Належність до релігійної громади: самотність, прийняття й зв’язки

Український психологічний ХАБ · 17 жовтня 2026 р. · Редакційна політика

Належність до релігійної громади — це переживання власного місця серед людей, яких об’єднують релігійна традиція, спільні практики, цінності або духовне життя. Для психології важливі не лише формальне членство чи відвідування богослужінь, а й те, чи відчуває людина прийняття, чи має взаємні стосунки, чи може звернутися по допомогу і чи зберігає свободу бути собою. Таке середовище іноді послаблює самотність, підтримує під час втрат і життєвих змін, створює дружні зв’язки між поколіннями. В інших обставинах людина може почуватися самотньою навіть серед численної громади — через умовне прийняття, осуд, недовіру або вимогу приховувати важливі частини себе.

Ключовий висновок досліджень полягає в тому, що психологічне значення громади формується якістю соціальних зв’язків, доступністю підтримки та реальною безпекою участі. Частота релігійних практик є лише одним із можливих показників взаємодії. Зокрема, дослідження молодих дорослих у Польщі показало зв’язок відвідування релігійних зібрань із ширшою соціальною мережею, тоді як трирічний канадський аналіз 22 139 учасників не виявив статистично значущого прогностичного зв’язку між релігійною участю та подальшою соціальною ізоляцією після врахування початкових характеристик. Результати стосуються різних груп, умов та показників і потребують уважного зіставлення (Okruszek та ін., 2022; Ming та ін., 2026).

Що означає відчувати належність до релігійної громади

Релігійна громада може охоплювати парафію, церковну спільноту, мусульманську громаду, юдейську общину, буддійську групу, інше традиційне або нове релігійне середовище. Їхні устрої, способи участі, ставлення до особистої автономії та межі взаємних обов’язків істотно відрізняються. Тому дослідження окремої конфесії, країни або вікової групи не слід автоматично переносити на всі спільноти.

Належність має щонайменше чотири психологічні складові: людина впізнає себе як частину групи; відчуває, що інші її бачать і визнають; підтримує стосунки, які можуть виходити за межі спільних обрядів; має можливість брати участь у житті громади відповідно до власних потреб і меж. Ідентичність, прийняття та близькість можуть існувати незалежно одне від одного. Наприклад, людина вважає себе членом церкви, але майже ні з ким не спілкується; або відвідує релігійні події без особистої віри, проте має там дорогих друзів.

Це пояснює важливу різницю між формальною належністю і пережитою належністю. Запис у реєстрі членів, релігійна самоідентифікація, частота відвідування зібрань, кількість знайомих, довіра до конкретних людей і відчуття прийняття вимірюють різні явища. Зведення їх до одного показника призводить до поспішних висновків про психологічний добробут.

Докладніше про зв’язок особистого Я з вірою та традицією — у матеріалі «Релігійна ідентичність: як віра, практика і спільнота стають частиною Я». Загальні наслідки участі в релігійних інституціях розглянуто окремо в статті «Релігійна спільнота і психічне здоров’я: підтримка та ризики».

Самотність, соціальна ізоляція й відчуття прийняття: у чому різниця

Самотність — суб’єктивне переживання невідповідності між бажаними та наявними соціальними стосунками. Соціальна ізоляція описує обмеженість контактів, участі та взаємодії з іншими людьми. Людина може мати багато контактів і водночас почуватися самотньою, якщо ці контакти поверхові або небезпечні. Так само людина, яка любить усамітнення, може мати невелику соціальну мережу без відчуття самотності.

Всесвітня організація охорони здоров’я у доповіді 2025 року розглядає самотність і соціальну ізоляцію як окремі, але пов’язані виміри соціального здоров’я. У центрі практичних рекомендацій — якість зв’язків, можливість підтримувати стосунки і доступність середовищ для участі, а не встановлена для всіх кількість контактів (ВООЗ, 2025).

У релігійній громаді самотність може набувати кількох форм. Соціальна самотність пов’язана з браком мережі близьких і знайомих. Емоційна — з відсутністю людини, якій можна відкритися. Самотність через невизнання виникає тоді, коли людина перебуває серед інших, проте не має досвіду, що її особистість, життєвий шлях або запитання приймають серйозно. Останнє є корисним описом досвіду, а не окремим клінічним діагнозом.

Для відчуття належності важливе повторюване підтвердження: мене помічають, мою відсутність можуть доброзичливо запитати, мене чують, моя участь має значення, я можу відмовити, поставити запитання або переживати сумнів без приниження. Саме такі повсякденні взаємодії створюють підґрунтя довіри.

Як громада може створювати зв’язки й послаблювати самотність

Регулярні зустрічі й передбачуваність контактів

Спільні богослужіння, святкування, навчання, зустрічі малих груп, благодійна робота й звичайні розмови забезпечують повторювані нагоди для знайомства. Регулярність має значення: люди частіше вибудовують стосунки там, де можуть зустрічатися неодноразово, пам’ятати попередні розмови та поступово розвивати взаємну довіру.

У дослідженні 564 молодих дорослих у Польщі часті відвідувачі релігійних зібрань мали в середньому ширшу соціальну мережу, ніж ті, хто їх не відвідував. У статистичній моделі величина мережі пояснювала зв’язок регулярної участі із самотністю; закономірність зберігалася також після виключення зі складу мережі знайомих, з якими учасники були пов’язані через богослужіння. Дослідження проводили в особливих умовах пандемії, його головна частина мала спостережний дизайн, а повторне опитування охопило значно менше людей. Отже, статистична модель опосередкування показує можливий механізм, проте сама собою не доводить причинність (Okruszek та ін., 2022).

Взаємне впізнавання й тривалі стосунки

Наявність постійних людей поруч може допомагати в періоди переїзду, старіння, зміни роботи, народження дитини або втрати близьких. Людині простіше підтримувати контакт, коли частина соціальних зустрічей уже вбудована в ритм тижня. Для тих, хто живе далеко від родини або переживає розрив звичних зв’язків, така передбачуваність може мати особливе значення.

Дослідження американських людей старшого віку виявило, що відвідування релігійних зібрань пов’язане із соціальною інтеграцією та підтримкою, а ці чинники — з нижчим рівнем самотності. Аналіз опосередкування узгоджується з припущенням про роль соціальних відносин, проте дані мають обмеження спостережного дослідження (Rote та ін., 2013).

Взаємодопомога й особиста значущість

Підтримка може бути емоційною, інформаційною та практичною. Вона проявляється, коли хтось телефонує після важкої події, супроводжує до лікаря, приносить продукти, допомагає з доглядом, пояснює доступні послуги або просто залишається поруч. Важливо, чи відповідає допомога реальним потребам людини й чи може вона прийняти або відхилити пропозицію.

Взаємність також формує відчуття компетентності й корисності: людина може отримувати підтримку і робити внесок у життя інших, якщо має для цього сили та бажання. Релігійний соціальний капітал дослідники описують через довіру, обмін інформацією, взаємність та зв’язки як усередині групи, так і за її межами (Conley та ін., 2022). Це концептуальна рамка, а не доказ того, що кожна громада забезпечує однакову підтримку.

Спільні значення, ритуали й історії

Для віруючої людини спільні молитви, символи, обряди та мова традиції можуть допомагати впорядковувати переживання і відчувати зв’язок із ширшою спільнотою, її історією та майбутнім. Учасники можуть підтримувати одне одного через спільний спосіб осмислення подій. Водночас духовний сенс ритуалу та якість людського контакту слід розглядати окремо: значуща релігійна практика може переживатися навіть на самоті, а активне групове життя не гарантує близькості.

Чи справді відвідування релігійних зібрань зменшує самотність: що показують дослідження

Наукова відповідь залежить від того, кого досліджують, як вимірюють участь, які зв’язки враховують і чи простежують зміни в одних і тих самих людей. Позитивна кореляція може виникати частково через самообрання: люди, які мають більше соціальних ресурсів, краще почуваються або можуть пересуватися без труднощів, частіше беруть участь у спільних подіях. Зворотний напрям також можливий: самотність, хвороба чи депресивні симптоми можуть ускладнювати відвідування громади.

Поздовжнє американське дослідження людей старшого віку показало, що стабільне відвідування релігійних зібрань асоціювалося з нижчою самотністю, а зниження відвідуваності — з її підвищенням. Особливості зв’язку залежали від віку; показник релігійної залученості в повсякденності не давав тієї самої картини (Upenieks, 2023). Це свідчить про важливість розрізняти соціальну участь і особисту духовну орієнтацію.

Водночас у канадському поздовжньому дослідженні, оприлюдненому 2026 року, 22 139 учасників середнього й старшого віку спостерігали протягом трьох років. Після статистичного контролю початкових соціальних, демографічних та медичних характеристик частота релігійної участі не мала значущого зв’язку з подальшим показником соціальної ізоляції. Автори підкреслюють, що цей результат стосується дослідженої вибірки та конкретного індексу ізоляції (Ming та ін., 2026).

Ще ширша картина випливає з метааналізу 48 поздовжніх досліджень релігійності, духовності та психічного здоров’я: узагальнений зв’язок був статистично значущим, проте малим (r = 0,08). Цей результат стосується різних показників психічного здоров’я, а не безпосередньо лише належності до громади або самотності (Garssen, Visser і Pool, 2021).

Таким чином, існують дані на підтримку соціально-захисної ролі деяких релігійних громад і водночас результати, які не підтверджують універсального ефекту відвідування. Переконливіше запитувати, які саме стосунки створює участь для конкретної людини, ніж оцінювати її добробут за кількістю богослужінь.

Прийняття в громаді: як воно виникає і як його розпізнати

Прийняття виявляється у способах взаємодії: у повазі до гідності, здатності вислухати, доброзичливості до новачків, участі без приниження та справедливому розподілі уваги. Спільнота може мати традиції й етичні норми, одночасно забезпечуючи людям можливість відкрито обговорювати труднощі, помилки й розбіжності.

Відчуття прийняття не тотожне безперервному схваленню кожного рішення людини. Для психологічної безпеки значення має те, як громада висловлює незгоду: чи поважає особисті межі, чи не вдається до погроз, шантажу, соціальної ізоляції або приниження. Довіра особливо помітна у складних ситуаціях — коли людина хворіє, сумнівається, змінює сімейний стан, повідомляє про конфлікт або тимчасово перестає відвідувати зустрічі.

Практичним орієнтиром можуть бути питання: чи можна чесно сказати «я зараз не готовий»; чи слухають пояснення, перш ніж робити висновки; чи зберігається повага після незгоди; чи звертаються з інтересом до новачків; чи допускають різні рівні активності; чи можна звернутися до незалежного фахівця; чи спілкування виходить за межі виконання обов’язків. Це критерії для особистої оцінки середовища, а не стандартизований діагностичний опитувальник.

Чому людина може відчувати самотність усередині релігійної громади

Багато знайомих і мало близьких людей

Розмови після богослужіння, вітання на свята та участь у спільних заходах створюють контакти, проте близькість виникає поступово. Можна знати десятки імен і не мати людини, якій довіряєш свої переживання. Формальна ввічливість сама по собі не усуває емоційну самотність.

Умовне прийняття й необхідність приховувати себе

Коли підтримка залежить від беззастережної згоди з лідером, мовчання щодо власних сумнівів, сімейної ситуації або особистих рішень, людина може пристосовувати поведінку задля збереження стосунків. Таке пристосування іноді створює зовнішню видимість інтеграції, але зменшує можливість щирої близькості. Психологічно важливо, скільки особистої свободи та безпеки залишається всередині цих відносин.

Виключення, стигматизація та нерівні правила

Дослідження релігійних меншин засвідчують значення дискримінації, маргіналізації й соціального становища. Систематичний огляд 2026 року охопив 152 кількісні дослідження; там, де групи безпосередньо порівнювали, представники релігійних меншин часто мали гірші показники психічного здоров’я. Водночас більшість включених робіт були поперечними, вибірки нерідко малими, а порівняльні групи відсутні. Ця література стосується соціальної нерівності ширше і не дає підстав оцінювати кожну конкретну громаду однаково (Lee та ін., 2026).

Належність також може бути складною для людей, чиї життєві обставини або ідентичності не вписуються в очікування локальної групи. Систематичний огляд 55 кількісних досліджень серед дорослих представників ЛГБТКІА+ з релігійним досвідом аналізував неоднорідні зв’язки між релігійністю, духовністю та психологічним добробутом. Важливо оцінювати реальні умови підтримки й неприйняття, а не приписувати автоматично сприятливий або шкідливий вплив будь-якій релігійній належності (Prada, Lemyre і Khoury, 2026).

Вимушена участь, перенавантаження й втрата меж

Почуття обов’язку може підтримувати відданість, але іноді перетворюється на тягар: надмірна кількість волонтерських завдань, вимога постійної доступності, осуд за відпочинок, фінансовий тиск, контроль особистого життя. Поступове виснаження зменшує ресурси для дружби й сім’ї. Особливо насторожує ситуація, коли незгоду, відмову або звернення по незалежну допомогу використовують як підставу для погроз чи відчуження.

Втрата громади після переїзду, розриву стосунків або зміни переконань

Людина може втратити не лише знайоме місце зустрічей, а цілу мережу дружніх, побутових та сімейних контактів. Після виходу з громади виникають різні почуття: сум, провина, полегшення, свобода, гнів або туга за значущими людьми. Їхнє поєднання є зрозумілим реагуванням на зміну стосунків. Інтенсивність переживань залежить від історії участі, підтримки поза громадою та безпеки самого виходу.

Відмінність підтримувальної громади від середовища психологічного тиску

Підтримувальне середовище дозволяє людині мати власні кордони, контакти й джерела інформації поза групою. Запрошення до участі сумісне з правом відмовитися. Допомога враховує побажання людини. Помилки обговорюють без приниження, а відповідальність керівників і порядок розгляду скарг зрозумілі.

Середовище підвищеного ризику можна впізнати за діями, які повторюються: загрозами відлучення чи соціального бойкоту, втручанням у приватне життя, примусом розривати зовнішні зв’язки, використанням конфіденційної інформації для тиску, забороною звертатися до медичних фахівців або трактуванням психологічних труднощів виключно як духовної провини. Оцінювати слід конкретну поведінку та можливості людини захистити себе. Сам факт релігійної належності нічого не говорить про наявність цих ризиків.

Якщо переживання стосуються релігійного тиску, тривалого конфлікту віри чи духовного дистресу, важливо досліджувати їхню природу окремо. Сумніви, образа на громаду, розчарування в лідері та зміна переконань самі по собі не становлять психічного розладу. Клінічна допомога потрібна за характером симптомів, їхньою тривалістю, порушенням функціонування і ризиками для здоров’я.

Новачки, діти, молодь, літні люди та люди в перехідні періоди

Для нової людини питання належності часто починається з простих речей: чи привіталися з нею, чи пояснили правила, чи залишили право спостерігати, чи з’явилася можливість поступово знайомитися з іншими. Агресивне залучення, поспішні вимоги обітниць або наполягання на особистих одкровеннях можуть зменшити довіру саме тоді, коли вона лише формується.

Діти та підлітки можуть отримувати в громаді дружбу, наставництво й простір для діяльності. Водночас особливо важливі захист від булінгу, повага до вікових потреб, доступність дорослих поза спільнотою і право ставити запитання. У підлітковому віці зміни віри, переконань та ідентичності є частиною розвитку і потребують чутливого ставлення.

Для людей старшого віку релігійні контакти іноді стають важливим ресурсом після виходу на пенсію, втрати партнера або обмеження мобільності. Однак участь у богослужіннях може бути недоступною через здоров’я, транспорт, догляд за близькими. Дослідження самотності в старшому віці показують значення втрати партнера, обмежених соціальних мереж, депресивних симптомів і стану здоров’я; жодна одна форма групової участі не покриває всіх цих потреб (Dahlberg та ін., 2022; Hajek та ін., 2025).

Для людей, які переїхали через війну, втратили звичне житло чи живуть за кордоном, громада може бути одним із місць відновлення соціальної мережі й культурної тяглості. Це потенційний механізм підтримки, який потрібно оцінювати з огляду на конкретну ситуацію, доступність альтернатив і безпеку. Припущення про ефективність конкретної української програми потребує окремих досліджень цієї програми.

Малі групи, взаємність і зв’язки поза громадою

Мала група може допомогти перейти від формального знайомства до довірливих стосунків, якщо її учасники поважають конфіденційність, розподіляють увагу й дозволяють різний ступінь відкритості. Уразливі переживання варто обговорювати лише тоді, коли людина сама цього хоче й розуміє межі приватності. Релігійна групова зустріч не забезпечує автоматично тієї конфіденційності, яка діє в професійній психологічній допомозі.

Корисною є різноманітність зв’язків. Контакти всередині громади можуть давати почуття дому, тоді як друзі, родичі, сусіди, колеги й інші об’єднання створюють додаткові можливості отримати підтримку та розв’язувати проблеми. Збереження зовнішніх стосунків зменшує залежність від однієї групи й дозволяє вибудовувати життя відповідно до власних цінностей.

Взаємність не означає обов’язок повернути отриману допомогу в заданому обсязі. Люди, які хворіють, доглядають за іншими або переживають кризу, можуть тимчасово мати обмежені сили. У підтримувальній спільноті повага до їхньої гідності зберігається незалежно від кількості виконаних завдань.

Як оцінити, чи додає участь у громаді близькості й опори

Почати можна з власного досвіду за останні кілька місяців. Чи з’явилися люди, з якими можна говорити відверто? Чи стає легше просити про допомогу? Чи підтримується зв’язок поза релігійними подіями? Чи залишаються сили на сім’ю, роботу, навчання й відпочинок? Чи відчуваєте ви повагу, коли висловлюєте сумнів або обираєте інший шлях? Якою стає ваша самотність після взаємодії — меншою, більшою чи незмінною?

Спробуйте відділяти спостереження від оцінок. Наприклад, «за два місяці я познайомився з трьома людьми, але поки не відчуваю довіри» точніше, ніж «зі мною щось не так, якщо я досі самотній». Стосунки формуються з різною швидкістю, а характер групи може відповідати або не відповідати потребам конкретної людини.

Якщо хочеться зміцнити зв’язки, доречні поступові кроки: відвідувати заходи, де є час для розмови; починати з однієї або двох безпечних знайомств; прямо й доброзичливо озвучувати потребу в контакті; обирати посильну спільну справу; підтримувати дружбу за межами групи. Ці поради спираються на загальні принципи вибудовування стосунків і не становлять перевіреної спеціальної програми лікування самотності релігійною участю.

Якщо контакти завдають напруження, варто обміркувати межі: зменшити навантаження, відмовитися від небажаних обов’язків, не розкривати приватну інформацію, знайти незалежних людей для розмови. Безпечний вихід із контролювального середовища може вимагати індивідуального плану, особливо якщо житло, робота, сімейні стосунки чи матеріальна підтримка залежать від групи.

Коли потрібна психологічна або медична допомога

Звернення до психолога доцільне, коли самотність стає тривалою і болісною, після конфлікту з громадою погіршуються сон, стосунки чи повсякденне функціонування, або людина прагне розібратися в переживанні провини, втрати та соціального відторгнення. Фахівець може допомогти дослідити потреби, межі, навички контакту і способи відновити соціальну мережу без нав’язування релігійних чи нерелігійних висновків. Про те, як обговорювати релігійні питання з фахівцем, розповідає стаття «Як говорити з психологом про релігію і духовність».

Якщо є стійке пригнічення, виражена тривога, панічні симптоми, відчутна втрата здатності виконувати щоденні справи, потрібна оцінка кваліфікованого медичного або психічного здоров’я фахівця. Релігійна підтримка може співіснувати з доказовою психотерапією та лікуванням; рішення про лікування ухвалюють за клінічними показаннями. За безпосередньої загрози життю, суїцидальних намірів із небезпекою дій або втрати контакту з реальністю слід негайно звертатися по екстрену медичну допомогу.

Відсутність релігійної належності сама по собі не є психологічною проблемою. Близькість, дружбу, сенс і взаємність люди знаходять також у сім’ї, професійних та сусідських мережах, громадських організаціях, групах за інтересами й нерелігійних спільнотах. Мета підтримки — створення безпечних і значущих зв’язків відповідно до потреб та цінностей самої людини.

Поширені запитання

Чи обов’язково бути віруючим, щоб відчувати належність до релігійної громади?

Ні. Рівень віри, культурна належність, практика і соціальні стосунки можуть поєднуватися по-різному. Людина може брати участь у житті спільноти з сімейних, культурних або дружніх причин. Важливо, чи відповідає така участь її власному вибору і правилам конкретної громади.

Чому я почуваюся самотньо, хоча регулярно відвідую богослужіння?

Кількість контактів може не відповідати потребі в емоційній близькості. Додаткову роль відіграють життєві події, стосунки, прийняття, здоров’я та можливість говорити відверто. Корисно дослідити, яких саме зв’язків бракує, і чи є всередині або поза громадою люди, з якими безпечно поступово зближуватися.

Чи є науковий доказ, що релігійні громади лікують самотність?

Дослідження виявляють можливі сприятливі зв’язки релігійної участі з соціальними мережами й самотністю, але результати залежать від методів та вибірок. Наявні дані не дають підстав вважати вступ до релігійної громади універсальним або клінічно доведеним лікуванням самотності. Це один із можливих шляхів соціального контакту для тих, кому він підходить (Ming та ін., 2026; Okruszek та ін., 2022).

Як відрізнити здорові межі громади від небезпечного контролю?

Звертайте увагу на добровільність участі, повагу до конфіденційності, можливість не погоджуватися, підтримувати зовнішні стосунки й звертатися до незалежних фахівців. Примус, погрози, приниження й обмеження свободи звернення по допомогу — вагомі підстави оцінити безпеку й отримати незалежну підтримку.

Чи означає вихід із громади втрату віри?

Ні. Рішення вийти з конкретної спільноти і особисті релігійні переконання можуть змінюватися незалежно. Людина може зберігати віру, змінити громаду, переосмислити традицію або обрати нерелігійний світогляд. Психологічне завдання — підтримати її можливість вільно осмислити власний досвід.

Чи можна мати кілька спільнот водночас?

Так. Для багатьох людей зв’язки з родиною, друзями, сусідами, професійним і релігійним середовищами доповнюють одне одного. Різноманіття стосунків може створювати більше можливостей підтримки. У конкретних традиціях існують власні норми членства, які варто відрізняти від психологічної потреби людини в широкій соціальній мережі.

Висновок

Належність до релігійної громади набуває психологічної цінності через реальні стосунки: взаємне впізнавання, довіру, добровільну участь, підтримку та прийняття. Вона може допомагати долати самотність, але частота відвідування сама по собі не визначає ні близькості, ні психічного здоров’я. Дослідження підтверджують різноманітність результатів і важливість культурного та особистого контексту. Найкращим орієнтиром є те, чи має людина безпечні зв’язки, право на власні межі й можливість отримати потрібну допомогу.

Пов’язані статті

Релігійна спільнота і психічне здоров’я: підтримка та ризики — загальна картина підтримки, соціального впливу і ризиків релігійного середовища.

Психологія релігії та духовності: що вивчає наука — наукові поняття, методи дослідження й межі психологічних висновків.

Релігійна ідентичність: як віра, практика і спільнота стають частиною Я — самовизначення, групова належність і зміни особистої ідентичності.

Релігійність, духовність і психічне здоров’я: що показують дослідження — систематичні огляди, асоціації й обмеження доказовості.

Релігійний копінг: як віра допомагає або ускладнює подолання стресу — релігійні способи подолання труднощів та їхні можливі наслідки.

Як говорити з психологом про релігію і духовність — практичні питання для безпечної розмови з фахівцем.

Релігійні та духовні конфлікти: види, причини й наслідки — переживання розбіжностей і сумнівів, що впливають на відчуття належності.

Соціальна підтримка в релігійних громадах: механізми й обмеження — сприйнята й отримана допомога, соціальні механізми та їхні межі.

Джерела

Conley, C., Gonzalez-Guarda, R., Randolph, S., Hardison-Moody, A., Fisher, E. B., & Lipkus, I. (2022). Religious social capital and minority health: A concept analysis. Public Health Nursing, 39(5), 1041–1047. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/35436366/

Dahlberg, L., McKee, K. J., Frank, A., & Naseer, M. (2022). A systematic review of longitudinal risk factors for loneliness in older adults. Aging & Mental Health, 26(2), 225–249. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/33563024/

Garssen, B., Visser, A., & Pool, G. (2021). Does spirituality or religion positively affect mental health? Meta-analysis of longitudinal studies. The International Journal for the Psychology of Religion, 31(1), 4–20. https://doi.org/10.1080/10508619.2020.1729570

Hajek, A., Zwar, L., Gyasi, R. M., et al. (2025). Determinants of loneliness among older adults: A systematic review based on recent longitudinal studies. Archives of Gerontology and Geriatrics, 138, 105953. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/40749605/

Lee, J., Kothari, K., Yang, Y., Rose-Clarke, K., Wels, J., & Patalay, P. (2026). Religious disparities in mental health: A systematic review and conceptual framework. Social Science & Medicine, 399, 119237. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/41934802/

Ming, K., Chaurasia, A., Mock, S., & Oremus, M. (2026). The association between religious participation and social isolation in middle-aged and older adults: A longitudinal analysis of the Canadian Longitudinal Study on Aging. Journal of Religion and Health. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/42001390/

Okruszek, Ł., Piejka, A., & Żurek, K. (2022). Take me to (the empty) church? Social networks, loneliness and religious attendance in young Polish adults during the COVID-19 pandemic. Journal of Religion and Health, 61, 722–740. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC8764885/

Prada, K., Lemyre, N., & Khoury, B. (2026). Called by name: A systematic review of the quantitative literature on the relationship between religiosity/spirituality and mental health for LGBTQIA+ people-of-faith. Journal of Homosexuality. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/41592285/

Rote, S., Hill, T. D., & Ellison, C. G. (2013). Religious attendance and loneliness in later life. The Gerontologist, 53(1), 39–50. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/22555887/

Upenieks, L. (2023). With you until the end of the age? A longitudinal study of changes in religiosity and loneliness in later life. Research on Aging, 45(3–4), 299–319. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/35603607/

World Health Organization. (2025). From loneliness to social connection: Charting a path to healthier societies. Report of the WHO Commission on Social Connection. https://www.who.int/groups/commission-on-social-connection/report/