Мовна особистість: що це і як індивідуальний досвід проявляється в мові
Оновлено: 2 години тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026
Мовна особистість — це спосіб описати людину як носія й користувача мови: її мовний репертуар, звичні способи формулювати думки, знання про світ, комунікативні цілі та соціально-культурний досвід, які проявляються у мовленні й текстах. Поняття належить передусім до психолінгвістики, соціолінгвістики, когнітивної та комунікативної лінгвістики. Воно допомагає пояснювати індивідуальні мовні відмінності, але не є психологічним діагнозом, окремою рисою характеру чи стандартизованим тестом особистості.
Що таке мовна особистість
У сучасному українському науковому дискурсі термін «мовна особистість» охоплює кілька взаємопов’язаних вимірів. Йдеться про те, якими мовними засобами людина володіє, як вона організовує значення, якими поняттями й культурними знаннями користується, як пристосовує мовлення до співрозмовника та ситуації, які комунікативні наміри реалізує і як через мову вибудовує соціальні зв’язки.
Саме тому поняття ширше за словниковий запас, грамотність або «манеру говорити». Двоє людей можуть однаково добре володіти українською, але відрізнятися добором слів, синтаксисом, типовими метафорами, способами пояснювати події, рівнем прямоти, гумором, ввічливістю, ставленням до діалектних форм, перемиканням між мовами чи регістрами та способом будувати розповідь.
Українська дослідниця Христина Щепанська показує, що термін функціонує одразу в психолінгвістичному, когнітивному, комунікативному, лінгвокультурологічному, лінгводидактичному, лінгвостилістичному й соціолінгвістичному підходах. Це одна з причин, чому в різних працях визначення дещо відрізняються. Огляд термінополя «мовна особистість» добре демонструє цю багатовимірність.
Важливо й те, що сучасна психологія особистості та традиція дослідження мовної особистості не є однією теорією. Психологія особистості зазвичай працює з вимірюваними рисами, поведінковими даними й психометричними моделями. Концепт мовної особистості історично сформувався як міждисциплінарний спосіб опису людини через мовну діяльність, тексти, знання, цінності та комунікативні мотиви.
Звідки походить поняття
Ідея вивчати людину через її мову має довгу історію, але концепт мовної особистості набув системного статусу в антропоцентричній лінгвістиці XX століття. У наукових оглядах ранні витоки пов’язують із працями Віктора Виноградова, а найвідомішу рівневу модель — із Юрієм Карауловим та його монографією 1987 року. Ця історія узагальнена, зокрема, в українському огляді Щепанської.
Історія терміна важлива для правильного тлумачення. «Мовна особистість» не виникла як клінічна або психометрична категорія. Її використовували для аналізу того, як людина постає в мові й тексті, як мовні засоби співвідносяться зі знаннями про світ і як мовлення пов’язане з мотивами та цілями комунікації.
У 2025 році в журналі Інституту української мови НАН України «Українська мова» Володимир Барчук запропонував сучасну психолінгвістичну й етнолінгвістичну концептуалізацію мовної особистості як носія мовної свідомості. Сама наявність нових моделей показує, що поняття розвивається і не має єдиної універсально прийнятої структури. Стаття в журналі «Українська мова» є важливим сучасним українським джерелом для цієї дискусії.
Три рівні мовної особистості в класичній моделі
Найвідоміша модель, пов’язана з працями Юрія Караулова, описує три рівні: вербально-семантичний, лінгвокогнітивний і прагматичний. Її корисно розглядати як історично впливову теоретичну схему, а не як психометричну шкалу з доведеною універсальною факторною структурою.
Вербально-семантичний рівень
Це лексика, граматика, звичні словосполучення, конструкції та базові мовні операції. На цьому рівні видно, якими мовними ресурсами людина користується і наскільки вільно ними володіє.
Проте окреме слово саме по собі рідко дозволяє зробити надійний висновок про людину. Значення має система виборів у великій кількості ситуацій: частотність конструкцій, стабільні мовні звички, контекст, жанр і комунікативне завдання.
Лінгвокогнітивний рівень
Цей рівень стосується знань, понять, категорій, асоціацій і способів організації досвіду. У класичній традиції його часто називають тезаурусним: мова розглядається як один зі способів, через які стає видимою індивідуальна й культурно сформована картина світу.
Люди з різним професійним і життєвим досвідом можуть по-різному категоризувати ту саму ситуацію, помічати різні деталі й користуватися різними поняттєвими мережами. Лікар, юрист, програміст і музикант говорять не просто різними термінами — їхні професійні практики формують різні звички опису проблем, причин, доказів і рішень.
Прагматичний рівень
Тут у центрі — навіщо людина говорить саме так: її мета, мотив, адресат, соціальна роль і очікуваний ефект. Один і той самий зміст можна подати як прохання, наказ, натяк, жарт, виправдання, пояснення або спробу зблизитися зі співрозмовником.
Прагматичний рівень особливо важливий для психології комунікації. Він нагадує, що мовлення не є механічним відбитком внутрішніх властивостей людини. Це дія в конкретній ситуації.
Як індивідуальний досвід проявляється в мові
Індивідуальність мовлення виникає з багатьох джерел. На мовні звички впливають родина, регіон, освіта, професія, коло спілкування, вік, прочитані тексти, медіасередовище, життєві події, знання інших мов і досвід належності до різних спільнот.
Цей принцип добре видно в понятті ідіолекту — індивідуального варіанта мовної практики людини. Ідіолект охоплює характерні фонетичні, лексичні, граматичні й дискурсивні особливості та змінюється разом із досвідом. Мовна особистість є ширшим поняттям: вона включає не лише самі мовні патерни, а й когнітивні, прагматичні та соціальні виміри користування мовою.
Словниковий вибір
Слова відображають доступні людині категорії, теми, професійні знання, соціальні звички та актуальний контекст. Людина може віддавати перевагу конкретній або абстрактній лексиці, професіоналізмам, діалектизмам, запозиченням, емоційно насиченим словам або нейтральним формулюванням.
Водночас словниковий вибір не має однозначного психологічного перекладу. Часте вживання слова «ризик» може бути пов’язане з тривогою, професійною діяльністю, темою тексту, новинами, жартом або статистичним аналізом ризиків. Без контексту такі інтерпретації швидко стають помилковими.
Синтаксис і спосіб розгортання думки
Індивідуальні відмінності проявляються в довжині речень, типових синтаксичних конструкціях, способах зв’язувати аргументи, використовувати уточнення, причинні зв’язки, заперечення й модальність. Але й тут значну частину варіативності пояснюють жанр, освіта, тема та адресат.
Розповіді й способи пояснення подій
Особливо інформативними можуть бути не окремі слова, а цілі наративні структури: що людина вважає причиною подій, кого називає агентом, як розподіляє відповідальність, які часові рамки обирає, де бачить переломні моменти, як описує себе щодо інших людей.
Такі структури важливі для психолінгвістики, наративної психології, дискурс-аналізу й досліджень соціальної взаємодії. Вони показують спосіб конструювання значення в певному контексті, а не «приховану сутність» людини.
Регістр, ввічливість і пристосування до співрозмовника
Людина зазвичай говорить по-різному з дитиною, близьким другом, роботодавцем, незнайомцем або аудиторією в соціальній мережі. Вона змінює лексику, темп, ступінь формальності, пояснення, жарти й навіть граматичні конструкції.
Це важливий компонент мовної особистості: здатність не лише мати власні мовні звички, а й гнучко керувати ними. Тому мовлення в одній ситуації не можна вважати повним «знімком» людини.
Чи можна визначити характер людини за її мовою
Наукові дані підтверджують зв’язок між мовними патернами та психологічними змінними, але цей зв’язок набагато менш прямий, ніж популярна ідея «скажи кілька фраз — і я визначу твій характер».
Класичний огляд Джеймса Пеннебейкера, Маттіаса Меля й Кейт Нідергоффер показав, що природне вживання слів може містити інформацію про соціальні й психологічні процеси, а функціональні слова, займенники та інші малопомітні елементи мовлення іноді виявляються психологічно інформативними. Огляд в Annual Review of Psychology підсумовує ранню доказову базу комп’ютерного аналізу природної мови.
У великому дослідженні блогів Тал Ярконі виявив численні статистичні зв’язки між рисами Великої п’ятірки та вживанням слів. Водночас сам дизайн показував, наскільки важливі великі обсяги тексту: стабільні індивідуальні закономірності значно легше виявляти в десятках тисяч слів, ніж у короткому повідомленні. Дослідження Yarkoni 2010.
Метааналіз José David Moreno та співавторів об’єднав 23 незалежні оцінки зв’язку між рисами Великої п’ятірки й комп’ютерно визначеними властивостями письмової мови. Сукупні кореляції були малими або помірними, приблизно від r = 0,26 до r = 0,30, і залежали від характеристик тексту та методу прогнозування. Автори підкреслюють, що для перетворення таких підходів на надійний інструмент індивідуального прогнозування потрібні додаткові дослідження. Метааналіз у Personality and Individual Differences.
Ще суворішу картину дає метааналіз Koutsoumpis та співавторів у Psychological Bulletin. У 31 вибірці із загальним n = 85 724 зв’язки між самооціненими рисами Великої п’ятірки та категоріями LIWC були переважно малими: найсильніші кореляції становили приблизно |ρ| = 0,08–0,14, а 52 мовні категорії в середньому пояснювали 5,1% варіативності самооціненої особистості. Ефекти залежали, зокрема, від довжини тексту й особливостей завдання. Метааналіз Psychological Bulletin.
Отже, мова справді містить психологічну інформацію, але її інтерпретація є ймовірнісною. Один маркер майже ніколи не дорівнює одній рисі, а короткий текст не дає підстав для впевненої характеристики особистості.
Чому контекст змінює мовний портрет
Мовлення людини є результатом взаємодії відносно стійких індивідуальних звичок із ситуацією. На нього впливають щонайменше тема, жанр, адресат, мета, емоційний стан, норми платформи, часові обмеження та мова спілкування.
Лист роботодавцю й повідомлення другові можуть належати одній людині й водночас виглядати так, ніби їх написали різні автори. Це нормальна прагматична гнучкість, а не суперечність.
Особливо важливо враховувати мову й культуру, коли психологічні алгоритми створені на англомовних даних. Dalibor Kučera і Matthias Mehl показують, що перенесення словникових категорій та моделей текстового аналізу між мовами стикається із системними проблемами: культурні норми, граматика, семантичні поля й комунікативні практики відрізняються. Огляд про міжмовний психологічний аналіз тексту.
Для української це має пряме значення. Модель, навчена на англомовних постах, не повинна автоматично вважатися валідною для українських текстів лише тому, що обидва набори містять слова й речення. Потрібні окрема перевірка даних, мовних ознак, цільової популяції та якості прогнозу.
Мовна особистість і мовна ідентичність
Мовна ідентичність описує те, як мова бере участь у переживанні себе, належності до груп, культурній позиції та соціальному самовизначенні. Мовна особистість охоплює ширший комплекс: репертуар, мовні навички, індивідуальні патерни, когнітивні структури та комунікативні цілі.
Ці поняття перетинаються. Людина може свідомо обирати українську як важливу частину власної ідентичності, і цей вибір поступово впливатиме на її словник, коло комунікації, жанрові звички та мовні асоціації. Але ідентичність не вичерпує всіх характеристик мовної особистості.
Лариса Шевченко на матеріалі Агатангела Кримського спеціально аналізує співвідношення мовної особистості й мовної ідентичності та підкреслює роль мови як одного з критеріїв ідентифікації людини. Стаття в журналі «Культура слова».
Мовна особистість і ідіолект
Ідіолект відповідає насамперед на питання «як саме ця людина зазвичай говорить або пише?». Мовна особистість ставить ширше питання: «що система мовних ресурсів, знань і комунікативних практик показує про людину як учасника мовної взаємодії?».
Умовно ідіолект можна розглядати як один із найбільш безпосередньо спостережуваних шарів мовної індивідуальності. Мовна особистість додає до нього когнітивні, прагматичні, культурні й соціальні виміри.
У криміналістичній лінгвістиці індивідуальні мовні патерни можуть бути корисними для порівняння авторства текстів, але навіть там висновки спираються на сукупність ознак, обсяг матеріалу, альтернативні пояснення та оцінку невизначеності. Індивідуальний стиль не є незмінним мовним «відбитком пальця».
Мовна особистість і соціолінгвістика
Соціолінгвістика досліджує зв’язки між мовою та соціальним світом: регіоном, групами, статусом, ситуацією, мережами спілкування, ідентичністю, мовною політикою та варіативністю.
Для поняття мовної особистості соціолінгвістична перспектива принципова, бо індивідуальність формується в соціальному середовищі. Значна частина того, що здається «особистим стилем», походить із доступних людині соціальних різновидів мови, професійних практик, поколіннєвих норм і спільнот.
Тому опис мовної особистості має включати не тільки питання «чим ця людина відрізняється від інших?», а й «які групові ресурси вона використовує, у яких ситуаціях і для чого?».
Білінгвізм і кілька мовних версій себе
У багатомовної людини мовна поведінка може суттєво змінюватися залежно від мови. Змінюються не лише слова: активуються різні культурні сценарії, спогади, норми ввічливості, способи виражати емоції та соціальні ролі.
Відоме дослідження Nairán Ramírez-Esparza та співавторів показало у іспано-англійських білінгвів ефект cultural frame switching: відповіді за деякими рисами особистості систематично змінювалися залежно від мови тестування в напрямі, узгодженому з культурними рамками. Дослідження в Journal of Research in Personality.
Це не означає, що білінгв має «дві особистості» у клінічному сенсі. Дані краще узгоджуються з контекстною пластичністю самовираження: різні мови можуть робити більш доступними різні соціально засвоєні способи описувати себе й взаємодіяти з іншими.
Для українського контексту це особливо важливо. Перехід між українською, російською, англійською, польською чи іншими мовами може бути пов’язаний із різними життєвими періодами, середовищами та ідентичностями. Досліджувати такі зміни потрібно без припущення, що одна з мов автоматично є «справжньою» версією людини.
Як досліджують мовну особистість
Єдиного стандартного тесту мовної особистості не існує. Метод обирають залежно від дослідницького питання. У різних традиціях використовують корпусні, психолінгвістичні, соціолінгвістичні, дискурсивні та обчислювальні підходи.
Аналіз природного мовлення і корпусів
Дослідники збирають великі масиви текстів або записів і аналізують частотність слів, синтаксис, теми, дискурсивні маркери, зв’язність, метафори, займенники, функціональні слова та інші характеристики. Великі корпуси дають змогу відрізняти випадковий вибір від повторюваного патерну.
Експериментальні психолінгвістичні методи
Лексичні рішення, називання, семантичне праймування, асоціативні завдання, вимірювання часу реакції та інші експерименти дозволяють досліджувати процеси, які не видно безпосередньо в готовому тексті.
Дискурс-аналіз і розмовний аналіз
Тут увага зміщується від окремих слів до того, як людина будує позицію, керує чергою в розмові, виправляє непорозуміння, аргументує, розповідає історії й реагує на співрозмовника.
Соціолінгвістичні інтерв’ю
Інтерв’ю допомагають пов’язати мовні форми з біографією, соціальними мережами, мобільністю, мовною історією, ставленнями до мов і конкретними комунікативними практиками.
Комп’ютерний аналіз тексту
Методи обробки природної мови можуть знаходити багатовимірні закономірності, які важко помітити вручну. Проте висока точність на одній вибірці не гарантує переносимості на іншу мову, платформу або популяцію. Саме тому зовнішня валідація є критичною.
Мовна особистість, AI і автоматичне профілювання
Сучасні мовні моделі можуть узагальнювати стиль тексту, знаходити повторювані теми, класифікувати тон, порівнювати авторські патерни й будувати ймовірнісні профілі. Це робить їх потенційно корисними для дослідження мовної індивідуальності.
Але тут легко переплутати опис мовних даних і знання про людину. Модель бачить доступний їй текст, а не особистість безпосередньо. Її висновок залежить від корпусу, навчальних даних, формулювання завдання, довжини тексту, мови, контексту та того, які категорії закладено в модель.
Якщо алгоритм на основі кількох повідомлень називає людину «інтровертною», «тривожною» або «імпульсивною», це ще не психологічна оцінка. Для рис особистості потрібні валідовані методи й належний обсяг даних; для клінічних станів — професійна діагностика за відповідними критеріями.
Є й етичний вимір. Автоматичне профілювання може використовуватися без поінформованої згоди, відтворювати мовні й культурні упередження та створювати хибне відчуття точності. Особливо ризиковано переносити моделі між мовами без перевірки: огляд Kučera і Mehl показує, що кросмовний психологічний аналіз тексту потребує окремої методологічної валідації.
Взаємодія людини з генеративною системою може змінювати її мовну поведінку: люди підлаштовують запити, переймають формулювання, редагують машинні чернетки й створюють гібридні тексти. Це новий шар мовної практики, який варто досліджувати окремо від класичного авторства.
Психологічне переживання людини під час спілкування з AI може бути реальним предметом дослідження. Воно саме по собі не є доказом наявності в системи свідомості, почуттів, розуміння або суб’єктивного досвіду.
Чи змінюється мовна особистість протягом життя
Так. Змінюються соціальні середовища, професія, освіта, коло читання, технології, стосунки, мови, якими користується людина, і теми, про які вона говорить. Частина мовних звичок може бути доволі стабільною, інша перебудовується швидко.
Після переїзду людина може засвоїти нові регіональні форми. Після зміни професії — новий словник і способи аргументації. Після тривалого життя в багатомовному середовищі — нові моделі перемикання кодів. Соціальні мережі породжують нові жанри, скорочення, емодзі й правила взаємодії.
Тому мовну особистість доцільно описувати як динамічну систему, у якій відносно стійкі звички співіснують з адаптацією до нових ситуацій і середовищ.
Де поняття мовної особистості корисне
У психолінгвістиці поняття допомагає поєднати мовну систему з індивідуальним досвідом і мовною свідомістю. У соціолінгвістиці — досліджувати, як людина використовує соціальну варіативність мови. У лінгводидактиці — аналізувати розвиток мовної компетентності та комунікативного репертуару. У дискурс-аналізі — описувати позиціонування, цінності й комунікативні стратегії. В обчислювальній лінгвістиці — формулювати гіпотези про індивідуальні мовні патерни та перевіряти їх на великих корпусах.
У психологічній практиці поняття може бути корисною описовою лінзою: як людина називає емоції, будує причинні пояснення, описує себе й інших, які метафори використовує. Ці спостереження набувають сенсу в контексті бесіди й не замінюють психодіагностику.
У роботі з освітою поняття дає змогу бачити учня або студента не як носія «правильних» чи «неправильних» форм, а як учасника мовної діяльності з власним досвідом, репертуаром і комунікативними цілями.
Науковий статус поняття
Найточніше розглядати мовну особистість як міждисциплінарний теоретичний конструкт із кількома дослідницькими традиціями. В українській та ширшій східноєвропейській лінгвістиці він має розвинене термінологічне поле й довгу історію застосування. Щепанська показує співіснування кількох підходів, а Барчук пропонує сучасну психолінгвістично-етнолінгвістичну модель.
Водночас конкретні твердження про зв’язок мови з психологічними рисами потрібно оцінювати окремо. Для них є емпіричні дослідження й метааналізи, але ефекти залежать від того, які мовні ознаки аналізують, скільки тексту доступно, якою мовою він написаний, у якому жанрі та як саме вимірюють особистість.
Встановленим можна вважати сам факт системної індивідуальної варіативності мовлення та залежності мовного вибору від контексту, досвіду й соціального середовища. Зв’язки окремих текстових ознак із рисами особистості зазвичай невеликі та ймовірнісні. Конкретні моделі «мовної особистості» залишаються теоретичними рамками, а не універсальними діагностичними системами.
Це дозволяє уникнути двох спрощень. Мова не є випадковим шумом: вона справді несе інформацію про досвід, соціальний світ і частково про психологічні відмінності. Але вона не є прозорим рентгеном особистості.
Поширені запитання
Що таке мовна особистість простими словами
Це людина, розглянута через її спосіб користуватися мовою: що і як вона говорить, які мовні ресурси має, як організовує значення, до кого звертається і якої мети прагне в комунікації.
Хто створив теорію мовної особистості
Історію поняття пов’язують із кількома науковими традиціями. У східноєвропейській лінгвістиці ранні витоки часто ведуть до робіт Віктора Виноградова, а найвідомішу трирівневу модель систематизував Юрій Караулов у 1980-х роках. Сучасні дослідники пропонують інші моделі, тому коректніше говорити про історію концепту, а не про одну завершену теорію.
Які рівні мовної особистості виділяють
У класичній моделі Караулова — вербально-семантичний, лінгвокогнітивний і прагматичний. Це теоретична модель, а не клінічна шкала чи стандартизований особистісний тест.
Чим мовна особистість відрізняється від ідіолекту
Ідіолект — це характерний для конкретної людини спосіб користування мовою. Мовна особистість — ширше поняття, яке охоплює мовний репертуар, знання, способи організації значення, комунікативні цілі та соціально-культурний контекст.
Чим мовна особистість відрізняється від мовної ідентичності
Мовна ідентичність описує зв’язок мови із самовизначенням і належністю. Мовна особистість охоплює також мовні навички, індивідуальні патерни, когнітивні та прагматичні характеристики мовлення.
Чи можна визначити особистість за кількома повідомленнями
Надійно — ні. Короткий текст сильно залежить від теми й ситуації. Дослідження знаходять статистичні зв’язки між мовою та рисами особистості, але вони потребують достатнього обсягу даних і не дають підстав перетворювати окремі слова на психологічний діагноз.
Чи мають білінгви дві мовні особистості
У різних мовах люди можуть демонструвати різні комунікативні й культурно зумовлені патерни. Це краще розуміти як контекстну пластичність і перемикання культурних рамок, а не як наявність «двох особистостей» у клінічному сенсі.
Чи може AI визначити мовну особистість
AI може аналізувати мовні патерни й будувати ймовірнісні профілі. Якість залежить від даних, мови, контексту та валідації. Такий профіль не є автоматично психологічною оцінкою або діагнозом.
Короткий висновок
Мовна особистість — це міждисциплінарний спосіб описати людину через її мовні ресурси, знання, індивідуальні патерни та комунікативні дії. Поняття допомагає поєднувати мову, мислення, культуру й соціальну взаємодію, але не дає простого ключа до «читання характеру» за словами. Найнадійніші сучасні дані показують: мовлення містить психологічну інформацію, проте її потрібно інтерпретувати статистично, контекстно й з урахуванням мови, жанру та обсягу даних.
Пов’язані статті
References
Barchuk, V. M. (2025). Структура мовної особистости: психолінгвістичний та етнолінгвістичний аспекти. Українська мова. https://doi.org/10.15407/ukrmova2025.01.003
Koutsoumpis, A., Oostrom, J. K., Holtrop, D., van Breda, W., Ghassemi, S., & De Vries, R. E. (2022). The kernel of truth in text-based personality assessment: A meta-analysis of the relations between the Big Five and the Linguistic Inquiry and Word Count (LIWC). Psychological Bulletin, 148(11–12), 843–868. https://doi.org/10.1037/bul0000381
Kučera, D., & Mehl, M. R. (2022). Beyond English: Considering language and culture in psychological text analysis. Frontiers in Psychology, 13, 819543. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2022.819543
Moreno, J. D., Martínez-Huertas, J. Á., Olmos, R., Jorge-Botana, G., & Botella, J. (2021). Can personality traits be measured analyzing written language? A meta-analytic study on computational methods. Personality and Individual Differences, 177, 110818. https://doi.org/10.1016/j.paid.2021.110818
Pennebaker, J. W., Mehl, M. R., & Niederhoffer, K. G. (2003). Psychological aspects of natural language use: Our words, our selves. Annual Review of Psychology, 54, 547–577. https://doi.org/10.1146/annurev.psych.54.101601.145041
Ramírez-Esparza, N., Gosling, S. D., Benet-Martínez, V., Potter, J. P., & Pennebaker, J. W. (2006). Do bilinguals have two personalities? A special case of cultural frame switching. Journal of Research in Personality, 40(2), 99–120. https://doi.org/10.1016/j.jrp.2004.09.001
Shevchenko, L. I. (2021). Мовна особистість vs мовна ідентичність. Агатангел Кримський. Культура слова, 95. https://doi.org/10.37919/0201-419X-2021.95.1
Shchepanska, Kh. (2022). Термінополе «мовна особистість». Рідне слово в етнокультурному вимірі. https://doi.org/10.24919/2411-4758.2022.245839
Yarkoni, T. (2010). Personality in 100,000 words: A large-scale analysis of personality and word use among bloggers. Journal of Research in Personality, 44(3), 363–373. https://doi.org/10.1016/j.jrp.2010.04.001