Майкл Томаселло: спільна увага, комунікація та засвоєння мови

7 годин тому

Читати 13 хв

Оновлено: 6 годин тому

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 19 вересня 2026 · Редакційна політика

Майкл Томаселло — американський психолог розвитку та порівняльний психолог, чия дослідницька програма поєднала психологію мови, соціальне пізнання, кооперацію, культурне навчання й порівняння людських дітей із людиноподібними мавпами. Станом на 2026 рік у Duke University він має звання James F. Bonk Distinguished Professor і працює на перетині психології та нейронаук, еволюційної антропології, філософії й лінгвістики. Центральне питання його праць звучить ширше за проблему походження мови: які форми координації з іншими людьми зробили можливими людську комунікацію, навчання, норми, культуру та особливий тип мислення?

Для психолінгвістики Томаселло особливо важливий завдяки трьом взаємопов’язаним лініям. Перша — дослідження спільної уваги й раннього засвоєння слів. Друга — usage-based, або заснований на вживанні, підхід до того, як дитина будує граматичні узагальнення з конкретного мовного досвіду. Третя — теорія спільної інтенціональності (shared intentionality), яка пояснює людську комунікацію через здатність координувати увагу, цілі, ролі та взаємні очікування. Ці лінії сильно вплинули на сучасне вивчення засвоєння мови, але різні їхні твердження мають різний науковий статус: частина спирається на велику емпіричну базу, частина є теоретичною інтерпретацією, а частина залишається предметом активної дискусії.

Хто такий Майкл Томаселло

Майкл Томаселло народився 1950 року в Бартові, штат Флорида. Він здобув ступінь бакалавра в Duke University у 1972 році та PhD з експериментальної психології в University of Georgia у 1980 році. Після цього працював в Emory University, а з 1998 року очолював дослідження розвитку та порівняльної психології в Інституті еволюційної антропології Макса Планка в Лейпцигу. У 2017 році його обрали членом National Academy of Sciences. Біографічний профіль академії та профіль PNAS фіксують головні напрями його роботи: соціальне пізнання, соціальне навчання, кооперацію, комунікацію, розвиток дітей і порівняння з великими людиноподібними мавпами. National Academy of Sciences; PNAS Profile.

Інтелектуально Томаселло виріс із конструктивістської традиції розвитку. У власному біографічному профілі він називає серед важливих впливів Жана Піаже, Джерома Брунера та Льва Виготського — дослідників, які розглядали пізнання як процес розвитку, що відбувається у взаємодії дитини зі світом і людьми. Водночас його програма не є повторенням жодної з цих шкіл: вона додає систематичні порівняльні експерименти з дітьми та людиноподібними мавпами й намагається пов’язати онтогенез із еволюцією людської соціальності.

Центральна ідея: людське пізнання формується у координації з іншими

Наскрізна теза Томаселло полягає в тому, що для пояснення людської мови недостатньо розглядати лише індивідуальний мозок, словник або синтаксичні правила. Людина від самого початку розвитку входить у структури спільної діяльності: стежить за поглядом іншого, вказує, просить, інформує, розділяє інтерес, координує дії, очікує відповіді й поступово опановує норми того, як «ми» щось робимо. Саме ці форми взаємної орієнтації, за Томаселло, створюють психологічну інфраструктуру, на якій виростають символічна комунікація, культурне навчання та складні форми мислення.

Ця ідея зробила його роботи важливими не лише для психології розвитку. Вона змінила постановку питань у психолінгвістиці: значення слова можна вивчати не тільки як зв’язок між формою й об’єктом, а як результат того, що дитина розуміє, на що спрямована увага співрозмовника, чого він хоче досягти й навіщо використовує певний вираз у конкретній ситуації.

Спільна увага: дитина, дорослий і спільний об’єкт

Спільна увага (joint attention) виникає, коли двоє людей координують увагу щодо того самого об’єкта або події та певною мірою враховують увагу одне одного. Це триадична структура: дитина — партнер — об’єкт. Для ранньої мови вона важлива тому, що звужує невизначеність. Коли дорослий називає щось у момент, коли дитина вже залучена до цього об’єкта або події, їй легше співвіднести мовну форму з імовірним референтом.

Класичне дослідження Томаселло й Майкла Фаррара 1986 року показало, що в епізодах спільної уваги матері й діти більше розмовляли, а називання об’єктів, які вже були у фокусі дитини, позитивно пов’язувалося з її словником. В експериментальній частині 17-місячні діти краще засвоювали нові слова для об’єктів, на які вже дивилися, ніж у ситуаціях, де дорослий намагався перенаправити їхню увагу. Tomasello & Farrar (1986).

Подальші дослідження підтвердили, що координована увага статистично пов’язана з мовними результатами. Метааналіз 2024 року, який охопив 46 наборів даних і 1 482 учасників, виявив стійкі позитивні зв’язки між показниками координованої уваги та мовного розвитку. Steffen та співавт. (2024). Інший метааналіз показав значущі зв’язки між спільною увагою й мовою як у типовому розвитку, так і в дослідженнях аутизму, причому розмір зв’язку залежав від того, який саме компонент спільної уваги вимірювали. Bottema-Beutel (2016).

Ці результати не означають, що спільна увага є єдиною причиною мовного розвитку або обов’язковою передумовою кожного акту навчання слова. Критичний огляд літератури показує, що слова можуть засвоюватися і без класично виміряної спільної уваги, а сама спільна увага не гарантує успішного словникового розвитку. Akhtar & Gernsbacher (2007). Тому сучасний висновок сильніший у точнішій формі: координація уваги є важливим і надійно пов’язаним із мовою соціальним механізмом, який працює разом із пам’яттю, статистичним навчанням, перцептивним досвідом і структурою мовного середовища.

Вказування, жести і комунікативні наміри

До появи розгорнутого мовлення діти вже просять, показують, діляться інтересом і спрямовують увагу інших за допомогою жестів. Для Томаселло вказування має принципове значення: той самий рух пальцем набуває різних значень залежно від спільного контексту. Дитина може вказати, щоб попросити предмет, повідомити партнеру корисну інформацію або просто поділитися захопленням. Зрозуміти жест означає не тільки побачити його напрямок, а й відновити комунікативний намір.

У книзі Origins of Human Communication Томаселло розгорнув цю тезу в еволюційну модель: людська комунікація, на його думку, спирається на кооперативну інфраструктуру — спільну увагу, спільне знання контексту й очікування взаємодопомоги. Мова в такій перспективі не починається з готової граматики. Спочатку є люди, які координують наміри й дії; мовні символи стають надзвичайно потужним засобом такої координації.

Це теоретична модель походження людської комунікації, а не прямий історичний запис. Еволюційні кроки, які реконструює Томаселло, неможливо спостерігати безпосередньо. Їх оцінюють опосередковано — через порівняльні дані про сучасних приматів, розвиток дітей, кроскультурні дослідження, археологічний контекст і узгодженість із ширшою еволюційною теорією.

Usage-based підхід: як із мовного досвіду виростає граматика

Друга велика лінія Томаселло — usage-based теорія засвоєння мови. Її основна ідея полягає в тому, що дитина починає не з повністю абстрактної дорослої граматики, а з конкретних слів, формул і конструкцій, які реально чує у взаємодії. Зі збільшенням досвіду вона знаходить повторювані схеми, проводить аналогії, категоризує елементи й поступово будує абстрактніші граматичні представлення.

У впливовому огляді 2000 року Томаселло підсумував дані, згідно з якими ранній синтаксис дитини часто має item-based характер: окремі дієслова та вирази спочатку організовані у вузькі локальні схеми, а ширші конструкції виникають поступово. Tomasello (2000). У подальшому він систематизував цей підхід як usage-based теорію, де ключову роль відіграють частотність, функція, аналогія, категоризація, розпізнавання комунікативних намірів і загальні механізми навчання. The Cambridge Handbook of Child Language.

Сучасна наука підтверджує важливість багатьох механізмів, які usage-based моделі ставлять у центр. Наприклад, огляд досліджень статистичного навчання показує зв’язки між здатністю дітей вилучати регулярності з потоку інформації та мовними показниками, хоча сила й характер цих зв’язків залежать від задачі, модальності та віку. Abreu та співавт. (2023). Це підтримує роль навчання на регулярностях, але не перетворює одну модель на остаточне пояснення всіх рівнів мови.

Тому коректно розрізняти емпіричний рівень і теоретичний. Частотні ефекти, поступове абстрагування, статистичне навчання, чутливість до соціального контексту й нерівномірність ранніх граматичних узагальнень — це об’єкти емпіричних досліджень. Твердження про те, що цих механізмів достатньо для повного пояснення людської граматики, — сильніша теоретична позиція, яка залишається частиною дискусії про природу мовної здатності.

Спільна інтенціональність: від «я» і «ти» до «ми»

Поняття shared intentionality — спільної інтенціональності — стало ядром зрілої теорії Томаселло. Воно описує не просто ситуацію, коли двоє людей випадково хочуть одного й того самого. Йдеться про координацію, у якій партнери формують спільну ціль, розподіляють ролі, стежать за внеском одне одного й представляють діяльність як таку, що здійснюється «нами». У ранніх роботах Томаселло та колеги пов’язували з цією здатністю перехід від простого стеження за поглядом до спільної уваги, від інструментального впливу на інших — до кооперативної комунікації, від паралельної активності — до співпраці. Tomasello et al. (2005); Tomasello & Carpenter (2007).

У пізнішій версії теорії Томаселло розрізняє діадичну спільну інтенціональність у безпосередній взаємодії та ширші колективні форми, де люди орієнтуються на групові норми, ролі й інститути. Його огляд координації уваги та дії у людей і людиноподібних мавп формулює сильну гіпотезу: саме рекурсивна координація уваги, взаємне знання про спільний фокус і взаємні зобов’язання у спільній дії є особливо важливими для людського типу соціальності. Tomasello (2022).

Сильну версію цієї гіпотези не слід подавати як завершений консенсус. Огляд 2023 року зібрав порівняльні дані та дані психології розвитку, які кидають виклик різкому поділу між людською та мавпячою соціальною психологією та ставлять під сумнів частину критеріїв, якими теорія визначає унікальність спільної інтенціональності. Sauciuc & Persson (2023). Наукове значення концепції від цього не зникає: дискусія точніше визначає, які компоненти — рекурсивне відстеження уваги, кооперативна мотивація, взаємні зобов’язання, норми чи комунікативна координація — справді відрізняють види та на яких етапах розвитку вони з’являються.

Кооперація: чому спільна дія змінює соціальне мислення

Томаселло розглядає кооперацію не як окрему «моральну рису», а як середовище, у якому виникають нові психологічні вимоги. Якщо результат залежить від двох партнерів, кожен має враховувати спільну ціль, власну роль, роль іншого й те, чи партнер продовжує участь. Звідси виростають питання справедливого розподілу, відповідальності, допомоги, репутації та норм.

У відомому порівняльному експерименті 2011 року співпраця впливала на розподіл ресурсів у дітей інакше, ніж у шимпанзе: після спільної роботи діти частіше прагнули рівнішого розподілу здобутого. Hamann та співавт. (2011). Огляд Томаселло й Вайш пов’язав такі результати з двоетапною моделлю розвитку людської моралі: від взаємності та справедливості у взаємодії конкретних партнерів до ширших групових норм. Tomasello & Vaish (2013).

Цю програму потрібно читати як теорію походження певних форм нормативності, а не як твердження, що будь-яка людська співпраця автоматично моральна. Люди здатні координуватися і заради шкідливих цілей; групові норми можуть бути несправедливими; кооперативність залежить від контексту, міжгрупових відносин, інститутів і розвитку. Психологічний механізм спільної дії сам по собі не визначає етичну цінність результату.

Діти та людиноподібні мавпи: що дає порівняльний метод

Сильна риса дослідницької програми Томаселло — однакові або максимально схожі задачі для людських дітей і людиноподібних мавп. Такий дизайн дає змогу запитувати не «хто розумніший», а які саме когнітивні й соціальні компоненти є спільними, які відрізняються за ступенем, а які можуть мати іншу організацію.

Результати за десятиліття показали складнішу картину, ніж рання формула «діти імітують, мавпи лише емулюють». Огляд Ендрю Вайтена та колег показав, що шимпанзе мають ширший репертуар імітації й культурної передачі, ніж припускали ранні моделі, а діти часто демонструють надмірну імітацію — копіюють навіть причинно зайві дії. Whiten та співавт. (2009). Отже, сучасне порівняння не підтримує просту дихотомію «культура у людей — відсутність культури в інших приматів».

Водночас важливою залишається різниця в масштабі кумулятивної культури. Людські групи здатні накопичувати модифікації технологій, символів, норм і практик упродовж поколінь так, що наступні покоління стартують із уже перетвореного культурного середовища. Томаселло називав це «ефектом храповика». Пізніші роботи уточнили, що пояснення кумулятивної культури потребує поєднання соціального навчання, інновацій, викладання, конформності, кооперації та інституційних механізмів. Tennie, Call & Tomasello (2009).

Культурне навчання: дитина опановує не лише дії, а й способи «як у нас прийнято»

У ранній теорії cultural learning Томаселло розрізняв імітативне, інструктоване та колаборативне навчання. Пізніше він переглянув власну схему. Огляд 2016 року підкреслює, що діти не тільки копіюють корисні дії: вони можуть наслідувати для афіліації, вчитися загальних культурних очікувань через педагогічну взаємодію та разом з іншими конструювати нормативні правила діяльності. Tomasello (2016).

Це важливо для мови. Дитина засвоює не лише те, що певна форма «означає» певний предмет. Вона навчається, хто з ким і як говорить, як позначають спільно відоме, як просять і відмовляють, які конструкції типові для пояснення, гри чи розповіді, які слова доречні в певній групі. Мовна система входить у ширшу систему культурних практик.

Томаселло і проблема розуміння інших людей

Ще одна важлива лінія стосується theory of mind — здатності враховувати перспективи, знання та переконання інших. Томаселло пропонує, що розвиток розуміння хибних переконань не варто пояснювати одним моментом появи «теорії розуму». Він пов’язує різні рівні соціального пізнання з поступовим розвитком спільної інтенціональності та координації перспектив. У його PNAS-статті 2018 року ця модель використана для пояснення того, чому немовлята й великі мавпи можуть успішно діяти в частині задач на соціальне передбачення, тоді як явне розуміння об’єктивної та суб’єктивної перспективи формується пізніше. Tomasello (2018).

Це знову теоретична інтеграція, а не єдиний прийнятий механізм theory of mind. У цій галузі співіснують різні моделі — від доменно-специфічних підходів до моделей виконавчих функцій, симуляційних, інтеракційних і предиктивних пояснень. Внесок Томаселло полягає в тому, що він послідовно вбудовує розуміння інших у реальну координацію дій і перспектив.

Томаселло і Хомський: у чому справжня розбіжність

Томаселло часто подають як антипода Ноама Хомського, але така схема корисна лише як початкова орієнтація. Генеративна традиція ставить у центр питання про специфічні властивості людської мовної здатності та обмеження простору можливих граматик. Usage-based підхід Томаселло наголошує на тому, як конкретні конструкції виникають із уживання через загальні когнітивні й соціально-когнітивні механізми.

Тому емпірична суперечка стосується не того, чи має значення біологія або досвід: обидва рівні необхідні для будь-якої сучасної теорії розвитку. Питання полягає в тому, які початкові обмеження є мовно-специфічними, наскільки багато структури можна вивести з вхідних даних, статистики, семантики, прагматики й аналогії, та як взаємодіють вроджені властивості нервової системи з навчанням. Саме тут роботи Томаселло стали одним із головних джерел даних і аргументів на користь конструкційних та когнітивно-лінгвістичних пояснень розвитку.

Що в програмі Томаселло підтверджено найкраще

Найстійкіша емпірична частина спадщини Томаселло — не одна велика теза про «сутність людини», а сукупність конкретних результатів. Спільна й координована увага надійно пов’язана з раннім мовним розвитком; соціальний контекст впливає на те, як дитина інтерпретує слова й жести; ранні граматичні узагальнення формуються поступово й нерівномірно; частотність і повторювані конструкції впливають на навчання; діти рано координують цілі та дії з партнерами; примати мають значні здібності до соціального пізнання й соціального навчання.

Сильніші твердження мають інший статус. До них належать гіпотеза про shared intentionality як головний видоспецифічний перелом у людській еволюції, конкретний сценарій її появи в плейстоцені, твердження про достатність usage-based механізмів для пояснення всієї граматики та різкі межі між людською й мавпячою кооперацією. Тут доказова база змішана, а сучасні порівняльні дослідження активно уточнюють критерії й альтернативні пояснення. Критичний огляд Sauciuc & Persson (2023) є одним із прикладів такої перевірки.

Чому Томаселло важливий для сучасної психології мови

Його головний методологічний внесок — перенесення мовного розвитку з ізольованої голови в структуру взаємодії. Слово з’являється в ситуації, де вже є погляд, жест, дія, очікування, спільний досвід і припущення про намір іншого. Граматична конструкція стає не тільки формальною схемою, а повторюваним способом розв’язувати комунікативну задачу. Культурне правило стає не тільки зовнішньою нормою, а тим, що дитина навчається підтримувати разом з іншими.

Це не скасовує нейробіологію мови, індивідуальні відмінності, фонологічне навчання, пам’ять або генетичні фактори. Воно додає рівень, без якого важко пояснити, як дитина визначає релевантне значення в багатозначному світі. У цьому сенсі Томаселло допоміг повернути комунікативну взаємодію в центр наукового пояснення мови.

Основні праці Майкла Томаселло

The Cultural Origins of Human Cognition (1999) — синтез ранньої програми культурного пізнання, соціального навчання й «ефекту храповика» у людській культурі.

Constructing a Language: A Usage-Based Theory of Language Acquisition (2003) — систематичний виклад usage-based моделі дитячої граматики, де абстрактні конструкції поступово формуються з конкретних випадків уживання.

Origins of Human Communication (2008) — теорія еволюційних і онтогенетичних витоків людської кооперативної комунікації, де центральними стають вказування, пантоміма, спільна увага та спільні наміри.

Why We Cooperate (2009) — стислий виклад досліджень ранньої допомоги, співпраці, взаємності та соціальних норм.

A Natural History of Human Thinking (2014) — розгортання рамку спільної інтенціональності від індивідуального до спільного й культурно нормативного мислення.

A Natural History of Human Morality (2016) — теорія того, як кооперативна взаємозалежність могла створити психологічні передумови людської моральності.

Пізніші статті продовжують цю програму. У роботі про адаптивні витоки людської соціальності Томаселло пов’язує розвиток кооперативності з життєвою історією та еволюційними змінами соціальної організації. Tomasello (2020). У 2022 році він знову формулює центральне порівняльне питання як координацію уваги й дії між партнерами. Tomasello (2022).

Часті запитання

Що саме відкрив Майкл Томаселло?

Його внесок не зводиться до одного «відкриття». Він створив масштабну дослідницьку програму, яка показала, як спільна увага, жести, розуміння намірів, кооперація й культурне навчання пов’язані з раннім мовним і соціально-когнітивним розвитком. Частину цих зв’язків підтверджують десятиліття незалежних досліджень і метааналізів; ширша теорія shared intentionality залишається впливовою, але дискусійною.

Що таке спільна інтенціональність за Томаселло?

Це здатність людей координуватися навколо спільних цілей, уваги й ролей так, щоб діяльність мала структуру «ми робимо це разом». Вона включає не лише розуміння чужого наміру, а взаємне представлення спільної мети, координацію перспектив і, у сильніших формах, взаємні очікування та зобов’язання.

Чи довів Томаселло, що мова виникає зі спільної уваги?

Ні в сенсі єдиної причинної лінії. Його класичні дослідження й сучасні метааналізи показують надійний зв’язок між координованою увагою та мовним розвитком, а експерименти демонструють, що соціальний контекст може полегшувати навчання слів. Проте мова розвивається завдяки взаємодії багатьох механізмів. Докладніше див. «Засвоєння мови».

Чим usage-based підхід відрізняється від генеративного?

Usage-based підхід пояснює ранню граматику як поступове узагальнення конкретних випадків уживання за допомогою частотності, аналогії, категоризації, статистичного навчання й розуміння комунікативних функцій. Генеративні моделі приділяють більшу увагу мовно-специфічним обмеженням і структурним властивостям граматики. Сучасна дискусія стосується того, скільки структури дають початкові обмеження, скільки — досвід і навчання, та як ці джерела взаємодіють.

Чи вважає Томаселло, що людиноподібні мавпи не мають культури або кооперації?

Його сильніша теза стосується не повної відсутності соціального навчання чи співпраці в інших приматів, а специфічної людської організації спільної інтенціональності, взаємних зобов’язань і кумулятивної культури. Сучасні дані показують значні здібності великих мавп до співпраці, імітації та культурної передачі, тому межі між видами описують набагато точніше, ніж у ранніх дихотомічних моделях.

Чи є теорія спільної інтенціональності науковим консенсусом?

Це впливова теоретична програма, яка має велику емпіричну базу для багатьох окремих компонентів, але сильні твердження про унікальність, еволюційну послідовність і достатність shared intentionality залишаються предметом перевірки. Критичні порівняльні огляди пропонують альтернативні дані й менш різкі моделі еволюційної безперервності.