top of page

Психологічна енкциклопедія

Невроз у дітей: що означає цей термін, можливі симптоми та коли потрібна допомога

7 днів тому
Читати 13 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 30 вересня 2026 року · Редакційна політика


«Невроз у дітей» — поширена історична й побутова назва, а не один сучасний діагноз. Батьки можуть уживати її, коли дитина стала тривожнішою, гірше спить, уникає школи, повторює певні дії, має тики, часто скаржиться на живіт або голову, швидко виснажується чи різко змінила поведінку. Такі прояви реальні й іноді потребують допомоги, але сам термін «невроз» не пояснює, що саме відбувається.


Сучасна оцінка починається не з пошуку універсальних «симптомів дитячого неврозу», а з уточнення конкретного явища: коли воно почалося, наскільки заважає дитині, у яких ситуаціях посилюється, чи відповідає віковому етапу розвитку, чи є тілесні або неврологічні причини, а також чи не йдеться про тривожний розлад, обсесивно-компульсивний розлад, тикозний розлад, реакцію на стрес, порушення сну, нейророзвиткову особливість або інший стан.


У клінічних описах і діагностичних вимогах МКХ-11 ВООЗ психічні, поведінкові та нейророзвиткові розлади описуються як конкретні діагностичні категорії. Поняття «дитячий невроз» не виконує роль окремого універсального діагнозу. Тому коректне завдання — перекласти старе або побутове слово на мову конкретних симптомів, функціонального порушення та диференційної діагностики.


Що означає термін «невроз у дітей» сьогодні


Слово «невроз» має довгу історію в медицині та психології. У старій літературі ним могли об’єднувати дуже різні стани: тривогу, фобії, нав’язливості, тілесні скарги, реакції на стрес, порушення сну, деякі рухові або поведінкові прояви. У пострадянському просторі словосполучення «дитячий невроз» досі часто використовується як широке пояснення майже будь-якої емоційної або поведінкової проблеми дитини.


Такий підхід надто нечіткий для сучасної клінічної роботи. На сторінці про невротичний розлад (невроз) ми окремо розбираємо, як історична парасолькова категорія співвідноситься із сучасною класифікацією. Для дитячого віку це особливо важливо: одна й та сама зовнішня поведінка може мати різне значення залежно від віку, розвитку, контексту й супутніх ознак.


Тому фрази «невроз у дітей», «дитячий невроз», «невроз у дитини молодшого шкільного віку» доречно сприймати як пошукову мову батьків. Вони можуть бути добрим початком розмови, але не завершенням діагностики.


Чому за списком симптомів не можна визначити «дитячий невроз»


Популярні списки часто включають дратівливість, плаксивість, страхи, поганий сон, кусання нігтів, тики, енурез, біль у животі, головний біль, заїкання, втому, відмову від школи або нав’язливі рухи. Проблема в тому, що майже кожен із цих проявів є неспецифічним. Він може виникати при різних психічних розладах, нейророзвиткових станах, неврологічних або соматичних захворюваннях, звичайній реакції на зміну середовища чи в межах нормального розвитку.


Діагностично важливим є не сам факт, що дитина боїться, моргає, прокидається вночі або скаржиться на живіт, а структура явища: частота, тривалість, ситуації появи, ступінь контролю, суб’єктивний дискомфорт, вплив на навчання й стосунки, зв’язок з іншими симптомами та дані медичного огляду.


Скринінгові анкети можуть допомогти виміряти вираженість окремих симптомів або вирішити, чи потрібна детальніша оцінка. Вони не перетворюють широкий термін «невроз» на діагноз і не замінюють клінічне обстеження.


Які прояви батьки найчастіше описують словом «невроз»


Тривога, страхи й уникання


У дітей тривога може проявлятися не лише словами «мені страшно». Молодша дитина може чіплятися за дорослого, відмовлятися залишатися сама, не хотіти йти до школи, просити багаторазових запевнень, довго засинати або скаржитися на нудоту й біль у животі перед певною ситуацією. Старша дитина може уникати відповідей біля дошки, зустрічей з однолітками, поїздок, медичних процедур або інших ситуацій, які викликають сильний страх.


Певні страхи є типовою частиною розвитку. Клінічне значення зростає, коли страх або тривога непропорційні ситуації, стійкі та помітно обмежують життя. Клінічне керівництво AACAP щодо тривожних розладів у дітей і підлітків розглядає оцінку й лікування саме конкретних тривожних розладів, а не узагальненого «неврозу». Докладніше про сучасну категорію читайте в матеріалі ХАБу «Тривожний розлад».


Нав’язливі думки, ритуали й повторювані дії


Якщо дитина багаторазово миє руки, перевіряє, рахує, повторює слова, торкається предметів у певному порядку або вимагає виконувати ритуали «правильно», важливо з’ясувати, навіщо вона це робить. При обсесивно-компульсивному розладі повторювані дії або розумові ритуали пов’язані з нав’язливими переживаннями, правилами чи прагненням зменшити сильний дискомфорт. Звичайні дитячі звички, ігрові ритуали або бажання передбачуваності не тотожні ОКР.


Сучасні рекомендації NICE для дітей і молоді з ОКР виділяють когнітивно-поведінкову терапію з експозицією та запобіганням ритуальній відповіді, адаптовану до віку й із залученням сім’ї, як ключове психологічне лікування при клінічно значущому ОКР. Рекомендації NICE стосуються діагностованого ОКР, а не будь-якої повторюваної поведінки. Окремий матеріал ХАБу: «Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР)».


Тики, стереотипії, компульсії та звички — не одне й те саме


Моргання, гримаси, посмикування, покашлювання, повторювані звуки або рухи нерідко називають «нервовим тиком» чи «неврозом нав’язливих рухів». Але рухові феномени потребують точнішого опису. Тики зазвичай є раптовими, короткими, повторюваними рухами або вокалізаціями; стереотипії частіше мають більш ритмічний і сталий патерн; компульсії виконуються за певними правилами або у відповідь на нав’язливий страх чи потребу зменшити дискомфорт; звички можуть бути пов’язані з конкретним контекстом і не мати структури ні тика, ні компульсії.


Європейські клінічні рекомендації з тикозних розладів наголошують на диференційній оцінці тиків, стереотипій, компульсій та функціональних тикоподібних проявів. Рекомендації з оцінки тиків підкреслюють, що для розрізнення важливі феноменологія руху, перебіг, можливі передвісні відчуття, здатність тимчасово стримувати рух та супутні стани. Це одна з причин, чому «невроз нав’язливих рухів» не варто використовувати як готовий діагноз.


Порушення сну


Труднощі засинання, нічні пробудження, кошмари, страх спати самому або зміщений режим можуть супроводжувати тривогу й стрес, але можуть існувати і як окрема проблема сну. Для оцінки важливі вік, режим, тривалість сну, хропіння або порушення дихання уві сні, денна сонливість, медикаменти, умови сну та інші симптоми. Сам факт поганого сну не підтверджує «невроз». Практичну вікову рамку дає матеріал «Сон у дітей».


Тілесні скарги


Головний біль, біль у животі, нудота, серцебиття, запаморочення, відчуття нестачі повітря, слабкість або часті походи до туалету можуть посилюватися на тлі тривоги чи емоційного напруження. Це не означає, що невідома тілесна симптоматика автоматично є «психосоматикою». Фізичні симптоми реальні незалежно від того, який механізм їх підтримує.


Американська академія дитячої та підліткової психіатрії у матеріалі про соматичні симптоми в дітей підкреслює необхідність спільної уваги до фізичного та емоційного стану. Перед психологічним поясненням нових, незвичних, стійких або виражених тілесних симптомів потрібна адекватна медична оцінка.


Це особливо важливо для сечових симптомів. Енурез не є універсальним «симптомом неврозу». Рекомендації NICE щодо нічного нетримання сечі в дітей передбачають оцінку часу початку, денних сечових симптомів, інфекції сечових шляхів, закрепу, діабету, фізичних і неврологічних причин та інших чинників. Покарання дитини за нетримання сечі неприпустиме.


Відмова від школи, падіння успішності й зміни поведінки


Дитина може почати проситися додому, скаржитися на самопочуття вранці, плакати перед школою, уникати однокласників або різко втратити інтерес до навчання. Такі зміни можуть бути пов’язані з тривогою, булінгом, труднощами навчання, депресивними симптомами, СДУГ, аутистичними особливостями, проблемами сну, соматичним захворюванням або подіями в сім’ї. Відмова від школи — це поведінковий патерн, а не один діагноз.


Оновлений у серпні 2026 року матеріал AACAP про відмову від школи рекомендує оцінювати дитину разом із контекстом сім’ї та школи й не пропускати фізичні, навчальні та психічні причини.


Один симптом — багато можливих пояснень


Практична помилка виникає тоді, коли назва симптому одразу перетворюється на назву причини. Нижче — не діагностичний список, а карта того, що фахівець може розрізняти.


  • Сильні страхи та уникання: віково типові страхи, тривожний розлад, реакція на стрес, булінг, травматичний досвід, нейророзвиткові або медичні чинники.

  • Моргання, гримаси, посмикування, звуки: тик, стереотипія, звичка, подразнення очей або дихальних шляхів, інший руховий чи неврологічний феномен.

  • Повторне миття, перевірки, рахування, ритуали: ОКР, вікові ритуали, прагнення до передбачуваності, поведінка в контексті аутизму, звичка або інший механізм.

  • Розгойдування, махання руками, повторювані рухи: стереотипія, саморегуляція, нейророзвитковий контекст, рідше інші рухові феномени; значення залежить від розвитку й функції руху.

  • Проблеми із засинанням або нічні пробудження: тривога, режим і поведінкові чинники, розлад сну, дихальні порушення уві сні, медикаменти, соматичний стан.

  • Біль у животі, головний біль, нудота: медична причина, розлад взаємодії кишечник—мозок, мігрень, тривога або поєднання кількох чинників.

  • Нетримання сечі або часте сечовипускання: віковий розвиток контролю сечового міхура, закреп, інфекція, діабет, урологічні або неврологічні причини, стресовий контекст — залежно від картини.

  • Заїкання або зміни мовлення: порушення плавності мовлення, розвиткова або неврологічна причина, інші мовленнєві труднощі; емоційне напруження може змінювати вираженість, але не пояснює кожен випадок.

  • Дратівливість, спалахи гніву, плаксивість: перевтома, тривога, депресивні симптоми, труднощі саморегуляції, СДУГ, сенсорне перевантаження, сімейний або шкільний стрес, фізичний дискомфорт.

  • Різке падіння успішності: тривога, депресія, порушення сну, труднощі навчання, СДУГ, булінг, сімейна криза, соматичне або неврологічне захворювання.


Ця множинність пояснень і є головною причиною, чому широкий ярлик «невроз» не повинен замінювати оцінку конкретного симптому.


«Невроз у дітей молодшого шкільного віку»: що змінює вік


Запит «невроз у дітей молодшого шкільного віку» часто виникає в період початку навчання, коли до дитини одночасно додаються новий режим, тривалі розлуки з батьками, соціальні вимоги, оцінювання, домашні завдання й потреба довго керувати увагою та поведінкою. Це справді важливий контекст, але шкільний вік не створює окремого діагнозу «шкільний невроз».


У молодших школярів внутрішні переживання можуть частіше проявлятися через поведінку або тіло, оскільки дитині складніше точно описати різницю між страхом, соромом, напруженням, сумом і фізичним дискомфортом. Тому дорослим важливо дивитися не лише на слова дитини, а й на закономірності: коли з’являються скарги, що відбувається перед ними, чи є різниця між навчальними та вихідними днями, як дитина спить, їсть, грається, спілкується й відновлюється.


Водночас помилка «усе через школу» може затримати допомогу. Різкі або стійкі зміни потребують ширшої оцінки, особливо якщо є неврологічні симптоми, значне погіршення фізичного стану, втрата навичок, суттєве обмеження харчування, тривала відсутність у школі або небезпечна поведінка.


Як відрізнити тимчасову реакцію від проблеми, що потребує оцінки


Короткочасні реакції на зміну школи, переїзд, конфлікт, хворобу або іншу стресову подію можуть минати, коли дитина адаптується й отримує підтримку. Сам факт наявності страху, поганого дня, одноразового тика або кількох безсонних ночей ще не означає розлад.


Для рішення про звернення по допомогу корисніше оцінювати не «скільки симптомів неврозу є», а чотири параметри: інтенсивність, тривалість, функціональний вплив і траєкторію. Симптом, який слабшає й не заважає життю, має інше клінічне значення, ніж симптом, що наростає, триває тижнями або місяцями, призводить до уникання школи, руйнує сон чи займає значну частину дня.


  • Інтенсивність: наскільки сильно дитина страждає або втрачає контроль над повсякденною діяльністю.

  • Тривалість: чи це короткий епізод, повторюваний патерн або стійка зміна.

  • Функціональний вплив: чи заважає проблема навчанню, сну, їжі, грі, дружбі, сімейному життю або самообслуговуванню.

  • Траєкторія: симптом слабшає, залишається стабільним чи посилюється; чи з’являються нові прояви.


Як відбувається професійна оцінка


Оцінка залежить від того, з чим саме звертається сім’я. Для однієї дитини достатньо консультації педіатра й психологічної оцінки; для іншої потрібні дитячий психіатр, невролог, лікар іншої спеціальності, фахівець із мовлення або міждисциплінарна команда.


1. Описують феномен, а не лише назву


Фраза «у нього нервовий тик» або «у неї невроз» замінюється конкретним описом: що саме робить або відчуває дитина, як часто, скільки триває епізод, чи можна його відкласти, що відбувається перед ним і після нього, як дитина сама це пояснює. Коротке відео рухового симптому, якщо воно зняте без тиску на дитину, іноді може допомогти лікарю побачити феномен, який не проявився на прийомі.


2. Ураховують розвиток і середовище


Те, що є типовим для трирічної дитини, може мати інше значення у десять років. Важливі мовленнєвий, когнітивний і соціальний розвиток, навчання, сенсорні особливості, стосунки з однолітками, зміни в сім’ї, стресові події, булінг, режим і сон.


3. Перевіряють супутні симптоми


Тривога може співіснувати з ОКР, тикозними розладами, СДУГ, депресивними симптомами, розладами сну або соматичними проблемами. Тики й ОКР також можуть траплятися разом. Наявність одного пояснення не означає, що всі інші симптоми автоматично належать до нього.


4. За потреби проводять медичну й неврологічну оцінку


Нова тілесна скарга, біль, непритомність, слабкість, зміни ходи, напади, виражені сечові симптоми, стійке блювання, значне схуднення, порушення дихання або інша незвична фізична симптоматика не повинні отримувати психологічне пояснення до адекватної медичної оцінки. Обсяг обстеження визначає лікар за конкретними ознаками; універсального набору аналізів «на невроз» не існує.


5. Скринінг відділяють від діагнозу


Анкета тривоги, шкала тиків чи інший опитувальник може структурувати інформацію й відстежувати зміни. Позитивний скринінг означає, що певний напрям потребує уваги; він не є автоматичним клінічним діагнозом.


До кого звертатися


Якщо проблема починається з тілесних скарг, рухових або неврологічних симптомів, змін сечовипускання, втрати ваги, вираженої слабкості чи іншої фізичної зміни, практичним першим кроком часто є сімейний лікар або педіатр. Він може оцінити загальний стан і визначити, чи потрібні додаткові медичні консультації.


Дитячий психолог може оцінити емоційні й поведінкові труднощі, сімейний і шкільний контекст, навчити дитину й батьків навичок саморегуляції та проводити доказові психологічні втручання в межах компетенції. Психолог не призначає медикаменти.


Дитячий і підлітковий психіатр потрібен, коли є підозра на психічний розлад, симптоми значно порушують функціонування, необхідна диференційна діагностика або розглядається медикаментозне лікування. Невролог особливо важливий при незвичних рухах, нападах, втраті навичок, слабкості та інших неврологічних ознаках.


У складних випадках найкраща модель — не змагання між «психологічним» і «медичним» поясненням, а координація. Дитина може одночасно мати медичний стан і тривогу, тикозний розлад і ОКР, нейророзвиткову особливість і порушення сну.


Коли допомога потрібна швидше


Планова консультація доцільна, якщо симптоми стійкі, посилюються або помітно заважають життю дитини. Швидшої оцінки потребують ситуації, коли дитина майже перестала відвідувати школу, різко обмежила їжу або пиття, не спить протягом тривалого часу, ритуали займають значну частину дня, рухові або вокальні симптоми спричиняють біль чи травмування, або відбувається явна втрата раніше набутих навичок.


Негайна допомога потрібна, якщо дитина говорить про самогубство або самоушкодження з наміром чи планом, здійснила спробу, не може залишатися в безпеці, має гостру сплутаність свідомості, втрату свідомості, судоми, нову виражену слабкість або параліч, гостре утруднення дихання, сильний раптовий біль чи інший стан, який виглядає медично невідкладним. У таких ситуаціях слід звертатися по екстрену медичну допомогу, а не чекати планової психологічної консультації.


Як лікують те, що батьки називають «неврозом у дітей»


Немає одного доказового лікування «дитячого неврозу», тому що під цією назвою можуть ховатися різні проблеми. Лікування обирають після визначення конкретного розладу або механізму, який підтримує симптоми.


Якщо основна проблема — тривожний розлад


Когнітивно-поведінкова терапія має значну доказову базу для тривожних розладів у дітей і підлітків. Кокранівський систематичний огляд включив 87 рандомізованих досліджень із 5964 учасниками та дійшов висновку, що КПТ, імовірно, ефективніша за очікування або відсутність лікування щодо короткострокової ремісії первинного тривожного діагнозу. Якість доказів для різних результатів варіювала від помірної до низької.


Керівництво AACAP також підтримує КПТ і, для частини дітей та підлітків з діагностованими тривожними розладами, певні антидепресанти класу селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну. Рішення про медикаменти, препарат, дозу й моніторинг належить лікарю та залежить від діагнозу, вираженості симптомів, віку, супутніх станів і попереднього лікування.


Якщо йдеться про ОКР


Для дитячого ОКР доказове психологічне лікування зазвичай включає КПТ з експозицією та запобіганням ритуальній відповіді, адаптовану до розвитку дитини й із залученням батьків або опікунів. Медикаментозне лікування не призначають просто через наявність повторюваних дій; спочатку потрібна діагностична оцінка.


Якщо йдеться про тики


Для тикозних розладів не кожна дитина потребує активного лікування. Важливі вираженість, біль, стигматизація, функціональний вплив і бажання самої дитини. Європейські рекомендації з психологічних втручань радять психоосвіту як початковий компонент; коли цього недостатньо, найбільше доказів серед психологічних методів має тренування зі зворотного формування звички, зокрема комплексне поведінкове втручання для тиків, а також експозиція із запобіганням відповіді. Джерело рекомендацій.


Якщо домінують сон, тілесні або сечові симптоми


Тут лікування визначається причиною. Для порушення сну потрібна оцінка режиму та конкретного розладу сну; для болю або інших тілесних симптомів — медична оцінка й, за потреби, робота з психологічними чинниками; для енурезу — окремий педіатричний алгоритм. Спроба лікувати всі ці явища однаково як «невроз» може затримати точну допомогу.


Що можуть зробити батьки до консультації


  • Описуйте симптом конкретно. Замість «у нього невроз» запишіть, що саме відбувається, коли почалося, як часто повторюється і скільки триває.

  • Відстежуйте контекст без допиту. Корисно помічати зв’язок із школою, розлукою, конфліктами, недосипанням, хворобою, сенсорним перевантаженням або іншими подіями.

  • Не карайте дитину за тик, енурез, панічну реакцію, компульсію або симптом, який вона не може довільно припинити. Покарання додає сорому й напруження та не встановлює причину.

  • Не вимагайте «просто взяти себе в руки». Навіть якщо симптом посилюється через тривогу, переживання дитини залишається реальним.

  • Підтримуйте передбачуваний сон, регулярне харчування, рух і зрозумілий режим дня. Це не лікування всіх розладів, але створює стабільні умови для спостереження й відновлення.

  • Не вводьте самостійно седативні препарати, антидепресанти, нейролептики або інші психотропні засоби. Медикаменти в дитячому віці потребують конкретних показань і професійного моніторингу.

  • Попросіть школу описувати факти: коли дитина залишає урок, чого уникає, чи є конфлікти, як змінюється увага, чи помічають рухи або ритуали. Це корисніше за ярлики на кшталт «ледача» або «нервова».

  • Дайте дитині можливість говорити без навідних висновків. Запитання «Що з тобою відбувається перед школою?» зазвичай корисніше, ніж «Ти нервуєш через учительку?».


Чого не варто робити


Не варто шукати одну приховану «психологічну причину» кожного симптому. Не кожен тик виник через стрес, не кожен біль у животі є тривогою, не кожне нічне нетримання сечі пов’язане з сімейним конфліктом, а повторювані рухи не завжди є ОКР. Стрес може впливати на вираженість багатьох симптомів, але це не робить його універсальним діагностичним поясненням.


Так само не варто затягувати медичну оцінку через упевненість, що «все від нервів». Особливо це стосується нових або прогресуючих неврологічних симптомів, вираженого болю, втрати ваги, порушення дихання, непритомності, судом, вираженої слабкості, різких змін сечовипускання та інших фізичних проявів.


Часті запитання


Чи є «невроз у дітей» офіційним діагнозом?


Як одна сучасна універсальна діагностична категорія — ні. Це історичний і побутовий термін. У сучасній практиці визначають конкретний розлад або проблему: наприклад, тривожний розлад, ОКР, тикозний розлад, розлад, пов’язаний зі стресом, порушення сну, соматичний або нейророзвитковий стан.


Які симптоми має дитячий невроз?


Єдиного специфічного набору симптомів немає. Тривога, уникання, порушення сну, повторювані дії, тики, тілесні скарги, дратівливість або труднощі зі школою можуть виникати з багатьох причин. Діагностично важливе поєднання ознак, їхній перебіг, розвитковий контекст і вплив на життя дитини.


Чи може «невроз» у дитини минути сам?


Деякі короткочасні реакції на стрес і частина дитячих страхів справді слабшають із адаптацією. Інші проблеми можуть зберігатися або посилюватися. Орієнтиром є не назва, а траєкторія: якщо симптоми стійкі, наростають або заважають навчанню, сну, харчуванню, дружбі чи сімейному життю, варто провести оцінку.


Чим лікувати невроз у дітей?


Спочатку потрібно зрозуміти, що саме потребує лікування. Для тривожних розладів одна доказова стратегія, для ОКР — інша, для тиків — своя, для енурезу, порушення сну або соматичного захворювання — окремі алгоритми. Універсальна «таблетка від неврозу» або один психотерапевтичний метод для всіх цих ситуацій не існує.


Коли потрібен дитячий психіатр, а коли психолог?


Психолог доречний для оцінки емоційних і поведінкових труднощів та психологічної терапії в межах компетенції. Дитячий психіатр потрібен для медичної діагностики психічних розладів, оцінки складних або тяжких станів і рішень щодо медикаментів. Часто найкраща допомога є командною й включає також педіатра, а за показаннями — невролога або інших фахівців.


Чи обов’язково давати дитині ліки?


Ні. Медикаменти не є автоматичною відповіддю на слово «невроз». Їх застосування залежить від конкретного діагнозу, вираженості порушення, віку, супутніх станів і відповіді на психологічне лікування. Призначення та моніторинг проводить лікар.


Чи є тики ознакою неврозу?


Тики — окремий руховий або вокальний феномен, а не доказ «неврозу». Вони можуть посилюватися при стресі, але це не встановлює причину. Якщо рухи або звуки повторюються, заважають дитині, спричиняють біль, різко змінилися або мають незвичні ознаки, потрібна професійна оцінка.


Чи може біль у животі бути через тривогу?


Може, і тривога справді здатна впливати на роботу шлунково-кишкового тракту та сприйняття тілесних відчуттів. Але новий, сильний, повторюваний або незрозумілий біль не слід автоматично називати психосоматичним. Спочатку потрібна оцінка медичних причин відповідно до клінічної картини.


Якщо ви не знаєте, з чого почати


Почніть із конкретного опису проблеми й оцінки її впливу на життя дитини. Якщо переважають фізичні або неврологічні симптоми — зверніться до лікаря. Якщо домінують страхи, уникання, ритуали, сильна тривога або зміни поведінки — можна паралельно звернутися до фахівця з психічного здоров’я дітей. Якщо ситуація складна, не потрібно самостійно вирішувати, «це психолог чи невролог»: перший компетентний фахівець може допомогти побудувати маршрут далі.


На платформі ХАБу можна знайти фахівця для консультації. У разі гострого або небезпечного стану слід звертатися по екстрену медичну допомогу.


Пов’язані статті



Джерела


American Academy of Child and Adolescent Psychiatry. (2023). Physical Symptoms of Emotional Distress: Somatic Symptoms and Related Disorders. Facts for Families.


American Academy of Child and Adolescent Psychiatry. (2026). School Refusal. Facts for Families.


Andrén, P., Jakubovski, E., Murphy, T. L., et al. (2022). European clinical guidelines for Tourette syndrome and other tic disorders—version 2.0. Part II: psychological interventions. European Child & Adolescent Psychiatry, 31, 403–423.


James, A. C., Reardon, T., Soler, A., James, G., & Creswell, C. (2020). Cognitive behavioural therapy for anxiety disorders in children and adolescents. Cochrane Database of Systematic Reviews, 11, CD013162.


National Institute for Health and Care Excellence. (2005). Obsessive-compulsive disorder and body dysmorphic disorder: treatment (CG31).


National Institute for Health and Care Excellence. (2010). Bedwetting in under 19s (CG111).


Szejko, N., Robinson, S., Hartmann, A., et al. (2022). European clinical guidelines for Tourette syndrome and other tic disorders—version 2.0. Part I: assessment. European Child & Adolescent Psychiatry, 31, 383–402.


Walter, H. J., Bukstein, O. G., Abright, A. R., et al. (2020). Clinical Practice Guideline for the Assessment and Treatment of Children and Adolescents With Anxiety Disorders. Journal of the American Academy of Child & Adolescent Psychiatry, 59(10), 1107–1124.


 
 
bottom of page