Мислення через компроміси: як жорсткий бюджет змушує постійно порівнювати, від чого відмовитися
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 24 вересня 2026 · Редакційна політика
Мислення через компроміси (trade-off thinking) — це спосіб прийняття рішень, за якого витрата оцінюється не лише за її ціною чи привабливістю, а через те, від якої іншої потреби доведеться відмовитися. Коли бюджет жорсткий, 500 гривень перестають бути абстрактною сумою: вони можуть означати «ліки або дорога», «продукти або шкільні витрати», «ремонт зараз або запас на наступний тиждень». Саме ця постійна видимість взаємного витіснення потреб і є центральною ідеєю конструкта.
У психології економічних рішень цей механізм пов’язують із альтернативною вартістю — цінністю найкращої альтернативи, від якої людина відмовляється, обираючи щось інше. Дослідження показують, що люди загалом часто недооцінюють такі приховані альтернативи, але сприйняті бюджетні обмеження можуть робити їх помітнішими. Водночас твердження, що люди з низьким доходом завжди краще враховують альтернативні витрати, не підтверджене однозначно.
Це важлива різниця. Жорсткий бюджет може посилювати увагу до компромісів, але він не робить людину автоматично «раціональнішою» або «ірраціональнішою». Він змінює саму структуру вибору: більше речей реально конкурують за один і той самий обмежений ресурс. Бідність тут є матеріальним контекстом, а не рисою характеру.
Що таке мислення через компроміси
У межах scarcity theory мислення через компроміси описує ситуацію, коли обмеженість ресурсу робить втрачений альтернативний варіант психологічно доступним. Коли грошей достатньо для кількох потреб одночасно, купівля однієї речі може майже не викликати думки про іншу. Коли вільний залишок малий, той самий вибір швидко викликає запитання: «якщо я витрачу це тут, чого тоді не зможу зробити?»
Критичний огляд scarcity theory de Bruijn і Antonides виділяє trade-off thinking як одну з трьох центральних пропозицій теорії. Автори дійшли висновку, що дані загалом підтримують ідею про більшу увагу до компромісів за дефіциту, але методологічні обмеження не дозволяють вважати її остаточно доведеною в усіх контекстах. Огляд 2022 року прямо підкреслює: найсильніші ранні результати часто базувалися на гіпотетичних покупках, вимірювали дохід замість переживаної нестачі або порівнювали групи, які відрізняються багатьма іншими характеристиками.
Тому коректніше говорити не про «тип людей», а про механізм, який може посилюватися тоді, коли ресурс справді або суб’єктивно відчувається як обмежений. Такий стан може виникнути при низькому доході, нерегулярних виплатах, великій частці обов’язкових витрат, раптовій великій витраті або тимчасовому бюджетному ліміті.
Чому жорсткий бюджет змінює саму форму вибору
Від «чи хочу я це?» до «що це витіснить?»
За вільнішого бюджету рішення часто можна будувати навколо самої покупки: наскільки вона потрібна, приємна, якісна, вигідна. За жорсткого бюджету у фокус потрапляє друга частина рівняння — те, що не відбудеться після цієї витрати. Вибір стає відносним. Не «чи варта річ 800 гривень?», а «чи варта вона того, від чого доведеться відмовитися заради цих 800 гривень?»
Це не просто фінансова арифметика. Альтернативи мають різну емоційну вагу, терміновість і невизначеність. Витрата на сьогоднішню проблему може конкурувати із запасом на майбутню; потреба дитини — із власною медичною потребою; економія часу — із додатковими грошовими витратами. Тому trade-off thinking часто означає порівняння різнорідних благ, які неможливо звести до одного простого показника.
Альтернативна вартість стає психологічно видимою
Класична робота Stephen Spiller показала, що сприйняті обмеження можуть бути сигналом, який змушує людей активніше враховувати альтернативні витрати. У його експериментах люди частіше думали про інші способи використання ресурсу, коли бюджет подавався як жорсткіший; сама схильність планувати також підвищувала ймовірність такого врахування. Spiller (2011) важливий саме тим, що механізм було продемонстровано через зміну контексту обмеження, а не лише через порівняння людей із різними доходами.
Водночас альтернативна вартість не завжди виникає в думці автоматично. Людина має згадати, які саме інші можливості конкурують за цей ресурс. Через це найпомітніші, емоційно яскраві або звичні альтернативи можуть отримувати більше ваги, ніж менш очевидні, навіть якщо останні об’єктивно важливіші.
Що показують дослідження про дефіцит і trade-off thinking
Scarcity може робити цінність стабільнішою щодо випадкового контексту
У серії експериментів Shah, Shafir і Mullainathan досліджували, чи змінює нестача те, як люди оцінюють варіанти. Стаття Scarcity Frames Value показала, що за умов дефіциту учасники сильніше орієнтувалися на нагальні потреби та компроміси між ними і в деяких задачах були менш чутливими до класичних контекстних ефектів. Іншими словами, коли альтернативна вартість була реально значущою, випадкове оточення вибору могло менше хитати оцінку.
Цей результат важливий, бо scarcity theory не зводиться до твердження «нестача погіршує рішення». В окремих ситуаціях обмеження може зробити реальну ціну вибору помітнішою. Саме тому одна й та сама людина може одночасно дуже точно рахувати локальні компроміси і бути перевантаженою довгим горизонтом фінансових проблем.
Люди загалом схильні не помічати альтернативну вартість
Ще до scarcity theory експерименти показували, що нагадування про інше можливе використання грошей здатне змінювати рішення про покупку. У класичній роботі Frederick та співавторів учасникам буквально робили видимою можливість «залишити гроші на інші покупки», і готовність купувати знижувалася. Opportunity Cost Neglect (2009) започаткувала велику експериментальну літературу про нехтування альтернативною вартістю.
Сучасний метааналіз Maguire, Persson і Tinghög об’єднав 39 експериментів. Середній ефект виявився статистично надійним, але невеликим: Cohen’s d = 0,22, а після виключення ранньої роботи Frederick та співавторів — близько d = 0,16. Це сильне уточнення: люди справді нерідко недовраховують те, від чого відмовляються, однак початкові експерименти, ймовірно, перебільшили масштаб ефекту.
Метааналіз також показує межу узагальнення: понад половину експериментів було проведено у споживчому контексті, а значна частина завдань була гіпотетичною. Тому ефект добре підтриманий як явище вибору, але не дає підстав автоматично переносити його величину на всі реальні рішення домогосподарства, медицину, освіту чи довгострокову бідність.
Доходу самого по собі недостатньо, щоб передбачити, хто врахує компроміс
Особливо важлива перевірка прийшла від Plantinga та співавторів. У п’яти великих експериментах із загальною вибіркою 2325 людей вони не знайшли підтримки гіпотези, що учасники з низькими доходами спонтанно враховують альтернативну вартість частіше. Нагадування про альтернативи знижувало готовність купувати приблизно однаково в групах із нижчими та вищими доходами. Plantinga et al. (2018) показують, чому не можна перетворювати trade-off thinking на психологічний стереотип про «бідних».
Разом результати Spiller, Shah та Plantinga підказують більш точну модель. Ситуативне відчуття обмеження здатне робити альтернативні витрати помітнішими, але рівень доходу не є простим психологічним перемикачем. Двоє людей із однаковим доходом можуть мати різні зобов’язання, боргове навантаження, резерви, передбачуваність доходу й доступ до підтримки; отже, реальна жорсткість їхнього бюджету буде різною.
Що в цьому конструкті встановлено краще, а що залишається змішаним
Найкраще встановлено загальніше явище: люди не завжди спонтанно враховують альтернативну вартість, а її явне нагадування в середньому змінює вибір. Також є експериментальні дані, що сприйняті обмеження можуть підвищувати увагу до альтернативних способів використання ресурсу. Це дає надійну основу для самого механізму.
Відносно підтриманою, але не остаточною є теза scarcity theory, що фінансова нестача частіше запускає trade-off thinking і може зменшувати деякі контекстні викривлення. Критичний огляд de Bruijn і Antonides вважає цей напрям одним із краще підтриманих елементів теорії, але прямо застерігає від твердого причинного висновку через дизайн наявних досліджень.
Змішаним залишається твердження, що люди з низьким доходом як група стабільно краще враховують альтернативні витрати. Результати Plantinga суперечать такому узагальненню. Тому в цій статті «мислення через компроміси» означає механізм, пов’язаний із відчутним обмеженням ресурсу, а не психологічний профіль певного класу людей.
Чому більше уваги до компромісів не означає «кращі рішення загалом»
У вузькій задачі видимість альтернативної вартості може допомагати: рішення краще відображає те, що насправді доведеться втратити. Але реальне життя складається не з одного вибору. Людина з дуже малим запасом грошей може бути змушена вирішувати десятки взаємопов’язаних задач: їжа, житло, транспорт, ліки, догляд, борги, робота, непередбачувані витрати. Кожен окремий компроміс може бути логічним, тоді як сукупність постійних компромісів створює тяжке навантаження.
Рання робота Shah, Mullainathan і Shafir показувала, що нестача може концентрувати увагу на нагальній проблемі й водночас збільшувати ризик нехтування тим, що лежить поза фокусом. Some Consequences of Having Too Little стала основою для ідеї: дефіцит може давати локальний виграш у фокусі, але створювати інші витрати, особливо коли сьогоднішню проблему доводиться закривати коштом майбутнього.
Тому правильна формула звучить так: жорсткий бюджет може посилити чутливість до конкретних trade-offs, але не гарантує оптимального рішення в ширшій системі. Якщо ресурсів об’єктивно недостатньо, не існує психологічної техніки, яка перетворить набір поганих альтернатив на достаток ресурсів.
Мислення через компроміси і когнітивне навантаження — різні механізми
Trade-off thinking описує те, що людина порівнює: одну витрату з тим, що вона витіснить. Когнітивне навантаження стосується того, скільки розумових ресурсів потребують фінансові турботи й чи впливають вони на виконання інших задач. Ці механізми можуть співіснувати, але один не доводить другого.
Метааналіз de Almeida та співавторів 2024 року знайшов загальний зв’язок фінансової нестачі з нижчою когнітивною продуктивністю, але після врахування освіти оцінка зменшилася приблизно на 60%, до невеликого ефекту. Financial scarcity and cognitive performance: a meta-analysis показує, наскільки важливо відділяти асоціацію від чистого причинного ефекту.
Ще суворіший систематичний огляд і байєсівський метааналіз 2025 року зосередився на експериментальних і квазіекспериментальних змінах реальних фінансових ресурсів. Сукупні докази причинного впливу залишилися невизначеними; якщо ефект існує, його середня оцінка була малою. Окремий метааналіз 2024 року про scarcity-related cues також не підтвердив просту тезу, що самі сигнали нестачі непропорційно погіршують когнітивну продуктивність людей із меншими доходами.
Отже, коли людина під жорстким бюджетом постійно думає «якщо це, тоді не те», це не потрібно автоматично називати зниженням інтелекту, виконавчих функцій або «ментальної пропускної здатності». Для окремого evidence-intent про ці дані у ХАБі є матеріал про когнітивне навантаження фінансового дефіциту.
Мислення через компроміси і scarcity mindset — не одне й те саме
Scarcity mindset — ширша теоретична й популярна рамка про те, як переживання нестачі змінює увагу та рішення. Trade-off thinking — конкретніший механізм усередині цієї рамки: альтернативи стають взаємно видимими, бо ресурс не дозволяє задовольнити їх одночасно. Людина може активно порівнювати компроміси, не поділяючи жодних переконань про «дефіцитність світу».
Популярна опозиція «мислення дефіциту» проти «мислення достатку» часто описує установки, оптимізм або відчуття можливостей. Наукове trade-off thinking значно вужче і не передбачає, що проблему можна усунути позитивним мисленням. Детальний розбір статусу scarcity theory дивіться у статті «Мислення в умовах дефіциту».
Мислення через компроміси і «ефект компромісу» — різні поняття
Назви легко переплутати. Trade-off thinking — це міркування про взаємні втрати між конкуруючими способами використати обмежений ресурс. Натомість ефект компромісу — інше явище з психології вибору: середній варіант у наборі може ставати привабливішим, коли він виглядає як компроміс між двома крайнощами.
Наприклад, думка «якщо куплю цей телефон, відкладу ремонт» — це trade-off thinking. Перевага моделі середньої ціни лише тому, що поруч показані дуже дешева й дуже дорога моделі, — це compromise effect. Спільне слово «компроміс» не робить механізми тотожними.
Мислення через компроміси, фінансовий стрес і фінансова тривога
Постійні компроміси можуть бути психологічно важкими, але сам trade-off thinking не є симптомом психічного розладу. Фінансовий стрес описує стресову реакцію на фінансові вимоги й нестачу ресурсів; фінансова тривога — переживання страху, напруження та нав’язливого занепокоєння навколо грошей. Вони можуть супроводжувати жорсткий бюджет, але не тотожні самому процесу порівняння альтернатив.
Людина може спокійно й системно порівнювати компроміси без вираженої тривоги. І навпаки, сильна фінансова тривога може виникати навіть за об’єктивно достатніх ресурсів, якщо людина очікує катастрофи, пережила нестабільність або не відчуває контролю. Фінансовий стрес і фінансова тривога не є автоматично психіатричним діагнозом.
Чи це стосується лише бідності
Ні. Бідність створює особливо жорсткі та повторювані обмеження, тому питання trade-offs має там високу реальну ціну. Але сам механізм може виникнути у будь-кого, якщо конкретний ресурс стає обмеженим: під час ремонту, переїзду, тимчасового падіння доходу, відпустки з фіксованою сумою, великої запланованої покупки або просто всередині жорстко визначеної категорії бюджету.
Саме це робить експериментальні дані Spiller важливими: сприйнята рамка обмеження могла змінювати увагу до альтернативної вартості навіть без перетворення учасника на «бідну людину». Ключове питання — наскільки вибір відчувається таким, що справді витісняє інші цінні можливості.
Сучасний коментар у Nature Reviews Psychology також наголошує, що економічна нестача особливо пов’язана з важко розв’язуваними бюджетними компромісами і тим, як фінансові проблеми продовжують займати увагу поза моментом самої оплати. Auger (2026) розглядає цю тему в контексті ширшої дискусії про економічну нестачу та когніцію.
Як trade-off thinking виглядає у повсякденному житті
Продукти і побут
Коли бюджет на тиждень фіксований, вибір дорожчого продукту може одразу викликати образ того, що доведеться прибрати з кошика. Це класична форма видимої альтернативної вартості. Вона не означає надмірну тривожність: іноді це точне відображення реального обмеження.
Здоров’я
Якщо витрати на ліки або обстеження конкурують із харчуванням, житлом чи транспортом, психологічний компроміс стає особливо болісним, бо обидві сторони вибору можуть бути важливими. У такій ситуації немає сенсу пояснювати проблему «неправильним мисленням»: першопричиною є недостатність ресурсу відносно потреб.
Діти й догляд за близькими
Витрати на дитину, освіту, лікування або підтримку родича можуть мати високу моральну й емоційну вагу. Через це власні потреби легко стають «невидимою альтернативою», яку людина систематично витісняє. Trade-off thinking тут може бути дуже активним, але не обов’язково збалансованим: деякі альтернативи психологічно важче навіть допустити до порівняння.
Нерегулярний дохід
Коли майбутній дохід невизначений, кожна поточна витрата конкурує не лише з конкретною покупкою, а й із запасом безпеки. Це створює компроміс між сьогоднішньою потребою й невідомим майбутнім. Тому однакова сума може відчуватися зовсім по-різному при стабільній зарплаті та при доході, час і розмір якого важко передбачити.
Коли увага до компромісів справді корисна
Вона корисна тоді, коли повертає у рішення реальну альтернативу, яку інакше легко пропустити. Запитання «що саме я відкладаю або скасовую цією витратою?» може зробити вибір точнішим, особливо коли ціна покупки сама по собі мало про що говорить.
Вона також корисна, коли порівнюються не всі можливі варіанти світу, а кілька реальних конкурентів за один ресурс. Надто широкий пошук альтернатив сам стає виснажливим. Практично важлива не максимальна кількість порівнянь, а видимість найціннішої втраченої альтернативи — саме це відповідає економічному поняттю альтернативної вартості.
Ще одна користь — відділення бажання від доступності. Річ може бути дуже бажаною і водночас витісняти потребу з вищим пріоритетом. Визнання обох фактів одночасно зменшує потребу моралізувати вибір: «я цього хочу» не тотожне «я можу дозволити це без важливішої втрати».
Коли постійні компроміси стають психологічно виснажливими
Проблема починається не з самого факту порівняння, а з його частоти, ставки й відсутності добрих варіантів. Якщо майже кожна витрата вимагає відмови від іншої базової потреби, людина не просто «приймає рішення» — вона постійно розподіляє недостатність. Це може підтримувати стрес, румінацію, відкладання рішень і відчуття, що помилка матиме непропорційно високу ціну.
У такому стані навіть дрібна покупка може вимагати складної внутрішньої бухгалтерії. З боку це іноді виглядає як надмірна повільність, «зацикленість на ціні» або труднощі з рішеннями. Усередині ж це може бути раціональною реакцією на те, що невелика сума справді має багато конкуруючих використань.
Тому фінансова поведінка не повинна оцінюватися поза контекстом ресурсів. Одна й та сама дія — наприклад, відкласти покупку, купити найдешевший варіант або витратити резерв — може мати різний сенс залежно від доходу, ризиків, здоров’я, сімейних зобов’язань і того, які альтернативи реально доступні.
Практична рамка: як порівнювати компроміс, не перетворюючи кожну покупку на багатогодинний аналіз
Ця рамка є способом організувати рішення, а не персональною фінансовою рекомендацією. Її мета — винести компроміс із фону в коротку видиму послідовність.
Перше запитання: «який ресурс тут обмежений?» Найчастіше це гроші, але іноді одночасно час, енергія, доступність транспорту або ризик непередбачуваної витрати. Якщо назвати ресурс точно, легше зрозуміти, що саме порівнюється.
Друге: «яка найкраща реальна альтернатива цим грошам?» Не всі фантазії про те, що можна було б зробити колись, а найближча важлива потреба, яку ця витрата справді витіснить. Це переводить рішення з абстрактної ціни в альтернативну вартість.
Третє: «чи обидві сторони вибору мають однаковий часовий горизонт?» Покупка сьогодні може конкурувати із платежем через два тижні. Якщо майбутня потреба менш яскрава лише тому, що вона ще не настала, корисно зробити її так само конкретною: дата, сума, наслідок.
Четверте: «чи я порівнюю потреби одного рівня?» Якщо базова потреба конкурує з необов’язковою витратою, структура відносно ясна. Якщо конкурують дві базові потреби, проблема вже не зводиться до самоконтролю. Тут може бути потрібна зовнішня матеріальна, соціальна або професійна підтримка.
П’яте: «чи це рішення варто приймати щоразу заново?» Для повторюваних низькоставкових витрат інколи корисніше один раз сформувати правило або межу, ніж щодня повторювати той самий компроміс. Це не усуває дефіциту, але може зменшити кількість повторних мікрорішень.
Як зменшити тиск від нескінченного порівняння
Зовнішня фіксація допомагає, коли однакові думки крутяться по колу. Короткий запис «варіант А → що отримую → що витісняю» і «варіант Б → що отримую → що витісняю» часто корисніший за багаторазове прокручування тих самих аргументів у голові. Це не гарантує легкої відповіді, зате робить структуру дилеми видимою.
Варто також розділяти рішення за ставкою. Не кожна дрібна витрата потребує такого самого аналізу, як оренда, лікування або довгострокове зобов’язання. Якщо всі рішення отримують максимальну увагу, сама увага стає ще одним дефіцитним ресурсом.
І нарешті, корисно помічати ситуації, де «кращого вибору» всередині наявного бюджету просто немає. Коли сукупність обов’язкових потреб перевищує ресурс, проблема полягає не у відсутності навички вибору. Психологічна техніка може допомогти структурувати рішення, але не повинна маскувати матеріальну недостатність.
Коли питання виходить за межі психологічної самодопомоги
Якщо нестача грошей загрожує житлу, харчуванню, необхідному лікуванню, безпеці або базовому догляду, пріоритетом стає доступ до практичної підтримки й відповідних соціальних, медичних, юридичних чи фінансових сервісів. Психологічне пояснення не замінює такої допомоги.
Якщо фінансові думки майже не вимикаються, заважають спати, працювати, доглядати за собою, супроводжуються панічними реакціями, депресивним станом або сильним відчаєм, має сенс звернутися до фахівця з психічного здоров’я. Сам факт жорсткого бюджету не є діагнозом, але хронічний стрес може потребувати окремої психологічної чи медичної уваги.
Для ширшого контексту про матеріальну нестачу дивіться «Фінансовий дефіцит», а для переконань, емоцій і поведінкових сценаріїв навколо грошей — «Психологія грошей».
Поширені запитання
Мислення через компроміси — це діагноз?
Ні. Це дослідницький механізм у психології економічних рішень і scarcity theory. Він не є окремим психічним розладом і не має клінічного тесту, за яким людині можна поставити діагноз.
Чи означає жорсткий бюджет, що людина завжди краще бачить альтернативні витрати?
Ні. Ситуативні обмеження можуть підвищувати увагу до альтернатив, але дослідження не підтверджують простого правила «нижчий дохід = більше trade-off thinking». У п’яти експериментах Plantinga та співавторів учасники з нижчим і вищим доходом однаково реагували на нагадування про альтернативну вартість.
Чи є trade-off thinking корисним?
Воно може бути корисним, коли повертає у вибір реальну втрачену альтернативу. Але постійна необхідність обирати між важливими потребами сама по собі є тягарем. Більше уваги до одного компромісу не означає автоматично кращого добробуту або кращих рішень у всіх сферах.
Чим trade-off thinking відрізняється від бюджетування?
Бюджетування — це спосіб планувати й розподіляти ресурси. Trade-off thinking — психологічний процес, у якому людина помічає, що витрата витісняє іншу можливість. Бюджет може зробити такі компроміси видимими, але сам процес виникає і без формального бюджету.
Чим воно відрізняється від фінансової тривоги?
Trade-off thinking описує структуру міркування про альтернативи. Фінансова тривога описує емоційне переживання страху, напруження й занепокоєння навколо грошей. Вони можуть співіснувати, але жодне не є автоматично наслідком іншого.
Чому іноді невелика покупка відчувається як велике рішення?
Тому що психологічна вага витрати залежить не лише від абсолютної суми. Якщо залишок ресурсу малий і ця сума має кілька важливих альтернативних використань, навіть невелика покупка може мати високу альтернативну вартість.
Чи можна навчитися краще враховувати альтернативну вартість?
Експериментальна література показує, що просте нагадування про інші способи використання ресурсу в середньому змінює рішення. Практично це означає, що коротке запитання «що я не зможу зробити, якщо оберу це?» може зробити приховану альтернативу видимою. Це інструмент структурування, а не гарантія «правильного» вибору.
Чи доводить trade-off thinking, що бідність покращує економічні рішення?
Ні. Деякі експерименти показують більшу чутливість до компромісів або меншу залежність від окремих контекстних ефектів, але огляди прямо вказують на методологічні обмеження й суперечливі результати. Бідність одночасно створює більше жорстких обмежень і ризиків. Вузький ефект у задачі вибору не можна перетворювати на загальну перевагу.
Пов’язані статті
Джерела
Auger, V. (2026). How economic scarcity shapes cognition. Nature Reviews Psychology.
de Almeida, F., Scott, I. J., Soro, J. C., Fernandes, D., Amaral, A. R., Catarino, M. L., Arêde, A., & Ferreira, M. B. (2024). Financial scarcity and cognitive performance: A meta-analysis. Journal of Economic Psychology, 101, 102702.
de Bruijn, E.-J., & Antonides, G. (2022). Poverty and economic decision making: a review of scarcity theory. Theory and Decision, 92, 5–37.
Frederick, S., Novemsky, N., Wang, J., Dhar, R., & Nowlis, S. (2009). Opportunity Cost Neglect. Journal of Consumer Research, 36(4), 553–561.
Maguire, A., Persson, E., & Tinghög, G. (2023). Opportunity cost neglect: a meta-analysis. Journal of the Economic Science Association, 9, 176–192.
Plantinga, A., Krijnen, J. M. T., Zeelenberg, M., & Breugelmans, S. M. (2018). Evidence for Opportunity Cost Neglect in the Poor. Journal of Behavioral Decision Making, 31(1), 65–73.
Shah, A. K., Mullainathan, S., & Shafir, E. (2012). Some Consequences of Having Too Little. Science, 338(6107), 682–685.
Shah, A. K., Shafir, E., & Mullainathan, S. (2015). Scarcity Frames Value. Psychological Science, 26(4), 402–412.
Spiller, S. A. (2011). Opportunity Cost Consideration. Journal of Consumer Research, 38(4), 595–610.
Szecsi, P., & Szaszi, B. (2024). Financial-Scarcity-Related Cues’ Impact on the Cognitive Performance of the Poor: A Meta-analysis. Collabra: Psychology, 10(1), 122943.
Szecsi, P., Kolumban, P., Taka, A., & Szaszi, B. (2025). The Impact of Financial Resources on Cognitive Performance: A Systematic Review and Meta-Analysis. Collabra: Psychology, 11(1), 147236.