Майкл Полані: біографія, неявне знання, навички, досвід та психологія пізнання

10 вер.

Читати 7 хв

Оновлено: 2 дні тому

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 10 вересня 2026 · Редакційна політика

Майкл Полані (Michael Polanyi, 1891–1976) — угорсько-британський фізико-хімік і філософ науки, чиї ідеї стали важливими для розуміння того, як людина пізнає, набуває майстерності й користується знанням у реальній діяльності. Його центральна теза проста за формою і радикальна за наслідками: наше знання завжди містить більше, ніж ми здатні повністю викласти словами або перетворити на набір правил.

Для психології Полані важливий передусім як мислитель неявного знання, навичок і досвіду. Він описав пізнання як активну інтеграцію численних ознак, тілесних відчуттів, засвоєних прийомів і попереднього досвіду в цілісне розуміння. Такий підхід безпосередньо перетинається з психологією сприймання, уваги, навчання, експертності та майстерної дії.

Хто такий Майкл Полані

Полані народився 1891 року в Будапешті. Спочатку його кар’єра була пов’язана не з філософією, а з медициною, фізичною хімією та лабораторною наукою. Він здобув медичний ступінь у 1913 році, а 1917 року — докторський ступінь з фізичної хімії в Будапештському університеті. У 1920–1933 роках працював у берлінському Інституті кайзера Вільгельма, де займався дослідженнями у фізичній та електрохімії.

Після приходу нацистів до влади Полані переїхав до Великої Британії. У 1933–1948 роках він очолював кафедру фізичної хімії в Манчестерському університеті, а згодом перейшов до соціальних студій і філософії. У 1958–1976 роках був старшим науковим співробітником Мертон-коледжу Оксфордського університету. Саме цей перехід від лабораторної науки до дослідження природи знання сформував його особливу позицію: він писав про науку зсередини практики дослідника.

Від фізичної хімії до теорії пізнання

Досвід наукової роботи привів Полані до питання, яке лежить на межі філософії та психології: що насправді робить учений, коли розпізнає важливу проблему, оцінює дані, обирає перспективний напрям або бачить закономірність раніше, ніж може її формально довести? Частина цієї роботи піддається опису через методи й правила. Інша частина спирається на навчене судження, чутливість до ознак, досвід і здатність бачити значущу цілісність.

У ширшому контексті це питання належить до епістемології — дослідження природи, джерел і меж знання. Полані додав до нього вимір реальної пізнавальної практики: знання завжди здійснюється конкретною людиною, яка має навички, історію навчання, професійну традицію та спрямованість на певний предмет.

Що таке неявне знання у Полані

Неявне знання у Полані — це спосіб пізнання, у якому людина спирається на численні часткові ознаки, відчуття, навички й попередній досвід, щоб розпізнати цілісне значення або правильно виконати дію, хоча не може повністю перелічити всі правила цієї інтеграції. Полані часто говорив саме про tacit knowing — неявне пізнання як процес, а не лише про «знання» як готовий запас інформації.

Людина може впізнати знайоме обличчя, не вміючи скласти вичерпний список рис, за якими відбулося впізнавання. Досвідчений лікар, дослідник, музикант, майстер або водій може помітити значущу конфігурацію ознак і діяти відповідно, хоча словесний опис усіх мікрорішень буде неповним. Для Полані це не вада мислення, а фундаментальна властивість людського пізнання.

Фокальне і допоміжне усвідомлення

Один із найточніших інструментів Полані — розрізнення фокального та допоміжного усвідомлення. Фокально ми спрямовані на те, що становить мету або значення дії. Допоміжно ми спираємося на множину сигналів, які ведуть до цієї мети. Їхня функція полягає не в тому, щоб стати окремими об’єктами аналізу, а в тому, щоб бути опорами цілісного сприймання або дії.

Класичний приклад — робота молотком. Коли людина забиває цвях, її фокус спрямований на цвях, удар і результат. Водночас тиск руків’я на долоню, напруження пальців, положення суглобів і дрібні корекції руху входять у допоміжний шар. Саме через них рука керує інструментом. Якщо перенести фокус на кожне окреме відчуття, майстерна дія може стати менш плавною.

Допоміжне усвідомлення не означає просто «несвідоме». Його елементи можуть бути доступні увазі, але під час цілісної дії вони виконують функцію опор. Полані описував відношення «від часткових ознак — до цілого»: ми покладаємося на деталі, щоб осягнути те, на що вони вказують.

Навичка як знання в дії

У психологічному плані ідея Полані особливо сильна там, де йдеться про навички. Майстерність не зводиться до здатності повторити інструкцію. Людина може знати правило і виконувати дію незграбно; може також виконувати складну дію дуже добре, не маючи повного словесного опису всіх операцій, на які спирається.

Навичка формується через практику, корекцію помилок, спостереження за зразком, чутливість до результату і поступове узгодження багатьох компонентів дії. Саме тому навчання на основі досвіду має особливу цінність: досвід створює матеріал, який людина вчиться розрізняти й інтегрувати, а не просто запам’ятовувати як декларативне правило.

Полані показує, чому експертність часто важко передати одним посібником. Інструкція може назвати принципи, але оволодіння майстерністю потребує прикладів, вправляння, зворотного зв’язку й участі в практиці. У навчанні тому важливі не лише формулювання, а й демонстрація способу бачити, оцінювати та діяти.

Досвід і передавання майстерності

З концепції неявного знання випливає важлива теза про передачу досвіду між людьми. Частину професійної компетентності можна кодифікувати у правила, стандарти та протоколи. Інша частина передається через спільну роботу, наслідування, обговорення конкретних випадків і поступове входження в традицію практики.

Це пояснює роль наставництва. Учень засвоює не тільки те, що говорить майстер, а й те, на що той звертає увагу, які відмінності вважає значущими, коли змінює спосіб дії та як оцінює результат. З часом ці розрізнення стають власними орієнтирами учня. Досвід перетворюється на здатність бачити те, що раніше залишалося нерозрізненим.

Персональне знання і наукове судження

У книзі Personal Knowledge: Towards a Post-Critical Philosophy, опублікованій 1958 року, Полані розгорнув ширшу концепцію персонального знання. Він виходив із того, що пізнання включає особисту участь: учений обирає проблеми, покладається на набуту компетентність, оцінює переконливість пояснень і бере на себе інтелектуальну відповідальність за судження.

Персональність такого знання не робить його довільним. Для Полані наукове пізнання спрямоване на реальність і перевіряється в дисциплінованій спільноті, але шлях до відкриття та розуміння проходить через майстерність конкретних дослідників. Наукові традиції тому зберігають не лише опубліковані твердження, а й способи постановки запитань, оцінювання доказів і розпізнавання перспективних проблем.

Цей погляд важливий для психології пізнання, бо повертає в центр не абстрактний набір фактів, а діяльність того, хто пізнає. Знання проявляється в тому, як людина спрямовує увагу, розпізнає структуру ситуації, переносить досвід і формує судження.

Неявне знання, неявна пам’ять і процедурне навчання

Неявне знання Полані варто чітко відрізняти від сучасних експериментальних понять неявної пам’яті та процедурного навчання. У когнітивній психології й нейропсихології неявна пам’ять описує вплив попереднього досвіду на виконання завдань без обов’язкового свідомого пригадування, а процедурне навчання стосується набуття навичок, звичок і закономірностей через практику.

Концепція Полані ширша. Вона охоплює структуру самого пізнання: те, як часткові ознаки набувають значення в цілому, як навички підтримують судження і як людина покладається на досвід, який не може повністю формалізувати. Тому неявне знання Полані можна зіставляти з сучасними дослідженнями пам’яті й навчання, але їхні терміни не є взаємозамінними.

Полані та психологія пізнання

Полані не створював експериментальної теорії пам’яті або уваги в сучасному розумінні. Його внесок інший: він дав концептуальну мову для опису пізнання як майстерної, спрямованої та контекстної діяльності. У статті The Structure of Consciousness, опублікованій у журналі Brain 1965 року, він безпосередньо пов’язував свою модель із проблемами свідомості, сприймання, мислення та психофізіології.

Для психології його підхід особливо корисний у чотирьох темах. У сприйманні він пояснює, як окремі сигнали інтегруються в цілісний образ. У навчанні — чому практика змінює сам спосіб помічати й організовувати ознаки. У дослідженні навичок — чому вправне виконання перевищує словесне знання правил. В експертності — чому досвідчена людина може швидше розпізнавати значущі конфігурації й приймати обґрунтовані рішення.

У цьому сенсі сторінка Полані доповнює матеріали про епістемологію та генетичну епістемологію. Загальна епістемологія ставить питання про умови й виправданість знання; генетична епістемологія Жана Піаже досліджує розвиток структур знання; Полані зосереджується на тому, як знання реально здійснюється через особисту участь, навички й неявну інтеграцію.

Основні праці Майкла Полані

Personal Knowledge: Towards a Post-Critical Philosophy (1958) — головна систематична праця Полані про особисту участь у пізнанні, наукове судження, майстерність і межі повної формалізації знання.

Tacit Knowing: Its Bearing on Some Problems of Philosophy (1962) — стаття в Reviews of Modern Physics, де Полані стисло формулює структуру неявного пізнання й показує її значення для філософських проблем.

The Structure of Consciousness (1965) — стаття в Brain, у якій модель фокального та допоміжного усвідомлення застосовується до структури свідомості й пізнавальних процесів.

The Tacit Dimension (1966) — найвідоміший стислий виклад концепції неявного знання. У цій книзі Полані показує, що практики, традиції та неформалізовані способи розпізнавання становлять невіддільну частину людського знання.

Knowing and Being (1969) — збірка есеїв, яка розширює теми неявного знання, науки, пізнання та інтелектуальної відповідальності.

Що ідеї Полані змінюють у розумінні пізнання

Головна спадщина Полані полягає в тому, що знання постає не як сховище висловлювань, а як здатність орієнтуватися у світі, розпізнавати значення і діяти компетентно. Формули й правила залишаються важливими, проте вони працюють усередині ширшої практики, яку людина опановує через досвід.

Це має прямі наслідки для психології навчання й експертності. Щоб навчити складної діяльності, недостатньо передати інформацію: потрібно організувати досвід, у якому учень навчиться бачити релевантні ознаки, співвідносити їх із цілим і поступово перетворювати свідомий контроль на узгоджену майстерність.

Тому Полані залишається актуальним для досліджень пізнання, освіти, професійної майстерності та передачі знань. Його концепція нагадує про фундаментальну властивість людського розуму: значна частина того, що робить наше знання дієвим, існує у способі бачити, відчувати зв’язки та виконувати дію.

Поширені запитання

Хто такий Майкл Полані?

Майкл Полані — угорсько-британський фізико-хімік і філософ науки, який жив у 1891–1976 роках. Після значної кар’єри в природничих науках він зосередився на філософії пізнання та розвинув концепції персонального і неявного знання.

Що означає неявне знання у Полані?

Це знання, яке діє через засвоєні ознаки, навички й досвід і допомагає людині розпізнавати значення або вправно діяти, хоча всі правила цього процесу неможливо повністю сформулювати словами.

Чим tacit knowing відрізняється від неявної пам’яті?

Tacit knowing у Полані — широка епістемологічна концепція процесу пізнання. Неявна пам’ять у сучасній психології — експериментально досліджуваний клас ефектів, за яких попередній досвід впливає на виконання без обов’язкового свідомого пригадування. Ці поняття перетинаються за тематикою, але описують різні теоретичні рівні.

Яке значення навичок у теорії Полані?

Навички показують, що компетентна дія може спиратися на знання, яке не вміщується у словесну інструкцію. Майстерність формується через практику, чутливість до ознак, корекцію дії та інтеграцію досвіду.

Чому Полані важливий для психології?

Його ідеї дають точну концептуальну рамку для аналізу сприймання, уваги, навчання, навичок, експертності й професійного судження. Вони допомагають пояснити, як людина використовує досвід у складній діяльності.