Перша і друга сигнальні системи: що це за Павловим і як їх оцінює сучасна наука

3 вер.

Читати 7 хв

Оновлено: 2 дні тому

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 3 вересня 2026 · Редакційна політика

Перша і друга сигнальні системи — поняття з пізньої фізіологічної програми Івана Павлова, якими він намагався пояснити два рівні сигналізації у вищій нервовій діяльності. Першою сигнальною системою Павлов називав безпосередні чуттєві сигнали предметів і подій — те, що організм бачить, чує, відчуває та з чим навчається пов’язувати наслідки. Другою сигнальною системою він називав мовні сигнали, передусім слова, які можуть позначати інші сигнали, предмети, дії та відношення між ними.

Історично це була спроба продовжити експериментальну логіку умовних рефлексів до людської мови й абстрактного мислення. Вона сильно вплинула на радянську фізіологію та психологію, але сучасна нейронаука не використовує «першу» і «другу» сигнальні системи як буквальну анатомічну карту мозку. Сьогодні мову, значення, символічне навчання та мислення пояснюють через взаємодію багатьох спеціалізованих і загальних нейронних мереж.

Що таке сигнальні системи у Павлова

Павловська ідея виросла з досліджень умовних рефлексів. У лабораторній процедурі нейтральний спочатку сигнал може набути значення, якщо досвід робить його надійним передвісником іншої події. На цій основі Павлов розглядав діяльність великих півкуль як систему аналізу й сигналізації, що допомагає організму пристосовуватися до мінливого середовища.

Коли Павлов перейшов від тваринних експериментів до питання про людську поведінку, він увів додаткове розрізнення. Безпосередні подразники та їхні ознаки утворювали те, що він назвав першою сигнальною системою. Мова створювала інший рівень: слово могло сигналізувати не лише про конкретний предмет перед очима, а й про цілий клас предметів, відсутню подію, правило або відношення. Цей мовний рівень він назвав другою сигнальною системою.

Перша сигнальна система: безпосередні сигнали дійсності

У павловській термінології перша сигнальна система пов’язана з безпосередніми сенсорними ознаками реальності. Запах їжі, звук кроків, вигляд небезпеки, світло, температура, дотик або положення тіла можуть набувати сигнального значення завдяки природженим реакціям і досвіду. Для Павлова саме цей рівень був спільною основою поведінки людей і тварин.

Важливо не перетворювати цю формулу на твердження, що тварини реагують лише механічно. Сучасна порівняльна психологія показує складні форми навчання, пам’яті, категоризації, соціальної комунікації та прийняття рішень у багатьох видів. «Перша сигнальна система» — історична категорія павловської моделі, а не сучасний перелік меж тваринного пізнання.

Друга сигнальна система: слова як «сигнали сигналів»

Найвідоміша павловська формула описує слово як «сигнал сигналів». Ідея така: слово не зобов’язане бути безпосередньою ознакою предмета. Воно може позначати сам предмет, його властивість, дію, відношення або цілу категорію досвіду. Завдяки цьому мовний сигнал здатний організовувати поведінку навіть тоді, коли позначуваного об’єкта немає перед людиною.

Наприклад, слово «вогонь» може викликати орієнтацію, очікування або підготовку до дії без реального полум’я в полі зору. Але в людській мові значення слова не зводиться до однієї умовної реакції. Воно залежить від мовної системи, контексту, граматики, попереднього знання, наміру співрозмовника й ситуації. Саме тут межа між історичною павловською аналогією та сучасною наукою стає особливо важливою.

Чому слово може стати сигналом

Слова справді можуть набувати поведінкового значення через навчання. Дитина багаторазово чує назви предметів у певних ситуаціях, співвідносить мовні форми з подіями, діями, людьми й наслідками. У дорослого мовні інструкції можуть змінювати очікування та поведінку ще до безпосереднього досвіду з подією.

Це робить павловську інтуїцію про сигнальну функцію слова історично плідною. Проте сучасна наука розрізняє асоціативне навчання, статистичне навчання, формування понять, семантичну пам’ять, синтаксичну обробку, прагматику та інші механізми. Мова не є одним великим умовним рефлексом, а слово не має фіксованої реакції, яку воно автоматично запускає.

Чим друга сигнальна система відрізняється від простої реакції на звук

Звукова форма слова сама по собі ще не робить його «другосигнальним» у павловському сенсі. Вирішальним було те, що мовний знак представляє інші сигнали та дозволяє узагальнювати. Одна й та сама акустична послідовність може бути незрозумілим шумом для людини, яка не знає мови, і змістовним повідомленням для носія цієї мови.

Це також показує, чому другу сигнальну систему не варто ототожнювати з одним слуховим каналом. Люди опрацьовують мову в усній, письмовій і жестовій формах. Сучасні дослідження описують мовну мережу як значною мірою незалежну від конкретної сенсорної модальності: ключовим є опрацювання мовної структури й значення, а не просто сприйняття звуку.

Узагальнення і абстракція в павловській моделі

Павлов пов’язував другу сигнальну систему зі здатністю людини виходити за межі одиничного чуттєвого випадку. Слово дозволяє об’єднати різні екземпляри в категорію: «дерево» стосується не одного конкретного дерева, а безлічі можливих об’єктів. Так само мовні конструкції можуть позначати відношення, час, можливість, причину або правило.

У цьому сенсі павловська модель намагалася дати фізіологічну мову для того, що психологія описує як узагальнення й абстракцію. Але сучасні когнітивні науки не виводять усі ці процеси з єдиного механізму другої сигнальної системи. Формування понять, семантика, робоча пам’ять, когнітивний контроль і міркування мають частково різні нейронні та обчислювальні механізми.

Перша і друга системи — не два окремі «поверхи мозку»

Популярне пояснення інколи малює першу й другу сигнальні системи як дві чітко відокремлені анатомічні структури. У Павлова це було функціональне розрізнення способів сигналізації в межах його теорії вищої нервової діяльності, а не опис двох самостійних органів мозку.

Так само некоректно механічно прирівнювати першу систему до правої півкулі, а другу — до лівої. У більшості людей ключові мовні мережі справді мають виражену лівобічну латералізацію, але мовлення, сприйняття голосу, просодія, контроль, пам’ять і семантичні знання залучають ширші двобічні та взаємопов’язані системи. Сучасна нейронаука не підтверджує просту формулу «одна півкуля = одна сигнальна система».

Що Павлов сформулював у 1930-х роках

Історик психології Георгій Віндгольц показав, що Павлов чітко сформулював концепцію другої сигнальної системи у 1930-х роках. Вона стала пізнім розширенням його програми умовних рефлексів на людську мову. Павлов розрізняв сигнали конкретної дійсності та мовні, символічні сигнали, які дозволяють абстрагуватися від безпосередньої ситуації.

Водночас Віндгольц підкреслював принципову межу: Павлов і його школа не створили розгорнутої теорії засвоєння мови через зумовлення і не дали моделі, яка стала основою сучасної лінгвістики. Тому коректна історична формула звучить так: Павлов запропонував впливову фізіологічну концепцію мовної сигналізації, але ця концепція не є сучасною загальною теорією мови.

Павлов, мова і Лурія

Павловська фізіологія стала важливим інтелектуальним середовищем для радянських досліджень мовлення й мозку. Олександр Лурія працював уже в іншій науковій логіці: його нейропсихологія аналізувала складні функціональні системи, синдроми після локальних уражень мозку та взаємодію різних компонентів мовної діяльності.

Тому Лурію не слід подавати як простого продовжувача «другої сигнальної системи». Історичний вплив Павлова існував, але луріанська нейропсихологія створила власну систему понять і методів. Пізніша нейронаука мови пішла ще далі — до нейровізуалізації, електрофізіології, обчислювальних моделей і точнішого картування мовних мереж.

Що сучасна нейронаука мови пояснює інакше

Сучасна нейронаука не шукає одну структуру, яка була б «другою сигнальною системою». Дослідження описують ядро мовної мережі переважно в лівих лобових і скроневих ділянках, яке вибірково залучається до мовної обробки та взаємодіє з системами слухового й зорового сприйняття, моторного контролю, пам’яті, знань і загального мислення.

Інша впливова рамка — двопотокова модель мовлення. Вона розрізняє, спрощено, вентральні шляхи, важливі для переходу від звукової форми до значення, і дорсальні шляхи, важливі для зв’язку між звуком та артикуляційними представленнями. Навіть ця модель не є еквівалентом павловських двох систем: вона описує нейронні маршрути обробки мовлення, а не поділ усієї поведінки на безпосередню та словесну сигналізацію.

Точні межі мовної мережі й ступінь її спеціалізації залишаються предметом активної дискусії. Це нормальний стан сучасної науки: різні методи дають різний масштаб опису. Спільним є те, що мову розглядають як результат роботи розподілених взаємодіючих систем, а не як один павловський механізм.

Чи існують перша і друга сигнальні системи у сучасній науці

Як історичні терміни — так. Вони потрібні, щоб точно розуміти павловську теорію вищої нервової діяльності, її вплив на психологію та історію фізіології мовлення. У сучасних українських навчальних текстах ці поняття також зберігаються як частина історії психофізіології.

Як універсальна сучасна нейронаукова модель — ні. Дослідники не діагностують «силу другої сигнальної системи» як окрему біологічну властивість і не використовують дві системи як достатню класифікацію мовних чи когнітивних механізмів. Для опису мови застосовують поняття мовних мереж, семантичних і фонологічних процесів, нейронних шляхів, пам’яті, когнітивного контролю та навчання.

Сигнальні системи і вища нервова діяльність

У павловській архітектурі перша й друга сигнальні системи є частиною ширшої моделі вищої нервової діяльності. Умовні рефлекси давали експериментальний метод вивчення того, як сигнали набувають значення, а сигнальні системи були спробою описати різницю між безпосередньою сигналізацією та специфічною роллю мови в людини.

Саме тому окрему сторінку про сигнальні системи варто читати разом із матеріалами про вищу нервову діяльність, умовний рефлекс і класичне зумовлення. Вони належать до одного історичного павловського комплексу, але відповідають на різні питання: ВНД — про загальну фізіологічну програму, умовний рефлекс — про набутий сигнальний зв’язок, класичне зумовлення — про сучасну ширшу парадигму навчання, а сигнальні системи — про павловське розрізнення безпосередніх і мовних сигналів.

Типові помилки у поясненні сигнальних систем

Перша помилка — вважати, що перша сигнальна система є «тваринною частиною мозку», а друга — «людською частиною». Павлов говорив про типи сигналізації, а не про два органи.

Друга — ототожнювати другу сигнальну систему з лівою півкулею. Латералізація мови реальна, але мовна функція розподілена між багатьма ділянками й мережами.

Третя — вважати будь-яке слово простим умовним стимулом із фіксованою реакцією. Значення слова залежить від системи мови та контексту й не зводиться до одного рефлексу.

Четверта — подавати павловське розрізнення як чинну повну теорію мови та мислення. Його значення сьогодні передусім історичне й концептуальне.

П’ята — робити з другої сигнальної системи тест інтелекту, «тип мозку» або клінічний діагноз. Для таких висновків це поняття не призначене.

Головне

Перша і друга сигнальні системи — це павловське історичне розрізнення між безпосередніми сенсорними сигналами реальності та мовними «сигналами сигналів». Воно було спробою включити людську мову й абстракцію в фізіологічну програму вищої нервової діяльності.

Сильна сторона цієї ідеї — увага до того, що сигнали набувають значення і можуть організовувати поведінку, а мовні знаки дозволяють діяти щодо відсутніх, узагальнених і символічно представлених подій. Межа моделі — спроба пояснити надзвичайно складну мовну й когнітивну систему через понятійний апарат павловської фізіології. Сучасна наука зберігає питання про сигнал, передбачення, значення й навчання, але відповідає на нього через значно детальніші моделі мозкових мереж і когнітивних процесів.