Методи вивчення емоцій: як психологія вимірює переживання, поведінку і фізіологію
Оновлено: 2 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 17 липня 2023 · Редакційна політика
Емоцію не можна виміряти одним приладом так само, як температуру. У психології емоції вивчають як багатокомпонентні процеси: дослідники зіставляють суб’єктивне переживання, поведінку й вираження, фізіологічні зміни, активність мозку та контекст, у якому все це відбувається. Тому сильне дослідження починається з питання не «яку емоцію показав прилад?», а «який компонент емоційного процесу ми вимірюємо і що саме з нього можемо виснувати?»
Сучасна наука про емоції використовує самозвіти, щоденники й вибірку переживань, спостереження за поведінкою, кодування рухів обличчя, психофізіологічні показники, електроенцефалографію, нейровізуалізацію та лабораторні експерименти. Жоден із цих методів не є універсальним еталоном: різні показники відповідають на різні питання, а їхнє поєднання дає повнішу картину.
Що означає вивчати емоції
Перш ніж обрати метод, дослідник визначає, що саме вважає даними про емоцію. Почуття описують суб’єктивний бік переживання — те, як стан відчувається самій людині. Емоційна реакція може включати водночас зміни уваги, оцінювання ситуації, тілесної активації, міміки, голосу, поведінкової готовності та усвідомленого переживання.
Через це два методи можуть дати різні результати й обидва бути корисними. Людина може повідомляти про сильний страх, але мати помірну зміну частоти серцебиття; інша — демонструвати помітну фізіологічну реакцію, не називаючи свій стан страхом. Таке розходження саме по собі є інформацією про структуру емоційної відповіді.
Самозвіти — як досліджують суб’єктивне переживання
Найпряміший спосіб дізнатися, що людина відчуває, — запитати її. У дослідженнях використовують рейтингові шкали, опитувальники, вибір емоційних категорій, оцінювання приємності й неприємності, рівня активації, інтенсивності або змішаності переживань. Самозвіт особливо важливий тоді, коли предметом дослідження є усвідомлений досвід.
Його сила водночас визначає його обмеження. Відповідь залежить від того, як сформульоване запитання, які слова для емоцій доступні людині, скільки часу минуло після події та чи намагається учасник здогадатися про мету експерименту. Дослідження практик вимірювання показують, що шкали емоцій можуть відрізнятися навіть тоді, коли мають однакові назви, тому надійність і валідність конкретного інструмента треба перевіряти, а не припускати.
Точність називання власних станів пов’язана з емоційною гранулярністю — здатністю розрізняти близькі переживання. Для науки це важливо ще й методологічно: відповідь «мені погано» містить менше інформації, ніж розрізнення тривоги, сорому, розчарування чи злості.
Щоденники, вибірка переживань і миттєве оцінювання
Лабораторія дозволяє контролювати умови, але реальні емоції виникають у розмовах, конфліктах, роботі, дорозі, близькості, очікуванні та сотнях дрібних подій. Щоб досліджувати цей рівень, використовують щоденникові методи, метод вибірки переживань і екологічне миттєве оцінювання — ecological momentary assessment, EMA.
Учасник кілька разів протягом дня отримує коротке запитання на телефоні: що зараз відбувається, що він відчуває, наскільки інтенсивно, з ким перебуває, що робить. Повторні вимірювання показують не лише середній рівень переживань, а й динаміку: як швидко емоція змінюється, що їй передує, як вона пов’язана з контекстом і чим відрізняються будні однієї людини від іншої.
Такі методи зменшують залежність від далекої ретроспективної пам’яті, проте створюють інші вимоги: потрібно продумати частоту сигналів, тривалість дослідження, навантаження на учасника, пропущені відповіді та часовий масштаб процесу. Надто рідкі запитання можуть пропустити коротку емоцію, а надто часті — змінити сам повсякденний досвід.
Поведінка, голос і рухи обличчя
Емоційний процес можна досліджувати через те, що людина робить і як виражає стан: напрям погляду, наближення або уникнення, швидкість реакції, характеристики голосу, пози та рухи обличчя. Для обличчя існують системи кодування окремих м’язових рухів, зокрема Facial Action Coding System, FACS — система кодування рухів обличчя.
Важливе правило інтерпретації: рух обличчя є спостережуваною поведінкою, а емоція — ширшим процесом. Наукові огляди показують, що з одного виразу не можна автоматично й без контексту зчитати конкретний внутрішній стан. Усмішка може супроводжувати радість, ввічливість, збентеження або соціальну регуляцію; схожі емоції можуть виражатися по-різному залежно від ситуації, людини й культури.
Саме тому сучасні дослідження базових емоцій потребують точного розрізнення між рухом обличчя, розпізнаванням виразу іншими людьми та припущенням про внутрішню емоцію.
Психофізіологічні методи
Психофізіологія вимірює зміни в тілі, які супроводжують емоційні події. Найчастіше дослідники реєструють частоту серцебиття та її варіабельність, електропровідність шкіри, дихання, діаметр зіниці, активність окремих м’язів або інші показники автономної нервової системи.
Ці дані особливо корисні для дослідження активації, часової динаміки та тілесного компонента реакції. Водночас один фізіологічний сигнал не є штрихкодом конкретної емоції. Почастішання серцебиття може виникати під час страху, гніву, фізичного навантаження, радості або очікування. Метааналізи показують значну мінливість автономних реакцій усередині однакових емоційних категорій, тому висновок будується з урахуванням кількох показників, завдання та контексту.
ЕЕГ і нейровізуалізація
Електроенцефалографія, або ЕЕГ, реєструє електричну активність мозку з високою часовою точністю. Вона допомагає досліджувати, коли змінюється обробка емоційно значущого стимулу. Функціональна магнітно-резонансна томографія, або фМРТ, дає змогу оцінювати зміни кровопостачання, пов’язані з активністю мозку, і краще показує просторовий розподіл залучених ділянок.
Нейровізуалізація не перетворює емоцію на одну точку на карті мозку. Метааналізи показують розподілену роботу коркових і підкоркових мереж під час емоційних завдань. Тому популярні формули на кшталт «амігдала — центр страху» надто спрощують дані: одна структура бере участь у різних процесах, а одна емоційна подія залучає багато систем.
Лабораторний експеримент — як викликають і порівнюють емоційні реакції
Щоб перевіряти причинні гіпотези, дослідники створюють контрольовані умови. Учасникам можуть показувати стандартизовані зображення або відео, давати слухати музику, просити пригадати подію, виконати соціальне завдання або зіткнутися з іншою процедурою, здатною змінити емоційний стан. Потім порівнюють самозвіт, поведінкові й фізіологічні показники між умовами.
Такий дизайн є частиною ширшого психологічного дослідження: значення мають контрольна умова, спосіб розподілу учасників, вибірка, попередньо визначені гіпотези, якість вимірювання та статистичний аналіз. Метааналізи процедур індукції афекту показують, що вони в середньому справді змінюють переживаний стан, але ефект залежить від процедури, цільової емоції та характеристик вибірки.
Контрольованість лабораторії має ціну: короткий ролик на екрані й конфлікт із близькою людиною — різні події за особистою значущістю, тривалістю та наслідками. Саме тому лабораторні експерименти й дослідження повсякденного життя доповнюють одне одного.
Медитація і психотерапія в дослідженнях емоцій
Медитація, психотерапія або тренування навичок можуть бути об’єктами експерименту чи психологічними втручаннями. Дослідник може, наприклад, порівнювати емоційні реакції до і після певної практики. Але сама практика не є методом вимірювання емоції: щоб оцінити результат, усе одно потрібні визначені показники — самозвіт, поведінкові дані, фізіологія або їх поєднання.
Так само керування емоціями є окремим предметом дослідження. Питання «як люди регулюють переживання» відрізняється від питання «як ми виміряли зміни, що відбулися під час регуляції».
Чому дослідники поєднують кілька методів
Огляд методів вимірювання емоцій показує фундаментальну річ: суб’єктивне переживання, фізіологічна реакція та поведінка мають власні джерела мінливості й не повинні збігатися ідеально. Тому в афективній науці цінний мультиметодний дизайн — одна гіпотеза перевіряється кількома способами.
Наприклад, після емоційного стимулу дослідник може одночасно запитати учасника про інтенсивність переживання, записати електропровідність шкіри, частоту серцебиття та рухи обличчя. Якщо показники сходяться, це посилює певний висновок. Якщо розходяться, дослідник з’ясовує, який компонент змінився і чому. Розходження не обов’язково є помилкою вимірювання — воно може бути частиною самого явища.
Як читати дослідження емоцій
Коли стаття або новина повідомляє, що вчені «виміряли емоції», варто подивитися на операціоналізацію — тобто на те, якими спостережуваними показниками дослідники представили абстрактне поняття.
Що саме вимірювали: суб’єктивне переживання, поведінку, фізіологію, мозкову активність чи кілька компонентів?
Чи був показник валідований для конкретного завдання й вибірки?
Емоцію оцінювали в один момент чи багато разів у динаміці?
Дослідження відбувалося в лабораторії чи в повсякденному житті?
Чи була експериментальна маніпуляція, яка дозволяє сильніше говорити про причинність?
Чи не перетворює автор непрямий сигнал — наприклад, рух обличчя або пульс — на готовий висновок про конкретну внутрішню емоцію?
Поширені запитання
Чи можна визначити емоцію лише за обличчям?
Надійно визначити внутрішню емоцію лише за одним рухом або виразом обличчя не можна. Обличчя містить важливі дані про поведінку й афективну комунікацію, але їхнє значення залежить від контексту, людини, культури та інших сигналів. У дослідженні потрібно розділяти кодування руху обличчя й висновок про переживання.
Який метод вивчення емоцій найточніший?
Універсального найточнішого методу немає. Самозвіт найпряміше описує усвідомлене переживання, фізіологія показує тілесну реакцію, поведінкові методи — дію та вираження, а методи дослідження мозку — роботу нервових систем. Вибір визначає дослідницьке питання.
Чи можна виміряти конкретну емоцію за пульсом або електропровідністю шкіри?
Такі показники можуть реєструвати зміни активації та частину фізіологічної відповіді, але самі по собі зазвичай не ідентифікують конкретну емоційну категорію. Їх інтерпретують разом із ситуацією, іншими показниками та способом, яким емоцію викликали або спостерігали.
Як досліджують емоції поза лабораторією?
Для цього використовують щоденники, метод вибірки переживань, екологічне миттєве оцінювання та, за потреби, переносні сенсори. Так дослідник отримує серію вимірювань у реальному житті й може аналізувати контекст і часову динаміку переживань.