Мері Мейн: біографія, інтерв’ю прив’язаності та дезорганізована прив’язаність
Мері Мейн — американська психологиня розвитку, одна з ключових дослідниць другого покоління теорії прив’язаності. Її роботи змістили увагу від самого спостереження за поведінкою дитини до того, як досвід близьких стосунків організується у пам’яті, мовленні, очікуваннях і способах реагування на загрозу. З її ім’ям пов’язані три великі напрями: лонгітюдна програма в Каліфорнійському університеті в Берклі, Інтерв’ю про прив’язаність у дорослих — Adult Attachment Interview (AAI), а також дезорганізована/дезорієнтована D-класифікація дитячої прив’язаності, розроблена разом із Джудіт Соломон.
Водночас точна історія її внеску важливіша за популярні формули. Теорію прив’язаності сформував Джон Боулбі; Мері Ейнсворт розвинула її емпіричну програму та створила систему спостереження «Незнайома ситуація»; Мейн розширила цю традицію, досліджуючи репрезентаційний рівень прив’язаності, дорослі стани розуму щодо досвіду прив’язаності та випадки, що не вкладалися в початкову класифікацію A/B/C.
Біографія та академічна траєкторія
Мері Мейн народилася 7 лютого 1943 року в Редбанку, штат Мічиган, США. У 1968 році вона здобула ступінь бакалавра з класичних студій і природничих наук у St. John’s College в Аннаполісі. У 1973 році захистила докторську дисертацію з психології в Університеті Джонса Гопкінса з відзнакою; її науковою керівницею була Мері Ейнсворт.
Того ж 1973 року Мейн приєдналася до кафедри психології Каліфорнійського університету в Берклі, де розгорнула власну дослідницьку програму й згодом стала професоркою-емериткою. Її багаторічним науковим партнером був Ерік Гессе. Мейн померла 6 січня 2023 року у своєму домі в Берклі, не доживши приблизно місяць до 80-річчя.
Її наукове визнання включало стипендію Ґуґґенгайма 1988 року, почесні докторські ступені Уппсальського університету, Гетеборзького університету та Університету Хайфи, а також створення в Лейденському університеті кафедри Mary Main Chair in Life-Span Studies of Attachment.
Боулбі → Ейнсворт → Мейн: три різні рівні внеску
Для історії психології цю лінію варто читати як послідовне розширення дослідницької програми. Боулбі запропонував теоретичний каркас: прив’язаність як біологічно вкорінена поведінкова система, що активується за небезпеки, болю, втоми або розлуки та спрямовує дитину до значущого доглядальника. Ейнсворт перевела цю модель у систематичне спостереження, насамперед через дослідження в Уганді й Балтиморі та стандартизовану процедуру «Незнайома ситуація».
Мейн працювала вже з наслідками цієї операціоналізації. Її цікавило, чому поведінка, яка зовні здається униканням або протестом, може бути організованим способом підтримувати доступність доглядальника за певних умов. А далі — що відбувається, коли звичний спосіб організації поведінки під час стресу суперечить сам собі або тимчасово руйнується.
Берклійське дослідження соціального розвитку (Berkeley Social Development Study)
Після переходу до Берклі Мейн розпочала лонгітюдну програму, відому як Берклійське дослідження соціального розвитку (Berkeley Social Development Study). Її особливістю було спостереження прив’язаності дитини не лише до матері, а й до батька, а також повторні дослідження в наступні роки. Такий дизайн дав змогу порівнювати ранню поведінку в «Незнайомій ситуації» з пізнішими способами говорити про близькі стосунки, сепарацію, втрати та сімейний досвід.
Саме довготривале спостереження стало одним із містків від поведінкового рівня до рівня репрезентацій. У шестирічних дітей дослідники бачили, що рання історія прив’язаності може відображатися не лише в безпосередній поведінці біля доглядальника, а й у тому, як дитина організує розповідь, увагу та емоційне значення тем, пов’язаних із сім’єю.
Організовані стратегії A/B/C: що переосмислила Мейн
Класична система Ейнсворт описувала три основні патерни в «Незнайомій ситуації»: уникальний A, надійний B та амбівалентний/резистентний C. Важливий крок Мейн полягав у тому, що вона допомогла інтерпретувати A і C не просто як «погані реакції», а як умовно організовані стратегії підтримання доступності доглядальника.
Уникання може зменшувати пряме вираження потреби у близькості в середовищі, де такі сигнали часто відхиляються або викликають дискомфорт у дорослого. Резистентність, навпаки, може посилювати сигнали дистресу та утримувати увагу доглядальника, доступність якого переживається як непослідовна. Це функціональне прочитання не означає, що стратегія свідомо обирається дитиною; йдеться про організацію поведінки, яка формується в повторюваній взаємодії.
Дезорганізована/дезорієнтована D-класифікація
Під час власної ранньої роботи Мейн звернула увагу на випадки, які не вкладалися в A, B або C. У частини дітей під час возз’єднання з доглядальником спостерігалися короткі суперечливі, непослідовні або дезорієнтовані епізоди: одночасне наближення й уникання, раптове завмирання, незавершені рухи, дивні зміни напрямку, виражене побоювання щодо самого доглядальника або поведінка, що порушувала очікувану послідовність дії.
Мері Мейн і Джудіт Соломон систематизували ці спостереження у спільній роботі. У 1986 році вони описали insecure-disorganized/disoriented pattern як окрему дослідницьку категорію, а в 1990 році опублікували процедури ідентифікації таких проявів у «Незнайомій ситуації». Саме тому історично коректна формула — D-класифікація Мейн–Соломон, а не «четвертий тип Мері Мейн».
D-класифікація не означає повну відсутність стратегії в усіх ситуаціях. Сучасні уточнення розрізняють щонайменше три рівні: конкретні індекси дезорганізованої поведінки під час процедури, можливе порушення координації системи прив’язаності та підсумкове класифікаційне рішення дослідника. Змішування цих рівнів створює враження, ніби одна категорія описує всю особистість дитини.
Що D-класифікація означає — і чого не означає
Дезорганізована прив’язаність у науковому сенсі є класифікацією поведінки конкретної дитини у конкретних стосунках із доглядальником у стандартизованій процедурі. Вона не є психіатричним діагнозом, не тотожна розладу прив’язаності, не є незмінною рисою характеру і не дозволяє за однією оцінкою встановити факт жорстокого поводження.
Експертний огляд 2017 року, підписаний великою групою провідних дослідників прив’язаності, прямо відкинув чотири поширені припущення: що методики прив’язаності придатні як остаточна індивідуальна експертиза, що D надійно вказує на жорстоке поводження, що вона є сильним детерміністичним прогнозом психопатології та що це фіксована характеристика дитини. Для клінічної, судової чи соціальної практики потрібен ширший комплекс даних.
Інтерв’ю про прив’язаність у дорослих (Adult Attachment Interview, AAI): що саме створила група Джордж–Каплан–Мейн
Інтерв’ю про прив’язаність у дорослих, відоме як Adult Attachment Interview або AAI, було співрозроблене Керол Джордж, Ненсі Каплан і Мері Мейн. Перші версії протоколу датуються 1984–1985 роками; пізніше інструмент переглядався. Його історичний сенс полягав у спробі досліджувати не лише те, які події людина пам’ятає, а й те, як вона організує розповідь про власний досвід прив’язаності.
AAI — напівструктуроване дослідницьке інтерв’ю. Людину просять описати ранні стосунки з батьками або іншими доглядальниками, навести конкретні епізоди, згадати досвід розлуки, відкидання, втрати, хвороби, страху та пояснити, як ці стосунки могли вплинути на її розвиток. Центральним для кодування є не простий підрахунок «хороших» і «поганих» спогадів, а якість, узгодженість і організація дискурсу.
Тому AAI не слід описувати як тест, який визначає «ваш стиль стосунків». Він належить до іншої методологічної традиції, ніж самооцінювальні опитувальники романтичної прив’язаності. Метааналітичне зіставлення показало лише дуже невелике перекриття між безпекою за AAI та самоописом дорослого стилю прив’язаності. Ці інструменти вимірюють пов’язані, але різні рівні.
Репрезентаційний рівень прив’язаності
Ключова праця 1985 року Мері Мейн, Ненсі Каплан і Джуд Кессіді сформулювала перехід «до рівня репрезентації». Ідея полягала в тому, що поведінкова система прив’язаності пов’язана з очікуваннями, пам’яттю, увагою та способами опрацьовувати інформацію про близькість, загрозу й доступність інших людей.
Цей підхід продовжував поняття внутрішніх робочих моделей Боулбі, але робив його дослідницьки доступнішим: не як приховану сутність, яку просто постулюють, а як систему, про яку можна робити обережні висновки з організації поведінки та дискурсу. Саме звідси виріс великий напрям досліджень міжпоколінної передачі прив’язаності.
Міжпоколінна передача: сильний зв’язок без детермінізму
Дослідження показали статистичний зв’язок між станом розуму батьків щодо прив’язаності за AAI та класифікацією прив’язаності їхніх дітей. Метааналіз 2016 року, що охопив 95 вибірок і 4 819 пар батьків і дітей, підтвердив цей зв’язок, але водночас показав, що батьківська чутливість пояснює його лише частково. Цю невідповідність часто називають «розривом передавання» — transmission gap.
Такий результат важливий саме тому, що руйнує просту схему «досвід батьків автоматично повторюється у дитини». На розвиток впливають якість поточної взаємодії, життєві події, психічний стан дорослих, соціальні умови, підтримка, характеристики дитини та інші чинники. Прив’язаність має імовірнісний, а не фатальний характер.
Основні праці Мері Мейн
Серед робіт, що найточніше представляють її внесок, особливе місце посідає стаття Мейн, Каплан і Кессіді 1985 року «Security in Infancy, Childhood, and Adulthood: A Move to the Level of Representation». Вона стала одним із ключових текстів для переходу від аналізу дитячої поведінки до дослідження репрезентацій і дорослого дискурсу про прив’язаність.
Другий вузол — спільні роботи Мейн і Соломон про дезорганізовану/дезорієнтовану прив’язаність. Розділ 1986 року «Discovery of an Insecure-Disorganized/Disoriented Attachment Pattern» оголосив нову категорію, а розділ 1990 року «Procedures for Identifying Infants as Disorganized/Disoriented during the Ainsworth Strange Situation» формалізував процедури її кодування.
AAI має інший бібліографічний статус: протокол Джордж, Каплан і Мейн поширювався як неопублікований рукопис із кількома редакціями. Тому в академічній бібліографії його варто прямо позначати як неопублікований рукопис/протокол, а не перетворювати на нібито окрему книжку або одноосібну працю Мейн.
Сучасна наукова оцінка
Спадщина Мейн має великий емпіричний корпус. Метааналіз 2010 року на 69 вибірках із 5 947 учасниками виявив помірний груповий зв’язок між дезорганізованою прив’язаністю та подальшими екстерналізованими поведінковими проблемами. Водночас такі ефекти описують підвищення ризику на рівні груп і не дають точного прогнозу для конкретної дитини.
Для інтерналізованих проблем результати слабші. Метааналіз 2012 року на 42 вибірках із 4 614 учасниками показав невеликий загальний зв’язок небезпечної прив’язаності з інтерналізованими симптомами, тоді як окремий ефект D-класифікації не досяг статистичної значущості. Це ще одна причина уникати формули «дезорганізована прив’язаність веде до психічного розладу».
Сучасний метааналіз чутливості доглядальників 2024 року охопив 230 ефектів і 22 914 діад. Загальний зв’язок між чутливим доглядом і безпекою прив’язаності становив приблизно r = .25; окремо були підтверджені зв’язки як для матерів, так і для батьків. Материнська чутливість також негативно корелювала з дезорганізованою класифікацією, але ця асоціація не означає, що один чинник повністю пояснює її виникнення.
Саме така картина найкраще відповідає сучасній психології розвитку: прив’язаність є важливим, але не ізольованим механізмом. Вона взаємодіє з темпераментом, сімейним стресом, психічним здоров’ям дорослих, соціальними ресурсами, культурним контекстом і подальшим досвідом.
Типові помилки в популярних поясненнях
Перша помилка — називати Мері Мейн авторкою теорії прив’язаності. Вона належить до наступного покоління після Боулбі й Ейнсворт і радикально розширила дослідницьку програму, але не створила її початкового теоретичного каркаса.
Друга — приписувати Мейн одноосібне створення AAI. Коректна атрибуція: Керол Джордж, Ненсі Каплан і Мері Мейн. Третя — приписувати їй одноосібно D-класифікацію: вона була розроблена разом із Джудіт Соломон.
Четверта — змішувати дитячу D-класифікацію з популярним дорослим ярликом «дезорганізований стиль» або тривожно-уникальний стиль (fearful-avoidant). У сучасних матеріалах про дорослі романтичні стосунки ці слова часто використовують ширше, але це не робить їх тотожними системі кодування Мейн–Соломон у «Незнайомій ситуації».
П’ята — використовувати D як діагноз, доказ травми або інструмент для остаточного рішення щодо батьківства. Наукова література прямо застерігає від такого застосування. Класифікація може бути частиною дослідницького опису ризику та розвитку, але не замінює клінічну, соціальну чи судово-психологічну оцінку.
Вплив і наукова спадщина
Внесок Мейн змінив сам масштаб теорії прив’язаності. Після її робіт дослідження перестало обмежуватися запитанням «як немовля поводиться при розлуці й возз’єднанні». У центрі опинилися також пам’ять, мова, увага, репрезентації, міжпоколінні зв’язки та розвиток прив’язаності протягом життя.
Її програма водночас показала межі категорій, які сама допомогла створити. Нові дані змусили дослідників точніше розрізняти спостережувану поведінку, класифікаційні рішення та теоретичні пояснення. У цьому сенсі спадщина Мейн — не набір незмінних ярликів, а дослідницька традиція, що постійно перевіряє власні поняття.
Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу
Ці матеріали виконують різні функції в каноні: персональний хаб Мейн описує історію й наукову програму; теоретична сторінка пояснює саму теорію; «Незнайома ситуація» — дослідницьку процедуру; дорослі матеріали відповідають на окремий популярний запит і не замінюють наукову D-класифікацію Мейн–Соломон.
Джерела та академічна основа
Duschinsky, R., & Solomon, J. (2017). Infant disorganized attachment: Clarifying levels of analysis.