Небажані ефекти психотерапії: ризики, погіршення і безпечна практика
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 2 жовтня 2026 · Редакційна політика
Психотерапія має доведену користь для багатьох психічних розладів і психологічних проблем, однак її безпека потребує такого самого системного контролю, як і результативність. Небажані ефекти психотерапії охоплюють погіршення симптомів, появу нових труднощів, проблеми у функціонуванні або стосунках, негативні зміни у терапевтичній взаємодії та інші наслідки, які людина пов’язує з лікуванням. Частина таких подій виникає під час терапії без причинного зв’язку з нею, частина може бути тимчасовим навантаженням, а частина справді потребує зміни плану допомоги.
Тому фрази «після психотерапії стало гірше», «побічні ефекти психотерапії» і «чи може психотерапія нашкодити» описують різні ситуації. Ключове завдання безпечної практики — встановити, що саме змінилося, наскільки це виражено і тривало, чи вплинуло на повсякденне функціонування, який зв’язок із конкретним втручанням є правдоподібним і що потрібно змінити в допомозі.
Сучасні огляди показують ще одну важливу обставину: дослідження шкоди від психотерапії розвинене слабше, ніж дослідження користі. Систематичний огляд протоколів психотерапевтичних досліджень Klatte та співавторів виявив значну неоднорідність у визначеннях, вимірюванні та веденні небажаних подій. Через це одна універсальна цифра «ризику психотерапії» була б науково неточною.
Коротка відповідь: чи може психотерапія нашкодити
Так, у психотерапії можливі небажані ефекти й клінічно значуще погіршення. Водночас сам факт погіршення під час терапії ще не доводить, що його спричинила терапія. Симптоми можуть змінюватися через природний перебіг стану, життєві події, зміни сну, фізичне здоров’я, вживання речовин, медикаменти, втрату підтримки або інші чинники. Причинність оцінюють окремо.
Дані контрольованих досліджень також не підтримують уявлення, що психотерапія загалом підвищує ризик погіршення. У метааналізі психотерапії депресії клінічно значуще погіршення траплялося рідше в групах психотерапії, ніж у контрольних умовах; медіанна частота погіршення в терапевтичних групах становила близько 4%. Автори водночас наголосили на обмеженні: лише невелика частка випробувань узагалі повідомляла такі дані, а визначення погіршення відрізнялися. Метааналіз Cuijpers та співавторів тому показує і користь психотерапії, і необхідність окремого моніторингу негативних результатів.
Практичний висновок простий: безпечна психотерапія не виходить із припущення, що будь-яке погіршення є «нормальною частиною процесу». Вона спостерігає динаміку, перевіряє ризики, обговорює небажані зміни й коригує план допомоги.
Що саме називають небажаними ефектами психотерапії
Наукова література використовує кілька близьких понять, і їх розрізнення має практичне значення. Огляд Linden і Schermuly-Haupt запропонував розділяти небажані події, побічні ефекти правильно проведеного лікування, невдачу лікування та наслідки неналежної практики. Сучасні систематичні огляди підтверджують, що єдиного універсального стандарту вимірювання досі немає.
Небажана подія
Небажана подія — це негативна подія, яка виникла під час або в період психотерапії. Це опис часу, а не доказ причини. Наприклад, госпіталізація, різке погіршення сну, втрата роботи або посилення симптомів можуть відбутися під час лікування, але для кожного випадку потрібно окремо оцінити, чи пов’язана подія з терапією, основним станом або зовнішніми обставинами.
Небажаний ефект або несприятлива реакція
Небажаний ефект означає негативну зміну, для якої є підстави припускати причинний зв’язок із психотерапевтичним втручанням. Причинність може бути очевидною лише в частині випадків. Саме тому в дослідженнях важливо не просто рахувати події, а оцінювати їхній зв’язок із лікуванням, тяжкість, тривалість і наслідки для функціонування.
Клінічне погіршення
Клінічне погіршення — це істотне негативне зрушення в симптомах або функціонуванні порівняно з вихідним станом. У дослідженнях його часто визначають за заздалегідь установленим порогом на валідованому показнику. Погіршення є важливим результатом саме по собі, але воно не тотожне побічному ефекту: людина може погіршитися попри правильно проведене лікування, а причинний зв’язок із психотерапією може залишатися невизначеним.
Тимчасове емоційне навантаження
Під час обговорення болісного досвіду, виконання поведінкових завдань або роботи зі страхом людина може відчувати сильні емоції, втому чи короткочасне посилення дискомфорту. Таке навантаження оцінюють за інтенсивністю, тривалістю, керованістю і впливом на життя. Сильні переживання самі по собі не є доказом того, що терапія «працює», і їх не слід романтизувати як обов’язкову кризу розвитку.
Порушення професійних меж та етики
Приниження, сексуалізована взаємодія, фінансова експлуатація, нав’язування рішень, недбале поводження з конфіденційною інформацією або практика поза межами компетентності належать до проблем професійної поведінки. Це окрема категорія ризику. Її не варто називати звичайним «побічним ефектом» правильно проведеної психотерапії, оскільки йдеться про якість і безпечність самої практики.
Що наука знає про частоту негативних наслідків
Найточніша відповідь сьогодні звучить так: небажані події й погіршення реально трапляються, але їхню частоту важко звести до одного числа для всієї психотерапії. Методи, популяції, діагнози, тривалість лікування, критерії погіршення і способи збору даних дуже різняться.
Систематичний огляд Klatte та співавторів 2025 року охопив 85 рандомізованих випробувань із 14 420 учасниками. Лише 60% досліджень явно повідомляли про шкідливі події, а способи їх визначення й реєстрації суттєво відрізнялися. Для більшості зареєстрованих небажаних подій зв’язок із конкретним лікуванням залишався незрозумілим. Це суттєве обмеження будь-яких простих числових оцінок.
У сучасному огляді World Psychiatry 2026 року узагальнено дані метааналізів, де клінічно значуще погіршення зазвичай спостерігалося приблизно у 1–6% учасників психотерапевтичних груп і у 5–17% учасників контрольних груп. Це діапазони з різних досліджень, а не універсальна «ймовірність шкоди». Вони показують, що погіршення треба вимірювати, але загалом воно не виглядає частішим у психотерапії, ніж без активного психотерапевтичного втручання.
Інший тип даних дають опитування пацієнтів. У національному опитуванні в Англії та Уельсі 5,2% із 14 587 респондентів повідомили про тривалі негативні наслідки психологічного лікування. Це самозвіт у поперечному дослідженні, тому він не встановлює причинність і не може бути перенесений як точна частота на всі країни, методи та клінічні ситуації. Водночас дослідження показало важливість попереднього інформування: люди, які вважали, що отримали достатньо інформації про лікування до його початку, рідше повідомляли про тривалі негативні наслідки.
Отже, коректне формулювання таке: доказова база щодо користі психотерапії значно більша за доказову базу щодо її шкоди, а моніторинг негативних результатів у дослідженнях і практиці потребує подальшої стандартизації.
Які небажані ефекти описують у психотерапії
Систематичний огляд інструментів для оцінювання негативних ефектів психотерапії виявив дев’ять різних інструментів і сімнадцять концептуальних доменів. Єдиного загальноприйнятого «золотого стандарту» не сформовано. Це означає, що перелік можливих ефектів ширший за просте питання «симптоми стали кращими чи гіршими».
Посилення симптомів або поява нових труднощів
Можливі посилення тривоги, пригніченості, нав’язливих думок, дратівливості, проблем зі сном, емоційної нестабільності або інших симптомів. Для безпеки важливі час появи, зв’язок із конкретними вправами або темами, тривалість, тяжкість і те, чи повертається стан до попереднього рівня між сесіями.
Погіршення повсякденного функціонування
Зміни можуть стосуватися роботи, навчання, самообслуговування, сну, соціальної активності та здатності виконувати щоденні обов’язки. Функціонування часто дає важливішу інформацію про безпеку, ніж сама інтенсивність переживань під час сесії.
Напруження у стосунках
Психотерапія може супроводжуватися зміною меж, ролей, способів спілкування й рішень, що впливають на близьких. Частина таких змін є бажаною, частина створює тимчасове напруження, а частина може виявитися небажаною для самої людини. Оцінювання має спиратися на її цілі, безпеку і реальний вплив на життя, а не на припущення, що будь-який конфлікт автоматично свідчить про прогрес.
Проблеми у терапевтичних стосунках
До цієї групи належать відчуття тиску, страх перед фахівцем, залежність від його схвалення, невирішені розриви контакту, систематичне ігнорування цілей клієнта або відчуття, що людина не може відкрито висловити незгоду. Терапевтичні стосунки можуть бути ресурсом лікування, але сам факт близького робочого контакту не гарантує безпечності.
У дослідженні за методом Делфі Mc Glanaghy та співавторів фахівці й люди з досвідом терапії дійшли значної згоди щодо важливих потенційних несприятливих ефектів. Серед тематичних груп були посилення проблеми, емоційна нестабільність і зміни відчуття себе. Автори підкреслили, що подальші дослідження мають відрізнити необхідне короткочасне навантаження від справді шкідливих наслідків.
Стигма, самосприйняття і відчуття залежності
Деякі інструменти оцінювання негативних ефектів включають стигматизацію, зниження віри у власну здатність справлятися, надмірну залежність від терапевта або негативні зміни у самосприйнятті. Наявність таких пунктів в опитувальниках не означає, що вони однаково часто виникають у всіх методах; це сфери, які дослідники вважають важливими для спостереження. Огляд O’Neil, Rossell і Berk 2025 року також наголошує, що систематична фіксація побічних ефектів психотерапії залишається недостатньо розвиненою.
Чому під час психотерапії може стати гірше
Причини погіршення утворюють кілька різних груп. Відрізняти їх важливо, тому що рішення буде різним: продовжити лікування з корекцією темпу, змінити техніку, переглянути формулювання проблеми, залучити іншого фахівця, додати медичне оцінювання або припинити небезпечну практику.
Перебіг самого стану та зовнішні події
Депресивні, тривожні, травматичні та інші стани можуть коливатися незалежно від лікування. Втрата близької людини, війна, насильство, фінансова криза, фізична хвороба, зміни ліків, алкоголь або інші психоактивні речовини здатні змінити симптоми паралельно з терапією. Тому часовий збіг є початком оцінювання, а не завершеним висновком про причину.
Емоційна активація під час терапевтичної роботи
Окремі втручання навмисно наближають людину до того, чого вона уникала: складних емоцій, спогадів, поведінкових ситуацій або внутрішніх конфліктів. Тимчасове підвищення дистресу може виникати в такій роботі. Безпечна практика планує навантаження, пояснює його сенс, відстежує переносимість і не прирівнює сильний дистрес до необхідної умови ефективності.
Невідповідність методу проблемі або цілям
Психотерапевтичні підходи мають різну доказову базу для різних станів. Метод, який має підтримку для однієї проблеми, не автоматично переносить цю ефективність на іншу. Загальне порівняння підходів і принципів вибору розібране в матеріалі «Який метод психотерапії обрати». Для лікування конкретного психічного розладу орієнтиром мають бути відповідні клінічні настанови й протоколи.
Помилки у виконанні, темпі або дозуванні втручання
Навіть обґрунтований метод залежить від того, як саме його застосовують. Надмірна інтенсивність, відсутність належного оцінювання, механічне використання техніки, ігнорування супутніх станів або продовження стратегії попри стійке погіршення можуть підвищувати ризик. Наукові дані рідко дозволяють точно приписати окремий негативний випадок одному механізму, тому безпечна практика спирається на повторне оцінювання, а не на впевнене пояснення постфактум.
Проблеми терапевтичної взаємодії
Розбіжність цілей, повторювані непорозуміння, відчуття примусу, невирішені конфлікти або неможливість обговорювати сумніви можуть знижувати користь і збільшувати навантаження. Робочий альянс пов’язаний з результатами психотерапії, але така асоціація не доводить, що альянс є єдиною причиною результату або що хороший контакт компенсує невідповідний метод.
Недостатня компетентність або несвоєчасне перенаправлення
Ризик зростає, коли фахівець працює поза межами своєї підготовки, не розпізнає стан, який потребує психіатричного чи медичного оцінювання, або не залучає іншу допомогу за потреби. Психотерапія може бути частиною комплексного лікування, але вона не замінює медичну допомогу там, де потрібне медичне обстеження, медикаментозна терапія, лікування соматичного стану або невідкладне втручання.
Як відрізнити очікуваний дискомфорт від небезпечного погіршення
Тривалість, тяжкість, функціонування і ризик дають більше інформації, ніж саме відчуття «мені важко після сесії». Короткочасна втома або смуток після емоційно насиченої розмови можуть минути без наслідків. Стійке наростання симптомів, втрата здатності працювати чи доглядати за собою, різке руйнування сну, нова небезпечна поведінка або посилення суїцидальних думок потребують іншої реакції.
Корисно також оцінити закономірність. Одноразове погіршення після конкретної сесії відрізняється від ситуації, коли кожна наступна сесія залишає людину дедалі менш функціональною, а терапевт протягом тижнів пояснює це «опором» або «неминучою кризою» без зміни плану. Безпечна терапія допускає перевірку власної гіпотези.
Ще один критерій — відновлення між сесіями. Якщо людина здатна повертатися до базового рівня, використовувати навички й розуміє, навіщо виконується складне завдання, це інша ситуація, ніж тривалий неконтрольований дистрес без плану підтримки. Універсального терміну, скільки саме днів «нормально почуватися гірше», наука не встановила.
Ознаки, які варто обговорити з терапевтом одразу
Негайного обговорення потребує помітне й стійке посилення основних симптомів; поява нових симптомів; різке зниження здатності працювати, навчатися або виконувати базові справи; значне погіршення сну; зростання імпульсивної або ризикованої поведінки; думки про самоушкодження чи самогубство; відчуття страху перед терапевтом; тиск щодо рішень, грошей або особистих меж; порушення домовленої конфіденційності; наполегливе продовження втручання, яке людина переносить дедалі гірше, без повторного оцінювання.
Такі сигнали не встановлюють причину самі по собі. Вони означають, що план допомоги потрібно переглянути. Психотерапевт має бути здатним обговорити ризик без знецінення, пояснити клінічну логіку, запропонувати зміни і, коли потрібно, організувати перенаправлення.
Коли потрібна психіатрична, медична або невідкладна допомога
Психотерапевтична сесія не повинна затримувати звернення по медичну допомогу при станах, що загрожують життю або потребують термінового клінічного оцінювання. До таких ситуацій належать безпосередня загроза самоушкодження чи самогубства, гострий психотичний стан із небезпечною поведінкою, різке збудження або стан, схожий на манію з небезпечними діями, тяжке сп’яніння чи синдром відміни, порушення свідомості та інші гострі медичні симптоми.
В Україні бригаду екстреної медичної допомоги викликають за номером 103; МОЗ окремо відносить гострі психічні розлади з поведінкою, небезпечною для життя людини або людей поруч, до підстав для екстреного звернення. Єдиний номер екстрених служб 112 також працює на території України. У ситуації безпосередньої небезпеки пріоритетом є фізична безпека й невідкладна допомога, а не очікування наступної планової сесії.
Як виглядає безпечна психотерапевтична практика
Чітка мета і зрозумілий план
На початку роботи людина має розуміти, з якою проблемою працюють, яких змін очікують, як приблизно виглядатиме процес і за якими ознаками оцінюватимуть прогрес. План може змінюватися, але зміна має бути обговореною. Перша зустріч часто потрібна саме для уточнення запиту, меж компетентності й формату; детальніше це описано в матеріалі «Перша консультація психолога».
Інформування про користь, навантаження та альтернативи
Людина має отримати достатньо інформації, щоб розуміти логіку запропонованого методу, можливі труднощі, альтернативи й межі конфіденційності. Інформування не потребує драматизації рідкісних ризиків, але воно включає можливість говорити про негативні наслідки так само відкрито, як про очікувану користь. Дані опитування Crawford та співавторів підтримують практичну цінність такого підходу.
Регулярне оцінювання симптомів, функціонування і ризику
Безпека підвищується, коли зміни не оцінюють лише за загальним враженням «сесія була хороша». Корисно регулярно повертатися до симптомів, повсякденного функціонування, цілей і ознак ризику. Психометричні шкали можуть доповнювати розмову, але не замінюють клінічного оцінювання і не встановлюють діагноз самостійно.
Пряме запитання про небажані ефекти
Люди не завжди спонтанно повідомляють терапевту, що терапія викликає страх, сором, відчуття залежності або погіршує стосунки. Тому безпечна практика створює регулярну можливість сказати: «Що в нашій роботі стало для вас гіршим?», «Чи є наслідки, яких ви не хотіли?», «Чи є щось, про що вам складно сказати мені через мою роль?». Це спосіб збору даних, а не визнання провини.
Компетентність, супервізія і здатність перенаправити
Фахівець має працювати в межах своєї підготовки, розуміти ознаки станів, які потребують іншого рівня допомоги, і мати маршрут перенаправлення. Супервізія дає простір для розбору складних випадків, професійних помилок, етичних дилем і власних сліпих зон терапевта.
Професійні межі та конфіденційність
Зрозумілі правила оплати, скасування сесій, контакту між зустрічами, ведення записів, використання цифрових сервісів і меж конфіденційності зменшують неоднозначність. Порушення меж може завдати шкоди незалежно від того, до якої психотерапевтичної школи належить фахівець.
Готовність змінювати план
Якщо людина не отримує користі або стійко погіршується, план переглядають. Це може означати зміну фокуса, частоти, техніки, методу, терапевта або рівня допомоги. Матеріал «Від чого залежить ефективність психотерапії» окремо пояснює, як оцінювати прогрес і що робити, коли терапія не дає очікуваного результату.
Що робити, якщо після психотерапії стало гірше
Перший крок — описати зміни конкретно. Замість загального «мені гірше» корисно зафіксувати, що змінилося: сон, тривога, настрій, нав’язливі думки, апетит, здатність працювати, стосунки, імпульсивність, думки про самоушкодження. Важливі також час появи, тривалість і зв’язок із сесіями або домашніми завданнями.
Другий крок — винести це в терапію прямо. Запитайте, як фахівець пояснює погіршення, чи очікуване воно для цього втручання, як відстежуватиметься безпека і за якими ознаками план змінять. Професійна відповідь містить клінічну логіку і можливість перегляду, а не вимогу просто «довіритися процесу».
Третій крок — перевірити відповідність методу проблемі. Для конкретного розладу має значення не популярність школи, а дані щодо цього стану, тяжкості, віку, супутніх проблем і формату лікування. Наявність навчальної програми, сертифіката або професійної спільноти сама по собі не доводить однакову ефективність методу для всіх запитів.
Четвертий крок — розглянути другу професійну думку, якщо погіршення триває, пояснення не переконує або виникають сумніви щодо компетентності. Друга думка особливо корисна, коли можливий психічний розлад, медичний чинник, складна коморбідність або потреба у психіатричному лікуванні.
П’ятий крок — змінити фахівця або формат допомоги, якщо робоча взаємодія стала небезпечною, межі систематично порушуються або терапевт відмовляється реагувати на очевидне погіршення. Вибір фахівця, освіти, спеціалізації та «червоних прапорців» детально розібраний у матеріалі «Як обрати психолога онлайн у 2026 році».
Шостий крок — звернутися по невідкладну або медичну допомогу, якщо ризик став гострим. У кризовій ситуації не потрібно чекати згоди терапевта на звернення до лікаря чи екстреної служби.
Чи потрібно одразу припиняти терапію
Рішення залежить від тяжкості й характеру події. Короткочасний керований дискомфорт часто можна обговорити й інтегрувати в план лікування. Стійке клінічне погіршення вимагає повторного оцінювання. Грубі порушення меж, експлуатація, насильство або ситуація безпосередньої небезпеки потребують пріоритету безпеки й можуть бути підставою припинити контакт та звернутися по іншу допомогу.
Автоматичне правило «ніколи не припиняйте терапію, коли стало важко» є так само непридатним, як і правило «будь-який дискомфорт означає, що терапія шкодить». Рішення формується з даних про ризик, функціонування, причинний зв’язок, цілі лікування та наявні альтернативи.
Українська нормативна рамка у 2026 році
В Україні базову рамку формує Закон № 4223-IX «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні», введений у дію 7 лютого 2026 року. Закон визначає психотерапію як цілісне, свідоме й планомірне застосування науково обґрунтованих психотерапевтичних методів для подолання проблем психічного здоров’я, покращення якості життя та запобігання шкоді. Стаття 28 прямо вимагає застосовувати методи відповідно до наукових даних про їхню ефективність і з урахуванням бажання людини, яка отримує психотерапію.
Постанова Кабінету Міністрів України № 288 від 4 березня 2026 року визначає процедури сертифікації та безперервного професійного розвитку фахівців у сфері психічного здоров’я і окремо описує сертифікацію психотерапевта в певному науково обґрунтованому методі. Водночас перехідні положення Закону № 4223-IX встановлюють шестирічний період від дня опублікування закону, протягом якого передбачена ним сертифікація є добровільною. У 2026 році оцінювати нормативний статус конкретного фахівця потрібно з урахуванням цього перехідного режиму.
Окремо діє наказ МОЗ № 2118 і Перелік методів психотерапії з доведеною ефективністю. Сам документ прямо зазначає, що перелік не є виключним, а застосування конкретного методу до конкретного розладу чи стану визначається стандартами медичної допомоги та відповідними клінічними протоколами. Тому нормативне включення методу не означає однакової сили доказів для всіх станів і не замінює аналіз систематичних оглядів та клінічних настанов.
Для безпеки клієнта нормативний статус є лише одним рівнем перевірки. Додатково мають значення освіта, підготовка в конкретному методі, досвід із відповідною проблемою, межі компетентності, супервізія, прозорі етичні правила і здатність організувати перенаправлення. Загальне пояснення ролі психотерапевта міститься у статті «Психотерапевт це».
Як оцінювати безпеку конкретного фахівця до початку терапії
Корисно запитати про базову освіту, підготовку саме в тому методі, який пропонується, досвід роботи з вашою проблемою, спосіб оцінювання прогресу, супервізію, правила конфіденційності й межі контакту. Окреме запитання варто поставити про ситуацію погіршення: «Що ми робитимемо, якщо мої симптоми посиляться?» Відповідь показує, чи існує у фахівця реальний план безпеки.
Зверніть увагу, чи може фахівець пояснити межі свого методу без обіцянок універсального результату. Психотерапія — це не одна технологія з однаковим профілем користі й ризику. Навіть добре досліджені підходи мають конкретні показання, обмеження й умови застосування. Огляд базового поняття психотерапії міститься у матеріалі «Психотерапія: що це, як працює і як обрати метод».
Поширені питання
Чи нормально плакати або бути виснаженим після сесії
Плач, смуток, злість або втома можуть виникати після емоційно насиченої сесії. Їх оцінюють не як автоматичну ознаку шкоди чи прогресу, а за тривалістю, керованістю і впливом на життя. Якщо стан різко посилюється, не відновлюється між сесіями або порушує базове функціонування, це варто обговорити з фахівцем до наступної планової зустрічі.
Чи означає погіршення, що метод мені не підходить
Не обов’язково. Потрібно з’ясувати причину, часову закономірність, тяжкість і зв’язок із конкретним втручанням. Іноді достатньо змінити темп або техніку; іноді потрібен інший метод, інший фахівець чи інший рівень допомоги. Стійке погіршення без повторного оцінювання не слід пояснювати самим лише «процесом терапії».
Чи існує психотерапія без ризику небажаних ефектів
Нульовий ризик не може бути гарантований для психологічного лікування, яке реально впливає на симптоми, поведінку та стосунки. Завдання безпечної практики полягає в тому, щоб зменшувати передбачувані ризики, рано помічати негативні зміни й реагувати на них.
Чи є відсутність результату небажаним ефектом
Відсутність очікуваного поліпшення є негативним результатом, але дослідники не завжди класифікують її як побічний ефект. Так само припинення терапії може мати багато причин і не дорівнює шкоді. Для практики важливіше інше: якщо прогресу немає, план лікування потребує перегляду.
Чи може психотерапія створити залежність від терапевта
Відчуття надмірної залежності входить до доменів, які використовують деякі інструменти оцінювання негативних ефектів. Клінічне значення залежить від контексту: стабільна прихильність до терапевтичного контакту сама по собі не є шкодою, а втрата автономності, страх ухвалювати рішення без дозволу терапевта або використання залежності для контролю потребують обговорення й корекції.
Чи може хороший терапевтичний альянс гарантувати безпеку
Жоден окремий фактор не гарантує безпечність. Робоча довіра допомагає говорити про труднощі, але потрібні також компетентність, відповідний метод, контроль ризику, етика й готовність змінити план. Приємний контакт не компенсує небезпечну або невідповідну практику.
Коли варто звернутися до психіатра
Психіатричне оцінювання особливо важливе при підозрі на психічний розлад із вираженим функціональним порушенням, суїцидальному ризику, психотичних симптомах, можливій манії, тяжких розладах харчової поведінки, значному вживанні психоактивних речовин або коли постає питання про медикаментозне лікування. Це не означає автоматичної відмови від психотерапії: часто допомога поєднує кілька компонентів.