порушення, тоді як цинізм приписує політикам систематичну корисливість і нещирість.
Чим цинізм відрізняється від здорового скепсису?
Скепсис вимагає підтверджень і допускає перегляд висновку. Цинічне судження часто заздалегідь передбачає обман незалежно від того, які докази з’являються. Критично оцінювати політику можна без узагальнень про мотиви всіх її учасників.
Чи є політичний цинізм психічним розладом?
Політичний цинізм є дослідницьким поняттям політичної психології. Його не визначають як окремий клінічний діагноз, а згода з цинічними твердженнями не є підставою для психіатричних висновків щодо людини чи соціальної групи.
Чи завжди цинічні люди уникають виборів і протестів?
Ні. Дослідження дають неоднорідну картину. Цинічне ставлення може поєднуватися з дистанціюванням від партій, контролем влади або іншими формами громадянської активності. Напрям і сила зв’язку залежать від контексту, форми участі та інших психологічних чинників.
Чи можуть новини посилювати політичний цинізм?
Так, експерименти й метааналізи підтверджують, що акцентування лише на політичній грі та боротьбі за рейтинги може підсилювати цинічне сприйняття. Ефекти відрізняються між аудиторіями й ситуаціями; зростання цинізму саме по собі не доводить зменшення політичної участі.
Чи можна за низькою довірою до парламенту визначити рівень цинізму в Україні?
Ні. Для вимірювання політичного цинізму потрібні окремі запитання про приписувані мотиви, нещирість і корисливість, валідовані для українського контексту. Опитування про довіру характеризують інший, хоча й пов’язаний вимір політичного ставлення.
Висновок
Політичний цинізм — це спосіб інтерпретації політичного життя, у якому припущення про власну вигоду й приховані мотиви діячів стає узагальненим поясненням рішень та інституційних процесів. Його необхідно вивчати поряд із довірою, досвідом справедливості, відчуттям громадянської дієвості, соціальною належністю та особливостями інформаційного середовища. Наукові дані переконливо підтверджують вплив окремих форматів політичного висвітлення на цинічні оцінки, але зв’язки з громадянською участю залишаються різноманітними. Практична відповідь на політичну невизначеність полягає в перевірці фактів, прозорості рішень, відповідальності інституцій і здатності громадян переглядати свої судження на підставі доказів.
Пов’язані статті
Поглибити розуміння теми допоможуть «Психологія демократії: участь, норми та прийняття незгоди», де розглянуто інституційні норми та ставлення до незгоди; «Політична довіра: що визначає довіру до держави та інституцій», яка пояснює окремий конструкт довіри; «Політична поляризація: причини, види та суспільні наслідки», присвячена міжгруповим протистоянням; «Політична психологія: предмет, методи та ключові напрями», що пов’язує ці питання із загальною наукою про політичну поведінку. Для відмежування загального міжособистісного ставлення корисна стаття «Цинічність: що це таке, чому виникає і як впливає на стосунки».
Джерела
Abts, K., Van Den Abbeele, J., Meeusen, C., & Meuleman, B. (2024). The intergroup dynamics of political cynicism: How perceived discrimination, outsiderness, and social capital relate to political cynicism among Moroccan and Turkish Belgians. Frontiers in Sociology, 9, 1437835. https://doi.org/10.3389/fsoc.2024.1437835
Cappella, J. N., & Jamieson, K. H. (1996). News frames, political cynicism, and media cynicism. The Annals of the American Academy of Political and Social Science, 546, 71–84. https://doi.org/10.1177/0002716296546001007
Citrin, J., & Stoker, L. (2018). Political trust in a cynical age. Annual Review of Political Science, 21, 49–70. https://doi.org/10.1146/annurev-polisci-050316-092550
de Vreese, C. H. (2004). The effects of strategic news on political cynicism, issue evaluations, and policy support: A two-wave experiment. Mass Communication & Society, 7(2), 191–214. https://doi.org/10.1207/s15327825mcs0702_4
de Vreese, C. H. (2008). Political cynicism. In The International Encyclopedia of Communication. https://doi.org/10.1002/9781405186407.wbiecp055
de Vreese, C. H., & Elenbaas, M. (2008). Media in the game of politics: Effects of strategic metacoverage on political cynicism. The International Journal of Press/Politics, 13(3). https://doi.org/10.1177/1940161208319650
Devine, D. (2024). Does political trust matter? A meta-analysis on the consequences of trust. Political Behavior, 46, 2241–2262. https://doi.org/10.1007/s11109-024-09916-y
Jackson, D. (2011). Strategic media, cynical public? Examining the contingent effects of strategic news frames on political cynicism in the United Kingdom. The International Journal of Press/Politics, 16(1). https://doi.org/10.1177/1940161210381647
Кондов, К. В. (2025). Динаміка довіри українців до політичних інститутів в умовах війни (2022–2025 рр.). Український соціум, 3(94), 99–114. https://doi.org/10.15407/socium2025.03.099
Krouwel, A., & Abts, K. (2007). Varieties of Euroscepticism and populist mobilization: Transforming attitudes from mild Euroscepticism to harsh Eurocynicism. Acta Politica, 42, 252–270. https://doi.org/10.1057/palgrave.ap.5500187
Pattyn, S., Van Hiel, A., Dhont, K., & Onraet, E. (2012). Stripping the political cynic: A psychological exploration of the concept of political cynicism. European Journal of Personality, 26(6), 566–579. https://doi.org/10.1002/per.858
Qiu, Y., Zhou, X., & Liu, M. (2026). Political cynicism in the digital era: A systematic review and meta-analysis. Conference paper, 76th International Communication Association Conference. https://scholars.hkbu.edu.hk/en/publications/political-cynicism-in-the-digital-era-a-systematic-review-and-met/
Центр Разумкова. (2025). Оцінка ситуації в країні, довіра до соціальних інститутів, політиків і посадових осіб, ставлення до виборів в умовах війни (лютий–березень 2025 року). https://razumkov.org.ua/en/research-areas/domestic-and-legal-policy/assessment-of-the-situation-in-the-country-trust-in-social-institutions-politicians-officials-and-public-figures-attitude-to-elections-during-the-war-belief-in-victory-february-march-2025
Zoizner, A. (2021). The consequences of strategic news coverage for democracy: A meta-analysis. Communication Research, 48(1), 3–25. https://doi.org/10.1177/0093650218808691