Орієнтування уваги: як ми переміщуємо фокус без руху очей

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 20 вересня 2026 · Редакційна політика

Орієнтування уваги — це перенесення пріоритету обробки на певне місце, об’єкт або сигнал. У зоровому просторі людина може спрямувати увагу праворуч, ліворуч чи на периферичний об’єкт, продовжуючи дивитися в центральну точку. Саме цю здатність називають прихованим, або covert, орієнтуванням: напрямок уваги змінюється без явного переведення погляду.

Це одна з базових функцій уваги, але не вся увага загалом. Орієнтування відповідає на питання «де або на що зараз надати пріоритет?», тоді як стійкість, виконавчий контроль і концентрація описують інші аспекти керування обробкою інформації. У сучасній когнітивній науці орієнтування досліджують за часом реакції, точністю розрізнення, рухами очей, нейровізуалізацією та нейрофізіологічними методами.

Що таке орієнтування уваги

У класичній і сучасній літературі orienting of attention означає вибір джерела сенсорної інформації або просторової позиції для пріоритетної обробки. У впливовій мережевій рамці Стівена Петерсена і Майкла Познера орієнтування виділяється поряд із системами пильності та виконавчого контролю; автори описують його як здатність пріоритизувати сенсорний вхід шляхом вибору модальності або місця. Огляд Petersen & Posner (2012) підкреслює, що цей процес реалізується мережею взаємодіючих ділянок, а не одним «центром уваги».

Просторове орієнтування особливо зручно вивчати у зорі. Якщо людина фіксує погляд на хрестику в центрі екрана, дослідник може подати сигнал, що робить одну периферичну позицію важливішою. Навіть без саккади до цієї позиції подальша ціль часто розпізнається швидше або точніше. Цей принцип став основою великої експериментальної традиції, яку систематизував Майкл Познер у класичній роботі 1980 року.

Як ми переміщуємо фокус без переведення погляду

Зір має виразну просторову структуру: найвища гострота припадає на невелику центральну ділянку сітківки, тому в повсякденному житті ми часто переводимо очі на важливий об’єкт. Проте система уваги може змінити пріоритет ще до руху очей або взагалі без великої саккади. У такому разі погляд і увага тимчасово «розходяться»: очі залишаються спрямованими на одну позицію, а обробка посилюється в іншій.

Огляд Маріси Карраско Visual attention: the past 25 years узагальнює десятиліття психофізичних даних про приховану просторову увагу. В експериментах вона змінює ефективність розрізнення, чутливість до контрасту та просторову роздільну здатність у пріоритетній позиції. Це не означає, що увага буквально «підсвічує» ділянку світу; метафора прожектора корисна для інтуїції, але реальна селекція залежить від задачі, масштабу простору, очікувань і властивостей стимулу.

Важливе уточнення до фрази «без руху очей»: під час фіксації очі не стають фізично нерухомими. Виникають дуже малі мимовільні рухи, зокрема мікросакади. Сучасний огляд Gu та співавт. (2024) показує тісний зв’язок мікросакад зі змінами зовнішньої та внутрішньої уваги. Тому прихована увага означає відсутність явного переведення погляду на ціль, а не абсолютну нерухомість очей.

Приховане і явне орієнтування

Явне, або overt, орієнтування включає рух очей, голови чи тіла до джерела інформації. Приховане, або covert, орієнтування змінює пріоритет обробки без такого видимого переведення погляду. У реальній поведінці ці способи постійно взаємодіють: перед саккадою увага часто зміщується до майбутньої точки фіксації, а іноді людина коротко оцінює периферичну подію, не дивлячись прямо на неї.

Тісний зв’язок між увагою й окоруховою системою породив премоторну теорію уваги, за якою просторове орієнтування розглядалося як наслідок підготовки руху. Сучасні дані підтримують зв’язок, але не повну тотожність цих процесів. Smith & Schenk (2012) у критичному огляді показали, що підготовка руху та просторове орієнтування можуть дисоціювати, особливо для ендогенної уваги. У 2024 році Познер також підсумував дані, згідно з якими приховане орієнтування може виникати окремо від механізмів саккад. Posner (2024)

Особливо наочний аргумент дають спостереження за людьми з тяжкими обмеженнями керування поглядом: переваги екзогенного просторового орієнтування можуть зберігатися навіть тоді, коли звичайна програма руху очей суттєво порушена. Carrasco (2020) розглядає ці результати як важливі для відокремлення прихованої уваги від простого програмування саккад.

Ендогенне орієнтування: увага за метою та очікуванням

Ендогенне орієнтування запускається інформацією, яку людина використовує відповідно до мети, правила або очікування. Типовий приклад — центральна стрілка біля точки фіксації: вона сама не з’являється в цільовій периферичній позиції, але повідомляє, де з більшою ймовірністю виникне стимул. Щоб скористатися підказкою, потрібно інтерпретувати її значення й перенести пріоритет у вказане місце.

Ендогенна увага часто описується як «довільна», але це слово може бути надто широким. У лабораторних задачах ключове те, що сигнал працює через правило та очікування, а не просто через фізичну появу в периферії. Ефект залежить від того, наскільки підказка інформативна, скільки часу є між нею і ціллю, чи має учасник стимул дотримуватися правила та якою є сама задача.

Екзогенне орієнтування: коли подія перехоплює просторовий пріоритет

Екзогенне орієнтування виникає, коли помітна подія в певному місці швидко надає цій позиції перевагу. У класичній схемі коротке спалахування рамки на периферії може тимчасово притягнути увагу навіть тоді, коли воно мало що повідомляє про майбутню ціль. Такий ефект зазвичай розгортається швидше, ніж використання символічної центральної підказки.

Проте екзогенне не варто перетворювати на синонім повністю автоматичного й незалежного від контексту процесу. Цілі, очікування та властивості задачі можуть змінювати те, які стимули захоплюють пріоритет і наскільки сильним буде ефект. Chica, Bartolomeo & Lupiáñez (2013) оглянули поведінкові й нейронні дані та дійшли висновку, що ендогенне й екзогенне орієнтування мають частково відмінні характеристики та частково розділені, але перекривні мозкові контури.

Парадигма Познера: як вимірюють приховане орієнтування

Найвідоміший експериментальний інструмент — парадигма просторових підказок Познера (spatial cueing). Учасник дивиться на центральну точку й намагається не переводити очі. Перед появою цільового стимулу подається підказка. Вона може бути центральною й символічною або периферичною. Після короткої затримки ціль з’являється в одному з можливих місць, а дослідник вимірює час реакції, точність виявлення чи якість розрізнення.

Валідна підказка

Валідна підказка вказує на те місце, де справді з’являється ціль. Якщо увага встигла орієнтуватися відповідно до сигналу, обробка цілі часто має перевагу: відповідь може бути швидшою, а в перцептивних задачах — точнішою. Саме різниця між умовами дозволяє зробити прихований зсув уваги видимим у поведінкових даних.

Невалідна підказка

Невалідна підказка спрямовує пріоритет в одну позицію, а ціль з’являється в іншій. Тоді системі доводиться відмовитися від попередньої орієнтації та перенести увагу. Реакція часто сповільнюється відносно валідної або нейтральної умови. У класичній термінології говорять про витрати невалідної підказки та переваги валідної.

Нейтральна умова

Нейтральна підказка не надає одній позиції просторової переваги й служить орієнтиром для порівняння. Важливо, що конкретний розмір «переваги» чи «вартості» не є універсальною константою: він залежить від типу сигналу, інтервалу між підказкою і ціллю, кількості позицій, складності розрізнення, вимог до відповіді та контролю рухів очей.

Карраско у своєму огляді прихованої уваги показує, що центральні та периферичні підказки не можна просто міняти місцями: для ендогенного й екзогенного орієнтування використовують різні часові параметри, щоб обидва механізми мали шанс проявитися. Через це результати конкретної задачі з просторовими підказками завжди треба читати разом із дизайном експерименту.

Що таке гальмування повернення

При дуже коротких інтервалах периферична підказка часто дає перевагу щойно позначеній позиції. За довших інтервалів картина може змінитися: відповідь на ціль у раніше стимульованому місці стає повільнішою, ніж на ціль у новому місці. Це явище називають гальмуванням повернення, або inhibition of return.

Популярне пояснення стверджує, що такий механізм допомагає не повертатися без потреби до вже перевірених місць під час пошуку. Це правдоподібна функціональна інтерпретація, але сучасна література не зводить IOR до одного простого механізму. Dukewich & Klein (2015) показують, що під назвою inhibition of return об’єднувалися ефекти з різними умовами виникнення й різними теоретичними поясненнями. Тому IOR краще описувати як сімейство добре відтворюваних феноменів, механізм яких залежить від задачі.

Що орієнтування змінює у сприйманні

Орієнтування не лише скорочує час натискання кнопки. Коли просторовій позиції надано пріоритет, у ній може покращуватися розрізнення слабких або близьких за ознаками стимулів, змінюватися контрастна чутливість і просторова роздільна здатність. Саме тому просторову увагу досліджують не тільки як «швидше помітив», а як механізм, що модулює ранні та пізні етапи зорової обробки. Узагальнення цих психофізичних результатів подано в Carrasco (2011).

Водночас твердження, що увага завжди робить стимул суб’єктивно яскравішим, більшим або «реальнішим», було б надто широким. Ефекти на суб’єктивний вигляд залежать від парадигми та способу вимірювання, а частина завдань чутлива до критерію відповіді. Найнадійніший висновок полягає в тому, що просторове орієнтування систематично змінює пріоритет сенсорної обробки та поведінкову ефективність у відповідних задачах.

Мозкові мережі орієнтування уваги

Сучасна нейронаука не описує орієнтування як функцію однієї ділянки. Fiebelkorn & Kastner (2020) узагальнюють дані про мережу, що включає фронтальні й тім’яні ділянки кори, а також підкіркові структури, зокрема верхні горбки чотиригорбкового тіла та пульвінар таламуса. Внесок окремих вузлів змінюється в часі й залежить від того, чи потрібно встановити пріоритет, підтримати його, відфільтрувати конкуренцію або переорієнтуватися.

Одна з найвпливовіших моделей розрізняє дорсальну фронтопарієтальну мережу, пов’язану з цілеспрямованою селекцією, та вентральну мережу, особливо чутливу до поведінково значущих і несподіваних подій. Corbetta & Shulman (2002) запропонували цю рамку як спосіб описати взаємодію цілеспрямованого та стимул-зумовленого контролю.

Подальша робота розвинула модель переорієнтування: Corbetta, Patel & Shulman (2008) описують взаємодію вентральної системи, яка допомагає перервати поточний стан при появі важливої події, і дорсальної системи, що бере участь у виборі та зв’язуванні стимулів з відповідями. Це впливова нейрокогнітивна рамка, але не остаточна карта з жорстко ізольованими модулями: сучасні огляди підкреслюють перекриття, динамічність і залежність від конкретної задачі.

Орієнтування і рухи очей: зв’язок без повної тотожності

У природному баченні увага й погляд часто рухаються разом. Перед тим як очі здійснюють саккаду, обробка майбутньої точки фіксації зазвичай отримує пріоритет. Це робить окорухову систему важливою частиною дослідження просторової уваги й пояснює, чому в лабораторних експериментах так важливо контролювати фіксацію.

Проте з цього не випливає, що прихована увага є лише «саккадою, яку не виконали». Дані про дисоціацію ендогенної уваги й моторної підготовки, про збережені переваги уваги за тяжкого обмеження рухів очей та про окремі нейронні компоненти підтримують складнішу картину. У сучасній літературі коректніше говорити про тісно пов’язані системи, які можуть координуватися, але не є функціонально тотожними.

Новіші електрофізіологічні дані також перевіряють межі премоторного пояснення. У дослідженні Więcławski & Paszulewicz (2026) учасники виконували зоровий пошук за умов, коли частина поля зору лежала поза ефективним діапазоном саккад; автори не виявили передбаченого премоторною теорією зменшення N2pc і трактують результат як свідчення того, що прихована селекція не є жорстко обмеженою можливістю виконати саккаду. Це одне сучасне дослідження, тому воно доповнює, а не закриває дискусію.

Мікросакади додають ще один рівень. Вони часто змінюють частоту й напрямок у зв’язку з прихованими зсувами уваги, тому eye tracking може виявляти сліди орієнтування навіть під час формальної фіксації. Це не скасовує covert attention: мікросакада не рівнозначна явному переведенню погляду на периферичну ціль, а її зв’язок з увагою сам є предметом активних досліджень. Gu et al. (2024)

Орієнтування, селективна увага і вибіркове сприйняття

Орієнтування входить до ширшої проблеми селекції. Воно визначає, де або який сигнал має отримати пріоритет. Селективна увага ширше охоплює конкуренцію між джерелами інформації, а вибіркове сприйняття описує те, як частина доступної інформації отримує перевагу у сприйманні та інтерпретації. Ці поняття перетинаються, але не є взаємозамінними.

Історичні моделі ранньої селекції, зокрема фільтраційна модель уваги Бродбента, ставили питання про те, на якому етапі конкурентна інформація відсіюється. Просторове дослідження з просторовими підказками ставить інше питання: як пріоритет переміщується до певної позиції та які поведінкові наслідки має цей зсув. Обидві лінії дослідження описують селективність, але на різних рівнях.

Чим орієнтування відрізняється від концентрації

Концентрацією зазвичай називають стійке підтримання пріоритету на задачі чи об’єкті. Орієнтування може відбуватися за частки секунди: увага зміщується до нового місця, після чого пріоритет може знову змінитися. Людина здатна добре орієнтуватися на раптові події, але погано підтримувати довгу концентрацію, або навпаки — довго працювати з текстом і водночас повільно переорієнтовуватися на несподіваний сигнал.

Тому практичні поради на кшталт «просто тренуйте увагу» часто змішують різні функції. Тренування конкретної задачі з просторовими підказками може покращити роботу саме з цією задачею, але з цього не випливає універсальне посилення всіх форм уваги. Для проблем зі стійким фокусом доречніший окремий матеріал про концентрацію уваги.

Чому ми інколи не помічаємо те, що є перед очима

Орієнтування показує фундаментальний принцип: дивитися в певний бік і надавати інформації пріоритет — не одне й те саме. Людина може фіксувати очі на сцені й не обробити важливу подію достатньо глибоко, якщо увага зайнята іншою задачею. Це один із мостів до феномена неуважної сліпоти, коли помітний, але неочікуваний стимул може залишитися непоміченим за високого навантаження на увагу.

Однак неуважна сліпота і covert orienting — різні явища. У парадигмі просторових підказок дослідник маніпулює просторовим пріоритетом і вимірює його наслідки. У неуважній сліпоті головне питання полягає в тому, чому стимул, що фізично потрапив у поле зору, не став частиною звіту або усвідомленого помічання. Не слід використовувати одне як повне пояснення іншого.

Від чого залежить сила ефекту орієнтування

Ефект підказки змінюється разом із валідністю сигналу. Якщо центральна стрілка часто прогнозує правильну позицію, її вигідно використовувати; якщо вона випадкова, стратегія може змінитися. Для периферичних сигналів важливі фізична виразність, тривалість, розташування та часовий інтервал до цілі.

Велику роль відіграє інтервал між підказкою і ціллю. Екзогенне захоплення може проявлятися швидко й згодом слабшати або переходити в гальмування повернення. Ендогенне орієнтування за символічною підказкою зазвичай потребує більше часу для інтерпретації правила та встановлення просторового пріоритету.

Результат також залежить від того, що саме вимірюють: просте виявлення, локалізацію, дискримінацію орієнтації, контраст, ідентифікацію, точність чи час реакції. Відмінності в моторній відповіді можуть змінювати реакційний час, тому сильні експерименти поєднують кілька показників і контролюють компроміс між швидкістю й точністю.

Нарешті, важливий контроль очей. Якщо учасник непомітно перевів погляд у підказане місце, дослідник уже вимірює суміш прихованого й явного орієнтування. Саме тому сучасні лабораторії часто використовують айтрекінг (eye tracking) або суворі критерії фіксації, а результати старих робіт читають з урахуванням доступних на той час методів.

Науковий статус і межі узагальнення

Існування прихованого просторового орієнтування та ефектів просторових підказок належить до добре встановлених результатів експериментальної психології. Багаторічні огляди — від Posner (2016) до Posner (2024) — показують, як первинна реакційно-часова парадигма була розширена психофізикою, нейровізуалізацією, дослідженнями розвитку та нейрофізіологією.

Водночас окремі теоретичні пояснення лишаються предметом дискусії. Немає підстав перетворювати дорсальну/вентральну схему на незмінну анатомічну карту, ендогенне/екзогенне — на абсолютну пару «свідоме/автоматичне», а премоторну теорію — на доведене ототожнення уваги з плануванням руху. Сильна стаття про орієнтування повинна відокремлювати стабільний експериментальний феномен від моделей, що пояснюють його.

Практичне значення

Орієнтування потрібне скрізь, де важливий просторовий пріоритет: під час читання, водіння, спорту, пошуку предмета, стеження за кількома об’єктами та роботи з інтерфейсом. Центральна підказка може допомогти очікуванню, а яскравий периферичний сигнал — швидко перехопити увагу. Саме тому дизайн попереджень і візуальних інтерфейсів має враховувати не лише видимість елемента, а й те, куди в цей момент спрямована увага.

Звідси не випливає проста формула «чим яскравіше — тим краще». Надмірна кількість периферичних сигналів конкурує між собою, провокує зайві переорієнтування й може погіршувати виконання основної задачі. У складному середовищі корисні сигнали повинні бути релевантними, часово доречними й достатньо відмінними від фону.

Орієнтування також пояснює, чому помітний стимул не гарантує, що його побачать вчасно. Під час керування автомобілем, роботи з обладнанням або іншої задачі з високою відповідальністю не варто покладатися на суб’єктивне відчуття «я все бачу». Увага має обмежений пріоритет, а непередбачена подія може вимагати переорієнтування.

Чого орієнтування уваги не означає

Прихована увага не означає, що людина однаково добре бачить усю периферію. Просторова гострота та інші властивості зору змінюються з віддаленням від фовеа, і увага не скасовує анатомічні обмеження сенсорної системи.

Вона також не означає повної нерухомості очей. Навіть під час фіксації є мікрорухи, а перед явною саккадою увага часто готує майбутню точку обробки. Формулювання «без руху очей» у популярному поясненні означає без видимого переведення погляду на ціль.

Орієнтування не є клінічним діагнозом і не дає підстав оцінювати людину за одним домашнім тестом. Відхилення часу реакції можуть залежати від втоми, зору, моторної швидкості, мотивації, розуміння інструкції та десятків інших чинників. Нейропсихологічні висновки потребують валідованих методик і відповідного клінічного контексту.

Нарешті, лабораторний ефект просторових підказок не є універсальним поясненням усіх випадків відволікання. Конфлікт автоматичних відповідей, який демонструє ефект Струпа, стійкість до монотонності, робоча пам’ять і вибір між задачами залучають інші механізми. Увага — система взаємодіючих функцій, а не один «ресурс фокусу».

FAQ

Що таке орієнтування уваги простими словами?

Це перенесення пріоритету на певне місце або сигнал. Наприклад, ви можете дивитися прямо перед собою, але чекати появи руху праворуч і швидше помітити його саме там.

Чи можна звернути увагу на об’єкт, не дивлячись прямо на нього?

Так. Це називають прихованим орієнтуванням уваги. Погляд може лишатися в центральній точці, а просторовий пріоритет зміститися на периферичну позицію. Така здатність експериментально демонструється в парадигмах просторових підказок.

Чим прихована увага відрізняється від периферичного зору?

Периферичний зір — це сенсорна інформація з ділянок сітківки поза центральною фовеальною зоною. Прихована увага — це вибірковий пріоритет, який може бути спрямований на одну частину цієї периферичної інформації. Можна мати доступний периферичний сигнал, але не надати йому достатнього пріоритету.

У чому різниця між ендогенним та екзогенним орієнтуванням?

Ендогенне орієнтування спирається на правило, мету або очікування — наприклад, на значення центральної стрілки. Екзогенне запускається помітною подією в самому просторі — наприклад, коротким периферичним спалахом. У реальній поведінці ці механізми взаємодіють.

Що показує парадигма Познера?

Вона показує наслідки просторового пріоритету за умов контрольованої фіксації. Валідна підказка часто дає перевагу, а невалідна — вимагає переорієнтування. Порівнюючи час реакції й точність, дослідники оцінюють приховані зсуви уваги.

Що таке гальмування повернення?

Це ефект, за якого після певного часу реакція на ціль у нещодавно стимульованій позиції може бути повільнішою, ніж у новій. Явище добре відоме, але його точний механізм залежить від умов експерименту й залишається предметом теоретичної дискусії.

Чи можна натренувати орієнтування уваги?

Практика покращує виконання конкретних завдань, але перенесення на інші види уваги не гарантоване. Для твердження про «загальне тренування уваги» потрібні дані про далеке перенесення ефектів, а не лише кращий результат у тій самій вправі з просторовими підказками.

Пов’язані статті

Увага: що це, як працює, види та властивості уваги — базова канонічна сторінка про системи уваги, їхні функції та відмінності.

Вибіркове сприйняття: що це, як увага фільтрує інформацію і чому ми помічаємо не все — про зв’язок селекції, сприймання, очікувань і контексту.

Концентрація уваги: що це, як працює і як її підтримувати — про стійке підтримання пріоритету, а не короткий просторовий зсув.

Неуважна сліпота: чому ми не помічаємо очевидного, коли увага зайнята — про ситуації, коли видимий стимул не отримує достатньої уваги.

Фільтраційна модель уваги Бродбента: рання селекція, експерименти та критика — історична модель того, як система відбирає конкурентну інформацію.

Ефект Струпа: що це, як працює і що показує про автоматичність читання — інший експериментальний шлях до розуміння конкуренції та когнітивного контролю.

Джерела / References

Carrasco, M. (2011). Visual attention: The past 25 years. Vision Research, 51(13), 1484–1525. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/21549742/

Carrasco, M., & Hanning, N. M. (2020). Visual Perception: Attending beyond the Eyes' Reach. Current Biology, 30(21), R1322–R1324. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/33142103/

Chica, A. B., Bartolomeo, P., & Lupiáñez, J. (2013). Two cognitive and neural systems for endogenous and exogenous spatial attention. Behavioural Brain Research, 237, 107–123. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/23000534/

Corbetta, M., & Shulman, G. L. (2002). Control of goal-directed and stimulus-driven attention in the brain. Nature Reviews Neuroscience, 3(3), 201–215. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/11994752/

Corbetta, M., Patel, G., & Shulman, G. L. (2008). The reorienting system of the human brain: From environment to theory of mind. Neuron, 58(3), 306–324. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC2441869/

Dukewich, K. R., & Klein, R. M. (2015). Inhibition of return: A phenomenon in search of a definition and a theoretical framework. Attention, Perception, & Psychophysics, 77(5), 1647–1658. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/25832184/

Fiebelkorn, I. C., & Kastner, S. (2020). Functional specialization in the attention network. Annual Review of Psychology, 71, 221–249. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/31514578/

Gu, Q., Zhang, Q., Han, Y., Li, P., Gao, Z., & Shen, M. (2024). Microsaccades reflect attention shifts: A mini review of 20 years of microsaccade research. Frontiers in Psychology, 15, 1364939. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/38440250/

Petersen, S. E., & Posner, M. I. (2012). The attention system of the human brain: 20 years after. Annual Review of Neuroscience, 35, 73–89. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC3413263/

Posner, M. I. (1980). Orienting of attention. Quarterly Journal of Experimental Psychology, 32(1), 3–25. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/7367577/

Posner, M. I. (2016). Orienting of attention: Then and now. Quarterly Journal of Experimental Psychology, 69(10), 1864–1875. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC4345129/

Posner, M. I. (2024). Orienting of attention and spatial cognition. Cognitive Processing, 25(Suppl 1), 55–59. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/39123061/

Smith, D. T., & Schenk, T. (2012). The Premotor theory of attention: Time to move on? Neuropsychologia, 50(6), 1104–1114. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/22306518/

Więcławski, W., & Paszulewicz, J. (2026). ERP evidence of attentional selection outside of effective oculomotor range. Experimental Brain Research, 244, 16. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC12727773/